ЛМС. Том 1. Розділ 10

Інші варіанти назви: Скульптор місячного світла / Легендарний скульптор місячного світла / ЛМС / СМС / ЛСМС

Англійська назва: The L. Moonlight Sculptor / LMS

Мова оригіналу: корейська

Автор/ка: Nam Heesung (남희성) / Нам Хісон (Нам Хвісон)

Жанри: бойовик, бойові мистецтва, наукова фантастика, пригоди, комедія, фентезі, шьонен, ЛітРПГ

Рік: 2007

Томів: 58

Випуск: завершений

Перекладачка: Silver Raven

Переклад: у процесі

Опис: Людина, покинута світом, людина, що поклоняється грошам, людина, відома як легендарний Бог Війни у дуже популярній MMORPG «Континент Магії». З досягненням повноліття він вирішує попрощатися з грою, але спроба заробити щось за вкладений час і зусилля має такий наслідок, якого ніхто не міг уявити.

Завдяки ряду випадковостей його легендарний персонаж продається за 3 мільярди вон, приносячи йому велику радість, що змінилась глибоким відчаєм, бо він змушений віддати майже все жадібним лихварям. Відкривши можливість заробляти гроші завдяки іграм, головний герой піднімається з прірви з новим наміром і йде прямо до нової епохи під керівництвом першої в історії MMORPG у віртуальній реальності «Королівська Дорога».

Це легенда про Лі Хьона, про шлях до вершини, з серцем, що любить тільки рідних, з безмежним прагненням до грошей, про його винятковий розум, треноване тіло і вмінням наполегливої праці, що завжди підтримувало головного героя на плаву.

Переклад  з англійської. Тобто переклад з перекладу, деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Бажаєте зробити мені приємно?

(ノ◕ヮ◕)ノ*:・゚✧ Прогуляйтесь по сайту.

Також у мене є Patreon. (〜^∇^)〜

Особливу подяку за появу цього перекладу можете висловити Drakula!

Легендарний місячний скульптор. Розділ 9

Розділ 10. Роль Віда в каральному загоні

Каральний загін спрямований до села Баран!

Розташоване на кордоні людської цивілізації, королівство Розенхайм було оточене чудовиськами.

Королівство зміцнювало стіни та організовувало ополчення у прикордонних містах, але щорічні бенкети гоблінів і орків, що влаштовували набіги для загарбання осінніх врожаїв, були непереборними, це викликало головний біль у королівського двору.

Місія карального загону, підпорядкованого Даріусу, полягала у звільнені села Баран, яке потрапило до рук ящіро-людей. Ті, хто приєднувався до карального загону, ділили один і той самий квест, і вони, у кількості трьохсот гравців, ітимуть виганяти ящіро-людей з села.

Ця тема останні кілька днів циркулювала у цитаделі Серабург. Навіть гравці з інших королівств заполонили цитадель, щоб приєднатись до завдання, зробивши місто переповненим людьми.

Людина, яка візьме участь у квесті, отримає досвід, не кажучи вже про славу, що буде визнанням її служінню королівству Розенхайм. Усі обговорювали це, та все ж ця тема уникла уваги Віда, бо він був зайнятий вирізанням фігурок для своєї вуличної ятки.

Від спочатку погодився зустрітися зі своїми колишніми товаришами по команді. Вони чекали в центрі міста.

– Рада тебе бачити, Віде.

– Вау, давно не бачилися!

Сурка й Ірен привітали Віда. Їхнє вбрання сильно змінилося з того дня, коли вони бачились востаннє. На Сурці була чудова туніка, а Ірен мала сніжно-біле вбрання священнослужителя. У Ромуни, мага, була стандартна чорна мантія.

Вони були здивовані тим, що Від ще не змінив своє вбрання.

– Віде, де ти був?

– Це довга історія…

Перш ніж Від зміг дати розгорнуту відповідь, Сурка обірвала його і сказала:

– Я зрозуміла. Ти не заходив тижнями, так?

– …

– О, ти збираєшся приєднатися до квесту карального загону? Будь ласка, Віде, іди з нами! – Ромуна схопила Віда за руки так, ніби вони були парочкою.

Рейнджер Пейл спостерігав за ними з очима пораненого звіра, що пустило мороз по хребту Віда. Він зрозумів, що Пейл потайки залицяється до Ромуни.

Витягнувши руки з міцної хватки магині, Від запитав:

– Які у вас рівні?

– Я сорок восьмого рівня. Загинула п’ять чи шість разів у боях, тому в мене найнижчий рівень серед нас, – сором’язливо сказала Сурка.

– У мене п’ятдесят перший, – сказала Ірен.

– У мене такий самий, – мовила Ромуна.

– У мене п’ятдесят третій рівень. – Буркнув Пейл досі стурбований тим, що побачив.

Від знав, що його товариша по команді були друзями в реальності, тому вони завжди полювали на монстрів разом, тож їхні рівні зростали приблизно в однаковому темпі. Та все ж очевидно, що вони серйозно займалися полюваннями, бо їхні рівні зростали швидше, ніж у інших гравців.

Вони зізналися Віду, що тимчасово не відвідуються коледж. Хоча вони не сказали йому більше, він здогадався, що з того часу квартет безперервно грає у Королівську Дорогу, не спить, замкнений у своїх темних кімнатах, немов ізольовані відлюдники.

Пейл незабаром з’ясував, що Від разом з ними приєднається до карального загону.

