Оригінальна назва (японською): オーバーロード 半森妖精の神人|上 (
Ōbārōdo han Mori yōsei no shinjin | ue) / OVERLORD [15] The half elf God-kin
Англійська назва: OVERLORD 15 The Half-Elf Demigod
Інший варіант назви: ОВЕРЛОРД. Том 15. Напівельф-напівбог. Частина 1
Автор: Маруяма Куґане / 丸山くがね (Maruyama Kugane) /Kugane Maruyama
Ілюстратор (дизайн персонажів): soy-bin
Рік видання: з липня 2012 і дотепер
Кількість томів: 16
Випуск: триває ?
Перекладачка: Silver Raven
Переклад з англійської. Звірка тексту з японською, перекладачка не володіє достатніми знаннями японської, тому можливі неточності та помилки.
Особлива подяка: Misha.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Alastor, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz.
Розділ 1. Взяти оплачувану відпустку. Частина 1
1
Коли Айнз закінчив читати документи у товстій теці, він повернувся до першої сторінки і поставив у кутку особисту печатку. Потім, трохи провагавшись, він також поставив печатку схвалення. Тепер, описане у цій теці рішення проблеми, – рішення надзвичайно важливої політичної проблеми на думку Айнза – дозволить Альбедо підібрати виконавців і почати діяти відповідно до мети.
Він передав документи Люм’єр, яка стояла поряд. На цьому його сьогоднішня робота завершена.
Айнз поглянув на годинник.
Стрілки показували 10:30.
Айнз починав працювати рівно о десятій годинні. Іншими словами, минуло лише 30 хвилин з того моменту, як він взявся за роботу, але це типово для цих днів. Від самого початку більшість роботи Айнз виконував до обіду. Тепер справи займали ще менше часу.
Коли Сузукі Сатору працював в офісі, то він і подумати не міг, щоби братися до роботи так пізно, якщо не брати до уваги випадків з запізненням чи пізніх змін. Але це було чимось на зразок норми, а люди, які працювали в мегакорпораціях нерідко починали працювати пізно. З іншого боку, за словами Ульберта, існування подібної системи вже можна вважати розкішшю.
Люди в цьому світі – наприклад, селяни, як Енрі та Нфірея, – зазвичай починають працювати зі сходом сонця і лягають спати, коли сонце ховається за обрій.
Загалом подібна схема типова і для більшості міських жителів, але вставали і лягали вони трохи пізніше, ніж селяни. На це головним чином впливала присутність чи відсутність джерела світла. Вельможі, маючи доступ до магічних ліхтарів, засиджувалися допізна, а тому могли починати роботу пізно вранці, перед цим відіспавшись.
Отже, чи починав весь Назарік працювати о десятій годині? Ні, це зовсім не так.
Назарік чхати хотів на якийсь там розклад.
Наприклад, звичайні покоївки – вони ділилися на ранкову і вечірню зміни, та працювали так само довго, як і підлеглі Коцита, що охороняли дев’ятий поверх. Час перерви був розмитий, короткий перепочинок – відсутній. Ні перекусів, ні перекурів.
Проте 90% не скаржилися на таке ставлення.
Айнз, який хотів створити хорошу робочу атмосферу, поговорив з покоївками. Вислухавши їх, він подумав «Вони божевільні?». Чи, можливо, краще сформулювати це, як «їхня лояльність захмарна»?
Айнз відчув жах, коли йому зі спокійним обличчям сказали, що готові працювати нескінченно довго, якби мали предмети, що запобігали втомі. Коли він звернувся до решти 10%, які мали певні заперечення, то вони сказали… що хочуть працювати більше.
Але це вже в минулому, він впровадив деякі зміни.
Можливо, це було проявом егоїстичного нав’язування, але Айнз хотів надавати більше переваг підлеглим. І тому він приділив особливу увагу звичайним покоївкам.
Для початку – всі вони мали низький рівень. Також потрібно взяти до уваги те, що вони виглядали як молоді красиві жінки. Він не хотів проявляти фаворитизм чи щось таке, але все ж був до них м’якшим, ніж до Коцита і його підлеглих.
Якби Айнз віддав наказ, майже всі в Назаріку підкорилися б. Але бездумний наказ міг знизити їхню мотивацію.
Тому це потрібно було подати відповідним чином.
Тож він сформулював це так.
У майбутньому може настати час, коли звичайним покоївкам потрібно буде наглядати і навчати людей, тож коли таке станеться, потрібно переконатися, що вони не навантажуватимуть підопічних, дотримуючись свого попереднього графіка роботи, бо це могло погано закінчитися.
У результаті, хоча і були деякі заперечення, але зрештою вони погодилися скоротити робочий час і збільшити час відпочинку.
Раніше у них був один вихідний на сорок один робочий день, він подвоїв час відпочинку.
Тепер у них два вихідних.
