ЛМС.Том 2. Розділ 4

Інші варіанти назви: Скульптор місячного світла / Легендарний скульптор місячного світла / ЛМС / СМС / ЛСМС

Англійська назва: The Legendary Moonlight Sculptor / LMS

Оригінальна назва (Корейська): 달빛조각사

Мова оригіналу: корейська

Автор/ка: Nam Heesung (남희성) / Нам Хісон (Нам Хвісон)

Жанри: бойовик, бойові мистецтва, наукова фантастика, пригоди, комедія, фентезі, шьонен

Рік: 2007

Томів: 58

Випуск: завершений

Перекладачка: Silver Raven

Переклад: у процесі

Опис: Людина, покинута світом, людина, що поклоняється грошам, людина, відома як легендарний Бог Війни у дуже популярній MMORPG «Континент Магії». З досягненням повноліття він вирішує попрощатися з грою, але спроба заробити щось за вкладений час і зусилля має такий наслідок, якого ніхто не міг уявити.

Завдяки ряду випадковостей його легендарний персонаж продається за 3 мільярди вон, приносячи йому велику радість, що змінилась глибоким відчаєм, бо він змушений віддати майже все жадібним лихварям. Відкривши можливість заробляти гроші завдяки іграм, головний герой піднімається з прірви з новим наміром і йде прямо до нової епохи під керівництвом першої в історії MMORPG у віртуальній реальності «Королівська Дорога».

Це легенда про Лі Хьона, про шлях до вершини, з серцем, що любить тільки рідних, з безмежним прагненням до грошей, про його винятковий розум, треноване тіло і вмінням наполегливої праці, що завжди підтримувало головного героя на плаву.

Переклад  з англійської. Тобто переклад з перекладу, деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Бажаєте зробити мені приємно?

(ノ◕ヮ◕)ノ*:・゚✧ Прогуляйтесь хвилинку по сайту.

Також у мене є Patreon. Там цікаво(〜^∇^)〜

Особливу подяку за появу цього перекладу можете висловити Drakula!

Том 2. Розділ 3.

Розділ 4. Небесне місто Лавіас

Доктор Ча Инхі з реабілітаційного центру Велике Суспільство – всесвітньо відома психологиня, що запатентувала новий метод терапії лікування психологічних захворювань. Її забитий робочий графік, зазвичай, не залишав часу на відпочинок. У неї був постійний потік пацієнтів, до яких потрібно навідуватись, і щотижневі публікації у журналах, які вона відсилала у нескінченному циклі монотонності.

«Нудно. Нецікаво. Стомлююче». Це її щоденні скарги. Але, незважаючи на бажання втекти від усього цього, вона не могла примусити себе відмовитися від своїх обов’язків. Таким чином Ча Инхі опинилася в розпалі консультації з жінкою середніх років.

– Мені справді шкода стосовно ситуації з вашою донькою, – сказала вона, зморгуючи вологу на очах.

– Я знаю, що пройшло вже п’ять років. – Жінка сумно всміхнулася, довірившись докторці Ча. – Але з того часу, як ця дитина намагалася вкоротити собі віку, я не здатна ні на чому зосередитися.

– Вам час перенести увагу з думок про благополуччя доньки на пошуки власної мети у житті.

– Насправді, докторе, – мовила жінка, міцно схопивши руку Ча Инхі, – я вірю, що вона знаходиться десь у пастці… Вона…

***

Небесне Дерево тягнулося ввись випадковим чином, але незабаром воно почало рости у конкретному напрямі. Від із товаришами міцно трималися за стовбур, коли той ріс до своєї мети. Сильний вітер кидався на них, а земля внизу здавалася далеким затишком. За кілька секунд село Баран зникло з поля зору.

Вони пройшли крізь хмари і прибули до острова, який виглядав величезним. Острова, що пливе в небі! Верхом на зростаючому стовбурі Небесного Дерева, Від із супутниками піднялися над туманом, що приховував місцевість.

– Це Небесне місто! – вигукнула команда, із задоволенням вивчаючи очима все навколо.

Перед ними розкинувся лабіринт з будівель. У центі великого лабіринту височіла масивна вежа, на вершині якої сиділа купа птахів. За вежею виднілися пагорби і пишні поля.

– Ох! Дерево сохне! – крикнула Ірен, озирнувшись на дерево.

Стовбур Небесного Дерева засох і розколовся на дрібні шматки на їхніх очах. Шматки зникли у хмарах, відділивши острів од далекої землі внизу.

– Наш шлях назад знищений. Що тепер робити? – засмутилася Сурка. Її товариші, з іншого боку, не виглядали особливо стурбованими.

– Пригоди починаються тут. Оскільки дерева вже нема, ми будемо турбуватися про повернення, коли прийде час.

– Але, Пейле… – Сурка була на межі сліз, уже сумуючи за далекою землею.

Від спробував підбадьорити її:

– Якщо є воля, є і шлях. – Але Сурку, здавалося, не переконали ці підбадьорливі слова, тому він безтурботно додав: – Ну, якщо ми не знайдемо спосіб, то завжди можемо зістрибнути, правильно?

– А-але…

– Ну, ти помреш один раз, але точно опинишся на землі.

Обличчя Сурки побіліло. По правді, вона завжди боялася висоти. Коли Небесне Дерево росло, Сурка міцно трималася за нього, боячись, що може впасти і розбитися на смерть. Можливо, вона б відмовилася від цієї пригоди, якби знала, що це приведе її аж сюди.

Група попрямувала вперед, по дорозі втішаючи Сурку.

***

Небесне місто дім для унікального виду.

– Вони схожі на птахів…

Стоячи на двох ногах, з маленькими очима-намистинками, загостреними дзьобами, великим розмахом крил і округлими щоками, вони нагадували горобців. Старі птахи, схоже, мали білі бороди навколо дзьобів.

– Кья! Та мило! – вигукнула Сурка, симпатія до птахів затьмарила її акрофобію. Зараз вона тремтіла не від страху, а від захвату. (Акрофобія – нав’язливий страх висоти)

Старий птах повільно підійшов до групи, не звертаючи увагу на небажану симпатію Сурки.