– Вони зазначили, що потрібний рівень тридцять і вище. Це завдання дає премію за отриманий досвід. Також можна набути слави.

За планом каральний загін стикнеться з численними видами монстрів. Основною мішенню були ящіро-люди, що захопили село Баран, але також була можливість зустрітися з менш небезпечними гоблінами.

– Місія трохи ризикована, але ми можемо покликати на допомогу НІПів, якщо буде надзвичайна ситуація. Я вже втомився від павуків і бандитів. – Пейл скорчив страшну пику.

Поки Від був у іншому місці, його товариші по команді полювали на монстрів у найближчому підземеллі. Це було павуче підземелля, де за кожним сталактитом ховалися червоні павуки та отруйні арахніди. Про отруту потурбувалася Ірен, але Пейл був травмований, він приклеївся до липкої павутини, жалюгідно борсаючись проти гігантських павуків, що пускали на нього слину.

Від кивнув, розуміючи, що лучник пережив. У нього й самого були важкі часи, коли він знищував гігантських черв’яків.

– Буде непогано приєднатися до карального загону.

– Ми раді цьому, Віде. До речі…

– Так?

– Ти обрав клас?

Щодо класу, то Від ще не визначився з ним, коли доєднався до їхньої групи під час полювання. Вони навіть побились об заклад, коли він обере собі клас.

– У мене є клас, але…

– Що за клас? Розкажи нам.

Зазвичай стримана Ірен підійшла до Від із сяючими очима. Як жриця, що відповідала за зцілення і бафи, які допомагали іншим, вона мала знати клас кожного в їхній групі.

Наприклад, для класу воїна є багато підвидів, що вже говорити про інші бойові класи, які спеціалізуються на різних видах зброї та стилях бою. Типи танкерів з потужним захистом та живучістю, а також типи тих, хто завдає багато шкоди і мають велику силу.

У випадку Сурки і Пейла – вони належали до класів підтримки з високою спритністю, але з меншою силою та живучістю в порівняні з іншими бійцями ближнього бою.

Крім того є паладини, яких звуть святими лицарями, вони можуть використовувати божественну силу, включно з Рукою зцілення для того, щоб лікувати самих себе, усе завдяки їхній ексклюзивній характеристиці «віра».

Від почухав голову:

– Я скульптор.

– Ого, круто! Ти обрав мистецький клас. – Сурка радісно засміялась, але решта виглядала не дуже весело. Упередження, що асоціювало скульптора зі слабкістю, глибоко вкарбувалась у їхній підсвідомості.

По факту клас скульптора – один із ремісничих класів, що не мали нічого спільного з бойовими навичками, тому позбавлені будь-якого впливу на силу та живучість.

Та все ж вони від щирого серця сприймали Віда за свого. Ці люди не були настільки безсердечними, щоб одвернутися від свого колишнього побратима тільки тому, що він обрав один з найменш бажаних класів.

– Ми прямували до сера Даріуса, щоб приєднатися до карального загону. Іди з нами. – Сказав Пейл.

– Але, розумієте, я скульптор. – Мовив Від.

– Не переймайся. Ми можемо компенсувати те, чого тобі не вистачає. Нам потрібно поспішати, перш ніж хтось інший заповнить пусті місця. Кількість карального загону обмежена трьома сотнями гравців і двома сотнями солдатів НІПів. – Пояснив Пейл.

– Ходімо, Віде. – Сказала Ромуна.

– Якщо ти вважаєш, що не відповідаєш вимогам, бо скульптор, ми допоможемо. Будь ласка? – попросила Сурка.

Тепер, коли Від розкрив свій клас, у нього не було причин говорити ні.

Дівчата відчували до нього щось материнське, тож не могли відкинути його в бік, хоча вважали слабким, а Пейл майже благав хлопця приєднатися до карального загону, щоб відплатити за те, що він зробив для них раніше.

Переконавшись у їхній наполегливості, Від вирушив туди, де були розміщені війська Даріуса.

***

Герцог Канус проводив чергову зустріч з лицарями. Усіх без винятку лицарів, що були у цитаделі, покликали на неї. На зустрічі вони обговорювали, як вигнати монстрів з Розенхайма, план призову та інші нагальні військові питання.

– Ви зробили чудову роботу, лорде Мідвейл, солдати, яких вам довірили, добре натреновані. Я вражений тим, що їхні рівні вище п’ятдесятого. – Сказав герцог Канус.

– Це не моя робота, ваша світлосте, – мовив сер Мідвейл.

– Що? Я особисто доручив це завдання вам. Розкажіть мені, що сталося. – Зацікавився герцог Канус.

– Якщо ви наполягаєте, ваша світлосте. – Сказав сер Мідвейл. Затим він детально розповів про події, що сталися у лігві Літварт.

– Гм… розумію. – Сказав герцог Канус, потираючи доглянуті вуса.

Інші лицарі теж виглядали здивованими тим, що іноземець, який не походить з Версалю, так добре впорався з цією роботою. НІПи сприймають себе місцевими, людьми, що народилися на континенті Версаль, а гравці – це вільні люди, послані святою провидицею Геєю. НІПи мали емоції, говорили і поводилися як справжні люди, завдяки запрограмованому штучному інтелекту.

– Хороша людина, справді. Лорде Мідвейл, чому ви не завербували його до лав армії Розенхейма? – запитав герцог Канус.