Айнз відчував, що суттєвих змін не сталося, але, здавалося, якщо він спробує натиснути трохи більше, опір буде сильнішим. Він зрозумів цей натяк, а тому був змушений піти компроміс.
Тому повноцінна система відпусток – оплачувані відпустки, літні канікули, вихідні на свята і тому подібне – не запрацювала.
Причина, чому він хотів впровадити таку систему навіть попри спротив з боку NPC, полягала не тільки в турботі про покоївок, а й у тому, що Сузукі Сатору майже не отримував подібних благ, тож, ймовірно, прагнув до них.
Отже, Айнз вирішив використовувати іншу тактику.
Він, як правитель Назаріка, вирішив зменшити свою зайнятість. Ідея полягала в тому, щоб змінити уявлення інших. Показати, що раз він працює мало, то і їм не потрібно гарувати.
Звичайно, ще одна причина витікала з його переконання, що якщо він зі своїми посередніми талантами візьме ініціативу у свої руки, то на Назарік чекають проблеми.
Але ця тактика була приречена на провал.
Здавалося, що для мешканців Назаріка було абсолютно природним, щоб Айнз не працював, а тому вони повинні працювати ще більше.
Як результат, і так невелика кількість завдань Айнза, що в основному полягала у ставленні печатки «Схвалено», ще більше зменшилася. У певному сенсі так навіть краще. Для Назаріка ситуація вийшла б катастрофічною, якби до роботи взявся хтось настільки посередній, як він. Проте його засмучувало, що через це доводилося страждати іншим.
«Хаа…»
Айнз скоса глянув на двох покоївок, що пильно стежили за ним. Їхні обличчя були серйозними, в очах горів вогонь сили, з якою потрібно рахуватися. Сьогодні одна з них виконувала свій обов’язок і супроводжувала Айнза, тоді як інша відповідала за цю кімнату. Якщо він припуститься помилки і зустрінеться з якоюсь із них очима, то його негайно запитають «Чим можу допомогти?». Тож йому довелося навчитися уникати прямих поглядів.
«Їм не потрібно сприймати це так серйозно… Я б хотів, щоб вони могли трохи розслабитися… Від такої напруженої атмосфери в мене аж живіт крутить…»
Айнз не міг пригадати, коли востаннє бачив, як покоївки усміхаються. Ще раз подумки зітхнувши, він звернувся до покоївки, що стояла поряд.
– …Отже, Люм’єр.
– Так, володарю Айнзе?
– Просто для підтвердження, це вся робота на сьогодні?
– Так, володарю Айнзе. На цьому все.
Причина, чому він запитав про це покоївку, в тому, що коли Альбедо немає поруч, то секретарську роботу виконують звичайні покоївки.
Схоже, в сьогоднішньому розкладі не було аудієнцій і переговорів.
Проте є можливість того, що нова робота з’явиться раптово, тому він не міг розслаблятися. Усе тому, що подібні випадки зазвичай з’являлися у формі «повідомлень» від Ентоми, що дуже неприємно і викликало головний біль і скручування неіснуючого шлунку.
– Он як…
Айнз перевів погляд на інший стіл у кімнаті.
Його поставили тут через наполягання Альбедо, але зараз її не було в кімнаті.
Більшу частину часу Альбедо працювала разом з Айнзом у цій кімнаті, але всього лише кілька днів тому столиця Королівства Ре-Естіз пала і тепер вона зайнята роботою, бігаючи по всьому Назаріку й відвідуючи різні далекі місця для нагляду за операціями в полі. Він рідко її бачив.
Коли Айнз запитав у покоївок, як почувається Альбедо за його відсутності, то почув, що вона виглядає дуже напруженою. Цікаво, це через велике навантаження чи через неможливість зустрітися з ним?
«Якщо останнє, то потрібно знайти для неї час».
Якщо від цього їй стане легше, то немає причин відмовлятися.
– …
Коли Айнз не говорить, то ніхто інший теж не говорить, тому в кімнаті панувала цілковита тиша.
Щиро кажучи, він хотів мати робоче місце заповнене неважливими балачками, але за останні кілька років стало зрозуміло, що не варто від них очікувати чогось подібного.
Так самотньо.
«Схоже, я так житиму до самого кінця… Що ж, з цим нічого не вдієш. Проте, думаю, потрібно внести деякі зміни до свого оточення».
Зазвичай Айнз заповнював свій вільний час різними справами.
Відточував верхову їзду.
Вдавав, що читав академічні книги, але насправді читав книги про ведення справ, а також книги про політику. Насправді він не запам’ятовував багато, мабуть, причина в тому, що він просто переглядав їх. Айнз сподівався, що справа не в тому, що його череп у буквальному сенсі порожній.
Проводив різноманітні магічні експерименти.
Нещодавно він додав тренування з Актором Пандори до своїх бойових тренувань з Коцитом.
– Гаразд…
Заговорив він, ніби розмовляючи з самим собою. Насправді Айнз зробив це навмисно.
Він довго чекав, настав час діяти.
