Оригінальна назва (японською): オーバーロード 半森妖精の神人|上 (
Ōbārōdo han Mori yōsei no shinjin | ue) / OVERLORD [15] The half elf God-kin
Англійська назва: OVERLORD 15 The Half-Elf Demigod
Інший варіант назви: ОВЕРЛОРД. Том 15. Напівельф-напівбог. Частина 1
Автор: Маруяма Куґане / 丸山くがね (Maruyama Kugane) /Kugane Maruyama
Ілюстратор (дизайн персонажів): soy-bin
Рік видання: з липня 2012 і дотепер
Кількість томів: 16
Випуск: триває ?
Перекладачка: Silver Raven
Переклад з англійської. Звірка тексту з японською, перекладачка не володіє достатніми знаннями японської, тому можливі неточності та помилки.
Особлива подяка: Misha.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, Shvaigzam, vch_m, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc, Kirito Kun.
Повелитель. Том 15. Розділ 2-6
Розділ 2. Подорож у стилі Назаріка. Частина 7
3
Вони вирушили до села темних ельфів.
Покладаючись на вказівки ельфа, вони їхали верхи на Фенрірі. Якби вони могли помітити орієнтири з повітря, то пропустили б весь шлях і негайно перемістилися до кінцевої мети, але навіть з допомогою Аури він не міг їх знайти.
Коли вони їхали лісом, то вологе повітря, просякнуте запахом дерев і трав, постійно овівало обличчя Айнза. Від цього сильного й унікального запаху лісу тремтіли ніздрі. Можливо, це була всього лише уява Айнза, але повітря тут сильно відрізнялося від повітря у Великому лісі Тоб. Якщо справа була не в його уяві, тоді цей світ був різноманітнішим, ніж він думав. Навіть схожі місцевості мали незліченну кількість відмінностей.
Ця думка викликала в ньому бажання досліджувати цей величезний світ.
Якби звичайна людина йшла бездоріжжям Великого Моря Дерев, їй, очевидно, було б важко рухатися по прямій через такі перешкоди, як ліани і повалені дерева. Не встиг би мандрівник усвідомити, як уже ішов би у зовсім іншому напрямку.
Згідно з тим, що вони почули від ельфа, до села темних ельфів можна дістатися приблизно за тиждень.
Попри те, що ельфи пристосовані до життя у лісі, навіть вони навряд чи могли пройти більше ніж 15 кілометрів на день у цьому Морі Дерев. Це означало, що місце призначення приблизно у ста кілометрах. Айнз і компанія подолали таку відстань трохи більше ніж за годину. Якби їм не потрібно було перевіряти оточення, вони б прибули набагато раніше.
Ось наскільки хорошим був Фенрір. Особливо корисною була його навичка «Лісова Хода». Дерева і густі кущі ворушилися так, ніби уникали Фенріра, що дозволяла їм рухатися по прямій. Наскільки б великим він не був, без навички «Лісова Хода» вони б не змогли перетнути цей ліс за такий короткий час.
Але тепер…
– Я думаю, це має бути десь тут…
Аура, яка сиділа попереду Айнза, нахмурилася і нахилила голову.
Оскільки села ельфів складалися з дерев, їх було важко помітити в лісі. Ймовірно, саме тому їхня цивілізація, що використовувала дерева для будівництва сіл, і розвинулася. Столиця, де дерева навколо міста вирубувалися, була винятком.
Однак вони б не змогли приховати село настільки вміло, щоб Аура, яка мала досить високий рівень як рейнджер, не змогла його виявити. Навряд чи вони оминули його по дорозі, тому, швидше за все, вони ще не доїхали до місця призначення.
– Поки ми прямуємо правильним шляхом, то нема причин для хвилювання. Нам не потрібно наближатися надто близько, – Айнз торкнувся до маски, яку він носив. – Для початку я хочу знайти село, а потім сховатися, де нас не помітять темні ельфи, і зібрати інформацію про них.
Він також трохи побоювався, що вони пішли зовсім не туди, однак не надто переймався цим.
Жодних сумнівів, Айнз ніколи б не знайшов шляху у цьому Морі Дерев, без вказівників він би заблукав негайно. А орієнтири, про які розповів ельф, були такими: приблизно через 2500 кроків буде великий камінь, там потрібно повернути до трьох дерев і йти у тому напрямку ще 3 тисячі кроків. Для Айнза ці слова не мали сенсу.
