Інші варіанти назви: Скульптор місячного світла / Легендарний скульптор місячного світла / ЛМС / СМС / ЛСМС
Англійська назва: The L. Moonlight Sculptor / LMS
Мова оригіналу: корейська
Автор/ка: Nam Heesung (남희성) / Нам Хісон (Нам Хвісон)
Жанри: бойовик, бойові мистецтва, наукова фантастика, пригоди, комедія, фентезі, шьонен, ЛітРПГ
Рік: 2007
Томів: 58
Випуск: завершений
Перекладачка: Silver Raven
Переклад: у процесі
Опис: Людина, покинута світом, людина, що поклоняється грошам, людина, відома як легендарний Бог Війни у дуже популярній MMORPG «Континент Магії». З досягненням повноліття він вирішує попрощатися з грою, але спроба заробити щось за вкладений час і зусилля має такий наслідок, якого ніхто не міг уявити.
Завдяки ряду випадковостей його легендарний персонаж продається за 3 мільярди вон, приносячи йому велику радість, що змінилась глибоким відчаєм, бо він змушений віддати майже все жадібним лихварям. Відкривши можливість заробляти гроші завдяки іграм, головний герой піднімається з прірви з новим наміром і йде прямо до нової епохи під керівництвом першої в історії MMORPG у віртуальній реальності «Королівська Дорога».
Це легенда про Лі Хьона, про шлях до вершини, з серцем, що любить тільки рідних, з безмежним прагненням до грошей, про його винятковий розум, треноване тіло і вмінням наполегливої праці, що завжди підтримувало головного героя на плаву.
Переклад з англійської. Тобто переклад з перекладу, деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Бажаєте зробити мені приємно?
(ﾉ◕ヮ◕)ﾉ*:･ﾟ✧ Прогуляйтесь по сайту.
Також у мене є Patreon. （〜^∇^)〜
Особливу подяку за появу цього перекладу можете висловити Drakula!
Легендарний місячний скульптор. Розділ 3
Розділ 4. Жахливий Від
Цивілізація континенту Версаль зародилась приблизно мільйон і вісім тисяч років тому. Тоді люди, ельфи, гноми й орки жили разом.
Гномки зі спритними руками були повитухами для немовлят-орків. У дитинстві орків хрестили ельфині, а людські жінки омивали їх чистою водою. Чотири раси жили разом, компенсуючи те, чого не вистачало іншим. Ельфійські рейнджери збирали фрукти з дерев, гноми-майстри виготовляли знаряддя праці, а розвідники людей разом з орками-воїнами полювали на дичину. У світі, наповненому купою смертоносних монстрів, слабким не залишалося нічого іншого, як покладатися один на одного, щоб вижити.
Орки, що виростали за два-три роки, від природи були прекрасними воїнами. Народжені з неприродною силою та бойовим інстинктом, вони підтримували ельфів і людей.
Орки претендували на лідерство між чотирма расами як за репутацією так і по факту, бо жодна інша раса не могла порівнятися з ними ні по плодючості, ні по бойовим навичкам.
Проте коли люди розвинули сільське господарство і техніку, одомашнили рослини та приручили тварин, вони взяли на себе забезпечення харчами і потроху кинули виклик верховенству орків.
Ельфи, що вивчили магію стихій і духів у злитті з Природою, зробилися зарозумілими і почали віддалятися від орків, яких вони затаврували неуками.
Гноми день за днем удосконалювали технологію обробки металів, яке дало їм нове покоління зброї, щоб піти проти орків.
Союз чотирьох рас був розірваний після низки численних ворожих суперечностей і нападів ревнощів.
Люди побудували міста, які згодом об’єдналися, щоб створити королівства на багатій землі. Ельфи переїхали до Лісу Неповернення, де вплив стихій і духів був набагато більшим, що значно розширює сферу їхньої магії. Орки розійшлися по диким землям і степам, полюючи на дичину та лякаючи жителів королівств, без обмежень насолоджуючись боями, як заманеться. Гноми залишились у пронизаних печерами горах, добуваючи руду та вдосконалюючи свої ремесла.
Очевидно, люди й орки сперечались через дефіцит провізії, а ельфи та гноми не могли терпіти одне одного, борючись за першість у світі Природи.
Це історія континенту Версаль, забутий міф про чотири раси.
***
Чутки про дивного незнайомця пройшлися по цитаделі Серабург, як лісова пожежа. Йшлося про звіра, який чотири тижні поспіль безмовно бив дерев’яним мечем опудало у тренувальному залі.
Жуух. Бам.
Від мовчки розмахував дерев’яним мечем. Він бив по опудалу без жодних ознак милосердя. Щоразу, коли дерев’яний меч торкався страхопуда, виникав глухий звук. У попередні дні він задовольнявся тим, що заледве торкався опудала. Однак, як тільки його сила та спритність зростали, дерев’яний меч набирався потужності.
– Він реально гравець?
– Гадаєш, це справжня людина? Шанс мізерний.
– Глянь на нього. Закладаюсь, він не людина.
– Це може бути НІП?
– Враховуючи його раптову появу…
– Це має бути НІП пов’язаний з квестом!
Очі деяких гравців спалахнули ентузіазмом, група людей пропонувала їжу та гроші, щоб завоювати прихильність Віда, гадаючи чи не є він НІПом-завданням. Надто гордий, щоб до нього ставились, як до жебрака, Від відхиляв усі пропозиції, проте вони були наполегливими.
– Ну ж бо, візьми це, будь ласка…
– Хочеш чогось іншого? Просто скажи мені. Я знайду це.
– Ти не думаєш, що сталевий меч набагато кращий за цей дерев’яний? Я можу дати тобі довгий меч і він виявиться кориснішим.
Вони слідували за Відом, сподіваючись, що він може дати їм особливе завдання. Вони не знали цього напевно, бо Від неодноразово говорив, що він не НІП, і відганяв їх, кажучи, що вони заважають тренуванню. Як не дивно, це швидше зміцнило їх переконання.
– Він не приймає жодних подарунків.
– Хто може гамселити опудало не день-два, а чотири тижні поспіль?
– І він великий друг інструктора…!
Інструктор, який завжди дивився на гравців як на неприємність, дружелюбно ставився до Віда, заходивши так далеко, що кожного дня ділився з ним обідом. Користувачам Від не здавався людиною.
Єдиний спосіб відрізнити гравців од НІП – це коли вони самі відкривають свою ідентичність. Ось чому Від викликає непорозуміння в інших користувачів.
Кілька високорівневих гравців переконались у намірах Віда підвищити силу й інші характеристики. Вони підходили ближче та були люб’язними з ним. Вони навмисне підходили до нього, добре знаючи, що він гравець.
– Якщо ти приєднаєшся до мого клану, ми підтримаємо тебе у твоїх починаннях.
– Ми спонсоруватимемо тебе, доки ти не досягнеш сотого рівня. Непотрібно буде заощаджувати.
Королівська Дорога має концепцію кланів або гільдій, як і в інших онлайн-іграх, але тут є дещо більше. Імператор! Метою кожного клану з високорівневими ранкерами є обрати серед них Імператора та посадити його на престол, заснувавши власну імперію на континенті Версаль та керувати всіма створіннями.
За допомогою щомісячних податків феодали та монархи можуть будувати у своїх містах необхідні об’єкти, такі як зерносховища та ковальські майстерні, або витрачати гроші, щоб набирати новобранців і добре їх навчати.
