Інші варіанти назви: Скульптор місячного світла / Легендарний скульптор місячного світла / ЛМС / СМС / ЛСМС
Англійська назва: The L. Moonlight Sculptor / LMS
Мова оригіналу: корейська
Автор/ка: Nam Heesung (남희성) / Нам Хісон (Нам Хвісон)
Жанри: бойовик, бойові мистецтва, наукова фантастика, пригоди, комедія, фентезі, шьонен, ЛітРПГ
Рік: 2007
Томів: 58
Випуск: завершений
Перекладачка: Silver Raven
Переклад: у процесі
Опис: Людина, покинута світом, людина, що поклоняється грошам, людина, відома як легендарний Бог Війни у дуже популярній MMORPG «Континент Магії». З досягненням повноліття він вирішує попрощатися з грою, але спроба заробити щось за вкладений час і зусилля має такий наслідок, якого ніхто не міг уявити.
Завдяки ряду випадковостей його легендарний персонаж продається за 3 мільярди вон, приносячи йому велику радість, що змінилась глибоким відчаєм, бо він змушений віддати майже все жадібним лихварям. Відкривши можливість заробляти гроші завдяки іграм, головний герой піднімається з прірви з новим наміром і йде прямо до нової епохи під керівництвом першої в історії MMORPG у віртуальній реальності «Королівська Дорога».
Це легенда про Лі Хьона, про шлях до вершини, з серцем, що любить тільки рідних, з безмежним прагненням до грошей, про його винятковий розум, треноване тіло і вмінням наполегливої праці, що завжди підтримувало головного героя на плаву.
Переклад з англійської. Тобто переклад з перекладу, деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут, сторінка тут.
Реквізити НБУ для потреб армії тут.
Реквізити НБУ для гуманітарних цілей тут.
Розділ 7. Неосвічені новачки
– Це абсурдно! – вигукнув Чун Ільхун. Він ніколи раніше не йшов проти рішення Ан Хьондо, але цього разу не міг стояти осторонь. – Суперник – новачок. Новачки-фехтувальники не вміють правильно користуватися справжнім мечем у бою!
– Ох, Ільхуне! Я питав не тебе. Я говорив зі своїм суперником! Ти заважаєш моєму поєдинку! – голос Ан Хьондо лунав по всьому доджангу.
Відверто, ніхто не міг зупинити Ан Хьондо. Якби вони спробували, то виникли серйозні б наслідки.
Вони не могли дозволити собі піти на такий ризик.
Інструктори мовчали, дивлячись на Лі Хьона, щоб той відхилив пропозицію.
«Ліпше зараз втекти, ніж бути побитим».
Бій справжніми мечами…
При бою справжніми мечами буквально будь-хто, хай яким би вправним він не був, злякався навіть не задумавшись.
Проте Лі Хьон стояв непорушно.
Ан Хьондо поаплодував йому.
– Добре. Ти не відступив. Прямо як справжній чоловік. Сунхуне, піди до моєї кімнати і принеси два мечі зі стіни. Ти знаєш, де вони?
– Учителю…
Ситуація погіршилася. Ті мечі чудово різали. Чун Ільхун відчував, що результат бою буде невблаганно жахливим.
*****
«Меч…»
Лі Хьон стояв, тримаючи справжній меч. Він відчував, що йому думки були ясними, ніби він щойно прокинувся.
«Га, чому я тут?»
Лі Хьон покинув лікарню, щоб піти до книгарні. Потім він побачив доджанг. Він прийшов сюди не для того, щоб битися, просто хотів очистити розум від невеликого розчарування.
Хороше тренування і гарно викластися на роботі – ці дії освіжали.
Кинути виклик доджангу.
Поєдинки на мечах.
Лі Хьон не протестував.
Дерев’яний меч проти дерев’яного меча.
Це був чесний бій.
Жодних причин для відмови.