– Я двічі просив його стати офіцером армії, але він сказав, що хоче зберегти свою свободу та вбивати монстрів з власної волі. – Відповів сер Мідвейл.

– Вільна людина. – Сказав вражений герцог Канус.

– Так, ваша світлосте. Хоча він не належить до нашого королівства, мені здається, що це людина, яка присвятить свій час Розенхайму ще раз. – Мовив сер Мідвейл.

– Якщо ви так кажете, ми колись знову побачимо його серед нас, – заговорив герцог Канус, після чого полишив тему лігва Літварт і перейшов до наступної.

*** 

По дорозі до Даріуса Від зупинився біля продуктового магазину.

– Віде, чому ми тут зупинились?

– Побачите.

Продуктовий магазин був заповнений клієнтами. В основному це були кур’єри з ресторанів цитаделі. Хлопець, вбраний у те, що нагадувало одяг гінця, закричав:

– Мені потрібні свіжі груди!

– Пха-ха-ха, ви опинилися не в тому місці, юний тигре. Бордель далі по вулиці, на розі. Сподіваюсь у вас є посвідчення особи з фотографією. – Сказав продавець.

– Дідько. Мені потрібні курячі грудки!

Хлопець скривився. Але крамар, улесливий, як зміїний язик, лише всміхнувся.

– Тільки курячі грудки? Хіба вам не потрібні ще і яйця?

– Ой, я забув… Яйця мені теж потрібні.

– Стійте на місці. Я дам вам яйця, коли кури їх знесуть.

– Як щодо курчат?

– Коли вони вилупляться з яєць, сер.

Ірен захихотіла на обмін словами між продавцем і кур’єром.

– Веселий хлопчина.

– Гадаю, він влаштувався на роботу в ресторан, тому що не може покинути цитадель протягом перших чотирьох тижнів.

– Поганий вибір. Чому він вирішив працювати в ресторані, де нема чому вчитися?

На думку Пейла, буле нерозумно робити кар’єру в ресторані.

Новачкам рекомендується проходити квести, які добре оплачуються, або, у випадку якщо вони збираються використовувати заклинання, читати і вивчати книги у бібліотеці. Все для того, щоб вони могли купити ліпшу зброю і спорядження, легше полювати на монстрів і піднімати рівні швидше в довгостроковій перспективі.

Однак Він не погодився з думкою Пейла.

– Якщо ви працюєте в ресторані, то можете вивчити навичку Кулінарія. Це того варте. – Мовив він.

– Знаю, але навіщо вчити таку непотрібну навичку, як Кулінарія? Якщо купити житній хліб, під час обробки якого наклали закляття збереження харчових продуктів, він пролежить місяць. – Сказав Пейл.

– Він правий. Нащо нам вчитися готувати, коли ми можемо легко підняти шкалу ситості? – спитала Сурка.

Для Віда слова Пейла і Сурки звучали по дурному, майже по дитячому. Вони недооцінили навичку Кулінарія так само сильно, як і скульптурне мистецтво, не знаючи, який великий вплив може мати їжа на характеристики.

«Ці люди не знають, що таке бідне життя». – Сказав він собі.

Очі Віда потемніли. Ті, хто справді пережив часи фінансових скрут, не недооцінюють значення навички Кулінарія. Уявіть, що ви змушені їсти житній хліб, коли полюєте на монстрів «у полі».

Якщо ви новачок низького рівня, і у вас нема грошей, ви перетерпите це, бо альтернативи немає. Але як тільки рівень досягне такої позначки, що ви зможете дозволити собі купувати більше смачної їжі, ваш язик автоматично відмовиться від житнього хліба.

По правді, навіть Пейл не завжди брав житній хліб до рота. Коли справа доходить до крайньої межі, усі люди однакові. У них схожий список бажань, і коли вони виконують його, він сам по собі стає довшим. Зокрема, основні потреби в житлі, одязі та їжі є невіддільні від нормального життя.   

Навіть більше, навичка Кулінарія працює і в реальному житті. З розвитком навички, вона дає вам перелік доступних рецептів на основі тих інгредієнтів, які у вас є зараз. Можна випробувати рецепт у віртуальній грі, і він залишиться у голові після того, як ви вийдете. Якщо оволодіти навичкою Кулінарія хоча б до рангу експерта, то більше не доведеться перейматися пошуками роботи, тому що будь-який ресторан візьме вас до себе з великою радістю.

Віртуальна реальність. Це означає, що уявний світ тут втілений схожим на реальний. Іншими словами те, що вивчене у віртуальності, працює також і в реальності. Королівська Дорога дуже детальна і реалістична гра.

Звичайно, більшість гравців, які не завдаюсь собі клопотів вивченню ремісничих навичок так широко, як Від, ніколи не зрозуміють про що йдеться насправді, поки не відчують це на власному досвіді.

«Цікаво, чи захочуть вони все-таки спробувати щось таке».

Від передбачив, що цінність навички Кулінарія зростатиме, коли гравців, які збільшуватимуть з неї рівні, будуть сотні.

Страви, що готував Від з базовою навичкою Кулінарія, мали тимчасовий бонус до життя, то ж які ефекти матиме їже приготована майстром?

«Упевнений, навіть щасливе подружжя вб’є одне одного, щоб скуштувати хоч шматочок».

Не тільки смак їжі, але й додаткові бонуси будуть приголомшливими.

Твердий житній хліб без запаху вартістю три мідні монети проти французькою кухні, смак якої нагадує рай і додає бонуси до характеристик! Змагання закінчиться ще до початку.

