ЛМС.Том 2. Розділ 2

Інші варіанти назви: Скульптор місячного світла / Легендарний скульптор місячного світла / ЛМС / СМС / ЛСМС

Англійська назва: The Legendary Moonlight Sculptor / LMS

Оригінальна назва (Корейська): 달빛조각사

Мова оригіналу: корейська

Автор/ка: Nam Heesung (남희성) / Нам Хісон (Нам Хвісон)

Жанри: бойовик, бойові мистецтва, наукова фантастика, пригоди, комедія, фентезі, шьонен

Рік: 2007

Томів: 58

Випуск: завершений

Перекладачка: Silver Raven

Переклад: у процесі

Опис: Людина, покинута світом, людина, що поклоняється грошам, людина, відома як легендарний Бог Війни у дуже популярній MMORPG «Континент Магії». З досягненням повноліття він вирішує попрощатися з грою, але спроба заробити щось за вкладений час і зусилля має такий наслідок, якого ніхто не міг уявити.

Завдяки ряду випадковостей його легендарний персонаж продається за 3 мільярди вон, приносячи йому велику радість, що змінилась глибоким відчаєм, бо він змушений віддати майже все жадібним лихварям. Відкривши можливість заробляти гроші завдяки іграм, головний герой піднімається з прірви з новим наміром і йде прямо до нової епохи під керівництвом першої в історії MMORPG у віртуальній реальності «Королівська Дорога».

Це легенда про Лі Хьона, про шлях до вершини, з серцем, що любить тільки рідних, з безмежним прагненням до грошей, про його винятковий розум, треноване тіло і вмінням наполегливої праці, що завжди підтримувало головного героя на плаву.

Переклад  з англійської. Тобто переклад з перекладу, деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Бажаєте зробити мені приємно?

(ノ◕ヮ◕)ノ*:・゚✧ Прогуляйтесь хвилинку по сайту.

Також у мене є Patreon. Там цікаво(〜^∇^)〜

Особливу подяку за появу цього перекладу можете висловити Drakula!

Том 2. Розділ 1.

Розділ 2. Статуя богині Фреї

Коли Від з товаришами по команді наближався до опорного пункту ящіро-людей кількість монстрів, що зустрічалась їм по дорозі, стрімко зростала.

– Ми вже знищили більше сорока ящіро-людей…

– Ми досі на краю їхньої території. Як думаєте, скільки їх буде далі?

Ірен і Ромуна говорили по черзі. Від же всміхнувся.

– Слухайте, ви ж знаєте, що ящіро-люди це монстри, які живуть у групах, чи не так?

– Так, Віде. Вони збиваються у групи навіть більше, ніж орки, – сказала Ірен.

– Правильно. Вони також ревно охороняють свою територію. А якщо хтось вступить на неї? – спитав Від.

– Вони будуть битися без жодного сумніву! – сказала Сурка.

– Саме так. Це те, що зробило ящіро-людей моторошними для гравців.

– Хіба це не означає, що зараз у нас проблеми?

Від і його команда йшли долиною. Вони часто відпочивали, щоб відновити ману і не витрачати енергію. Зараз він пояснив дещо.

– Я б сказав, що ми були б у небезпеці за звичайних обставин, але зараз ми можемо розраховувати на Даріуса.

Через ці слова товариші по команді усвідомили звідки взялася його впевненість.

– Що ти маєш на ува — о, я зрозуміла! – сказала Сурка.

– Даріус справді нам допомагає! – вигукнула Ромуна.

Опорний пункт ящіро-людей. Зараз вони мають запекло боротися з каральним загоном, який вторгся на їхню територію. Іншими словами базовий табір був майже пустий, його охоронятиме лише жменька воїнів ящіро-людей. Від припустив, що скарби, награбовані монстрами по сусіднім селам, складені в опорному пункті. Він попрямував у західну долину, щоб виконати квест Ґанділви, але справжня мета була прихована.

– З цього моменту ми зіткнемося зі складнішими ворогами. Як щодо того, щоб заманювати їх тепер? – запитав Від.

– Зрозуміла! – сказала Сурка.

– Ми маємо бути обережними. Не можна допустити, щоб на нас одночасно накинулось багато ящіро-людей, – мовив Від.

Сурка чудова працювала, заманюючи ящіро-людей одного за іншим. Її видатна спритність допомагала приводити ворогів окремо одне від одного.

– Ну ж бо, ходіть сюди, огидні рептилії!

– Круру!

