ЛМС. Том 1. Розділ 6

Інші варіанти назви: Скульптор місячного світла / Легендарний скульптор місячного світла / ЛМС / СМС / ЛСМС

Англійська назва: The L. Moonlight Sculptor / LMS

Мова оригіналу: корейська

Автор/ка: Nam Heesung (남희성) / Нам Хісон (Нам Хвісон)

Жанри: бойовик, бойові мистецтва, наукова фантастика, пригоди, комедія, фентезі, шьонен, ЛітРПГ

Рік: 2007

Томів: 58

Випуск: завершений

Перекладачка: Silver Raven

Переклад: у процесі

Опис: Людина, покинута світом, людина, що поклоняється грошам, людина, відома як легендарний Бог Війни у дуже популярній MMORPG «Континент Магії». З досягненням повноліття він вирішує попрощатися з грою, але спроба заробити щось за вкладений час і зусилля має такий наслідок, якого ніхто не міг уявити.

Завдяки ряду випадковостей його легендарний персонаж продається за 3 мільярди вон, приносячи йому велику радість, що змінилась глибоким відчаєм, бо він змушений віддати майже все жадібним лихварям. Відкривши можливість заробляти гроші завдяки іграм, головний герой піднімається з прірви з новим наміром і йде прямо до нової епохи під керівництвом першої в історії MMORPG у віртуальній реальності «Королівська Дорога».

Це легенда про Лі Хьона, про шлях до вершини, з серцем, що любить тільки рідних, з безмежним прагненням до грошей, про його винятковий розум, треноване тіло і вмінням наполегливої праці, що завжди підтримувало головного героя на плаву.

Переклад  з англійської. Тобто переклад з перекладу, деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Бажаєте зробити мені приємно?

(ノ◕ヮ◕)ノ*:・゚✧ Прогуляйтесь по сайту.

Також у мене є Patreon. (〜^∇^)〜

Особливу подяку за появу цього перекладу можете висловити Drakula!

Легендарний місячний скульптор. Розділ 5

Розділ 6. Шашлик

Родрігес відчував серйозне занепокоєння.

Стиск.

Це був шостий день. Від продовжував сидіти прямо навпроти маєтку. Родрігес у своїй ізоляції знав про присутність непроханого гостя з першого дня. Він готовий побитись об заклад, що Від знову продає людям фігурки.

«Мені потрібно дізнатись, хто цей хлопець і що йому від мене потрібно». 

Незважаючи на свою велику лінь, на шостий день Родрігес піддався допитливості та покинув маєток.

– Вітаю, незнайомцю. Я – Родрігес. Що ви хотіли передати мені, очікуючи тут?

– Ого! Радник вийшов!

– Це справді він!

– Родрігес Зірка Мудрості!

Юрба, яка зібралась, щоб купити фігурки Віда, була приголомшена.

Мудреці мають щось спільне – вони хочуть, щоб їх залишили на самоті. Особливо, коли незнайомець приходить і говорить, що приніс якусь річ, яку потрібно негайно передати в руки. І ось, нарешті, Родрігес сам вийшов назовні.

Від виловив із кишені хусточку з синім птахом і протягнув її чоловіку.

– Ось чому я чекав вас тут шість днів, раднику.

Очі Родрігеса негайно наповнились сльозами.

– Ах, це хустинка королеви Івен… Тут забагато очей і вух. Чому б вам не піти зі мною, мандрівнику?

– Так, сер. Даруйте, люди. На сьогодні я закритий!

Переможно сяючи, Від склав прилавок і піднявся.

– Не може бути!

– Дайте-но і мені глянути!

Натовп кричав, протестуючи, деякі навіть висловлювали жаль, що залишились поза історичним моментом, але ні Від, ні Родрігес не приділили цьому жодної уваги. Мудрець завів гостя до свого маєтку.

– Тепер тихо. Той, хто приносить цю хустинку, має честь попросити мене про одну річ.

– Так, я знаю, сер.

Радник Родрігес! Він публічно сказав, що людина, яка принесла річ королеви Івен, може просити про аудієнцію. Від приніс її хусточку. 

– Говори, мандрівнику. Я уважно вислухаю те, що ти скажи скажете. – Щирий тон Родрігеса звучав як голос істинного Мудреця, коли той стикався з горем ближнього. Та радник всього лише прикидався.

Хоча хусточка королеви Івен була безцінною для мудреця, він не мав ні найменшого наміру допомагати Віду. Але ж хіба це не суперечить його словам? Не зовсім.

