ЛМС. Том 5. Розділ 9

Інші варіанти назви: Скульптор місячного світла / Легендарний скульптор місячного світла / ЛМС / СМС / ЛСМС

Англійська назва: The L. Moonlight Sculptor / LMS

Мова оригіналу: корейська

Автор/ка: Nam Heesung (남희성) / Нам Хісон (Нам Хвісон)

Жанри: бойовик, бойові мистецтва, наукова фантастика, пригоди, комедія, фентезі, шьонен, ЛітРПГ

Рік: 2007

Томів: 58

Випуск: завершений

Перекладачка: Silver Raven

Переклад: у процесі

Опис: Людина, покинута світом, людина, що поклоняється грошам, людина, відома як легендарний Бог Війни у дуже популярній MMORPG «Континент Магії». З досягненням повноліття він вирішує попрощатися з грою, але спроба заробити щось за вкладений час і зусилля має такий наслідок, якого ніхто не міг уявити.

Завдяки ряду випадковостей його легендарний персонаж продається за 3 мільярди вон, приносячи йому велику радість, що змінилась глибоким відчаєм, бо він змушений віддати майже все жадібним лихварям. Відкривши можливість заробляти гроші завдяки іграм, головний герой піднімається з прірви з новим наміром і йде прямо до нової епохи під керівництвом першої в історії MMORPG у віртуальній реальності «Королівська Дорога».

Це легенда про Лі Хьона, про шлях до вершини, з серцем, що любить тільки рідних, з безмежним прагненням до грошей, про його винятковий розум, треноване тіло і вмінням наполегливої праці, що завжди підтримувало головного героя на плаву.

Переклад  з англійської. Тобто переклад з перекладу, деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Повернись живим тут.

Госпітальєри тут.

Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут.

Особливу подяку за появу цього перекладу можете висловити Drakula.

Легендарний місячний скульптор / Легендарний скульптор місячного світла

Том 5. Розділ 8-2.

Розділ 9. Зала Слави

З самого ранку Лі Хьон був дуже схвильований.

Неочікувано для нього, творець Королівської Дороги, Юнікорн Корпорейшн надіслав електронного листа!

«Ми б хотіли, щоб ви відвідали нас».

Повідомлення надіслав один із керівників відділу зв’язків з громадськістю, пан Чан Юнсу. Але до прийдешньої битви між орками й темними ельфами залишався всього один день.

«Саме тоді, коли в мене обмаль часу… Але, гадаю, мені потрібно сходити».

Лі Хьон не хотів розкривати своє справжнє ім’я, але цього разу з ним зв’язався представник Юнікорну, тому він не надто цим переймався.

Протягом останніх 50 років Юнікор створювала одні з найпопулярніших ігор у світі. Майже завжди вони отримували величезні прибутки не тільки від щомісячних підписок на ігри, але і від продажу мальописів, мультфільмів, фільмів і навіть від парку розваг, де були відомі персонажі ігор.

Ходили навіть чутки, що Юнікорн володіє найбільшою часткою вільних грошей в країні.

Однак їхні справи не завжди йшли так гладко, Юнікорн Корпорейшн пережила численні кризи та величезну конкуренцію з боку інших розробників ігор. Кілька років тому гра Континент Магії переманила значну частину їхньої аудиторії.

Кількість гравців різко впала, а разом з ними пішли і гроші. Якби вони не зробили щось надзвичайне, їм би довелося зменшити штат і довго пасли задніх в ігровій індустрії.

І вони зробили, створивши найінноваційнішу гру в історії – Королівську Дорогу. Вони змінили саму концепцію віртуальної реальності та повернули втрачені позиції. І навіть більше – вони почали заробляти ще більше грошей, ніж будь-коли раніше!

«Що вони від мене хочуть…? Не думаю, що я порушив якесь правило. Мені доведеться їх відвідати».

Лі Хьон умився та пішов до пральні, щоб взяти напрокат чистий одяг. Раніше він працював там, тому швидко домовився про речі, заплатив за одяг, переодягнувся і попрямував до Юнікорн Корпорейшн.