Визначена правителем, який контролює справи на певній території, економіка розвивається, технологія прогресує. Технологічні інновації ведуть до кращого озброєння, яке виготовляють ковалі, а розмір міста залежить від громадської безпеки та санітарії.
Встановлюючи національну і регіональну політику та налагоджуючи дипломатичні зв’язки з іншими країнами, король на вершині суспільства-піраміди має найбільший авторитет, ніж хтось інший. Королі заохочують міста та фортеці розширювати свої території, залучати більше іммігрантів, що стають їхніми підданими. Крім внутрішніх справ є ще війна. Якщо хтось оголошує війну, армії, зібрані честолюбними королями, воюють між собою під командування генералів.
Гравці-непрофесіонали, які займають позиції підданих, потребують, щоб їхні королі були мудрими та справедливими. Тому міста, в яких вони проживають, будуть рости більш успішними, а торгівля буде динамічнішою, що стимулює користувачів прагнути до успіху в грі.
Та все ж Від відхилив усі пропозиції кланів.
[Сила зросла на 1 очко (+1 до СИЛИ)]
[Спритність зросла на 1 очко (+1 до СПРИТНОСТІ)]
[Живучість зросла на 1 очко (+1 до ЖИВУЧОСТІ)]
[Слава зросла на 20 очок (+20 до СЛАВИ)]
[Здоров’я зросло на 100 очок (+100 ОЗ) ]
Дерев’яний меч, який не виказував жодних ознак, що от-от настане пауза, несподівано зупинився у повітрі. Затим Від заплющив очі.
– Я зробив це.
Протягом чотирьох тижнів, відповідно до ігрового часу, Від покращував характеристики у тренувальному залі настільки сильно, як тільки міг. На його подив, він отримав трохи слави – нікому не завадить мати трохи слави. Що більше гравець має слави, то дешевше може купити товари у продуктових магазинах та ковальнях, а ще можеш набути більше поваги у розмовах чи переговорах з НІПами.
Інструктор, який задоволено спостерігав за ним на відстані, підійшов до Віда і сказав:
– Чудово, Віде.
– Дякую вам, сер.
– Я не очікував, що ти зайдеш так далеко. Та все ж ти подолав моє упередження. Я дуже тобою пишаюся.
-–Я вдячний за ваше навчання, шановний інструкторе.
– Ха-ха! Саме так. – Інструктор засміявся від душі.
Від із досвіду знав, як легко підняти настрій чоловіку. Інструктор протягнув Віду меч.
– Що це за меч…?
– Він твій. Цим мечем нагороджують людину, що пройшла базову програму навчання.
– Базове навчання…
Віду раптом дещо спало на думку. Він випадково дізнався, що гамселячи дерев’яним мечем опудало в тренувальному залі, то зможе збільшити характеристики. Переглядаючи спільноти онлайн-ігор, він прочитав на форумі допис про це, дослід проводило два невеличких клани. Отак він зосередився на тому, щоб максимально поліпшити свої характеристики у тренувальному залі до того, як серйозно зайнятись справою. У Віда були для цього важливі причини, хоча він визнавав, що витратити чотири тижні на поступове покращення характеристик, може здатися неефективним. Щодо інших гравців, вони воліють витрачати менше часу та купити предмет, який підвищує характеристики.
«Все ж, – подумав Від, – це не те саме, як наполегливо тренуватися, щоб зміцнити характеристики свого персонажа. Це різниця, велика різниця».
Якщо випаде щасливий шанс, можна підібрати хороший предмет під час подорожі, але оригінальні характеристики не зміняться, незалежно від того, які це будуть предмети. Припустимо, силу підняли на 40 очок і уявити, як це буде, коли одягнеш намисто, що дасть +50 до сили.
Характеристики, які Від покращував у тренувальному залі, допомагатимуть йому до останньої хвилини гри. Він розмірковував над словами інструктора і, нарешті, запитав:
– Ви знаєте, скільки людей пройшли базове навчання на сьогодні?
– Тут – шістнадцять, – одразу відповів інструктор. Потім додав: – Континент величезний, Віде. Гадаю, загалом тридцять вісім сотень чужоземців закінчили базову програму навчання у тренувальних залах. Наскільки я знаю, ніхто не закінчив базове тренування так швидко, як ти.
Тридцять вісім сотень людей! Очі Віда спалахнули вогнем. «Вони мої потенційні суперники». Його наступне запитання порушило коротке мовчання.
– Ви сказали, що це базове навчання. Ви проводите вищий рівень тренувань?
– Ні, але є й інші місця.
– Де вони?
– Я не знаю, де вони розташовані. Чув, що вони відкриті лише для тих, кому судилося їх знайти. Ти повинен закінчити базовий рівень тренувань, щоб отримати підготовку для наступного рівня.
– Дякую за інформацію, шановний інструкторе.
– Не зважай на це.
Зараз Від закінчив із тренувальним залом. Коли він розвернувся, щоб піти, інструктор покликав його.
– Віде, у тебе є план?
– Даруйте, сер?
– Планують відправити бойову експедицію до лігва Літварт за тиждень. Командир – мій колега. Його ім’я Мідвейл. Якщо у тебе немає ліпшого варіанту, чому б тобі не позичити йому свій меч?
[Місія зачистки у лігві Літварт
Королівство Розенхайм дуже страждає від монстрів, яких стало більше за останнє десятиліття. Король Теодаррен, праведний і доброзичливий правитель Розенхейма, видав королівський указ, яким велів поважному лицареві, серу Мідвейлу, дослідити лігво Літварт і викорінити чудовиськ. Викорініть монстрів разом із сером Мідвейлом і його солдатами.
Складність: Е
Вимога квесту: Завдання буде проваленим, якщо ви загинете.]
Пропозиція інструктора була місією, яку будь-який інший гравець швидко й охоче прийняв. Королівська армія Розенхайма рясніє добре організованими та добре підготовленими солдатами. Середній рівень для піхотинців майже тридцять, а рівень лицарів загалом перевищує 150. Зокрема серед чинів, лицарів із іменами шанують як титулованих лицарів. Їхні рівні десь між 180-220. З такими силами можна очистити будь-яке лігво без ускладнень. Лігво Літварт не є винятком.
Згідно з дослідженнями Віда лігво Літварт кишить кобольдами двадцятого рівня та гоблінами п’ятдесятого. Усе, що потрібно йому було б робити, якби він приєднався до місії, це залишатися в живих, не залежно від того брав би він активну участь у битві чи ні. Це була золота можливість, яку запропонував інструктор з доброї волі. Та Від похитав головою.
– Мені шкода, сер.
[Ви відмовились від завдання.]
– Не може бути. Що тебе турбує, Віде…?
– Нічого. У мене просто ще немає класу.
– О Фреє… твоя правда! Я діяв надто поспішно. Приходь до мене у будь-який час, коли тобі захочеться. Я дам тобі знати чи зможу порекомендувати квест, що підійде тобі.
Інструктор не тільки досягнув двохсотого рівня, але підтримував зв’язки з солдатами, яких тренував. Іншими словами, він створив власну мережу в королівський армії. Проте відносно скромна позиція інструктора не дозволяла йому відстежувати високі чини.
Раптом він запитав тихим голосом:
– Віде, ти обрав до якого класу хочеш перейти?
– Я ще не вирішив. Я маю сходити до інформаційної гільдії та подивитись який клас вони рекомендують.
Інформаційна гільдія дає поради гравцям залежно від їхніх характеристик та навичок. На ранній стадії більшість користувачів проходить схожий шлях, тому гільдія класифікує їх на дві групи: бойові класи (рукопашний і допоміжний) та ремісничі класи, включаючи купців. У рідкісних випадках інформаційна гільдія розкриває приховані класи. Дуже-дуже рідко.