– Людино, ми вб’ємо тебе! – розлючені ящіро-люди гналися за Суркою. Від і Пейл швидко поклали стріли на тятиву луків, націлились на монстрів і вистрілили в них. Жух. Поки Від випускав одну стрілу, Пейл стріляв Численними пострілами так швидко, що йогу руки були майже невидимими.

Їх рівень у навичці стрільби з лука мав чималу різницю, не кажучи вже про наслідки інших умінь лучника. Стрільба з лука Віда вийшла за межі загального рівня, бо він стріляв у гоблінів, та все одно не міг конкурувати з Пейлом, чиї руки ніколи не відпускали лук. Лучник випускав наступну стрілу ще до того, як попередня влучала в ціль.

З п’ятого рівня, коли він перейшов до класу рейнджер, Пейл вдосконалював навички Ланцюговий постріл і Проникнення, що зробило його стріли набагато потужнішими. Від стріляв у ящіро-людей доки вони не наближались надто близько. Пошкодження були низькими, тим не менше його ранг у стрільби з лука зростав.  

Ні, справа в тому, що темперамент не дозволяв Віду сидіти склавши руки і чекати ворога. Чому він мав чекали, коли досвід, тобто, противник підійде? Від любить битися, ніколи не втомлювався од цього. Тепер його не зупинити.

– Яц-яц-яц! – з його вуст зірвався черговий бойовий клич.

Ірен і Ромуна захихотіли. Колись вони говорили про це Віду, якому довелося зізнатися, що він не може втриматися. Для нього це тріумфальний вигук, який лунає лише у випадках надзвичайної схвильованості.

На щастя, ще не було моментів, коли монстри чули бойовий клич і кидались на його команду, хоча він постійно почувався ніяково від цієї мимовільної звички, коли бився пліч-о-пліч з іншими гравцями.

Ірен подумала, що Від завжди стриманий, але іноді виходить з-під контролю і стає несерйозним.

Вони зіткнулись із шістьома ящіро-людами у сміховинній битві.

Як тільки почався бій, двоє монстрів загинуло від меча Віда, а ще четверо залишилось. Він не чіпав їх, бо в іншому випадку Ромуні, Пейлу та Сурці не дали б досвід. А ще його мана вичерпається, у той час як у Ірен її буде вдосталь, що змусить групу зробити перерву, аби Від відновив ману. Таким чином вони втратять дорогоцінний час потрібний на виконання завдання.       

Двоє ящіро-людей слідували за Суркою, але двоє інших розгнівано кинулись на Віда, щоб помститися за загиблих товаришів. Його меч потребував ремонту, міцність опустилася до десяти одиниць. Враховуючи, що потужна техніка меча робить навантаження на зброю ще більшим, знижуючи міцність, то він добряче попрацював.

– Сховати залізний меч.

Від повернув зброю до інвентарю і стиснув кулаки. Особливе вміння Сурки!

– Йон-хан-квон!

Кулаки Віда невпинно врізалися у ворога. Він назвав навичку, але це не означало, що вона справді активована. По-перше, Від її не вивчав, що вже казати про те, щоб нею користуватися. Натомість він імітував те, як Сурка била кулаками, наскільки це розумів, і лупцював ящіро-людей.

Жадаючи відгамселити монстрів власними руками, Від рік вивчав бойові мистецтва, все заради цього моменту. Що й казати, його удари були приголомшливими.

Пам-пам-пам-пум!

Руки Віда рухалися з неймовірною швидкістю. До нещадного лупцювання ящіро-людей навичка ремесло середнього рангу додавала п’ятдесят відсотків до сили атаки кулаками.

– Арх!

– Кулаки людини, боляче!

Від блокував ворога, завдаючи ударів у відкриті місця. Ящіро-люди у відповідь замахали мечами. Суть у тому, що і монстри і Від були захоплені ідею покінчити з ворогом до того, як прикінчать їх самих. 

Його кроки були легкими. Тіло гойдалося щоразу, коли він завдав удару ящіро-людам. Щиколотки і талія слідували його бажанням, черпаючи силу для кулаків, що били монстрів у груди та живіт.

– Кух!

– Віроломна людина, вона б’є по одному й тому самому місці знову і знову! – ящіро-люди кричали від болю.

– Віде, продовжуй натиск! – Ірен позаду була зайнята зціленням лідерів атаки.   

Її досвід у лікування був визнаним. Щоразу, коли здоров’я товариша по команді опускалося нижче сімдесяти відсотків, Рука зцілення торкалася нужденного. Це без ризику та ефективно.

Від насолоджувався відчуттям ударів по ворогу. Він надавав перевагу бою на кулаках, аніж на мечах, бо міг відчувати це і воно видавалося більш реальним. Ящіро-люди і Від билися, але ситуація для них була різною. Пики монстрів повнилися болем, а на його обличчі світилася посмішка.

