Оригінальна назва (японською): オーバーロード 半森妖精の神人|上 (
Ōbārōdo han Mori yōsei no shinjin | ue) / OVERLORD [15] The half elf God-kin
Англійська назва: OVERLORD 15 The Half-Elf Demigod
Інший варіант назви: ОВЕРЛОРД. Том 15. Напівельф-напівбог. Частина 1
Автор: Маруяма Куґане / 丸山くがね (Maruyama Kugane) /Kugane Maruyama
Ілюстратор (дизайн персонажів): soy-bin
Рік видання: з липня 2012 і дотепер
Кількість томів: 16
Випуск: триває ?
Перекладачка: Silver Raven
Переклад з англійської. Звірка тексту з японською, перекладачка не володіє достатніми знаннями японської, тому можливі неточності та помилки.
Особлива подяка: Misha.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Alastor, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz.
Розділ 1. Взяти оплачувану відпустку. Частина 1
1
Коли Айнз закінчив читати документи у товстій теці, він повернувся до першої сторінки і поставив у кутку особисту печатку. Потім, трохи провагавшись, він також поставив печатку схвалення. Тепер, описане у цій теці рішення проблеми, – рішення надзвичайно важливої політичної проблеми на думку Айнза – дозволить Альбедо підібрати виконавців і почати діяти відповідно до мети.
Він передав документи Люм’єр, яка стояла поряд. На цьому його сьогоднішня робота завершена.
Айнз поглянув на годинник.
Стрілки показували 10:30.
Айнз починав працювати рівно о десятій годинні. Іншими словами, минуло лише 30 хвилин з того моменту, як він взявся за роботу, але це типово для цих днів. Від самого початку більшість роботи Айнз виконував до обіду. Тепер справи займали ще менше часу.
Коли Сузукі Сатору працював в офісі, то він і подумати не міг, щоби братися до роботи так пізно, якщо не брати до уваги випадків з запізненням чи пізніх змін. Але це було чимось на зразок норми, а люди, які працювали в мегакорпораціях нерідко починали працювати пізно. З іншого боку, за словами Ульберта, існування подібної системи вже можна вважати розкішшю.
Люди в цьому світі – наприклад, селяни, як Енрі та Нфірея, – зазвичай починали працювати зі сходом сонця і лягали спати, коли сонце ховалося за обрій.
Загалом подібна схема типова і для більшості міських жителів, але вставали і лягали вони трохи пізніше, ніж селяни. На це головним чином впливала присутність чи відсутність джерела світла. Вельможі, маючи доступ до магічних ліхтарів, засиджувалися допізна, а тому могли починати роботу пізно вранці, перед цим відіспавшись.
Отже, чи починав весь Назарік працювати о десятій годині? Ні, це зовсім не так.
Назарік чхати хотів на якийсь там розклад.
Наприклад, звичайні покоївки – вони ділилися на ранкову і вечірню зміни, – працювали так само довго, як і підлеглі Коцита, що охороняли дев’ятий поверх. Час перерви був розмитий, короткий перепочинок – відсутній. Ні перекусів, ні перекурів.
Проте 90% не скаржилися на таке ставлення.
Айнз, який хотів створити хорошу робочу атмосферу, поговорив з покоївками. Вислухавши їх, він подумав «Вони божевільні?». Чи, можливо, краще сформулювати це, як «їхня лояльність захмарна»?
Айнз відчув жах, коли йому зі спокійним обличчям сказали, що готові працювати нескінченно довго, якби мали предмети, що запобігали втомі. Коли він звернувся до решти 10%, які мали певні заперечення, то вони сказали… що хочуть працювати більше.
Але це вже в минулому, він впровадив деякі зміни.
Можливо, це було проявом егоїстичного нав’язування, але Айнз хотів надавати більше переваг підлеглим. І тому він приділив особливу увагу звичайним покоївкам.
Для початку – всі вони мали низький рівень. Також потрібно було взяти до уваги те, що вони виглядали як молоді красиві жінки. Він не хотів проявляти фаворитизм чи щось таке, але все ж був до них м’якшим, ніж до Коцита і його підлеглих.
Якби Айнз віддав наказ, майже всі в Назаріку підкорилися б. Але бездумний наказ міг знизити їхню мотивацію.
Тому це потрібно було подати відповідним чином.
Тож він сформулював це так.
У майбутньому може настати час, коли звичайним покоївкам потрібно буде наглядати і навчати людей, тож коли таке станеться, потрібно переконатися, що вони не навантажуватимуть підопічних, дотримуючись свого попереднього графіка роботи, бо це може погано закінчитися.
У результаті, хоча і були деякі заперечення, але зрештою вони погодилися скоротити робочий час і збільшити час відпочинку.
Раніше у них був один вихідний на сорок один робочий день, він подвоїв час відпочинку.
Тепер у них два вихідних.
Айнз відчував, що суттєвих змін не сталося, але, здавалося, якщо він спробує натиснути трохи більше, опір буде сильнішим. Він зрозумів цей натяк, а тому був змушений піти компроміс.
Тому повноцінна система відпусток – оплачувані відпустки, літні канікули, вихідні на свята і тому подібне – не запрацювала.
Причина, чому він хотів впровадити таку систему навіть попри спротив з боку NPC, полягала не тільки в турботі про покоївок, а й у тому, що Сузукі Сатору майже не отримував подібних благ, тож, ймовірно, прагнув до них.
Отже, Айнз вирішив використовувати іншу тактику.
Він, як правитель Назаріка, вирішив зменшити свою зайнятість. Ідея полягала в тому, щоб змінити уявлення інших. Показати, що раз він працював мало, то і їм не потрібно гарувати.
Звичайно, ще одна причина витікала з його переконання, що якщо він зі своїми посередніми талантами візьме ініціативу у свої руки, то на Назарік чекатимуть проблеми.
Але ця тактика була приречена на провал.
Здавалося, що для мешканців Назаріка було абсолютно природним, щоб Айнз не працював, а тому вони повинні працювати ще більше.
Як результат, і так невелика кількість завдань Айнза, що в основному полягала у ставленні печатки «Схвалено», ще більше зменшилася. У певному сенсі так навіть краще. Для Назаріка ситуація вийшла б катастрофічною, якби до роботи взявся хтось настільки посередній, як він. Проте його засмучувало, що через це доводилося страждати іншим.
«Хаа…»
Айнз скоса глянув на двох покоївок, що пильно стежили за ним. Їхні обличчя були серйозними, в очах горів вогонь сили, з якою потрібно рахуватися. Сьогодні одна з них виконувала свій обов’язок і супроводжувала Айнза, тоді як інша відповідала за цю кімнату. Якщо він припуститься помилки і зустрінеться з якоюсь із них очима, то його негайно запитають «Чим можу допомогти?». Тож йому довелося навчитися уникати прямих поглядів.
«Їм не потрібно сприймати це так серйозно… Я б хотів, щоб вони могли трохи розслабитися… Від такої напруженої атмосфери в мене аж живіт крутить…»
Айнз не міг пригадати, коли востаннє бачив, як покоївки усміхаються. Ще раз подумки зітхнувши, він звернувся до покоївки, що стояла поряд.