– Я кажу тобі це лише тому, що ти… людина, яка заслуговує на довіру та відмовилася від можливості перейти в такий поганий клас, як скульптор. Скажи мені чесно, Віде, – чи ти шкодуєш, що не взяв гравірувальний ніж?
– Аж ніяк, сер! Я не візьму його, незважаючи ні на що.
– Гм, я ніколи раніше нікому цього не говорив… ти будеш першим. Підійди ближче.
Голос інструктора знизився до тихого бурмотіння. Він шепотів Віду на вухо. На його шкірі з’явились сироти, коли дихання інструктора, схожого на орка, торкнулась обличчя, але він стримував свою огиду.
– Ти шукаєш хороший клас. Я вкажу тобі шлях. Ти чув про Родрігеса Мудреця?
– Так, сер.
– Навідайся до нього. Зірка Мудрості, його шанують як знався різних речей. Він скаже тобі, яка професія підійде найкраще, це буде набагато ліпше, ніж просто інформаційна гільдія. Але…
–…?
– Справа в тому, що радник дивакувата людина. Гірше того, ніколи не знаєш, яке колінце він викине далі. Він недоброзичливий, вередливий і впертий.
–…
– Ти не зможеш побачити його особисто простим способом. Він навіть не завдасть собі клопоту послухати тебе. Та якщо ти даси йому це, то мудрець зробить тобі послугу, але тільки один раз.
[Предмет: хусточка королеви Івен]
– Дякую, шановний інструкторе.
– Не варто. Я почуваю себе вельми відповідальним за твоє рішення, бо я не можу заперечити, що багато воїнів-мечників виживають гірше, ніж місячні скульптори. Я молюся Фреї, щоб ти отримав чудовий клас. Остерігайся радника Родрігеса. Він не знає сорому, тому ти не маєш говорити йому, що хочеш, доки він сам не заговорить з тобою.
Коли Від попрощався з інструктором на виході з тренувального залу до нього підійшов великий чоловік. Гіганта звали Пітон, безстрашний воїн з величезним мечем.
– Ти вже йдеш?
– Так.
– Гм, куди ти прямуєш?
– Спочатку виберу клас, а потім наполегливо працюватиму, щоб підняти рівень.
– Упевнений, ти дуже швидко досягнеш вершини. Я ще не бачив у онлайн-іграх когось такого непохитного, як ти. Хоча я пишаюсь тим, наскільки я могутній, але ти буквально людина зі сталі.
Пітон воїн 288 рівня. Він вивчив нову навичку, тому прийшов до тренувального залу, щоб поексперементувати з нею. Коли гравець прийшов до зали, та була заповнена користувачами, що зібралися спостерігати за Відом. Пітон також був і допитливою людиною.
Деякі люди сприйняли Віда за НІП, але коли Пітон, затиснутий натовпом, почув, що гравець може покращити характеристики в тренувальному залі, він почав бити опудало поряд з Відом. Сила, яку вивільняло масивне тіло воїна, шокувала.
Ще з кількома гравцями, які взяли участь у шоу, Пітон ненавмисно відвернув увагу публіки од Віда. Протягом останнього тижня воїн був єдиним користувачем, з яким Від спілкувався до цього часу.
– Дякую за комплімент.
– У будь-якому разі, я з нетерпінням чекаю цього дня! Того дня, коли ми зіткнемося один з одним. Ти ж не розчаруєш мене, еге?
– Ти будеш розчарованим.
– Хах?
– Своєю слабкістю, я набагато міцніший, ніж ти можеш уявити.
– Пфа-ха-ха-ха-ха. – Пітон голосно засміявся. Оскільки його рівень вище 280, він входив до числа сильніших, до нього ставились шанобливо всюди, куди б воїн не пішов. Від заінтригував його, робити гострі зауваження сильнішому. Пітон серйозніше примружив очі. – Я реально чекаю на це.
– Авжеж. – Від попрощався з ним і попрямував до маєтку Родрігеса Мудреця.
«Родрігес Мудрець, Зірка Мудрості, всемогутній у знаннях. Він підкаже мені, який клас ліпше обрати», – сказав він собі.
***
Маєток радника Родрігеса розташувався у північній частині Цитаделі Серабург, і солдати стояли на варті, ходячи навколо. Як тільки Від підійшов до воріт, двоє з них крикнули йому зупинитись.
– Стоп! Що привело вас сюди, незнайомцю?
– Я прийшов до радника. Я маю дещо передати йому від інструктора з тренувального залу.
– Що ж, дуже шкода. Розумію, у вас є справа, та радник не очікує нікого з такою малою славою, – байдуже сказав солдат.
– Але в мене є річ, яку інструктор попросив передати особисто раднику.
– Це не моя справа. Ви вважаєте, що можете відвідати його світлість лише тому, що маєте йому щось передати?
–…
Коротше кажучи, для візитів королів чи дворян потрібна приголомшлива репутація чи подібного рівня слава, а слава Віда була лише 20 очок, і цього надто мало, щоб потрапити в маєток радника.
– Я особисто дуже добре знаю інструктора з тренувального залу. Одного разу він сам мене навчав. Та все ж я не можу дозволити вам увійти до маєтку.
– Якщо ви так кажете, чи дозволено мені залишатися тут доти, доки я не намагаюсь зайти в маєток?
Охоронці були збентежені запитання Віда:
– Поясни чіткіше, мандрівнику.
– Я запитую, чи не заперечуєте ви, якщо я сяду на вулиці та почекаю, поки вийде мудрець?
– Анітрохи. – Байдуже додав солдат. – Вулиця доступна для всіх.
Від легко кивнув.
– Дякую за ваш дозвіл.
– Не варто. Але…
– Так?
– Я кажу вам це, бо ви знайомі з інструктором – радник часто замикається у маєтку на тиждень чи біля того. Особливо, коли небажаний відвідувач стукає у двері, він точно триматиме їх зачиненими. Ви ще готові його чекати?
Лю Бей тричі відвідував Чжуге Ляна, щоб завербувати його, і саме він виявився наріжним каменем у заснуванні нової династії на південному-заході Китаю. Пригадавши відомий епізод, Від кивнув.
– Еге.
Він сів напроти садиби, очікуючи, що радник з’явиться щомиті. Час від часу Від перекидався словом з охоронцями і швидко дізнався, що інструктор користується великою повагою серед нижчих чинів. «Чоловік, який колись мріяв про лицарство, зараз він уже повністю готовий до цього». Тим часом опустилась глуха ніч і маєток Мудреця потемнішав. «Я би збрехав, якби сказав, що сподіваюсь отримати бажане у перший день. Але він не може завжди ховатися всередині».
У такий час Віду марно сторожити маєток, бо Радник спав. Він пішов звідти та попрямував до воріт. Місячна ніч посилює лють монстрів на континенті Версаль. Вони стають наполовину сильнішими та дають на тридцять відсотків більше досвіду. Це викликає підвищену увагу гравців, щоб уникнути смерті.
Ця ніч для Віда стала першою пригодою за межами Цитаделі. На широкому полі купа гравців ганялася за лисицями, кроликами та єнотами – сцена створена новачками, до яких незабаром приєднається Від.
– То в мене є щось, що я можу використати як зброю…?
Він дістав залізний меч, який дав інструктор, і міцно його стиснув.
– Вікно характеристик предмета.