– Вітаю, мандрівники, ласкаво просимо до Лавіасу.

Вся група перевела погляди на Віда. Виходячи з попереднього досвіду, його визнали людиною, що найкраще підходить для керівництва. Ба більше, для групи стало зрозуміло, що кожен крок Віда був прорахований, бо він був типом, який вмовляв будь-якого НІПа дати йому те, що потрібно.

– Спасибі вам. Ми пережили небезпечну подорож з далекого краю, перш ніж дісталися цього прекрасного місця. Але перед лицем такого неймовірного сяйва наша втома майже розвіялася. Це місце називають Лавіас?

– Саме так! Наше місто є домом для благородних і гідних Птахів. Тільки тут ви знайдете таке блискуче сонце і таке свіже повітря! – у білобородого птаха вирвався потік слів од гордості, поки він змахував крилами. Навіть його пір’я розпушилося від задоволення і вихваляння.  

– Повітря тут справді найсвіжіше, а сонячне світло приголомшливе. Жодних сумнівів, хмари, що минають, малюють чарівну картину. Але які особливі товари тут, у Лавіасі?

Від скористався нагодою дізнатися про особливий асортимент міста. Якщо є предмети, які можна дістати виключно в Лавіасі, то він може заробити купу грошей, скуповуючи їх гуртом і перепродаючи у королівстві Розенхайм.

– Ми ще не настільки знайомі, щоб ви могли ставити таке нахабне запитання. Вам потрібно ліпше зі мною познайомитися. Було б добре, якби ви принесли мені смачне частування. Насправді, мені цього дуже хочеться.

Бородатий птах змахнув крилами і пошкутильгав од них. Від спробував погнатися за ним, але незабаром здався і повернувся до своєї групи.

– Гаразд, давайте розділимося, щоб дослідити місто.

Якби всі разом досліджували місто, це зайняло б забагато часу. Тому вони вирішили розділитися, щоб охопити більше територій.

– Місто, здається, безпечним, оскільки немає ворожих зон.

– І все-таки Лавіас видається занадто великим містом, щоб досліджувати його поодинці. Тому зустрінемося всі тут за дві години.

– Якщо під час дослідження натрапите на хороший квест, поверніться сюди і розкажіть про нього іншим членам групи. Ми разом вирішимо яке завдання найкраще. А зараз почнемо.

– Добре, зрозуміло.

І так вони вирушили досліджувати місто.

Від почав з того, що попрямував до галасливого центру міста, поглянути, чи є там якісь магазини.

Торговці, наче качки, ходили перевалюючись з ноги на ногу вулицями, пропонуючи свої товари перехожим. Як випливає з назви, жителі міста Лавіас мали риси схожі на риси птахів, і хоча розпушені тіла і короткі ноги були однаковими, їхні голови відрізнялися, тут були ще і сови, і яструби.

«Тільки уявити, що існує таке місто, це дивовижно», – подумав Від.

Відкривати тут курячий ресторан, безумовно, було б неправильним кроком, бо місцеві жителі могли б сприйняти це як канібалізм. На відміну від людських міст, карет тут не було, тому що птахи самі по собі були досить великими, щоб перевозити коней. Якщо дороги були перекриті, все що їм потрібно зробити – це розправити крила і полетіти.

Через те, як на нього дивилися, Від почував себе мавпою в зоопарку, коли йшов між Птахами.

Він зайшов до магазину зброї.

– Добрий день.

– Людина-мандрівник! Вам щось потрібно?

– Мені потрібно багато речей. Проте я не знайомий з виставленими предметами. Я б хотів роздивитися їх ближче.

– Як забажаєте.

Від оглянув деякі предмети.

[Сталевий дзьоб Барово

Міцність: 90/90.

Пошкодження: 23.

Додаткові ефекти: надає здатність здобувати продукти, що дають бонуси. Велика довжина дозволяє легко діставати закопаних черв’яків.

Ціна: 100 золотих.]

Від зітхнув і звернув увагу на інший предмет.

[Срібні вила Сайгона

Міцність: 30/30.

Пошкодження: 17~19.

Частина набору.

Мають низьку міцність, бо виготовлені зі срібла.

Добре підходять для того, щоб відривати голови немертвих під час низького польоту.

Ціна: 70 золотих.]

[Пір’я Богині

Міцність: 15/15.

Додатковий ефект: зачарування.

Яскраві та блискучі різнокольорові пір’їни надають полегшення вашому споряджені під час ворожих атак. Такі легкі, що ви навіть не відчуєте. Дозволяють дивовижне ковзання в повітрі, гарантовано запобігаючи падінню.

Обмеження: тільки для жінок!

Ціна: 45 золотих.]

Предмети варіювалися від вил і палиць до своєрідної порожнистої зброї, що мала конусну форму та звужувалася до наконечника. Схоже, ця зброя призначене для Птахів.

– Чи є у вас зброя, якою можуть користуватися люди? – запитав Від у крамаря, що дуже нагадував борсука.

– Звичайно є! Просто почекайте хвилину. Оскільки покупці-люди дуже рідкісні, мені довелося покласти її на склад.

Поки Від чекав, то відчув на собі купу прискіпливих поглядів. Птахи, що проходили повз магазин, одне за одним зупинялися, щоб подивитися на нього, ніби він мавпа у зоопарку.

– Я чув, що це – людина.

– Як дивно. Мабуть, важко їсти з пласким дзьобом.

– Погляньте на це. Пір’я теж немає. Бідолаха, він може замерзнути взимку.

Жодна нормальна птаха ніколи не насолоджувалася холодом. З їхньої точки зору, Від видався таким, що легко замерзне на смерть. Птах у Розенхаймі або в будь-якому іншому місці внизу, на континенті, також би привернув увагу натовпу. Але в Лавіасі, місті птахів, людина Від був цікавинкою.

– Ось речі, про які ви питали.

