Оригінальна назва (японською): オーバーロード 半森妖精の神人|上 (
Ōbārōdo han Mori yōsei no shinjin | ue) / OVERLORD [15] The half elf God-kin
Англійська назва: OVERLORD 15 The Half-Elf Demigod
Інший варіант назви: ОВЕРЛОРД. Том 15. Напівельф-напівбог. Частина 1
Автор: Маруяма Куґане / 丸山くがね (Maruyama Kugane) /Kugane Maruyama
Ілюстратор (дизайн персонажів): soy-bin
Рік видання: з липня 2012 і дотепер
Кількість томів: 16
Випуск: триває ?
Перекладачка: Silver Raven
Переклад з англійської. Звірка тексту з японською, перекладачка не володіє достатніми знаннями японської, тому можливі неточності та помилки.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
Повелитель. Том 15. Розділ 3-1
Розділ 3. Важка праця Аури. Частина 2
Думки різнилися, але вони не могли марнувати час на обговорення. Еґнія не хотів говорити поза чергою, але потрібно було навести порядок. Він плеснув у долоні, щоб привернути увагу інших.
– Щоб там не відбувалося, ясно лише одне, це дуже незвичайна ситуація. Краще діяти швидко. Якщо орсус повернеться на власну територію, чудово. Якщо ні… скажімо, втратить слід здобичі, як тільки вийшов за межі своєї території, – Еґній швидко обвів інших поглядом, – або здобич втече поблизу села, тоді на нас чекає дуже довгий і дуже поганий день.
Усі нахмурилися, уявивши, що може статися.
– Тому нам потрібно заручитися підтримкою не тільки тих, хто зібрався тут, але й усіх жителів села. Особливо нам потрібно допомога друїдів. Також у майстра-аптекаря може бути якась отрута, ефективна проти орсуса.
Для монстрів такого типу, як орсус, магія, що впливала на розум, набагато ефективніша, ніж спроби перемогти їх фізичними атаками. Навіть якщо ворог захищений товстою шкурою, жиром і м’язами – тож стріли не мали жодного ефекту – можна використати магію, наприклад, друїди могли викликати елементаля вогню, який завдав шкоди вогнем при доторку. Це принесло б набагато більше користі, ніж купа лучників.
Ймовірно, вони б ніколи не виграли бій, але вміле використання заклинань у поєднані з іншими засобами в минулому допомогло їм здобути перемогу над магічними монстрами, що мало чим поступалися орсусу.
– Однак скликати всіх і радитися буде марною тратою часу, тому нам краще проявити ініціативу. Іншими словами, – Еґній поглянув на майстра полювання, – ви можете взяти це на себе?
– Хаа… – роздратовано протягнув майстер полювання, похитавши головою. – Гадаю… в мене нема іншого вибору. Гаразд, половина з вас, починаючи з найвправніших, займеться охороною села. Інша половина розсіється навколо і займеться попередженням жителів. Після того, як з попередженням буде завершено, ви захищатимете тих, хто не може битися. Бенірі, я залишаю на тебе розподіл. Далі, Ґанене, ти підеш до майстра-аптекаря, а ти, Овей, до майстра ритуалів. Я ж поговорю зі старійшинами. Бігом! Бігом! Бігом!
В момент, коли Еґній також збирався почати рух, майстер полювання подав йому знак, і вони побігли разом.
– Я вже думав про це деякий час. Ти найвправніший у нашому селі, хіба не тебе повинні були назначити майстром?
– Це тільки б викликало ще більше проблем. Моє прізвище трохи відоме в інших селах, в основному через мій рід.
– Це не «трохи».
Проігнорувавши слова майстра полювання, Еґнія продовжив:
– Якщо щось станеться, то конфлікт пошириться й на інші села, навіть більше, ніж зараз.
– Ух… так, це головний біль. Як думаєш, ситуація змінилася, якби старійшини трохи відступили?
– Це абсолютно неможливо. Ніщо не змінить ситуацію. Навіть якби кожен старійшина відмовився від свого місця і пішов, ситуація все одно погіршилася б і це вплинуло на інші села. Можна сміливо стверджувати, що їхня твердолобість підтримує тут порядок.
– Тоді як нам вирішити проблему?
– Ми не можемо цього зробити. Поки не станеться чогось серйозного.
Після цього майстер полювання замовк.
– Я очолю захист. Решта – на вас.
– Так, розраховую на тебе.
Розділившись з майстром полювання, Еґнія зайняв місце на мосту в найближчій точці до того напрямку, звідки долинув рев. Поки він стояв на варті, то спостерігав, як хутко звістка поширювалася селом. Це не тільки тому, що рейнджери швидко рухалися і повідомляли інших, а також завдяки тому, що жителі села жили пліч-о-пліч з небезпечними монстрами, тому вони мали добре розвинену систему передачі інформації.