Щоб доїхати до головного офісу, йому довелося сісти на метро, а потім – на кілька автобусів. Це була дуже довга і складна подорож, але, крім цього, гроші найбільше тривожили Лі Хьона.

«Я витратив майже 3000 вон, щоб дістатися сюди».

Лі Хьон дуже нервував.

Поки що в його житті ніщо не йшло просто!

Коли йому за неймовірного виверту долі вдалося продати свій обліковий запис із Континенту Магії, гроші у нього забрали наступного дня. І пройшовши крізь всі труднощі, він зрештою став скульптором! Що вже говорити про постійні проблеми із продажем хороших предметів.

«Сподіваюся, мене покликали туди не для того, щоб вручити якийсь сувенір і відправити додому. Вони не можуть таке зробити. Не повинні…»

Подія для гравців! Там може статися будь-що.

Лі Хьон вийшов з автобуса. На вулиці, де розташувався головний офіс Юнікорн, стояли лише величезні хмарочоси. Уже при першому погляді все виглядала дуже дорогим. Дорога заповнена блискучими закордонними автомобілями, а всі люди були в дорогих костюмах.

І будівля Юнікорн Корпорейшн виділялася тут найбільше. Вона у чотири-п’ять разів більша за інші, а маленька площа перед спорудою заповнена іноземцями, які сиділи на красивих візерунчастих лавках і весело розмовляли.

Також тут було багато журналістів, що приїздили для висвітлення навіть найнезначніших подій Юнікорн Корпорейшн.

Серед усіх цих людей Лі Хьон був білою вороною у своєму чистому, але простому вбранні. Це трохи нервувало, тому, не зволікаючи, він швидким кроком попрямував до входу.

Однак, щойно він підійшов до великих скляних дверей, його зупинили охоронці.

– Перепрошую, що привело вас сюди? З міркувань безпеки ми не впускаємо людей без дозволу.

– Мене запросив пан Чан Юнсу, він начальник відділу зв’язків з громадськістю. Мене звати Лі Хьон.

– Зачекайте хвилинку. Я перевірю.

Хоча охоронці виглядали як мускулисті головорізи, вони були дуже ввічливими з Лі Хьоном.

«Гадаю, для цього є причина…»

Поки Лі Хьон чекав, він чув бурмотіння позаду. Він дуже нервував, що його не пустять і гроші, витрачені на поїздку, будуть витрачені даремно.

Однак охоронець швидко повернувся.

– Ми звернулися до пана Чан Юнсу. Він не думав, що ви зможете так швидко приїхати, тому не встиг попередити нас. Перепрошуємо.

– О, все добре.

– Відділ зв’язків з громадськістю знаходиться на 43 поверсі. Сподіваємося, цей візит буде приємним.

Лі Хьон зайшов до будівлі та піднявся ліфтом на 43 поверх. Усю дорогу до головного офісу він хвилювався, що йому просто подарують якийсь сувенір. Даремно хвилювався. Така важлива особа навіть не стала б його запрошувати через таку дрібницю.

Відділ зв’язків з громадськістю дбав про імідж корпорації в очах людей. Він був розділений на менші відділи, і Чан Юнсу очолював один із них. Відділ реклами на середній і довгий строки вважався одним із найважливіших у компанії.

– Ви прибули на 43 поверх. Відділ зв’язків з громадськістю. Хорошого дня. – Сказав жіночий голос із гучномовця.

Ліфт зупинився і двері відчинилися.

– Ласкаво прошу. Мене звати Чан Юнсу.

Його зустрів начальник відділу та кілька підлеглих. Чан Юнсу відвів Лі Хьона до тихої приймальні. Там секретарка, яка подавала напої, запитала Лі Хьона, чи бажає він щось випити, і він чітко відповів:

– Медову воду, будь ласка.

– Е, у нас такого немає…

– Ну, тоді женьшеневий чай.

Для відновлення сил і підтримки здоров’я необхідно вживати тільки здорову їжу. Навіть якщо ти займаєшся спортом, але неправильно харчуєшся, твоє здоров’я постраждає.

