Оригінальна назва (японською): オーバーロード 半森妖精の神人|上 (
Ōbārōdo han Mori yōsei no shinjin | ue) / OVERLORD [15] The half elf God-kin
Англійська назва: OVERLORD 15 The Half-Elf Demigod
Інший варіант назви: ОВЕРЛОРД. Том 15. Напівельф-напівбог. Частина 1
Автор: Маруяма Куґане / 丸山くがね (Maruyama Kugane) /Kugane Maruyama
Ілюстратор (дизайн персонажів): soy-bin
Рік видання: з липня 2012 і дотепер
Кількість томів: 16
Випуск: триває ?
Перекладачка: Silver Raven
Переклад з англійської. Звірка тексту з японською, перекладачка не володіє достатніми знаннями японської, тому можливі неточності та помилки.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Drakula, Kirito Kun.
Повелитель. Том 15. Розділ 2-10
Розділ 3. Важка праця Аури. Частина 1
1
Село темних ельфів у Великому Морі Дерев майже нічим не відрізнялося від інших сіл ельфів.
Якщо взяти до прикладу расу під назвою «дикі ельфи», то колись вони були звичайними ельфами. Але після того, як вони мігрували на рівнини й адаптувалися до нового життя, змінилася не лише їхня культура, змін також зазнали їхні тіла. Тож тепер всі вважали їх окремим видом.
Тоді як щодо темних ельфів? Оскільки вони від самого початку належали до тієї ж раси, що і звичайні ельфи, а також проживали в одному з ними середовищі, то з ними не відбулося жодних фізичних і магічних змін. Різниця в культурі – невелика, а стиль життя також був пов’язаний з деревами, як і у звичайних ельфів. Тому, як і решта представників їхньої раси, темні ельфи в основному мали класи рейнджерів і друїдів.
Єдиною справжньою відмінністю був колір шкіри, а ще дріб’язкові звички, як-от спосіб відлякування тварин.
Село темних ельфів використовувало запахи, щоб відганяти звірів. Цієї важливої мудрості їх навчили такі лісові мешканці, як тренти, ще до того, як вони перебралися до Великого Моря Дерев. Вони садили навколо села рослини з сильними ароматами, робили і розкидали спеціальні зілля, щоб відлякували тварин, а також користувалися магією друїдів – але час і радіус дії їхніх заклинань був обмеженим, тому їм доводилося присвячувати цьому багато сил.
Ці методи були ефективними і в Морі Дерев, що тепер було їхнім домом, тому, порівняно з іншими ельфійськими селами – за винятком столиці – село темних ельфів було безпечним.
Однак звичайні ельфи нічого про це не знали. Якби ці знання поширилися, ефективність цих методів знизилася б. Звірі – магічні вони чи ні – можуть виглядати дурними, але насправді це було не так. Якби вони зрозуміли, що за неприємними запахами ховалася здобич, рівень небезпеки значно б зріс. З цієї причини темні ельфи не могли поділитися знаннями зі своїми родичами, якими б теплими не були їхні стосунки.
Однак того фатального дня темні ельфи дізналися, що безпека, в яку вони так вірили, знаходилася на тонкому льоду.
Здалеку долетів несамовитий рев звіра.
Це було повсякденним явищем у Великому Морі Дерев. Не було жодного дня, щоб вони не чули голосів тварин на сході сонця чи серед глухої ночі.
Ба більше, існувало багато маленьких істот, що видавали приголомшливе виття. Тому, коли лунав один рев, це не було причиною для занепокоєння.
Це правда, що існувало багато видів магічних тварин, що могли надавати особливих ефектів своєму жахливому реву. Наприклад, примушували жертв тремтіти від страху або це призводило до розгублення, або здобич втрачала бажання боротися, а іноді під впливом ефекту жертва втрачала свідомість.
Проте ці особливі ефекти не мали великого впливу на такій дистанції. Тож одинокий далекий рев не становив жодної загрози, це була звичайна подія тут.
Однак цього разу один темний ельф закликав село до пильності.
Він мав середній для свого виду зріст, але його кінцівки були гнучкими, а рухи – відшліфованими і невимушеними, і це чітко демонструвало силу приховану всередині його тіла, від чого він здавався більшим, ніж був насправді.
Риси його обличчя були чіткими, а вдача стриманою – цей чоловік мав неабияку популярність у сільських панянок. У Великому Морі Дерев не було жодного темного ельфа, який би не знав його. Це був першокласний рейнджер з великим досвідом, що мав прізвище шанованої родини Блуберрі – одного з тринадцяти первісних родів, ця родина відіграла центральну роль під час великого переселення.
У руках чоловік – Блуберрі Еґнія – тримав складний лук, зроблений у стилі темних ельфів, один із небагатьох у селі.
Коли розцвітала Бекоа – це траплялося раз на три роки – у селі проводилося змагання у стрільбі з лука. Лише ті, хто демонстрував приголомшливі результати, могли носити такі луки.
