Оригінальна назва (японською): オーバーロード 半森妖精の神人|上 (
Ōbārōdo han Mori yōsei no shinjin | ue) / OVERLORD [15] The half elf God-kin
Англійська назва: OVERLORD 15 The Half-Elf Demigod
Інший варіант назви: ОВЕРЛОРД. Том 15. Напівельф-напівбог. Частина 1
Автор: Маруяма Куґане / 丸山くがね (Maruyama Kugane) /Kugane Maruyama
Ілюстратор (дизайн персонажів): soy-bin
Рік видання: з липня 2012 і дотепер
Кількість томів: 16
Випуск: триває ?
Перекладачка: Silver Raven
Переклад з англійської. Звірка тексту з японською, перекладачка не володіє достатніми знаннями японської, тому можливі неточності та помилки.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.

Повелитель. Том 15. Розділ 3-3
Розділ 3. Важка праця Аури. Частина 4
Цей лук – скарб темних ельфів. Багато матеріалів, які були використані у ньому, походили з місцевості, де раніше жили темні ельфи. Вони мали обмежену кількість компонентів для ремонту, а тому не могли зробити новий. Через таке грубе поводження з луком старійшини, мабуть, дали б йому добрячу прочуханку, але він не мав часу, щоб акуратно відкласти зброю.
– Уооооо! – закричав Еґнія, намагаючись привернути увагу орсуса і водночас підбадьорити себе, та кинувся вперед.
Він стрибнув, чіпляючись за бік величезного звіра, і скористався міцним хутром, щоб видертися вгору.
– Ґрооо!
Орсус-лорд крутнувся, намагаючись скинути Еґнія.
На мить тіло темного ельфа піднялося, відцентрова сила, здавалося, от-от відірве його, але йому якимось дивом вдалося утриматися. Він досягнув потилиці й орсус-лорд крутнувся сильніше.
Нічого дивного. Навіть темні ельфи б зробити те саме, якби бджоли сіли на шию.
Еґнія чіплявся за шию орсуса, відчайдушно намагаючись не впасти.
Дивно, що звір не спробував прокотитися по землі чи дряпнути жахливими кігтями, але це було удачею для темного ельфа і він був вдячним за це.
Йому залишалося лише терпіти.
Затуманеним поглядом Еґнія помітив, що селяни, особливо діти, завмерли і дивилися. Його охопило роздратування:
– Що ви робите?! Тікайте!
Він не хотів видавати жодних звуків, але не мав іншого вибору. Орсус-лорд відреагував на звук – і почав крутитися ще сильніше. Навіть за таких обставин вправні стрільці могли поцілити в монстра та не зачепити Еґнія.
Однак в орсуса товста шкура, навіть постріли Еґнія не змогли її пробити. Схоже, стріли не завдали жодної шкоди орсусу-лорду. А якщо вони не можуть його навіть подряпати, то отрута не матиме ефекту.
Еґнія міцніше стиснув руки. Він не міг дозволити, щоб орсус-лорд зараз його скинув.
Здавалося, що минула ціла вічність, перш ніж рухи орсуса-лорда почали сповільнюватися. Схоже, навіть його втомило це безперервне шаленство. Проте цей орсус – лорд. Його витривалість перевершувала межі здорового глузду. Не було жодних сумнівів, що як тільки він відпочине, то знову може знавісніти.
Руки Еґнія заніміли. Він не зможе витримати наступної хвилі.
Це був останній шанс.
Він потягнувся рукою до пояса і вихопив кинджал.
Темний ельф негайно піднявся, намагаючись дотягнутися до слабких місць орсуса: очей і носа. Звичайно, були ще частини без міцного захисту – потилиця, наприклад. Але під густою шерстю там були товсті м’язи. Він не був упевнений, що зможе завдати реальної шкоди своїм кинджалом.
Наступної миті тіло Еґнія піднялося у повітря.
Щойно він ослабив хватку, як орсус-лорд різко крутнувся. Навіть коли темний ельф докладав усіх сил, йому заледве вдавалося утримуватися на місці, тож в момент, коли Еґнія прибрав руку, у нього більше не було шансів.
Світ закрутився. Він почув крик.
«Прок…»
Зрозумівши, що сталося, він негайно відкинув кинджал і потягнувся до поясу, де висів маленький шкіряний мішечок.
