Повелитель. Том 15. Розділ 1-3

Оригінальна назва (японською): オーバーロード 半森妖精の神人|上 (
Ōbārōdo han Mori yōsei no shinjin | ue) / OVERLORD [15] The half elf God-kin

Англійська назва: OVERLORD 15 The Half-Elf Demigod

Інший варіант назви: ОВЕРЛОРД. Том 15. Напівельф-напівбог. Частина 1

Автор: Маруяма Куґане / 丸山くがね (Maruyama Kugane) /Kugane Maruyama

Ілюстратор (дизайн персонажів): soy-bin

Рік видання: з липня 2012 і дотепер

Кількість томів: 16

Випуск: триває ?

Перекладачка: Silver Raven

Переклад з англійської. Звірка тексту з японською, перекладачка не володіє достатніми знаннями японської, тому можливі неточності  та помилки.

Особлива подяка: Misha.

Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.

Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev,  Kiltavik ワィタリ, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Alastor, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc.

Повелитель. Том 15. Розділ 1-2

Розділ 1. Взяти оплачувану відпустку. Частина 3

Аура не могла придумати, щоб це могло. Маре був у такій же ситуації. Але думка про те, що Деміург чи Альбедо могли б це зрозуміти, дещо дратувала.

– Хай там що, готуйся!

«…Га? До чого?»

– О, даруй. Я забула тобі сказати. Я згадувала про дві цілі, так? Перша – це перевірка, а друга – зустріч з ельфами, яким ми дали ту порожню кімнату.

«А, ці… вони постійно галасують про членів королівської родини. Володар Айнз планує забрати їх?»

У голосі Маре відчутно звучало роздратування.

Він любив ліниво валятися в ліжку, але ті троє ельфів, схоже, вважали, що він потребував піклування і метушилися навколо нього набагато більше, ніж навколо Аури. Вони вивішували його постільну білизну сушитися, одягали і навіть іноді намагалися допомогти з купанням. Маре вважав усе це неабиякою неприємністю, але оскільки ті ельфи за наказом володаря перебували під наглядом двійнят, він опинився у ситуації, коли просто не міг відмовитися від їхнього «піклування».

– О, Фен майже тут. Не знаю скільки часу нам знадобиться, але, Маре, готуйся.

«Ага. Залиш це на мене».

Після розриву контакту з Маре Аура повернулася до володаря.

*

Якби ймовірний зловмисник, що пройшов крізь справжнє пекло, побачив на шостому поверсі Назаріка Поле квітів, на якому пишним цвітом буяли різнокольорові квіти, він би подумав, що десь тут ховався замаскований монстр або стояла смертельна пастка. Звичайно, нічого такого тут не було.

Попри те, що це місце виглядало дуже підозріло, насправді тут не було жодного захисту від зловмисників.

У світі Іґґдрасілля було багато рослинних монстрів і монстрів-комах, що маскувалися під квіти, але тут подібних створінь не було. Крім того, тут також не було охоронця зони, які зазвичай були присутніми в особливих місцях.

У певному сенсі можна сказати, що це справді гарний квітник, який знаходиться під прямим контролем Аури і Маре.

Проте були плани поставити тут пастки.

Зловмисник, який би дістався до шостого поверху, ніколи б не повірив, що це місце звичайний квітник. Він би проявив обережність і не наближався до цього місця або вирішив взяти ініціативу на себе і спалити Поле квітів. Коли вони готувалися до чогось подібного, то виникла ідея посадити навколо рослини, які б при спалюванні поширювали смертельну або паралізуючу отруту. Проте шалений спротив трьох жінок з гільдії поставили хрест на цій ідеї, тож це місце залишилося звичайним квітником.

Саме таким місцем Айнз пам’ятав Поле квітів на шостому поверсі. Проте тепер воно виглядало зовсім інакше.

На Полі квітів з’явилися величезні бутони, кожен настільки великий, що в ньому могла вміститися людина. Всього їх було дванадцять. Одного погляду на них було достатньо, щоб відчути загрозу.

Айнз порився у пам’яті.