[Важкий залізний меч
Міцність: 54/54
Пошкодження: 10-14
Дають тим, хто закінчив базову програму навчання. Цей довгий меч ліпший за зброю базового типу, яку можна купити в ковальській майстерні.
Дає: + 10 СИЛИ
Вимоги:
Сила 40+
Живучість 35+]
Меч, який дав інструктор, був одним із найкращих, доступних Віду. Він кілька разів махнув ним, зрозумів, що баланс ідеальний, і йому комфортно з цим мечем. Від перевірив іншу зброю
– Характеристики гравірувального ножа!
[Гравірувальний ніж Захаба
Міцність: 984/1000
Пошкодження: 40-54
Короткий невеликий гравірувальний ніж спеціально зроблений для тонкої обробки. Цей ніж дуже гострий.
Дає: збільшує ваші шанси завдати критичний удар.]
Гравірувальний ніж завдав більшої шкоди, ніж важкий залізний меч, але Від обрав останній. Тому що це довга зброя, а, отже, діставала далі. З гравірувальним ножем було б складно атакувати ворога. Важкий залізний меч був корисніший для вбивства монстрів.
Крім того гравірувальний ніж не зношувався швидко завдяки своїй високій міцності. Але перевагою для Віда, який набув навичку ремонт, був важкий залізний меч, що надавав більше можливостей для відточування цього уміння, оскільки зброя не мала великої міцності, а це вимагало частого ремонту.
– Чудово. Гадаю, я готовий іти. – Від крутнув мечем. – Єноти, лисиці, вовки – готуйтесь. Я вас усіх знищу.
У ту саму ж мить коли він попрямував на полювання…
– Даруйте. – Хтось заговорив до Віда, що мовчки собі йшов. – Ви один? – Від обернувся. Прямо перед собою він побачив милу дівчину. На ній був бавовняний капелюх і блакитна шкіряна броня.
«Дівчина», – сказав собі він.
– Так, я один. – Від понизив голос.
– Бажаєте приєднатись до нас на полюванні? У нас є маг, жриця, лучник і монах.
Від глянув поверх її плеча, перш ніж відповів. За нею стояли двоє дівчат в мантіях, а ще парубок, який, на його думку, був рейнджером. Він оцінив їх та зрозумів, чому вони попросили незнайомця приєднатись до їхньої групи.
Всі ці гравці були «слабаками» в одязі та шкіряній броні, з купою обмежень, яким потрібен ще один елемент – танкер, що забезпечить їхній захист.
«Це непогана угода. Це моя перша битва, і, мабуть, ліпше почати у групі. Береженого і Бог береже». – Подумав він.
Від охоче погодився:
– Як на мене, звучить добре.
– Дякую.
Від швидко приєднався до групи.
– Приємно познайомитись. Я – Ірен, жриця 7 рівня. Я спеціалізуюсь на зціленні та божественному захисті.
– Я маг шостого рівня, звати Ромуна. В основному маю справу зі стихією вогню.
Спочатку представилися дві дівчини, а затим прийшла черга парубка. Він з цікавістю вивчав лице Віда, перш ніж заговорив:
– Я – Пейл, лучник 6 рівня. У тебе є яйця, чуваче, отак самому йти на нічне полювання.
– Хе-хе, я – Сурка, монах сьомого рівня.
Вони назвали свої імена та рівня і тепер настала черга Віда.
– Я – Від, третій рівень.
– …
Тихий шок охопив інших. Пейл набрався мужності та запитав:
– І яке в тебе спорядження?
– Все, що я маю, – це меч.
– …
Окрім пилу в кишенях у Віда було тільки п’ять срібних. Хороші шкіряні обладунки, якщо не брати до уваги одноразові, коштують тридцять срібних. Від не заморочувався зі звичайними завданнями, то ж у нього не було грошей на купівлю шкіряних обладунків.
– А твій клас?
– Не визначився. – Відповів Від із сумнівом хитаючи головою. Він відчував, що щось не зовсім правильно, але не міг чітко зрозуміти чому.
– Боже! – нарешті видихнув Пейл. Він виглядав абсолютно розгубленим.
– Думаю, це твоя справа без поспіху обирати, який клас для тебе найкращий… До речі, здавалося, що ти полюєш один. Ти вперше тут?
– Так, я новенький у грі з віртуальною реальністю.
– Розумію. Чому я не здивований, дізнавшись це?
Почувши відверту відповідь Віда, Ірен і Ромуна похмуро глянули на Сурку. Їхні очі говорили. Що вона вибрала не того хлопця. Третій рівень, клас: не визначився. І наче цього було мало, цей пошарпаний на вигляд парубок виявився новачком у віртуальній реальності.
Нестача досвіду, як правило, виявляється фатальною, коли доводиться протистояти монстру в першій битві. Людина просто втрачає холоднокровність, втрачає розум, а потім втрачає своє життя, саме у такому порядку. Вони усвідомлювали це, бо пережили свою участь у гуртку для початківців.
Звірі, хоча і призначені для початків із Цитаделі, та все ще є досить жорстокими і сильними. У буквально сенсі виклик для одинокого гравця.
– Ух… гадаю, у нас є певні проблеми.
Пейл не знав, що сказати і невиразно посміхнувся. Від вирішив говорити прямо, щоб врятувати всіх од дискомфорту.
– Я покину групу, якщо ви вважаєте, що я завдаю більше шкоди, ніж користі.
– Мені жаль.
Сурка зрозуміла свою помилку і вибачило поклонилася Віду. При другому погляді, вона побачила, що він носив початковий одяг.
«Я думала, що він сильний, бо має залізний меч. Господи, де він взяв цей меч? Зброя видається надзвичайно хорошою…» – Сказала вона собі.
Від одділився від групи і сам пішов на поле. Пейл і Сурка почувалися винними, відмовивши йому.
– Що нам тепер робити? Шукати заміну?
Людей для заміни було аж ціле море. Єдині створіння, яким потрібен довгий час для досягнення певної мети на континенті Версаль, це гравці, у монстрів усе інакше.
– Слухай, ми вже вдарили по рукам.
– Якщо ми працюватимемо в команді, то все вийде, так?
– Гадаю, що так, але…
– Тоді спробуймо.
Вони наздогнали Віда. Він був зайнятий спостереження за купкою кроликів і єнотів, що стрибали туди-сюди. Від не знав загальних відомостей про монстрів, скільки шкоди вони можуть завдати та який шаблон використовують для нападу.
Пейл сказав:
– Перепрошую, якщо ти ще зацікавлений, можеш приєднатися до нас.
– У мене низький рівень. Якщо у вас з цим усе гаразд, то я хочу грати з вами, люди, – обережно мовив Від.
– Ну, все нормально. Тепер ми команда. Тобі не потрібно викладатися на повну в перших рядах, якщо хочеш, можеш йти позаду нас.
Пейл запропонував Віду стояти позаду, замість того, щоби брати активну роль у полюванні. На їхню думку, він був звичайнісіньким новачком.
– Ви впевнені щодо цього?
– Так. Ти не зможеш зібрати стільки досвіду, скільки можна, щоб нашкодити команді, коли не викладаєшся на повну, але на цьому етапі твоїм пріоритетом є підвищення рівня. Послухай, третій і шостий рівень мають велику різницю, навіть якщо між ними всього лише три рівні. Якщо ти на третьому рівня і вкладеш всі свої додаткові бонусні очки у силу, то матимеш двадцять п’ять. У мене сорок. Додай до цього десять бонусних очок від переходу до класу – і розрив між нами різко збільшиться.