Він махав сильними кулаками, вигукуючи у захваті.

Тим часом Ромуна чаклувала заклинання і Пейл пускав стріли, щоб позбутися від двох ящіро-людів, які причепилися до Сурки.

Без жодної зримої надії, монстри, що зустрілися з Відом, потрапили в пекло, але ще були живими.

[Нова характеристика: Витривалість.]

Характеристика витривалість в основному генерується для воїнів у перших раундах їхньої подорожі. Коли вона розвинена, то зменшує фізичні пошкодження, завдані ворогом, і навіть трохи збільшує здоров’я гравця. Можна вкласти бонусні очки від зростання рівня у характеристику витривалість, але більшість обирає варіант, де вона розвивається самостійно від атак у ближньому бою.

Після того, як до його характеристик додалася свіжоспечена витривалість, рухи Віда стали більш тактичними. Він перевірив скільки мани є у Ірен, та умисно дозволив ящіро-людям зачепити себе клинками.

Характеристика зростала від ударів. Це справді та сила, яку можна отримати лише через біль і страждання.

Від людина, яка радісно приймала атаки ящіро-людей, доки це дозволяв запас мани Ірен.

У Королівській Дорозі гравці справді відчували біль, коли отримували поранення. Від навіть насолоджувався болем.

– Куіік!

Один з ящіро-людів нарешті помер із передсмертним криком. Від досягнув хвилюючого подвигу, завдавши ящіро-люду в бою смертельного удару кулаком. Інші троє були затиснуті Ромуною, Пейлом і Суркою – і теж загинули.

Від самотужки прикінчив трьох монстрів, але навіть із залізним мечем це не було б просто, якби Ірен постійно не відновлювала його здоров’я. Для перемоги потрібні всі п’ятеро членів команди.

***

Сурка ходила виловлювати дальню групу монстрів, коли поблизу було двоє або більше груп ящіро-людей. Якби не це, Пейл би просто пускав у них стрілу, або, що бувало частіше за все, Від би був першою людиною, яка б кинулась до них. Він біжить прямо до рядів ящіро-людів і вільно розмахує мечем. Його товариші по команді бігли за ним і допомагали добивати монстрів. Після чого вони переможно йшли далі. Саме це подобалося Віду найбільше в його товаришах. Зазвичай вони балакучі та галасливі під час мандрів, але коли діло доходило до битви вони мовчали і робилися серйозними.

Від повністю їх приручив.

Оскільки вони полювали на лисиць поряд з цитаделлю, вони навчилися швидко й економно полювати на монстрів.

Коли група увійшла до опорного пункту ящіро-людей, знешкодивши жменьку охоронців, то виявили купу солом’яних халуп, недбало розкиданих по долині.

«Полонені там». – Подумав Від.

Його очі сяяли. Батьки тих дітей ув’язнені у клітці із витих гілок. Від деякий час вивчав ситуацію. У дерев’яній клітці зачинено десять чоловіків і жінок, він виявив, що охороняло їх вісім ящіро-людів. Вісім монстрів!

Якщо опустити роздуми щодо мани, Від міг при швидкому наступі прикінчити двох, максимум трьох, але в такому випадку його товаришам по команді доведеться мати справу з іншими п’ятьма охоронцями, які залишаться. Він був упевнений, що врешті-решт вони переможуть, але Ірен і Ромуна, які мали низькі показники здоров’я та слабкий захист, могли загинути. Маги та жриці легко можуть опинитися під загрозою смерті всього лише від кількох потужних ударів ящіро-людей.  

– Нам краще для початку врятувати полонених. Я відведу групу подалі звідси.

Сурка знала, що настав час діяти, і рушила вперед.

– Людина!

– Як вона сюди потрапила…

– Спочатку вбийте!

Коли Сурка наблизилася до ящіро-людей, п’ятеро з них почали переслідувати її. Замість того, щоб слідувати за нею, інші три монстри залишилися позаду, щоб стежити за полоненими.

«Вони не такі дурні, як я думав». Від зустрівся поглядом із Суркою. Вони кивнули.

/Віде, я пробіжуся по колу вздовж того маршруту, що ми пройшли, і повернуся сюди./

/Дякую, Сурко. Цього буде достатньо./

Вони швидко домовилася через шепіт.

Запевнившись, що Сурка та її переслідувачі зникли з поля зору, Від і Пейл з’явилися перед рештою ящіро-людей.

– Ще люди!

– Знову прийшли люди.

Забурмотіли ящіро-люди.