Родрігес підштовхував Віда говорити і додав, що вислухає його. Все, що мав зробити радник, – це дізнатись хто цей мандрівник і його наміри, щоб задовольнити свою допитливість, оце і все. Він навіть не задумувався, щоб справді допомогти у вирішенні проблеми Віда, якою б вона не була.

Таким чином певна кількість гравців була обдурена Родрігесом. Він завжди грався з ними, уникаючи відповідей, які вони так відчайдушно шукали.

Окрім славетного титулу «Зірка Мудрості», радник також був широко відомий як «Тупик для квестів». Від не попався на такий дитячий, наївний фокус. Він не довіряв Родрігесу з самого початку.

Людина – слабка істота. Це те, що Від щиро усвідомив під час річної підготовки до Королівської Дороги, слабка воля і тіло, що жадає комфорту. Він собі не довіряв, то чому мав довіряти Родрігесу, якого раніше не бачив?

– Чи має це значення, якщо я розкажу вам про свою проблему?

– Що ви маєте на увазі під «значенням», мандрівнику?

– Чи допоможете ви мені, коли вислухаєте, раднику?

– Це…

– Тоді я відмовляюсь говорити. Навіщо напружуватись? Це лише втомить мій язик.

Родрігес звів брови в одну. Він прикинувся, що його чесність зачепила параноя Віда.

– Ах, шановний Віде. Нуж бо, розкажіть мені! Ви можете говорити все, що у вас на думці. Ви принесли мені хусточку королеви Івен, тож маєте право висловити свої думки. – Сказав Родрігес улесливим тоном.

Це були слова, яких очікував Від. «Я змушу його говорити».

На лихо радника, Від був хитрішим за ту групу гравців, з якими Родрігес раніше мав справу. Хлопець вимагав підтвердження.

– Раднику, чи скажете ви мені те, що я хочу знати, якщо я попрошу?

– …

– Я мовчатиму, поки ви самі цього не пообіцяєте.

– Е… послухайте мене, шановний Віде.

– Здається, хусточка королеви Івен – це річ, яка нічого не варта, раднику. Хоча на мій погляд, для вас вона означає дещо більше. Можливо мені слід її забрати?

– Беріть та йдіть геть!

– Звичайно. Успіхів, сер.

Коли Від насправді взяв хусточку та розвернувся, Родрігес підняв руки у повітря немов білий прапор.

– Чекай! Я клянуся, що дам вам пораду, коли вислухаю ваше прохання. Я вже пообіцяв, що відповім кожному, хто принесе річ королеви Івен. Тож, якщо це можливо, я зобов’язаний це зробити.

– Ви присягаєтесь у цьому, як справжній чоловік?

– Звичайно… Але одного разу ви виконаєте одне моє прохання у відповідь.

Від зважив зустрічну пропозицію радника Родрігеса та кивнув:

– Згоден.

Радник посміхнувся:

– Що вас турбує, шановний Віде? Дріб’язкове запитання не примусило б вас чекати перед маєтком протягом шести днів. – Проте у Родрігеса був план, що ховався за цим запитанням, яке говорило про його цікавість.

«Та кого хвилюють твої проблеми? Як ти смієш ганьбити мене, укладанням угоди з такою незначною істотою, як ти! Відповісти тобі? Я відповім, відповім. Але моя відповідь буде найхитрішою, жахливо викривленою та досить безчесною для тебе, тож ти заплатиш».

Щойно він дізнається прохання Віда, Родрігес був упевнений у жорстокій помсті.

Якщо Від захоче когось знайти, йому б сказали про племінника двоюрідного брата свекрухи подруги дружини того, про кого йшлося в питанні, і цей зв’язок довелося б простежити самостійно. Якщо Віду потрібно знайти місце, йому б розказали про далеку землю з подібною назвою.

Тихий сміх.

Незалежно від того, підозрював хлопець хитрий фокус Родрігеса чи ні, Від нарешті сказав, що у нього на думці.

– Я не знаю, який клас мені вибрати.

– Клас? Тепер я бачу, що у вас його ще навіть немає.

– Ні, раднику.

Родрігес тихо засміявся. Це було набагато тривіальніше, ніж він передбачав.

Радник гадав, що Від запитає про місце, де розташоване таємне підземелля, або про подальшу політику Розенхейма. Хороше підземелля приносить великі статки тому, хто його відкрив, а знання про політику цінні, якщо знати, як ними скористатися. Припустимо, ви заздалегідь дізнаєтесь, що королівський двір планує розвивати південні провінції у наступному році, отже, ви можете потурбуватись про комерцію в тому регіоні та отримати величезні прибутки.