Еґнія гепнувся на землю. Удар виштовхнув повітря з легенів – на мить він втратив можливість дихати.
Хоча тіло охопив біль, всередині піднялася гарячкова нетерплячість.
Еґнія, який лежав на землі, зустрівся поглядом з орсусом-лордом. Той дивився прямо на нього.
Він не міг поворухнутися.
Його тіло натягнулося, як струна, від вигляду орсуса-лорда, що нависав над ним.
Один зайвий рух – і він труп.
Еґнія відчував на собі дихання звіра. Воно пахло на диво добре. Хоче те, що подих орсуса-лорда мав приємний запах швидше не дивувало, а приголомшувало.
Еґнія мало не засміявся.
Йому не треба було думати чи вагатися, він уже прийняв рішення.
«Ходи сюди, разом зі своєю плоттю я згодую тобі ще і це».
Якщо його з’їсть орсус-лорд, то станеться найгірше. Так звір зможе пізнати смак темних ельфів і почне сприймати їх за їжу.
Але якщо він буде переконаний у тому, що темні ельфи жахливі на смак?
Еґнія послабив зав’язку на мішечку.
Там була отрута, яку йому дали заздалегідь. Надто мало, зважаючи на розміри орсуса-лорда.
Але навіть якщо він не зможе вбити його отрутою, Еґнія може навчити монстра, яка отрута жахлива на смак.
Щойно паща буде розкрита, він з усієї сили рукою запхне туди мішечок з отрутою.
Але якщо звір зачепить його кігтями, то всьому настане кінець.
Однак якщо вхід піде паща, то справа не закінчиться лише рукою.
Він був готовий.
Еґнія уже прийняв рішення.
Він жив заради цього села і готовий за нього померти.
Ось чому він завжди був сильнішим за інших.
«Ну, вперед! Я навчу тебе, що темні ельфи у цьому селі настільки жахливі на смак, що тобі захочеться блювати!»
Орсус-лорд відвів погляд.
«…Що за?»
Орсус-лорд заревів, змахнув хвостом і кілька разів накинувся на ельфійські дерева поблизу, ніби намагаючись виплеснути розчарування. Здавалося, звір не бачив Еґнія, але це не могло бути правдою. Рейнджер точно зустрівся з монстром очима!
– Еґніє! Швидше!
Він був надто збентежений і не розумів, що відбувалося, аж поки крик іншого рейнджера не привів його до тями.
Хоча Еґнія приготувався до долі бути з’їденим, але це не означало, що він прагнув цього.
Та чи міг він утекти? Попри те, що орсус-лорд не виглядав зацікавленим, але Еґнія відчував на собі його погляди. Невже у звіра була якась інша мета?
«Чи буде втеча правильним вибором зараз?»
Він не знав. І не міг зрозуміти намірів орсуса.
Поки Еґнія досягав вершини збентеження, раптом з’явилася стріла, яка влучила в ельфійське дерево прямо перед звіром.
Бооом! Високий звук розійшовся навколо, ніби брижі по воді, і пустив мороз по шкірі. Всі темні ельфи – і навіть орсус-лорд – припинили рухатися. Настала повна тиша, ніби їх облили крижаною водою.
І в цю мить пролунав солодкий голосок.
– Хм… досить.
Світ заіскрився.
З-за ельфійського дерева раптом з’явилася дитя темних ельфів. Але воно було не з цього села. Це була дуже гарна дитина – хлопчик або дівчинка; ні, якщо придивитися уважніше, то ставало зрозумілим, що це була дуже мила дівчина. У голові Еґнія навіть не встигли сформуватися думки, як з губ зірвалося…
– …Г-гарненька.
Як дівчина може бути такою вродливою?! Її краса набагато перевершувала краплі ранкової роси, що зривалися з листя і, ловлячи промені ранкового світла, блищали, як коштовне каміння.
Здавалося, що вона світилася зсередини. Мабуть, тому світ навколо ніби засяяв.
Крім того, здавалося, що від її рухів ішов блиск життя, огорнутий приємним ароматом. Навіть на такій відстані він відчував п’янкий запах.
Еґнія ворухнув носом.
