ЛМС. Том 1. Розділ 5

Інші варіанти назви: Скульптор місячного світла / Легендарний скульптор місячного світла / ЛМС / СМС / ЛСМС

Англійська назва: The L. Moonlight Sculptor / LMS

Мова оригіналу: корейська

Автор/ка: Nam Heesung (남희성) / Нам Хісон (Нам Хвісон)

Жанри: бойовик, бойові мистецтва, наукова фантастика, пригоди, комедія, фентезі, шьонен, ЛітРПГ

Рік: 2007

Томів: 58

Випуск: завершений

Перекладачка: Silver Raven

Переклад: у процесі

Опис: Людина, покинута світом, людина, що поклоняється грошам, людина, відома як легендарний Бог Війни у дуже популярній MMORPG «Континент Магії». З досягненням повноліття він вирішує попрощатися з грою, але спроба заробити щось за вкладений час і зусилля має такий наслідок, якого ніхто не міг уявити.

Завдяки ряду випадковостей його легендарний персонаж продається за 3 мільярди вон, приносячи йому велику радість, що змінилась глибоким відчаєм, бо він змушений віддати майже все жадібним лихварям. Відкривши можливість заробляти гроші завдяки іграм, головний герой піднімається з прірви з новим наміром і йде прямо до нової епохи під керівництвом першої в історії MMORPG у віртуальній реальності «Королівська Дорога».

Це легенда про Лі Хьона, про шлях до вершини, з серцем, що любить тільки рідних, з безмежним прагненням до грошей, про його винятковий розум, треноване тіло і вмінням наполегливої праці, що завжди підтримувало головного героя на плаву.

Переклад  з англійської. Тобто переклад з перекладу, деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Бажаєте зробити мені приємно?

(ノ◕ヮ◕)ノ*:・゚✧ Прогуляйтесь по сайту.

Також у мене є Patreon. (〜^∇^)〜

Особливу подяку за появу цього перекладу можете висловити Drakula!

Легендарний місячний скульптор. Розділ 4

Розділ 5. Дівчина, що втратила мову (Дівчина, що розгубила слова)

– Чорт… знову цей день.

Рано вранці Лі Хьон уже був спустошений.

Парламент Південної Кореї більш поміркований, ніж сама поміркованість, прийняв небажаний законопроєкт прозваний «Жоден не залишиться позаду», який розробили для того, щоб відсіяти парій та невдах. Уся дурість зосередилась на теорії, яка стверджувала, ніби ті, хто народився та виховувався в недосконалому середовищі, робили більше насильницьких злочинів і більше розлучались. Відповідно до закону, всі громадяни Кореї, яким виповнилось двадцять і більше, що мали поганий вплив у своєму минулому, повинні періодично відвідувати психіатра для перевірки.

Коротше кажучи, Лі Хьон підпадав під цей закон, бо втратив батьків у дитинстві, а в юності його переслідували лихварі.

Він попрямував до реабілітаційного центру Велике Суспільство.   

– Мені здається, що я опинився у шістдесятих. Велике Суспільство, як тупо. – Ремствуючи, Лі Хьон увійшов до центру реабілітації. Назва натякала на романтично оформлені інтер’єри. Приймальня була заповнена двадцятирічними, які прийшли проходити обстеження згідно із законом про соціально недоречних, тож йому довелося витратити ще годину, очікуючи своєї черги, щоб зареєструватись. – Вітаю, я Лі Хьон. Прийшов, щоб пройти психологічний тест згідно закону «Жоден не залишиться позаду».

– Зрозуміло. Будь ласка, заповніть цей бланк. – Медсестра у білому халаті передала аркуш паперу Лі Хьону.

– Що це?

– Ми проведемо повний аналіз вашого психологічного стану на основі відповідей у цій анкеті. Якщо ви потрапите до категорії соціально недоречних, ви будете зобов’язані відправитися до реабілітаційного центру та проходити періодичне лікування. В такому разі уряд щомісячно надсилатиме вашій родині чек як компенсацію.