Перший суперник був трохи слабким, він відчував, що суперник мало знається на техніці меча. Силові тренування не обов’язково вели по шляху становлення сильнішим. Потрібно правильно використовувати потенціал м’язів. Що з’являється, коли людина користується технікою дихання та гнучкістю тіла.
Першому супернику бракувало досвіду в цій частині.
Інший суперник з’явився після того, як перший програв. Проти вмілого мечника з немалим досвідом Лі Хьону довелося шукати слабкі місця.
Майстерність меча, орієнтована на оборону.
Однак воно було не ідеальним. У потрібний момент він зміг знайти недолік.
Врахувавши швидкість руху меча супротивника, Лі Хьон використав різницю між їхніми швидкосятми, щоб атакувати слабке місце.
«Це завдяки Королівській Дорозі. Я бився більше десятка тисяч разів».
Ігри віртуальної реальності. У Королівській дорозі, якби кожен став майстром меча, тоді світ був би повний сильних людей. Більшість користувачів зазвичай покладалися на навички й ігрову механіку, а не на власне тіло для боротьби. Рідко знаходилися такі люди, як Лі Хьон, що задовго до початку гри присвятили час вивченню володінню меча.
Тож він переміг і другого практикуючого.
Та потім з’явився ще один суперник.
«Чому ви не хочете, щоб я виграв? Чому вони хочуть перемогти мене?»
Він розізлився. Він не знав, що його очі голодного вовка провокували інших.
Жорстокий, як звір!
Використати всі свої сили, допоки він не зажене їх у глухий кут.
Він стиснув меч.
«Круто…»
Лі Хьон похитав головою, коли взяв справжній меч. Узявши зброю, він не міг залишатися на місці. У ту саму мить було відчуття, ніби кожна клітинка його тіла чіпляється за меч.
До цього часу йому здавалося, ніби він бачив на 20%, приблизно в 5 разів менше, ніж зараз.
Рано-вранці його організм, як правило, був надзвичайно чутливим до всього навколо, перебуваючи в напруженому і збудженому настрої.
Лі Хьон спокійно перевів подих.
Йому здавалося, що ніби просто завдяки триманню меча, розум очистився.
Ан Хьондо не атакував одразу.
Завдяки цьому він зміг трохи перепочити. Зовсім трохи. Він розслабив м’язи, кровоносними судинами серце розносило кисень по всьому тілу.
Меч у його руці був дуже холодним, але жар у грудях постійно зростав.
«То ось як це відчувається – тримати справжній меч».
Він, здавалося, не знав, чому знаходиться тут і у такій ситуації. Він просто прийшов попотіти й не міг повірити у те, що сталося.
«Здатися».
Воно цього не варте. Нема потреби воювати, не маючи за що битися, він міг легко отримати травму, тримаючи справжній меч.
Він вибачився і визнав поразку, поклавши зброю.
Тоді Ан Хьондо якийсь час вдивлявся в очі Лі Хьона і сказав:
– Ти наляканий? Не вистачає сміливості битися? Нічого страшного. Закон природи стверджує, що в диких місцях звірі повертаються хвостом і тікають, коли зустрічаються когось сильнішого за них.
Лі Хьон розгнівався.
Він хотів битися.
У мить він взяв гострий меч і підняв його на рівень грудей.
Він мимоволі вирішив взяти в руки меч, не зважаючи на те, що бився понад дев’ять разів підряд.
Вжііін.
Меч видав металевий звук. Металева зброя видавала неймовірно чисті звуки.
Ан Хьондо також підняв свій меч, відступивши на крок назад.
– Ліпше опустити меч, яким не можна розмахувати. Ти вже махнув ним один раз, але занадто сильно замахнувся. Хочеш спробувати ще раз?
Замість відповіді Лі Хьон змахнув мечем. Швидкість була десь 60% від першого змаху, але це була гарна атака.
Вжуун.
Стиснувши зброю, він відчув, як легкі вібрації долинули до пучок його пальців.
Лі Хьон чув гарний, чистий звук меча у своїй руці.