На щастя, у них був женьшеневий чай, тож трохи пізніше секретарка принесла чай з печивом, і почалася розмова.

Чан Юнсу поводився як відкрита і приязна людина. Він коротко розповів про Юнікорн Корпорейшн та цілі свого відділу. Він використовував багато технічних термінів, тому Лі Хьон багато чого не розумів.

«Все одно мені це знати не потрібно…» – подумав він, заспокоюючись.

Зазвичай у таких розмовах першим втомлюється той, хто знає більше, а невіглас може бити байдики. Лі Хьон просто має дочекатися, коли інша сторона розкриє свою мету, щоб побачити можливі вигоди.

«Схоже, вони не плануються дарувати мені сувеніри. То чого вони хочуть?»

Нарешті Чан Юнсун помітив, що Лі Хьон не цікавиться цим, і перейшов до основного.

– Як ти знаєш, наша компанія розміщує на своєму вебсайті записи пригод найкращих гравців.

Звісно, Лі Хьон знав про це, він навіть кілька разів дивився ті відео.

Зала Слави – один із головних розділів вебсайту Юнікорн. Там публікувалися записи про битви і пригоди найкращих гравців Королівської Дороги. Опинитися там вважалося великою честю.

– Багато гравців хочуть потрапити до Зали Слави, але кількість суворо обмежена правилами компанії. Що більше буде гравців, то більш розосередженою буде аудиторія. Тож наші правила дозволяють показувати там лише гравців зі славою понад 6000 очок.

– Це означає, що я пройшов?

– Так. Тож, ти згоден показати свої ігрові записи у Залі Слави? Ти повинен будеш раз на тиждень надавати запис про виконання квесту або про битву. І все.

Це була несподівана пропозиція.

Зала Слави обмежена п’ятьма сотнями найкращих гравців, один із них – Бед Рей із найвищим рівнем у грі.

Але Лі Хьона це не цікавило.

– Я не шукаю слави. І мені не хотілося, щоб люди почали впізнавати мене у Королівській Дорозі.

– Справді?

Очі Чан Юнсу розширилися. Така відповідь для нього виявилася повною несподіванкою. Бути відомим – це одне з людських бажань! Навіть головною метою Королівської Дороги було стати імператором та об’єднати континент! Тому гравець, який відмовився стати відомим, був для нього загадкою.

– Ви дуже незвичайна людина… – із захватом сказав Чан Юнсу. – Досі я зустрічав лише два типи гравців. Перші, це ті, хто бажає отримати винагороду, відповідну їхнім здібностям. Другі, це ті, хто благає про неї. Конкуренція серед 500 гравців величезна, вони будь-якими способами намагаються поліпшити свою позицію. Але ти перший, кого я не можу віднести до жодної з цих категорій.

Лі Хьон мовчки слухав.

«Бляха, я даремно витратив гроші…»

Його охопив жаль.

Однак Чан Юнсу продовжував.

– По суті, коли потрапляєш до Зали Слави, крім самої слави, ти отримуєш маленький бонус. Ми платимо невелику винагороду за рекламу Королівської Дороги. В залежності від популярності твоїх відео, винагорода може змінюватися, але в середньому це кілька мільйонів вон на місяць.

– Ви сказали, кілька мільйонів вон?

– Так. Стільки отримує більшість гравців. Як ти знаєш, у Королівську Дорогу грає величезна кількість людей, а Зала Слави доволі популярна. За рекламу гри ми платимо гроші. Порівняно з сумами, пов’язанні зі ЗМІ, їх можна назвати дрібними грошима.

– …

Чан Юнсу продовжував переконувати Лі Хьона.

– Це твій шанс стати відомим! Як тільки ти станеш популярним у Залі Слави, то привернеш увагу ЗМІ, вони будуть битися за право поспілкуватися з тобою. І тоді ти зможеш вимагати гідну винагороду за інтерв’ю.