– …
Пейл опустив це, але додаткові винагороди відповідно до класу гравця були набагато примітнішими.
Наприклад, візьміть лучника, що відмахується мечем, і воїна-мечника, мечник може завдати вдвічі більше шкоди, ніж лучник з мечем. З іншого боку, стріла мечника нашкодить у половину менше, ніж стріла лучника. Тож, м’яко кажучи, для інших було розчарування, що Від не мав класу.
– А зараз стій позаду, Віде, і спостерігай, як ми знищуємо мобів. Коли помітиш вільне місце, підходиш, атакуєш і відступаєш. Нам допоможе, якщо ти просто зіб’єш монстрів з пантелику, перенаправивши їхню увагу на щось інше.
Від кивнув:
– Розумію.
Ніяковість була залагоджена, і Від вирішив приєднатись до їхньої групи та разом полювати на монстрів. Це мисливська команда, призначена для боротьби з нерозумними звірами навколо Цитаделі, його товариші по групі вже займались полювання без нього. Справа в тому, що вони розуміли – надто ризиковано, коли тільки Сурка, монах, спритність якої дозволяла ухилятись від атак і компенсувала низький рівень захисту, танкувала на першій ліній. Ось чому вони шукали танкера.
***
– Чорт забирай.
Ан Хьондо, спадкоємець Бонкук Кумдо, однієї з традиційних шкіл фехтування в Кореї, невдоволено стиснув губи. У доджангу сотні підлітків і дорослих практикували кумдо, викрикуючи бойові кличі або кіхап, мовою Бонкук Кумдо.
– Яц!
– Яц!
Ан Хьондо чув, як лунають кіхапи та свистячі звуки, породжені рухом мечів. Як тільки людина освоїть фехтування, звук дає їй підказку про те, на якому етапі знаходиться учень кумдо. Ан Хьондо визнано найкращим майстром кумдо у всьому світі, він – чотириразовий чемпіон світу з фехтування.
Як тільки Ан Хьондо досягнув зрілого віку, він зайнявся власним доджангом, присвятивши свій час і енергію тренуванню наступного покоління практикуючих кумдо, але й сам ні на секунду не полишав меча.
– Я не бачив нікого достойнішого. Я мав правильно навчити те дитя, коли воно було тут. У ньому є щось, щось, що може перевершити мій талант. До того ж у нього є нерви та яйця.
Ан Хьондо колись був упевнений, що у нього досить багато компетентних учнів. У них вистачало таланту, щоб претендувати на медаль на чемпіонаті світу з фехтування, який проводять кожні п’ять років.
Проте одного разу сприйняття великого майстра перевернули з ніг на голову.
***
Рік тому.
Парубок близько двадцяти років відвідав доджанг Ан Хьондо.
– Вітаю, я – Лі Хьон. Прийшов сюди, бо мені порекомендували це місце як найкращий доджанг.
– Синку, ти раніше тримав меч?
– Ні, сер. Тому я тут, щоб навчитися.
– Саме так. Ти повинен вчитися. Вчитися і вчитися, поки не зрозумієш світ фехтування, тоді ми зможемо поговорити про те, хто найкращий.
Ан Хьондо повірив, що на цьому все закінчилось, і на деякий час забув про це дитя. Затим одного ранку він побачив Лі Хьона, що махав мечем у потоці сонячного світла.
Лі Хьон годинами розмахував мечем. Рух синхронізувався з його диханням, а меч видавав прекрасний звук. Він уже досяг етапу, який перевищує можливості, які початківець набуває за кілька місяців. Ан Хьондо викликав підлеглих інструкторів і запитав їх про Лі Хьона, котрий виявився відданим невпинним тренуванням.
– Говорячи про цього учня, він трохи божевільний. Я не бачив нікого, хто би був більше одержимий тренуваннями, ніж він.
– Наскільки одержиме це дитя?
– Як тільки він бере меч в руки, то не опускає його, доки ми не заберемо у нього зброю.
– Вам потрібно відібрати меч, щоб зупинити його?
– Так, майстре. Якщо ми залишимо його самого, то він так вперто розмахуватиме мечем аж поки не виб’ється з сил. Першого дня, коли він приєднався до доджанга, то продовжував махати мечем аж до того, що стер долоні до крові.
– Він зайшов так далеко…
– Так, майстре. Точно те саме відбулося на другий день. Він тренувався з мечем навіть під час кровотечі, аж доки не утворився мозоль, міцно тримав зброю, а долоні були міцними, як камінь. Тож не дивно, що він так швидко досягнув такого рівня.
– Він дивовижний!
Ан Хьондо обрав Лі Хьона своїм наступником, не сказавши йому про це.
Талант і працьовитість. Цей учень мав обидві чесноти, а те, що насправді захоплювало майстра, це очі парубка. Коли Ан Хьондо навчав свого потенційного наступника у поєдинку, очі хлопця сяяли чимось особливим.
Це була воля до боротьби, яку у звичайних людей ослабила цивілізація. Ось що він знайшов у Лі Хьоні.
Це все ще був час випробувань для нього. Ан Хьондо вважав, що рано говорити Лі Хьону про свої плани, це може поставити під загрозу прогрес учня. Тому майстер ставився до парубка досить байдуже, мотивуючи його безліччю цілей і здалеку спостерігаючи за його просування.
Затим, одного дня, Лі Хьон припинив приходити в доджанг.
***
– Фух. – Ан Хьондо глибоко зітхнув. – Цікаво, що він робить. Я мав зробити його своїм наступником, коли ще міг.
***
Прикрившись Пейлом, Від спостерігав за битвою з безпечного місця.
– Ірен, допоможи мені!
– Прийнято! Вогняна куля! – втрутилася Ромуна.
– Божа сила веди нас до тріумфу: благословення!
Доки Сурка, монах, атакувала лисицю в лобову, Ромуна, Пейл та Ірен надали на звіра ззаду. Вони обрали цю стратегію, тому що Сурка має сьомий рівень, найвищий серед них, а решта – це слабаки з досить низьким захистом і малим запасом життя.
Лисиця швидко переміщалась з одного місця на інше. Вона уникала кулака Сурки з невеликими втратами, а удар хвостом, коли звір несподівано міняв позицію, часом був досить небезпечним, що змушувало відступати.
Коли витривалість зменшувалась, Сурка часто опинялася під загрозою знерухомлення. Тоді Ірен використовувала на ній швидше зцілення, щоб поповнити їй життя і витривалість, поки інші нападали на лисицю, щоб відволікти звіра від монаха.
Вони непогані.
Команда робота квартету – очевидна.
Вони не хотіли дешевих речей, і не працювали заради дрібниць. Йому здалося, що розуміння серед його товаришів по команді накопичувалось з часом. Можливо, вони об’єднались в іншій онлайн грі, перш ніж перемістились до Королівської Дороги.
І все ж таки їм довелося посилити увагу, полюючи на лисицю п’ятого рівня.
Єноти і кролики були легкою забавкою, з якою Сурка могла впоратися сама. Але лисиця, м’яко кажучи, була запеклішою.
Від легко зрозумів, що ця група зосередились на лисицях у своїй мисливській гонитві. Якийсь час він спостерігавав за битвою, доки не подумав, що побачив достатньо.
Його гострі очі вловили закономірності руху лисиць і Сурки.
Це простіше, ніж він думав.
Вони перевершували свого ворога числом: чотири до одного. Лисиця рухалась повільно і передбачувано, наскільки він міг зрозуміти. Від спостерігав за цим, доки не набрався достатньо впевненості. Затим він витяг залізний меч і покинув сховок.