У відповідь на заклик Еґнія негайно зібралися бійці темних ельфів. Це не були представники організованої армії, а звичайні рейнджери, які в цей час не були на полюванні.
Село, де жив Еґнія, було найбільшим селом темних ельфів в околицях, але у ньому проживало лише трохи більше ніж 200 жителів, тому в них не було можливості організувати постійну армію.
В оточені збентежених поглядів темних ельфів, що зібралися на його поклик, Еґнія злегка ворухнув довгими вухами, зосередившись на далеких звуках, і сказав напруженим голосом:
– Я покликав вас усіх сюди через виття, що пролунало раніше. Я вже чув його колись. Це рев орсуса, цілком дорослого орсуса.
Еґнія відчув, як серед тих, хто зібрався, зросла напруга.
У цьому не було нічого дивного. Будь-який темний ельф, що жив у цьому лісі, навіть маленькі діти знали ім’я анкілорсуса і наскільки небезпечний цей монстр.
Навколо села було багато видів надзвичайно небезпечних почвар, але анкілорсус стояв на самій вершині.
Зіткнутися з дитинчам орсуса – одна справа, але кинути виклик дорослій особині було рівнозначно самогубству. Звір мав природну броню, що захищала його від стріл, а одним помахом гострих кігтів він міг розрізати темного ельфа навпіл. Враховуючи різницю у грубій фізичній силі, шанс на успішну втечу майже дорівнював нулю. Абсолютно жахливий монстр.
– …Я справді чула якийсь рев, але чи це справді був орсус? Чи не міг ти помилитися? – запитала темна ельфійка, нахмурившись.
Вона була одною з трьох помічників майстра полювання цього села, крім того, вона була досвідченою рейнджеркою і володіла складним, як в Еґнія, луком. Однак, схоже, вона не могла визначати був це рев орсуса чи кричав хтось інший.
Ба більше, була маленька чарівна пташка на ім’я ревун, що мала здібність до імітації реву кількох видів монстрів. І це була не єдина істота, що володіла подібними здібностями.
У лісі, де мешкали подібні істоти, зрозуміти, що за звір кричить лише за ревом, вкрай складно. Тому її сумніви були цілком зрозуміли. Але Еґнія був найкращим рейнджером села. Він не тільки вправно володів луком, але мав відточенні чуття і здатність аналізувати зібрану інформацію. Тому сумніви темної ельфійки були викликані не недовірою до Еґнія, а бажанням того, щоб це було «помилкою».
– На жаль, я впевнений у цьому. Скільки б часу не минуло, але я ніколи не забуду той жахливий рев, від якого волосся стає дибки, а різниця в силі приголомшує. Я досі чую цей звук у вухах. Жодних шансів, щоб це була помилка.
Наступним заговорив майстер полювання.
Влада у цьому селі належала раді старійшин, майстру полювання, майстру-аптекарю і майстру ритуалів. Рада складалася з трьох старійшин, тож майстер полювання був один із шести лідерів села.
Він не володів складним луком, бо полював, використовуючи пастки. Але навіть якщо взяти це до уваги, його загальні навички тьмяніли у порівняні з Еґнієм. Проте він був талановитим рейнджером. І хоча він був молодшим за Еґнія, але поводився стримано і чудово підходив на роль майстра полювання.
– Той факт, що дорослий орсус реве… означає, що на його територію хтось вторгнувся, чи не так?
Зазвичай ці монстри подавали голос, коли билися з могутніми ворогами або з суперниками свого виду. Бували також випадки, коли вони ревли, відзначаючи перемогу, або показували, де вони знаходяться. Також це міг бути шлюбний клич. Однак якою б не була причина, існувала велика ймовірність того, що хтось вторгнувся на територію орсуса.
Анкілорсуси були територіальними істотами. Як тільки вони обрали собі якусь зону, що повільно зростатиме разом з їхніми силами, вони рідко покидали її. А оскільки анкілорсус рідко виходив на полювання за межами власної території, то логічним було припустити, що хтось зайшов до нього.
– Хаа… ото біда, – зітхнув майстер полювання. – Не знаю, що чудовиська полізло на його територію, але сподіваюся, орсус зжере його і спокій відновиться.
Темні ельфи навколо кивнули на слова майстра полювання. Еґнія спромігся натягнуто посміхнутися.
Всі знали, що через характер анкілорсуса, якщо не зачіпати цього монстра, то він міг підтримувати рівень загрози нижче певного рівня.
– Згоден з цим, але ми не знаємо, що конкретно сталося. Востаннє я чув виття орсуса, коли двоє представників цього виду зійшлися в поєдинку. І це було далеко за межами їхніх територій.
– Вибачте, шановний Еґніє, у мене питання… Я заледве чув той рев, але раз ви кажете, що це був орсус, то я впевнений, що це так. Проте його територія повинна бути досить далеко звідси, правильно? Навіщо ви нас сюди скликали?
Це сказав наймолодший з присутніх, але навряд чи він був єдиним, кого це цікавило.