Особиста рекомендація щодо того, який клас вибрати, справді стала для Родрігесом вишенькою на торті.

– Не можу повірити, що таке легке питання так глибоко хвилювало вашу душу. Для початку вам не потрібно було звертатись з цим до мене. Раджу навідатись до інформаційної гільдії. Шість днів даремно витрачені, шановний Віде.

– Мені сказали, що радник може зробити найкраще судження.

– Добре. Я порекомендую вам ідеальний клас! Покажіть мені свої характеристики.

– Так, сер.

Від уперше показав вікно характеристик з того дня, як він почав наполегливо працювати над покращенням характеристик у тренувальному залі.

– Вікно характеристик!

Ім’я персонажа: Від

Рівень: 13

Належність: нейтральний

Професія: нема

Титул: нема

Слава: 0

Здоров’я: 960

Мана: 100

Сила: 55

Спритність: 105

Живучість: 50

Мудрість: 10

Інтелект: 10

Витривалість: 89

Бойовий дух: 67

Удача: 0

Лідерство: 0

Мистецтво: 23

Атака: 19

Захист: 5

Опір магії:

Вогонь: 0%

Вода: 0%

Земля: 0%

Чорна магія: 0%

Від грав день і ніч, а результатом став тринадцятий рівень. Зараз він міг швидко розібратись з вовком.

– Моя Фреє! – Родрігес був приголомшеним. – Тринадцятий рівень, а життя 960? Для вашого рівня ви маєте силу більше п’ятдесяти і живучість – п’ятдесят, а спритність уже перевалила за сотню! Тренувальний зал. Я можу сказати, що ви гарували в тренувальному залі. Ваша сила волі, безсумнівно, викликає захват.

Родрігес виправдав свою репутацію Зірки Мудрості, його здогадки були правильними, а вони базувались лише на характеристиках Віда. Але на цьому здивування радника не закінчилось.

– У вас четвертий рівень скульптурного мистецтва та шостий рівень ремесла! Це неймовірно, просто неймовірно! Я прошу, розкажіть мені про ваші пригоди.

Від розповів Родрігесу, що сталося. Одна подія за іншою, Родрігес не міг закрити рота від недовіри.

– Ви взяли найдивовижніші завдання завдяки дружбі з інструктором. І… що? Вам вдалося виконати завдання Захаба? Але ви відкинули можливість стати скульптором місячного світла?

Широко розплющивши очі, Родрігес був вражений. Слід зазначити, що він майже не здригнувся від новин про сусіднє королівство, що колись раптово вторглося до Розенхайма без попереднього оголошення війни.

«Захаб. Ким він був?»

Він був однією з абсолютних сил, прихованих за лаштунками континенту.

Родрігес кілька разів зустрічався із Захабом через вплив королеви Івен, приходив милуватись його скульптурним мистецтвом та володіння мечем – глибоко шануючи особу та талант скульптора. Родрігес подружився з ним. Це було п’ятдесят років тому, коли вони були молодими. Радник навіть говорив Його Величності втримати Захаба при дворі за будь-яку ціну.

– Хмм, ви відкинули такий чудовий клас. Тоді який же клас ви хочете мати?

– Будь-який, що приносить прибуток, мене влаштує.

Родрігес задумався.

«Можливо, цей хлопець саме той. Той, кого я чекав. У ньому може жити воля Великого Імператора… таємничий клас, славетні традиції якого йдуть корінням аж до старих віків». 

Гейхар фон Арпен, легендарний імператор, що підкорив весь континент – його кров текла в мудреці.

«Йому ще потрібно довести свою цінність пройшовши крізь негаразди. Чи зможе він пройти останнє випробування? У будь-якому разі, це він проходитиме випробування, не я», – сказав собі мудрець.   

Родрігес сказав серйозним тоном:

– Шановний Віде.

– Слухаю, сер.

– У мене є для вас завдання, хоча ви маєте бути терплячішим за гусеницю, мати волю до життя більшу, ніж у таргана, і бути впертішим за п’явку – інакше ви зазнаєте невдачі. Ви готові до цього квесту?

– …

– Що за погляд?

– Мені не подобається, як ви його описуєте. Але з гордістю можу сказати, що готовий на все.

– Ваша впевненість зворушила мене. У вас такий вигляд, ніби ви зможете з’їсти навіть личинку.

– …

– Зробите так, як я скажу, і цей квест дасть вам клас. Проте попереджаю, що це може коштувати вам життя. Якщо боїтесь, можете відкинути мою пораду.