Який негуманний закон. Уряд практично нічого не зробив для підтримки знедолених, коли вони страждали в дитинстві, переживали знущання з боку батьків чи покидали школу. А зараз люди мають прийняти обмеження, якщо хочуть подати документи до вищого навчального закладу, коли навіть не закінчили середньої школи. А найгірше – вони не мали права працювати у державному секторі. Війна з терором дала реальний привід відокремити тих, які не мають, від тих, які мають.

– Зрозуміло, мем.

Лі Хьон взяв бланк і швидко заповнив його. Ручка не відривалась від паперу. Він думав над цими питаннями багато років, тому відповіді лилися прямо з його серця.

– Закінчив. Я можу йти?

– Авжеж. Візьміть це, щоб покрити вартість проїзду на автобусі.

Принаймні уряд проявив трохи жалю. Лі Хьон взяв гроші та пішов з будівлі. Тим часом, заповнена ним анкета розпочала суперечку серед психіатрів центру.

***

Ча Инхі, доктор філософії з психіатрії, сміялась відкинувши голову так, ніби їй зламали шию. Докторка, чиє відношення принесло їй прізвисько Крижана королева, невпинно сміялась на публіці, це було рідкісним явищем для медсестер.

– Невже їй нарешті вдалося поспілкуватися зі своєю улюбленицею?

– Гадаю, так. Для неї немає нічого неможливого.

Докторка Ча іммігрувала з батьками-дипломатами до Сполучених Штатів, коли була ще юною. Вона закінчила Гарвардський університет і отримала ступінь доктора наук до того, як їй виповнилось двадцять три. Поєднання краси та культури, а ще сповнена гордості, вона раніше ніколи не демонструвала такого рівня людяності, про відсутність якої доволі часто говорили. Зрештою головна медсестра вирішила заговорити:

– Докторко Ча, що вас так розвеселило?

– Гляньте. – Докторка Ча, що сміялась аж до сліз, дала головній медсестрі те, що тримала в руці. Це був бланк, який хтось заповнив відповідно до закону «Жоден не залишиться позаду». Сім коротких запитань і такі ж короткі відповіді.

[Анкета

Ім’я: Лі Хьон

1. Як вас звати?

Лі Хьон.

2. Ваша професія?

Величний лиходій, що загрожує світовому спокою.

3. Чим ви займаєтесь?

Заповнюю цю анкету.

4. Які три найбільш пам’ятні чи цінні речі ви зробили у своєму житті?

Отримав найвищий рівень у «Континенті Магії». Грав у онлайн гру протягом 204 годин без їжі та сну. Продав обліковий запис.

5. Що ви думаєте про політиків при владі?

Чому б нам не експортувати їх до Китаю чи Японії?

6. Коли ви усвідомили своє соціальне становище?

Після перегляду «Планети мавп».  

7. Якби ви описали свою особистість одним реченням?

Я є ДРАКОН.]

Медсестра видавалась збентеженою, коли закінчила читати.

– Тільки не кажіть мені… це уривок з якось графічного роману?

– Ні. Здається, бланк заповнили сьогодні вранці. Хіба ви не бачите штампа підтвердження внизу?

– Типовий довбень.

– Ви знову помилились. Якби це був довбень, він би не коментував суспільство настільки саркастично і точно, як у цій анкеті.

Всупереч здоровому глузду докторка Ча дійшла висновку, що він психічно нормальний. З точки зору психіатра, вона майже могла чути крик відчаю, який лунав з цих відповідей. Щоб висміювати суспільство таким чином, молодик на ім’я Лі Хьон, мабуть, прожив нерадісне життя у жорстокому світі.

– Хух, – головна медсестра могла лише зітхнути.

У неї не було підстав суперечити висновку лікарки. Тим не менш, вона думала, що або докторка Ча, яка здобула ступінь доктора філософії з психіатрії у США та була ідеалізована у всесвітньо визнаних медичних виданнях, знаходилась на сходинку вище, або цей хлопець Лі Хьон на сходинку нижче.

«Обоє ненормальні. Або вони таки нормальні, а я єдина божевільна у цій кімнаті. Можливо, похмура правда в тому, що весь світ зійшов з розуму». – Думала вона, відчуваючи запаморочення.

Докторка Ча взяла бланка і встала.

