Розділ 3. Реінкарнація
Сяючи від радості, Кальцедонія, продовжувала лити сльози, обіймаючи Тацумі.
Рефлекторно піймавши дівчину, що назвалася Чііко, Тацумі знову звалився на ліжко.
Дуже м’яке тіло заповнило його руки, він не розумів, що з цим робити. Хоч Тацумі і не пишався цим, але його ніколи не обіймала дівчина, як і він, ніколи не обіймав дівчат.
Звісно, був час, коли мама тримала його в дитинстві, але Тацумі не пам’ятав цього, так що це не рахується.
Між іншим, він так і не зрозумів, куди подіти свої руки. На її плечі? Чи може, на її стегна? Він був абсолютно розгублений, саме тому його руки так незграбно рухалися в повітрі.
Ніяк не помічаючи проблем Тацумі, Кальцедонія радісно терла голову до його грудей.
В той же час, дві м’які частини її тіла притискалися до нього, але він зробив вигляд, що не помічає цього.
Поки Кальцедонія продовжувала нескінченно тертися обличчям об його груди, ахоге, що стирчало на її голівці, хиталося в унісон.
Побачивши це, в розумі Тацумі появилися певні спогади.
Коли з Чііко все було добре, вона підлизувалась до нього, тершись своїм чолом, до його щоки або руки.
Були часи, коли вона схиляла голову, ніби вимагаючи, щоб той її погладив. Тоді Тацумі, гладив її крихітку голівку кінчиком свого пальця.
Згадавши ці спогади, він несвідомо погладив дівчину, яка обіймала його, по голові. Тацумі зробив це чисто рефлекторно.
Ймовірно, здивувавшись дотику долоні до її голови, Кальцедонія здивовано підняла голову.
— Г-господарю…
— Ах… В-вибач! Моя домашня корела робила так само, тому я рефлекторно… — Тацумі швидко відсмикнув руку та попросив вибачення. Більшості людей не сподобається, коли їм так раптово доторкаються до голови. Поки він роздумував про це, відчуття м’якості її волосся затрималося в його руці, таємно, Тацумі хотів торкнутися до них ще разок.
Але Кальцедонія анітрохи не розізлилася. Навпаки, вона стала ще більш щасливою, а посмішка ширшою.
— Так…!!! Так!!! Правильно!!! Господар частенько так гладив мене по голові!!! Я пам’ятаю!!! Рука господаря… хоча це і був тільки кінчик пальця, але він був дуже теплим…!
Її прекрасне обличчя наповнилось сльозами великої радості, Кальцедонія міцно обійняла Тацумі.
— Господарю… мій… мій господарю! — продовжувала несамовито повторювати Кальцедонія.
Тацумі залишалося, тільки дивитися на неї.
Звичайно зовнішній вигляд дівчини, що обіймала його, та папуги Чііко, кардинально відрізнялися.
Але, все-таки, він не міг повністю заперечувати її слова.
Тому що поведінка Кальцедонії та дрібні деталі, занадто сильно нагадували Чііко. Людська інтуїція інколи перевищує розум. Зараз інтуїція говорила йому «вона не бреше».
— Ти… ти справді… Чііко…?
— Так!!! Я справді Чііко. Я переродилася людиною в цьому світі, але час, коли я була Чііко… спогади, коли я була корелою, залишилися. Мене виростив господар… Господар стежив навіть за моїм останнім подихом… Я справді твоя Чііко…!
— В цьому світі…? Переродилася…?
Такі слова як «інший світ», «прикликання» та «переродження», які Тацумі часто бачив в новелах, одне за одним з’явилися в його думках.
В той же час, Кальцедонія продовжувала притулятися до нього своїм м’яким тілом. Більш того, вони вдвох лежали на його ліжку, в кімнаті, схожій на підвал. Мимоволі тіло Тацумі, як і тіло будь-якого хлопця почало реагувати, з цим нічого не поробиш.
Що йому робити?
В той час, поки в глибинах його свідомості інстинкти і розум продовжували люто боротися один з одним, в кімнаті, де повинні були знаходитись тільки вони вдвох, роздався третій голос:
— Досить, Келсі. Ти турбуєш зятя, — це був м’який, ласкавий голос літнього чоловіка, в якому відчувалася певна глибина.
Рефлекторно Тацумі повернувся у напрямку голосу.
Там стояв старий.
Його зріст, здається, приблизно такий же, як у Тацумі, — 168 сантиметрів, так що він був досить високим.
