Розділ 11. Лицар Свободи
Раптом пролунав голос молодого чоловіка позаду них.
За тоном голосу Тацумі міг сказати, що його власник має бути старшим за нього… але ненабагато, напевно, йому близько двадцяти років.
У відповідь на голос обернулася та, чиє ім’я було названо — Кальцедонія. Тацумі почав обертатися із невеликою затримкою. Поки Тацумі, що йшов за Кальцедонією, обертався, помітив усмішку на її обличчі.
Начебто зацікавлений її діями, Тацумі обернувся. Перед його очима з’явився юнак.
Молодій людині двадцять років. Зріст перевищував 180 сантиметрів, худий, але з добре складеним тілом. Він зодягнений у металеву броню, так звану кольчугу, а на його поясі висить меч. Волосся яскраво-червоного кольору, підстрижене в коротку досить стильну зачіску. Його пара червонувато-коричневих очей ласкаво дивилася на Кальцедонію, що стояла за Тацумі.
«Вау, він виглядає як принц чи герой із казки!» Таке перше враження склалося про нього в Тацумі.
— Ох, Морго. На сьогодні навчання лицарів кліриків закінчено?
— Так. Сьогодні я також добре попрацював.
— Ох! Чи не ти вичавив усіх інших лицарів кліриків насухо?
З їхньої розмови Тацумі зрозумів, що вони дуже близькі один до одного. Щоб не заважати їхній розмові, він трохи відсунувся у бік коридору.
Відходячи, він нарешті зрозумів, що раніше вже чув, як Кальцедонія згадувала ім’я «Морга».
«Ах! Дворянин, з яким ми зустрічалися, згадував його. Якщо я не помиляюся, ходять чутки, що вони з Кальцедонією люблять один одного… І начебто його прозвали «Лицарем Свободи».»
Поки Тацумі намагався згадати розмову з Кашином, юнак, на ім’я Морга нарешті повернувся до нього.
— До речі, Келсі. Хто ця людина? Він носить досить незвичайний одяг… можливо, він прибув до Храму з іншої країни?
— Ой, ні! Я майже забула… мені дуже шкода! — Розмовляючи, вона ігнорувала Тацумі, а усвідомивши, повернулася до нього і глибоко вклонилася.
— Дозвольте мені представити його. Молоду людину поруч зі мною звуть — Морганіч Тіхорс. Він один із лицарів кліриків, пов’язаних із нашим Храмом Саваіва, а також він екзорцист, як і я.
— Га? Як Чііко?..
— Так. Я і Морга завжди виконуємо завдання щодо ритуалів екзорцизму разом, — посміялася Кальцедонія, глянувши на Морганіча.
Морганіч теж лагідно посміхнувся, дивлячись на Кальцедонію. “Вони виглядають як одна з тих зоряних пар”, — недоречно подумав Тацумі. Але все-таки, в глибині свого серця він відчув невелике поколювання.
Поки Тацумі був збентежений таким почуттям, Морганіч підійшов до нього.
— Як і було сказано, я — Морганіч. Приємно познайомитись, гість з іншої країни, — заявив він, простягнувши праву руку.
У цьому світі теж існує рукостискання? Розмірковуючи, Тацумі взяв простягнену руку і пожав її.
— Мені теж приємно познайомитись, сподіваюся ми порозуміємося. Я… ні, мене звати Ямагата Тацумі… Хм, хоч думаю, мені краще представитися як Тацумі Ямагата?
Раніше Кальцедонія представила Тацумі, Кашин як “Тацумі Ямагата”. Схоже, у цій країні, як і на заході представляючись, вони ставлять свої імена перед прізвищем.
— Отже, що привело Мілорда Тацумі до нашої країни? Як я бачу, Ви тут з Келсі, значить, ви прямуєте на зустріч з Його Святістю Хризопразом?
У Храмі всі знали про те, що Кальцедонія — прийомна дочка Джузеппе. Зазвичай, Кальцедонія особисто супроводжувала гостей, які прямували саме до Джузеппе.
— А? Емм… Його Святість Хризопраз… ви маєте на увазі Мілорда Джузеппе, так?
— Так, правильно, — кивнувши, Кальцедонія відповіла з усмішкою на запитання Тацумі.
Вони просто обмінялися випадковими фразами, але така розмова дуже сильно вразила Морганіча.
Джузеппе Хризопраз — людина, що стоїть на вершині всіх віруючих у вчення Доктрини Саваіва, не тільки Королівства Ларгофілі, а й всього континенту Зойсалайт. Але Тацумі сказав його ім’я, ніби він просто його знайомий.
Оскільки він Верховний Жрець Доктрини Саваіва, його авторитет не менший, ніж імператора всієї нації.
І цей хлопчик вимовив ім’я Джузеппе в такій дружній манері. Та хто він, чорт забирай?!