– Техніка Гравірувального ножа!

– Вогняна стріла! Сильний постріл!

Охоронці ледве вистояли кілька секунд проти людей, що вдерлись на їхню територію. Від і Пейл швидко прикінчили їх і відкрили дерев’яну клітку. Проте батьки залишались в середині, перелякані аж до смерті. Від міг поспівчувати тому, якими нажаханими вони були, потрапивши у полон до ящірок і щохвилини чекаючи на смерть.

– Ми тут на прохання Ґанділви, старости села Баран. – Сказав він селянам.

– Ста… староста…

– Так, він попросив нас урятувати вас і безпечно повернути додому. Хто-небудь поранений?

– Сюди, будь ласка…

Від зайшов до дерев’яної клітки і надав першу допомогу пораненим, використовуючи трави і бинти. Лише сама ця процедура значно відновила їхнє здоров’я.

– Віде, Сурка повертається, – сказав Пейл.

Сурка, що відвела ящіро-людей від клітки, прямувала сюди.

– Побудьте хвилину в клітці. Приготуйтесь виходити. Ви ж хочете знову побачити своїх дітей, еге ж? – лагідно сказав Від селянам.

Деякі вважали б їх повинністю, і, по суті, вони мали б рацію в певному сенсі, бо його команда відповідала за порятунок полонених од ящіро-людей та гарантувала їхнє безпечне повернення до села Баран.

Але Від думав на один крок уперед.

«Ці прекрасні очки досвіду!»

Те, що Від виконував, – це рятувальна місія. За кожного врятованого він отримає додаткові очки досвіду як винагороду після закінчення завдання. Від відмовився від слави та досвіду карального загону, який мав винищити ящіро-людей, але цей квест теж досить вдала угода.  

Він із товаришами по команді розібралися з п’ятьма монстрами, що слідували по п’ятам за Суркою. Вони швидко сховали селян у безпечному місці, а потім зайнялися пошуками інших полонених, яких таки відшукали і теж врятували.

Проте вони були розчаровані в тому, що награбували і наскладали ящіро-люди. Орки та гобліни збирали золото та коштовне каміння. На відмінну від цих схожих на ворон істот, ящіро-люди з класу рептилій навряд чи збирали щось цінне, таке, щоб могло вразити людей. Тож усе, що надибала команда Віда, – це залізна гора зі щитів, обладунків і зброї.

***

Вони згребли все спорядження, нічого не залишивши позаду. Максимальна вага, яку гравець міг переносити, залежала від його сили та витривалості. Навіть Ірен і Ромуна спотикалися, бредучи до села із завантаженими рюкзаками 

Звичайно, речі несли не тільки вони.

– Ми врятували вас, – сказав Від звільненим людям. На їхніх обличчях з’явився певний неспокій од цих слів. – Звичайно, ми не просимо ніякої винагороди за те, що зробили. Все, що ми хочемо, це насіння, яке обіцяв Ґанділва, староста вашого села. Це тому що ми рятували вас не заради прибутку чи винагороди.

Заспокоївшись, селяни виглядали менш тривожними, ніж раніше.

Приязно всміхаючись, Від додав:

– Я розумію, що ви пережили чимало неприємностей, але чи не могли б ви допомогти нам віднести це спорядження до села?

– … – Вираз на обличчях селян знову змінився. Вони були втомлені через недоїдання. Тож їм не хотілося робити щось таке, щоб поставило під загрозу їхнє повернення додому.

– Як ви бачите, ця долина доволі близько до непроникної фортеці, а я чув, що тут часто з’являються орки. – При одній згадці про орків селяни затремтіли від жаху. Вони ледь-ледь пережили ящіро-людей, і якщо орки стануть наступною бідою, з якою їм доведеться мати справу, вони знали, що це буде безнадійна ситуація. – Усього лише припустимо, що орки знайдуть це місце – вони будуть раді зброї, складеній тут. Можна взяти її та вийти з долини прямо до села Баран. Тому я думаю, що ці речі потрібно звідси прибрати. Чи ви допоможете нам?

Вмовлені Відом селяни зрештою несли стільки речей, скільки могли взяти, і йшли долиною.

Тим часом ящіро-люди у селі Баран були знищені Даріусом і його військами.

Село було спустошене, але врятовані селяни все одно заплакали від утіхи – вони повернулися. Перед воротами села Баран, Від знову заговорив з ними:

– Щиро дякую вам, мої друзі. Ми б не змогли безпечно дійти сюди без вашої допомоги. Я подбаю про ці речі, тож ви можете спокійно повернутися до своїх дітей. Вони відчайдушно чекають на своїм мам і тат.

