Розділ 12. Проблиск
Прицілившись у дровину, що становила половину довжини його рук, Тацумі опустив сокиру.
Сокира розколола дровину на дві вертикальні частини й занурилась у землю під нею.
Тацумі знову поставив розколоту дровину й закинув сокиру.
Водночас із глухим звуком, дві половинки у формі півкола, ідеально розділились на чотири частини.
Він зібрав чверті й відкинув їх убік, перш ніж узяти іншу дровину й почати її рубати.
Підтвердивши, що колода красиво розділилася на 2 частини, Тацумі тильною стороною долоні витер піт на чолі.
Тацумі зараз рубає дрова. Як він і вчора вирішив, сьогодні він почав працювати храмовим помічником.
— …Я повинен нарубати їх…? О-ось це все…? — спитав Тацумі хрипким голосом, стоячи перед горою дров.
— Саме так. У храмі живе багато людей. Тому щодня потрібна велика кількість дров для опалення. Тому новачок, рубати дрова — це дуже важлива робота.
Гігантський чоловік середніх років із суворим обличчям, який провів Тацумі до заднього саду, щиро поплескав Тацумі по спині, сміючись.
Від раптових хлопків по спині, Тацумі хитнувся вперед. В той момент Святий Хрест на його шиї дзвякнув як дзвіночок.
— … Тебе звуть… Тацумі, так? Ось, тримай. Розрубуй всі дровини на чотири частини, – чоловік середніх років простягнув йому потерту сокиру.
— Перерва буде після четвертого дзвону. До того часу постарайся з усіх сил, – сказав чоловік середнього віку і пішов великими, важкими кроками.
До речі, згаданий «четвертий дзвін» означав близько опівдня за часом його попереднього світу.
За допомогою свого наручного годинника Тацумі дізнався, що сонце в цьому світі встає близько шести годин ранку. Після сходу сонця, через кожні дві години, у кожному храмі дзвонить дзвін.
О шостій ранку дзвін дзвонив один раз, о восьмій ранку два рази, через кожні дві години додався ще один дзвін, і о шостій годині вечора, разом із заходом сонця лунав останній сьомий дзвін.
Відповідно до часу дзвона дзвінка, їх стали називати з першого по сьомий дзвін. Вночі дзвони не дзвонили, тому нічний час ніяк не позначався.
За словами Кальцедонії, час для дзвінків у дзвін розраховували за сонячним годинником. А в дощові або похмурі дні, вони користувалися магічним предметом, свого роду таймера, але через його рідкість і дорожнечу, цей дорогоцінний предмет ніколи не виносився з відведеного під нього приміщення, окрім того, до нього дозволено торкатися лише Верховному Жрецю — Джузеппе. Навіть Кальцедонія ніколи не бачила його власними очима.
День у цьому світі, як і на Землі, складається з двадцяти чотирьох годин, але в цьому світі, сонце встає о шостій ранку і сідає о шостій вечора.
Тацумі подумав, що у цьому світі тривалість дня не залежить від пори року.
Пройшло всього близько трьох днів з прибуття Тацумі в цей світ, тому йому поки що не вдалося правильно виміряти кожен день. Однак, також можливо, що цей світ був не таким, в якому рухалась сама планета, а світом що працював згідно з Птолемеєвою теорією руху небесних тіл1.
Поки Тацумі не знав про це, але тут вірили, що континенти й океани плавали по «Світу Зірок».
В основному, місцем розташування країв цього світу заведено вважати гігантські водоспади, з водоспадів на півночі і сході вода впадає в океан, водночас із водоспадів на півдні та заході океанська вода випадає кудись ще.
За словами одного мудреця, океанська вода із західного та південного водоспадів випадаючи проходить через світ небуття і тече назад через водоспади на сході та півночі. Однак, жодна людина в цьому світі не бачила цих величних водоспадів на межах океану, тому чи вірна ця теорія, чи ні, досі не доведено.
Крім того, люди вірили, що по інший бік «Світу Зірок» існував «Світ небожителів», де живуть Боги.
Відкинувши роздуми, Тацумі ошелешено дивився на гору дров.
Але його робота не виконається сама собою, якщо просто так дивитися весь день. Приготувавшись до гіршого, засукавши рукави, Тацумі приступив до праці.
Зараз він не носить одяг зі свого світу, він одягнений у Храмову одяг, який йому надав Джузеппе. Вчора під час прогулянки містом з Кальцедонією він купив кілька наборів повсякденного одягу та спідньої білизни, але у Храмі жреці, під час виконання своїх обов’язків, повинні носити спеціальний одяг жреців, в який зараз й одягнений Тацумі.
Також Джузеппе офіційно привласнив Тацумі звання жреця. Хоча це лише найнижче звання Молодшого Жреця, але все ж таки, на цей момент Тацумі набув соціального статусу.
