Інші варіанти назви: Скульптор місячного світла / Легендарний скульптор місячного світла / ЛМС / СМС / ЛСМС
Англійська назва: The L. Moonlight Sculptor / LMS
Мова оригіналу: корейська
Автор/ка: Nam Heesung (남희성) / Нам Хісон (Нам Хвісон)
Жанри: бойовик, бойові мистецтва, наукова фантастика, пригоди, комедія, фентезі, шьонен, ЛітРПГ
Рік: 2007
Томів: 58
Випуск: завершений
Перекладачка: Silver Raven
Переклад: у процесі
Опис: Людина, покинута світом, людина, що поклоняється грошам, людина, відома як легендарний Бог Війни у дуже популярній MMORPG «Континент Магії». З досягненням повноліття він вирішує попрощатися з грою, але спроба заробити щось за вкладений час і зусилля має такий наслідок, якого ніхто не міг уявити.
Завдяки ряду випадковостей його легендарний персонаж продається за 3 мільярди вон, приносячи йому велику радість, що змінилась глибоким відчаєм, бо він змушений віддати майже все жадібним лихварям. Відкривши можливість заробляти гроші завдяки іграм, головний герой піднімається з прірви з новим наміром і йде прямо до нової епохи під керівництвом першої в історії MMORPG у віртуальній реальності «Королівська Дорога».
Це легенда про Лі Хьона, про шлях до вершини, з серцем, що любить тільки рідних, з безмежним прагненням до грошей, про його винятковий розум, треноване тіло і вмінням наполегливої праці, що завжди підтримувало головного героя на плаву.
Переклад з англійської. Тобто переклад з перекладу, деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.

Розділ 6. Чоловічий роман. Частина 3
На відміну від Віда, якому з самого початку було важко, Юрін заробляла гроші з більшим комфортом. Чоловіки, яких зачаровувала її миловидність, злітались до неї, як бджоли на мед.
– Будь ласка, намалюйте мене на фоні шпилю Північний Ірис.
– Гаразд.
– Чи можете ви намалювати двох людей разом?
– Звичайно. Я завжди рада написати сімейний портрет.
На відміну від скульптур і фігурок, які зберігалися як сувеніри, потрібно було взяти до уваги природу картин. Мало хто захотів би носити з собою скульптуру, зроблену по образу власника, але тих, хто хотів мати власний портрет, було багато.
Зокрема мандрівники, які навідувалися до Родіума, часто замовляли пейзажі на згадку про це місце.
Але навіть так, без енергійної чарівності Юрін, сюди б не приходило стільки людей!
Коли сонце почало сідати, вона зібрала свої інструменти і встала. Ставало темніше і це заважало малювати.
– Фух, на сьогодні закінчимо. Дякую вам усім.
– Ти ж повернешся завтра, правда?
– Звичайно. Я прийду вранці, коли зійде сонце.
– Тоді я забронюю місце заздалегідь. Завтра я покидаю Родіум, тому сподіваюся, що ти зможеш намалювати мені картину до вечора.
– Я теж бронюю.
– Хе-хе-хе, тоді обов’язково прийдіть завтра.
Людей, які шукали Юрін, було дуже багато.
Пробившись крізь ряди клієнтів, вона по черзі відвідала магазин інструментів, магазин зброї і магазин обладунків. На гроші, зароблені малюванням, Юрін купила хороше спорядження для свого рівня.
– Хай там що, а спорядження має бути хорошим.
Вона одягнула блискучу шкіряну броню.
Юрін хотіла купити сталевого меча, але, на жаль, у неї не вистачало сил, щоб ним користуватися. Замість цього вона обрала рукавиці, що підсилювали удар.
Юрін пішла полювати на кроликів.
– Швидкі руки!
Вона безжально лупцювала кролика. Кулачки, підсилені ефектом рукавиць, нещадно били тваринку.
Хто б міг подумати, що дівчина-художниця, яка нагадувала милу молодшу сестру, так безжально битиме гарненьких кроликів?
– Здохни. Здохни!
Якщо якийсь кролик починав опиратися, Юрін з усієї сили била його і ногами теж.
Вдень вона заробляла гроші, а вночі полювала заради досвіду.
У нічний час можна було отримати більше досвіду. Але, як у художниці, у неї були низькі показники витривалості і сили атаки, тому Юрін було складно розібратися навіть з одним кроликом.
– Полювати складніше, ніж я думала.
Заледве розібравшись з кроликом, Юрін вирішила відпочити.