Сурка посміхнулась йому, коли він наближався до неї.
– Обережніше, Віде.
– Угу. – Його відповідь була вельми короткою.
Монстром на їхніх радарах знову стала лисиця.
– Я збираюся привернути її увагу першою, Віде, ти атакуєш пізніше. Уже майже коли вона буде мертвою.
Сурка кулаком вдарила лисицю, що мимоволі стрибнула на неї. Ромуна, Пейл та Ірен невпинно атакували жертву з відстані, як фізично так і магічно.
Коли життя лисиці опустилось до третини, Від наблизився.
Він не мав досвіду битв у грі з віртуальною реальністю, але був знайомий з реальними боями на мечах через сотні поєдинків. Плюс, він завдав опудалу десятки тисяч ударів.
Залізний меч за якусь мить намалював у повітрі яскравий білий слід. У кінці розкішного півкола була лисиця.
Від так точно підібрав час для атаки, що монстр навіть не спробував ухилитись від неї.
[КРИТИЧНИЙ УДАР!]
Вискочило вікно повідомлення, яке бачив тільки Від. Критичний удар!
Він з’являвся лише тоді, коли шкода подвоювалася в результаті ефективної атаки, це наслідок правильно підібраного часу.
Спалах.
Лисицю розрізало навпіл, і вона зникла в яскравому світлі. Випало два предмети. Шкура лисиці та м’ясо.
М’ясо можна перетворити на стейки, приготувавши на багатті, а лисяча шкура – один з найпопулярніших матеріалів для виготовлення одягу. Але це вимагає відповідних навичок. Новачки рідко вивчають такі навички, як кулінарія та пошиття одягу. Найчастіше цим предметам судилося опинитися на полиці найближчого магазину.
– Чудовий рух! Цього разу тобі пощастило.
Посміхаючись, Сурка зібрала предмети.
Пейл і Ромуна, які готували найсильніші заклинання на випадок контратаки, були у захваті від успіху нового товариша по команді.
– Віде, ми розподілимо речі, коли закінчимо полювання.
– Гаразд.
– Тоді я піду заманювати ще одну лисицю. Готуйтесь!
– Добре. Знову приведу лисицю із предметами.
– Ух. Наче це залежить від мене. – Комічно буркнула Сурка.
Вона вдарила лисицю, що блукала неподалік, і привела її ближче.
– Вогняна куля!
– Благословення. Рука зцілення.
Сурка шалено атакувала, в той час як лисиця швидко рухалась. Пейл і Ромуна теж заповзято нападали на звіра. Залізний меч Віда почав рухатися, коли у лисиці залишилось сорок відсотків життя. Зброя вислизнула з піхов і вдарила монстра, як блискавка.
Свист.
Як часто буває, цього разу лисиця не залишила жодного предмета, не те, щоб предмети, які випадають зі звичайних лисиць, мали якусь велику цінність.
На третій лисиці меч вступив у дію, коли у неї було п’ятдесят відсотків життя.
Цього разу не було критичного удару, тож лисиця пережила перший удар Віда. За цим послідувала плавна, як рідина, що тече, атака. З убитої лисиці випав тільки один предмет.
– Що?
– Це здається дивним.
– Ми полюємо на лисиць швидше.
– Коли Від атакує їх, вони майже завжди гинуть.
Через кілька лисиць його товариші по команді виявили цю особливість. Оскільки Від приєднався до групи, швидкість, з якою вони полювали на лисиць, зросла. Як тільки він витягував залізний меч, звірі безпорадно гинули. Вони зникали у світлому спалахові в ту мить, коли Від змахував мечем.
– Як так!
Рот Пейла відкрився і планував залишитись у такому стані на деякий час. Через те, що Від убивав лисиць так швидко, Сурка була зайнята заманюванням нових монстрів здалеку.
Навіть якби Пейл не завдавав собі клопоту, щоб випускати стріли, темп полювання навряд чи сповільнився б. Цю очевидно незрозумілу ситуацію в очах інших членів команди, пояснювали характеристики Віда.
Спочатку він отримав десять очок сили під час активації свого облікового запису, плюс сорок очок, які отримав у тренувальному залі. Від вклав однакову кількість бонусних очок, отриманих за два рівні, у силу та спритність. В результаті його сила і спритність дорівнювали 55, а витривалість була 50.
Ба більше, Від насолоджувався десятьма очками сили від залізного меча, яким зараз користувався. Щоб мати таку силу тільки піднімаючи рівні, потрібно досягти одинадцятого рівня і все вкладати лише в силу.
А також спритність, витривалість, сила волі та живучість Віда були набагато вищими за його нинішній рівень. Потрібно як мінімум ще вісім-дев’ять рівнів, щоб так покращитися.
Від третього рівня конкурував із воїнами-середнячками тридцятого.
Більш дивовижним фактом було те, що він підняв володіння мечем до четвертого рівня, поки гамселив опудало. Це привело до збільшення завданої ворогу шкоди на ще сорок відсотків.
Наразі шкала володіння мечем заповнена на 98 відсотків. Як тільки він досягне п’ятого рівня, сила атаки зросте до п’ятдесяти відсотків. І останнє, але не менш важливе: залізний меч, що дав йому інструктор, був досить потужною річчю для нинішнього рівня Віда. Підсумовуючи, лисиці для нього були легкою забавкою.
– Цей меч повинен бути унікальним предметом.
Пейл одразу зробився нашорошеним. Іншим чином вони не могли розумно пояснити незвичайну силу Віда. Вони все ще новачки, тому не могли зрозуміти, як він підбирав потрібний момент. У битвах в онлайн іграх з віртуальною реальністю, оскільки всі дії пов’язанні з рухами гравця в режимі реального часу, знавець бойових мистецтв буде, очевидно, кращим, ніж звичайна людина. Від використовував фехтувальні прийоми, які тренував протягом року, аж до тривіального маневрування, що було непомітно для нетренованого ока. Вони просто вірили, що у нього розкішний меч.
– Чудово.
Схвильована Сурка заманювала лисиць одну за одною.
Від міцно тримав меч. У нього був піднесений настрій, бо фехтувальні прийоми, які він вивчив і тренував, виявились результативними.
– Я не змарнував рік. Зараз! – крикнув собі.
[КРИТИЧНИЙ УДАР!]
Багато атак Віда були критичними. Він передбачив, куди рухатиметься лисиця, і вдарив саме туди, куди вона прямувала. Його річне навчання, що вимагало поту і крові, приносило свої плоди.
– Яц! Яц! – з його губ лунали жваві бойові кличі. Він занурився у бій повністю, підтримуючи зоровий контакт з лисицями і безжально розмахуючи мечем.
Ірен і Ромуна захихотіли на комічне видовище дій Віда та такої серйозності. Раптом лапа лисиці подряпала його торс.
– Рука зцілення!
Торс Віда спалахнув білим кольором. Затим він зрозумів, ще до того як на нього вплинула божественна сила, його життя просіло мінімально.
– Можливо…
Від звернувся до Сурки, що бігла заманювати чергову лисицю:
– Сурко.
– Так, Віде?
– Скільки в тебе очків життя?
– Сто п’ятдесят. А що?
– О, нічого. Мені просто цікаво.
Лисиця може завдати шкоди максимум п’ятнадцять очків. Без захисту, Від отримав максимальні пошкодження, але його життя більше семисот одиниць.
– Гаразд, Сурко. Як щодо того, щоб тепер танкував я?
– Ти впевнений?