– Суспільство потребує різні типи людей. Тож хай буде. Вам не потрібно заглиблюватись у це. Між іншим, я збираюся показати бланк Союн(정서윤 / Jeong Seoyun / Чон Союн)

– Пацієнтці Чон Союн?

– Так.

– Гадаєте, вона читатиме це?

– Авжеж. Люди, що закривають свій розум, частіше прагнуть уваги ззовні. Сподіваюся, цього разу вона засміється. – Докторка Ча взяла анкету, заповнену Лі Хьоном, і попрямувала до палати. Її метою була спеціальна палата, розташована на дванадцятому поверсі.

З новенькими медичними інструментами та найкращими лікарями, із приватним басейном та тренажерним залом – кімната коштувала майже 20 мільйонів вон на день.

– Привіт, Союн, я прийшла побачити тебе.

Ча Инхі зайшла до палати, випромінюючи радість. Блідолиця дівчина підняла голову від книги, яку вона читала. Будь-хто, навіть серед моделей, чия зовнішність була єдиною їхньою родзинкою, був би затьмарений цією красою, однак її обличчя не показувало жодних емоцій. Вона здавалось неживою, немов французька лялька.

«Бог дав їй вроди більше, ніж потрібно», – подумала докторка Ча.

Оскільки дівчина була дуже красивою, турботливий батько надто сильно її любить. Табу, що стирає межу між батьком і донькою, не порушене, але мати дівчини була параноїдальною та підозрілою щодо свого чоловіка. Жінка заздрила власній дитині, що привело до невпинного насильства у юні роки, а потім одного доленосного дня сталася трагедія. З того часу дівчина втратила мову.

Ще юною Союн була янголом, що потрапив у земне тіло. Докторка Ча, яка була колись їй близькою подругою, завжди шкодувала, що дівчину позбавили справедливої частки любові та невинності.

– Глянь на це. Мені не дозволено виносити будь-які документи з мого офісу, та я хотіла показати тобі це. – Докторка Ча дала дівчині бланк, заповнений Лі Хьоном.

Темні очі Союн ковзали по паперу. Ча Инхі сподівалася, що вона зайдеться сміхом. «Ти знаєш, що якщо засмієшся цього разу, незважаючи ні на що, це буде вперше за п’ять років?» – подумала докторка Ча.

Та нерухоме обличчя зруйнувало сподівання лікарки. Дівчина переглянула анкету та просто повернула їй бланк. Ча Инхі здалося, що її серце знову розбите, коли вона згадала, якою яскравою колись була Союн.

– Гаразд… Тобі ще щось потрібно? – спитала докторка Ча. Союн м’яко похитала головою. – Тоді сміливо клич мене, якщо щось знадобиться.  

Докторка Ча мовчки вислизнула із кімнати.

– Вона сміялась? – запитала медсестра; їй не дозволяли заходити в цю палату. Докторка Ча гірко посміхнулась. – Знову не спрацювало. – Зітхнула медсестра.

– Ні. Я не можу знайти спосіб відкрити її розум. – Мовила докторка Ча. – Я повинна допомогти їй, щоб зберегти віру президента в мене – ні, заради Союн…

Незліченна кількість психологів, психіатрів і шаманів були найняті, щоб боротися зі станом Союн, але безрезультатно. Ніхто з них не міг розтопити її заморожене серце. Зараз майже всі покинули будь-яку надію щодо дівчини.

Медсестра також була сумною. Їй було гірко від того, що така мила дівчина не розмовляла і не сміялася, застрягнувши у крижаній оболонці.

– Немає жодної терапії чи ліків, щоб допомогти їй? – запитала медсестра.

– Психіатричні методи не працюватимуть, доки пацієнтка відмовляється відкрити свій розум і прийняти реальність. – Відповіла докторка Ча.

– Тоді вона залишиться такою до кінця свого життя…

– Ми маємо щось зробити, щоб повернути її. Вона потребує підказки – того, що приведе її до реальності. 

– Але вже минуло п’ять років. Можливо, її свідомість навічно застряла десь у глибині.

– Це наша робота, не допустити, щоб так сталося. Хай там що, я поверну її назад. – Твердо вирішила докторка Ча.