«Це хороший меч».
Прислухаючись до меча, Лі Хьон відчув, ніби зброя є частиною його тіла. У певній мірі він міг зрозуміти наскільки гострим є меч і ту невелику різницю, що робила цей меч хорошим мечем.
Ан Хьондо вельми м’яко заблокував атаку Лі Хьона, а потім прискорився, щоб завдати удару у відповідь. Однак через занепокоєння через можливі поранення Лі Хьон зміг уникнути нападу.
Якщо атака йшла спереду, то було достатньо місця, щоб пропустили лезо повз себе.
Ан Хьондо відбив меч Лі Хьона, немов тиран.
Його меч відхилився. Ан Хьондо кинувся до Лі Хьона, немов той був диким звіром, якого потрібно вбити.
Меч Ан Хьоно був націлений на серце Лі Хьона.
Меч!
«Я не хочу вмирати!»
Лі Хьон ударив меч Ан Хьондо, щоб завадити йому. Його занепокоєння щодо здоров’я опонента зникло. Він намагався уникнути удару своєю колосальною волею до життя.
Чистий звук вітру.
Спалахи світла з’являлися перед їхніми грудьми, коли стикалися залізні мечі.
Від запеклих атак у практикуючих відвисли щелепи.
– І… інструктори! Їх потрібно зупинити, чи не так?
Стурбовано спитали практикуючі.
Чун Ільхун не міг повірити в те, що він зараз бачив. Дуже важко підкорити Лі Хьона не поранивши його. Проте для рівня знань Ан Хьондо – це можливо. Для нього – це всього лиш стукнути по зап’ястку, руків’ї меча або тимчасово знерухомити супротивника, ударивши в життєво важливу точку на лобі.
Для Ан Хьондо доволі просто довести Лі Хьона до такого стану, але він не мав ні найменшого наміру це робити.
Із сиротами по всій шкірі йому ледве вдавалося виживати.
«Інструктори, придумайте щось! Ви ж, певно, маєте уявлення, що робити…?»
«Я так не думаю. Але чому я так хвилююся?»
Чун Ільхон не знав, що станеться, коли будуть задіяні ці мечі. Після того, як їх принесли, стало небезпечно намагатися втрутитися у ситуацію.
Але незабаром він зміг розслабитися і спостерігати. Супротивники продовжували обмінюватися ударами мечів.
Сила Лі Хьона були вичерпані, але його підштовхувало до боротьби бажання жити, яке виникло перед сильним супротивником.
Енергійніше, сильніше, швидше.
Ці думки поступово прокидалися.
Лі Хьон повністю контролював своє тіло. Це викликало спротив його організму.
Чун Ільхун спостерігав, як Лі Хьон змінився, глибше проникаючись шляхом меча. Досвідчені практикуючі могли побачити це на власні очі, але незабаром щось почали відчувати й інші.
– Хах?
– Зараз трохи інакше.
– Що змінилося?
Ан Хьоно заблокував шлях, щоб запобігти нападам.
Діагональний розріз меча.
Лі Хьон нахилився, одночасно з цим уникаючи удару мечем, рухомий інстинктом, а не думкою. Він без вагань боровся з епатажними навичками Ан Хьондо битися на мечах.
«Чому ж так весело? Це небезпечний момент…!» – подумав Лі Хьон, коли кутики його рота вигнулися в усмішці.
Сам не знаючи чому, він вирішив зосередитися на поєдинку.
Бій на мечах. Викликати інших на поєдинок. Сам по собі поєдинок був хорошим.
«Я занадто багато думаю. Коли я стикаюся з поєдинком, мені не потрібно думати…»
Розмахувати мечем – добре. Коли Лі Хьон наблизився до Ан Хьондо, він змахнув мечем. Його тіло почало проявляти нестійку реакцію.
Лі Хьон, повністю виснажений, випустив свій меч, у нього був жахливий біль у м’язах, ноги відпадали і він більше не міг стояти.