Нарешті у Віда виникли певні підозри щодо плану Родрігеса.

– Гаразд. Кажіть.

– Ви коли-небудь чули про лігво Літварт?

– Так, сер.

Який збіг, лігво Літварт було у завданні, про яке Віду говорив інструктор. Чи не випадковість? Хто зна.

– Тоді я позбавлений марної роботи в пояснені деталей. Власною силою знищте зло, що заполонило лігво. Як тільки вона зникне, ви отримаєте клас, що призначений вам долею.

Дзинь

[Місія пошуку і зачистки у лігві Літварт [II]

У лігві Літварт мешкає сотня монстрів. Убийте кожного з них принаймні один раз і доведіть, що ви гідні почесного класу. Завершення цього завдання відкриє правильний шлях до вашої долі.

Рівень складності: невідомо

Вимоги квесту: немає]

Від читав текст знову і знову, приділяючи увагу навіть дрібничкам. «Цей старигань точно щось задумав». Інакше Родрігес би не дав йому квест, пов’язаний з лігвом Літварт – підземеллям з п’ятьма рівнями, воно було ретельно досліджене і більшою частиною відкрите для загального користування.  

Багато гравців полювали там на монстрів удень і вночі. Лігво заповнене чудовиськами між 20 і 50 рівнем, а Від мав лише 13. Але характеристики, які він покращував у тренувальному залі, підсилили його настільки, що він не поступався міццю пересічному воїну 40 рівня. Враховуючи пасивні навички, такі як володіння мечем і ремесло, Від упевнений, що може знищувати монстрів 50 рівня.

Зачистити лігво Літварт од монстрів для Віда буде важко, але не неможливо.

«Щось приховано за цим, щось… Але я можу лише вірити, що мудрець не збрехав мені. Неважливо, що він приховує від мене, якщо я закінчу цей квест, то неодмінно отримаю клас».

Од завдання пахло пасткою.

«Йдеться не про полювання на звичайний монстрів лігва. Тоді що?» Очі Віда несподівано спалахнули.

– Скажіть мені, шановний Віде. Приймаєте чи відмовляєтесь? Для інформації, я не можу запропонувати вам ліпшої альтернативи. Я не примушуватиму вас. Рішення за вами.

Після короткої перерви на роздуми, Від кинув.

– З усією повагою, я з радістю приймаю вашу пораду, раднику.

[Ви прийняли завдання.]

– Добре. Поверніться сюди, коли знищите всіх монстрів у лігві.

«Якщо тобі пощастить закінчити квест, то я подарую тобі дещо. Та абсолютно зрозуміло, що ти зазнаєш невдачі».

Родрігес уїдливо засміявся.  

***

Від попрямував до тренувального залу. «Я повинен встигнути туди вчасно».

Він швидко перебирав ногами, бо от-от почнеться обідня перерва. Коли Від увійшов до залу, інструктор збирався встромити ложку в обід.

– Добрий день, шановний інструкторе.

– Ти мене здивував, Віде! Я так сумував за тобою.

– Я теж за вами сумував. Тому і прийшов.

– Ходи сюди та сідай. Поїж, перш ніж ми перейдемо до справ.

– Дякую, сер.

За короткий час, Від подбав про обід. Коробка для обіду була величезною, пропорційною до розміру тіла інструктора, що відповідало трьом Х. Якщо відділити порцію Віда з цього обіду, то це як набрати чашку води з океану.

– До речі, інструкторе, щодо того квесту, про який ви згадували днями…

– О, цей.

– Так, я хотів би приєднатися до нього.

– Ха-ха. Я знав, що так буде, тож попросив залишити місце для тебе. Я радий, що ти хочеш взяти цей квест.

Інструктор щедро і без жодних умов показував прихильність до Віда.

[Ви прийняли завдання.]

[Місія зачистки у лігві Літварт

Королівство Розенхайм дуже страждає від монстрів, яких стало більше за останнє десятиліття. Король Теодаррен, праведний і доброзичливий правитель Розенхейма, видав королівський указ, яким велів поважному лицареві, серу Мідвейлу, дослідити лігво Літварт і викорінити чудовиськ. Знищте монстрів разом із сером Мідвейлом і його солдатами.

Складність: Е

Вимога квесту: Завдання буде проваленим, якщо ви загинете.]

– У тебе є ще цілий день, військо виходить завтра. Чому б тобі не зупинитися у мене?

– Вибачте, інструкторе. Я маю підготуватися місії.

– Шкода. Я хотів запросити тебе на вечерю.

– Вечерю?