Вона спеціалізувалася на психіатрії та добровільно приїхала до цієї лікарні, щоб врятувати Союн.

– Я вже розпочала нове лікування рік тому.

– Я про це нічого не чула.

– Звичайно. Це тому, що я тримала все в таємниці. Це Королівська Дорога. Вона проводить дні і ночі у грі, окрім часу відведеного на процедури та консультації.

– Тоді…

– Саме так. Нехай розпочне все з самого початку у вигаданому світі. Вийняти її з оболонки, і вона рухатиметься крок за кроком там, де зможе взаємодіяти з іншими. Сподіваюся, вона поверне втрачену віру в людей і відчує емоції, що ніколи раніше не відчувала, принаймні у віртуальній реальності.

***

Повернувшись додому, Лі Хьон зайшов на сайт продажу ігрових персонажів і предметів, перш ніж увійти в Королівську Дорогу. Хоча він продав лише одну річ, його статус був надзвичайно високим – три діаманти. Обліковий запис гри «Континент Магії» був оцінений більше трьох мільярдів вон. Це підняло його престиж до VIP.

[Купую] Залізний меч +20 до СИЛИ за 400 000 вон.

[Купую] Кільця для воїнів. Пропонуйте.

[Купую] Сині чоботи для класу рейнджер. 300 000 вон – можна домовитись.

[Купую] Сережки для магів. Королівська Дорога, Келлі, повна вартість плюс бонус.

Список предметів, які користуються попитом, складали тисячі сторінок. Ключове слово дало мільйони результатів пошуку, але небагато з них насправді закінчувались успіхом. Оскільки багато користувачів жадали купити круті речі, попит був високим. Забезпечити всіх не вдавалось.

Система надавала перевагу продавцям, коли хтось із них розміщував товар, аукціон завершувався за лічені хвилини.

[Продаю] Булава Червоного Духа, міцність 105/105, пошкодження 95-105, +15 до СИЛИ [100 000 [підтверджений email]]

[Продаю] Перстень благословення Шайна / Рідкісний / Відновлює 3 ОМ за секунду протягом 5 хв [від 3 000 000 вон]

[Продаю] Сережка Месії: тільки для магів, +8% досвіду до вогняної магії [4 000 000 вон]

[Продаю] Ковальський молот Томаса: 15%? до успіху в куванні зброї. Дозволяє виробляти модернізовану зброю за 5 000 000 вон

Предмети, що входили в перші 10% аукціону, могли похвалитися несамовитими цінами. За ними слідували дешевші предмети, які все ще коштували щонайменше сто тисяч вон. Такий попит сигналізував про те, що товарів не вистачає.

Якби Віду не пощастило від самого початку отримати залізний меч, йому довелось виконувати прості завдання тут і там, щоб отримувати по кілька мідяків, за які потім би придбав у коваля грубий меч, перш ніж відправитись у поле.

В іншому випадку йому б довелося бити монстрів, покладаючись на характеристики, що він набув, гамселячи опудало. В такому разі сила його атаки зменшилась уполовину без впливу навички володіння мечем. Порівняно зі зброєю та спорядженням високого рівня, предмети для ковальства та шиття коштували недорого. Речей, призначених для класу скульптор, навіть не було.

Королівська Дорога відкрилася тільки п’ятнадцять місяців тому. Гравці досі захоплені підняттям рівнів та пригодами. Лі Хьон не бачив інших ремісників.

Сімдесят відсотків материка ще не розвідані, саме тому багато підземель досі недосліджені, а купа квестів не розгадані. Маючи перед очима безмежну кількість можливостей, лише деякі гравці мріяли стати ремісниками.

Королівство Розенхайм було досить новим місцем, яке відкрили тільки півроку тому (за реальним часом). Група, що перша відкрила існування королівства, отримала великі грошові нагороди.

Розенхайм далеко від центру материка, але всюди незвідані території та нерозкриті підземелля, а також безліч сильних монстрів. Це основна причина, чому Лі Хьон обрав Розенхайм для початку своєї подорожі.

«Я почав надто пізно? Ні, у мене ще є шанс наздогнати». – Сказав він собі.