– Випий це. Воно трохи заспокоїть твоє тіло.
Ан Хьондо протягнув йому чашку чаю з глибоким із проникливим ароматом.
– Добре.
– Так. Цей чай із дикого женьшеню з гори Пекту.
– Ціна певна висока…
– Немає нічого ціннішого за тіло, чи не так?
– Так, це правильно.
Лі Хьон беззастережно випив чаю.
Ан Хьондо щодня готував пляшку з чаєм. Бо це корисно для організму.
– Це хороший напій. Випий ще трохи.
– Спасибі. Я спраглий і втомлений.
Лі Хьон випив п’ять чашок чаю.
Ан Хьондо спіймав момент, щоб почати розмову.
– Кхем, мені цікаво. Це перший раз, коли ти тримаєш справжній меч, правильно?
– Так.
– Ти не сильно панікував. Однак заради гідності дев’ятьох чоловік, яких ти переміг, ти ще десь навчався мистецтву меча?
– Це не зовсім так. Я навчався володінню мечем…
Він розповів історію Королівської Дороги.
Як відточував володіння мечем, полюючи на монстрів, і як лупцював опудало.
Лі Хьон не довіряв іншим легко. Він не відкривався іншим через спогади про те, як жив до тепер. Проте, здається, Лі Хьон якимось чином довіряв Ан Хьондо.
У темний час люди намагалися приховати свої проблеми. Ан Хьондо допомагав нужденним і люди починали довіряти йому та покладатися на нього. Людині, яка вірила, що тренування цінніші тисячі слів.
– Зрозуміло. Ти, мабуть, тяжко боровся, щоб розвинути своє володіння мечем.
– Проте завдяки цьому мені вдалося вивчити основи аж до такої міри.
– То ти кажеш мені, що там справді є монстри? Живі, рухомі чудовиська, яких ти ловив заради предметів і грошей… і набував досвіду? Чи є там дракони?
– Так, так є…
– Зараз ти втомився, тож іди відпочивай. Я сподіваюся, що ти зможеш прийди до доджангу пізніше, щоб ми могли знову провести поєдинок.
– Бувайте.
Лі Хьон закінчив свій перепочинок, і покинув доджанг. Після цього Чун Ільхун був здивований.
– Учителю, ви не хочете отримати його? То ви передумали, і більше не хочете мати його за вашого наступника?
– Ні, він зайнятий грою.
– То ви просто дозволите йому піти?
– Облишимо його поки що. З часом його навички дозріють. Поки що я буду спостерігати за ним і направляти. Однак, ця річ, що називається Королівською Дорогою…
Коли Ан Хьондо був молодим, ідея про фантастичний світ була дуже поширеною. Ідея про сучасних людей, які подорожують в інші виміри, щоб створити фантастичне королівство!
Або зустріти талановитого легендарного героя. Його мандрівки, коли він подорожує світом лише зі своїм лицарством і практикує володіння мечем.
– Є монстри… і віверни, і дракони! Значить, там також є і можливість зустрітися з драконами?
– Так? Принаймні це те, що я чув. Проте нікому ще не вдавалося зловити жодного. – Трохи нервово відповів Чун Ільхун. Здавалося, він здогадався, що планує робити Ан Хьондо.
– Зануритися у світ фантазій, стати героєм серед людей, перемагати орків, убивати драконів. Імператор? Стати імператором? …гмм!
Груди Ан Хьондо енергійно піднялися.
Це найкраще місце для вивчення меча. Справжнє питання полягає у тому, наскільки корисним є меч насправді. Вивчення меча не задовольняє бажання слави і багатства.
– Боротися з чудовиськами… Чудовиська загрожують людям, тож… Ільхуне!
– Так, учителю?
– Для цього потрібна капсула, правильно?
– Так, потрібна.
– Замов її!
– Так, сер!
Чун Ільхун швидко дістав телефон і замовив встановлення капсули, що зазвичай займало два-три дні. Він же змусив працівників встановити її того ж дня.