– Так. Сьогодні вранці моя дружина сказала, що збирається готувати шашлик зі свинини.

Рот Віда наповнився слиною при думці про свинячий шашлик. Пікантний і ароматний шашлик! Ця спокуса була непереборною.

– Чесно кажучи, я завжди хотів відвідати ваш дім.

– Ха-ха, я так і знав.

– Хе-хе.

Від ніколи не соромився того, що живе улесливим чи корисливим життям.   

Але… Його… його вже нудить від житнього хліба. Королівська Дорога відтворює кожен аспект реальності, навіть смак, та так, що суші з рибою, яку виловили кілька хвилин тому, справді смакує, як свіжа їжа, а задавнені харчі твердіють і гниють. Житній хліб не є винятком.

Останні два місяці Від їв лише житній хліб і його язик наповнився смаком жита. Лише від погляну на житній хліб його починало нудити. Свинячий шашлик буде особливо смачним. Плюс це безплатна їжа, а тому безцінна.

– Тоді я повернусь увечері, інструкторе.

– Звичайно, Віде. Побачимось пізніше.

Від прийняв ще один квест у тренувальному залі. «Тепер усі три слоти у вікні для квестів заповнені». Верхнє завдання стосувалося Спадку Захаба, яке поки що поза увагою, тоді як два інших пов’язанні. «Зараз проблема у тому, що квест Родрігеса не такий простий, як здається… але це неважливо». Від має підготуватись до цього виклику.

За найгіршим сценарієм – він помре, і що з того? Від не хотів безглуздо помирати, але завжди потрібно очікувати певних труднощів.

«Зараз мені слід підготуватись. Спершу я піду за покупками для подорожі до лігва Літварт».

Від пройшовся по центральному району міста. Пішоходи у вишуканих костюмах проходили повз нього, ведучи жваві розмови. Купка гравців поставила на вулиці ятку та продавала речі.

Від зайшов до ковальської майстерні та купив лук і багато сагайдаків зі стрілами.

[Лук Тео Ґрадне

Міцність: 50/50

Атака: 5-6

Швидкість пострілів: 4

Короткий лук, наповнений силою орка, грубо зроблений, має низьку точність, але значну силу атаки, зручний для новачків у стрільбі з лука.]

Лук коштував один золотий і двадцять срібних, але Від нізащо не збирався платити повну ціну. Подарувавши фігурку у формі метелика продавчині, він заплатив усього один золотий.

Від випадкова виявив, що може завоювати жіночу прихильність, даруючи фігурки.

«Скульптурне мистецтво. Воно корисне лише для незначних речей».

Також Від купив запас житнього хліба, хоча він втомився і його нудило лише від погляду, хліб принаймні краще за голод, а коли спалахне бійка, хліб зменшує швидкість зниження здоров’я. Коли здоров’я падає нижче 30% гравець сповільнюється і його життя потроху знижується.

Рюкзак був заповнений сагайдаками, травами та хлібом. Як тільки Від з радістю усвідомив, що все зібрано і зроблено правильно, він повернувся до інструктора.

– Я закінчив, інструкторе.

– О, зрозуміло. Тепер ходімо до мене. Мене чекає гість.

– Гість? Інструкторе, ви запросили ще когось на вечерю?

– Хіба я не згадував про неї? – інструктор видавався дещо розгубленим, але швидко повернувся до норми. – Вона мила дівчина. Упевнений, вона тобі сподобається.

Хоч як дивно це звучало, Від недбало відклав це діло вбік і розслабився.

Інструктор взяв парубка за руку і повів до свого дому. Рука чоловіка була такою ж волохатою, як у горили.

Від наморщив лоба:

 – Ви можете відпустити мою руку, інструкторе.

– Точно ні. Боюсь, ти можеш мене загубити.

– Даруйте?

Нарешті Від прийшов до будинку інструктора. Він не сумнівався, що, відчинивши двері, побачить найщасливішу сім’ю у світі, у домі з піччю, в якій горить вогонь, що наповнює теплим повітрям вітальню. Віду вже говорили, що інструктор одружений з жінкою-варваром, справжня любов, яка подолала расовий бар’єр, але у них ще не народились діти.

Проте, коли двері відчинились, він був приголомшений дівчиною, яка сиділа за обіднім столом.

«Неймовірно».

На мить у Віда перехопило подих од краси дівчини. Сцена, яку він побачив, була ідилічною. Та невдовзі Від спустився на землю.