Крім того, ще одна думка в умі Морганіча обтяжувала його. Справа в дуже ніжному відношенні Кальцедонії до цього хлопчика… ні, у нього склалося таке відчуття, ніби вона готова служити йому як покоївка. Хоч вона і прийомна дитина, але все ж таки вона родичка Верховного Жреця Доктрини Саваіва.
І в Королівстві Ларгофілі, Кальцедонію називали «Святою Дівою» Храму Саваіва, і «Свята Діва» поводилася дуже покірно перед цим хлопчиком, ніби вона йому справді слугує. І ще більше, її вираз обличчя був захопленим. Наче її щастя — у служінні цьому хлопцеві.
Ставлення Кальцедонії до цього хлопчика, дуже обтяжувало розум Морганіча.
Безумовно, Кальцедонія така людина: вона добра до всіх. Але строго лише як жриця, що служить у Храмі, і не більше. Вона не хотіла зближуватися з людьми однієї з нею статі, а тим більше з кимось протилежної їй статі.
З чоловіків вона підтримувала близькі стосунки лише зі своїм дідусем та кількома верховними жерцями із Храму, які знали її з дитинства.
Але з огляду на різницю у віці вона справді не розглядає їх як представників протилежної статі. І з усіх чоловіків близьких до Кальцедонії за віком, Морганіч був найближчим до неї, і він таємно запишався цим фактом.
Досі Морганіч багато разів об’єднувався з Кальцедонією під час виконання їхніх обов’язків на завданнях з екзорцизму. Коли мова йшла про завдання, безліч людей визнало їх двох як очевидну пару.
У багатьох випадках звичайні Мисливці на Монстрів та Екзорцисти з Храму виконують завдання разом.
На різних завданнях можуть зіткнутися з різними сильними противниками: почварами чи демонами. У таких випадках розумніше зіткнутися з ними в численній групі, ніж поодинці.
Але навіть серед мисливців та Екзорцистів є люди, які воліють працювати поодинці. Такі люди або мають велику силу, або вони погані у спілкуванні з іншими, або ж просто диваки.
Пройшло багато часу відколи Морганіч і Кальцедонія стали Екзорцистами, але водночас вони завжди працювали разом. Часом, для досягнення мети, вони проводили кілька днів у дорозі. Часом, коли вони вистежували злісних почвар і демонів, разом їм доводилося ночувати в дикій місцевості, прямо під голим небом.
Спочатку вони мінімально спілкувалися один з одним, але оскільки кількість завдань і запитів, які вони виконували разом зросла, відстань у їхніх відносинах також почала скорочуватися. Бившись разом, ризикуючи своїм життям, поступово вони відкрилися один одному. Спочатку вони були ніякові один з одним, але після безлічі битв, пройдених разом, їхня впевненість зростала і вони почали довіряти один одному.
Морганіч, безумовно, пишався цим фактом. Хоч і приймальна, але вона дочка Верховного Жреця Доктрини Саваіва. Щодня їй надходила гора пропозицій щодо шлюбу.
На щастя, Джузеппе не збирався використовувати її як інструмент у політичних справах. І найближчим до Кальцедонії чоловіком був Морганіч.
Чутка про те, що вони закохані, стала досить поширеною. І оскільки вони виконували завдання разом, ця чутка тільки зміцнювалась. І справді, Морганіч почав думати про Кальцедонію, не як про простого товариша по роботі.
Хоч її й звали «Святою Дівою», вона не відрізнялася від звичайної дівчинки підлітка.
Він закохався у її доброту, тому що вона простягала руку допомоги кожному нужденному. У її невинність, коли вона щоразу, зіткнувшись із провалом, цокала язиком від досади. І найбільше, у її воістину променисту посмішку, що ховається під фальшивою. Морганіч, як чоловік, став бачити Кальцедонію як жінку.
— Вчора я не зміг нормально поговорити з тобою. Його Святість викликав тебе, але… тепер, якщо замислитись, тебе не було видно останнім часом.
У серці Морганіча почали зростати сумніви, він знову обернувся до Кальцедонії.
— Так. За розпорядженням мого дідуся, я зустрічаю Мілорда Ямагату.
Про прикликання Тацумі у цей світ Кальцедонією, знали лише вона та Джузеппе.
Люди знали про існування ритуалів Прикликання, але нині ніхто не міг їх здійснити. Правильніше буде сказати, нині вони стали чимось на зразок легенди чи міфу. Якби люди дізналися, що Кальцедонії вдалося зробити ритуал призову, то, напевно, вибухне величезний скандал.
Звичайно, немає жодних гарантій, що Кальцедонії знову вдасться досягти успіху, якщо їй знову доведеться ще раз здійснити ритуал призову. Крім того, Кальцедонія не впевнена, чи зможе вона закликати когось іншого, крім Тацумі.
Успіху вдалося досягти тому, що прикликала саме Кальцедонія, і прикликала саме Тацумі. Завдяки цим двом умовам у неї все вийшло.