Власник магазину виклав деяку броню, щит, два молоти і п’ять різних мечів. Від не зацікавився щитом, тому негайно перейшов до мечів і броні. Однак він мав лише 70 золотих од продажу предметів, забраних у ящіро-людей.

[Глиняний меч

Міцність: 90/90

Пошкодження: 23~25.

Чарівний меч, просякнутий духом льоду.

Завдає 2-5 очок додаткової шкоди броньованій цілі та знижує швидкість руху.

Вимоги: рівень 60, сила 200.

При використанні: надає 2-5 додаткових очок пошкодження від крижаного елементу.

Ціна: 188 золотих.]

[Меч Мари Присмерку

Міцність: 200/200.

Пошкодження: 14.

Статус: проклятий предмет.

Робота гнома Теодора. Кований зі сталі, видобутої у Лісі Смерті. Знижує живучість, має невеликий шанс завдати потрійної шкоди при критичному ударі.

Вимоги: рівень 70, сила 250.

При використанні: може випасти рідкісна можливість завдати смертельної атаки.

Ціна: 160 золотих.]

У цю мить Від припинив роздивлятися предмети і похитав головою.

Ціни були до смішного непомірними, але це не дивина, він все-таки у місті Птахів. Хоча Глиняний меч і меч Мари Присмерку, вочевидь, рідкісні предмети, але в цитаделі Серабург їх можна продати лише за половину ціни.

– У  мене зараз не вистачає грошей, тому я нічого не купуватиму.

– У такому випадку приходьте знову, ці предмети можуть бути продані, тож вам ліпше якомога швидше заробити грошей. – Сказав власник магазину, який нагадував борсука, з розчарованим виглядом.

Команда Віда, яка досліджувала місто, єдині люди тут, і введення бізнесу є наразі основним напрямком їхнього інтересу. Він покинув магазин і повільно пішов до східної частини міста. За периферією міста  розкинулися нескінченні простори полів і між ними – тут і там – виднілися шматки небуття.

– Тьох-тьох!

– Чіп!

– Цвірінь-цвірінь!

Милі Птахи-діти співали, примостившись на мотузках для білизни. Серед них жовті пташенята були особливо чарівними.

– Привіт? – сказав їм Від, наблизившись, щоб глянути. Але вони лише хихотіли і нічого не говорили у відповідь.

– Добрий день. – Він вітався з кожним Птахом, з яким зустрічався.

Один з них, хто був перед магазином зброї, схвильовано запитав:

– Ви мандрівник, якого я ще не бачив. Ви із сильної групи, що прийшла із земель під нами?

– Я ще несильний. Хоча люблю мир і милуюся небом, я поважаю і бойове мистецтво. Бо для забезпечення миру потрібна сила.

– Я відчуваю те саме. У мене є прохання, яке ви можете виконати. Правду кажучи, Лавіас не такий мирний, як здається. Це древня земля і під її поверхнею ховається велике зло, яке збирає сили, щоб знищити нас. Ви допоможете мені?

Тінг! 

[Немертві Лавіаса

Немертві ховаються у глибина Небесного міста Лавіаса. Місцеві жителі не можуть спати ночами через виття немертвих.

Якщо ви повернетеся, вбивши принаймні 30 солдатів-скелетів у підземному проході, можуть відбутися хороші речі.

Рівень складності: D

Нагорода: невідомо

Попередження: невдача знизить рівень дружби з Воронами.]

Від і його команда очікували, що Небесне місто буде звичайним невідкритим містом, тому сподівалися тільки на унікальні предмети, яких не можна знайти в цитаделі Серабург. Вони припускали, що квест, пов’язаний з королівством Розенхайм, найкраще, що можна буде отримати.

Несподівано, але в Небесному місті були мисливські угіддя. Не кажучи вже про те, що це рідкісна територія для полювання на немертвих. Відомо, що солдати-скелети приблизно 80-го рівня.

Від замислився на секунду і похитав головою.

– Я розумію, що перемогти немертвих – це моє завдання, але я тут із товаришами. Я повернуся, коли поговорю з ними.

Від продовжив блукати по району, перекидаючись словами з Птахами, повз яких ішов. Для деяких це був перший раз, коли вони бачили людину-мандрівника, тому від них надходили певні прохання. Здебільшого – пов’язані з немертвими.

За допомогою різноманітних розмов Від збирав інформацію про підземелля в Лавіасі та дороги, які до них ведуть. Однак ті місця були практично зонами бойових дій. Більшість там складали скелети, а також були лицарі смерті, демонічні стражі, дуллагани, лічі, привиди і тіні. (Дуллаган – також відомий як вершник без голови, походить з ірландської міфології)  

Дуллагани могутні та складні немертві, що носили власні голови під пахвою. Мало того, що мають 140 рівень, вони ще швидкі та володіють чудовими бойовими здібностями, тому перемогти їх дуже важко.

Лічі спеціалізуються на чорній магії, а завдяки своєму високому інтелекту, вони, як відомо, тікали, як тільки опинялись у небезпеці.

Не потрібно і говорити, що лицарі смерті були провісниками кінця. Вони їхали верхи, як Привиди кільця з фільму «Володар перснів». Втілення нічних кошмарів! А їхній рівень був близько 200.

Лише від думки, що такі могутні немертві перебувають під землею, його серце почало швидко битися. «Ах, цей прекрасний досвід».

Блукаючи містом, Від натрапив на велику вивіску. Здоровенними літерами на ній було написано «Тренування для початківців». Від зайшов, ніби його підганяла якась містична сила.

– Ласкаво просимо. Бачу, ти – людина. – Привітався інструктор, схожий на півня. Особливо помітним було його пір’я, що нагадувало гребінець когута. (Когут – півень)

– Я проходив повз і захотів привітатися. Я пройшов тренування для початківців у королівстві Розенхайм.

Усі інструктори в тренувальних залах високо поважали тих, хто шанував бойове мистецтво і зневажав зло. Закінчення тренування також давало певну репутацію. Від увійшов до тренувального залу, сподіваючись миттєво налагодити стосунки з інструктором і отримати корисну інформацію. Але реакція, яку він отримав, була далекою від його очікувань.