Пора втілювати в реальність план – допомогти Аурі й Маре знайти друзів. Проведення підготовки – це перший крок.
Стосовно того, ким повинні бути їхні друзі, то очевидним вибором здавалися темні ельфи. Далі йшли представники рас близьких до ельфів. Навіть попри зміни, які він планував зробити у цьому світі в майбутньому, мати за першого друга ящіролюда або гобліна не надто хороша ідея.
Найкраще почати з ближчих рас.
Він поглянув на Люм’єр.
– …Супроводжуй мене на шостий поверх.
– Слухаюся.
Вона пішла б за ним навіть якби він не сказав, але він вирішив, що краще сказати вголос.
Айнз використав силу персня і перемістив їх на шостий поверх.
Йому достатньо було сказати слово Люм’єр і вона би привела до нього тих, кого він хотів побачити. Як верховному правителю Назаріка, було б доцільніше викликати підлеглих, з якими він хотів зустрітися. Але Айнз не зробив цього, бо бажав, щоб усе пройшло гладко. А для цього краще, якщо він прийде особисто і так продемонструє свою щирість.
Вони, ймовірно, відчуватимуть більшу повагу і близькість до когось, хто особисто прийде до них, а не тоді, коли їх грубо викликають. А поява володаря на їхній території сформує потрібний тиск і полегшить ведення справи.
Він тут, щоб зустрітися з трьома ельфами, яких взяли в полон, коли шукачів пригод, яких заманили до Назаріка, було знищені.
«…Я мав витиснути з них більше інформації, коли вони вперше опинилися на шостому поверсі, але… тоді це здавалося не надто можливим…»
Відтоді минуло вже кілька років. У той час він отримав мінімум інформації – жодного слова про їхню особисту інформацію, країну ельфів чи щось таке. Усе тому, що тоді Айнз намагався зіграти роль доброзичливого немертвого, який рятував ельфів від жахливого поневолення. Якби він спробував отримати від них детальнішу інформацію про їхню країну і расу, вони б ніколи не повірили, що він робить це з добрими намірами.
Але чи станеться подібне, якщо поставити ці питання зараз? Швидше за все, ні.
Тепер ситуація Великої Гробниці Назарік інша, ніж була раніше.
Не буде дивно, якщо Назарік, до якого входять різні раси, намагатиметься отримати інформацію, щоб встановити дипломатичні зв’язки між Чаклунським Королівством Айнза Ула Ґоуна і країною ельфів.
«Тепер я можу використовувати будь-яке виправдання. Не схоже, що двійнята поводяться з ними грубо або щось таке… Було б чудово, якби вони повністю відкрилися мені, але… Не слід очікувати надто багато. Якби я подумав про це раніше, то міг би дати кращі інструкції…»
Він відкинув цю думку. Йому не подобалася ідея, яка б примушувала Ауру і Маре виконувати наказ і ставитися до тих ельфів із фальшивою добротою. Проте він не вагаючись віддав би такий наказ Деміургу чи Альбедо.
Як і у випадку з покоївками і підлеглими Коцита, на його судження впливала зовнішність. Він знав, що це неправильно, але не міг звільнитися від цих упереджень. Схоже, він досі залишався усередині звичайною людиною.
Люм’єр слідувала за Айнзом тьмяно освітленим коридором. У кінці розташувалися величезна герса, крізь ґратчасту сітку якої пробивалося сонячне світло.
Там знаходилася арена шостого поверху.
Він міг скористатися перснем, щоб переміститися поблизу резиденції близнюків, але уникав цього, бо…
…Герса піднялася, ніби була повністю автоматизована. Це викликало в Айнза дежавю. У перший день в цьому світі він прийшов сюди і його зустріла ця сама крихітна постать.
– Вітати вас тут – велика честь, володарю Айнзе! – пролунав веселий голос молодої дівчини.
– Угу. Ауро, в мене тут є справа, сподіваюся на твою допомогу.
Схоже, сьогодні на варті була Аура. Як пощастило.
В міру розширення Чаклунського Королівства, охоронцям кожного поверху доводилося виконувати різні завдання. Природно, вони часто мали працювати за межами Назаріка, але двоє чи троє з-поміж Альбедо, Деміурга, Маре, Аури, Коцита і Шалті залишалися у Великій Гробниці.
Зазвичай це були Альбедо, Коцит і Шалті, проте Коцит відповідає за село ящіролюдів, а Шалті відповідала за драконів.
Ге́рса, також герс (від фр. herse — «борона») — у фортифікації опускні ґрати для воріт фортеці, виготовлені з масивних металевих або дерев’яних деталей, загострених внизу. Пересувається у створі воріт вгору і вниз по вертикальних пазах і підвішується на канаті. У разі нападу ворога канат можна перерубати і швидко перекрити отвір воріт. У звичайних умовах підняття й опускання герси здійснюється за допомогою коловорота (лебідки) або системи противаг.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