Сиве волосся і борода, справляли враження доброї людини. На вигляд йому близько 70 років. Тацумі не знав середню тривалість життя у світі, в який його прикликали (він більше не сумнівався, що був прикликаний), але він безумовно був дуже старий.
Для порівняння, його спина була прямою і не викликала враження старої людини. Інакше кажучи, він здавався дуже енергійним дідом.
Придивившись, позаду старого можна було помітити залишені відчиненими двері. Схоже, Тацумі не помітив цього раніше, вся його увага була зосереджена на дівчині, яка стверджувала, що вона реінкарнація Чііко.
Старий, ніжно посміхаючись, повільно підійшов до Тацумі з Кальцедонією.
При цьому біла мантія на ньому, тихенько розвіювалась.
Спостерігаючи за цим, Тацумі помітив, що це був дорогий на вигляд одяг, виготовлений з високоякісної білої тканини. Судячи по рясно розшитим золотим і срібним ниткам, старий, можливо, був високого становища або просто дуже багатим. Можливо навіть все відразу.
Побачивши наряд старого, у Тацумі склалося враження християнського священика, якого він колись бачив по телевізору.
— Я трохи захвилювався і прийшов перевірити Келсі, але… Хо-хо-хо, схоже прикликання зятя пройшло успішно.
— Так, дідусю. Мені вдалося безпечно прикликати господаря в цей світ.
— Хо-хо-хо, зрозуміло, зрозуміло. Чудово. Ну що ж, зять.
— А? Під… зятем, ви маєте на увазі… мене?
— Звісно. Тут крім мене та Келсі є ще хтось? — продовжив старий з ніжною посмішкою. — Перед тим як все пояснити, як щодо того, щоб піти куди-небудь ще? Це не місце для довгої розмови. А також…
Напрямком погляду старого, була Кальцедонія, що сиділа зверху на Тацумі:
— Келсі, поквапся і переодягнися. Твій зовнішній вигляд занадто привабливий для зятя, він все-таки молодий хлопець.
Від слів старого, Кальцедонія відстрибнула від Тацумі і, згадавши у що вона зараз одягнена, квапливо приховала обома руками свої великі груди.
— Як не доречно для мене… такий неналежний зовнішній вигляд перед господарем…
В той же момент її обличчя забарвилося яскраво-червоним кольором. Кальцедонія поспішно встала з ліжка Тацумі і вискочила прямо у відчинені двері.
Поки вона бігла, Тацумі мимоволі подивився на її стрункі стегна, що виднілися крізь тонкий одяг.
Старий посміхнувся в доброму настрої, бачачи реакцію Тацумі.
Помітивши, що старий спостерігає за ним, Тацумі почервонів як і Кальцедонія.
— Хо-хо-хо, схоже, з зятем, як з чоловіком, все в порядку. Не варто хвилюватися, така реакція властива для чоловіків. Знаєш, мені стало трохи легше. Зять відреагував як чоловік на мою внучку.
Ніжний сміх старого, розносився по підвалу:
— Думаю, необхідно представитися. Мене звуть Джузеппе Хризопраз. У цій країні… я Патріарх Доктрини Саваіва Королівства Ларгофілі.
— Патріарх… — Тацумі здивовано моргнув, дивлячись на старого по імені Джузеппе, який сидів перед ним.
Зараз Тацумі і Джузеппе були в кімнаті, схожій на кабінет, туди вони перемістилися з підвалу.
З м’яким зручним диваном, дорогим на вигляд столом з майстерною різьбою, із дорогою квітковою вазою з красивими квітами, розкладеними так, щоб складати заспокійливе враження та іншими високоякісними меблями, що прикрашали інтер’єр кімнати, відразу було видно, що вона призначена для гостей вищого класу.
Тацумі мовчки прямував за Джузеппе з підвалу до цього кабінету. Він майже не запам’ятав дорогу, але судячи по тому, що знадобилося багато часу, щоб дістатися сюди, будівля, в якій вони зараз знаходились, досить велика.
Більш того, у всіх коридорах лежали щільні килими і ніде не було помітно навіть найменшої смітинки. Прибирання виконувалось досить ретельно.
Поки вони йшли, Тацумі не бачив вікон і не міг виглянути назовні, але зараз з вікна в кабінеті падало дуже яскраве світло, принаймні зараз не ніч. Звісно, було невідомо, чи в цьому світі взагалі є ніч. В цьому випадку, навіть вічний день, не буде чимось дивним.
Поки він розмірковував, на стіл перед Тацумі, було поставлено щось схоже на керамічну чашку зі свіжозавареним чаєм.
— Пригощайся, чай гарячий, тому, будь-ласка, будь обережним.