– Мхв? – Птах-інструктор придушив сміх. В його очах виднілися веселощі, навіть коли дзьоб залишався нерухомим. – Такого не може бути. Навряд чи можливо, щоб ви закінчили тренування для початківців. Ви зовсім не виглядаєте так, ніби пройшли його.

– Ха? Але я закінчив тренування для початківців у цитаделі Серабург.

– У них там лише зал базової підготовки.

Очі Віда спалахнули жагою. «Зал базової підготовки! То це місце – наступний етап!»

– Чи можу я один раз спробувати тренування для початківців?

– Можете. Ті, хто пройшов базову підготовку, мають на це право. Проте це місце відрізняється від вашого залу базової підготовки. Існує велика можливість опинитись у небезпечній ситуації, тож не примушуйте себе.

– Я хочу спробувати. 

– Ви маєте на увазі тренування?

– Це те, що я сказав.

– Ваш дух вражає. Що ж, ідіть за мною.

Від пішов за інструктором. Чоловік повів його до споруди в задній частині тренувального залу. Вхід нагадував дзьоб і зяяв чорнотою.

– Усе, що вам потрібно зробити, це пройти крізь цей прохід і вийти на протилежному кінці цілим і здоровим. Це просто, так? Проте бойові навички будуть недоступні. І одна порада: не запалюй вогонь, це значно б полегшило ситуацію, ні, зробило б її надто зручною.

– Зрозумів. – Відповідь Віда була короткою. Широкими кроками він зайшов у прохід.

Спочатку ніщо не тривожило Віда. Однак, як тільки він почав просуватися далі, його рішучість потроху почала згасати. Від почав руками і ногами сліпо обмацувати шлях у проході. Він не знав, що за страхіття може виповзти з цього тихого місця. І тут раптом…

Вууш!

Від рефлекторно ухилився, уникаючи шаленства ударів. Коли йому зрізало пасмо волосся, він зрозумів, спокій закінчився.

«Напад? Чудово». Його тіло ворухнулося одразу, як тільки це стало зрозумілим. Від уже витягнув меч і махнув ним перед собою. Хоча він не міг бачити, але відчував, як щось наближається.

Дзінь!

Залізний меч зіткнувся з чимось металевим. Судячи з удару, меч не заблокували щитом, і не відбили. Тіло ворога тверде, як камінь.

«З правого боку!» Від відчув атаку в ту ж мить, коли вона розрізала повітря. Тепер він був упевнений, що наступна теж буде справа. Оскільки Від не міг бачити, то йому не залишилося нічого іншого, як покластися на інші органи чуття. Він вірив у свої інстинкти.

У цю мить меч Віда рухався так, ніби мав власний розум. Він плавно рушив, щоб відбити атаку в суцільній темряві. Той, хто не мав реального досвіду володіння мечем, ніколи б не зміг такого зробити.

«Десять, а може і більше!» – подумав Від. Невпинні атаки не давали йому перепочинку.

– Яц! – вигнув він бойовий клич, знову ставши на ноги.

Коли Від прокотився по землі, то міцно тримав меч, вистромивши його вбік, щоб зачепити щиколотки. Полетіли іскри, коли зброя зіткнулась з чимось, зробленим із заліза. У цю мить місцевість на коротку мить освітилася. Навколо було багато варварів, повністю вбраних у сталь. Вони тримали мечі, кийки, кувалди, сокири, палиці, молоти і булави.     

Морозець пробігся по спині Віда, його рішучість згасла, як свічка на вітрі. Але атаки сталевих варварів не зупинялися. Він зміг відбити кілька, але в проході без світла неможливо розібратися з усіма атаками одразу. Удар у спину збив його на землю. Варвари нападали з усіх боків.

***

– Ви не впоралися. – Почувши голос інструктора, Від повільно сів. Кожен міліметр тіла болів.

«Де я?» Він озирнувся і помітив, що повернувся до входу у тренувальний зал. Мабуть, інструктор приніс його сюди. Смуга здоров’я просіла. Його атакували так, що очки здоров’я опустилися нижче 30, навіть легке поранення могло стати смертельним. На щастя, у нього не було кровотечі, тому ОЗ більше не зменшувалися.

– Ось що трапляється, коли люди, не маючи достатньо вміння, кидають виклик цьому місцю. Цього разу я тебе врятував, але якщо ти спробуєш ще раз, то помреш.

Від потрусив головою, щоб очистити розум, і запитав:

– Мені потрібно бути на вищому рівні, щоб досягнути успіху?

– Ні. Незліченні сталеві воїни пристосовуються до рівня суперника.

– Тоді це означає, що мої навички не досягли потрібного рівня.

– Схоже на те.

– Скільки минуло часу від тоді, як я зайшов?

– Близько чотирьох годин.

– Мої товариші, либонь, чекають мене. Я обов’язково повернуся ще раз. – Від покинув Тренувальний зал і попрямував до місця зборів.

***

Він побіг щодуху! На місці зустрічі Від побачив інших членів групи, їхні обличчя сяяли захватом.

– Вибачте, я запізнився…

– Віде! – крикнула Сурка, підбігши до нього. – Ми знайшли чудовий квест! Ми чекали на твоє повернення, Віде, щоб разом вирішити чи брати його.

Поки його не було інші члени групи ревно досліджували Лавіас, щоб зібрати інформацію. Для початку, як повернутися вниз. Пір’я Легкості, що продаються у великому магазині, сповільнять падіння. Стрибнути з Лавіасу, використовуючи пір’я, може бути п’янким відчуттям для Віда, але було б жахливим досвідом для людини з акрофобією, як от Сурка.   

Також вони підтвердили невтішну новини про те, що їхня група не була першою у відкриті Лавіаса. Цього слід було очікувати, бо слава не зросла, коли вони вперше ступили на землі Небесного Міста.

А далі були квести.