Як тільки він закінчив говорити, селяни склали важке спорядження і кинулися на пошуки своїх синів і доньок. Ґанділва з дітьми чекав на чистому місці біля воріт.

– Мамо!

– Тату!

– Селен, Маррон, я радий, що ви живі.

Це була зворушлива зустріч дітей і батьків. Ґанділва підійшов до Віда, погладжуючи білу бороду.

– Ви закінчили завдання, пане Від.

– Так, сер, – смиренно сказав він.

– Я щиро вдячний вам за порятунок усіх моїх односельців. Чесно кажучи, я не очікував, що ви досягнете таких успіхів… Чудова робота. Жоден з нас ніколи не забуде, що ви для нас зробили.

[Квест завершено:

Біда села Баран

Розділені сім’ї села Баран возз’єдналися завдяки відважним героям, які жадали відновлення справедливості.

Село зруйноване навалою ящіро-людей, але незабаром почується кукурікання півнів і гавкіт собак.

Діти відчувають полегшення, знову бачачи своїх батьків. До того дня, коли їхні очі наповняться сльозами від батьківської прочуханки, вони будуть вдячні хоробрим героям.

Слава зростає на 15 очок. (+15 до СЛАВИ)

Ваш рівень зріс!

Нагорода за квест: Безіменне насіння.]

Слава та досвід були порівно розподілені між усіма учасниками групи, але насіння передали Віду, який є лідером команди.

– Ми, жителі села Баран, у боргу перед вами.

– Ні, сер. Ми зробили тільки те, що повинні були зробити. Ми завжди чинитимемо так, щоб зберегти мир і процвітання села Баран.

На отримання завдання впливає багато факторів. НІПи проситимуть усіх, хто зустрінеться їм на шляху, якщо вони хочуть швидкого виконання квесту, але більшість з них чекатиме на їхнього улюбленого гравця, якщо такий є, коли той з’явиться для вирішення проблеми, замість того, щоб довірити це абсолютно незнайомій людині.

«Даріусе, гадаю, ти пошкодуєш про це».

Від завоював довіру старости Ґанділви. Селяни, який врятувала його команда, почуватимуться у боргу перед своїми рятівниками, і це піде гравцям на користь під час покупок й інших послуг, якими вони тут вирішать скористатися.

Якщо Даріус вирішив, що йому ніякої користі від села Баран, то у нього нема причин для хвилювання. Але він заплатить за свою помилку, якщо планував розширити свою владу на південну провінцію, користуючись своїм статусом командира карального загону.

Очевидно, що ця ледь помітна дружба, а не матеріальна винагорода, найімовірніше перетвориться на найбільшу перевагу в майбутньому. 

За звичайних обставин Даріус не відмовився б од квесту, але він був керівником карального загону. Це важке рішення відійти від керування свого війська для перемоги над ящіро-людьми, за що можна отримати достойну винагороду, а натомість піти рятувати жменьку селян з опорного пункту монстрів. З цієї причини Від розумів Даріуса, але водночас жалів його.

Можливості з’являються не так часто. Як несподіваний збіг обставин, вони виникають і зникають.

Ґанділва раптом схопив руки Віда.

– Здається, у мене є до вас ще одне прохання, пане Віде. Ви надійна людина. Я чув од солдат карального загону, що ви скульптор. Я помилився?

– Ні, сер. – Спокійно відповів Від.

– Раніше на центральній площі села у нас стояла статуя Фреї, якій ми поклонялися.

Фрея богиня, якій найбільше поклонялися в Розенхаймі. Відомо, що вона опікується родючістю та красою. Ґанділва сказав із похмурим лицем:

– Ми завжди молилися за мир і процвітання до статуї Фреї. Але вона була розбита на шматки під час одного випадку на початку цього року. Тепер, дивлячись на те, як все обернулось, я підозрюю, що відсутність статуї спричинила всі ці проблеми.

– Ви хочете відновити статую богині?

– Так, пане Віде, я хочу, щоб ви вирізали нову статую Фреї. Спочатку я просив іншу достойну довіри чужоземку принести заміну, але з тих пір я нічого про неї не чув. Це терміново. Чи можете ви, будь ласка, вирізати статую Фреї?

[Статуя богині Фреї

Фрея, богиня краси і родючості, є покровителькою села Баран. Статуя богині Фреї стояла на центральній площі, але її знищила сосна, коли повінь звалила дерево. Хоча ящіро-люди переможені, селяни не будуть жити спокійно, поки статуя Фреї не буде відновлена.

Створіть статую богині Фреї та поверніть мир.