Але для Аури все було інакше.
Звичайно, вона теж іноді була збентежена і їм доводилося зупинятися для дослідження околиць, та попри це Аура вела їх з великою впевненістю.
«Це всі рейнджери такі чудові, чи лише Аура…?»
Коли він подорожував до країни гномів, то це не справило на нього такого великого враження, але цього разу Айнз дійшов до висновку, що ця подорож була б неможливою без рейнджера.
В Іґґдрасіллі також були ліси, але, коли він думав про це тепер, вони не були такими суворими. Він навіть уявити не міг, що справжні ліси виявляться такими грізними.
Однак Айнз також вважав, що в цьому було щось захопливе.
«У такій віддаленій зоні… хто знає, що може статися… Здається… це був девіз Дослідників світу?»
Дослідження чогось мало бути захопливим уже саме по собі. Це була суть справжнього шукача пригод, якого прагнув створити Айнз.
«Залиште все позаду і вирушайте досліджувати світ… гм?»
Айнз знову подумав про це і похитав головою. Він не міг такого зробити. Подібна розкіш неможлива для абсолютного правителя Великої Гробниці Назаріка – Айнза Ула Ґоуна.
Однак коротку відсутність можуть пробачити – звісно, він не кидатиме Назарік або щось таке, просто візьме оплачувану відпустку, як цього разу.
«Ох, але я постійно думаю про одне і теж. Чесно, я не можу сказати точно, що я втік сюди не через бажання ухилитися від своїх обов’язків… Зрештою я топчуся на місці, не досягаючи прогресу. Можливо, немертві не мають можливості для особистісного зростання? Чи, може, проблема в мені? Такі думки не викликають нічого, крім зітхання. Охох… Немає сенсу думати про сумні речі. Потрібно зосередитися… ця подорож для Аури і Маре. Наступного разу, можливо, я візьму кудись Коцита і Деміурга… Минуло багато часу з останнього разу».
Айнз пригадав, як вони разом отримали сухопутний корабель на рівнині Катце.
«Гаразд! Потрібно відкинути негативні думки і мислити позитивно! Якщо я вирушу в подібну подорож, мені може бути доволі складно без рейнджера, але спроба подолати цей недолік, використовуючи кмітливість і натхнення, може виявитися цікавою!»
Цього разу завдяки Аурі все проходило гладко. Однак Айнз нічого не робив і це було трохи нудно.
Звичайно, він би міг втрутитися і сказати, що може зробити це сам – тоді Аура послухалася б і відступила убік. Якби Айнз зробив помилку, вона м’яко спрямувала б його на правильний курс. Але…
«…Я зовсім цього не хочу. Я вже відчуваю, що заважаю належним чином керувати Чаклунським Королівством!»
Тому Айнзу хотілося піти на зустріч пригодам без дбайливої руки Аури і весело провести час, обговорюючи з іншими найкращий план дій. Однак причина, чому він так думав, ймовірно, лежала у впевненості у власних силах, коли мова заходила про пригоди.
Навіть якби Айнз заблукав на невідомій території і не міг знайти вихід, він завжди міг телепортуватися.
Навіть якби невідомий монстр напав з кущів, він міг би з ним впоратися, а в найгіршому варіанті Айнз міг втекти до Назаріка.
«Посилати шукачів пригод на незвідану територію – це сама по собі непогана ідея. Айнзах, голова гільдії, погодився зі мною. Однак недобре брати мене за стандарт і думати, що вони можуть зробити те, що і я. Спостерігаючи за роботою Аури в такому місці, я відчуваю потребу в належному навчанні».
Айнз не хотів, щоб шукачі пригод гинули.
«Хоча ми проводимо тренування у Великому лісі Тоб…»
Але той ліс був під повним контролем Назаріка і навіть поряд не стояв за рівнем небезпеки поряд з цим місцем. Це досить непогана ідея, щоб шукачі пригод здобували досвід у Великому лісі Тобі, а випускний іспит проходили тут. Однак це питання потрібно буде обговорити з Маре.
– О, ем, володарю Айнзе?