Ірен надибала завдання на вбивство 20 лицарів-скелетів. Нагородою за це є кільце, що збільшує швидкість відновлення мани на 10%.

Звичайно, лицарі-скелети складні противники з їхніми сотими рівнями. Але команду заворожила нагорода. Зрештою, кільця, які збільшують швидкість відновлення мани були дуже рідкісним. Такі персні були безцінними у будь-якому великому місті континенту Версаль!

– Де це? – запитав Від, також вражений нагородою.

І ось так вони взяли квест на вбивство лицарів-скелетів.

[Підземелля: ви перші гравці, які відкрили Мемфіс Хол.

Нагорода: +100 слави.

Щодня протягом одного тижня ви отримуватиме подвійну кількість досвіду, а також випадатиме подвійна кількість предметів. За вбивство першого монстра кожного виду випадатимуть найрідкісніші предмети. При подальших вбивствах чудовиськ того самого виду – випадатимуть звичайні предмети.]

Слова з’явилися у вікні повідомлення як тільки Від із товаришами увійшли до підземелля. Група відразу ж завмерла на місці.

– Це…

– Ми перші відвідувачі! – радісно вигукнули Сурка і Ромуна.

На обличчі Пейла була велика усмішка. Неважливо, як тут небезпечно, прихід у мисливську зону з подвоєнням досвіду того варте. Було б марнуванням піти і втрати весь потенційний досвід.

«Хоч інші і прийшли в Лавіас першими, але вони не знайшли це мисливське угіддя. Ні, можливо, вони не змогли його виявити. Не будемо завищувати сподівання». Від старався тримати себе в руках, але його збудження було безперечним.

– Давайте поки що неквапливо досліджувати це місце. Наша головна мета – перемогти лицарів-скелетів, проте, оскільки нам потрібно знати, чи можемо ми це зробити, для початку розберемося з чудовиськами, яких зустрінемо на шляху. Ірен.

– Так!

– Будь ласка, подбай про нас, покладаємося на твоє зцілення.

– Так, і, раз це місце кишить немертвими, я обов’язково скористаюсь Благословенням.

Благословення священників і свята магія фатальні для немертвих. Благословення збільшує шкоду в 1,5 рази проти різних ворогів і завдає додаткової шкоди, якщо противник був немертвим.

– Ходімо.

Кожен у групі отримав усі доступні бафи, збільшивши свою силу та живучість. Захисні бафи в основному дісталися Віду і Сурці. Після цього вони рушили вперед.

– Лю… ди? Тут… живі люди. – Чотири чи п’ять скелетів зібралися у підземному проході. Невелика різноманітна група немертвих складалася з двох магів-скелетів, одного солдата-скелета і лучника-скелета. – Лю… ди.

Порожні очниці скелетів спалахнули. З’явилася вбивча червона аура, коли вони кинулися до команди, їхні кістки затріщали, зіштовхуючись під час руху.

– Підготуватися до бою.

Кланк.

Від першим кинувся до противника, блокуючи меч солдата-скелета. Замість того, щоб зупинитися на простому блоці, він плавно відбив атаку і контратакував. Це була не ігрова навичка. Від, природно, скористався мистецтвом бою на мечах, виконавши потрібні рухи зап’ястям.

– Потроєння!

Пам-лясь-трісь.

Він завдав три послідовні атаки. За своєю природою, Потроєння складна навичка для відстеження очима. Випад уперед, затим розрізати по діагоналі, а коли меч досягнув потрібної точки, він використав інерцію тіла, щоб завдати ще одного безупинного удару! Вправне володіння навичкою дало можливість для додаткових атак, але навіть так, вона все одна називатиметься Потроєння, бо назва походить від трьох основних атак.             

У розпалі бою Від використав навичку, не вигукнувши «Потроєння». Навіть частка секунду може вплинути на можливість жити чи загинути. Особливо, якщо хтось може використати цю мить, щоб націлитися на слабке місце ворога. 

Якби якимось чином вдалося заблокувати три послідовних удари, з’являється шанс завдати четвертого. У випадку якщо і цей відіб’ють, є хвилина можливість завдати потужного п’ятого.

«Потроєння» по суті означає завдати трьох швидких ударів, що використовуються слабкі сторони ворога для успішної атаки. Плюс до того, Від може маневрувати мечем, користуючись вродженими здібностями, щоб відшукати вразливості у захисті противника. Не дивно, що ребра солдата-скелета розлетілися на шматки під натиском його меча.

Лише комусь такому, як Від, могло прийти в голову використати такий потужний і жорстокий метод для вбивства ворога.

У цю мить маги-скелети, що були позаду інших, почали читати заклинання, обравши ціллю Віда. Однак Ромуна встигла першою.

– Вогняний удар!

Завдяки високому володінні навичкою, вона випустила у магів-скелетів шість вогняних куль підряд. Це зупинило і ефективно скасувало заклинання, що вони збиралися створити.

– Ти мій!

Пейл був зосереджений на єдиному лучнику-скелеті. Ці двоє люто пускали один в одного стріли.

– Отримуй! Благословенна стріла! – Пейл випустив стрілу, що випромінювала сліпуче світло.

Од природи немертві ненавидять світло, і скелети, такі як ці, особливі слабкі до нього. Однак немертві вищого рівня могли ходити при світлі дня без будь-яких проблем.

Стріла Пейла застрягла у скелеті й сліпуче засяяла.

Тим часом Сурка завдала магам-скелетам кілька ударів з близької відстані, а Ромуна її підтримувала. Оскільки це був їхній перший раз боротьби з таким грізним супротивником, вони всі ризикували своїм життям.

Віду ж залишився солдат-скелет.

– Помрииии…

Кістки солдата-скелета затріщали, коли він підстрибнув угору і завдав потужного удару. Хоча його меч був покритий відколами і тріщинами, сила удару надто велика, щоб її ігнорувати.

«Попри це, рухи очевидні». Від активував навичку:

– Укол!