Він намагався послати навіть найменшу краплинку цього запаху в легені, наповнити ним кров і відправити у кожну клітинку тіла.
Що за аромат! Здавалося, кожна частинка його тіла танцювала від радості.
Найкрасивіша дівчина на світі, у руках якої – яка трагедія, що рукавички ховали пальці і він не міг їх побачити, – був…
– Що…
…Лук дивовижної якості. Майстерність, з якою його виготовили, прямо говорила, що він зроблений не для банальної демонстрації, а інтуїція рейнджера підказувала Еґнію, що цей лук набагато потужніший за будь-який інший, який він коли-небудь бачив.
Але важливим було не це.
Той факт, що дівчина тримала лук, який був набагато більшим за неї, лише посилював її привабливість.
Все у ній було чарівним.
Вона сяяла.
– Ну-ну, монстре. Забирайся звідси. Я більше не дозволю тобі лютувати.
Її голос був милим.
Занадто милим.
Справжнісінька насолода.
Він чув її голос раніше, але тоді Еґнія відволікся на красу дівчини, щоб насолодитися цим голосом. Проте цього разу його мозок зміг правильно відреагувати.
Він крутив цей голос у думках знову і знову. І щоразу по його шкірі бігли мурашки.
Дівчина незрівнянної краси твердо вказала пальцем на орсуса-лорда.
Чому вона не вказувала цим пальцем на нього?
Як шкода.
Як сумно.
Яке горе, що ці прекрасні очі не дивилася на нього.
– Ґроу…
Заревів орсус-лорд.
Він зробив це не для того, щоб залякати здобич. У цьому ревові звучав страх.
Орсус-лорд побоювався цієї надзвичайно красивої дівчини.
Звісно, це було природно.
Кожен, хто побачив би цю незрівнянно красиву дівчину, затремтів би, подумавши, що перед ним з’явилася богиня!
Звичайно, дехто міг припустити, що магічні звірі не мали естетичних почуттів. Але так могли подумати лише дурні.
Еґнія категорично виступав проти такої ідеї.
І в нього були для цього підстави.
Магічні звірі, що володіли великою силою, були прекрасними. Тому, можливо, це навіть прозвучало б парадоксально, не було нічого дивного у тому, щоб така красива дівчина володіла незрівнянною силою.
Правильно. У цьому не було абсолютно нічого дивного.
У момент, коли орсус-лорд збирався рухатися, очі Еґнія розширилися.
Незрівнянно красива дівчина уже поклала стрілу на тятиву.
Еґнія ні на мить не зводив з неї очей з моменту, коли вона освятила його своєю присутністю. Він був упевнений, що не кліпав увесь цей час. Проте Еґнія не помітив, коли дівчина поклала стрілу на тятиву.
Ні, у цьому не було нічого дивного.
Цю незрівнянно красиву дівчину, здається, породив сам світ. Тож не було нічого дивного у тому, що вона могла це зробити.
Еґнія був повністю у цьому переконаний.
Далі стався спалах світла…
– Ґроаааа!
Заревів орсус-лорд.
Байдуже, куди полетіла стріла. Для нього було важливішим ні на мить не відводити очей від найпрекраснішої дівчини.
– ■、■■■■?!■■■■■■■■?!
– ■■■!
– ■■■■■■?!
Всі навколо щось говорили.
Надто шумно.
«Стуліться! Так я не зможу почути, що скаже ця неймовірно красива дівчина!»
Еґнія, який намагався знову почути голос незрівнянно вродливої дівчини, дратував навколишній шум.
Кроки орсуса-лорда віддалялися.
Для Еґнія це теж не мало значення.
– ■?!■■■■■■■■■■■■■■■■■■?!
«Та замовкніть! Як ви будете виправляти ситуацію, якщо я не зможу почути її голос!»
– …З вами все добре?
Незрівнянно красива дівчина заговорила до нього.
До нього. Ні до кого іншого.
До нього!
Тіло Еґнія закам’яніло від хвилювання, не здатне породити жодного звуку. Його думки зупинилися, він не знав, що сказати. Навіть дихати спокійно було важко. Але те, як він поводиться, абсолютно нечесно. Попри те, що його думки плуталися через брак кисню, Еґнія зібрав кожну краплину сили в тілі і вичавив ідеальне слово.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.WhatsApp.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