– Хм? О, даруй, Ауро. Я трохи задумався. У чому справа?
– О, це… що нам тепер робити?
Айнз поглянув на небо. Крізь переплетені гілки, які густо поросли листям, не можна було побачити навіть клаптика синього кольору. Однак промені червоного сонця, що світили на землю, ясно вказували на те, котра година.
– Хмм. Як і минуло разу, нам потрібно знайти місце подалі від активної зони проживання розумних істот, таких як темні ельфи, й облаштувати там сховок, де ми будемо жити.
– Зрозуміла! Мені знадобиться трохи часу, добре?
– Звісно, – відповів Айнз, і Аура зістрибнула зі спини Фенріра.
Але перш ніж вона встигла зникнути, Айнз зупинив її.
– Зажди, Ауро. Візьми з собою Фенріра. Ми будемо чекати тут, але не потрібно хвилюватися – я викличу замість нього іншого монстра. Згоден, Маре?
– Т-так, володарю Айнзе, – почувся позаду голос Маре.
Вони утрьох їхали на Фенрірі, тож Айнз сидів між двійнятами.
Завдяки сприйняттю, Фенрір міг негайно відчути, як хтось наближався. Це мало великі переваги для Айнза і Маре, які не мали подібних навичок. Однак якщо Фенрір залишиться з ними, Аурі доведеться діяти одній.
Все було б інакше, якби вона, як Айнз, могла викликати монстрів, але у неї не було подібних навичок, тому він хвилювався, що можуть виникнути проблеми, якщо Аура без охорони піде на незвідану територію. Одним із варіантів було використати магічний предмет для цього, але для виклику потрібна була певна дія і, враховуючи обмеження в часу, це був не найкращий вибір.
«Можливо, я занадто хвилююся, але, гадаю, що Аура впорається з роботою швидше, якщо з нею буде Фенрір».
Аура проковтнула аргументи проти і замість цього сказала «Зрозуміла!». Щойно Айнз і Маре спустилися, вона заскочила на Фенріра – і вони помчали вперед. Дві постаті швидко зникли у лісових хащах.
– Гаразд, Маре. Сховаємося тут, і будемо настільки непомітними, наскільки можна. Якщо нас хтось виявить, то зусилля Аури будуть марними.
– Т-так. Т-тоді н-нам потрібно використати Зелений Таємний Дім?
– Гарна ідея, але спочатку потрібно зробити одну річ.
Якби Айнз був один, то «Досконала Непізнаваність» була б найкращим вибором, але через те, що цю магію не можна накласти на інших, а сам Маре не міг її використовувати, потрібен був інший підхід. Виклик монстра, про який Айнз згадував раніше.
Айнз дістав маленьку статуетку з інвентарю.
Статуетка магічного звіра: Цербер.
Цей магічний предмет був створений тим самим творцем, що і «Статуетка тварини: Бойовий кінь», яку він використовував у минулому. Справжній витвір мистецтва – навіть опуклості м’язів були ретельно вирізані, сповнюючи статуетку життя.
Коли Айнз використав магічний предмет, статуетка раптово збільшилася – і з’явився магічний звір.
Звичайно, перед ним стояв Цербер.
Це був високорівневий магічний звір з видатними бойовими здібностями. Він міг кусати трьома, схожими на лев’ячі, головами, шматувати гострими кігтями і впорскувати отруту зі зміїного хвоста. Також він міг додати до кожної своєї атаки пошкодження вогнем і був невразливим до полум’я й отрути.
Якщо вже говорити про монстрів, яких можна викликати, то для розуміння грубої сили цього магічного створіння достатньо знати, що для його виклику потрібно використати «Виклик монстра десятого рівня».
Хоча якби це був гравець рівня Айнза, то Цербер навряд чи став проблемою. Однак тут нічого не можна було зробити.
Викликаний монстр не міг самостійно перемогти гравців, його роль була у виявленні слабкостей ворога, заманювання супротивника у пастку, збільшувати шкоду, яку завдавала група, а також час від часу слугувати щитом.