На початку більшість телевізійних компаній покладалися на трансляції пригод гравців з найвищим рівнем. Але глядачам це швидко набридло. Гравці з найвищими рівнями витрачали весь свій час на полювання і підвищення рівнів. Мало хто з них міг забезпечити шоу, яке було б цікаво дивитися.

Тому телекомпанії змінили стратегію і почали запрошувати лише видатних гравців, що зуміли досягнути чогось значного. І більшість кандидатів вибирали зі Зали Слави.

– Наша корпорація активно підтримує цю тенденцію. Ми створили Залу Слави, щоб показати справжніх героїв. І тепер я зустрів гравця, якому все це непотрібно, який просто хоче насолоджуватися грою. Лі Хьоне, я хочу сказати, що ти чудова людина.

– …

Лі Хьон роззирнувся.

Усі асистенти у приймальні дивилися на нього із захопленням.

– Він відмовляється від грошей і слави, ніби це нічого не варте…

– Яка людина!

– Він ніколи не буде рабом грошей.

Так вони шепотілися між собою.

Лі Хьон взяв Чан Юнсу за руку і, не звертаючи уваги на здивовані погляди, сказав:

– Чи можете ви розмістити мене вгорі Зали Слави?

***

Після того, як незвичний гість пішов, у приймальні панувала тиша.

Чан Юнсу дивився на порожню чашку з під женьшеневого чаю і думав.

– Тож його звуть Лі Хьон…

– Щось не так, пане? – запитала помічниця, яка щойно підійшла.

– Просто не можу викинути цього хлопця з голови.

Со Джунхі працювала в цьому відділі довгий час і вважала, що добре знає свого начальника. Але зараз вона не могла його зрозуміти.

Чан Юнсу головна людина, що стояла за рекламною стратегією Королівської Дороги. Саме завдяки його наполегливій праці гра стала такою популярною.

Гасло «Гра, в якій можна стати імператором!» створив Чан Юнсу, це гасло мало великий вплив на розвиток компанії.

І тепер вона вперше побачила його зануреним у думки після зустрічі з такою звичайною людиною.

– Це на вас не схоже. Це вперше, коли ви приділили стільки уваги, звичайному гравцеві.  

– Га? Звичайному гравцеві? – Чан Юнсу похитав головою і протягнув їй документ. – Прочитай і зрозумієш.

Со Джунхі дуже уважно прочитала документ. Це був файл Лі Хьона.

Королівська Дорога пишалася своєю системою безпеки. Навіть найвищі керівники Юнікорн Корпорейшн не могли побачити рівень, клас, навички і предмети гравців.

У файлі Лі Хьона був лише один рядок. Чорні літери на білому аркуші паперу говорили про одне – дату початку гри. Лі Хьон зареєструвався у Королівській Дорозі рівно 9 місяців тому.

– Не можу повірити! Ще нема і року з дати реєстрації?! – вражено вигукнула Со Джінху.

Усі працівники відділу з цікавістю поглянули на них.

– Я теж у це не вірив, поки не зустрівся з ним. Виявилося, що всього за дев’ять місяців йому вдалося набрати достатньо очок слави, щоб потрапити в топ 500…

– Не можу повірити…

– Швидше за все, ці дев’ять місяців він лише грав у Королівську Дорогу, – тихо сказав Чан Юнсу.

Ці слова розлютили Со Джунхі.

Вона грала у Королівську Дорогу з моменту виходу гри. Щовечора після роботи. Їй досить добре платили, тому вона могла дозволити собі купувати хороші речі з аукціонів. Проте за весь цей час її слава заледве перевищила 2500 очок. Маючи бойовий клас чарівниці, вона постійно полювала або виконувала завдання.

– Навіть якщо ти наполегливо працюєш, невідомо чи ти зможеш отримати славу.

– Точно.

– Дехто навіть відмовився від своєї краси, щоби грати ночами…

– Тому це буде цікаво.

– Що?

– Не можу дочекатися, щоб побачити, який у нього клас, або які квести він виконує. Ймовірно, відео вийде через  тиждень, тоді ми і дізнаємося.

Чан Юнсу витягнув руки і полегшено розсміявся.