– Угу. То ж, ти продовжуєш заманювати лисиць. Ромуна й Ірен не можуть далеко відходити, бо їхня витривалість швидко закінчується. Пейле, ти можеш стріляти у лисиць на відстані, щоб заманити їх сюди? – дуже швидко Від узяв на себе роль лідера групи.
– Авжеж.
– Тоді, Пейле, будь ласка, допоможи Сурці привести сюди лисиць.
Від рухався шалено. Коли Сурка бігла назад, отримавши шкоду від лисиць, він швидко розбирався з ними. Звірі, приманені стрілами Пейла, негайно гинули від сірого спалаху його меча. Від отримав четвертий рівень. Він вирішив кинути всі бонусні бали на спритність. Що вища спритність, то легше ухилятись від ворожої атаки, і більша ймовірність зачепити ворога. Ця характеристика прямо пов’язана з ухиленням і точністю.
Залізний меч, яким володів Від, був дивовижним для новачка, забезпечуючи виграш у силі.
Полювання тривало. Заскочені швидким темпом, Ромуна й Ірен не могли повірити своєму щастю. Вони ніколи не бачили такого фантастичного полювання.
– Сурко, приведи сюди ще лисиць.
– Точно. Залиш усе інше нам. Ти можеш повністю сконцентруватись на заманюванні.
– Добре, унні.
Сурка була зайнята приманюванням до них лисиць. Цим же займався і Пейл.
Якби Від полював сам, йому довелося би блукати у пошуках монстрів і часто відпочивати, щоб поповнити витривалість, коли вона закінчувалась. Натомість команда забезпечувала приманку і священика, що значно пришвидшило темп полювання.
Це не так, як одиночна гра.
Коли Від грав у Континент Магії, навколо нього завжди були монстри. Він ходив у підземелля, заселені чудовиськами, і бився з ними як заманеться. Ходив днями і ночами, поки не закінчувались зілля і трави. Інвентар був заповнений такою кількістю предметів, що заважало йому рухатись. Монстри наскакували зненацька. Від бився у колі почвар. Він убив так багато, і стільки ж разів був убитий.
Від зрозумів, що гра у групі сильно відрізняється від того, як він грав раніше. Це було набагато ефективніше, і йому було веселіше. Але невдовзі їхня стратегія дала зворотний результат.
– Кья! – Сурка допустилася смертельної помилки. Коли вона намагалась заманити лисицю, то ненавмисно привернула увагу вовка.
Намагаючись утекти, Сурка закричала:
– Біжіть!
Гарчання.
Вовк гнався за Суркою, з його пащі крапала слина.
Поки інші вагались, вовк постійно нападав на Сурку. Він був швидшим за лисицю і легко наздоганяв її. Ситуація видавалась безнадійною.
– Я врятую її. Вам слід тікати. Сила Святого Духа віднови її здоров’я. Рука зцілення! – Жриця відкинула порив рятувати своє життя, знову і знову кидаючи руку зцілення, щоб поповнити життя Сурки, яке постійно зменшувалось.
– Хай йому грець! – після короткого вагання Пейл почав стріли у вовка.
Один, другий, третій постріл. Як тільки він діставав стрілу, то відразу стріляв. Чисельні постріли, його особлива навичка, полетіли у вовка, але той ледве здригнувся. Тепер, коли звір відмітив усю групу як своїх ворогів, він зрештою нападе на Ірен і Пейла, як тільки прикінчить Сурку.
Що ж робити Віду? Він тримав меч і вийшов уперед.
Чи може Від це зробити? Чому ні! На перший погляд, зуби та кігті вовка виглядали загрозливо.
Від закладався, що звір накинеться на нього всією вагою та замість того, щоб дерти його пазурами, скажено кусатиме.
– Тобі краще мати зі мною, ніж з кимось іншим. – Сказав він, ставши на шляху вовка.
Від не очікував, що монстр зрозуміє ці слова, але той ніби інстинктивно зрозумів, що прямо перед ним з’явився найсмертоносніший ворог, вовк одразу перевів погляд на мечника.
Гарчання.
Вовк стрибнув прямо на Віда.
Він стрімко крутнувся убік, забираючись з напрямку атаки звіра та замахнувся мечем. Зуби монстра ледь не розірвали йому горло. Лише одна подряпина зняла 80 очків його життя.
– Віде, тікай! У мене скінчилась мана, тому я не можу допомогти тобі Рукою зцілення, – крикнула Ірен.
«Чорт. Яка жриця не знає, як стежити за своєю маною?» – подумав він.
Оскільки основне завдання Ірен – зцілення, то їй завжди слід зберігати певну кількість мани на випадок надзвичайних ситуацій. Якщо ні, то хтось може загинути, або, у гіршому варіанті, вся група буде знищена.
Від гадав, що в Ірен, мабуть, було щось у рукаві, коли вона вирішила прийти на допомогу Сурці. На його розчарування, все що у жриці було – це добре серце.
Скрутне становище не дало Віду часу звинуватити її. Вовк загарчав на нього.
Після кількох спалахів од Ромуни, ззаду більше не надходила магічна сила відновлення. Безсумнівно, у неї закінчилась мана. Лише Пейл залишився – він стріляв здалеку. Вовк покрився кров’ю, проте марні намагання тільки посилювали його агресію.
– Підходь, виродку! – Від замахнувся мечем – і зійшовся зі звіром у бою.
Виття.
Зі скавулінням вовк стрибнув на нього. Цього разу поза та рухи Віда різко змінились. Ноги були ніби приклеєні до землі, а талія і плечі рухались вперед-назад. Як легкий вітерець, Від пропустив повз себе лютого вовка.
«Я буду дурнем, якщо помру тут».
Від міг передбачити наступник кров вовка, і одна рана не була настільки страшною, як він думав.
«Я знаю, що зможу його перемогти».
Він навмисно ослабив хватку на мечі.
Скавуління.
Вовк зайшовся квилінням від болю. Навіть після того, як Від пожертвував значною частиною своєї сили в обмін на вищу швидкість, пошкодження, нанесене мечем, було значним.
– Чорт! – Від також отримував поранення щоразу, як вовк атакував його пазурами. Життя з 700 опустилось до 200. Він уже вкрився власною кров’ю.
– Вибач, Віде! Я не можу його зачепити. Він рухається дуже швидко!
Низька спритність Пейла унеможливлювала шанс влучити у вовка, що рухався як блискавка.
– Я теж буду битись. – Сурка наблизилась до Віда. Вона вже була раненою, коли її переслідував вовк, її життя опустилось нижче за половину.
Спотикаючись нетвердими ногами, Від сказав:
– Послухайте. Вам слід бігти у безпечне місце, доки я можу вас прикрити.
– Але…
– Це ваш єдиний шанс. Негайно!
Пейл і Сурка перезирнулись, але навіть не показали ні найменшого бажання тікати.
Від похмуро промимрив:
– Ви – дурні! Який сенс жертвувати своїми життями заради незнайомця?
Пейл відчував бажання заплакати. Для розуміння, Від міг уникнути смерті, якби захотів. Він міг обігнати вовка, кинувшись до воріт Цитаделі, де охорона захистила б його від загрози. Натомість Від вийшов уперед, тримаючи меч, і зіткнувся з вовком заради товаришів по команді, яких годинами раніше навіть не знав.
– Віде, – очі Сурки наповнились сльозами. Вона, невинна і чутлива, була глибоко зворушена його героїчним вчинком.