Капсулу встановили так, як він того вимагав.
Проте було п’ять капсул замість однієї.
– Що це?
Під гострим поглядом Ан Хьондо Чун Ільхун зізнався.
– Це обов’язок учнів – слідувати за учителем, чи не так?
– Ти хочеш сказати, що ти з іншими збираєшся слідувати за мною у Королівській Дорозі?
– Так. – Сміливо відповів інструктор.
– А як щодо доджанга?
– Це ж не означає, що ми їдемо в далеку країну, і хіба немає інструкторів середньої ланки?
Ан Хьондо засміявся.
– То це така гарна гра, в яку ти теж хочеш пограти, га?
– Учителю! Будь ласка, дайте нам дозвіл! – сказали інструктори, поклонившись.
– Тоді мене зватимуть Ґомчі, тож ти, Ільхуне, будеш Ґомчі2.
– Так, сер…
– А ти будеш Ґомчі3. Далі, ти будеш Ґомчі4.
– Так.
У Республіці Корея ім’я послідовника стилю меча дається в порядку чисел.
– Ке-ке-ке.
– То мене звуть Ґомчі4…
Інші інструктори намагалися приховати спалахи сміху, але вони теж не уникли своєї долі.
– Тоді далі буде Ґомчі5.
Усі вони схилилися у поклоні і подякували своєму вчителю. Проте на їхніх спинах виступив холодний піт.
«Яке дитяче ім’я…»
«Мені буде соромна назвати своє ім’я, куди б я не пішов!»
Ан Хьондо увійшов у свою капсулу, створив обліківку і персонажа. Потім він сказав учням своєї ім’я і що починає із замку Серабург королівства Розенхайм.
– О, це дивовижно.
Ґомчі отримав доступ до світу і деякий час стояв на одному місці.
– Я ніколи раніше цього не відчував.
Він міг відчувати все. Він міг бачити і чути, як люди балакають і сміються в цілком собі середньовічному місті.
Можна було почути всілякі розмови.
– Потрібно ще четверо людей такого ж рівня.
– Продаю сталеві сокири задешево!
– Прямую у підведення села торгувати, шукаю інших купців.
Нюх.
У Ґомчі забурчав живіт, коли до його носа долинув запах смачної їжі. Він повернув голову і побачив, що хтось готує їжу.
– Продаю смачну їжу, приготовану з базовим рангом навички Кулінарія сьомого рівня, смачні боби мунг!
Ґомчі ковтнув.
Він хотів з’їсти цю страву, але не мав грошей.
Затим увійшли інші. Ґомчі2, Ґомчі3, Ґомчі4, Ґомчі5!
– Учителю, то ви увійшли першим.
– То ви тут!
– Так, ви теж тут!
Йому подобалося навчати учнів користуватися мечем, але побачивши їх у Королівській Дорозі, складалося інше враження.
Ґомчі4 був здивований, коли зазирнув до своїх кишень.
– О, Учителю!
– Що таке?
– У мене в кишені 10 шматків хліба та фляжка!
– Еге, це неймовірно. Давайте скуштуємо, який на смак тут хліб?
Ґомчі2, Ґомчі3 і Ґомчі 5 дістали з кишень по шматку хліба і відкусили. Хліб був дуже черствий і його важко було жувати, ніби це камінь.
– Пхе-пхе! Він не дуже Їстівний. Люди їдять його, коли йдуть на полювання?
– Я провів невелике дослідження в Інтернеті: існує велика кількість різноманітних видів їжі. Їжа середнього рангу настільки смачна, що майже тане в роті. Вона має бути небесною.
– Як і очікувалося від того, кого я назвав Ґомчі4! Ти дуже розумна дитина.
– Хе-хе, мені часто так говорять.
Ґомчі засміявся, задоволений похвалою вчителя. У доджангу інші практикуючі дуже любили його за те, що він був відвертим і прагнув допомогти.