– …Отже, Люм’єр.
– Так, володарю Айнзе?
– Просто для підтвердження, це вся робота на сьогодні?
– Так, володарю Айнзе. На цьому все.
Причина, чому він запитав про це покоївку, в тому, що коли Альбедо не було поруч, то секретарську роботу виконували звичайні покоївки.
Схоже, в сьогоднішньому розкладі не було аудієнцій і переговорів.
Проте була можливість того, що нова робота з’явиться раптово, тому він не міг розслаблятися. Усе тому, що подібні випадки зазвичай з’являлися у формі «Повідомлень» від Ентоми, що дуже неприємно, викликало головний біль і скручування неіснуючого шлунку.
– Он як…
Айнз перевів погляд на інший стіл у кімнаті.
Його поставили тут через наполягання Альбедо, але зараз її не було в кімнаті.
Більшу частину часу Альбедо працювала разом з Айнзом у цій кімнаті, але всього лише кілька днів тому столиця Королівства Ре-Естіз пала і тепер вона зайнята роботою, бігаючи по всьому Назаріку й відвідуючи різні далекі місця для нагляду за операціями в полі. Він рідко її бачив.
Коли Айнз запитав у покоївок, як почувалася Альбедо за його відсутності, то почув, що вона виглядала дуже напруженою. Цікаво, це через велике навантаження чи через неможливість зустрітися з ним?
«Якщо останнє, то потрібно знайти для неї час».
Якщо від цього їй стане легше, то не було причин відмовлятися.
– …
Коли Айнз не говорив, то ніхто інший теж не говорив, тому в кімнаті панувала цілковита тиша.
Щиро кажучи, він хотів мати робоче місце заповнене неважливими балачками, але за останні кілька років стало зрозуміло, що не варто від них очікувати чогось подібного.
Так самотньо.
«Схоже, я так житиму до самого кінця… Що ж, з цим нічого не вдієш. Проте, думаю, потрібно внести деякі зміни до свого оточення».
Зазвичай Айнз заповнював свій вільний час різними справами.
Відточував верхову їзду.
Вдавав, що читав академічні книги, але насправді читав книги про ведення справ, а також книги про політику. Насправді він не запам’ятовував багато, мабуть, причина в тому, що він просто переглядав їх. Айнз сподівався, що справа не в тому, що його череп у буквальному сенсі порожній.
Проводив різноманітні магічні експерименти.
Нещодавно він додав тренування з Актором Пандори до своїх бойових тренувань з Коцитом.
– Гаразд…
Заговорив він, ніби розмовляючи з самим собою. Насправді Айнз зробив це навмисно.
Він довго чекав, настав час діяти.
Пора втілювати в реальність план – допомогти Аурі й Маре знайти друзів. Проведення підготовки – це перший крок.
Стосовно того, ким повинні бути їхні друзі, то очевидним вибором здавалися темні ельфи. Далі йшли представники рас близьких до ельфів. Навіть попри зміни, які він планував зробити у цьому світі в майбутньому, мати за першого друга ящіролюда або гобліна не надто хороша ідея.
Найкраще почати з ближчих рас.
Він поглянув на Люм’єр.
– …Супроводжуй мене на шостий поверх.
– Слухаюся.
Вона пішла б за ним навіть якби він не сказав, але він вирішив, що краще сказати вголос.
Айнз використав силу персня і перемістив їх на шостий поверх.
Йому достатньо було сказати слово Люм’єр і вона би привела до нього тих, кого він хотів побачити. Як верховному правителю Назаріка, було б доцільніше викликати підлеглих, з якими він хотів зустрітися. Але Айнз не зробив цього, бо бажав, щоб усе пройшло гладко. А для цього краще, якщо він прийде особисто і так продемонструє свою щирість.
Вони, ймовірно, відчуватимуть більшу повагу і близькість до когось, хто особисто прийде до них, а не тоді, коли їх грубо викликають. А поява володаря на їхній території сформує потрібний тиск і полегшить ведення справи.
Він тут, щоб зустрітися з трьома ельфами, яких взяли в полон, коли шукачів пригод, яких заманили до Назаріка, було знищено.
«…Я мав витиснути з них більше інформації, коли вони вперше опинилися на шостому поверсі, але… тоді це здавалося не надто можливим…»
Відтоді минуло вже кілька років. У той час він отримав мінімум інформації – жодного слова про їхню особисту інформацію, країну ельфів чи щось таке. Усе тому, що тоді Айнз намагався зіграти роль доброзичливого немертвого, який рятував ельфів від жахливого поневолення. Якби він спробував отримати від них детальнішу інформацію про їхню країну і расу, вони б ніколи не повірили, що він робить це з добрими намірами.
Але чи станеться подібне, якщо поставити ці питання зараз? Швидше за все, ні.
Тепер ситуація Великої Гробниці Назарік інша, ніж була раніше.
Не буде дивно, якщо Назарік, до якого входять різні раси, намагатиметься отримати інформацію, щоб встановити дипломатичні зв’язки між Чаклунським Королівством Айнза Ула Ґоуна і країною ельфів.
«Тепер я можу використовувати будь-яке виправдання. Не схоже, що двійнята поводяться з ними грубо або щось таке… Було б чудово, якби вони повністю відкрилися мені, але… Не слід очікувати надто багато. Якби я подумав про це раніше, то міг би дати кращі інструкції…»
Він відкинув цю думку. Йому не подобалася ідея, яка б примушувала Ауру та Маре виконувати наказ і ставитися до тих ельфів із фальшивою добротою. Проте він не вагаючись віддав би такий наказ Деміургу чи Альбедо.
Як і у випадку з покоївками і підлеглими Коцита, на його судження впливала зовнішність. Він знав, що це неправильно, але не міг звільнитися від цих упереджень. Схоже, він досі залишався усередині звичайною людиною.
Люм’єр слідувала за Айнзом тьмяно освітленим коридором. У кінці розташувалися величезна герса, крізь ґратчасту сітку якої пробивалося сонячне світло.
Там знаходилася арена шостого поверху.
Він міг скористатися перснем, щоб переміститися поблизу резиденції близнюків, але уникав цього, бо…
…Герса піднялася, ніби була повністю автоматизована. Це викликало в Айнза дежавю. У перший день в цьому світі він прийшов сюди і його зустріла ця сама крихітна постать.
– Вітати вас тут – велика честь, володарю Айнзе! – пролунав веселий голос молодої дівчини.
– Угу. Ауро, в мене тут є справа, сподіваюся на твою допомогу.
Схоже, сьогодні на варті була Аура. Як пощастило.
В міру розширення Чаклунського Королівства, охоронцям кожного поверху доводилося виконувати різні завдання. Природно, вони часто мали працювати за межами Назаріка, але двоє чи троє з-поміж Альбедо, Деміурга, Маре, Аури, Коцита і Шалті залишалися у Великій Гробниці.
Зазвичай це були Альбедо, Коцит і Шалті, проте Коцит відповідав за село ящіролюдів, а Шалті відповідала за драконів.
У випадку, коли їх не було, залишався хтось інший.
Цю систему розробили не за наказом Айнза.