Оскільки дівчина була запрошена до будинку інструктора, він припустив, що це буде ще один НІП. Однак вона гравець, як і Від. З вигляду її дорогого меча й обладунку, одразу зрозуміло, що дівчина має високий рівень.

Проте не це шокувало Віда.

Ім’я дівчини блимало червоним.

Гравець може приховувати свою справжню ідентичність, іноді прикидаючись НІПом, доки він цього хоче, але вбивцям, що прикінчили одного чи кількох користувачів, одразу відмовляли у праві на приватність.

Червоне ім’я та кривавий діамант на лобі – знак убивці. Це мітка того, хто вбив іншого гравця.   

– Ой-ой. Спокійніше, Віде. Тепер ти розумієш, чому я міцно тримаю тебе за руку.

Від спробував утекти, але його відчайдушна спроба зазнала невдачі, бо чоловік все ще тримав його за руку.

– Інструкторе.

– Га?

– Я не знав, що ви так хочете мене позбутися.

– То тепер знаєш.

Інструктор хитро посміхнувся, і Від трохи розслабився. Він знав, що якби цей чоловік хотів його смерті, то швидше забруднив власні руки, ніж шукав би когось іншого для такої справи.

– Будь ласка, сідай, дозвольте мені представити вас одне одному. Це – Від. У нього низький рівень, але він пройшов базову програму навчання на відмінно. – Від злегка кивнув дівчині, але вона проігнорувала його, заледве ворухнувши головою. – Це Союн. Вона також недавно пройшла навчання. Навідується до мене раз на місяць, що повечеряти з нами.

– Привіт. Приємно познайомитись.

Від чемно привітав Союн, але вона, з незворушним лицем, навіть не подумала зиркнути в його бік. Це була демонстрація неприхованої байдужості. «Не хочеш ручкатися з низькорівневим новачком, чи що? Якби я не був у цій кімнаті, то теж би не хотів з тобою спілкуватись».

У цю саму мить інструктор попросив вибачення і відтягнув Віда убік.

– Мені так шкода. Перепрошую за її грубість.

– Ні, все гаразд, сер.

– Загалом вона мила дівчина. Вона просто не вміє говорити. Вона дуже схожа на молодшу сестричку. Здається, вона недовіряє людям. Я запросив її, бо вірив, що вона зможе відкритися тобі. Ух.

– Усе добре. Я на це не зважаю.

Тим не менше, Від не мав жодної причини простягати руку цій дівчині на ім’я Союн. Він вважав безглуздим знайомство з убивцею, до того ж вона не НІП.

– До речі, ви не проти, якщо я допоможу місіс Лансер?

– Ти добре готуєш?

– Зовсім ні. Але допомога і на кухні допомога. Вона може навчити мене готувати.

– Роби як хочеш.

Як варвар за своїм походженням, дружина інструктора була високою. Виконуючи її команди, Від старанно нарізав свиняче філе і занурив його в соус. Поки він наполегливо працював на кухні, Союн, закотивши рукава, зайшла на кухню. Їй стало соромно сидіти без діла за столом.

Вона наблизилась до Віда, стала збоку та спостерігала, як він ріже м’ясо. Дівчина прийшла допомогти, але на знала за що спочатку взятися. Від направив її до гори посуду.

– Будь ласка, помий посуд.

Від очікував, що Союн проігнорує його, та на подив, вона взяла посуд, присіла на підлогу та зайнялась миттям. Своєю важкою працею вони заробили довіру господині.

– Ви гарно працюєте.

– Дякую, мем.

– У тебе талановиті руки. Хочеш вивчити кулінарну навичку?

Це саме те, що Від хотів почути. Чого б іще він зажадав допомагати?

– Авжеж, мем. Щиро вдячний за вашу доброту.

[Ви вивчили навичку Кулінарія]

Наче щось спало їй на думку, поки вона спостерігала за Відом, Союн також попросила дружину інструктора навчити її готувати.

Кулінарна навичка – це просте уміння, яке можна вивчити де завгодно, сплативши внесок у гільдію шеф-кухарів або пропрацювавши деякий час у ресторані. Без сумніву, це добре окупиться.

Нарешті до столу подали шашлик зі свинини на великому підносі. Їжа була чудово підсмажена, сходила смачним паром, аромат у віртуальній реальності нічим не відрізнявся від справжнього. Від одразу взяв ножа та виделку.

Зирк.

Раптом інструктор сказав Віду:

– Ти – гість, Віде. Не їж забагато.

Який господар критикує запрошеного гостя за столом?

Цей чоловік більше не був мужнім інструктором з тренувального залу. На його місці був злий орк, що показав жадобу до їжі на столі. Це був орк двохсотого рівня.

