Розділ 5. Причини прикликання

— Будь ласка, вибачте за затримку! — сказала Кальцедонія, вибачаючись, та схиляючи голову, при вході до кабінету, де її очікували Тацумі та Джузеппе.

— Ти чого так довго? Зять вже зачекався тебе, — щиро розсміявся Джузеппе, дорікнувши своїй внучці.

— Ах! Н-ні, розмова з Джузеппе була досить цікавою, я зовсім не втомився чекати. Нічого подібного…

— П-правда? Фух, слава богу, — поклавши руку на свої багаті груди, Кальцедонія зітхнула з полегшенням.

Спостерігаючи діалог двох молодих людей, Джузеппе щиро розсміявся і попросив внучку сісти поруч з ним.

— Що ж, тепер Келсі тут. Для початку нам потрібно все пояснити.

Почувши це, Тацумі сів та зосередився.

Він більше не сумнівався, що зараз знаходиться в іншому світі, але головне питання в тому, чому його сюди прикликали.

Це ж не має нічого спільного з тим, що його попросять стати героєм та врятувати світ від демонів, правда? Глибоко роздумуючи про це, Тацумі очікував пояснення Джузеппе.

— Для початку, зять, ласкаво просимо в Королівство Ларгофілі. Я і моя внучка Келсі дуже раді твоєму прибуттю сюди.

— Ах, ну, дякую?.. — Тацумі, не знаючи, як йому відповісти, просто ввічливо подякував їм. Знайшовши його збентежену відповідь кумедною, Джузеппе та Кальцедонія злегка розсміялися.

— І ще… ми вибачаємося, зять, за твоє несподіване прикликання в цей світ. Ще раз, нам дуже шкода, — сказав Джузеппе з Кальцедонією, низько схиливши голови, висловлюючи свої найглибші співчуття.

—А-а… підніміть свої голови, все в порядку, правда!

— Ні!.. Ми… Я мала на увазі, я прикликала господаря за своєю примхою, не думаючи про обставини. Я висмикнула тебе з твого життя, не питаючи твоєї думки, господарю, — Кальцедонія продовжувала стояти зі схиленою головою, а Тацумі здивовано подивився на неї.

З того що вона сказала, він зрозумів, що хоча їй і вдалося закликати його, проте, мабуть, не існує способу повернутися у свій старий світ.

Ось чому Кальцедонія сказала: «Я насильно висмикнула тебе зі старого світу».

— Ясно. Зараз, будь ласка, підніміть голови, і розкажіть мені… причину мого прикликання сюди. Причину, по якій ти прикликала мене в цей світ.

Кальцедонія прикликала його в цей світ, навіть усвідомлюючи той факт, що не зможе відправити його назад, і буде відчувати провину за це, але вона все одно прикликала його. І він хотів знати, чому.

Після того як Тацумі сказав це, ці двоє нарешті підняли голови. Тацумі спокійно дивився на них.

Через деякий час, тиша заповнила кабінет. Але раптово за вікном пролунав гучний звук. Цим звуком виявились дзвони із Храму Саваіва, що оголошували час. Якщо прислухатися, вдалині можна було почути такий же дзвін. Напевно, в інших храмах відбувалося теж саме. Дзвін продзвенів три рази та затих, а Кальцедонія почала говорити, ніби прийнявши закінчення дзвону за спусковий механізм.

— …Причина… чому я прикликала тебе сюди, господарю… Найбільша причина… в тому, що я знову хотіла побачитись з тобою, господарю, хоча б ще раз, будь-якою ціною, — її обличчя залилося вишневим кольором, а сама Кальцедонія поклала обидві руки на щоки, сором’язливо пояснюючи.

— А?.. Тільки через це?.. — раптово вираз обличчя Тацумі став порожнім.

Ну, хто завгодно показав би таку реакцію, якби би його прикликали в інший світ, тільки тому, що прикликач просто «хотів знову побачити тебе».

У той же час Тацумі відчув полегшення, що в причині його прикликання не було фрази: «Стань героєм і знищ Короля Демонів!».

— Так… і… — Кальцедонія подивилася на Тацумі, із задоволенням примруживши очі. Вираз її обличчя знову став серйозним, і вона продовжила:

— Я… хвилювалася… дуже хвилювалася. Я ніяк не могла позбутися від цього почуття. У той день, коли я вмирала в твоїх руках, дивлячись на твоє обличчя, я побачила в ньому відчай, нескінченний відчай. Той хворобливий вираз обличчя, який я ніяк не змогла забути. Господарю… я думала… господар може позбавити себе життя… я була схвилювальована… і повна печалі.