— Я… хм… дякую…
Чай йому подав високий молодий чоловік, віком близько двадцяти п’яти років, що представився Балдіо. Він відійшов від стола, посміхаючись, і поклонився перед тим, як вийти з кімнати.
Дизайн його одягу, був дуже схожий на одяг Джузеппе, однак на ньому було менше прикрас та вишивки, тому, не зважаючи на високий статус, Балдіо не міг зрівнятися з Джузеппе.
Напевно, він був його секретарем. Після завершення своїх справ, Балдіо вирішив не слухати розмову Тацумі і Джузеппе.
Тацумі спробував чай. Смак і аромат, що наповнили його рот, трохи згадували жасміновий чай.
Ймовірно, це поширений чай в цьому світі або, можливо, в цій країні. І все ж, це чай для високопоставлених гостей верховного жреця. Без сумнівів у ньому використовувалось високоякісне чайне листя.
Розмірковуючи про це, Тацумі не примусово смакував поданий чай. А Джузеппе спостерігав за його діями.
— Я б хотів відразу пояснити все зятю, але… де Келсі? Вона дивовижно довго переодягається, — Джузеппе глянув на двері кімнати, погладжуючи свою довгу бороду.
Як він і сказав, з моменту їх приходу в приймальню, пройшло доволі багато часу. Тацумі рефлекторно глянув на годинник.
Цей наручний годинник він надів чисто по звичці, після того, як прокинувся, тому він перемістилися разом з ним. Також з ним перемістилися ліжко, акустична гітара, яка була в його руках, і старомодний галапагоський мобільний телефон1 в кишені його штанів. Звичайно, з ним залишилися сорочка і джинси, в які він був одягнений.
Побачивши, як Тацумі подивився на годинник на лівій руці, Джузеппе підняв брову і нахилився вперед, сильно зацікавившись.
— Зять, скажи, що це за об’єкт? — Джузеппе подивився на наручний годинник дивно блискучими очима, неначе дитина, якій подарували нову іграшку.
Тацумі посміхнувся його поведінці і зняв годинник з руки, простягнувши його Джузеппе.
— Це називається годинник — інструмент, що показує, який зараз час. У моєму світі — це дуже поширена річ, що використовується у повсякденному житті…
— О, так це годинник? Вони такої маленької і незвичайної форми.
Джузеппе, взяв годинник і розглядав його з великим інтересом. У цьому світі є речі на зразок годинників, але в кращому випадку вони пісочні або сонячні. І звісно, що тут поки що не розробили механізм, що використовується в наручному годиннику Тацумі.
Це був кварцовий хронограф, якому не потрібні батарейки; він був подарком його молодшої сестри в честь вступу до старшої школи. Годинник був на його руці і під час ДТП, проте на ньому лише кілька невеликих подряпин, він дивом не зламався і навіть зараз справно працює.
— Хмм, схоже тут кілька голок… Наскільки я можу судити, вони використовуються для вимірювання часу, але, чомусь, тільки маленька голка рухається…
— У моєму світі день розділений на 24 частини, в свою чергу кожна з цих частин ще на 60 і так далі… — Тацумі пояснив, як в його світі вимірювався час, Джузеппе слухав його з широко відкритими очима.
— О… Чому в світі зятя настільки далеко зайшли в позначенні часу? Цьому повинна бути якась причина?
— Чому ви про це запитуєте… — Тацумі не знав, як відповісти.
Він сприймав поділ дня на 24 години і 60 хвилин в кожній годині, як розсудливість. Навіть якби його запитали «чому», він не зміг би відповісти.
Тацумі не знав, коли і де була створена концепція земного часу. Проте, він до цих пір вважав її простим загальноприйнятим фактом. Але, звичайно, така розсудливість не належить до цього світу.
Без сумніву це інший світ.
Тацумі знову відчув, що шукати тут здоровий глузд, немає потреби.
Примітки:
1. Телефон-розкладачка. Таку назву телефони отримали через те, що мобільна індустрія Японії розвивалася окремо від усього світу, подібно ізольованому острову Галапагос. Під поняттям “галапагоський синдром” розуміють якийсь продукт, доступний всьому світу, що отримує особливі характеристики і власну гілку розвитку внаслідок ізоляції від решти світу. Поняття походить від описаного Чарльзом Дарвіном феномена унікальної флори і фауни архіпелагу Галапагос (треба сказати, вельми віддаленого від Японії), ізольованого від узбережжя Еквадору майже тисячею кілометрів водної товщі Тихого океану, на якому в ізоляції від зовнішнього світу мешкає безліч незвичайних видів тварин.