Інші варіанти назви: Скульптор місячного світла / Легендарний скульптор місячного світла / ЛМС / СМС / ЛСМС
Англійська назва: The L. Moonlight Sculptor / LMS
Мова оригіналу: корейська
Автор/ка: Nam Heesung (남희성) / Нам Хісон (Нам Хвісон)
Жанри: бойовик, бойові мистецтва, наукова фантастика, пригоди, комедія, фентезі, шьонен, ЛітРПГ
Рік: 2007
Томів: 58
Випуск: завершений
Перекладачка: Silver Raven
Переклад: у процесі
Опис: Людина, покинута світом, людина, що поклоняється грошам, людина, відома як легендарний Бог Війни у дуже популярній MMORPG «Континент Магії». З досягненням повноліття він вирішує попрощатися з грою, але спроба заробити щось за вкладений час і зусилля має такий наслідок, якого ніхто не міг уявити.
Завдяки ряду випадковостей його легендарний персонаж продається за 3 мільярди вон, приносячи йому велику радість, що змінилась глибоким відчаєм, бо він змушений віддати майже все жадібним лихварям. Відкривши можливість заробляти гроші завдяки іграм, головний герой піднімається з прірви з новим наміром і йде прямо до нової епохи під керівництвом першої в історії MMORPG у віртуальній реальності «Королівська Дорога».
Це легенда про Лі Хьона, про шлях до вершини, з серцем, що любить тільки рідних, з безмежним прагненням до грошей, про його винятковий розум, треноване тіло і вмінням наполегливої праці, що завжди підтримувало головного героя на плаву.
Переклад з англійської. Тобто переклад з перекладу, деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.
Особливу подяку за появу цього перекладу можете висловити Drakula.
Розділ 5. Село Вигнанців. Частина 2
Коли Від підійшов до воріт, перед ним з’явилося майже забуте повідомлення. Це сталося вперше після Могили Гнома у горах Барекен.
«Це означає, що я перший».
Ще жодному гравцеві не вдалося зайти так далеко в Землі Відчаю. Було багато користувачів, що нехтували власним життям заради дослідження нових територій, але Рівнини Відчаю надто великі, тому ця частина залишилася невідкритою.
Тут жили вигнанці з усього континенту Версаль. Майже всі вони були великими міцними хлопцями з численними шрамами по всьому тілу.
Якби Від до цього не знав їхнього походження, то припустив би, що вони варвари.
За стіною поселення, на свій подив, він знайшов близько 300 нашвидкуруч побудованих дерев’яних будинків.
– Чужинець.
– Уперше його бачу.
Всі жителі уникали незнайому людину. Але це анітрохи не зупинило Віда.
– Привіт усім.
– Здається, ти нічого не знаєш про наше село, незнайомцю. Ми живемо у дуже небезпечному місці, ми не можемо витрачати час на пусті балачки, особливо з такими чужинцями, як ти.
– Приємно познайомитися.
– Я не довіряю стороннім.
Від знову і знову намагався почати розмову, але селяни просто йшли, ігноруючи його або навіть виявляючи ворожість.
– Ми не забули, хто вигнав наших предків. Навіщо ти сюди прийшов?
Ніхто не прийняв його у селі.
«Ймовірно, це село повністю відокремлене від решти континенту, і моя слава для них нічого не означає».
Однак Від не був би собою, якби легко здався.
Він вирішив використати свій звичний спосіб: розклав багаття посеред села і почав смажити кабана, якого заздалегідь приготував.
– Підходьте і скуштуйте м’ясо, воно таке смачне, що ви не зможете зупинитися. Це абсолютно безплатно, тож їжте скільки захочете! Також я можу вирізати для вас красиву скульптуру будь-якої тварини.
Від націлився на один із основних інстинктів – голод! Хто зможе проігнорувати таку смачну їжу, особливо коли вона безплатна?
Однак селяни досі ігнорували його зусилля, а дехто навіть розлютився.
– Ти знущаєшся з нас?
– Ми самі можемо готувати.
– Навіть голодуючи протягом десяти днів воїн не втратить гідності. Схоже, чужинці не розуміють таку просту річ.
– Ахахаха, скульптури… Кому вони взагалі потрібні?
Всі жителі села Вигнанців були великими воїнами.
Попри всі зусилля Віда, ніхто з них не підійшов до нього. Кілька з них, що зупинилися неподалік, всього лише спостерігали з відстані, перемовляючись та глузуючи з нього.
А Від продовжував смажити кабана, незважаючи на глузування та погрозливі погляди.