Поки її рівні не зростали, навіть з хорошим спорядженням їй було складно полювати одній.
В цей момент вона отримала шепіт від Пейла.
[– Привіт. Мене звати Пейл.]
[– Так, привіт.]
Чемно привіталася Юрін. Вона завжди поводилася ввічливо з незнайомцями.
[– Ти молодша сестра Віда, так? Я його друг, ми з ним ще з періоду початківців полювали разом.]
[– О, ти той вправний лучник!]
[– Ха-ха-ха! Здається, Від уже розповів про мене. Мені дуже лестить, що він назвав мене вправним лучником. Чи говорив Від ще щось?]
[– Так, він сказав ніколи не дражнити тебе, бо ти дуже сором’язливий.]
[– О, справді? Що ж, я трохи сором’язливий. Ще щось…?]
[– Я чула, що ти іноді граєш сам, копаючись у землі.]
[– Кхех!]
Юрін із задоволенням спілкувалася з другом старшого брата. Од доброго і ніжного тону розмови складалося враження, що Пейл був хорошою людиною.
«Однак він уже полював з братом, а я ще ні».
Тому, відчуваючи дрібку ревнощів, Юрін трохи пожартувала з Пейла. На її губах грала широка усмішка.
[– Гаразд, де ти зараз?]
[– У Родіумі.]
[– О, ти у місті митців. Ми зараз у горах Юрокі. Нам знадобиться близько тижня, щоб дібратися до міста.]
[– Ви хочете прийти сюди?]
[– Звісно. Якщо ми можемо чимось допомогти, то з радістю це зробимо.]
[– Не потрібно. Я прийду до вас.]
[– Що?]
[– Чи можеш ти описати пейзаж навколо вас?]
Юрін дістала папір і вугілля та приготувалася малювати.
Пейл просто онімів від цієї абсурдної ідеї.
Як далеко Родіус від гір Юрокі? Скільки знадобиться часу на те, щоб дістатися сюди? Крім того, на шляху було повно монстрів, тож у новачка жодних шансів прийти до них.
Та все ж Пейл слухняно відповів на питання Юрін.
[– За нами стоять два великих дерева. Перед нами лежить валун. Це звичайний камінь світло-сірого кольору.]
[– Яка земля навколо вас?]
[– Ґрунт навколо нас щільно поріс травою. Також тут багато польових квітів, найбільше їх справа від нас. Ми можемо бачити вдалині пологий гірський схил, на якому росте багато дерев. А ще фортецю темних ельфів, яка зайняла майже дві вершини.]
[– Яка погода?]
[– Сонячно. Хоча на небі де-не-де пливуть хмари.]
Пейл був надзвичайно спантеличений, коли описував пейзаж навколо.
Ромуна запитала:
– Пейле, що ти робиш?
– Якби ж я знав. Юрін попросила мене описати пейзаж навколо нас.
– Її так цікавить це місце?
Ромуна збентежено нахилила голову.
Якщо брати лише з точки зору пейзажу, то це місце, безперечно, було насолодою для очей.
З красою того, як тут сходило сонце вранці і заходило в ночі, не могло порівнятися ніщо. Не менш чарівним був пейзаж і в моменти, коли наповзав туман або ішов дощ. Було дуже приємно споглядати за дощем у лісі.
Чутливі до краси люди, могли провести тут цілу вічність.
Зефір неквапливо підійшов до Пейла.
– Але який у неї голос?
– Га?
– Її голос ніжний?
Зефір, який ще не мав дівчини, зацікавився Юрін.
«Раз це молодша сестра Віда, то її навички повинні бути на висоті. З нею точно не пропадеш».
Зефір зустрічався з великою кількістю жінок.
Красивими і впевненими дівчатами!
Та попри це, як тільки вони дізнавалися про походження Зефіра, то негайно намагалися дати йому всю свою контактну інформацію.
Зефір більше не хотів зустрічатися з подібними дівчатами. Він хотів спілкуватися з жінками щиро, не озираючись на гроші чи статус. Як хлопець, що прагнув стосунків, йому хотілося знайти дівчину з чистим серцем.
Пейл із жалем подивився на Зефіра.
Було те, чого не можна було зробити навіть маючи красиве обличчя, розумні очі і красномовство.
– Мені шкода, Зефіре.
– Гм?
– Ґомчі3 підготувався до таких ситуацій і дещо сказав.
Зефіру раптом стало важко на серці. Він негайно пригадав кутасте обличчя і м’язисте тіло Ґомчі3.