– Я не дарма вибрав цю роботу. Минуло багато часу відтоді, як з’являлося щось варте мого інтересу.

***

Як і казав старійшина орків, сонце піднялося і опустилося десять разів, і наступного ранку настав день вирішальної битви!

– Чвіік!

– Чвііік!

– Чві-чвік!

Від разом з іншими орками дивився на фортецю темних ельфів.

– Ранок у горах. Сходить червоне сонце, свище сильний вітер. Чві-чвіт. По небу повзуть важкі хмари, вони ніби знають, що битва близько. У битві з темними ельфами я буду битися у першому ряду! Чвік!

Наступивши одною ногою на камінь і випнувши груди, Від читав свій монолог!

– Цього сонячного ранку я відчуваю надію. Чві-чвік. Нашу мужність і жагу перемоги. Наш благородний дух. Наші душі. Чвііік! Я хочу співати. Темні ельфи сильні, але ми будемо битися з піснею в наших серцях. З піснею перемоги. Ніхто не втече, а ми переможемо!

Від створював атмосферу, читаючи монолог. Якщо відео з’явиться в Залі Слави, його побачить багато гравців. Він повинен створити позитивний імідж.

Але Від виголошував промову в тілі орка з великими іклами і моторошним виразом обличчя, тому не міг зробити так, щоб це виглядала красиво і зворушливо.

Він хотів прочитати якийсь вірш у своєму монолозі, але не знав жодного.

– Чві-чвііік! Це доля!

Від плюнув і повернувся до спостереження за фортецею.

Минулої ночі пройшов короткий дощ, і гори вкрилися густим туманом. Між розкиданих дерев пурхали сонні, але вже голодні птахи. Скоро сонце буде світити на повну силу і погода покращиться. Але зараз все ще було холодно.

– А-апчхііі! Чвіік!

Навіть товстошкірі орки почали піддаватися погоді. У Віда принаймні був плащ, в який він щільно закутався, але інші орки мали тільки броню.

На вершині гори стояв храм некромантів. Скелі навколо виглядали досить крутими і єдиним способом дістатися до нього було пройти через поселення темних ельфів. Але воно оточене семиметровою стіною. Темні ельфи володіли магією стихій і з її допомогою швидко звели неприступну фортецю.

Крім того, біля основи стіни вихорився якийсь темно-синій дим, він точно не був чимось хорошим. Спостерігаючи за фортецею, Від не один раз бачив, як кілька птахів випадково залетіли в дим і за мить падали мертвими.

І як завершальний штрих стіни були заповнені темними ельфами з луками. Вони давно помітили орків і чекали, що ті будуть робити. Якби орки підійшли ближче, їх би одразу зустріла хмара ельфійських стріл.

«Дійти до храму некромантів – пекельне завдання… Як ми маємо захопити цю фортецю?»

Крім Віда, тут були ще підпорядковані йому 20 000 орків. Але на стіні було не менше 10 000 темних ельфів! Попри те, що орки й темні ельфи мали однакову силу, в разі облоги перевага явно буде на боці темних ельфів.

– Карічві, ми віримо в тебе. Чвіік!

Старійшина заспокійливо поплескав Віда по плечу.

– Я знаю. Ми точно переможемо.

– Я довіряю тобі. Чві-чвіт. Але давай переможемо сьогодні!

– Е-е-ем… Це точно має бути сьогодні? Чвіік!

– Так. У нас немає їжі. Чві-чві-чві.

– …

Дурні орки! Їх зібралося більше 20 000, і ніхто навіть не подумав взяти з собою провіант.

«У нас немає їжі, а половина орків застудилася…»

Від захотів утекти, але не міг цього зробити. Всі орки з вірою стежили за своїм новим командиром.

«Прокляття… Та я тут так і помру».

Багато разів під час виконання цього завдання Від ішов по краю, але цього разу, здається, він таки впаде. Він не бачив виходу з цієї ситуації.