Лі Хьон потрусив головою. Поки конкуренти піднімали рівні та занурювались у пригоди, він працював і збирав інформацію протягом року, щоб підготуватись. Лі Хьон більше не хотів продавати обліковий запис. Продаж акаунту в онлайн грі з віртуальною реальністю набагато складніший, тут зроблено сканування райдужки ока для підтвердження особи гравця. Плюс Лі Хьон мав залишатись у бізнесі, а не швидко зробити гроші.

Королівська Дорога мала фінансово підтримати його сім’ю протягом п’яти найближчих років.

«З такими можливостями Королівська Дорога даватиме моїй сім’ї кошти на життя протягом п’яти, ні, десяти років. Тож я можу відправити Хейон до університету. Спочатку стабільність. Я покинув середню школу, але Хейон заслуговує ліпшого життя…» – подумав він.

Дзинь.

Телефон несподівано задзвонив.

Лі Хьон роззирнувся і зрозумів, що бабуся та Хейон не дома, тож він неохоче взяв слухавку.

– Алло. Хто це?

– Це ти, Лі Хьоне? Ти досі звучи брутально по телефону, чуваче. Це я, Санхун.

– О, це ти, Санхуне.

Лі Хьон давно не чув цього голосу. «Відтоді, як я покинув середню школу», – гірко подумав він.

– Привіт, як справи? – поцікавився Лі Хьон.

– У нас сьогодні зустріч випускників…

– Мені начхати на це. Хіба це не стосується лише випускників? Це навіть весело не буде, якщо я з’явлюся на зустрічі.

– Але…

– Ніяких але. Ти знаєш, чому я кинув школу. Не хочу мати зараз нічого спільного зі школою. Отак.

– …

– Зроби мені послугу, Санхуне. Більше ніколи мені не телефонуй.

Хлоп.

Лі Хьон поклав слухавку і голосно зітхнув. Це був телефонний дзвінок, якого він анітрохи не хотів.

Якби в нього був пристрій для стирання пам’яті, як у людей в чорному, то він би без вагань стер три роки у середній школі – найгірший час і найгірші спогади в його житті. Тоді лихварі не давали спокійно жити Лі Хьону. Йому довелося прослизати до школи. Він йшов до неї на світанку, а покидав опівночі, ніби грав у хованки. Протягом кількох днів Лі Хьону вдавалося уникати лихварів, але ті були розумнішими, ніж він думав. Вони найняли вуличних рекетирів для тиску на вчителів.

Класний керівник Лі Хьона сказав йому повернути борг прямо перед однокласниками. Учитель став на коліна перед розгубленим учнем, прохаючи крізь сльози, тому що він не хоче бути втягнутим у це божевілля.

«То була остання крапля. Наступного дня я покинув школу». – Пригадав він.

Лі Хьону було трохи цікаво, якими його друзі стали в коледжі. Але показатися на зустрічі випускників – це лише оживити ганебні моменти. 

«Невідворотна правда полягає в тому, що мені залишається тільки грати у гру з віртуальною реальністю». Лі Хьон закінчив обідати та знову повернувся до гри.

***

Він ніколи не пропускав у своєму розпорядку дня сидіння перед маєтком Родрігеса від світанку до заходу сонця. Хто ще б міг упоратися з такими нудними днями, як цей?

– Що думаєш про полювання у Західній долині? У бегемотів високий рівень, але якщо ми об’єднаємось, то це буде легко.

– Я чув, ти долучився до завдання супроводу караванів до села Ейлан?

– Ціна на кров тролів зросла у тричі. Боюся, наближається велика війна.

Багато розмов проникали до вух Віда. Коні іржали, проїжджали карети. Сидячи на головному проспекті, Від міг отримати багато інформації. Він дізнавався, що відбувається у світі. Без такої розваги парубок уже здався б.

Коли Від гамселив опудало, то принаймні насолоджувався відчуттям, що стає могутнішим. А ось це –  завдавання собі тортур, бо він сидів нерухомо під сонячним промінням.

«Хіба Будда не мав перепон, коли займався медитацією?» – спитав у себе.

Він переживав подібний досвід, вирішивши побачитися з Родрігесом.