Звичайно, якби Цербера зміцнили спеціальними техніками чи навичками, він би показував значно кращий результат у бою. Наприклад, немертві, яких викликав Айнз, носять певні речі для посилення. Та навіть з цим, їхня сила ніколи не зрівняється з силою гравців бойових класів того ж рівня, тому, якщо це не був несприятливий бій або вони не мали якоїсь непомірної статури, малоймовірно, що гравець програє у битві сам на сам.
Причина, з якої Айнз вибрав Цербера замість Трупа Очного Яблука, була в його думці, що монстр-звір мав вищі навички до виявлення.
Створіння з кращим нюхом і слухом підійде для виявлення у Морі Дерев більше, ніж створіння з кращим зором.
Хоча за рівнем Цербер поступався Фенріру, у нього все-таки було три голови. Тому його нюх був утричі кращим. Ймовірно.
– О-о, – здивовано сказав Маре.
Можливо, тому, що він вперше зіткнувся з небаченим раніше магічним звіром. Айнз сумнівався, що Маре вважав монстра сильним.
Якби ці двоє билися, то у Цербера не було б шансів на перемогу. Ймовірно, Маре зміг би перемогти, навіть якби тримав одну руку за спиною.
– Отже, Цербере, якщо відчуєш, що хтось наближається, повідом нам, добре?
Усі три голови монстра загарчали. Це звучало впевнено і мотивовано – «Залиште це на нас!». Айнз був задоволений цим і кинув гордий погляд на Маре, хоча той навряд чи міг це зчитати.
– О, то з якої відстані ти вловлюєш запах? Кілька сотень метрів?
Цербер – точніше три його голови – завмер.
– Що?
Цього разу це відчувалося як «Ойой», «Га?» і «Стривайте». А далі знервоване «Кілька сотень метрів?».
Принаймні так це зрозумів Айнз. Також була велика ймовірність, що він помилився.
– Справді… У тебе три голови. Ти відчуваєш запахи краще, ніж Фенрір, правильно?
Цербер заскімлив і показав живіт.
Якби це зробило цуценя, то воно б виглядало мило й Айнз навіть спокусився почухати беззахисний живіт. Однак це був триголовий монстр. Він був протилежністю слова «милий». Вже лише велике тіло не підходило до слова «милий», що вже говорити про морди з важкими і похмурими рисами.
Поки Айнз просто дивився на Цербера, Маре почухав монстру живіт, мабуть, він вирішив проявити до нього доброту.
– …Хм? То ти можеш?
У відповідь на питання Айнза Цербер повільно, щоб не перекинути Маре, який чухав йому живіт, підвівся і рішуче загарчав. «Я постараюсь», «Я зроблю це» і «Я не можу» – схоже, голови не змогли дійти до однієї відповіді тут.
Айнз звернув увагу на третю, негативну відповідь.
– …Якщо це неможливо, то не примушуй себе, добре? Буде гірше, якщо ти силуватимеш себе і зазнаєш невдачі… Чи можеш ти принаймні стежити за запахами навколо і повідомити нам, якщо наближатиметься хтось незнайомий?
Попри те, що Айнз сам так сказав, але він подумав, що, можливо, кілька сотень метрів це було занадто.
«Ехехе… я можу це зробити», «Це мені під силу», «Я на це здатний» – Айнз кивнув на їхні відповіді:
– Тоді так і зробимо.
Цербер загарчав і понюхав повітря.
До речі, Айнзу не потрібно було озвучувати накази вголос. Навіть коли використовувалися такі заклинання, як «Тиша», він міг керувати викликаними монстрами. Для того, щоб порушити зв’язок між викликателем і викликаним, потрібно мати дуже вузькоспеціалізований клас, який спеціалізується на боротьбі з магією типу виклик. Айнз віддавав команди вголос, бо думав, що Маре не знатиме, що він робить, якби Айнз і Цербер витріщалися одне на одного, спілкуючись телепатично.
– Далі, Маре, зробимо так, як запропонував ти. Використаємо Зелений Таємний Дім – і сховаємося всередині. Буде краще, якщо нас ніхто не виявить.
– Добре!
Маре виглядав щасливим, що його пропозицію схвалили.
Ця ідея була досить непоганою.
Ні Айнз, ні Маре не мали навичок приховування, які б дозволили замести їхні сліди. Якби вони блукали навколо, то могли залишити знаки, по яких будь-який досвідчений знавець природи легко міг би вистежити їх.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