У цьому світі було багато монстрів, з якими він не знайомий, але Айнз бачив подібного монстра в Іґґдрасіллі.

– Це – альрауни?

– Так! Це вони!   

Цих монстрів не було у Назаріку, також їх ніхто не викликав у цей світ, тому жодних сумнівів, що цей вид – місцеві монстри, привезені сюди з Великого лісу Тоб.

У центрі поля квітів у землю була встромлена лопата.

Предмет божественного класу – Відновлення Землі.

Як зброя божественного класу Відновлення Землі мало неймовірну високу міцність, але, з іншого боку, сила атаки цього предмета була жахливо низькою, бо основна частина його даних використовувалася для сил підтримки.

Також у квітнику була істота, що нагадувала велетенського ангорського кролика – спірнідл. Картинка, коли воно спокійно сиділо посеред Поля квітів і жувало гігантську моркву, була настільки ідилічною, що нагадувало казку. Але, ймовірно, це створіння знаходилося тут зовсім з іншої причини.

Без запитання до Аури цього не можна було знати точно, але він підозрював, що ця істота відповідала за спостереження. Рівень спірнідл був близько 60. Навіть якби альраун або якийсь інший монстр спробував щось зробити, то його б легко знищили.

– До речі, морква, яку він гризе вирощена на полі. Пінісон та інші рослинні монстри об’єднали свої сили, щоб забезпечити велику кількість поживних речовин і змогли змінити звичайну моркву до такого гігантського розміру.

– То її змінили, а не виростили? Чи безпечно її їсти? Хоча з таким рівнем, навіть якщо ця морква має невелику кількість отрути, вона не зможе нашкодити йому…

– Вона не отруйна. Ми звернулися до головного кухаря і він схвалив цю моркву як інгредієнт для споживання. Проте, на жаль, вона не надає жодних інших бонусів, як решта продуктів, що ми їмо в Назаріку. Ця морква просто більша і солодша.

– Хіба це не успіх, як для вирощення продуктів? Чи зможуть вирощувати її звичайні фермери у Чаклунському Королівстві?

– Це неможливо. Наразі навіть з допомогою рослинних монстрів складно вирощувати таку моркву у великих кількостях. Навіть з використанням Відновлення Землі одна морквина поглинає з ґрунту гігантську кількість поживних речовин… Цього не достатньо, щоб перетворити землю на пустелю, але якщо не використовувати магію для відновлення поживних речовин у ґрунті, доведеться залишати поле на пар принаймні на рік…

Коли Айнз разом з іншими дивився на Поле квітів, один із бутонів – найбільший – почав розкриватися.

– Лорд альраунів. Він відповідає тут за ці 14 альраунів.

Трохи тихішим голосом сказала Аура. Очевидно, що вона говорила про бутон, який розкривався.

– Чотирнадцять? – швидко перепитав Айнз, знову порахувавши. – Не дванадцять?

– Є ще двоє новонароджених, вони ховаються серед квітів. Витягнути їх?

– …Ні, не треба.

Оскільки вони народилися в Назаріку, йому в голову прийшла купа запитань. Наприклад,  вважаються вони монстрами Назаріка чи ні? Які у них здібності? Але перш ніж він устиг поставити їх Аурі, бутон повністю розкрився.

Всередині була жіноча форма монстра, яку він і очікував побачити. Ці монстри виглядали, як альрауни, з якими він стикався в Іґґдрасіллі. Цей – очевидно був лордом, але нічим особливим, крім розміру, не відрізнявся.

Волосся й очі були такого ж кольору, як пелюстки бутона, а тіло такого ж зеленого кольору, як і стебло. На жіночій формі монстра не було одягу, але шкіра, здавалося, була зроблена з тоненьких стеблин, тому вона виглядала дещо моторошно.

Частина її обличчя, яка відповідала за очі, була трохи скошена догори і створювала враження, що альраун роздратований і зовсім недружній.

Раптом Айнз відчув ностальгію. Монстр нагадав йому про дівчину зі Святого Королівства, яка мала такий самий страхітливий погляд.