Дійсно, було таке, коли він розглядав варіант призначити Коцита відповідальним за безпеку Назаріка, а Шалті мала виступати як заступник. Але відтоді масштаби їхніх володінь сильно змінилися. Особисто Айнз вважав, що було б достатньо, якби тут залишався один з охоронців поверхів, тоді як інші б працювали ззовні.
Проте йому було незручно озвучувати свої думки.
Охоронці діяли відповідно до своїх думок і бажань, тож Айнз боявся, що якщо він скаже щось про це, то його слова сприймуть як волю верховного правителя. Він хотів поважати їхню автономію.
Крім того, Альбедо і Деміург, які набагато розумніші за нього, погодилися з цим, тож ідеї Айнза не мали сенсу. Думки охоронців, без сумніву, правильніші, ніж те, що думав він з його нижчими за середній рівень розумовими здібностями.
– Так, до ваших послуг, володарю Айнзе! Отже, що привело вас сюди сьогодні?
– …Гм.
Серйозно протягнув Айнз, поки Аура яскраво усміхалася йому. Насправді не було потреби так серйозно ставитися до цього. Він би міг видати «гм» у своїй звичній манері правителя. Однак від думок, як все пройде далі, йому було важко на серці, що і вплинуло на його реакцію.
Проте результат був миттєвим, усмішка Аури негайно зникла.
Охох, здається, вона неправильного його зрозуміла.
– Пр… – він мало не вилаявся. Але в такому випадку в неї виникнуть запитання, що ж викликало таку реакцію Айнза, і в результаті його план розвалиться. Йому не залишалося іншого варіанту, як швидко сказати: – Перше, я хотів би побачити ельфів.
– …Просто для уточнення, під ельфами ви маєте на увазі полонених ельфів, так?
«Вибач. Мені не слід було приховувати все у такий дивний спосіб… Будь ласка, не дивися на мене так серйозно… Повернися до усмішки, яка була раніше…»
– …Саме так. Я хочу дізнатися, чим вони зараз займаються, і запитати про дещо, перш ніж прийняти рішення про подальші дії.
– Зрозуміла! Я негайно приведу їх сюди.
Він очікував подібного. Всі, хто належать до Назаріка, відреагували б так само, як Аура. Тому Айнз скористався заздалегідь підготованими обґрунтуваннями… хоча це швидше було виправданнями.
– Н-ні, не потрібно. У мене тут дві цілі.
– …Дві? Ваш великий розум розглядає стільки варіантів навіть для простої зустрічі з полоненими…
Її очі сяяли від захвату. Айнз відвів погляд, не здатний сказати, що він заздалегідь підготувався до можливих питань з боку Аури і Маре.
– Перша, якщо я прийду до них, то це створюватиме певний тиск з мого боку. Друга ж… не має стосунку до самих ельфів, але після того, як ми взяли під повний свій контроль Великий ліс Тоб, на шостому поверсі з’явилося чимало сторонніх. Я хочу на власні очі побачити, як тут ідуть справи. Що скажеш, Ауро? Якщо ти не проти, покажеш мені місце, яке змінилося найбільше?
Загалом, кожним поверхом повністю займалися охоронці, Айнз рідко втручався. Тому він ніколи не бачив зміни, які відбувалися, на власні очі. Це доказ довіри. Якщо робота підлеглого просувалася добре, то втручання начальника лише б дратувало.
Оскільки Айнз прийшов сюди для зустрічі з ельфами, то було б непогано заодно і подивитися на зміни, що сталися. Він не був упевнений, як сприйме це Аура, але його слова точно вплинули на її поведінку. Чомусь атмосфера навколо неї стала напруженішою.
– …Зрозуміла. То ось, що ви мали на увазі під «перше», – Аура кивнула з напруженим обличчям. – І, володарю Айнзе, вам не потрібно питати в мене «чи я не проти». Ви – верховний правитель Назаріка, куди б ви не пішли, вам не потрібно питати про думку охоронців!
– А…? Г-гм. Радий це чути.
– Раді чути… Що ж, гадаю, найбільше змінилося Поле квітів. Я відведу вас туди!
– Поле квітів… – Айнз покопався у пам’яті. – …це туди перемістили деяких рослинних монстрів, так?
– Все правильно. Є відділена територія, куди ми пересадили нерозумних рослинних монстрів, а також територія, де проживають розумні рослинні монстри. Деякі з них знаходяться в селі, яке ми побудували деякий час тому, там вони живуть майже як люди. Хочете це побачити?
Село було побудовано для того, щоб у стінах Назаріка могли жити люди. Якщо вони коли-небудь зіткнуться з іншим гравцем, то так можна було б говорити про мирне співіснування і процвітати навіть у самій Гробниці. Насправді це було кілька будиночків з полями навколо них, тож це поселення навряд чи було достатньо великим, щоб називатися селом, але за відсутності кращої альтернативи, прижилося це слово.
– Ви пам’ятаєте дріаду Пінісон?
– …Так, добре пам’ятаю.
Більшою мірою це була брехня. Він майже не міг пригадати її обличчя. Усе, що Айнз пригадував, це розпливчасту тінь. Проте він пам’ятав, що зустрічався з нею, точніше, він чітко запам’ятав битву, що сталася після цього, тож його невиразні спогади про дріаду були прив’язані до цих подій. Загалом, Айнз погано запам’ятовував обличчя й імена. Він з того типу людей, що пише свої враження про зустріч з кимось на звороті візитної картки.
– Фактично вона староста села.
Зі слів Аури виходило, що багато рослинних монстрів досить примхливі, і хоча Пінісон прозвали старостою, по суті, вона сама так себе назвала. Проте вона була першою, хто прийшов до Назаріка і стала посередником між Гробницею й іншими рослинними монстрами, тому, схоже, мала певну популярність. Якщо сказати інакше, то вона, ймовірно, була представником рослинних монстрів, що прийшли з-за меж Назаріка.
Деякі рослинні монстри були сильнішими за Пінісон, тож могли не слухати її, але за спиною дріади стояли Аура і Маре, тому особливих проблем не виникало.
Рослинні монстри, які приходили до Назаріка, отримували «тепле вітання» від Аури і Маре, точніше, двійнята демонстрували власні бойові навички і те, як інші монстри їм корилися. Чудово усвідомлюючи різницю у силі, більшість обирала слухняно коритися наказам.
Багато хто бачив, як Маре віддавав накази лісовому дракону (грошовому монстру), тому навіть починали думати, що він, можливо, бог. Ця думка лише посилилися після того, як вони побачили, що Маре викликав дощ і посилював родючість ґрунту до моторошного рівня.
– Але я не думаю, що всі насправді поклоняються йому як богу. Деякі з них чудово усвідомлюють, що це магія друїдів. Гадаю, вони ним просто захоплюються… або щось таке…
Аура протягнула «хмм» і задумалася.
Айнз у певному сенсі зрозумів про що вона. Це щось на зразок тих випадків, коли він разом з друзями у захваті говорили про якось гравця, що створив неймовірне спорядження. Вони сприймали його як «бога». Або як кумира. Можливо, це було сумішшю обох?