Рівень складності: класовий квест

Умова: завдання доступне лише скульпторам.]

Це був класовий квест, заздалегідь підготований для скульпторів. Рівень складності та винагорода за завдання невизначені, оскільки прямо залежали від результату.

Винагороди за більшість квестів визначалися за одним і тим самим правилом. За винятком деяких місій, наприклад, де потрібні посланці або кур’єри, що доставляють певні речі, нагорода загалом залежала від результату.

– Будь ласка, почекайте трохи. Мені потрібно порадитися з товаришами.

Коли Від сказав це, всі члени команди, що недбало слухали розмову, всміхнулися і привітали його.

– Вітаю, Віде! Удачі, – сказала Сурка.  

– Я думала, що ми зробили помилку, коли відмовилися від квесту карального загону, але тепер я задоволена, – сказала Ромуна, усміхаючись.

– Пані, Сурко і Ромуно, дякую вам, – заговорив Від, – але якщо я прийму цей квест, то не зможу полювати разом з вами кілька днів.

Він потребував згоди своїх товаришів по команді, і Пейл охоче надав її.

– Усе добре. Те, що залишилося від квесту карального загону, це розібратися з осередками опору. Оскільки ми вже зіткнулися зі своєю часткою ящіро-людей, я гадаю, що ми зможемо впоратися з цим самостійно. Якщо говорити з тобою чесно, Віде, то в тебе набагато вищий рівень, ніж у нас, тож ми хотіли, щоб ти взяв це завдання.

Пейл зняв тягар з плечей Віда. Справа в тому, що його товаришам трохи неспокійно тренуватися з кимось, чий рівень набагато вищий за їхній. Через те, що у більшості боїв Від брав на себе роль лідера атаки і завдав найбільше пошкоджень, вони відчували себе чимось на зразок аксесуарів у його пригодах.

Для справжніх товаришів по команді – всі мали бути в рівних умовах, а група не могла працювати разом, якщо інші усвідомлювали, що вони у боргу перед якоюсь однією людиною.

– Зрозумів. Я візьму квест, – сказав Від і пішов до Ґанділви. – Я зроблю статую Фреї, сер.

[Ви прийняли квест.]

– Дякую, пане Віде. Будь ласка, підготуйтесь і зробіть її якомога швидше. – Сказав Ґанділва.  

Коли Від з командою покинув село, Бекер і Хосрам підійшли до них разом зі своїми підлеглими.

– Радий знову вас бачити, командире. – Сказав Бекер.

– Де інші? – спитав Від.

– Вони слідують за ящіро-людами, що втекли, – сказав Хосрам.

Від подумав, що це інші солдати переслідують залишки ящіро-людей, яких війська вигнали з села.

– А як щодо вас? – запитав Від.

– Сер Даріус, наказав усім солдатам армії Розенхайму залишалися позаду, – сказав Бекер.

Від запідозрив, що Даріус звелів солдатам Розенхайму захищати село, аби всі заслуги дістались йому. Бо тільки солдати лишилися для охорони села.

***

Від повів команду в тихе місце. В його руці було насіння.

– О, до речі щодо нагороди, яку ми отримали після порятунку селян, для чого взагалі це насіння?

Почувши запитання Сурки, Від опустив погляд на насіння і сказав:

– Відверто кажучи, у мене є дивна книга. У ній написана історія щодо…

Небесного міста!

Коли Від розповів їм історію про книгу, яку він отримав од Волка, навіть зазвичай спокійний Пейл був здивований. Кожен шукач пригод на континенті Версаль має мрію. Фантастичний континент. Земля живих легенд і таємниць. Залишити свій слід на невідкритій території, де ще ніхто не проходив. Досліджувати невідомі підземелля та проливати світло на секрети.

Людина, що відкриває нові горизонти, отримує багато можливостей, окрім величезної слави. Можливостей для зростання і можливостей для смерті.

– Небесне місто — ти серйозно, тут є таке місце? Я чув про Підземне місто… – сказав Пейл.

– Підземне місто? – спитав Від.

– Так, відомо, що воно знаходить глибоко під землею, його збудували гноми. Там розташований їхній палац.

– Чи можуть гравці, що обрали расу гномів з самого початку, навідатись до того міста?

– Не зовсім. Я чув, що не кожному гному дозволено увійти до міста. Дуже мало людей знають про це місце. Якщо потрапити туди, то можна отримати навичку ковальство і також навичку ремесло рангу експерта. 

