Розділ 2. Прикликання
Наступної ночі Тацумі знову бачив той самий сон. Прокинувшись, і, подивившись на стелю, він згадував його.
Так дивно, це був настільки реалістичний сон, що Тацумі міг згадати навіть деталі.
З кожним днем сон чомусь стає все більш реалістичним.
У темному підвалі, Свята Діва, як завжди, була повністю зосереджена на молитві.
Сьогодні уві сні він знову бачив, як відчайдушно вона молилася.
На її непорочній білосніжній шкірі появилися крапельки поту. Потім вони почали капати з її обличчя, падаючи вниз на кам’яну підлогу з характерним звуком.
Тацумі міг чітко згадати навіть найдрібніші деталі.
— Чому… чому мені постійно сниться цей сон… — пробурмотів він, дивлячись в стелю.
Повинна бути причина тому, що мій сон завжди повторюється.
Є дуже поширений шаблон, начебто хтось прикликає його. Тацумі думав, що це, так званий, перед-прикличний шаблон.
Але, на відміну від ранобе і коміксів, щось настільки нелогічне не може статися насправді.
Почнемо з того, що немає ніяких причин прикликати саме його. У Тацумі немає особливих переваг, він звичайний шістнадцятирічний хлопець.
Звичайно, в багатьох ранобе, принцеси прикликають випадкових героїв для порятунку їх світу. Це дуже поширений сеттінг.1 Але про те, що таке може трапитись з ним, Тацумі навіть не думав.
Більш того, він і сам розумів, що не може продовжувати так сумувати. Йому потрібно дивитися вперед, жити далі.
Сказавши собі це, Тацумі повільно встав з ліжка.
Оскільки він покинув школу, то подумав, що було б непогано знайти роботу на неповний робочий день. Розмірковуючи про це, він умився і переодягнувся.
Тацумі подумав, що для пошуку роботи йому потрібно купити журнал в міні-маркеті.
Але поки він розмірковував, краєм ока побачив порожню пташину клітку, в якій більше не було Чііко. Печаль і відчай від її втрати знову нахлинули на нього.
Безліч приємних спогадів з Чііко, продовжували прокручуватись в голові Тацумі.
Він прекрасно розумів, що вона пішла назавжди.
Як тільки це сталось, Тацумі відчув себе жалюгідним. Горе від її втрати знову захопило його, тепер точно неможливо було щось зробити.
Коли Чііко покинула цей світ, він не мав ніякого апетиту. Все, що в нього було — їжа швидкого приготування, запасена з міні-маркету.
Сьогодні, так нічого і не зробивши, Тацумі просидів у своїй квартирі весь день, байдикуючи.
На екрані його телефону, він дивився на збережені фотографії своєї сім’ї та Чііко. По невідомій причині, Тацумі взяв гітару, яка стояла біля його ліжка, і почав несвідомо на ній грати.
Акустична гітара — пам’ять про його покійного батька. Коли Тацумі був молодшим, батько грав на ній для нього, а потім подарив її йому.
У молодості його батько зібрав групу і з усіх сил прагнув стати професійним гітаристом. Врешті-решт, він відмовився від своєї мрії; але любив говорити: «Я робив великі успіхи».
Батько навчив сина як поводитися з гітарою, тому, в якійсь мірі, Тацумі умів грати, але здібностей для професійної кар’єри у нього, звичайно, не було.
Він почав награвати без всяких думок.
— Якщо задуматись, Чііко завжди супроводжувала мою гру, своїм щебетанням, ніби співала… — згадавши про це, Тацумі знову впав у поганий настрій.
У минулому, коли Чііко була жива і здорова, а він грав на гітарі як зараз, Чііко гармонійно щебетала в тон його гри, ніби підспівуючи.
Згадуючи ті втрачені дні, Тацумі грав дуже повільно.
Раптово, в ту ж мить, навколо його ліжка почало випромінюватись яскраве світло.
Але там була тільки подушка і простирадло, не було ніяких джерел такого яскравого світла. Причина його появи невідома, проте, Тацумі примружив очі; точніше, у нього не було іншого вибору, крім того, як примружитись від цього несподіваного, таємничого світла.
Навіть коли Тацумі примружився, сяйво продовжило танцювати навколо нього і поступово ставало срібним. Він не відчував тепла від нього, навпаки від сліпучого світла виходило відчуття ніжної святості.
Коли все навколо повністю забарвилося сріблом, Тацумі помітив дивні письмена та символи, що оточували геометричні візерунки. Візерунки зі світла, що сяяли яскравіше того сліпучого світла, залили все навколо. З обмеженими знаннями Тацумі, він подумав, що все під ним дуже схоже на магічне коло. Але в той момент яскраве світло переповнило його, і на відміну від навколишнього сяйва, розум Тацумі провалився в темряву.
Повільно він спробував відкрити очі. Навколишній простір виявився дуже тьмяним. Можливо, зараз зовсім рано і світанку ще не було? Саме така думка пробігла в розумі Тацумі.