Через виконання ритуалу прикликання вона фактично ізолювала себе у підвалі Храму, але для всіх, для відводу очей, Джузеппе нібито доручив їй вітати його гостя. Але знову ж таки, причина відсутності Кальцедонії не така вже й неточна. Саме тому, що Кальцедонія вітала Тацумі, він зміг потрапити до цього світу.
— Ось як? Ах, перепрошую. Так ти разом із гостем прямувала до кабінету Його Святості. Перепрошую, я затримав Вас, Мілорд Ямагата.
— Ні я не заперечую. І якщо хочете, можете звати мене Тацумі.
— Зрозумів, Мілорд Тацумі. Тоді й Ви можете звати мене Моргою, — сказав Морганіч із посмішкою. Але в його червоно-коричневих очах Тацумі помітив світло інших емоцій. Морганіч уклонився, розвернувся і пішов.
Тацумі дивився в спину Морганічу, що йшов, трішки нахиливши голову. Він думав про дивний, пильний погляд Морги, який був спрямований на нього. Тацумі не зміг зрозуміти, який сенс був вкладений у його останній погляд.
— Щось трапилося, господарю?
— Га? Ох, ні, нічого такого. Ти мені краще скажи, за що Моргу прозвали “Лицарем Свободи”? Чому «Лицарем Свободи»?
— Я здивована, що господар знає про його прізвисько… Ах, якщо подумати, Мілорд Санкарей згадував його.
Обмірковуючи щось, Кальцедонія кинула кілька поглядів на Тацумі, потім вона почала пояснювати, що означає «Лицар Свободи».
За своєю суттю Лицарі, були службовцями, які служили Королям та Королівству. Вони присягають на вірність своєму Повелителю і в буквальному значенні стають йому мечем і щитом.
Вони повинні мати чистий розум і міцне тіло, тому вони постійно працюють над собою. Через свою доблесну, відважну і чудову природу, вони дуже популярні серед жінок і дітей. Безсумнівно, не всі лицарі відповідають перерахованим якостям, але якщо хтось запитає: «хто такий лицар», швидше за все, вони почують відповідь, що підходить під цей опис.
Але лицарі свободи — вільні лицарі, вони нікому не служать. Поки вони не мають Повелителя, доки вони не служать йому, вони служать слабким і немічним людям Королівства. У Королівстві Ларгофілі таких людей називали “Лицарями Свободи”.
Але, звісно, не кожен може стати лицарем свободи.
Як згадано раніше, Лицарі служать своєму Повелителю. Натомість своєї служби вони отримують платню за свої життєві потреби. Отже, Лицарі, які нікому не служили, залишалися без стабільного доходу. Для життя у суспільстві потрібен хоч якийсь дохід. Тому, зазвичай, вільні лицарі натрапляли на фінансові труднощі.
Як правило, решта бачили Лицарів чудовими та відважними постатями, але «Лицарі Свободи» не виглядали так. Отже, незалежно ні від чого, люди думали про них, як про нехитрих і непоказних людей.
З цих причин, на сьогодні, лише кілька людей називали себе «Лицарями Свободи». Хоча за фактом, насамперед, ніхто самостійно не прагне стати «Лицарем Свободи».
Вислухавши опис «Лицаря Свободи», Тацумі подумав, що за описом вони ближчі до типового героя, ніж лицаря.
— Досі заради слабких, Морга переміг безліч монстрів та демонів. Він ніколи нічого не просив натомість. Єдина причина його дій, це люди, які потрапили в халепу. Звичайно, за виконання офіційного завдання чи запиту з Храму він отримує винагороду. Але він напевно діятиме навіть якщо запит чи завдання не надійде до Храму. У зв’язку з цим фактом він у буквальному значенні слова став «Лицарем Свободи».
— … І коли він боровся заради слабких, Чііко завжди була з ним і допомагала йому?
— … Так… Правильно… Я теж як жриця Храму… і його друг… завжди допомогла йому, але… Але! — Кальцедонія раптом обернулася і рішуче подивилася на Тацумі. — Я-я допомагала йому як друг, тільки як друг!!!… Я жодного разу не думала про нього як… як кажуть у тих… чутках… насправді все не так, вони помиляються! Той, хто мені подобається… — обличчя Кальцедонії почервоніло і набуло виразу відчаю.
Тацумі зміг зрозуміти, що намагалася сказати йому Кальцедонія. Вона говорила про чутки про «Святу Діву» та «Лицаря Свободи» згадані раніше Кашином. Тацумі просто посміхнувся і сказав:
— Добре, зрозумів. Чутки тільки чутки й нічого більше.
— Т-так!.. Господарю, ти віриш мені?..
— Звісно, я тобі вірю, — коли він зрозумів про що думала Кальцедонія, що дивилася на нього знизу вверх з мило піднятими очима, він погладив її по голові. — І взагалі, нам варто поквапитися і вже повідомити про все пана Джузеппе.
— Так!!! — Кальцедонія радісно сплела свою руку з рукою Тацумі, як вони ходили в місті, і вони попрямували далі.
У той момент Тацумі більше не відчував того колючого почуття у своєму серці.