Але Від не належав до того типу, який легко піддавався шантажу перед такою їжею.

– Я дозволю собі вказати на різницю, інструкторе.

– Ти зі мною не згоден?

Від відчув раптовий тиск, який був більший за той, що він міг витримати. Парубок почував себе приголомшеним, а рука, що тримала ніж, тремтіла. «Хай йому грець». Від ковтнув і зиркнув убік.

Він поглянув на Союн, щоб зрозуміти, як ця на вигляд тендітна дівчина справляється з таким тиском. Це був світ фентезійної RPG. Правила рівня. Вона видавалась незворушною. «Ця дівчина має щонайменше двохсотий рівень. І дружина-варвар теж», – подумав Від.

Дружина інструктора, одна з варварів, які шанували закони природи, особливо виживання найсильніших, ігнорувала важке становище слабких. Оскільки варвари фізично перевершували інші раси, лише Віду загрожувало вбивче залякування інструктора, що немов вистрілювало з його очей. Ніхто не став на бік хлопця.

Але це ж Від. Хіба він не та людина, яка може перетворити ворогів на друзів, а друзів – на апостолів?

– Шановний інструкторе, дозвольте мені сказати. – Борючись із тремтінням у тілі, Від заледве зміг розтулити рот.

– Що! Якщо тобі є що сказати, спочатку відклади ніж і виделку, тоді ми зможемо приємно поспілкуватись до самого кінця.

– Ваша прекрасна дружина проявила таке виняткове кулінарне чуття та майстерність у цій трапезі. Я сп’янілий уже від запаху, а він наповнює мою голову тим, якою ця їжа буде на смак. Досить одного разу з’їсти, щоб пам’ять про це була вічним скарбом.

Інструктор залився своїм фірмовим сміхом.

– Вона чудово готує. Я пишаюсь нею.

– Безумовно. Зрештою, вона ваша дружина. Шашлик виглядає прекрасно.

– Любий. – Місіс Лансер тицьнула свого чоловіка. Їй, очевидно, підлестив солодкий комплімент Віда.

– Правда, де ще ти зможеш отримати таку смачну їжу? Насолоджуйся, Віде.

Як говориться, дружина – гордість чоловіка.

Інструктор довів, що його можна обвести навколо пальця, коли справа стосується його дружини. У будь-якому разі, їжа була чудовою. Не тільки шашлик зі свинини, а і гарніри, які господиня готувала за рецептами із Північної провінції, порадували язик Віда.

– Ням, ням. Це так смачно, мем. Ви – найкраща. Я заздрю містеру Лансеру, бо він може їсти такі смачні страви щодня.

– Правда, правда, – сказав інструктор, схвально всміхаючись.

Від ослабив пояс, щоб зменшити тиск на живіт. Інструктор засміявся від душі, а Союн слухняно доїла зі своєї тарілки, мовчки, як французька лялька зроблена з льоду.

Від провів ніч у будинку, а рано-вранці попрямував до брами Цитаделі.

***

Сер Мідвейл та його армія з тридцяти піхотинців, яких відправили для очищення лігва Літварт, стояли табором біля воріт.

– Вітаю. Ви – Від? – запитав лицар.

– Так, сер, – сказав парубок.

Невелика розслідування щодо квесту ніколи не завадить. З того, що Від почув на вулицях, сер Мідвейл належав до Червоного Ордену, ключового підрозділу армії Розенхайма, в якому виконував гучні місії. Недавно його, якщо вірити чуткам, підвищили до королівського лицаря. Він був гордістю королівства, шанований як втілення лицарства.

– Наш пункт призначення далеко. Це три години на коні, – сказав сер Мідвейл.

– …

Усі інші, крім Віда, мали гнідих коней. Він ніс рюкзак, і йому ніколи не спадало на думку, що знадобиться кінь. Навіть якби йому сказали раніше, це не мало б значення. Кінь – дорогий товар, який коштує щонайменше 100 золотих.

– Док попросив мене про послугу. Тож я поки позичу вам коня, – сказав сер Мідвейл.

– Спасибі, сер, – мовив Від.

– Ванс, приведи коня.

Солдат привів сумного на вид жеребця. Його з силою тягнули за повід, а кінь впирався задніми копитами. Показавши два золотих зуби та задихаючись, жеребець нагадував негідника.

«Якщо я проїдусь на цьому коні, моя удаче помре на наступні сім років», – подумав Від.

– Цей жеребець тимчасово призначений вам, поки не буде закінчена місія, – сказав сер Мідвейл.