Він майже не запам’ятовував облич, але ті очі глибоко закарбувалися в його пам’яті.

Обличчя монстра зловісно скривилося.

– Доброго ранку, пані Ауро. Від імені зеленої раси я хочу подякувати за сонячне світло, в якому ми купаємося сьогодні.

Її голос був чистим, як звук дзвоника, у ньому не відчувалося ворожості, він був сповнений поваги. Очевидно, що зловісна посмішка була привітною усмішкою. Проте Айнз не міг до кінця позбутися від відчуття, що за цією усмішкою ховаються якісь недобрі плани.

Інші бутони активно ворушили пелюстками, але не розкривалися. Квітки не повністю могли приховати їхні дії, тому можна було помітити, як монстри крадькома поглядали на Айнза.

Оскільки він не знав, що стояло за такою поведінкою, то не міг з точністю сказати, що це прояв грубості. Цілком можливо, що в культурі альраунів це може бути проявом найбільшої поваги.

– І…

Погляд лорда перейшов на Айнза.

– Це володар Великої Гробниці Назаріка, король над королями, той, хто володіє вашим лісом і землями навколо нього, засновник Чаклунського Королівства, що об’єднало різні раси. Верховний правитель, його величність Король-Чаклун Айнз Ул Ґоун!

Коли Аура гордо представила його, обличчя лорда альраунів зробилося ще зловіснішим. Пелюстки на інших монстрах затремтіли, коли вони повністю сховали обличчя. Можливо, вони проявляли обережність або просто боялися? А може, це був прояв великого захоплення?

З виразів на їхніх обличчях не можна було сказати чогось напевно, але Айнз припускав, що це був другий варіант.

– Ц-це вперше, коли я зустрічаюся з вами, повелителем цих земель і правителем Чаклунського Королівства, і, понад усе, володарем пані Аури і пана Маре, ваша величносте Король-Чаклун Айнзе Уле Ґоуне. – Широко розкинуті руки, мабуть, були формою шанобливого вітання. – Мене звати Пурпур, я до ваших послуг.

Айнз подумав, що в неї таке ім’я через колір волосся, так?

Це було просте, без вигадки ім’я. Але він нічого про це не сказав уголос. Найгірше, що він міг зробити, це висміяти чиєсь ім’я, яке, ймовірно, дали батьки.

– Гм, я матиму це на увазі. Але я довірив ці землі Аурі і Маре. Тож навряд чи виникне ситуація, коли я даватиму тобі прямі вказівки, тому ти можеш діяти так, як вони сказали.

Він уявлення не мав, як двійнята керують цими альраунами, тому сказав доволі розмиті фрази. Айнз на власному досвіді переконався, якими неприємними можуть бути розбіжності між президентом і генеральним директором.

Загалом він не знав, яка роль відведена альраунам, або як потрібно з ними поводитися, а тому не міг розібратися з тим, що казати.

– Як забажаєте, ваша величносте Королю-Чарівнику.

Айнз був вражений тим, що вона мала такі хороші манери, попри те, що жила лісі. Де Пурпур цього навчилася? Можливо, двійнята сказали їй…?

«Або, можливо, це цілком відповідає загальній поведінці альраунів. Наприклад, вона хотіла сказати, що Айнз – великий бутон!»

Добре, що вони могли розуміти одне одного, проте він не міг позбутися від певної тривоги, що можуть виникнути проблеми через певні непорозуміння, коли їх накопичиться критична маса. Хоча він не мав нічого проти, навіть якщо його справді назвали великим бутоном.

Айнз обвів поглядом Поле квітів.

Альрауни трохи закривали краєвид, що викликало невеликий жаль, але загалом все виглядало саме так, як він пам’ятав.

Айнз усміхнувся – хоча на його обличчі-черепі, звичайно, нічого не ворухнулося – і, повернувшись на каблуках, велично змахнув мантією та попрямував до Фенріра, Іцамни і Люм’єр.

Аура негайно опинилася поряд з ним і запитала:

– Ви тут закінчили? Не бажаєте дати іншим альраунам аудієнцію?