Через десять хвилин майстер ритуалів почав виробляти їжу за допомогою магії, а майстер-аптекар про всяк випадок доставив Еґнії потужну отруту і протиотруту.
Час минав повільно, всі були напружені.
Однак орсус більше не подавав голосу, тому зібрані рейнджери почали розслаблятися, включно з Еґнієм. Він розслабив плечі і почав масажувати напружені руки, що тримали лук.
Можливо, орсус схопив здобич. Або вона втекла і він повернувся на свою територію.
У цей момент біля нього з’явився майстер полювання.
– …Нам потрібно якнайшвидше піти і перевірити, що там. Ти готовий?
– Я очікував цього. Довірте це мені.
Подумки він уже розробив план дій.
Еґнія пильно дивився у напрямку території орсуса, ніби вже помітив силует звіра. Потім йому здалося, що він щось побачив серед дерев.
– Чі-чії!
Губи Еґнія завібрували, коли імітував звук, схожий на пташиний крик. Це був не просто звук – це був особливий сигнал, який він міг використовувати завдяки своєму класу. Так він створював шум, який дозволяв негайно попередити союзників. Тому тепер тих, хто почув цей звук, не можна буде заскочити зненацька і роздерти.
Атмосфера в одну мить знову стала напруженою.
Відчувши на собі погляди інших, Еґній поглянув у певну точку і вказав підборіддям в бік тіні, яку побачив раніше.
Він сподівався, це була лише його уява.
Сподівався, що помилився.
Сподівався, що це було лише непорозуміння.
Знадобилася лише мить, щоб краєм ока упіймати тінь. Випадково, між великої кількості дерев, прослизнула тінь. Цілком можливо, що він помилився. Однак Еґнія – висококваліфікований рейнджер, у нього був чудовий зір. Тож незабаром його надії розвіялися.
– Анкілорсус…
Хоча це було тихим видихом, кожен з них почув його дуже чітко.
Так. Тепер це було очевидним для всіх.
З-поміж дерев повільно насувалася величезна тінь.
То був руйнівник Великого Моря Дерев – анкілорсус.
Але…
– А-агов, Блубері! Він же… величезний… чи не так? Невже орсуси справді можуть бути такими великими?!
Молодий рейнджер важко ковтнув і поставив запитання.
Оскільки він був далеко і йшов між дерев, це заважало чітко роздивитися монстра. Однак вони могли отримати загальне уявлення про нього, порівнюючи його розмір з навколишніми деревами. Він був дуже великим. Ні, він був аж занадто великим.
– …Сумомо, орсус, якого я бачив раніше, був не таким великим. Він ще не повністю виріс. Це або рідкісна особина з аномальною швидкістю росту, або… – на мить голос Еґнія обірвався, але він все-таки вичавив: – …це лорд.
Повітря затремтіло.
Якщо монстр був більшим за норму, мав візуальні відмінності, наприклад, незвичний колір хутра або володів унікальними здібностями, село називало їх рідкісними особинами. Але деяким представникам вдавалося розвинутися до винятково сильних, піднявшись на вершину свого виду, а їхні бойові здібності іноді мали великий вплив на величезні території – таких називали лордами.
Іншими словами, якщо анкілорсус перед ними справді був лордом, то він набагато сильніший за звичайного.
Навіть звичайний анкілорсус був важким супротивником, але якби все село об’єдналося, їм би вдалося його прогнати. Однак якщо монстр перед ними – лорд, то ймовірність того, що вони зможуть вижити в битві з ним, стрімко опускалася до нуля.
– Не може бути! Тобто, я чув, що лорд існує, але він має бути далі на північ! – один із рейнджерів нахилився вперед і з очевидним відчаєм, але тихим голосом, боячись привернути увагу орсуса, сказав: – Що сталося з селом Аджу?
Це було ще одне село темних ельфів. Від місцевих вони чули, що поряд жив лорд. Такі монстри не були поширеними, тому, швидше за все, це був лорд, який жив біля села Аджу.
– …Воно знищене?
Якби лорд змінив територію або перебрався ближче до їхнього села, хтось із села Аджу мав прийти, щоб попередити їх. Але ніхто не прийшов. Однак лорд був тут.
Їх огорнула тиша. Якби вони пройшли далі в тому напрямку, звідки вперше пролунав рев, то вийшли б до села Аджу.
«…Якщо село Аджу стало місцем годівлі, а орсус тепер вважає темних ельфів за їжу, чи міг він дійти до нас покладаючись на запах або щось таке?»
Ніхто не наважувався сказати це вголос, але всі прийшли до однієї думки.