Останні два дні Від зустрівся з Пейлом та Ірен, щоб разом піти на полювання. Вони не були такими сильними, як він, тому отримували досвід повільніше. Все ж вони могли полювати на монстрів, як їм заманеться, вдень і вночі. Завдяки своєму гнучкому графіку вони наздоганяли рівень Віда.

Бонус уночі на досвід у тридцять відсотків технічно скасовується тим фактом, що монстри вдвічі сильніші, ніж удень. Найчастіше денне полювання набагато ефективніше для користувачів низького рівня.

Крім того Від обмежений тим, що так і не обрав собі клас, тож не міг набути жодних класових навичок. Він відставатиме по рівню умінь, якщо отримає клас на вищому рівні, ніж звичайний гравець. І останнє, але не менш важливе, те, що він марно витрачав дорогоцінний час на очікування серед вулиці, випробувало його терпіння.

– Чим мені зараз зайнятись? Скульптурне мистецтво… скульптури… – Від озирнувся. Він знайшов шматок дерева, який, здавалося, відпав од колеса карети. Підібравши його, Від активував скульптурне мистецтво. – Ріж це.

Різь.

Його рука рухалась, а деревину зачіпали то тут то там.

– Що за!..

Коли навичка припинала свою дію, Від зітхнув. Колись квадратний шматок дерева перетворився на невелику кульку.

– Краще я б сам це зробив.

Від взяв ще один шматок дерева і почав різати його гравірувальним ножем. З його досвідом роботи на текстильній фабриці, зосередитись на руках не було проблемою, а ремесло для нього немов друга натура. Гравірувальний ніж був таким гострим, що одним дотиком різав дерево. Після кількох обережних спроб і помилок, він нарешті вирізав із дерев’яного шматочка короткий меч.

[Ви набули значний досвід у Скульптурному мистецтві.]

[Ви набули значний досвід у ремеслі.]  

Два вікна з повідомленнями з’явились одне за одним.

Він дещо зрозумів – йому не потрібно покладатись на скульптурне мистецтво, щоб вирізати предмет, і що йому потрібно точно уявляти форму над якою від працює, коли використовує цю навичку. Ліпше ще трохи попрактикуватися у скульптурному мистецтві. Знічев’я, Від зібрав кілька шматків дерева і почав їх вирізати.

«Це навіть трохи весело».

Йому несподівано пригадалося, що в початковій школі вчитель мистецтва хвалив його за те, що у нього гарно виходить.

Те, що Від вирізав, зазвичай виявлялося ніяким, але деякі з них виглядали прийнятними навіть для його очей.   

Він витратив п’ять годин на вирізання дерев’яних шматків. Здавалося дивним, що людина повинна сидіти і вирізати гравірувальним ножем дерево, але це краще, ніж марно витрачати час.

[Рівень зріс: Скульптурне мистецтво[2]

Дозволяє створювати складніші роботи.

Знижує показник, з яким ви зазнаєте невдачі, коли користуєтесь цією навичкою.]

Ремісництво і скульптурне мистецтво Віда швидко зросли, бо їх досить низький рівень потребував невеликої кількості досвіду, щоб досягти вищого рівня. 

– Ого. – Він був вражений.

Коли його рівень скульптурного мистецтва піднявся, під час вирізання шматка дерева з’являлись різноманітні вікна. Давались візуальні підказки, наприклад, де вирізати по колу, або які шаблони доступні. Від міг обрати одну з підказок, що автоматично опрацьовувалась. Навіть якщо він допускався помилки, скульптурне мистецтво доповнювало її, щоб удосконалити кінцевий результат.

Зараз він робив якісні статуетки. Від вирізав лисицю, на яку полював якоїсь ночі, а фігурку вовка виявилось зробити легше, ніж думалось. Він поставив закінчені фігурки тварин поряд із собою.

Поточний рівень навички Віда – другий, але гравірувальний ніж Захаба збільшував його до четвертого. Ніж – унікальний предмет, заради якого будь-який скульптор помер би. Проблема лише в тому, що іншим ця річ нецікава. Клас скульптор майже зник. Навіть якщо є кілька скульпторів, що бажали б отримати цей предмет, їх рівень посередній, тож безнадійно сподіватись на хорошу ціну за гравірувальний ніж Захаба. 