– Ні, в цьому немає потреби. Я зробив те, що хотів. Далі відведи мене до ельфів.

– Зрозуміла, – сказала Аура.

Вони сіли на Фенріра і поїхали по території шостого поверху.

Пункт призначення поволі наближався. Якщо поглянути вгору, то крізь переплетені гілки можна було побачити дерево дивної форми, на якому жили Аура і Маре.

Через кілька секунд вони залишили ліс позаду і виїхали на трав’янисту галявину. У центрі стояло кремезне дерево з шириною більшою за висоту, його густі гілки кидали величезну тінь на землю.

Перед дуплом у дереві стояв Маре і троє ельфів. Жодних сумнівів, вони чекали, щоб привітати Айнза.

Він був невпевнений, коли Аура зв’язалася з Маре, але якщо це сталося відразу після його прибуття на поверх, їм довелося чекати досить довго.

Айнз не повинен почуватися винним, бо він не призначав зустріч на якийсь конкретний час.

Але…

Якби Айнз був керівником філії й отримав повідомлення про те, що президент головного офісу з інспекцією уже прибув на найближчу станцію, він би негайно вийшов чекати його перед філією. Навіть мови не могло бути про те, щоб він не вийшов привітати президента. З огляду на це, це була провина Айнза, що він не сказав о котрій годині буде тут.

Хоча він цього навіть не усвідомлював, поки не приїхав сюди, тож Айнз хотів пропустити цю частину без якихось коментарів. Але чи було це правильно? Крім того, він не знав як довго змусив їх чекати, тож сказати щось необдумане «О, вам не слід було тут чекати» звучало дещо принизливо і підкреслювало б їхню позицію в ієрархії.

Маре був одягнутий як завжди, а ельфи були вбрані у простий робочий одяг. Дехто міг би подумати, що і цього достатньо. Проте Айнз вважав, що вибір був трохи невдалим…  але раз Аура і Маре вирішили, що цього достатньо, він не міг нічого про це говорити.

Крім того…

«Якби ельфи носили уніформу покоївок, то Люм’єр та інші покоївки були б незадоволені».

Звичайні покоївки, здавалося, дуже пишалися тим, що служили Айнзу. Наприклад, він чув від Себаса, що кандидати в покоївки з чужинців, можливо, не піддаватимуться відвертому цькуванню, але їх можуть цькувати непрямо, як варіант, навмисне нехтуючи навчанням нових працівників.

Хоча раз ці ельфи служать лише Аурі і Маре, можливо, це не викликало б великого спротиву, але цього не можна було стверджувати на сто відсотків. Якби ельфи одягнули форму покоївок, це могло стати провокацією. Покоївки сприймали свою форму як бойове спорядження.

Фенрір наблизився до Маре і трьох ельфів.

– Дякую, що вийшли зустріти мене. Я дуже задоволений глибиною вашої відданості.

Айнз, все ще сидячи верхи на Фенрірі, взяв на себе ініціативу і заговорив до них. Спочатку він думав зачекати, коли Маре привітається з ним, але потім вирішив подякувати першим, щоб створити враження ніби він добрий.

– Д-дуже дякую, – усміхнувся Маре і вклонився. Три ельфи негайно наслідували його приклад. 

«Добре».

Айнз подумав, що це був хороший початок і подумки стиснув кулак. Коли ельфи випрямилися, він поглянув на них.

Не тільки їхні обличчя, але і тіла задерев’яніли. Відчувши на собі його погляд, вони ковтнули слину.

З якого боку не подивися, а ельфи дуже нервували. Питання полягало в тому це через страх чи з якоїсь іншої причини. Тобто, чи боялися вони, що один неправильний крок призведе до їхньої смерті, чи це через нервозність від зустрічі з кимось відомим?

Про всяк випадок Айнз переконався, що він не випромінює якусь ауру. Він не палав ворожістю чи вбивчими намірами до ельфів, тому це не мало бути причиною їхнього страху.

>> Розділ 1-4 <<


Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці FacebookТелеграм.

У мене є Patreon і BuymeacoffeeБанкаМожете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