Від уявив, що страви, приготовані шеф-поваром, коштуватимуть купку золота.

Він думав, що цінність статуй буде поверхневою, але навичка кулінарія, поки вона буде невід’ємною частиною життя, ніколи не зменшить свого впливу на повсякденність.

Ранкери жадали б найкращої їжі, яку вони б могли знайти, а цінність професійного кухаря зросла б до небес.

«Ну, деякі люди могли передбачити це раніше. Кухарі одні з найзавзятіших сторожів своїх таємниць. Вони повинні створювати власні рецепти та вдосконалювати свої кулінарні навички».

Від повернувся до своїх товаришів по команді з серйозним обличчям і сказав:

– Я не можу заперечити те, що ви зверхньо дивитеся на ремісничі навички в цілому. Бойові навички важливі. Але я думаю, що ремісничі навички можуть стати необхіднішими в майбутньому. Всі ремісничі навички мають щось спільне, і вони також допомагають бойовим здібностям аватара. Пропоную вам вивчити навичку Кулінарія . Вона необхідна для вашого повсякденного життя.

– …

– Вибач, – тихим голосом сказала Сурка.

– Я забув, що ти скульптор, і я бездумно пащекував про ремісників. Мені дуже шкода. – Сказав Пейл.

Сурка, Пейл та Ірен почервоніли від ніяковості. Вони думали, що Від злився, бо вони применшили навичку кулінарія, одну з ремісничих, прямо перед ним.

«Я не це мав на увазі. Ви не правильно мене зрозуміли». Від похитав головою.

Хай би як він про це розповідав, вони не зрозуміють потреби, доки самі не відчують необхідність цієї навички.

У продуктовому магазині панувала дружня атмосфера, тому що постійні клієнти тут часто могли побачити щось цікаве. Від пройшов крізь натовп і підійшов до прилавку.

– Вітаю. – Сказав Від.

– Привіт. Я чув ваші слова. У вас правильне уявлення щодо навички Кулінарія! – мовив продавець.

– Спасибі.

– Ваше обличчя здається мені знайомим…

– Еге. Я приходив сюди за продуктами кілька днів тому.

Коли Від одночасно поліпшував скульптурне мистецтво і навичку Кулінарія, він навідувався лише до цього магазину, щоб оптом купувати продукти, з дуже простої причини: низька ціна.

Найпростіший спосіб збільшити прибуток – зменшити витрати, купуючи велику кількість продуктів зі знижкою. Від завжди використовував цей магазин для покупок, але це був перший випадок, коли він говорив з продавцем, а не робив замовлення.

– Гаразд. Дякую, що відвідуєте мій магазин. До речі, ви обрали шлях кухаря?

– Ні. Мій клас – не кухар, але я знаю цінність навички Кулінарія.

–  Добре. То що я можу для вас зробити? – очі крамаря яскраво сяяли, оцінюючи Віда.

З розмови продавця і кур’єра, хлопець зрозумів, що крамар – гравець.

– Спеції та соуси. – Сказав Від.

– Гмм, у нас є багато видів спецій. – Мовив крамар. – Є сіль, цукор і перець, а ще я можу показати вам дивовижні місцеві приправи, такі як спеції з ельфійських земель, а також пляшки з соком, вичавленим з деяких рослин на півночі.

На великому континенті місцеві фермери збирають багато продуктів з особливими смаками та торгують ними через каравани.

– Мені не потрібні дивовижні приправи. Тільки базові.

– Чудово. Тільки дурні, які хочуть приголомшити інших, шукають чогось особливого. Як щодо якості?

– Звичайно, я хочу найкращі.

– Скільки?

Від порахував скільки грошей в його кишенях. Він ще не продав різні види руд, окрім срібла, зібраного з королев-черв’яків. Хлопець зберіг їх на майбутнє, коли поліпшить навичку ремонту настільки, що та дозволить йому переробляти руду.

– У мене зараз двадцять сім золотих. Я хочу взяти на цю суму. – Відповів Від.

– Добре. Я дам вам ще додаткових. – Сказав крамар. 

Коли товариші Віда по команді почули розмову між ним і продавцем, вони відчули, що між цими двома протікає взаєморозуміння і повага, ніби зустрілись двоє старих друзів, що разом перехили по келиху.

Фактично, крамар був гравцем, який вже обрав шлях кухаря. Побачивши Віда, він зрозумів, що з останньою хвилею з’явився сильний суперник.

Від також визначив продавця як попередника у сфері кулінарії, тож їм майже не знадобились слова. Лише контакт очима сказав їм достатньо.

Він запакував спеції та соуси, які купив у продуктовому магазині, до рюкзака.

Переконавшись, що він повністю готовий до нової подорожі, хлопець разом з іншими вирушив до табору карального загону Даріуса.

***

Про каральний загін, який прямуватиме до села Баран, досить багато говорили в місті, тому було багато гравців, які хотіли приєднатись до квесту.       

Даріус сидів на невеликому стільці, розмовляючи з претендентами на приєднання до завдання:

– Наступний, будь ласка.

– Вітаю, я Кокран. Лучник 68 рівня. Я добре володію Чисельними пострілами, а моєю зброєю є лук Ласант.

– Добре.

Наступною в черзі була група Віда, очолювана Пейлом, який знервовано підійшов до Даріуса.