Настрій Ґомчі, які увійшли у Королівську Дорогу, був незвичайно піднесеним і безтурботним, вони часто усміхалися.
– То, щоб з’їсти його, на потрібно продовжувати жувати? Хоча він як тверде печиво.
– Здається, що він приготований дуже просто. Ячмінний хліб?
Ґомчі2 і Ґомчі3 з’їли хліб і випили води зі своїх фляжок.
– Що ж, починаємо?
– Про що ти? Нам треба йти до залу базового тренування.
– Лі Хьон, ні, Від сказав, що ми не можемо вийти з міста чотири тижні.
– Ну, давайте подивимося, хороший зал базового тренування чи ні!
П’ятеро Ґомчі знайшли зал базового тренування. У замку Серабург блукала неймовірна кількість людей, їм довелося кілька разів запитати, щоб відшукати потрібне місце.
Всередині невелика купка гравців застосовувала свої навички на опудалі.
– О! Так ось як вони це роблять.
– Який застарілий метод навчання у цьому доджангу. Здається, це систематичні тренування для покращення витривалості.
– Ґомчі2, хіба речі головне? Це не важливо для людини, яка йде шляхом меча.
Ґомчі2 разом з іншими Ґомчі почав лупцювати опудала дерев’яними мечами. Вони теж слухали історію Віда.
– То це так треба робити?
– І-яп!
Бух!
Ґомчі2 і Ґомчі4 відчували легку ностальгію від того, що знову потрібно ось так розмахувати мечем. Постійно бити нерухомий об’єкт – це схоже на метод навчання, який практикували більше десяти років тому, методика навчання, яку давно відкинули.
– Арх! Кричи голосніше!
– Так! Мільйон двадцять один! Мільйон двадцять два!
Ґомчі з нетерпінням лупцювали опудало. Ці дії викликали в них хороші відчуття. Хоча інші користувачі думали, що вони божевільні, Ґомчі тренувалися не зупиняючись.
Спочатку вивчити меч.
Пізніше меч можна використати для вбивства неймовірних монстрів.
Їхні сили та інші здібності продовжували зростати.
«Я убиватиму чудовиськ Королівської Дороги своїм мечем». З цією думкою їхні очі робилися дедалі яскравішими.
– До речі, я починаю відчувати себе дуже голодним.
– Учителю, у нас залишилося два шматки хліба!
– Здається, це так. Чи можу я їх з’їсти?
– Сер!
Ґомчі з’їв хліб, який залишався. Останні два шматки хліба тепер зникли.
– Я зараз почуваюся ситим завдяки цьому хлібу!
– О, так! Ґомчі4, ти тепер виглядаєш досить вправним.
– Учителю, коли ми відчуваємо голод, показник ситості падає!
– Ґомчі3, ти маєш рацію.
– Але що тепер буде, коли у нас більше нема хліба, а ситість продовжуватиме падати?
– …
Після того, що щойно сказав Ґомчі3, у групі запала тиша. Атмосфера стала напружено після цих необережно сказаних слів.
Ґомчі почали ставити питання.
– Це серйозна ситуація. Що нам робити?
– Здається, я знаю.
– Ґомчі2, скажи мені свою ідею.
– Що ми можемо робити? Наприклад, якщо ми полюємо, то можемо підбирати предмети і заробляти гроші. Тоді, якщо не буде нічого смачнішого, можна їсти ячмінний хліб.
– О, то ми можемо зайнятися цим…
Решта Ґомчі всміхалася, але Ґомчі4 похитав головою.
– Ми не можемо покинути місто протягом чотирьох тижнів, тому, схоже, нам доведеться голодувати.
– …
Всі Ґомчі опустили голови. Вони не мали відповіді, як вирішити цю жахливу ситуацію. Зазвичай люди з більшим ігровим досвідом ідуть виконувати квест. Проте вони навіть не уявляли, що можуть виконати завдання від НІПа. Єдиним їхнім рішенням було полювання, але вони не могли вийти з міста.