– …Думаю, я розумію загальну картинку. Поки вони підкоряються вашим наказам, я не бачу проблеми. Неважливо, які методи чи засоби ви використовуєте… Е, гм. Загалом, все, як я сказав.
Айнз уже пошкодував про свою фразу. Замість цієї купи беззмістовних слів, він мав просто сказати похвалу. Вистачило б слова «молодець!».
Він глянув на обличчя Аури, здавалося, це на неї ніяк не вплинуло. Проте вона могла просто не демонструвати своїх емоцій.
«У купі бізнес-книг говорилося, що не можна використовувати слова, які демотивують підлеглих! Це тільки шкодить…»
Айнз відмітив для себе, що йому потрібно бути обережним зі словами, а також приділяти увагу своєму тону і голосу.
– …Кхм. Я подивлюся на село іншим разом. Поки що зупинимося на Полі квітів. Вибач, Ауро.
Вона квапливо замахала руками.
– Н-ні, що ви! Як я вже казала, ви – верховний правитель Назаріка! Володарю Айнзе, ви можете ходити тут так, як вам захочеться. Вибачте мені за нахабство пропонувати вам щось!
– Н-ні…
«…Чому ти вибачаєшся? Хвилинку… Аура поводиться нехарактерно для себе відтоді, як я прийшов сюди. Можливо, це реакція на непорозуміння, яке виникло при початку нашої розмови? Вона вважає, що я щось задумав?»
Поки Айнз перебував у збентеженні, Аура продовжила говорити.
– Куди б ви не пішли, Назарік – ні, весь світ! – відкритий для вас, володарю Айнзе.
Ні, Айнз вважав, що у світі було багато місць, куди йому не варто йти. Наприклад, будь-які місця, куди допускали лише жінок. Але якби він спробував сказати про це, то Аура, швидше за все, сказала б, що вона не проти. Це було б надзвичайно незручно – принаймні для Айнза, тому він ніяк на це не відповів.
Він поглянув на Люм’єр і побачив, що вона кивала головою на знак згоди.
Не мало сенсу вигадувати якісь відмовки.
Айнз лагідно заговорив з Аурою, намагаючись не показати справжніх почуттів.
– Тоді я попрошу показати мені дорогу.
– Звісно! Довірте це мені, – Аура поплескала себе по грудях. – Отже, як нам подорожувати? Бажаєте прокататися?
– Так. Звучить добре.
– Зрозуміла! Зараз же все зроблю!
Аура повернула голову і втупилася у далечінь. Вона звела брови, зосередившись на чомусь. Так тривало кілька секунд.
– Поруч є інші магічні істоти, але я на власний розсуд викликала Фена і Квадрасіла. Ви не проти?
– Не потрібно питати моєї думки про все. Якщо ти вирішила, що так краще, то я не буду сперечатися.
– Дякую. Нам доведеться трохи почекати.
– Гаразд, я розумію.
Сказав Айнз і почав блукати очима по арені.
Якщо хотілося прогулятися Великою Гробницею Назарік і водночас відпочити від того, що пропонували дев’ятий і десятий поверхи, то найкращим вибором будуть п’ятий і шостий поверхи. При краплі удачі вдалося б побачити полярне сяйво на п’ятому поверсі, але це справді вкрай рідкісне видовище. Тому найкращим варіантом для прогулянок був шостий поверх. Власне, цим вони і збиралися зайнятися.
Айнз усміхнувся і відчув, як ослаб вузол у животі.
*
Аура, попросивши вибачити її за те, що вона відійде на хвилинку, віддалилася від володаря і Люм’єр та дістала намисто.
Намиста двійнят були стародавніми предметами, що дозволяли їм спілкуватися одне з одним. Ці предмети не були якимись сильними, але вони завжди носили їх при собі через те, що ці намиста не працювали, поки не минало двох повних днів з моменту, як їх одягнули. Зазвичай предмети з подібними недоліками були потужними, але ці намиста були винятками. Крім того, той, хто збирався використовувати предмет, повинен стискати намисто в руці, тому його важко використовувати під час серйозного бою.
Але це єдині обмеження, тож вони могли спілкуватися одне з одним нескінченно довго.
Ось така природа цього предмета. Звичайно, думки щодо того, чи доцільно виділяти на нього місце в спорядженні чи ні, розділилися.
– Маре, володар Айнз завітав до нас.
Через мить у її голові пролунав голос Маре.
«Е, що? Сам володар Айнз? До нас? Що сталося?!»
– Хіба не очевидно? Це перевірка.
«Га?!»
– Гадаю, він перевіряє, чи належним чином охоронці стежать за своїми поверхами… Поки що він вирішив оглянути недавні зміни на Полі квітів… але нам краще переконатися, що охоронці кожної зони не розслабилися за ці дні.
«Тоді… це через те, що на нашому поверсі найбільше чужинців, так? Чи просто настала наша черга?»
– …Так, гадаю, справа в цьому. – Аура з’єднала точки. Звичайно, це були лише її власні припущення, але вона вважала, що все правильно зрозуміла. – Володар Айнз сказав, що у нього дві цілі, але… це ж володар Айнз, сумніваюся, що їх лише дві… Можливо, третьою, не озвученою ціллю, було переконатися, що ми віддаємося нашій роботі.
«О… через велику кількість роботи ззовні, він хоче переконатися, що ми не нехтуємо нашими основними обов’язками?»
Вони мали нечітке уявлення, навіщо він це робив.
Ті, хто колись із заздрістю спостерігали за постійно зайнятими Альбедо і Деміургом – особливо це стосувалося Шалті і Коцита, – тепер брали на себе все більше і більше роботи за межами Назаріка. Вони розгромили Королівство, демонструючи свою бойову силу як доказ вірності. Проте володар міг запідозрити, що цей святковий настрій міг дещо запаморочити їм голови.
Хай там скільки обов’язків на них лягало, Аура й інші чудово знали, що в першу чергу вони охоронці Назаріка. Головним для них завжди був захист і управління відведеним поверхом. Можливо, володар хотів переконатися, що вони не нехтують цим у світлі останніх змін.
Однак якщо володар Айнз скаже, що він хвилюється про те, як Аура, Маре й інші виконують свою роботу, то це рівнозначно тому, що вони не виконали своїх обов’язків. Якби охоронці інших поверхів про це дізналися – а особливо капітан охоронців Альбедо – їх би добряче насварили, водночас пронизуючи гострим поглядом. Тож те, що володар не сказав про це прямо, було проявом доброти з його боку.
– Можливо, він очікує, що ми розповімо про перевірку іншим охоронцям, щоб вони могли навести лад у своїх справах і проявили стриманість…
«Можливо, так і є. Тоді яка четверта ціль? Я упевнений, є ще щось…»
Аура не могла придумати, щоб це могло. Маре був у такій же ситуації. Але думка про те, що Деміург чи Альбедо могли б це зрозуміти, дещо дратувала.
– Хай там що, готуйся!
«…Га? До чого?»
– О, даруй. Я забула тобі сказати. Я згадувала про дві цілі, так? Перша – це перевірка, а друга – зустріч з ельфами, яким ми дали ту порожню кімнату.
«А, ці… вони постійно галасують про членів королівської родини. Володар Айнз планує забрати їх?»