Пейл виступав як представник своєї групи:

– Ми всі в одній команді. П’ятдесяті рівні. Жриця, бойовий маг з вогняною стихією, рейнджер, монах і…

Пейл затнувся, перш ніж сказав про Віда, бо боявся, що коли розповість про те, що Від – скульптор, це розчарує Даріуса і він відмовить їм усім.

– Хм, у вас збалансована група. Чудово. А він… – Даріус помітив Віда і запитав Пейла: – Він також у вашій групі?

– Так.

– Загалом п’ятеро. Ідеально підходить до кількості пустих місць, що залишились у моїй армії.

– Тоді…

– Ви приєднаєтесь до квесту, щоб відвоювати село Баран? – запитав Даріус і перед очима Віда з’явилось вікно з повідомленням.

[Каральний загін спрямований до села Баран

За кордоном королівства Розенхайм лежить пустка монстрів. Стіни були збудовані, а війська – відправлені для утримання монстрів, які щорічно вдиралися на землі королівства через діри. Через одну з цих дір проникла хвиля монстрів і захопила село Баран.

З солдатами Розенхайма врятуйте село Баран від лиха і знищте чудовиськ.

 Рівень складності: D

Строк: у вас є 30 днів.]

Пейл сказав із великою посмішкою:

– Звичайно.

– Я теж хочу приєднатися.

– Те саме.

– Дякую, що запросили приєднатись до квесту.

– Еге.

Від останнім взяв завдання.

[Ви прийняли квест.]

– Гаразд. Вирушаємо негайно. – Даріус звівся на ноги і закричав: – Усі, хто взяв квест карального загону, будь ласка, підійдіть сюди! У нас достатньо людей, тому ми вирушаємо прямо зараз!

***

Не було ніякої церемонії пов’язаної з відправленням карального загону до села Баран. Тільки жменька людей, які дружили з кимось із війська, помахали рукою на прощання.

Триста гравців у барвистому вбрані вийшли з Південної брами прямуючи до південної провінції – місцем призначення було село Баран. Їхнє завдання – повернути село, захоплене ящіро-людьми.

– Хе-хе. Я ще ніколи не була так далеко від цитаделі. Це так, ніби ми на екскурсії! – сказала Ромуна.

– Гадаю, я мала принести перекус. – Сказала Ірен.

Дві дівчини весело розмовляти.

Свіже повітря і сонячний день! Це був ідеальний день для екскурсії. Леви і вовки, налякані чисельністю війська, забрались з дороги, що забезпечувало безпечну подорож.

Поки товариші Віда по команді спокійно йшли, насолоджуючись порожніми балачками, хлопець вивчав інших людей у війську, в що вони одягнуті та яке спорядження мають.

«Середній рівень гравців у війську десь між сороковим і шістдесятим. Я чув, що рівень Даріуса десь сто сорок».

У Даріуса п’ять товаришів по команді: три мечники, злодій і звичайний воїн.

«Ліпше припустити, що вони десь на такому ж рівні».

Від зробив висновок, що Даріус зібрав у своє військо всіх, хто прибігав взяти квест, лише для того, щоб задовольнити вимогу «залучити триста гравців». Ця підозра у нього виникла, коли Пейл підійшов до Даріуса, щоб приєднатись до квесту, а той дуже недбало взяв їх до свого карального загону. У випадку Віда, він навіть не запитав про його клас і рівень.

«Думаю, він хоче якнайшвидше виконати завдання карального загону. На карту поставлено багато нагород».

Почуття тривоги проникло до свідомості Віда. Він зробив власне розслідування щодо Даріуса, лідера цього карального загону, відразу ж, як Пейл надіслав йому шепіт стосовно цього квесту. Даріус мав погану репутацію. Це було відомим фактом, що він зробить все, аби подбати про власні інтереси.

– Слухайте всі, – тихо сказав Від.

– Га? – озвалася Сурка.

– Коли ми прибудемо в село Баран, то не маємо довіряти нікому. – Сказав Від.

– Що ти маєш на увазі? – запитала Ромуна.

– Я кажу, що ми тепер самі по собі. – Сказав Від.

Пейл озирнувся, ніби розбуджений словами Віда. Затим він погодився зі скульптором:

– Я зрозумів про що ти, Віде.

– Про що ви? Я не розумію. – Сказала Сурка.

Від похмуро глянув на неї:

– Ми знаємо когось із членів карального загону?

– Ні. – Відповіла Сурка.

– Ти намагаєшся сказати, що коли нам випаде хороший предмет, хтось іншим може вбити нас, щоб забрати його? – спитала Ірен.

Питання, яке вона підняла, приголомшило всіх у її групі. Сурка і Ромуна навіть виглядали наляканими.

– Я не про це говорив. Звичайно, таке може статися. Але я не думаю, що знайдеться хтось настільки сміливий, щоб перейти межу перед такою кількістю свідків із карального загону. Якщо він отримає мітку вбивці, прикінчивши нас, то стане ворогом для тисяч гравців, які вб’ють його на знак помсти. До того ж Даріус не дозволить такому статися, бо це може поставити під загрозу його авторитет.

– То що тебе турбує? – запитала Ромуна.

– Нам нема на кого розраховувати. Ось у чому наша проблема. – Сказав Від.

Він відвів товаришів по команді подалі від війська, щоб уникнути підслуховування, і додав:

– Попри наші низькі рівні, ми будемо боротися з великою кількістю монстрів.