«Якщо я все одно помру, то принаймні зроблю це з певної причини…»

Від взяв себе в руки й озирнувся. Він помітив дещо дивне. Хоча вітру не було, дерева за ними шуміли. Придивившись уважніше, Від помітив велику кількість орків, що виходили з лісу.

– Чвіік! Орки з племені Чвібарр прибули.

Вождь племені Чвібарр привів ще 10 000 орків! І це був лише початок. Куди б не глянув Від, навіть вдалині тремтіли дерева.

– Карчві, я привів 20 000 воїнів!

– Плем’я Холчві прислало 15 000!

Від стояв і зі зростаючою надією дивився на підкріплення, що прибувало. Фортеця темних ельфів стояла майже на вершині гори, і з усіх боків до неї наближалися все нові й нові війська орків. Сьогодні у горах Юрокі зібралося дуже багато орків. Аж занадто багато.

– Чвіік! Чвіт!

Від мимоволі пирхав.

Армія орків нагадувала величезне цунамі. Тут були молоді та старі орки, але більшість з них були загартованими в боях ветеранами. Крім нього, лідера 20 000 армії, прийшли й інші, щоб битися!

– Барачві надіслав 8000. Чві-чві-чвіт!

– Ґербадж надіслав 9000. Привів усіх!

– Сальчві та його тисяча бійців прибули!

Посланці з кожного племені постійно приносили нові повідомлення.

Деякі з прибулих орків уже багато разів билися з темними ельфами. Це було видно з опіків і шрамів, залишених магією і стрілами темних ельфів.

Війська 25 найближчих вождів зібралися для штурму фортеці. П’ять племен не змогли прийти, але все одно вся територія навколо поселення темних ельфів заповнилася орками.

Коли сонце досягнуло зеніту, прибуло останнє плем’я, кількість орків перевищила 400 000.

Орда поводилася дуже голосно, брязкала обладунками і зброєю та викрикувала всілякі образи на адресу своїх противників. Така велика кількість ворогів під їхніми стінами всерйоз занепокоїла темних ельфів. Зараз вони не виглядали такими розслабленими, як у ранці, багато з них заздалегідь приготували заклинання і тримали їх напоготові.

Вождь Булчві, який стояв неподалік, упевнено підійшов до Віда.

– Карічві, я чув про твою мужність. Чвіік!

– Дякую, чвік!

Булчві дуже сильний орк. За час свого короткого перебування у селі орків Від чув багато історій про цього грізного воїна, який сміливо полював на віверн.

Вождь орків продовжив:

– Ми хочемо, щоб ти дав нам команду атакувати, чві-чві-чвііік!

– Справді? Чвіік?

– Так. Ти заслуговуєш на це. Чвіік! Це традиція. Коли найстрашніший орк очолює атаку, ворог налякано тікає.

Попри те, що тут сьогодні зібралося більше 400 000 орків, не було нікого страшнішого за Віда.

Він надав своїй скульптурі занадто незвичного і грізного вигляду. Тож зовнішність Віда зіграла з ним ще один жарт.

Побачивши збентеження Віда, Булчві дружньо засміявся.

– Це велика честь. Чвіік! Я заздрю тобі. Вперед.

– …

Почувши слова такого шанованого орка, Від гордо випрямився. Вожді та інші орки чекали його наказу, тому він високого підняв глефу і закричав:

– Орки! Орки! Орки!

– Орки! Орки! Орки!

Чотирьохсот тисячна армія озвалася йому луною. Гори наповнилися їхніми вигуками. Земля під їхніми ногами затремтіла.

– Орки! Орки! Орки!

– Орки! Орки! Орки!

Від закричав ще голосніше. Орки повторили за ним.

Коли голоси досягнули вершини, Від люто змахнув глефою і закричав:

– Ми розчавимо їх! Чві-і-ік!

– Уперед! Уперед! Уперед!

Орки, ніби лавина, кинулися до фортеці темних ельфів.

>>Том 5. Розділ 10-1<<

~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці FacebookТелеграм.

У мене є Patreon і Buymeacoffee.Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Або можете поблукати по сайту. Вам неважко, мені приємно.

Манхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.