У реальності він був страшнішим, ніж у Королівській Дорозі. Якби в реальному світі існували орки, Ґомчі3 був би тим, хто з легкістю б їх переміг.
– Що він сказав?
– Скажу без жодних прикрас. Якщо хтось посміє торкнутися до Юрін, він його вб’є.
– …
– Ґомчі4 сказав дещо подібне. Якщо хтось примусить Юрін плакати, то він зламає йому хребет.
– …
– Ґомчі5 і Ґомчі505 також сказали щось схоже…
Зефіру захотілося затулили вуха.
– Я н-не готовий це почути.
Пейл співчутливо поглянув на нього.
– Мені теж важко це говорити. Я навіть не хотів запам’ятовувати те все. Тому щоразу, коли я чув їхні слова, просто додавав цифри.
– Цифри?
– Смерть – 309 разів, вегетативний стан – 68, принаймні на місяць відправити до лікарні – 98, параліч нижньої частини тіла – 30, смерть, яку я просто не можу описати, – 2. Стан, коли людину не можна назвати ні живою, ні мертвою… Але якщо ти хочеш дізнатися, який голос Юрін, я скажу тобі.
– Кха-кха!
Зефір негайно відмовився від Юрін. Він втратив всяку упевненість у тому, щоб наближатися до неї, адже виходило так, що вона майже нічим не відрізнялася від молодшої сестри Ґомчі.
Ба більше, коли він добре подумав, то зрозумів, що Юрін – молодша сестра Віда. Його помста буде не такою прямою і простою, як у Ґомчі, Юрін була тою дівчиною, яку було краще не зачіпати, інакше на нього чекали довгострокові наслідки.
Юрін написала картину на основі слів Пейла.
Вона не надто добре малювала. Юрін в основному зосереджувалася на вивченні наук і не приділяла мистецькій сфері – музиці чи малюванню – особливої уваги.
Хоча вона не мала особливого таланту, але у неї був ретельний підхід.
Потрібно було добре скомпонувати картину, дивлячись на неї в цілому, і не зосереджуватися тільки на окремих деталях. Делікатні, ніжні і плавні лінії були виведені теплими кольорами.
Завершений пейзаж виглядав таким, як описав Пейл.
Юрін простягнула руки над картиною, яку так старанно малювала.
– Техніка Переміщення Картиною!
Таємна навичка художника водяних відтінків.
Намальований на папері пейзаж почав коливатися.
[Ви використали навичку Техніка Переміщення Картиною.
Максимальний показник мани зменшується вдвічі на чотири дні.]
Фантастична навичка, яка дозволяла телепортуватися в будь-яку точку континенту, якщо вона точно знала місцевість.
Юрін додала на пейзаж себе. Кожного разу, коли вона додавала свій образ на картину, її тіло таємничим чином зникало з просторів Родіума.
Вона намалювала ноги, тіло і нарешті голову.
Коли Юрін на мить заплющила очі, а потім розплющила їх, то змогла зустрітися з Пейлом, Ірен, Ромуною і Хварьон.
Вони не могли стримати свого здивування від її раптової появи.
В очах Зефіра чи Січві таємна техніка, яка перемістила її сюди, виглядала так, ніби Юрін вискочила з-під землі.
Це була таємна навичка, якою могли користуватися лише художники водяних відтінків.
***
Від вирішив ретельніше розвідати територію біля Долини Смерті.
– Квест не можливо закінчити звичайними методами.
Він мав великі очікування, бо поряд з ним були Союн і Альверон. Проте навіть з ними не виходило легко закінчити завдання. Причина полягала не тільки в тому, що крижані тролі сильні, але також клімат і рельєф тут були надзвичайно поганими.
– Я принаймні повинен розуміти рельєф цього місця.
Терплячи холод, Від летів над Долиною Смерті верхи на Крижаному Драконі.
Коли вони піднялися високо в небо, він зміг побачити Долину Смерті повністю.
Сніг і лід тягнулися на всі сторони, аж поки не досягали горизонту.
Гори, річки, замерзлі міста і села.
Це приголомшливе видовище можна було побачити лише з неба над північчю.
На півночі було багато невідкритих місць. Завдання, які можна отримати, навідавшись до сіл і замків тут, були складними, але могли стати справжнім раєм для шукачів пригод.
– Якщо вони витримають цей холод.
Від старанно замотався у плащ.
Хоча він сказав Крижаному Дракону летіти повільно, але вітер все одно був надто сильним. Якщо він не хотів знову підхопити застуду, то мав якнайшвидше закінчити розвідку.