На той час, коли меч скелета досягнув мети, на тому місці залишився тільки післяобраз Віда. Від, який був уже позаду ворога, ударив супротивника в шию.

[Ви завдали критичного удару!]

Критичний удар! Прагнення до чогось має ризики, коли ж досягнуто успіху – це приносить ще більше задоволення. Отримавши пошкодження від Потроєння і Уколу, кістки розвалилися в неживу купу.

– Віде, сюди! – вигукнула Сурка, в її голосі була очевидна втома.

Боротися з двома магами-скелетами виявилося занадто важким завданням для неї, тож вона поступово втрачала позиції. Будучу монахом, вона мала високу спритність, тому її рухи повинні бути досить швидкими. Але зараз це було не так.

[Зниження сили.]

[Зниження швидкості.]

Це були наслідки отруєних ран і проклять, через які вона безперервно стікала кров’ю. Страждаючи від проклять магів-скелетів, Сурка була огорнута темним димом. Прокляття були сильнішими і швидшими, ніж заклинання Очищення від Ірен.

– … – Від поспішно кинувся їй на порятунок. – Скульптурний клинок!       

Щоразу, коли Від відновлював достатньо мани, щоб використати навичку Скульптурний клинок, маг-скелет із низьким показником здоров’я зникав зі спалахом сірого кольору. Вони гинули швидше, ніж очікувалося, бо Ромуна бомбардувала їх заклинаннями, поки не вичерпувалася мана. З лучником-скелетом, який залишився, швидко розібралися Пейл і Ромуна, яка встигла відновити ману.

– Ого! Ми перемогли! – радісно вигукнула Сурка, коли бій закінчився.

– Навіть наші рівні зросли, – сказав Пейл, посміхаючись.

Скелети, які мали рівні як мінімум на 15 вищі, плюс подвоєння досвіду, дали групі неймовірну кількість досвіду. Вони підняли рівні – розібравшись лише з однією групою.

Використавши всю ману на зняття проклять, Ромуна й Ірен сіли, щоб відновити її за допомогою медитації. Медитація подвоювала швидкість відновлення мани. На жаль, ця навичка виключно для класів магів і жерців, а це означає, що Він не міг її вивчити.

– Подивимося, які предмети ми отримали?

Зазвичай вони брали все, що хотіли, але цього разу лише одна битва підштовхнула їх до відчуття, ніби вони ходили по тонкому льоду. Тому команда зібралася навколо предметів, що випали зі скелетів.

[Поношені закривавлені рукавиці

Міцність: 7/40.

Захист: 6. 

Предмет наповнений ненавистю і жагою мертвих. Хоча вони посилюють власника, схоже, їх краще уникати.

Вимоги: Рівень – 50, сила – 100.

При носінні: Підвищує силу на 20. Збільшує силу атаки на 10%. Знижує здоров’я на 200.]

[Чоботи холодних

Міцність: 9/50.

Захист: 5.

Взуття створене для того, щоб протистояти впливу землі. Оскільки вони виготовлена зі шкіри водяних буйволі, то дають чудові відчуття при носінні.

Вимоги: Рівень – 60.

При носінні: Підвищує опір крижаній магії на 15%.]

Ці речі доволі непогані. Їх можна продати купцям, але одягнути – буде кращим варіантом. Рукавички знижують здоров’я, але захист достатньо високий, тож вони варті того, щоб їх носити.

Наразі через вплив відкриття підземелля, кількість предметів при випадінні подвоїлася, а найкращі речі ще не були знайдені. Тож Від з командою підійшли до меча, який випав із солдата-скелета. 

[Глиняний меч

Міцність: 12/65

Пошкодження: 23~25.

Чарівний меч, просякнутий духом льоду.

Завдає 2-5 очок додаткової шкоди броньованій цілі та знижує швидкість руху.

Вимоги: рівень 60, сила 200.

При використанні: надає 2-5 додаткових очок пошкодження від крижаного елементу.]

На обличчі Віда з’явилася усмішка. «Джекпот!» Меч, який в магазині продавався більше ніж за сто золотих, також можна отримати як предмет, що випадає з монстра. Звичайно, у порівняні з глиняним мечем, який можна придбати в магазині, у цього була набагато менша міцність. До того ж максимальна міцність меча буде поступово зменшуватися, якщо меч зламаний і залишатиметься в невідремонтованому стані.

– Це… – Пейл деякий час роздивлявся предмети.

Він відчув, як піднімається жадібність. Врешті-решт, Пейл був людиною, то чому б йому цього не відчувати? Однак Від повільно вийшов у центр групи. Все, що на ньому було, – це спорядження з твердої шкіри. Ні броні, ні чобіт. Від заговорив, звертаючись до Пейла.

– Сила атаки цього виродка реально була потужною. Якби їх було двоє, могли б виникнути проблеми.

– … – Пейл стримував сльози, відступивши убік, дозволяючи Віду отримати всі три предмети. Якщо він, їхній щит із плоті і крові, немає хорошого спорядження, то хто б його замінив?

– Такі предмети повинні належати Пейлу… – мовив Від, розчарованим голосом.

– …

– Та все ж, як один із тих, хто прямо взаємодіє з противником, це приємний бонус бути добре спорядженим. Але наступна здобич обов’язково має дістатися Сурці і Пейлу.

Це був класичний приклад «назви хворобу, а потім запропонуй ліки». Від виграв найбільше од цих предметів, тож це можна назвати груповим рішенням. Він нарешті звільнився від важкого залізного меча, отриманого від інструктора тренувального залу.

Несподівано пролунав голос:

– Люди… улюблені воїни немертвих…

Лицар-скелет з’явився без попередження.

Всі роблять помилки, але ця могла стати фатальною. До цього часу вороги, у досліджуваних ними мисливських угіддях, перебували переважно на визначених для них територіях. Проте лицарі-скелети блукали, де їм заманеться. Забувши про це, група відпочивала без хвилювань, коли раптово з’явився супротивник.

Лицар-скелет з його моторошними сяючими очима, у броні, вдягненій на його кістяне тіло, був немертвим з рівнем вище 100. Ця грізна істота тепер наступала на групу.