– Саме так! Хіба не для цього зібрали три тисячі гравців і взяли на підмогу дві сотні солдат з армії Розенхайма? Коли закінчимо це завдання, то отримаємо купу досвіду і слави. – Сказала Сурка.

– Тут виникає питання. Як ти будеш битися, коли почнеться бій? – запитав Від. – Так, у нас багато людей, але ми всього лише купка незнайомців, які нічого не знають одне про одного. Ми не знаємо, якими навичками володіє отой рейнджер. Не знаємо, чи тип поряд з ним, який схожий на мага, справді маг, чи просто маскується. Уявіть, що ящіро-люди заскочили нас зненацька, як ви на них зреагуєте? Як ми можемо зібратися разом і дати відсіч?

– Але що в цьому поганого? Рейди мають бути такими, чи не так? – запитала Ірен.

Коли Ірен поставила ще одне питання, Пейл похитав головою:

– Більшість рейдових завдань зосередженні на вбивстві певної кількості монстрів або розчищенні певної території в обмеженому масштабі. Я мало чув про великі битви проти армії монстрів у відкритому полі, як у цьому квесті. У нас тут триста гравців і двісті солдат, але коли розпочнеться битва, ми будемо триматися разом з товаришами по команді та розділимося на групи. – Сказав Пейл.    

– Це означає…

– Ірен, цифри завжди брешуть. Триста гравців і дві сотні солдат не гарантують, що загін буде таким же сильним, як сума їхніх сил. Якщо ми переможемо монстрів, це буде добре. Але якщо ми стикнемося з несподіваним поворотом подій, то розвалимося, як картковий будиночок. Ми повинні бути обережними. – Мовив Від.

Даріус був надто нетерплячим і одержимим бажанням досягнути швидкої перемоги.

Оскільки багато гравців хотіли приєднатись до квесту, лідер карального загону міг взяти користувачів з високими рівнями, щоб понизити ризик важких втрат при несподіваних ситуаціях, однак в такому випадку група Віда не змогла би приєднатись. Проте Даріус хотів отримати всі очки державної служби, тому відмовив усім гравцям, рівень яких був вище сотні. Натомість він набрав у загін користувачів з низькими рівнями. Лідер карального загону також велів солдатам Розенхайму залишатися позаду і слідувати за гравцями на невеликій відстані.  

«Б’юсь об заклад, він переймається тим, що солдати можуть отримати досвід і славу, яка їм і належить».

Якби Від був лідером карального загону, він би зробив з точністю навпаки. Залишив би осторонь три сотні гравців і замість них використав солдатів Розенхайма.  Якби він наказав НІПам знищити банду ящіро-людей, його репутація та харизма зросли б.

Славу або досвід можна отримати кількома різними способами, але характеристиці харизма потрібна саме така можливість, щоб швидко вирости.

Від ще раз нагадав своїм товаришам по команді бути обережними.

***

Час від часу військо зупинялось, щоб відпочити і поїсти. Гравці у каральному загоні жували сухі перекуси, які взяли з собою, або готували легкі страви. Солдати Розенхайма дотримувались графіку щоденного трьохразового харчування.

– Як ми будемо готувати їжу? – запитала Сурка.

Пейл і Сурка кидали випадкові погляди на Віда, коли говорили про готування їжі. З розмови, що відбулася в продуктовому магазині, вони дізналися, що Від добре готує.

Скульптор вирішив показати свої кулінарні здібності.

– Я приготую вам їжу. Пейле, ти зможеш уполювати кролика чи оленя? Принаймні по двоє кожного виду. – Сказав Від.

– Гаразд, – мовив лучник.

Пейл взяв лук і незабаром повернувся з трьома кроликами і двома оленями. Як рейнджер, що спеціалізується на лукові, зараз він міг випустити стрілу в кролика без промаху.

– Тепер я приготую для вас смачну їжу. – Сказав Від.

Хлопець розклав багаття, зняв шкури з кроликів і оленів, проштрикнув їх шампурами і помістив над вогнем. Поволі обертаючи тушки, він посипав тушки сіллю і перцем.

– Хеейя, виглядає чудово, – сказала Сурка.

– Тепер ми можемо їсти? – спитала Ірен.

Сурка й Ірен ковтали слину від запаху смаженого м’яса – просто непереборна спокуса.

Від уже заволодів язиками і шлунками сера Мідвейла та його війська у лігві Літварт. Вони їли його рагу з яловичиною, як зграя голодних вовків, і мало не вилизували казан до блиску. Порівняно з тими днями, його навичка Кулінарія середнього рангу тепер поглиблювала смак страв, а характеристика мистецтва застосовувалася, щоб м’ясо кролика виглядало більш апетитним. Навіть шампури, які протикали оленів наскрізь і тримали їх над вогнем, виглядали чудово.

– Будь ласка, пригощайтеся. – Сказав Від, коли запевнився, що достатньо помучив товаришів по команді виглядом їжі.

Як кажуть, голод – найкраща приправа.

Жув.

Як тільки Від дав добро своїм товаришам по команді, вони кинулись до смаженини і почали відривати м’ясо від кісток та кидати його до рота.

– О небо, це та-а-ак смачно! – вигукнула Сурка.

– Ти найкращий, Віде, – сказала Ромуна, піднявши великий палець змащеної жиром руки. Навколо її рота також був жовтий жир.