У голосі Маре відчутно звучало роздратування.
Він любив ліниво валятися в ліжку, але ті троє ельфів, схоже, вважали, що він потребував піклування і метушилися навколо нього набагато більше, ніж навколо Аури. Вони вивішували його постільну білизну сушитися, одягали і навіть іноді намагалися допомогти з купанням. Маре вважав усе це неабиякою неприємністю, але оскільки ті ельфи за наказом володаря перебували під наглядом двійнят, він опинився у ситуації, коли просто не міг відмовитися від їхнього «піклування».
– О, Фен майже тут. Не знаю скільки часу нам знадобиться, але, Маре, готуйся.
«Ага. Залиш це на мене».
Після розриву контакту з Маре Аура повернулася до володаря.
*
Якби ймовірний зловмисник, що пройшов крізь справжнє пекло, побачив на шостому поверсі Назаріка Поле квітів, на якому пишним цвітом буяли різнокольорові квіти, він би подумав, що десь тут ховався замаскований монстр або стояла смертельна пастка. Звичайно, нічого такого тут не було.
Попри те, що це місце виглядало дуже підозріло, насправді тут не було жодного захисту від зловмисників.
У світі Іґґдрасілля було багато рослинних монстрів і монстрів-комах, що маскувалися під квіти, але тут подібних створінь не було. Крім того, тут також не було охоронця зони, які зазвичай були присутніми в особливих місцях.
У певному сенсі можна сказати, що це справді гарний квітник, який знаходиться під прямим контролем Аури і Маре.
Проте були плани поставити тут пастки.
Зловмисник, який би дістався до шостого поверху, ніколи б не повірив, що це місце звичайний квітник. Він би проявив обережність і не наближався до цього місця або вирішив взяти ініціативу на себе і спалити Поле квітів. Коли вони готувалися до чогось подібного, то виникла ідея посадити навколо рослини, які б при спалюванні поширювали смертельну або паралізуючу отруту. Проте шалений спротив трьох жінок з гільдії поставили хрест на цій ідеї, тож це місце залишилося звичайним квітником.
Саме таким місцем Айнз пам’ятав Поле квітів на шостому поверсі. Проте тепер воно виглядало зовсім інакше.
На Полі квітів з’явилися величезні бутони, кожен настільки великий, що в ньому могла вміститися людина. Всього їх було дванадцять. Одного погляду на них було достатньо, щоб відчути загрозу.
Айнз порився у пам’яті.
У цьому світі було багато монстрів, з якими він не знайомий, але Айнз бачив подібного монстра в Іґґдрасіллі.
– Це – альрауни?
– Так! Це вони!
Цих монстрів не було у Назаріку, також їх ніхто не викликав у цей світ, тому жодних сумнівів, що цей вид – місцеві монстри, привезені сюди з Великого лісу Тоб.
У центрі поля квітів у землю була встромлена лопата.
Предмет божественного класу – Відновлення Землі.
Як зброя божественного класу Відновлення Землі мало неймовірну високу міцність, але, з іншого боку, сила атаки цього предмета була жахливо низькою, бо основна частина його даних використовувалася для сил підтримки.
Також у квітнику була істота, що нагадувала велетенського ангорського кролика – спірнідл. Картинка, коли воно спокійно сиділо посеред Поля квітів і жувало гігантську моркву, була настільки ідилічною, що нагадувало казку. Але, ймовірно, це створіння знаходилося тут зовсім з іншої причини.
Без запитання до Аури цього не можна було знати точно, але він підозрював, що ця істота відповідала за спостереження. Рівень спірнідл був близько 60. Навіть якби альраун або якийсь інший монстр спробував щось зробити, то його б легко знищили.
– До речі, морква, яку він гризе вирощена на полі. Пінісон та інші рослинні монстри об’єднали свої сили, щоб забезпечити велику кількість поживних речовин і змогли змінити звичайну моркву до такого гігантського розміру.
– То її змінили, а не виростили? Чи безпечно її їсти? Хоча з таким рівнем, навіть якщо ця морква має невелику кількість отрути, вона не зможе нашкодити йому…
– Вона не отруйна. Ми звернулися до головного кухаря і він схвалив цю моркву як інгредієнт для споживання. Проте, на жаль, вона не надає жодних інших бонусів, як решта продуктів, що ми їмо в Назаріку. Ця морква просто більша і солодша.
– Хіба це не успіх, як для вирощення продуктів? Чи зможуть вирощувати її звичайні фермери у Чаклунському Королівстві?
– Це неможливо. Наразі навіть з допомогою рослинних монстрів складно вирощувати таку моркву у великих кількостях. Навіть з використанням Відновлення Землі одна морквина поглинає з ґрунту гігантську кількість поживних речовин… Цього не достатньо, щоб перетворити землю на пустелю, але якщо не використовувати магію для відновлення поживних речовин у ґрунті, доведеться залишати поле на пар принаймні на рік…
Коли Айнз разом з іншими дивився на Поле квітів, один із бутонів – найбільший – почав розкриватися.
– Лорд альраунів. Він відповідає тут за ці 14 альраунів.
Трохи тихішим голосом сказала Аура. Очевидно, що вона говорила про бутон, який розкривався.
– Чотирнадцять? – швидко перепитав Айнз, знову порахувавши. – Не дванадцять?
– Є ще двоє новонароджених, вони ховаються серед квітів. Витягнути їх?
– …Ні, не треба.
Оскільки вони народилися в Назаріку, йому в голову прийшла купа запитань. Наприклад, вважалися вони монстрами Назаріка чи ні? Які у них здібності? Але перш ніж він устиг поставити їх Аурі, бутон повністю розкрився.
Всередині була жіноча форма монстра, яку він і очікував побачити. Ці монстри виглядали, як альрауни, з якими він стикався в Іґґдрасіллі. Цей – очевидно був лордом, але нічим особливим, крім розміру, не відрізнявся.
Волосся й очі були такого ж кольору, як пелюстки бутона, а тіло такого ж зеленого кольору, як і стебло. На жіночій формі монстра не було одягу, але шкіра, здавалося, була зроблена з тоненьких стеблин, тому вона виглядала дещо моторошно.
Частина її обличчя, яка відповідала за очі, була трохи скошена догори і створювала враження, що альраун роздратований і зовсім недружній.
Раптом Айнз відчув ностальгію. Монстр нагадав йому про дівчину зі Святого Королівства, яка мала такий самий страхітливий погляд.
Він майже не запам’ятовував облич, але ті очі глибоко закарбувалися в його пам’яті.
Обличчя монстра зловісно скривилося.
– Доброго ранку, пані Ауро. Від імені зеленої раси я хочу подякувати за сонячне світло, в якому ми купаємося сьогодні.
Її голос був чистим, як звук дзвоника, у ньому не відчувалося ворожості, він був сповнений поваги. Очевидно, що зловісна посмішка була привітною усмішкою. Проте Айнз не міг до кінця позбутися від відчуття, що за цією усмішкою ховалися якісь недобрі плани.
Інші бутони активно ворушили пелюстками, але не розкривалися. Квітки не повністю могли приховати їхні дії, тому можна було помітити, як монстри крадькома поглядали на Айнза.