– Кья-а!

Лицар-скелет широкою дугою змахнув мечем, різонувши Сурку по стегну. На щастя, вона не померла, але її здоров’я зменшилося більше ніж на 35%.

– Біжи!

Від стрибнув між Суркою і лицарем-скелетом, тримаючи глиняний меч, який він щойно підняв. Його швидше мислення стало великою допомогою в розпалі такої кризи. Монстр з рівнем вище 100!

У Віда почали тремтіти коліна. Але не від страху перед ворогом, бо він вважав, що битва з супротивником, навіть з рівнем більше на 30, буде чесною боротьбою. Віда турбував глиняний меч із жалюгідною міцністю. Якщо він зламається під час цього бою… На жаль, ніхто не міг змінювати зброю, коли ворог прямо перед ним.

«Боже, будь ласка…»

– Будь обережним, Віде!

– Ромуно, Ірен, прокидайтеся! З’явився лицар-скелет!

Члени групи хутко готувалися до бою. Однак це дало лицарю-скелету достатньо часу, щоб розпочати атаку першим: потужний удар, а потім ще одна атака! Уперше Від відчув, що йому потрібен цей ламкий меч.

«Я не можу втратити цей клинок!»

Тікати вже було занадто пізно, але Від довіряв своїм рухам і захисту. Замість блокування, він намагався ухилятися. Невеликих поранень не уникнути, але Від відчував, що цього разу рана на тілі була достойною жертвою для захисту кістки… «кісткою» зараз, зрозуміло, був меч.

«Заждіть, а я відремонтував рукавиці та чоботи?»

Лайно! Міцність рукавиць і чобіт майже вичерпалася.

Зброя, як глиняний меч, не втрачає міцності, якщо не вступає у фізичний контакт, але інше спорядження, як-от рукавиці та чоботи, легко втрачає міцність, якщо власнику завдали удару. Міцність – дивний атрибут; коли вона близька до максимуму, то зменшується повільно, але коли низька – може вистачити одного удару, щоб зламати предмет.

«Чому зараз…»

Від швидко прокотився по землі.

Кланк!

Меч лицаря-скелета з розмаху опустився вниз, мало не зачепивши Віда.  

Такі навички часто згадуються в романах про бойові мистецтва. Ця, зокрема, передбачала перекотитися по землі, намагаючись уникнути нападу. А як щодо гордості? Чомусь подібному немає місця в таких ситуаціях.

Думка про те, що його рукавиці, чоботи і новий меч – зламаються, була набагато болючішою. Поки Від ухилявся, його група завершила підготовку до бою: Пейл випустив стріли, поки Ірен використовувала Божественний захист і благословення. Ромуна кинула потужне заклинання, не вагаючись починати з найсильніших.

– Вогняне поле!

Щоб зловити швидкого лицаря-скелета, вона використала заклинання, що б’є по площі.

ВУУШ!

З того місця, де стояв лицар-скелет, почало поширюватися полум’я. Віду і Сурці довелося квапливо відступили, щоб уникнути вогню. Від прибрав глиняний меч, чоботи і рукавички та взяв залізний меч. Йому б хотілося використати навичку Ремонт на предметах, але жахлива ситуація дала йому час тільки, щоб зняти спорядження.

– Сумніваюся, що він помре від цього, – твердо сказала Ромуна. Вогняне поле завдавало великої шкоди чималій кількості ворогів. Крім бойових навичок Віда, найпотужнішим джерелом сили у команді є володіння полум’ям Ромуни.

З усіх навичок, які збільшують силу та вплив вогню, володіння полум’ям – восьме за ефективністю. Тим не менше, ніхто не вірив, що цього достатньо, аби знищити ворога вище сотого рівня, як-от лицар-скелет.

Незабаром полум’я розвіялося, показуючи, що чудовисько досі стоїть там, де і раніше. Його клинок розжарився до червоного кольору, а вогонь, що виривався з порожніх очниць і між ребер, надавав йому вигляд палаючого лицаря-скелета. Хоча він отримав чимало пошкоджень, та досі залишався живим.

– Ці… люди…

Лицар-скелет побіг уперед, щоб атакувати. Від цього разу впевнено протистояв монстру. Тепер, коли він використовував залізний меч замість глиняного, йому нічого боятися.

– Скульптурний клинок!

Меч Віда граційно танцював, врізаючись в лицаря-скелета. Магія Ромуни, кулаки Сурки і стріли Пейла також послідовно і швидко досягли цілі.

– Грр…

Лицар-скелет був досі сповненим сил, бій почав приймати небезпечний поворот. Мана Віда досі не відновилася після останньої битви; він не міг використати жодної бойової навички. Поки що вдавалося уникати атак лицаря-скелета завдяки спритним рухам, але він не завдав ворогу значної шкоди. Інші члени команди були у схожій ситуації. Витративши всю свою ману, їм ледве вдавалося виживати. За лічені хвилини ситуація погіршилася.

– Я повністю вичерпала ману. Боюся, мені нічим лікувати… Вибачте. – Слова Ірен довели всіх до розпачу. Хоча Від і Сурка досі могли битися, як тільки вони загинуть, інші будуть легкою здобиччю.

«У такому разі…» Від вирішив використати найпотужніший рух, який він знав.

– Меч Імператора!

Меч Імператора – це остання форма техніки Імперського безформного меча. Однак це була назва, яку створив Від. Але ця форма мала почекати і пройти перевірку – чи достатньо вона потужна, щоб справді заслужити титул «Меч Імператора».

Взуун…

Тонкі блакитні лінії світла почали випромінюватися залізним мечем і огортати тіло Віда. Це одразу привернуло увагу лицаря-скелета, проте у центрі уваги опинився сам меч, який, здавалося, виріс достатньо, щоб досягнути неба.        

Вууш!