Гноми. Вони головний біль для Віда, який обрав шлях скульптора. Щоб гравець, який обрав людську расу, вивчив навичку ремесло, йому потрібно обрати клас, пов’язаний з ремісничими навичками. Скульптор може отримати навичку ремесло на базовому ранзі скульптурного мистецтва.

У випадку Віда, він отримав її ще до того, як обрав клас, бо закінчив унікальний ланцюговий квест про шлях Захаба. Але не всім так щастить, як йому. З усією серйозністю, не всі отримують такі сюрпризи.

Кухарі й ковалі повинні підвищити свої навички хоча б до середнього рангу, щоб вивчити навичку ремесло. Кравець може вивчити її, коли підніме рівень до восьмого при базовому ранзі навички шиття.

Якщо вибрати неремісничий клас, то неможливо досягнути середнього рангу в будь-якій ремісничій навичці. Тож для вивчення навички ремесло навичка шиття обов’язкова.    

Але гноми мають навичку ремесло одразу ж після активації нового облікового запису. З безмежною витривалістю та приголомшливою силою від природи, вони ще мають і приголомшливе ремесло.

Від не міг ослабити свою настороженість щодо цієї раси.

Звичайно, гноми мають низький зріст, а також мають обмеження щодо магії, верхової їзди і бойових навичок експертного рівня.

Від хотів колись навідатися в Підземне місто.

– Якби мені випала така можливість, я б залюбки туди навідався. – Сказав він.

– Це нелегко. Я чув, що вони дуже ворожі до людей. Там поважають лише хороших майстрів. Якщо не отримати від них певного визнання, у в’їзді до міста буде відмовлено. – Сказав Пейл.

Такі майстри скульптурного мистецтва, як Захаб і Гейхар фон Арпен, могли увійти до Підземного міста. Можливо, там є щось пов’язане із загадкою скульптурного мистецтва. Проігнорувавши цю здогадку, Від поглянув на нерозпізнане насіння, яке отримав од Ґанділви.

– Гаразд. Давайте спробуємо. Якщо я помилився, ми даремно витратили свій час, – сказав він.

– Я упевнена, що твоє рішення було правильним.

– У мене гарне передчуття щодо цього.

Ірен і Ромуна підбадьорювали Віда.

– Розпізнати цю річ. – Сказав він.

Обтяжений очікуваннями товаришів, Від обережно використав навичку ідентифікації.

[Насіння Небесного дерева

Міцність: 1/1

Ефект: Веде до Небесного міста.

Умова: Ви маєте посадити його поряд із селом Баран.]

Після того, як Від прочитав у вікні опис, він на мить заплющив очі, а потім знову їх розплющив. Його товариші по команді з нетерпіння чекали на добрі новини.

– Воно реальне.   

Як тільки Від підтвердив інформацію, решта членів групи зраділа. Проте залишалося ще одне питання для обговорення.

– Я не хочу, щоб хтось бачив як ми садимо насіння і піднімаємося до Небесного міста.

Він збирався взяти туди своїх товаришів, але показати шлях до цього місця Даріусу та його поплічникам чи іншим членам карального загону – такий варіант йому не подобався. Егоїзм. Або можна назвати це егоцентризмом, якщо хочеться.

Та все ж, саме Пейл, Сурка, Ірен і Ромуна пройшли разом з ним неофіційну місію, щоб отримати насінням.

– Я згоден з тобою. Якщо тут є Небесне місто, з часом хтось виявить його і воно буде доступним для всіх, але це обов’язково маємо бути ми, – сказав Пейл, слідуючи за пропозицією Віда.

Це не випадок монополізування інформації. Це більше про те, що ті, хто володіють знаннями, заслуговують на використання інформації. Якби всі дізналися про існування Небесного міста, це б зменшило їх вклад у відкриття цього місця, і те, що Від зробив до цього часу, не принесло б жодних плодів.

Жити доброю і праведною мораллю нерозумно. Всього лише уявити, що вони відкрито розповіли про Небесне місто, хто б натомість відкрив власні секрети або поділився власним квестом, хто б оцінив їхню наївність?

– Я теж так думаю. Рано говорити про це місце ще комусь, – сказала Ірен.

– Ходімо туди самі, – мовила Сурка.

Досить швидко вони дійшли згоди щодо цього питання. Але поки що подорож до Небесного міста відкладається. Віду потрібно закінчити квест пов’язаний зі статуєю богині, а завдання карального загону досі тривало для його товаришів. Вони вирішили відправитися до Небесного міста як тільки розберуться з квестами.   

Група була наполовину схвильована і в той же час наполовину стурбована можливістю вивчення нового регіону. Якщо це виявиться для них занадто важким, вони, зрештою, насолодяться небесними краєвидами і повернуться без жодних результатів. Дослідження завжди мають можливість ризику.