Храм не належить до жодної країни, тому лише зв’язок з Храмом гарантує певний статус і становище у суспільстві, наприклад, Храм надає доступ до того ж рівня знань, що у так званих мудреців.
Звичайно, не будь-яка людина може увійти до Храму. Зазвичай перед прийняттям до Храму необхідно пройти відбір. Причина, чому Тацумі зміг отримати пост Молодшого Жреця, напевно, криється у використанні Верховним Жрецем Джузеппе своєї влади.
Недовго подивившись на гору дров, Тацумі подивився вниз на свою білу одежу Храму.
Тацумі задумався, чи все буде гаразд, якщо під час роботи він забруднить свій одяг.
Зараз Тацумі одягнений у спеціальну одежу для Молодших Жреців, такий одяг у Храмі вважали робочим. Тож якби він забруднив одяг, ніхто не став би звинувачувати його за це. Але все-таки, якщо одяг забрудниться, випрати його він повинен буде сам.
Візерунки одягу Храму та Святий Хрест, які носять служителі Храму, відрізняються залежно від їх статусу.
Між іншим, чоловік середнього віку, який супроводжує Тацумі в сад на задньому дворі, обіймає посаду Старшого Жреця, його звуть Богард. У Храмі він відповідає за розподіл роботи між молодшими жрецями, такими як Тацумі.
Розуміючи, що якщо просто стояти і нічого не робити, то кількість його роботи не стане меншою, Тацумі кілька разів підняв і махнув униз сокирою, отриманою від Богарда. Звикнувши до відчуття, Тацумі взяв дровину і вертикально поставив її на землю. Піднявши сокиру, він злегка нею замахнувся вниз. У той момент, коли сокира вклинилася в дровину, вона гладко й акуратно розділила дровину на дві частини.
— Га…? Хіба я так сильно вдарив…? — Тацумі розгублено нахилив голову, бо сокира розрубала дровину набагато легше, ніж очікував Тацумі.
— Та яка різниця. Нічого поганого не сталося, а мені тепер буде легше.
Тацумі продовжував рубати дровинки на дрова. Зазвичай, при рубанні дров, дровинки ставлять зверху на каменю або дерево, яке використовується як підставка. Необхідно це для полегшення праці, адже якщо рубати дрова на землі, то поліно занурюватиметься в землю, тим самим ускладнюючи роботу, адже так буде складніше нарубати їх у правильних пропорціях.
Тацумі, що ніколи раніше не рубав дрова, звичайно ж, не знав про це і продовжував рубати дровинки на землі. При цьому, не розуміючи, як це було незвично.
Під час його роботи продзвонили другий та третій дзвони, але Тацумі зосередившись на своїй роботі, не помітив їх.
Пізніше, коли продзвенів й четвертий дзвін, що позначав полудень, Богард повернувся на задній двір.
— Гей, Новачок. Як робо-… Що?! — прокричав здивований Богард, побачивши перед своїми очима гору складених дров.
Величезна кількість заготовлених за сьогодні дров була акуратно розрубана у вигляді чотирьох частин і складена. Нічого не вдієш з тим, що він здивувався.
— Ох, пане Богард. Я вже закінчив, я порубав всі дрова, — безтурботно гукнув Тацумі розгубленому Богарду, закінчивши розкладати дрова.
— Н-Ні, постривай, в-все кажеш… Тобто, ти розрубав всі дрова за півдня?.. Таку велику купу?..
Богард кілька разів переводив свій погляд між Тацумі та горою дров.
Рано вранці перед ним раптово з’явився молодий хлопець з незвичайним чорним волоссям і очима, які зазвичай не зустрічаються в Королівстві Ларгофілі. Хлопець сказав йому, що відтепер він працюватиме помічником у Храмі.
Очевидно, хлопець шукав Богарда, отримавши вказівки від когось із вищим статусом, ніж у самого Богарда.
Склавши свої здорові руки, Богард уважно оглянув хлопця грубим поглядом. Хлопчина не дуже високого зросту, більш ніж на голову нижчий за величезного Богарда. Він був худим, а руки його тонші навіть за половину руки Богарда. Про себе він подумав, його руки як у дівчинки, Богард розсудив, важку роботу йому неможливо доручити, тож вирішив відправити його на рубку дров.
Щоб рубати дрова теж була потрібна чимала сила, але Богард вважав, що це було б краще важкої роботи, наприклад, такої як тягати відра, заповнені водою або тягати на кухню продукти необхідні для приготування їжі на всіх жреців Храму.
Попри свою зовнішність, Богард несподівано був тим, хто дбає про своїх підлеглих. Хоч він і виглядає страшливим через свою велику статуру й суворе лице, він нагороджував тих, хто добре робив свою роботу.