Ніколи раніше кулінарія і скульптурне мистецтво не підводили його. Всі, хто скуштували його страви, любили їх до нестями. І скульптури теж часто приносили хороші результати.
Якось він вирізав красивий букет для гравця на ім’я Волк, який планував зробити пропозицію коханій дівчині. Скульптурне мистецтво завжди приносило несподівану користь.
«У них немає почуття прекрасного… дикуни».
Ставлення селян анітрохи не засмутило Віда.
«Це не вперше, коли мене ігнорують. Я звик до такого…»
Він добре пам’ятав час, коли в дитинстві працював на заводі.
Коли Лі Хьону було 14 років, він уже працював повний робочий день, розшиваючи шви в задушливій і запиленій кімнаті. Це була важка і монотонна робота, йому дозволяли виходити лише на обідню перерву. Лі Хьон страшенно заздрив веселим учням, які проходили повз нього, коли він був на обідній перерві.
Тоді він був стороннім для всіх. Але це не зламало його, а натомість зміцнило і змусило вирости, незважаючи ні на що.
Він закінчив смажити кабана, і, не отримавши відповіді, спакував усе до сумки та продовжив прогулюватися селом, намагаючись почати розмову. Він вважав, що серед усіх НІПів повинен бути хоча б один, який захоче з ним поговорити.
І не помилився. Один молодик, який сидів навпочіпки на землі та дивився на щит, що лежав поряд з ним, повернувся до Віда і сказав:
– О, незнайомець! Якщо ти зміг дістатися сюди, то повинен бути чогось вартий.
– Дістався куди?
– Ха, ти навіть не знаєш, де ти?
– Завдяки мапі я маю загальне уявлення про те, де знаходжусь, але я нічого не знаю про це місце, – чесно відповів Від.
– Що ж, ми про тебе теж нічого не знаємо. Це село з’явилося тут у часи Хаосу. Чув щось про це?
– Так, але небагато.
– То були часи, коли всі сказилися і піддалися божевіллю. Наші предки прийшли на ці землі та боролися за свої життя. Чесно кажучи, вони були готові битися, але не мали зброї. Їх загнали сюди навіть без руків’я для меча…
Видіння минулого почало з’являтися перед очима Віда.
Численні воїни зі списами і мечами гнали бідних голодних людей у далекий край. У землі, наповнені безліччю небезпечних монстрів. Там були сотні тисяч людей. Земля була просякнула кров’ю, жалобою і горем.
– Спочатку кількість вигнаних сюди швидко зменшувалася. Вижили лише найстійкіші. Кхем! Я б розповів тобі більше, але зараз я зайнятий.
– Зайнятий? Чим?
– Ти певно вже помітив цей щит. На жаль, він зламався, і мені якнайшвидше потрібна заміна. Може, ти зможеш зробити мені послугу?
– Так, допоможу чим зможу.
– Чудово. Ти маєш віднести цей щит до певного чоловіка та взяти у нього новий. Він керує великою кузнею у цьому селі.
Дінь!
[Нове завдання: Щит для Кокуна
Попри всі зусилля, мисливець Кокун не зміг полагодити свій щит. Якщо він зламається під час бою, у мисливця будуть проблеми. Ви маєте віднести щит його другу Люсілю, щоб обміняти на новий.
Складність: E
Увага: якщо ви покинете село зі щитом, Кокун розлютиться.]
– Я принесу тобі новий щит.
[Ви прийняли завдання.]
Від вважав, що перед виконанням квесту необхідно зібрати всю доступну інформацію. Щит, який він отримав, був важким і міцним.
– Що ж, почнімо? Розпізнати!
Щит був потрісканий і весь брудний, тому важко оцінити його вартість лише на погляд. Від попрямував до коваля, дивлячись на інформаційне вікно щита.
[Щит Люсіля
Міцність: 12/50
Захист: 16
Простий щит з низькопробних металів. Зовні він покритий сталлю, але крихкий всередині. Слабкий проти дробної зброї. Його слід замінити за першої нагоди.
Обмеження: немає
Ефекти: 50% шанс захиститися від метальної зброї.]
Село невелике, тому знайти кузню нескладно. Однак вона не виглядала так, як описував Кокун. Маленька піч з ковадлом у крихітній кімнаті, пара мечів та кілька інших видів зброї висіли на стінах – це все, що побачив Від. Єдиною великою річчю тут був бородатий і мускулистий коваль Люсіль.
– Я вперше тебе бачу, незнайомцю.
– Я прийшов сюди на прохання Кокуна.
Стосунки Віда з місцевими мешканцями були не дуже хорошими, тому він вирішив проявити ініціативу. Проте його хвилювання були зайвими.