Динь

[Ім’я: Ерс (варіанти клички такі цікаві, що я навіть не знаю, який вибрати: віслюк, дупа чи срака?)

Тип: нейтральний

Рівень: 3

Вид: кінь

Титул: жеребець

Слава: -300

Здоров’я: 30

Мана: 0

Призначений для каральної сили, відправленої до лігва Літварт. Цей спритний жеребець часто намагається перехитрити власника. Він ненавидить воду і відмовляється йти галопом під дощем. Потребує додаткового догляду, інакше може померти від хвороби.

P. S.: Остерігайтеся, він дуже часто пердить.]

– …

Вікно характеристик жеребця було неприємно барвистим. Одного разу Від чув, що з породистими складно, та він визнавав обурливим, що з цим тендітним жеребцем ситуація була гіршою.  

– Це триватиме недовго, але все одно давай порозуміємось. – Від підняв руку, щоб погладити жеребця, але той негайно його вкусив. – Як смієш! – коли Від кинув на нього лютий погляд, жеребець обернувся і злегка присів на задні ноги. – Хороший хлопчик, – заспокійливо сказав Від.

Тої самої миті, коли він заліз на спину жеребця, чхаючи через підозрілий запах, який піднімався знизу, – жеребець раптом опустив голову, а затим різко вдарив назад задніми копитами.

– Ой! – Віда підкинуло цією дією і  він жалюгідно гупнувся на землю. Одна ця атака зняла сімдесят очок життя. Очевидно, що жеребець намагався вбити його цим вчинком. – Ах ти ж клятий віслюк!

Пирхання.

Між Відом і жеребцем утворився зв’язок. Вони дивились одне на одного так, ніби хотіли перелами шиї супротивнику.

«Я ніколи не дозволю тобі сісти на мою спину, дурне людисько», – здавалося, сказав жеребець.

«Колись я поб’ю тебе до смерті», – сказав вираз обличчя Віда.

Відбулося нечуване зіткнення людини і звіра.

Сер Мідвейл заговорив:

– Якщо ви готові, ми зараз відправляємось.

Сер Мідвейл та його військо попрямувало на схід. Від тихо застрибнув на спину жеребця і поїхав за ними.

***

Союн також залишилась на ніч у будинку інструктора. Вона не змогла відхилити наполегливу пропозицію його дружини залишитися.

Вранці дівчина кілька разів натикалася на Віда. Коли вона відчинила двері гостьової кімнати, він випадково проходив мимо. Але вони уникали зорового контакту, прикидаючись, що не помічають присутності одне одного, навіть не привітались. 

Коли Від покинув будинок, Союн пішла за ним, бо була надто збентежена, щоб залишатись на самоті. Пустими очима вона дивилась на місце, де він стояв раніше.

«Куди мені зараз іти?» – запитала дівчина себе.

 «Будь-куди куди я хочу піти…» – відповіла собі.

Нема такого місця. При цьому вона могла вільно куди заманеться. «Доки я можу втекти від цих болючих спогадів». Союн попрямувала до Південний воріт. Не те, щоб їй кортіло туди. Дівчина захотіла піти на дикі землі, територію, яку ще мають повністю дослідити, де багато монстрів.

Вона розпочала свою подорож від центру континенту, рухаючись до західного кордону в пошуках могутній чудовиськ для боротьби.

«Я хочу побачити монстрів».

«Я можу забути про себе, борючись з ними».

«Мені не потрібно ні про що думати».

«Навіть про непорушну істину, що мене ніколи в житті не любили».

«Зупинись, Союн. Будь мужньою».

Незважаючи на те, що Союн ні з ким не розмовляла, далеким від правди було, що її мозок теж не працював.   

Під замерзлою поверхнею, вода рухалась швидше, коли вона ставила собі запитання і відповідала на них. Однак на поверхні, на її обличчі нічого не проступало, ніби воно було вирізане з льоду.

Розмова повторювалась. Сказано це, почуто таке. Луна звучала в її свідомості.

Союн відчувала голод менше, коли билася серед зграї монстрів. Вона шукала кривавих битв у підземеллі, повному чудовиськ.

Завжди прагнучи смертельніших монстрів, вона не боялася смерті. Вона не давала крові засохнути під час бою.

Берсерк, яка показала себе достойною життя, просякнутого божевіллям і різаниною, – це вона, що завжди знаходить спокій на полі бою.

>>Розділ 7<<

~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. У Фейсбуці реагую трохи швидше.

У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Або можете поблукати по сайту. Вам неважко, мені приємно.