І він розподіляв людям більш відповідну їм роботу. Тому що це також є частиною роботи Богарда. І на думку Богарда, Тацумі, з його руками, як у дівчинки (згідно зі стандартами Богарда), зробив би достатньо роботи, якщо зумів розрубати до четвертого дзвона хоча б чверть від усіх дров. Але, на відміну від його очікувань, Тацумі замість чверті впорався з усією роботою. Навіть особисто для Богарда було майже неможливо виконати стільки роботи лише за півдня.
Спочатку Богард просто розгубився і завмер, переводячи погляд між Тацумі та дровами, але незабаром його обличчя розпливлося в посмішці.
— ХАХАХАХАХА! Не думав, що у тобі новачок… ні, Тацумі! Хороша робота! — Богард сильно поплескав Тацумі по плечах, і всією своєю силою змусив Тацумі сісти на місце.
— Ти вже стільки зробив. Мабуть, зголоднів? Давай пообідаємо разом.
Богард витяг щось на зразок бутербродів зі своєї ганчір’яної сумки.
Зі щасливим виразом, набиваючи за щоки бутерброди, Богард подивився на Тацумі, чомусь той стояв, не рухаючись від заціпеніння.
— В чому справа? Сідай і їж. У нас не так багато часу на перерву.
— Ах… ну… чесно кажучи… — почухав потилицю Тацумі, намагаючись щось сказати. Тацумі просто зовсім забув про те, що обідати дозволялося лише під час перерви.
У Королівстві Ларгофілі було заведено їсти тричі на день. Перший раз між першим і другим дзвоном (Між 6 і 8 ранку), другий раз після четвертого дзвона (близько полудня), і в останній, третій раз після сьомого дзвона (після 6 години вечора). Також деякі люди мали легкий перекус між п’ятим та шостим дзвоном (між двома та чотирма годинами дня).
Вчора Тацумі почув все це від Кальцедонії, але забув про це. І очевидно, що він не взяв із собою нічого на обід.
Богард подивився на нерухомого Тацумі здивованим поглядом:
— Що? Ти не взяв із собою обід? …Думаю, тоді тобі доведеться йти до їдальні.
У Храмі є їдальня, де харчуються жерці. Але звичайно за цей час Тацумі ще жодного разу там не був. Навіть після того, як його прикликали в цей світ, все, що він їв, було приготовлено Кальцедонією.
В якості частини свого навчання, Молодші Жреці по черзі працювали в їдальні, але їдальня розташовувалася досить далеко від заднього двору, де наразі були Тацумі та Богард.
— Ну, ти вже закінчив з дорученою тобі роботою, можеш трохи затриматись у їдальні, але… якщо тебе влаштує… не хочеш мого обіду? Хоча за смак не ручаюся, його приготувала моя дружина.
— Гахахахаха, — розсміявся Богард, знову сказавши Тацумі сісти.
— Ні, дякую, я не можу брати Ваш обід, його приготувала Ваша дружина спеціально для Вас. Я просто сходжу до їдальні.
— Ось як? Тоді не треба поспішати. Не поспішай і спокійно поїж.
Повідомивши Богарда, Тацумі попрямував до їдальні. Ні, він тільки збирався піти.
Як тільки він збирався відчинити двері, що вели до будівлі Храму із заднього двору, двері відчинилися самі по собі. Звичайно, вона відкрилася не сама собою. Хтось відкрив її з іншого боку.
І цей хтось, висунувши голову з щілини в дверях, неспокійно озирнувся. Разом з її головою хитався і Ахоге.
Коли вона побачила Тацумі, на її обличчі розцвіла посмішка подібна квітці.
— Господарю! Я принесла вам поїсти!
— Чііко. Ти принесла сюди їжу?
— Так! Я не знала де працює господар, тому я спізнилася поки шукала. Прошу вибачення.
Підійшовши до нього, Кальцедонія швидко вклонилася і простягла Тацумі згорток принесений із собою.
— Дякую, Чііко. До речі, ти вже їла?
— Н-Ні… Просто я-я сподівалася… Поїсти разом з господарем… і… — намагаючись висловити своє бажання, Кальцедонія почервоніла.
У Тацумі звичайно немає жодних причин відмовляти їй.
— Гаразд. Поїмо разом. Так і зробимо.
Тацумі нарешті згадав про присутність Богарда. Тацумі хотів запитати його, чи можуть вони пообідати разом, але…
— Пане Богарде? …Га?
Богард був зовсім нерухомий, здавалося, він навіть не дихав, він дивився на них, ніби перетворився на камінь.
Бутерброд, що він їв, випав із його руки. А бутерброд, що впав, послужив спусковим механізмом, Богард перезавантажився.