Навколо них згущувалася атмосфера, пронизана відчаєм.
Навіть якщо монстр уподобав смак темних ельфів в Аджу, він би не міг знати, що тут знаходилося свіже м’ясо.
Хоча анкілорсуси були всеїдними з певною вибагливістю до смаку, але вони також звичку надавати перевагу певній здобичі. Якщо темні ельфи припали йому до смаку, то їм доведеться покинути це село, і навіть тоді не буде гарантії, що він не буде переслідувати їх. Тому вони мали якось відвести його від села.
Але виникло місце для сумнівів.
– Ні, ми не можемо бути певні, що село Аджу знищено, – сказав Еґнія. Всі поглянули на нього. – Біля нас також живе орсус, якого я бачив багато років тому. Якщо лорд прийшов сюди від села Аджу, то він мав увійти на територію орсуса, який живе біля нас, – ми мали почути рев двох звірів. Гадаю, що орсус, який уже був на цій території, виріс і став лордом.
Все ще існувала можливість, що це був лорд з території Аджу. Якщо лорд і місцевий орсус, були різної статі, то якби вони зіткнулися бійки могла і не статися. Також існувала ймовірність того, що якби вони зіткнулися один із монстрів міг і не заревіти. Швидше за все, це був би лорд.
Але за таких обставин питання, чи існувало село Аджу, чи ні – вже не мало значення. Єдине, про що вони зараз могли думати, так це про те, що лорд наближався до них і що з цим робити. Який крок буде найкращим?
Отже…
– Боротьба з лордом – це самогубство. Нам потрібно викликати кілька елементалів, щоб виграти час і втекти.
– Хіба це взагалі можливо?! Поки ми тут, жодних шансів, що ми уникнемо його атаки! Можливо, якщо віддамо йому все зібране м’ясо, то він наїсться досхочу.
– Справді! Орсуси схожі на ведмедів. Вони також люблять мед, правильно?! Можемо намастити його на м’ясо і віддати…
І в цей момент, земля, повітря, ліс і все всередині них здригнулося від реву. Монстра більше не ховали дерева.
Анкілорсус-лорд повільно наближався до них.
Дихання темних ельфів зробилося прискореним і поверхневим. Розум кожного згас. Усі ідеї, які вони придумали, були розтрощені.
Цей рев був не такий, як попередні. Цього разу вони відчули його силу на власній шкірі і затремтіли. Річ була не в тому, що рев мав особливий ефект: він не викликав надприродного жаху чи контролю над розумом.
Це реакція була простою і фатальною, бо темні ельфи розуміли різницю: вони зіткнулися з істотою зовсім іншого рівня. Тобто, різниця між їхніми здібностями була настільки великою, що вони почувалися безпорадними перед цим монстром.
«…Лайно».
Більшість темних ельфів були впевнені у трагедії, яка мала статися, і вже змирилися. Але для цього було зарано.
Еґнія закричав:
– Біжіть…!!
Цей крик був наполовину для того, щоб примусити себе діяти.
– К-к-куди?! Що нам робити? – закричала темна ельфійка.
– Хто знає! – крикнув у відповідь Еґнія, його голос був різким, як удар мачете.
– Т-ти не знаєш…?!
– Тоді хто знає…?!
– Я не… ні! Послухайте, я уявлення не маю, якою мала би бути відповідь у такій ситуації! Але ми повинні щось зробити! Нічого не зміниться, якщо ми стоятимемо на місці! Принаймні потрібно спробувати одну з перерахованих раніше ідей…
Анкілорсус-лорд рухався дуже повільно. Так він намагався їх налякати?
Монстр опустив голову, намагаючись вловити запах темних ельфів поміж квітів, висаджених навколо села. Те, як він рухався, виглядало майже… неохоче? Еґнії стало майже шкода. Чи був звір пораненим, хворим чи отруєним? Темний ельф майже насмілився сподіватися на це, але він знав, що стресові ситуації викликали бажання заперечувати просту правду.
«Вистрілити в нього? Тепер уже немає сенсу хвилюватися, що це може розлютити його. Так він точно піде за мною. Тому нас слід взяти ініціативу у свої руки – він у радіусі пострілу. Якщо я вистрілю і приверну його увагу до себе, то, можливо, мені вдасться відвести його від села… Хвилинку, є ще один варіант…»
– Олія… – прошепотів Еґнія.
Рейджери навколо виглядали спантеличеними, але швидко зрозуміли.
– Правильно! Якщо ми виллємо на нього олію, вогняні елементалі негайно запалять її!
– Він такий величезний. Йому буде важко уникнути олії!
– Водночас потрібно викликати водяного елементаля, щоб полум’я не поширилося далі!
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