Оскільки він не знав, що стояло за такою поведінкою, то не міг з точністю сказати, що це прояв грубості. Цілком можливо, що в культурі альраунів це може бути проявом найбільшої поваги.
– І…
Погляд лорда перейшов на Айнза.
– Це володар Великої Гробниці Назаріка, король над королями, той, хто володіє вашим лісом і землями навколо нього, засновник Чаклунського Королівства, що об’єднало різні раси. Верховний правитель, його величність Король-Чаклун Айнз Ул Ґоун!
Коли Аура гордо представила його, обличчя лорда альраунів зробилося ще зловіснішим. Пелюстки на інших монстрах затремтіли, коли вони повністю сховали обличчя. Можливо, вони проявляли обережність або просто боялися? А може, це був прояв великого захоплення?
З виразів на їхніх обличчях не можна було сказати чогось напевно, але Айнз припускав, що це був другий варіант.
– Ц-це вперше, коли я зустрічаюся з вами, повелителем цих земель і правителем Чаклунського Королівства, і, понад усе, володарем пані Аури і пана Маре, ваша величносте Король-Чаклун Айнзе Уле Ґоуне. – Широко розкинуті руки, мабуть, були формою шанобливого вітання. – Мене звати Пурпур, я до ваших послуг.
Айнз подумав, що в неї таке ім’я через колір волосся, так?
Це було просте, без вигадки ім’я. Але він нічого про це не сказав уголос. Найгірше, що він міг зробити, це висміяти чиєсь ім’я, яке, ймовірно, дали батьки.
– Гм, я матиму це на увазі. Але я довірив ці землі Аурі і Маре. Тож навряд чи виникне ситуація, коли я даватиму тобі прямі вказівки, тому ти можеш діяти так, як вони сказали.
Він уявлення не мав, як двійнята керували цими альраунами, тому сказав доволі розмиті фрази. Айнз на власному досвіді переконався, якими неприємними можуть бути розбіжності між президентом і генеральним директором.
Загалом він не знав, яка роль відведена альраунам, або як потрібно з ними поводитися, а тому не міг розібратися з тим, що казати.
– Як забажаєте, ваша величносте Королю-Чарівнику.
Айнз був вражений тим, що вона мала такі хороші манери, попри те, що жила лісі. Де Пурпур цього навчилася? Можливо, двійнята сказали їй…?
«Або, можливо, це цілком відповідає загальній поведінці альраунів. Наприклад, вона хотіла сказати, що Айнз – великий бутон!»
Добре, що вони могли розуміти одне одного, проте він не міг позбутися від певної тривоги, що можуть виникнути проблеми через певні непорозуміння, коли їх накопичиться критична маса. Хоча він не мав нічого проти, навіть якщо його справді назвали великим бутоном.
Айнз обвів поглядом Поле квітів.
Альрауни трохи закривали краєвид, що викликало невеликий жаль, але загалом все виглядало саме так, як він пам’ятав.
Айнз усміхнувся – хоча на його обличчі-черепі, звичайно, нічого не ворухнулося – і, повернувшись на каблуках, велично змахнув мантією та попрямував до Фенріра, Іцамни і Люм’єр.
Аура негайно опинилася поряд з ним і запитала:
– Ви тут закінчили? Не бажаєте дати іншим альраунам аудієнцію?
– Ні, в цьому немає потреби. Я зробив те, що хотів. Далі відведи мене до ельфів.
– Зрозуміла, – сказала Аура.
Вони сіли на Фенріра і поїхали по території шостого поверху.
Пункт призначення поволі наближався. Якщо поглянути вгору, то крізь переплетені гілки можна було побачити дерево дивної форми, в якому жили Аура і Маре.
Через кілька секунд вони залишили ліс позаду і виїхали на трав’янисту галявину. У центрі стояло кремезне дерево з шириною більшою за висоту, його густі гілки кидали величезну тінь на землю.
Перед дуплом у дереві стояв Маре і троє ельфів. Жодних сумнівів, вони чекали, щоб привітати Айнза.
Він був невпевнений, коли Аура зв’язалася з Маре, але якщо це сталося відразу після його прибуття на поверх, їм довелося чекати досить довго.
Айнз не повинен почуватися винним, бо він не призначав зустріч на якийсь конкретний час.
Але…
Якби Айнз був керівником філії й отримав повідомлення про те, що президент головного офісу з інспекцією уже прибув на найближчу станцію, він би негайно вийшов чекати його перед філією. Навіть мови не могло бути про те, щоб він не вийшов привітати президента. З огляду на це, це була провина Айнза, що він не сказав о котрій годині буде тут.
Хоча він цього навіть не усвідомлював, поки не приїхав сюди, тож Айнз хотів пропустити цю частину без якихось коментарів. Але чи було це правильно? Крім того, він не знав як довго змусив їх чекати, тож сказати щось необдумане «О, вам не слід було тут чекати» звучало дещо принизливо і підкреслювало б їхню позицію в ієрархії.
Маре був одягнутий як завжди, а ельфи були вбрані у простий робочий одяг. Дехто міг би подумати, що і цього достатньо. Проте Айнз вважав, що вибір був трохи невдалим… але раз Аура і Маре вирішили, що цього достатньо, він не міг нічого про це говорити.
Крім того…
«Якби ельфійки носили уніформу покоївок, то Люм’єр та інші покоївки були б незадоволені».
Звичайні покоївки, здавалося, дуже пишалися тим, що служили Айнзу. Наприклад, він чув від Себаса, що кандидати в покоївки з чужинців, можливо, не піддаватимуться відвертому цькуванню, але їх можуть цькувати непрямо, як варіант, навмисне нехтуючи навчанням нових працівників.
Хоча раз ці ельфи служать лише Аурі і Маре, можливо, це не викликало б великого спротиву, але цього не можна було стверджувати на сто відсотків. Якби ельфійки одягнули форму покоївок, це могло стати провокацією. Покоївки сприймали свою форму як бойове спорядження.
Фенрір наблизився до Маре і трьох ельфів.
– Дякую, що вийшли зустріти мене. Я дуже задоволений глибиною вашої відданості.
Айнз, все ще сидячи верхи на Фенрірі, взяв на себе ініціативу і заговорив до них. Спочатку він думав зачекати, коли Маре привітається з ним, але потім вирішив подякувати першим, щоб створити враження ніби він добрий.
– Д-дуже дякую, – усміхнувся Маре і вклонився. Три ельфійки негайно наслідували його приклад.
«Добре».
Айнз подумав, що це був хороший початок і подумки стиснув кулак. Коли ельфійки випрямилися, він поглянув на них.
Не тільки їхні обличчя, але і тіла задерев’яніли. Відчувши на собі його погляд, вони ковтнули слину.
З якого боку не подивися, а ельфи дуже нервували. Питання полягало в тому: це через страх чи з якоїсь іншої причини. Тобто, чи боялися вони, що один неправильний крок призведе до їхньої смерті, чи це через нервозність від зустрічі з кимось відомим?
Про всяк випадок Айнз переконався, що він не випромінював якусь ауру. Він не палав ворожістю чи вбивчими намірами до ельфів, тому це не мало бути причиною їхнього страху.