Очевидно, піддавшись одному з семи гріхів, ненажерливості, жриця Ірен з’їла цілого кролика, а Пейл втоптав задню ногу оленя. Вони навіть облизали кістки.

– Спасибі, Віде.

Задоволені смачною їжею, вони знову і знову робили компліменти скульптору.

– Будь ласка.

Від озирнувся і виявив, що багато інших користувачів скупчились навколо невеликої гриль-вечірки так, що він цього не помітив.

– Виглядає так смачно.

– Справді…

– Я заздрю, що вона так сильно насолоджується м’ясом!

Серед очевидців із карального загону апетит зростав ще більше лише від погляну на Ірен і Ромуну, які насолоджувалися життям.

– Ви не проти, якщо я візьму трохи приготованого вами м’яса? – запитав чоловік.

Від спокійно роздавав їжу іншим:

– Пригощайтесь. Але наступного разу вам слід принести м’ясо з собою.

– О, красно дякую. – Люди з вдячністю прийняли їжу. Але вона закінчилась до того, як більша кількість гравців змогла її скуштувати.

Під час наступного прийому їжі Віду довелося добре попрацювати, бо багато користувачів кинулися до нього з м’ясом і попросили хлопця приготувати його. Якщо відверто, деякі з гравців уміли готувати. Вони були змушені готувати їжу, коли під час місій у них закінчувалися сухі перекуси. Відверто кажучи, вісімдесят відсотків війська складали чоловіки. Вони ненавиділи прості кухонні клопоти, такі як чищення картоплі та нарізання цибулі. Те саме стосується і користувачок.

То ж навіть ті, хто вивчили навичку Кулінарія, вважали, що ліпше добути м’ясо і віддати його Віду, аніж готувати самостійно.

– Мені тебе жаль. Я тобі реально винен. – Сказав чоловік на другий день подорожі.

– Та все нормально. Тобі не треба так говорити. Я роблю це для розваги. – Мовив Від.

– Але…

– Тобі справді від цього незручно? Тоді як щодо такого? Давай домовимося. Якщо ти хочеш мені відплатити за те, що відчуваєш себе в боргу переді мною, ти можеш заплатити за їжу. Знаєш, за спеції та соуси, – сказав Від.

– Мені це подобається, згоден. Так я почуватимуся краще.

Чудовий підробіток!

Від почав збирати невелику плату за приготування їжі. Звичайно, вона була більшою, ніж реальна ціна спецій і соусів, але ніхто не скаржився на це, оскільки вважали її прийнятною.

Коли війська на своєму шляху до села Баран зупинилися у містечку, Від придбав у місцевому продуктовому магазині певну кількість харчів.

Йому потрібно оновити свої рецепти, щоб швидше вдосконалювати навичку Кулінарія. Крім того, нові види страв, які раніше люди ще не куштували, завжди схвально приймались його клієнтами. 

З продуктами, які Від купив у магазині, він був зайнятий, готуючи їжу під час зупинок.

Гравірувальний ніж Захаба, крім прямого використання, ідеально підходив для чищення картоплі.

«Ну, вирізання статуй та чищення картоплі у чомусь схожі».

Страви, приготовані Відом, в основному збільшували кількість життя на п’ять відсотків, а оскільки його навичка ремесло була середнього рангу, то це відкривало додаткові опції.

Простими словами, навичка ремесло середнього рангу додає тридцять відсотків до володіння мечем і п’ятдесят – до навички кулінарія.

Таким чином, кінцевий вплив на кількість життя мав збільшення на сім очок і п’ять відсотків. Це може звучати просто, але ця різниця здатна врятувати життя посеред хаосу битви, де завдають удари зі сліпих зон.

До Віда, який був заклопотаний приготуванням їжі, прийшли люди зі знайомими обличчями. Вони були одягнені у форму армії Розенхайма.

– Командире!

Лише купка НІПів зверталася так до Віда. Він припинив нарізати м’ясо, підняв голову і побачив знайомі обличчя.

– Ви… – сказав Від.

– Салют! Вітаємо командира!

Це були Бекер, Хосрам і Дейл, брати по зброї, що билися разом з Відом у лігві Літварт.

– Як ваші справи? – запитав Від.

– Нас підвищили до десятників, командире, – сказав Бекер.

Коли солдати, яких старанно тренував Від, були підвищенні до десятників, вони вже не могли повернутись до своїх початкових полків. Тож військові чини призначили їм новобранців і нову місію.

– Гадаю, вам сказали приєднатися до карального загону, що прямує до села Баран. – Сказав Від.

– Так, командире. – Мовив Дейл. – Після того, як місія закінчиться, ми розмістимося в селі, щоб охороняти прилеглу територію.

Певна кількість колишніх підлеглих Віда, включно з Буреном, взяті під крило сером Мідвейлом, але решта, нині десятники, наразі служили в каральному загоні.

Це був собачий нюх Бекера, який відчув запах страв, що готував Від, і пройшов за ним, щоб знайти колишнього командира.

– Хе-хе, – усміхнувся Хосрам.

– Я сумую за вашими стравами, командире, – сказав Бекер.

– Так шкода, що ми більше не під вашим командуванням, але чому б не показати, що старі знайомства так просто не вмирають?

Говорили колишні підлеглі з порожніми шлунками.

– Звідки він знає солдатів Розенхайма?

– Вони не піхотинці. Вони виглядають як десятники.

– Вони щойно назвали його командиром.

Сурка і Пейл не могли приховати здивування. Десятник був досить вагомою позицією, а рівень цих десятників, очевидно, вищий за їхній.