Від слів Кальцедонії, тіло Тацумі паралізувало від шоку.

Він згадав як Чііко вмирала в обіймах його рук. Коли Чііко померла, він відчув, як зруйнувався світ навколо нього.

Як і підкреслила Кальцедонія, після смерті Чііко, Тацумі залишився в повній самоті. Без будь-якої сім’ї, яка могла подбати про нього, він кілька разів намагався покінчити життя самогубством.

Тацумі багато разів приставляв ніж до свого зап’ястя, але, зрештою, він не міг закінчити почате, йому просто не вистачало сміливості.

— Хвилюючись про господаря, що залишився в повній самоті, я повністю присвятила себе вивченню ритуалів прикликання. На щастя дідусь знайшов мене ще дитиною і привів сюди, в Храм Саваіва. Тут є безліч даних про магію, що сильно мені допомогло.

— А? Привів сюди?

— Так. З різних причин я удочерив її в ранньому віці.

Джузеппе удочерив Кальцедонію. Їхні стосунки повинні були бути як у прийомного батька і доньки, але через величезну різницю у віці, вони стали відносинами дідуся і внучки.

Відвернувшись від дідуся з посмішкою повною подяки, Кальцедонія повернулася до Тацумі і продовжила далі:

— Спочатку я планувала сама перетнути світи і потрапити в світ господаря, але як би я не шукала, я не знайшла ні документів, ні матеріалів, ні пов’язаних мистецтв, ні ритуалів, ні церемоній про це. Але те що я знайшла, було…

— …Не те що могло допомогти тобі перетнути світи, а те що, могло прикликати когось сюди?..

В підтвердження слів Тацумі, Кальцедонія злегка кивнула.

Вона шукала не тільки в архівах храму.

За допомогою свого дідуся, Верховного Понтифіка Доктрини Саваіва, вона обшукала всі можливі джерела, про які тільки знала, включаючи королівські архіви. Однак вона змогла знайти інформацію тільки для прикликання Тацумі в цей світ.

— …Все-таки це завжди було моїм найзаповітнішим бажанням. Тоді я вирішила провести церемонію прикликання. Оскільки я збиралася стати головною винуватицею твого прикликання сюди, я була готова до ненависті та зневаги зі сторони господаря, так як я тебе висмикнула з твого звичного життя. Однак, я все одно хотіла ще раз зустріти господаря…

І через те, що вона хвилювалась, говорила дуже тихо.

— Скажи, зятю…

На цьому і закінчилося пояснення Кальцедонії, після якого між ними повисла атмосфера тиші.

І щоб знищити цю атмосферу, Джузеппе звернувся до Тацумі:

— Можу я задати тобі питання?

— Ах, так, якщо я зможу відповісти.

— Хлопче, ти схоже прекрасно з усім справляєшся. Треба сказати, ти не здаєшся занадто розгубленим або шокованим після цих подій.

— Т-так? — сказав Тацумі з поглядом розгубленості. Саме тоді він відчув на собі погляд старого, наповнений гостротою і гідністю, замість його звичного спокійного погляду.

— Як мені здається… Точніше, як правило, якщо раптово прикликати людину в інший, абсолютно новий для нього світ, він буде більше засмучений і дезорієнтований, чи не так? Але з іншого боку ти таким не здаєшся. Ти звичайно трохи заплутався, але ти не здаєшся засмученим. Навпаки… ти здаєшся на диво спокійним та стриманим.

— Тому що, ну… — обличчя Тацумі почервоніло, а погляд трохи побігав по кімнаті. Погляд зупинився на Кальцедонії і Тацумі продовжив пояснювати Джузеппе:

— Це тому… що прийшовши в цей світ, я побачив красиву дівчину… а потім вона раптом обняла мене… як би сказати… в той же час… — погляд Тацумі знову зустрівся з Кальцедонією, — …вона… сильно нагадує мені Чііко… В таку річ як переродження не просто повірити… Але її поведінка дійсно збігається з поведінкою Чііко. Якщо вона і справді реінкарнація Чііко, замість ненависті до неї, я повинен подякувати їй. Чесно кажучи, я радий що зміг знову зустріти її… навіть якщо її зовнішність змінилася…

— Го-господарю…!