«Це доволі клопітно. Хоча мені здавалося, що я досить добре впорався з цим…»
Коли такі могутні істоти, як Айнз, відчували сильні емоції, ті, хто знаходився навколо, могли відчути їх і це вселяло в них почуття страху. У певному сенсі навіть можна сказати, що це давало іншим можливість прочитати його думки, тому Коцит під час тренувань давав різноманітні інструкції, щоб запобігти цьому.
З іншого боку Айнзу не вдавалося визначати ворожість з боку оточуючих. Коцит дуже не хотів цього робити, але за наказом спрямував на володаря жагу вбивства. Айнз відчув певний тиск, але не міг визначати, хотіли його вбити чи ні. Можливо, немертві не здатні відчувати подібного?
Немертві повністю захищені від впливу на розум. Айнз припускав, що спрямовану на нього жагу вбивства у широкому сенсі можна вважати впливом на розум.
Однак Шалті, схоже, не мала проблем з виявленням вбивчих намірів, тому Коцит сказав, що відточення навичок воїна може покращити вловлювання подібних емоцій. Було б непогано додати це як ціль на майбутнє. Також Айнз не міг виключати можливості, що він просто не здатен відчувати такі емоції.
«Ой, я знову думаю про щось зайве».
В момент, коли Айнз виринув зі своїх думок, Маре заговорив:
– Е-ем, ц-цей, так, кхм. В-володарю Айнзе, ви хотіли сьогодні зустрітися з ц-цими ельфами. Ч-чи можу я запитати чому?
Маре поводився сором’язливіше, ніж зазвичай, але, схоже, він уже встиг поговорити з Аурою. Так навіть простіше.
Айнз відвів погляд від Маре і повернув голову до ельфійок, ті негайно поглянули на землю, уникаючи його очей. Вони помітно тремтіли.
З якого боку не подивися, але це точно не прояв напруженості.
«Схоже, їхня реакція випливала зі страху. Попри те, що моїми підлеглими є діти темних ельфів, такі як Аура і Маре, вони досі мені не довіряють, так? Вони вже повинні знати, що ті, хто присягнув на вірність, мирно живуть тут, і мали б зрозуміти, що немертві в цьому місці відрізняються від тих, що вони знають, але… Що ж, така моя зовнішність. Навіть якщо їхній розум це розуміє, але серцю подібне важко прийняти».
У цьому світі немертві ненавиділи живих і були ворогами для них. Тому для ельфів цілком природно проявляти обережність і навіть відчувати страх, коли вони зустрілися з подібною істотою.
Можливо, якби він доручив їх Шалті, реакція була б іншою. Вони б звикли до загальної атмосфери і сприйняли б все набагато краще, адже на шостому поверсі знаходилося мало немертвих, тож можливості для зміни погляду майже не було.
«Краще один раз побачити, ніж сто разів почути».
Так само було і в Іґґдрасіллі.
Ігрові прийоми і навички гравці розуміли набагато краще, коли бачили демонстрацію, а не отримували усні пояснення. Звичайно, йому і самому доводилося практикуватися по кілька разів – ні, сотні разів, щоб повністю до них призвичаїтися.
– А, так, Маре. У мене є одна… так, проста тема для обговорення з ними.
Дихання ельфів стало поверхневим і прискореним.
Він щиро хотів сказати їм, що не потрібно так боятися. Однак Айнз Ул Ґоун як верховний правитель Назаріка не міг весело сказати щось на зразок «Не бійтеся ви так ♪». Це б зашкодило його образу. Тож йому довелося обрати інший варіант, щоб заспокоїти їх.
– …Не хвилюйтеся. Я прийшов сюди не для того, щоб вам нашкодити.
Він майже сказав їм розслабитися, але утримався, вирішивши, що складно повірити у подібну фразу від когось вищого за статусом. Хіба забували працівники про статус начальника, коли він закликав їх говорити вільно?
«Хаа. Як клопітно…»
Хоча Айнз знав, що це поганий хід, він дуже хотів використати магію контролю над розумом «Домінування». Все тому, що він не був упевнений, що зможе переконати їх або дати їм відчуття безпеки.
Проте, коли магія припиняла діяти, той, хто був під впливом заклинання, пам’ятав, що сказав і зробив. Крім того, більшість країн у цьому світі вважали заклинання контролю над розумом варварським.
Він не знав, як це сприйняли б ельфи, але сумнівався, що вони радісно прийняли таке. Насправді якби щось подібне зробили з кимось із жителів Назаріка, то Айнз негайно почав шукати можливості завдати винуватцеві смертельного удару.
Звичайно, якби вони потребували важливої інформації, він би без вагань скористався б таким методом. І навіть більше, використав би «Маніпуляцію пам’яті» (Контроль амнезії).
Проте тут не потрібно було заходити так далеко. Вони не зробили нічого поганого і він сумнівався, що ельфи приховували інформацію. Крім того…
«Це відрізняється від ситуації з… Зен… белом? Якщо я використаю магію для того, щоб отримати інформацію, яку можна витягнути через розмову, це буде рівнозначно тому, що я поставлю під сумнів здібності Аури і Маре, бо це виглядатиме так ніби вони не отримали потрібну мені інформацію…»
Двійнята – ні, кожен у Великій Гробниці Назаріка – вірили, що всі дії Айнза були правильними. Чесно кажучи, це дуже тривожна позиція, хоча він усвідомлював, що вона продиктована їхньою безмежною відданістю.
Ось чому йому потрібно уникати вчинків, що могли призвести до непорозумінь, бо це, на думку Айнза, говорило про погане управління. До того ж невідомо до чого це може призвести, тому він навіть не думав про таке.
Крім того, якби він збирався використовувати магію контролю розуму, то міг би зробити це вже давно.
Айнз не зробив цього, коли їх взяли в полон, причина була в тому, що він хотів показати себе добрим – зайняти позицію, яка б говорила, що він врятував їх від страждань. Це були інвестиції в майбутнє, тому використовувати магію для пришвидшення процесу виглядало не надто далекоглядно.
– …Хм. Що ж, це не місце для розмови. Перейдімо кудись.
Він не був упевнений, що зможе переконати їх словами, тому мав використовувати також щось інше. Для початку – змінити місце.
– Тоді піднімемося нагору!
– Т-так! Будь ласка, ходімо!
– А…
Айнз підняв погляд на велетенське дерево.
Чи підійде це місце для розмови?
У певному сенсі це можна назвати їхньою територією. Отже, там їм буде легше говорити? Але хто готуватиме напої? Аура чи Маре? Ні, з ним була Люм’єр, тож проблем не виникне, якщо вона візьме це на себе.
«Доволі непогано. В якій атмосфері пройде ця розмова: дружній чи напруженій? Іншими словами, чи будуть вони ділитися інформацією у дружній атмосфері чи будуть змушені говорити під тиском? Гм, часу не так багато. Це дивно. Раніше я належним чином готував матеріали для презентацій і передбачав реакцію і запитання. Саме так я діяв з гномами і Святим Королівством… Але останнім часом я поводжуся доволі недбало, так?»