– О, проходь. Навколо тебе знайомий запах металу. Я люблю вогонь, тому став ковалем. Чому ти опанував це ремесло?
Від швидко обдумав питання. Іноді такі незначні на перший погляд питання визначали стосунки гравця з НІПом.
– Мені подобається плавити твердий метал і надавати йому нової форми.
– Хороша відповідь. Отже, що привело тебе сюди?
Від подав щит.
– Він попросив новий.
– От людина! Цей ідіот Кокун знову зламав щит. Я багато разів попереджав його бути обережним… Кхм! Я не можу і далі робити це безплатно. Я віддам один за 5 золотих. У того нікчеми Кокуна немає таких грошей, тож тобі доведеться заплатити замість нього.
– Ем…
Від уже думав сказати щось грубе, бо відчув себе ошуканим, але в останню мить зупинився. Було нерозумно відмовлятися від першого квесту після таких довгих пошуків. Він переконав себе, що це лише додаткова інвестиція в майбутнє.
«Гмм, мене так не обманювали з того часу, як я зустрівся з тим мудрецем Родріасом».
Від передав золото усміхненому Люсілю.
– Дякую. У мене є запасний щит для нього. Ось, тримай.
Від отримав щит. Завдання виконано і він збирався піти, але Люсіль зупинив його.
– Гей, ти чув про походження нашого села?
Від першим відкрив це поселення. Можливо, це чи той факт, що Від сам був ковалем, спонукало Люсіля розповісти йому цю історію.
– Кокун дещо мені розповів. Він зупинився на тій частині, де залишилася невелика частина вигнанців.
– Добре. Тоді я продовжу. Ті, хто вижив, блукали землями монстрів у пошуках місця для поселення. Їхнім першим вибором була величезна печера, але не всім сподобалася ідея жити в постійній темряві. Поступово все більше і більше людей виходило назовні, зрештою, вони вирішили заснувати село.
– Неймовірно, вони мали сміливість створити поселення на Рівнинах Відчаю!
Від хотів висловити захват їхньою мужністю. Навіть у таких небезпечних умовах у людях переміг дух першопрохідців!
– Ні, це було не настільки видатним. По правді, на той момент вцілілих було ще багато. Але у них виникли розбіжності. Вони поділилися на два табори: один – ті, хто не хотіли нічого міняти, і другий – ті, хто хотіли покинути печеру. Останні заснували наше село і пізніше обгородили його. На жаль, 99 із кожної сотні загинули в процесі.
– …
Це історія для фільму жахів. Невідомі землі, повні небезпек і група беззахисних людей…
– Еге, так все і відбувалося. Крізь спроби і помилки, що коштували людських життів, ті, хто вижив, здобували нові знання. Вони дізналися, яких місць слід уникати, відкрили звички почвар і хижаків цих земель. Вони почали краще розуміти світ навколо себе. Приблизно у той час життя у селі стало безпечнішим. Кхем, гадаю, я багато говорю. У мене ще багато роботи. Ось, це мій подарунок тобі.
[Ви отримали карту Рівнин
Це мапа Земель Відчаю.
Вона відображає розташування замків, сіл, лігвищ чудовиськ і проклятих місць.]
Люсіль несподівано подарував Віду дуже цінний предмет. Мапу Рівнин Відчаю з усім, що на них є! З приблизно позначеним ландшафтом і основними місцями проживання деяких видів монстрів.
Хоча намальована вона дуже погано, ніби це робила дитина, яка вчилася писати.
– Щиро вдячний.
– Будь ласка. Намагайся частіше бувати в селі. Люди, які не полюють, приязніше ставляться до незнайомців. Було б добре, якби сюди приходило більше людей.
Від повернувся до Кокуна, щоб доставити щит. Мисливець чекав на тому ж місці та гострив меч.
– О, ти повернувся? Пізно щось. Приніс?
Від оддав йому щит.
– Спасибі. Ти зробив мені послугу, але в мене немає що тобі дати. Хоча почекай секунду, ось, візьми.
[Ви отримали 20 сталевих стріл.]
Дінь!
[Завдання «Щит для Кокуна» завершено
Мисливець Кокун вже кілька разів втрачав щит у боях. Він завжди повертається з полювань пораненим, але ще жодного разу не приніс нічого гідного. Селяни вважають його невдахою.
Ніхто не знає, де він полює.
Нагорода: 20 сталевих стріл для довгого лука. Трохи досвіду.]
Від відкрив вікно персонажа. Індикатор досвіду зріс лише на 0,001%.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Або можете поблукати по сайту. Вам неважко, мені приємно.
Манхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.