Тацумі не до кінця міг повірити в те, що Кальцедонія була реінкарнацією Чііко. Вона сама по собі дійсно схожа на його улюбленого члена сім’ї, і знає кілька речей, які повинна знати тільки Чііко. Кальцедонія дійсно дуже сильно нагадує йому Чііко.

Сидячи нерухомо, Тацумі дивився прямо на неї. Кальцедонію від такого пильного погляду переповнили емоції, і з її рубінових очей почали капати сльози. Джузеппе з благоговінням дивився на них, і відчувши полегшення, він весело розсміявся.

— Зятю, думаю тепер я розумію твої думки. Але чи не сумуєш ти за своїм старим світом?

— М-м-м. У мене немає жалю до того світу.

Все що пов’язувало його з тим світом — улюблена сім’я, близькі друзі та найдорожча Чііко, але цього всього не стало.

Тож у відповідь на питання Джузеппе, Тацумі рішуче кивнув головою.

Ззовні кабінету, хтось постукав. У відповідь Джузеппе поцікавився і пролунав голос молодої дівчини:

— Ваша милість, прошу вибачення за те, що перериваю бесіду з вашим гостем. Чи є тут леді Кальцедонія?

— Так, я тут, але…

— Скоро час вашої проповіді. Віруючі вже збираються в каплиці.

— Ах, якщо подумати, дзвінок вже тричі пролунав. Розумію. Я зараз же прийду, — відповіла Кальцедонія дівчині, по ту сторону дверей.

Потім вона встала і вклонилася Тацумі і Джузеппе.

— Дідусю, господарю, через мої обов’язки, я змушена покинути вас.

— Так, виконання божої справи, також важлива робота. Я сподіваюся ти справишься з цим.

— Тоді Чііко… не думаю що тебе варто називати Чііко… гх…

— Ні, можна і Чііко, господарю. Я хочу, щоб ти продовжував називати мене цим ім’ям.

Кальцедонія ще раз вклонилася і тихо вийшла з кабінету.

Поки вона йшла, її щоки почервоніли, а старий, помітивши це, лише блиснув швидкоплинною усмішкою, але так нічого і не сказав.

Покинувши кабінет, Кальцедонія в супроводі жриці попрямувала до каплиці для проведення проповіді.

По дорозі…

— А-а, леді Кальцедонія?..

— Так, щ-що таке? — обернулася вона з веселим виразом та яскравою усмішкою на обличчі.

— Сьогодні, умм… перепрошую за прямоту, але… сталося щось добре? — жриця була заінтригована.

Зазвичай Кальцедонія небагатослівна і відчужена, але сьогодні її прекрасне обличчя змінилося до невпізнання. Тепер вона постійно посміхалася і ставилася до людей по-дружньому.

Зазвичай Кальцедонія ставилася до всіх однаково холодно, з посмішкою на обличчі. Навіть коли вона проповідувала, на її обличчі був холодний та суворий вираз.

Завжди холодна Кальцедонія, як оголене лезо клинка, була натхненням для багатьох віруючих. Але сьогоднішня Кальцедонія, була зовсім іншою.

Сьогодні вона надзвичайно весела. І йшла практично підстрибом.

Кальцедонія і жриця, хоч і не були близькими як друзі, але й холодними не були, тому вони іноді розмовляли, прямо як і зараз.

Але в даний момент, глянувши на Кальцедонію жриця могла легко сказати, що вона весела і щаслива.

Ось чому раніше вона задала це питання.

Зазвичай холодна і сувора Кальцедонія, демонструвала надзвичайно скромний вираз обличчя, як у закоханої діви. Для людей, які її знали, це було чимось неймовірним.

На її очах були сльози радості, але в її погляді гаряче світло, а щоки її забарвилися червоним. Вона поклала долоні на щоки, ніби ховаючи їх, але її погляд блукав у всіх напрямках.

— Все тому… що він прийняв мене. А-а також він… він сказав, що я красива… — Кальцедонія корчилась від щастя, виділяючи рожеву ауру.

Побачивши таку Кальцедонію перед собою, жриця здивувалася і подумала: “О ні! Якщо леді Кальцедонія буде говорити перед віруючими в такому стані, то ситуація стане дуже заплутаною. Надії віруючих повністю розіб’ються в прах.»