Він отримав запрошення і мав відповісти якнайшвидше. Але саме в такі моменти його розум заповнювали думки про неважливі речі.
«…Якщо подумати, я ніколи не бачив, щоб звичайні покоївки самі пропонували напої відвідувачам. Чи ні… можливо, один раз… таке було?»
Здавалося неможливим, щоб у них не було готових напоїв. Коли Айнз наказав подати щось випити, йому перерахували довгий список, почавши з соку. Тобто, напої мали бути десь під рукою в кімнаті Айнза. Звичайні покоївки прагнули бути ідеальними. Він не міг уявити, щоб вони поводилися неввічливо або були до чогось неготовими.
Можливо, вони вважали, що раз верховний правитель не пив, той й інші не повинні пити. Це як у ситуації, коли підлеглі не можуть замовити собі випивку, бо бос не пив.
Ймовірно, найправильнішим було б попросити покоївок приготувати напої для Айнза (хоча він і не міг їх пити), і таким чином запропонувати щось відвідувачам.
«Мені прикро за всіх, хто навідувався до мене…»
Коли Айнз повернеться, йому потрібно буде обговорити це з Пестонією. Але потім, зрозумівши, що думав не про те, про що мав зараз думати, він занервував.
«Стривайте-стривайте, про що це я?! Мені потрібно зосередитися на тому, де ми зараз будемо пити. Якщо я продовжу марнувати час, вони подумають, що я не бажаю відвідати дім двійнят. Це буде жахливо. Але…!»
Айнз стурбовано озирнувся.
– О! – Аура раптом підвищила голос, і Айнз ледве стримався, щоб не смикнути плечима. Можливо, через сильне здивування його емоції були вгамовані силою. – Ви думали про те, щоб поговорити десь на просторах шостого поверху, а не тут?
– М-гм. Саме так. Погода чудова, і я подумав, що буде непогано поговорити надворі.
– Тоді ми підготуємося. У нас є стіл і парасолька! Якось пані Булькаючий Чайник використовувала їх, коли спілкувалася з іншими Вищими Істотами! Ми також можемо ними скористатися. У селі є кілька невикористаних будинків, також, хоча я раніше вам її не показувала, на цьому поверсі є альтанка!
– Так, я був там разом з іншими.
Айнз пригадав часи, коли мав пустопорожні балачки з товаришами по гільдії.
«…Здається, я згадую про них рідше, ніж раніше».
Можливо, він більше не бачив тіней своїх друзів у NPC. Або, можливо, він забував старих товаришів і починав сприймати NPC як окремих особистостей? Він сподівався на другий варіант, але якщо буде перший, то це буде справді сумно.
Все, що було у Сузукі Сатору, – всі щасливі та блискучі спогади – було розділено з ними.
«…Ні! Це не просто спогади! Айнз Ул Ґоун живе тут і зараз!»
Він глибоко вдихнув, його серце палало від невимовних емоцій. Його погляд перейшов до Аури і Маре.
«…Тоді… коли вони пішли, як ви почувалися…? Ні, NPC на той момент були простими NPC. А якщо ні, то… ох…»
Він похитав головою.
Його думки надто хаотичні. Він повинен зосередитися на поставленому завданні.
Айнз глянув на обличчя навколо себе, але ніхто, здавалося, не помітив нічого підозрілого.
Певно вони думали, що він міркував над пропозицією Аури. Тож йому краще поки що припинити відволікатися на інше.
– Що ж… цей поверх непоганий, але… чому б нам не піти в якесь інше місце? Покажемо їм інші частини нашого володіння.
Якщо він хотів, щоб усе пройшло у мирній атмосфері, провести розмову на знайомій території було б найкращим варіантом. Але він чомусь хотів піти звідси.
Але тоді виникало питання – куди? У голову прийшли два варіанти.
Перший – Е-Рантель, другий – дев’ятий поверх Назаріка.
Якщо він покаже, що в Е-Рантелі мирно співіснують різні раси, це, безсумнівно, справило б гарне враження на ельфів. Але не було жодних гарантій, що все пройшло б гладко. З прямим нападом чи насильством можна легко розібратися і пояснити. І це б лише допомогло заслужити довіру ельфів. Проте що робити у випадку, якби хтось справив би жахливе враження? Наприклад, сказав би, що всі сильно страждають через Короля-Чаклуна?
Він би міг використати магію контролю над розумом і примусити велику кількість людей співати дифірамби, але це швидше викличе в ельфів підозру. Не схоже, на ефективну стратегію.
Крім того, Айнза досі боялися в Е-Рантелі. Були й ті, хто почав захоплюватися ним, але їх не багато. На жаль, їх, мабуть, менше ніж 30%. Показувати, що його бояться, було б недоцільним. Також ельфи могли припустити, що раси, які проживали в Е-Рантелі, не більше ніж раби.
«Тоді… дев’ятий поверх. Але яке місце там буде найкращим?»
Відвести їх до свого кабінету і попросити Люм’єр приготувати напої, щоб вона могла потренуватися?
Айнз замислився.
Пити напої в кабінеті начальника чи відвідини кафе? В якому б місці вони почувалися безпечніше?
– Відповідь очевидна. Нема про що думати. Ходімо на дев’ятий поверх. Там є кафетерій. Поговоримо за легким обідом — ви обідали?
– Ні, щ-ще ні.
– Що ж, якраз вчасно.
Айнз націлився на це від самого початку.
Більшість відчували розслаблення, коли їхні шлунки були повні.
Проте дорога сюди зайняла надто багато часу, тому він хвилювався, що не встигне до обіду, але, схоже, удача була на його боці. Ні, їх попередили, що Айнз прибув на шостий поверх. Не знаючи, коли він з’явиться, ніхто навіть не думав про те, щоб поїсти.
– Добре, тоді поговоримо за обідом, – сказав Айнз. Далі він звернувся до ельфів: – Що думаєте?
Трійка ельфійок занервувала, вони перезиралися і мовчки боролися, намагаючись визначитися, хто з них буде говорити. Відповіла та, що була посередині, не тому, що хотіла, а тому, що її затисли з обох боків.
– Т-так. Якщо пані Аура і пан Маре згодні, то ми будемо раді приєднатися до вас.
Айнз подумав, що він справді не може запросити ельфів без двійнят, тому повернувся до Аури і Маре.
– Якщо не заперечуєте, відправимося всі в кафетерій. Що ви про це думаєте? Я хотів би, щоб ви обоє пішли з нами, якщо це можливо.
– Ми за! Правда, Маре?
– Е, м. А, ні, тобто так. Все, як сказала сестра! Ми за.
– Радий це чути. Що ж, тоді… – Айнз поглянув на ельфів. – Я відкриваю «Браму».
Ге́рса, також герс (від фр. herse — «борона») — у фортифікації опускні ґрати для воріт фортеці, виготовлені з масивних металевих або дерев’яних деталей, загострених внизу. Пересувається у створі воріт вгору і вниз по вертикальних пазах і підвішується на канаті. У разі нападу ворога канат можна перерубати і швидко перекрити отвір воріт. У звичайних умовах підняття й опускання герси здійснюється за допомогою коловорота (лебідки) або системи противаг.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