— Мі! Мі-Мі-Мі-Мі-Міледі Кальцедонія? Чому «Свята Діва» пр-принесла їжу для Тацумі…?!
Богард з круглими від подиву очима кілька разів перевів свій погляд між Кальцедонією та Тацумі. З іншого боку, Кальцедонія, нахилила голову на бік, збентежено запитала Тацумі.
— Господарю? Ця людина?..
Кальцедонія не знала всіх людей, пов’язаних з Храмом. Швидше вона знала лише тих, чий статус був високий навіть у Храмі, тому вона не знала в обличчя когось на зразок Богарда з його невисоким статусом.
— Ах, це пан Богард. Він відповідає за сьогоднішній розподіл моєї роботи.
— Ось як, це він. Мілорд Богард, дякую, що піклуєтесь про мого господаря.
— Го-Го-Господаря?!
Кальцедонія вклонилася Богарду, потім він, з іншого боку, відповів їй розгублено. Все тому, що він неправильно зрозумів, як Кальцедонія назвала Тацумі, він подумав під «Господарем» вона має на увазі «Чоловік». Але якщо точніше, Кальцедонія мала на увазі в слові «Господар» свого «Власника», а не «Чоловіка», але на місці Богарда будь-хто зрозумів би неправильно.
— Т-Тоді Тацумі… Тобто, Мілорд Тацумі…
Сівши поряд з Кальцедонією, неподалік Богарда, Тацумі швидко замахав рукою Богарду на зміну його манери звернення.
— Пане Богарде, будь ласка. Не треба так раптово звертатися до мене так формально.
— Н-Ні, ви ж бачите…
— Я не проти. Я просто новачок, молодший жрець. Я і Чііко… Кальцедонія відрізняємось один від одного.
— Я-Якщо ти так говориш… А-Але що думає Міледі Кальцедонія?
— Так. Якщо господар не проти, мені нічого говорити. Я поважатиму його рішення.
— Хаах… Але Міледі «Свята Діва» й каже таке… — Богард чухаючи підборіддя, знову глянув на Кальцедонію та Тацумі.
З одного боку, сиділа Кальцедонія, яка на відміну від свого звичайного для неї виразу обличчя зараз показувала вираз, властивий закоханій діві, а з іншого боку сидів Тацумі, про якого дбала Кальцедонія. Поводився він так, ніби для нього це була найприродніша у світі річ.
Удвох вони були схожі на пару, одружену упродовж багатьох років. Принаймні саме так вони виглядали в очах Богарда.
Після того, що сталося, вони втрьох щасливо з’їли свою їжу.
Спочатку Богард сильно напружився через присутність «Святої Діви», але сам по собі він був не тією людиною, яка легко відволікається через дрібниці, тому він досить швидко відкрився їй.
Все ж таки вона внучка Верховного Жреця і названа «Свята Діва», тому він розмовляв з нею ввічливіше, ніж зазвичай говорив з іншими.
Незабаром вони перестали їсти і, прибравши за собою, встали.
— Отже, Тацумі. Чесно кажучи, сьогодні ти вже закінчив з усією своєю роботою. Чим тепер займешся?
— Я можу допомогти ще з чимось? З тим, з чим я можу впоратися?
— Ось як? Тоді віднеси приблизно чверть з усіх нарубаних тобою дров у котельню. Решту треба прибрати у сарай. Зараз я відведу тебе і покажу, де тут сарай. Після цього твоя робота на сьогодні буде повністю закінчена.
Вставши, Тацумі та Богард почали обговорювати чим Тацумі займеться після обіду.
Кальцедонія теж встала та із задоволенням спостерігала за усміхненим Тацумі, який тісно спілкувався з Богардом.
— Чудово! Тоді й по обіді я теж постараюся!
— Добре, тоді постарайся з ус…?
Тацумі ляснув долонями себе по обличчю. Кальцедонія, що підбадьорювала Тацумі, припинила свою фразу на півслові.
— Хмм? Щось не так Чііко?
— Ах! Н-Ні, нічого…
Тацумі відверто здивувався від явно заїкаючої відповіді Кальцедонії, що вже йшла, але не став більше допитуватися і пішов за Богардом, який хотів показати йому шлях до складу.
Уважно спостерігаючи за спиною Тацумі, Кальцедонія тихо пробурмотіла собі під ніс:
— Щойно, тільки на секунду… тільки на частку секунди, думаю я відчула в Господарі ману… Цікаво, мені просто здалося?
Примітки:
1. Птолемева Теорія тіла це стара Геоцентрична Система, простими словами система світу, згідно якої всі планети й сонце крутяться довкола нерухомої землі.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Перекладач: florentia
Редактура: April22
Зазирніть сюди.