Тоді Ґомчі підняв свій дерев’яний меч і палко проголосив:
– Ми продовжимо махати мечами. Зосередьтеся лише на розмахуванні мечем!
– Так, учителю! Ми зосередимося на мечі!
– О, учителю, як чудово!
Ґомчі2, Ґомчі3, Ґомчі4, Ґомчі5 зааплодували.
Після цього всі п’ятеро продовжили бити опудало. Хоча вони були голодні, це давало їм більше сили волі.
– Хо-хо-хо…
Інструктор залу базового тренування радісно всміхався. Він був радий побачити такий ентузіазм з боку практикуючих.
– Агов, хочете приєднатися до мене за обідом?
Інструктор запросив їх на обід. Проте Ґомчі, ковтнувши слину, відмовилися від запрошення.
– Ні! Хіба у нас немає гордості та самоповаги, тож ми не потребуємо благодійності НІПа? Чи не так, люди?
– Саме так! Ми живемо лише для меча.
Бурк-букр.
– Тепер, коли я дивлюся на ці опудала, вони виглядають дуже смачно.
Ці слова звучали абсурдно. Рівень їхньої ситості сильно знизився, тому що у них більше не було ячмінного хліба. Менше 3% ситості! Рухатися, щоб ударити опудала, стало важко, бо у них більше не було витривалості.
Дінь.
[Ви померли від голоду!
Ви не можете увійти протягом 24 годин. Оскільки це була простий стан смерті, жоден предмет не випаде, а рівні не зменшаться.]
Померли, вони померли від голоду… як собаки. На початку було дуже важко померти, тому в перші чотири тижні гравці помирали вкрай рідко.
Померти таким чином на очах у стількох людей, це була дуже принизлива смерть для Ґомчі, які себе поважали.
Ан Хьондо за допомогою Чун Ільхуна провів зустріч у доджангу.
– Королівська Дорога – це абсолютно нова форма цивілізації, але ми були занадто байдужими до її впливу.
– Так, це правда.
– Якщо більше практикуючих проводитимуть час тренувань у місці, де вони можуть битися з монстрами, їхня мотивація зросте і надихне їх іти далі.
– Гадаю, це правда. Боротьба з монстрами та випробування умінь приверне їхню увагу.
Ан Хьондо і Чун Ільхун також померли тою ж смертю, що й інші інструктори.
– Прямий бій може стати для них гарною можливістю усвідомити справжню силу меча!
– Ми запросимо учнів приєднатися, і вони легко знайдуть свій шлях меча. Мандрувати невідомим континентом, не маючи нічого, крім меча, це хороша ідея, учителю.
Однак єдина жінка і секретар цього доджангу, племінниця Ан Хьондо, вперла обидві руки в талію і сказала їм:
– Зусилля – це все, що має значення! Ви казали, що мати опонента – це те, що допомагає вас зрости. Це те, що ви завжди говорите!
– Арх! Що там ще? Що ми пропустили?
– …!
– Тож наш план полягає у тому, щоб дозволити всім формальним практикуючим приєднатися, то скільки це буде людей?
– П’ятсот.
– При замовлені 500 капсул… вони ж дадуть нам знижку, так?
– Вони зможуть встановити їх завтра, це буде добре. – Упевнено сказав Чун Ільхун.
Капсули для 500 учнів були отримані з Бюро контролю імміграції та з Бюро біженців. Доджанг Ан Хьондо мав хорошу репутацію в Республіці Корея. Вони отримали фінансування від Всесвітньої федерації кендо та Атлетичної асоціації. Вони отримали велику суму грошей від учнів, серед яких було кілька з Бюро контролю імміграції та з Бюро біженців.
Ґомчі4 усміхнувся і тихо пробурмотів:
– Це означає, що ми отримаємо ще 5000 шматків ячмінного хліба.
– …
– …
– Ке-ке!
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Або можете поблукати по сайту. Вам неважко, мені приємно.
Манхву можна завантажити тут або почитати онлайн тут чи тут.