Він спробував виглянути у вікно над протилежним кінцем його ліжка. Але замість вікна побачив стіну з каменю, на якій знаходилася дорога на вигляд, декоративна бра,2 в якій горіли свічки.
Стоп, що? З яких пір у мене на цьому місці кам’яна стіна і на ній бра?
Не до кінця прокинувшись, Тацумі пробував думати.
Після втрати його сім’ї, він разом з Чііко переїхав в невелику двохкімнатну квартиру. Коли вона була з ним, незважаючи на самотність, він був задоволений.
Але в цій кімнаті не повинно бути кам’яної стіни. Не тільки в кімнаті Тацумі, у всій Японії всього декілька будинків з кам’яними стінами.
Якщо це місце не його кімната, тоді де він? Розмірковуючи, Тацумі сів і оглянувся довкола.
Подивившись навколо ліжка, він помітив, що з каменю тут не тільки стіни, але і підлога зі стелею.
У цей момент він задумався, чи не бачив цього місця раніше. Він пам’ятає, що бачив щось схоже зовсім недавно, хіба ні?
Більш того, він бачив все це досить регулярно.
Почесавши потилицю, Тацумі знову почав оглядати кімнату.
Раптом щось потрапило йому на очі.
Молода дівчина, стоячи на колінах на підлозі, пильно дивилася на нього широко розплющеними очима. У неї було довге сріблясто-платинове волосся, з якого виділялось пасмо одиночного локона, так зване «ахоге»,3 а також красиві, рубінового кольору, очі.
Дівчина дивилася на Тацумі шокованим поглядом. Від такого інтенсивного погляду, він підсвідомо також втупився на неї.
І тоді Тацумі усвідомив.
Він знає цю дівчину.
— Свята Діва… з моїх снів…?
Вірно, як і у снах щоночі, перед ним була дівчина, яка виглядала так само, як і Свята Діва, що відчайдушно молилася.
Задумавшись на мить, Тацумі зрозумів, що кімната, в якій він був прямо зараз, схожа на кімнату з його снів. Швидше, вона виглядає в точності, як підвал з його сну.
Тоді ця дівчина, та ж Свята Діва, яку він бачив уві сні?
Коли він знову на неї подивився… його тіло раптово було атаковано сильним ударом.
Тацумі, який сидів на ліжку, звалився на нього лицем вверх, не витримавши сильного удару.
Хах! Що?! Він злегка запанікував. Але потім побачив, танцюючі перед своїм обличчям, сріблясто-платинові пасма волосся.
Солодкий запах наповнив його ніс і, він зрозумів, що його обійняли без попередження.
Саме в цей момент, Тацумі зрозумів — його обіймала дівчина, схожа на Святу Діву.
Вона раптово накинулася на нього, обійнявши.
Деякий час, вона міцно прижималась до нього своїми тоненькими ручками, а потім подивилася йому в очі.
Його чорні очі, а її червоні, зустрілися в упор.
Блискучі сльози наповнили її багряно-рубінові очі. І все ж, незважаючи на це, вона радісно посміхнулася, дивлячись на Тацумі:
— Нарешті… нарешті я зустріла… я… я возз’єдналася з… з тобою сьогодні… на протязі цих багатьох років… я чекала… господарю.
— Що? Ха?! Що ти… а? Гос-господар? Ми раніше зустрічались?
— Так… ох… це дійсно ти… твоя зовнішність… твій голос… і твій запах… без сумніву… я не забувала… ні на одну мить…
Те що він відчув на своїх щоках, були сльози дівчини, що капали з очей, схожих на самоцвіти. Відчувши сльози на своїх щоках, Тацумі нарешті зрозумів в якому становищі він був та їх позу, через що почав червоніти.
Вони вдвох обнімалися, лежачи на його ліжку.
Через додаткову вагу, вони впали, і він відчув м’якість її тіла. Але вона зовсім не важка. Її ріст близький до Тацумі, але важить дівчина набагато менше ніж він.
Як і очікувалося, перш за все він звернув увагу, на два дивно м’яких, але величезних пагорба, що давили на його грудну клітку. Звісно саме на “ту” частину, що символізує всіх жінок.
Кожен раз, коли вона рухалася, її груди м’яко лоскотали Тацумі.
Тепер він почав помічати деякі деталі, яких не бачив у своїх снах, наприклад, її одяг. На ній було дуже тонке, вільно обгорнуте навколо її тіла, плаття.
Спочатку було темно, і він цього не помітив, але тепер, коли відстань між ними скоротилася, крізь прозорий одяг, краєм ока було видно її шкіру.
Мимоволі Тацумі повністю погрузився в долину її грудей, і його поле зору заполонив новий вид. Хоч він і не бачив її ніжних, рожевих вишеньок на вершині тих пагорбів, він міг точно сказати, що руйнівна сила її бюста була дуже високою. За стобальною шкалою не менше вісімдесяти п’яти, а то і всі дев’яносто.