Меч стискав повітря, набираючи вибухову силу. Від приготувався колоти, хоча більшість його навичок зазвичай полягали у рубанні. Штрикання, з одного боку, потужніше, але мало свій набір проблем. Якщо промахнутись, виникав ризик залишити простір для ворожої атаки.

Однак розмах додає лезу ваги, тонко змінюючи баланс між талією, зап’ястком і кроками власника клинка. Від знав, як використати це на свою користь, щоб ухилитися від ворожого нападу, і протистояти йому, поєднуючи атаку і захист.

Саме так Віду вдається боротися із сильнішими монстрами, попри нижчі показники здоров’я і захисту, якщо порівнювати з іншими гравцями. Якби не ця стратегія, навіть бій зі солдатом-скелетом був би сутужним.

Хоча він був лише за крок чи за два, Від відчував, як усе його здоров’я і мана витікають з тіла і перетікають у кінчик меча. Щелепа лицаря-скелета впала від благоговійності перед такою силою.

«Готово». Лише побіжного погляну на силу цієї навички було достатньо, щоб задовольнити Віда. Проте, ще до того, як удар досягнув лицаря-скелета, він відчув шок од впливу.

Бум!

Бруд і пил розлетілися навсібіч, разом з оглушливим звуком вибуху. Невдовзі пил осів, Від стояв на місті, пошарпаний.  

«Як це можливо?»

Меч Імператора жахлива навичка, яка споживає 2000 мани. Якщо не вистачало, різниця покривалась очками здоров’я. Використавши її, у Віда залишилося менше 50 ОЗ.  

– Д-де він?

Від попрямував до лицаря-скелета. Залізний меч втиснули в його черевну порожнину. З цього місця поширилися тріщини, поки все тіло не розсипалося. Незабаром уся група кинулася до Віда.

– Ми так наполегливо працювали, щоб перемогти його…

Сурка знесилено опустила голову. Вони так багато зробили, щоб перемогти лицаря-скелета, але з цього виродка випала лише залізна руда, кілька срібних і одна кістка. Хоча команда неодноразово ризикувала своїм життям, перший раз для чогось завжди важкий. Не згадуючи вже про те, що вони вступили у бій при поганих умовах. Так само, як і Від, всі боролися, поки їх мана майже була на нулі.

Відтоді Ромуна застосовувала заклинання «Тривога» під час боротьби зі скелетами, щоб перевірити, чи наближається лицар-скелет. Коли вони були у хорошому стані – боролися з ним. Якщо ні, то уникали.

В іншому підземеллі або печері група відчувала б тиск, щоби битися в несприятливих умовах через змагання на вбивство монстрів. Але, на щастя, Від і його група були єдиними гравцями у цьому підземеллі.

Проте це означало небезпеку, бо чудовиськ було дуже багато!

Саме такі ситуації Віду подобалися найбільше.

В момент, коли вони зайшли в підземелля, активувалася унікальна здатність скульпторів місячного світла. При сонячному світлі навички Віда були не на максимумі. Уночі або у глибині підземелля проявлялася справжня сила його класу, що підвищувала його здібності приблизно на 30%.

Крім того Від уже зчитав бойову схему лицарів-скелетів, використавши вроджені бойові здібності. Тепер, коли він точно знав, коли потрібно ухилитися, ці виродки більше не становили великої загрози. Тільки це знання вдвічі зменшило шкоду, яку монстр завдавав. Пейл і Сурка мали підтримку Ромуни, а також благословення Ірен, тому одинокі лицарі-скелети не мали іншого вибору, як тихо віддати свої кістки і зникнути.

– Ха-ха-ха. – Від посміхався, дивлячись на скелетів, що блукали неподалік. Він не міг не посміхатися, бо все, що бачили його очі, це потенційні очки досвіду та предмети!

– Ке-ке-ке.

– Хе-хе.

– Ха-ха-ха.

Уся команда почала сміятися.

Тільки подумати, що вигляд ходячих скелетів міг зробити їх такими щасливими! Хоча мечі, які носили солдати-скелети, не всі були глиняними мечами, але їх можна продати за вигіднішою ціною, ніж залізний меч. Предмети потрібно відремонтувати, а потім продати за швидкі гроші. Це фантастичне місце для полювання, оскільки здобиччю були щити, рукавиці, а подеколи навіть нагрудники. І оскільки здобич подвоювалася, не дивно, що інвентар Віда от-от буде повним. Одинокі лицарі-скелети, незважаючи на їхній високий рівень, більше не викликали занепокоєння у групи. Проте лицарі смерті, які подеколи з’являлися то тут, то там, викликали найбільше стурбованості.

– Лю… ди. Людсь… кий запах… звідси…

Лицар смерті, вбраний у темно-сірі обладунки, з’явився верхи на коні. Від і його команда, яка щойно вбила скелетів та збирала предмети, нервово сховалися за камінь.

Щоб вони не робили, у них немає сили перемогли лицаря смерті, який, як відомо, мав рівень вище 200. Різниця в рівнях була такою великою, що їхні атаки можна вважати промахами, навіть якщо буде влучання в ціль.

У Королівській Дорозі не тільки користувачі, але і НІПи можуть ставати сильнішими. Лицар смерті, який двічі досягнув успіху, мав чудові навички.

Цей лицар смерті, якого звали Роян, мав темну енергію, що витікала з його шолома. Лицарі смерті були монстрами з іменами, тому кожен з них мав своє ім’я.

– Запах… людей… Ох… У мене… немає носу.    

Лицар смерті Роян деякий час озирався навколо, а потім повільно рушив у пошуках інших місць. Навіть після того, як він поїхав, деякий час було чутно перестук копит його коня.

– Фух.

– Він пішов.

Від і його товариші зітхнули з полегшенням. Ніщо інше не могло нагнати на них такого страху, як присутність лицарів смерті, що подеколи траплялися на їхньому шляху.

>>Том 2. Розділ 5<<

~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської (тиць), а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. У Фейсбуці реагую трохи швидше.

У мене є PatreonМожете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Або можете поблукати хвилинку по сайту. Вам неважко, мені приємно.

Манхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.