– Добре. Ось.

Від без вагань передав колишнім підлеглим миски з їжею. Не потрібно і говорити, що з цього моменту всі припаси, призначені їхнім взводам, почали контрабандою переправляти до Віда.

***

Подорож до села Баран зайняла у війська рівно десять днів.

Під час цієї подорожі Від мав намір поліпшити навичку Кулінарія. Щоб досягти вищого рангу для цієї навички, потрібно не тільки добре нею володіти, а і виконати велика кількість фізичної праці.

Ще коли він у лігві Літварт, то подавав їжу тридцяти двом людям тричі на день, це дев’яносто шість порцій щодня, а загалом це було три тисячі мисок рагу з яловичиною.

Потім хлопець відкрив ресторан просто неба у цитаделі. Зараз, коли він годував сотні ротів під час маршу, можна підрахувати, що Від подав щонайменше десять тисяч страв.

За умови, що людина їсть тричі на день, на місяць потрібно дев’яносто порцій, це приблизно тисяча вісімдесят порцій протягом року.

Від зробив те, що для однієї людини могло зайняти десятиліття, щоб пройти до кінця середній ранг навички Кулінарія, і якщо хтось цього не розуміє, то він реально пропащий.

Готування їжі як хобі не можна порівняти з приготуванням тисяч страв для отримання рангу експерта в навичці Кулінарія.  

Хоча скульптурне мистецтво найкраще підходило для поліпшення навички ремесло, Від боявся привернути небажану уваги, вирізаючи статуї під час маршу.

Кулінарія не привертає стільки небажаної уваги, приносить гроші та завойовує вдячність, якщо не повагу, в інших.

***

Війська нарешті побачили здалеку село Баран.

– Ми майже там.

– Як думаєте, що там будуть за монстри? Не можу дочекатися, коли вже зчеплюся з ними.

Ведучи благодушні короткі розмови, Ірен і Сурка йшли дорогою, а Від, який вже закінчив готувати, дивився на небо.

Нічого, крім білих хмар, що пливли по блакитному небу.

«Я знав це. Небесне місто ніщо інше, як міф. Мене збив з пантелику простий міф. Село Баран – у книзі сказано, що це останнє місто, де є якийсь зв’язок з Небесним містом. Ось чому я приєднався до цього завдання, але помилився». – Слабкий промінь надії розсіявся.

Коли війська наблизилися до села Баран, Даріус вигукнув:

– Стоп!

Даріус подав сигнал всім зупинитися. Коли Від із задніх рядів пройшов до передніх, то побачив старого в пошарпаному одязі та десятки дітей, які невпевнено брели до війська.

– Що у тебе за діло? – запитав Даріс, він навіть не спустився з коня – Даріус та його поплічники єдині, хто мали коней.

– Вітаю вас, шановний командире. Ми ті, хто вижили в селі Баран, – мовив старий. – Я – Ґанділва, староста села. Нещодавно я послав Джексона, щоб сповістити Його Величність про біду, яка сталася з моїм селом, і попросити допомоги. Я сподіваюся, ви ті, хто допоможе нам з цією бідою.

– Так, – відповів Даріус.

Ґанділва був старостою села Баран, а перелякані діти, які йшли за ним, втекли з села, коли на нього напали ящіро-люди.

– Ми скоро відвоюємо село Баран. – Сказав Даріус Ґанділві. – Тож заспокойся і почекай трохи на добрі новини.

– Я радий це чути, шановний командире. Проте у мене є особисте прохання… – Мовив староста.

– І що це?

– Будь ласка, врятуйте моїх людей, яких захопили мерзенні істоти. Це останнє прохання бідолашного старого. – Благав Ґанділва зі сльозами на очах.

Очі Даріуса зблиснули.

– Це квест?

– Так, це квест од мого села, шановний командире, – сказав Ґанділва.

– Яку винагороду ти можеш мені дати? – прямо запитав Даріус.

Як гравець високого рівня, Даріус не поспішав брати перше-ліпше завдання, яке йому пропонували. Навколо море квестів, і купа з них просто марна витрата часу.

Ґанділва зробив понуре лице.

– Ми не маємо нічого цінного, щоб дати вам, сер. Усе, що в мене є це… – староста показав на вигляд звичайне насіння.

– Я так і думав. Якої винагороди я чекав од стариганя, що втратив своє село через купку нікчемних ящіро-людей? Ні скарбів, ні предметів, – сказав Даріус.

Він холодно пирхнув. Даріус подумав, що старигань прийшов до нього, щоб викликати суперечку, перш ніж він вижене ящіро-людей з села.

– Що ж, я швидко відвоюю село і, якщо будуть вільні руки після битви, особисто подбаю про те, щоб якесь військо відправилося на порятунок полонених. – Сказав Даріус. – Ми не можемо всерйоз очікувати, що заручники взяті ящіро-людьми, досі живі. Не випробовуй моє терпіння, старий.

Даріус безжально минув Ґанділву.

Деякі гравці в каральному загоні тихо кликали своїх лідерів на ім’я, та ніхто не наважився прийти на допомогу старості. Ґанділва був у розпачі. Аж раптом хтось схопив його за зморшкуваті руки.

Це був Від.

>>Том 2. Розділ 1<<

~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. У Фейсбуці реагую трохи швидше.

У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Або можете поблукати по сайту. Вам неважко, мені приємно.