Чому він думав про такі речі? Швидше за все, тому, що він був здоровим молодим хлопцем, а вони — сумні істоти. Звичайно, за фактом, Тацумі думав про такі речі в нинішньому положенні, як на спробу втекти від реальності.
Дивлячись на нього, молода дівчина тихо засміялася. Можливо через те, що помітила, куди він дивився, але це вже інша справа.
— Ми змогли знову зустрітися з тобою, тому… я дуже щаслива… господарю!
— Почекай, що?! Я хто?! Що, де… Що?! Тв-твій господар? Я? Це ти про мене?
— А ти хіба не мій господар? — сказала вона, посміхаючись від щирого серця.
Хоч Тацумі і запитував це раніше, але схоже, що ця дівчина, вже зустрічалася з ним у минулому.
Але Тацумі був спантеличений. У нього не було спогадів про неї.
В першу чергу у нього немає досвіду спілкування з іноземцями. Він і раніше не дуже то й розмовляв з людьми на вулиці, може один чи два рази, але тільки тоді, коли в нього запитували дорогу, або щось подібне.
І це, навіть, не говорячи про таку красуню з платиновим волоссям та рубіновими очима. Він, навряд чи, забув би когось з такими помітними рисами, як у неї.
Наче читаючи його думки, вона продовжила говорити:
— Господар не пам’ятає мене, адже зараз мій зовнішній вигляд відрізняється від того, в якому ти знав мене.
— Що? Що це взагалі означає? Ти відрізняєшся від тієї, якою я тебе знав?
Побачивши порожній погляд Тацумі, вона мимоволі почала хіхікати. Вона випустила його зі своїх обіймів і сіла біля нього, випрямившись.
— Перепрошую за пізне представлення. Мене звуть Кальцедонія Хризопраз. Я жриця Доктрини Саваіва з Королівства Ларгофілі.
Після цих слів, вона тихо поклонилася, залишаючись в позі сейдза.4
— А..? Ну-у… Мене звуть Ямагата Тацумі.
— Так, я знаю, — дівчина, що назвалась Кальцедонією, посміхнулася.
Дивлячись на її посмішку, точно можна сказати, що більшість чоловіків у цьому світі, або будь-якому іншому, будуть повністю взяті нею в полон. Ця посмішка була надзвичайно красива, але спрямована на Тацумі, вона тільки поглибила його зніяковіння.
Звичайно, це тому, що вона знала його ім’я, але найголовніша причина в тому, що вона говорила йому дуже дивні слова.
У цей момент в голові Тацумі з’явилася думка. Але перш ніж він встиг її озвучити, Кальцедонія продовжила говорити:
— Господарю, можливо ти не знаєш мене такою, яка я зараз, але я знаю тебе… ні, я пам’ятаю тебе краще, ніж будь-яка інша людина в цьому світі…
Вона дивилася на нього щирим поглядом. Саме в цьому погляді, Тацумі відчув дежавю.
У минулому на нього вже дивилися так. Точно з такої ж точки зору і позиції.
Наприклад, зверху його руки, з його плеча або іноді, сидячи на його колінах.
Чомусь її погляд, дуже схожий на погляд, його улюбленого члена сім’ї…
— Чііко… — мимоволі, з його губ зірвалося ім’я.
У той момент, коли вона почула його, Кальцедонія розплилася найпрекраснішою і чудовою посмішкою, яку вона не показувала раніше.
Будь-хто міг побачити за цією блаженною посмішкою, почуття великого щастя, позбавлене будь-якої злоби та коливання:
— Так…! Так, це правда!! Я… я Чііко!!! Господарю… я твій домашній улюбленець! Твій домашній улюбленець Чііко!!!
Примітки:
1. Сеттінг — це час і місце дії, а також умови його процесу. В цілому саме поняття описує середовище, в якому відбуваються віртуальні події або художні дії. Тут поняття трактується у трьох варіантах: локація, в якій відбувається дія, а також час процесу та його обставини; час та місце в творі літератури, театру або кінематографа; фонова завіса в театральній постановці.
2. Бра — художньо виконаний світильник, прикріплений до стіни. Не варто плутати бра і настінні світильники. І перше, і друге відноситься до настінного освітлення. При цьому бра мають яскраво виражену рису (особливість) — ріжок (довгу трубку, на кінці якої кріпиться патрон).
3. Ахоге — візуальний прийом в манзі і аніме в вигляді одиночного локона (рідше подвійного і більше), що виділяється з зачіски персонажа. Візуально ахоге, може бути як товстим, так тонким, як довгим, так і коротким. Зазвичай «натякає» на нерозумного, невмілого і безтурботного персонажа, і, переважно, застосовується до персонажів жіночої статі.
4. Сейдза (з яп. букв. «Правильне сидіння») — японський термін для позначення одного з традиційних способів сидіння на підлозі. Крім чисто утилітарного значення поза сейдза має найчастіше і церемоніальний сенс, багато в чому залежить від суспільного становища, віку і статі сидячого.