***

Від приготував хороше виправдання для Даріуса і його війська, що, як повідомили, поверталися. Він боявся, що можуть виникнути питання, чому його група не брала участі в боях. Проте коли вони повернулися до села Баран, побите військо нараховувало менше сотні людей, а учасники активно сварилися між собою.

– Ти несеш відповідальність за це!

– Чому ти робиш з мене цапа-відбувайла?   

– Твій жалюгідний план призвів до вбивства Коллонія!

– Його відповідальність – піклуватися про власне життя.

– Тепер ти звинувачуєш мертвого!

Відвойовуючи село Баран та розбираючись із залишками ящіро-людей, військо зазнало значних втрат. З самого початку загін з абсолютно незнайомих людей не міг слідувати певній тактиці, тож в результаті вони втратили купу недосвідчених гравців у бійках.  Як наслідок, між Даріусом і членами карального загону не було ані крихти любові.

– Це був бій, частина війни, в якій ми брали участь, – сказав Даріус. – Неминучі втрати це звична справа для війни, чи не так? Закінчуй з цим.

– Неминучі втрати? Ти називаєш смерть Колонія неминучою втратою? Тобі памороки відбило? Це все через твоє погане керівництво! – крикнув розлючений гравець, який втратив друга.

– Хіба це не ви охоче підкорилися моєму поганому керівництву? Я втомився сваритися з тобою тепер, коли ми перемогли в битві.

– Якого хріна!

Суперечка між Даріусом і членами карального загону загострилася. З такими великими втратами, нікого не хвилювало, що група Віда зникла під час місії.

Від вивчав Даріуса та його поплічників. Жоден з них не виглядав пораненим, усі живі та здорові.

«Закладаюся, вони отримали більшу частину досвіду карального загону. Підштовхнули користувачів до пастки, і тільки коли ящіро-люди ослабли і втомилися, вступили в бій та покінчили з рептиліями».

У битві середнього розміру саме лідер вирішував, як битися, від цього, можливо, залежав результат усього бою.

Пізніше Від дізнався, що ящіро-люди сховалися в лісі та послали деяких своїх бійців, що спіймати переслідувачів на гачок. У лісі, де вони повністю володіли ситуацією. Велика армія втрачає перевагу в такій зоні, де захисники розташовані краще, ніж нападники. Даріус з поплічниками зайнялись наживками, а каральний загін отримав наказ проникнути в ліс.

Поки командир з прибічниками грався з приманками ящіро-людей, інші гравці опинилися у смертельній пастці. Коли каральний загін зрештою виснажив і поранив більшість монстрів, Даріус зі своїми поплічниками прикінчив наживку та несподівано з’явився в лісі, щоб добити решту чудовиськ!

Підводячи риску, Даріус із товаришами отримали найбільше слави і досвіду.

– Я зробив все, що міг. Убив найбільше ящіро-людей, а мої друзі врятували тебе. Вияви до нас трохи поваги. – Спокійно сказав Даріус.

– Га? Гадаєш, ми не знаємо, що ти задумав?

– Як він може говорити щось таке? Він не такий розумний, як собі думає.

– Даріус просто другосортний лідер.

Коли гравці карального загону почали голосно засуджувати свого командира, Даріус з  поплічниками нарешті показали зуби.

– Якщо у вас є сміливість, припиніть патякати і зійдіться зі мною в бою як чоловіки. – Сказав Даріус. – Ви б не були у каральному загоні, якби я не обрав вас, баби.

Від цинічно дивився на Даріуса та інших гравці. «Ви всі дурні». Дарій показав себе з гіршого боку для великої кількості користувачі в обмін на жменьку очок слави і такої ж кількості очок державної служби. Він пропустив більшу рибу, щоб зловити маленьку, яка була прямо перед його носом. Маленьку потрібно ловити без зайвого шуму, затим сміливо брати велику. Потім озираєшся навколо, можливо є ще щось, не помітне з початку. Ось правильний шлях.

Проте гравців з карального загону також не можна пробачити за їхню колективну дурість. Що вони побачили в Даріусі, аби безперечно підкорятися йому? Якби люди зупинилася на мить, щоб обдумати його наміри, вони б не підкорялися так легко. Це провина гравців, що вони так сильно довіряли незнайомцю. Якби були обережнішими, їхні друзі залишилися живими.

~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської (тиць), а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. У Фейсбуці реагую трохи швидше.

У мене є PatreonМожете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Або можете поблукати хвилинку по сайту. Вам неважко, мені приємно.

Манхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.