Коли Від закінчив мистецьку роботу…

[Нова характеристика: Мистецтво]

– Мистецтво?

[Мистецтво

Це дар у розумінні та практикуванні краси, мистецтво робить страви та продукти елегантними в естетичному та практичному сенсі.

Покращується, коли ви бачите, чуєте, нюхаєте, смакуєте чи торкаєтеся красивих речей або створюєте мистецькі роботи.]

– …

Від занімів. Підрахував нескінчений потенціал, обіцяний мистецтвом. Затим швидко прийняв рішення.

– Видалити характеристику мистецтво!

[Характеристику неможливо видалити.]

– Хай йому грець!

Гравець не може нескінченно створювати нові характеристики. Максимальна кількість – п’ятнадцять. Від сприйняв жахливо те, що одне з місць витрачено на мистецтво, хоча він планував наповнити їх лише абсолютно необхідним.

«Нічого не можу з цим зробити!» Від вирішив не перейматись мистецтвом. Він поклявся, що ніколи не дасть цій характеристиці бонусних балів. З полегшення дізнався, що вона зростатиме автоматично, але скептично ставився до того, як це буде працювати.

Від продовжував тренуватися у різьбі на шматках дерева. Хоча його більше цікавили побічні ефекти, ніж саме скульптурне мистецтво.

– Скульптурне мистецтво ні на що не придатне. Але ремісництво варте зусиль у багатьох сферах. Це збільшить атаку мечем, і для стрільби з лука теж важливі руки. Я також зможу зайнятись іншими ремеслами.

Навичка ремесло необхідна, щоби впливати на все і скрізь.

[Ви досягли рангу майстерності в навичці Ремесло.

Рівень зріс: Ремесло [3]

Дає змогу навчитися кулінарним і кравецьким навичкам.

Збільшує атаку в рукопашному бою та за допомогою далекобійно зброї. (+3% до АТАКИ)

Збільшує атаку кулаками. (+5% до АТАКИ)]

Рівень ремесла Віда досягнув третього, бо скульптурне мистецтво допомагало йому швидше отримувати досвід. Це того варте. Він був задоволений швидким зростанням рівня навички ремесла. Частково це було тому, що мистецькі роботи, які він створював, насправді були на четвертому рівні завдяки гравірувальному ножу Захаба, та головним фактором є скульптурне мистецтво. 

Наприклад, кулінарні та кравецька навички сильно впливають на навичку ремесло, проте вони не можуть сперечатися з скульптурним мистецтвом у делікатності та витонченості. Простіше кажучи, скульптурне мистецтво необхідне для вдосконалення навички ремесла. Не потрібно говорити, що жодна людина не стала б вивчати скульптурне мистецтво, щоб піднімати рівень навички ремесла.

– Лайно, я ніколи не набуватиму кравецьку навичку. Ненавиджу шиття!

Від уважав, що це добре, володіти базовими навичками кулінарії, щоб насолоджуватись смачною їжею, слідуючи онлайн рецептам. Не кажучи вже про те, що купувати інгредієнти продуктовому магазині та готувати їх самому, дешевше, ніж замовити м’ясо у вишуканому ресторані. Крім того, Від міг довше зберігати витривалість, користуючись стравами, приготованими власноруч, коли б відправлявся полювати на один чи кілька тижнів не повертаючись до цивілізації. Їжа швидкого приготування не могла відновити витривалість повністю.

Крім того Віда так сильно переслідували спогади важкої праці на текстильній фабриці, що він вирішив утриматись од вивчення кравецької навички.

– Я ненавиджу шиття більше за будь-що інше. Я ніколи, ніколи не займатимусь цією проклятою штукою, – сказав він собі.

Поглинений роботою над статуетками, Від не усвідомлював, що на нього відкидають тінь люди, доки до його вух не долинула дивна розмова. 

– Ого, яке гарне.

– Вони здаються справжніми.

– Я ще ніколи не бачив таких живих мистецьких робіт.

Від підняв погляд. Група людей із захватом роздивлялась його фігурки. Маленька мила дівчина вказала пальцем на статуетку кролика.

– Привіт, дядечку, а це продається?