Від зосередився на Долині Смерті.
Поміж гірських хребтів, що нагадували дві витягнуті змії, лежала Долина Смерті.
Велика кількість монстрів, в тому числі і крижані тролі, вишикувалися на гірському масиві, ніби солдати, що охороняли замок. Лише перемігши їх, вони зможуть завершити завдання.
– Кінець долини там, де зустрічають голови змій.
Хоча він оцінював на око, приблизна довжина була лише близько одного кілометра.
Не можна було сказати, що долина була дуже великою. Якщо пройти її десь на дві треті, то можна було побачити замерзлих воїнів і лицарів.
– Це солдати імперії Ніфльхейм.
Навколо них валялося багато іржавої зброї.
Вуууууууш!
Далі проводити розвідку стало важко. Вся справа була у вітрі, який ніс із собою частинки льоду, тож його стан міг в будь-яку мить погіршитися.
– Загалом я добре зрозумів ситуацію.
Він вирішив припинити розвідку.
***
Від у сусідньому пагорбі знайшов печеру, яка була достатньо великою, щоб там могли перебувати віверни. Це місце буде їхньою базою, поки вони не завоюють Долину Смерті.
Холод був просто кусючим!
Вони не знали, коли випаде сніг, а тверда і промерзла земля обмежувала їхнє пересування.
Крім того, монстри ставали сильнішими вночі.
Віверни і Крижаний Дракон також класифікувалися як монстри, тому вони теж ставали сильнішими вночі. Однак якщо Крижаний Дракон, чиє тіло було зроблено з льоду, не відчував впливу холоду, то з вівернами все було інакше.
Від похитав головою.
– Зрештою це непростий квест.
Він певною мірою знав, як можна впоратися з крижаними тролями і ламіями. Крижаний Дракон і віверни продовжували полювати на монстрів.
Однак це припинялося вночі, тож почвари отримували час на відновлення. Минав усього день – і монстри відновлювали свою кількість. Їхня швидкість розмноження була такою ж винятковою, як і божевільно високий показник здоров’я.
Тому вночі бився лише Крижаний Дракон, який не боявся холоду, а Від, Союн, Альверон і віверни відпочивали у печері.
Як і завжди, Союн виходила з Королівської Дороги, щоб поїсти або зробити перерву на деякий час. В такі моменти Віду, Альверону і вівернам не було чим зайнятися в печері.
– Альвероне.
– Так?
– Стеж за вогнем.
– Добре.
Альверон доклав дров у багаття, щоб воно не згасло. Віверни склали крила і вмостилися навколо пекучого вогню.
– Надто холодно.
– Я думав, що в день під час бою замерзну до смерті.
Віверни грілися біля багаття і ділилися жалібними історіями.
– Ґроаааа!
Час від часу з-за меж печери лунав рев Крижаного Дракона.
«У нього стійкість до холоду, а показник здоров’я – високий, з ним усе буде добре».
Від анітрохи не хвилювався про Крижаного Дракона.
Виявилося, що його творіння було дуже боязким і лякливим.
Хоча Крижаний Дракон мав величезне тіло й ауру величі, насправді він тікав негайно, як тільки здоров’я хоч трохи знижувалося або з’являлася серйозна загроза.
Тому дракон рідко опинявся у справжній небезпеці. Достатньо було, щоб його здоров’я знизилося на 20% від максимального показника, як Крижаний Дракон підлітав до Альверона і просив про допомогу.
Від ретельно проаналізував ситуацію.
«Якщо ми так продовжуватимемо, то не зможемо виконати квест».
Навіть якщо вдень їм вдавалося зменшити кількість крижаних тролів, то вночі їхня чисельність знову зростала.
У Долині Смерті величезна кількість монстрів. Якщо вони постійно вкладатимуть сили в те, щоб боротися з крижаними тролями, то ніколи не зможуть завершити завдання.
Це місце чудово підходило для полювання і тренування підлеглих, але він не міг залишатися тут вічно.
«У будь-якому випадку, потрібно щось зробити з цим холодом! І тоді відповідь може виявитися набагато ближчою, ніж я очікував».
Навіть крижані тролі, ламії та інші монстри не могли показати всіх своїх сил через холод.
Від використав вовчі шкури для виготовлення теплого одягу і його група ситно їла.
Смажена риба, замочена в винні… Проте навіть їжа не допомагала забути про страшенний холод.
Шиття і Кулінарія мали свої обмеження.
Від взявся за ніж для різьби.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте 2-3 хвилинки по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Манхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.