– Стосовно цього, я не знаю, що відбувається з орсусом, але з ним точно щось відбувається, що примушує його ревти. Можливо, він вирішив змінити свою територію, або власник його території змінився. Тоді може статися дещо гірше. Як… кхм.
Еґнія глибоко вдихнув і продовжив:
– Якщо орсус переможе, а його супротивник виявиться досить вмілим, щоб утекти, то може помчати у нашому напрямку. Тому нам краще бути насторожі і готуватися до всього. Водночас з цим нам потрібно буде завтра відправити групу у тому напрямку, звідки лунав рев для того, щоб розібратися в ситуації.
З цим погодилися всі.
Для тих, хто жив користуючись зі щедрості лісу, надзвичайно важливим було завчасно виявляти зміни навколо і ділитися інформацією.
– …Сьогодні полювання скасовується. Краще утриматися навіть від звичайних походів у ліс. У нас достатньо їжі?
– Так. Днями ми вполювали велику здобич. Проте я думаю, буде краще негайно піти до майстра ритуалів і попросити якнайшвидше зайнятися вирощування фруктів. Невідомо скільки часу знадобиться для того, щоб перевірити ситуацію і запевнитися у безпеці.
– Тоді… так, потрібно повідомити про це старійшинам. Вони повинні зробити свій внесок і сказати всім, хто не знає, що відбувається, деякий час не заходити до лісу.
Отримавши попередження від Еґнія, всі почали висловлювати власні думки. Ніхто не сказав, що він упав у параною. Ліс дарував благословення, але він також міг несподівано принести лихо. Ті, хто хотів вижити в Морі Дерев, мали бути обережними і стежити навіть за найменшим натяком на щось погане.
Всі мешканці мали знати, що безпека лісу погіршилася.
– Що нам робити з іншими селами? Зв’язатися з ними після того, як ми розберемося в ситуації? Чи слід негайно повідомити про те, що відбувається?
– Обидва варіанти звучать правильно, але у будь-якому з них щось може піти не так… Чи можемо ми залишити це на старійшин?
– Агов, стривайте, спочатку ми повинні чітко все сформулювати. Бо коли ті твердолобі скам’янілості почнуть верзти якісь дурниці, ми матимемо шанс лише виступивши разом.
– …Говорити про них так трохи грубо, Ґанене. Звичайно, це правда, що вони не такі гнучкі, але вони мають великий досвід. На основі власних знань вони обирають шлях, який вважають найбезпечнішим.
Майстер полювання сказав це одному зі своїх помічників – Пламу Ґанену.
– Але…
Обличчя Ґанена почервоніло, темний ельф спробував відкрити рота, але Еґнія затулив його рукою.
– …Досить. Згадай, чому я вас усіх покликав, не слід відхилятися від теми. Ти ж знаєш, яким небезпечним може бути орсус, правильно?
Переконавшись, що Ґанен замовк, Еґнія прибрав руку.
Подумки він зітхнув.
«У серці я готовий визнати, що конфлікт зі старійшинами – це не так вже погано. Але мені б хотілося, щоб вони брали до уваги місце, час і обставини».
– Правильно. Про скам’янілості можна поговорити пізніше, наше першочергове завдання – це забезпечити безпеку села. Жителів багато, ми не можемо стежити за всіма.
– Якщо ми збираємося на посилену варту сьогодні, то нам потрібно організувати три зміни. Особливо, якщо ми завтра плануємо відправити групу на розвідку.
Вони вже звикли нести варту цілими днями, ба більше, вони могли використати магію, щоб зняти втому, тож це ніяк не вплинуло б на розвідку наступного дня.
Однак, якщо вони збиралися проводити розвідку на території орсуса, то їм слід було уникати навіть найменшого притуплення власних чуттів.
– Правильно. Тоді…
Знову почувся рев. Всі нервово і похмуро поглянули в той бік.
– …Він прозвучав набагато ближче, чи не так?
Хтось озвучив тривогу, що охопила всіх. Еґній кивнув на знак підтвердження.
– Еґніє, ти раніше припустив, що хтось вторгнувся на його територію і тепер мчить сюди. Чи може це бути погоня?
Анкілорсус мав звичку зациклюватися на своїй здобичі, і якщо вона тікала, він буде переслідувати її навіть за межами власної території. Хоча ревіти під час погоні здавалося трохи дивним, але ця ймовірність викликала менше тривоги, ніж варіант, при якому орсус програв бій і був вигнаний зі своєї території.
– У такому випадку, якщо він наздожене здобич і наїсться досхочу, село буде в безпеці… але якщо здобич біжить до нас, то чи слід нам її застрелити?
– Ні за що! Це лише роздрочить орсуса. Крім того, ми говоримо про істоту, що змогла втекти від цього монстра, швидше за все, вона дуже сильна. У випадку, якщо здобич прямуватиме до нас, ми маємо відігнати її.
– Ні, стривайте. Виникнуть проблеми, якщо орсус наблизиться до села. Він може подумати, що найкраще місце для годівлі. Потрібно послати кількох ельфів вперед і спробувати спрямувати їх в інший напрямок.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