Від мав би чемно виправити її, що він швидше «старший брат», а не «дядечко», що чимось скидалося на те, як самотня жінка сприймає слова «стара леді». Проте…

– Так. Що я можу вам запропонувати, панночко? – сказав Від, із ввічливою посмішкою, бо він відчув запах грошей.

– Я хочу його. Скільки він коштує?

Протягуючи їй фігурку кролика, Від роздумував над ціною.

– Він коштує… – На Віда тиснуло відчуття назвати справедливу ціну. Позбутися цих фігурок із прибутком зараз, інакше вони назавжди залишаться тут, опинившись у смітті. Від показав два пальці. – Я візьму стільки. – Сказав він.

– Два срібних? Це дешевше, ніж я думала. – Дівчина заплатила дві срібні монети і забрала фігурку. – Цей кролик справді милий. Я зберігатиму його як сувенір.  

Остовпілий, Від витріщився їй у спину, коли вона весело пішла далі. Два пальці означали дві мідні монети. Лише два мідяки. Але дівчина заплатила у сто разів більше, ніж він просив.

– Агов, я теж хочу купити одного.

– Те ж саме. Я візьму тих двох лисиць.

Статуетки Віда добре продавались. Маленькі коштували два срібних, великі – три. Фігурки лисиць і кроликів, на яких він полював навколо Цитаделі, користувались більшою популярністю, ніж маленькі мечі та щити. Тварини виглядали мило і покупці віддавали їм перевагу, як згадку про своє буття новачками. Гравець із сотим рівнем з легкістю міг заробити пару золотих за день. Для  них два срібних були дрібничкою.

Статуетки швидко розкупили.

– Чи можете ви, будь ласка, зробити фігурку у вигляді лисиці? Лисицю з дев’ятьма хвостами. Ви можете таку зробити?

Від задумався і кивнув.

Прохання не таке вже й складне, як звучало. Стандартна форма лисиці плюс дев’ять хвостів. Чому ні? 

– Так, сер. Але вам доведеться доплатити за індивідуальний дизайн.

– Скільки?

– П’ять срібних.

Як тільки слово «п’ять» зірвалось з його вуст, Від пошкодував, що міг переборщити, але покупець швидко відповів:

– Чудово. Я хочу її. Тож ви маєте зробити цю фігурку дуже красивою. Будьте такі ласкаві?

У Цитаделі є скульптурна майстерня, але вона спеціалізується на статуях у натуральну величину, подеколи прикрашених золотом і коштовностями, що недоступно більшості гравців. Оскільки більше ніхто не цікавився скульптурним мистецтвом, ті статуетки, що вирізав Від, мали колекційну цінність.

– Ого, це круто.

Ті, хто купував фігурки, були у захваті, обожнюючи недавно придбані предмети.

– Можу я дізнатись ваше ім’я? Щоб, коли захочу купити ще одну, я міг відшукати вас.

– Від… Скульптор Від. Якщо захочете мати статуетку на свій смак, будь ласка, зверніться до мене.

– Дякую. Побачимося пізніше.

До заходу сонця чутки про скульптора поширилися в усі частини Цитаделі й люди приходили навідати Віда.

– Ось він.

– Я хочу, щоб ви зробили для нас статуетки.

Від заробив чотири срібних за нічне полювання одного разу, але одна чи дві статуетки зараз приносили йому більше грошей. На вирізання фігурки йшло всього лише десять хвилин Оскільки матеріал майже нічого не коштував, це була дуже прибуткова торгівля.

Наступного дня він навідався до столярного магазину і закупив багато деревини. Він почав масово виробляти статуетки.

Зі зростанням рівня навички ремесла і скульптурного мистецтва – фігурки ставали красивішими і витонченішими. Не потрібно й казати, що благословенні його високою навичкою, вони продавались за вищою ціною і швидшими темпами. Успішні шедеври, один чи два на кожну тисячу, навіть були виставлені на аукціон.

Його думка щодо скульптурного мистецтва дещо змінилась у процесі – тимчасова робота, що приносить хороші кишенькові гроші.

>>Розділ 6<<

~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. У Фейсбуці реагую трохи швидше.

У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Або можете поблукати по сайту. Вам неважко, мені приємно.