Стежачи за вовком, Від рішуче сказав:
– Якщо хочете залишитись, то нехай. Я зроблю все можливе, щоб перемогти виродка. Проте, ви все одно маєте чкурнути звідси, як тільки мене вб’ють.
– Угу.
– Пообіцяйте, що ви так і зробите.
– Добре.
Сурка і Пейл відійшли, даючи місце для дії, і Від продовжив криваву боротьбу з вовком, який все ще становив серйозну загрозу.
Його життя знизилось до 150, а потім зменшилось до 70. Залізний меч постійно на дюйм проходив повз вовка. Звір так кровоточив, що здавалося один удар звалить його, але Віду поки що не вдалося це зробити.
Ірен та Ромуна зрозуміли, що життя Віда зрештою досягло критичного моменту, опустившись нижче десяти відсотків.
Пульс Пейла підскочив, а серце Сурики шалено забилось. Вони намагалися спрямувати агресію вовка на себе, та той усвідомлював, що Від має померти першим, тому нехтував іншими гравцями.
Ще один удар – і мечник загине.
Якщо Від загине, то втратить деякі предмети зі свого інвентарю, опуститься на один чи кілька рівнів, і буде покараний: йому заблокують доступ до Королівської Дороги протягом наступних двадцяти чотирьох годин, і все тільки тому, що він вирішив пожертвувати свої життям для порятунку купки незнайомців.
Вовк фиркнув, відчуваючи, що переважає свого ворога.
Гарчання.
Коли вовк стрибнув, щоб прикінчити Віда останнім ударом, меч, що неодноразово промахувався, нарешті розідрав ребра звіра.
Перед очима гравця спалахнув цілий каскад повідомлень.
[Ваш рівень зріс!]
[Рівень зріс:
Володіння мечем [5] + 50% до СИЛИ
+15% спритність]
[Ви отримали нову навичку: Техніка гравірувального ножа.]
За вовка дісталось стільки досвіду, що рівень Віда піднявся до п’ятого. Він похитав головою, наполовину здивований цим.
– Що таке техніка гравірувального ножа? Вікно навичок!
Ідентифікація (Рів.1 0%): дозволяє дізнатися справжню цінність нерозпізнаних предметів.
Споживання магії: 30.
Скульптура (Рів.1 0%): дозволяє обробляти різні типи матеріалів. Товари, що мають високу художню цінність, коштують ціле багатство. І легше завойовують серця дівчат.
Ремонт (Рів.1 0%): дозволяє вам ремонтувати зброю та обладунки. Вище п’ятого рівня можна створювати нову зброю та приладдя.
Ремесло (Рів.1 0%): надає додатковий ефект на різні типи ремісничих навичок, а ще на вміння володіння мечем.
Володіння мечем (Рів.5 0%): збільшує силу атака та ранги ударів для мечів.
Техніка гравірувального ножа (Рів.1 0%): дозволяє різати невидиме і нематеріальне.
Витрати магії: 50 очок на секунду.
Легенда говорить, що великий майстер Захаб випадково відкрив істину, коли займався скульптурним мистецтвом, – що скульптура це мистецтво перевтілення всіх творінь за волею скульптора. Таємна техніка Захаба передається його наступнику.
Від перевірив вікно навичок та недовірливо похитав головою. Йому потрібно спробувати цю техніку гравірувального ножа, щоб зрозуміти, що це за чортівня. Вона шалено жере ману. На його рівні він не протримається довше двох секунд.
У будь-якому разі вовк загинув.
Стогін.
Від гепнувся на землю, його обличчя побіліло. Затим до нього прибігли Пейл, Ірен, Ромуна та Сурка. Перші слова, які він сказав своїм товаришам, були такими:
– Сурко, ти в порядку?
– Віде…
Ірен і Ромуна були на межі того, щоб розплакатись. Сурка не приховувала сліз. Пейл, єдиний чоловік, окрім Віда, втратив слова, охоплений хвилею емоцій.
Якщо життя гравця опускалося нижче десяти відсотків, він повільно помирає. За хвилину Ірен відновила трохи мани і використала Руку зцілення, щоб витягти Віда з обіймів смерті.
– Дякую, Ірен.
– На здоров’я, Віде.
Погляди між Відом та Ірен потеплішали; це було ознакою того, що вона захоплювалась ним, те саме стосувалось Ромуни та Сурки. На його подив, навіть Пейл тепер ставився до нього з повагою та захватом, яких раніше не проявляв.
– Ходімо далі, – сказав Від, коли йому стало краще.
– З тобою все гаразд?
– Еге. Живий і здоровий, – сказав він, закочуючи рукав, щоб показати мускули.
Сурка більше не допускалася тої самої помилки. Група під керівництвом Віда зробила приголомшливий рекорд розібравшись із 60 лисицями протягом наступних чотирьох годин.
Ромуна, Ірен, Пейл і Сурка підвищили рівень, так само як і Від, який досягнув шостого рівня. Він вклав усі бонусні очки у спритність.
– Ух. Гаразд, – сказала Ромуна, сильно пітніючи через виснаження від надмірного використання мани.
– Ми мусимо йти. У нас заняття зранку.
– Нам слід зібратися і знову разом пополювати. Ти будеш тут завтра, так? – запитала Ромуна Віда, який злегка кивнув.
– Чи можу я додати тебе як друга до списку? – спитала Сурка.
Пейл та Ірен усміхались.
– Угу. – Від додав їх до свого списку друзів і попрощався.
– Це твоя частина.
Від отримав три срібних, коли вони розділили впольовану здобич. Після того, як інші пішли, він попрямував далі полювати. Ось чому він ненавидів грати у групі. Коли справа ставала серйозною, люди йшли.
Від шукав монстрів, бо до сходу сонця залишалась ще година. Він пройшов повз легку здобич, таку як єноти та лисиці, і покинув межі Цитаделі, щоб зайти до лісу, про який говорилось, що вовки ховаються у кожній тіні.
Виття.
З’явилась зграя вовків. Вони припали до землі та наблизились до Віда, що йшов один, їхні очі блищали від радості. Система Королівської Дороги дозволяла монстрам піднімати рівень завдяки сутичкам між почварами або вбивством гравців, тому вовки шукали самотніх персонажів. Однак, коли вони глянули в очі Віда, то інстинктивно попідгинали хвости.
«Ці очі…»
«Ця людина не вважає нас своїм ворогом».
«Він знищить нас заради досвіду».
«Багато досвіду. Випадають хороші предмети. Ось що він хоче від нас».
Вовки зрозуміли наміри Віда. Ба більше, його воля до боротьби примусила їх затремтіти від страху.
Круть. Шух.
Вони швидко розвернулись, щоб тікати.
– Як смієте.
Залізний меч не знав милосердя, а Від не знав честі. Він відверто бив мечем у спини вовків, що тікали, загнав їх у кут і вони не мали шансу на порятунок, після чого знищив усіх звірів.
– Ви, сучі діти, давайте!
Кожного разу, коли меч розрізав повітря, ще один вовк занурювався у відчай. Швидкий і нещадний. Надзвичайні фехтувальні прийоми Віда навели страху на вовків.
То чому ж він так важко боровся із самотнім вовком, коли його товариші по команді були поряд? На межі між смертю і життям Від завдав останнього удару, щоб убити звіра. В очах його товаришів по команді йому пощастило. Він зберігатиме цю таємницю.
Як тільки сонце піднялося, Від покінчив із вовками. Він полишив поле бою та попрямував до маєтку радника Родрігеса.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. У Фейсбуці реагую трохи швидше.
У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Або можете поблукати по сайту. Вам неважко, мені приємно.