Оригінальна назва (японською): オーバーロード 16 半森妖精の神人 ［下］/ Ōbārōdo 16 han mori yōsei no shinjin [shita] / OVERLORD [16] The half elf God-kin
Англійська назва: OVERLORD 16 The Half-Elf Demigod. Part II
Інший варіант назви: ОВЕРЛОРД. Том 16. Напівельф-напівбог. Частина 2
Автор: Маруяма Куґане / 丸山くがね (Maruyama Kugane) /Kugane Maruyama
Ілюстратор (дизайн персонажів): so-bin / soy-bin
Рік видання: з липня 2012 і дотепер
Кількість томів: 16
Випуск: триває ?
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Айнз і двійнята залишилися у селі темних ельфів, продовжуючи спілкування з місцевими. Однак вторгнення Теократії дійшло до того, що країна ельфів опинилася на межі завоювання. Айнз придумав план і почав втілювати його в життя.
Переклад з англійської. Звірка тексту з японською, перекладачка не володіє достатніми знаннями японської, тому можливі неточності та помилки.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
А також дякую: Lea
У мене є Patreon, Buymeacoffee.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Повелитель. Том 16. Розділ 4-11
Розділ 4. Життя у Селі. Частина 12
– Так, це правда. Це було невелике поле в лісі. Там також було чимало колод, на яких росли гриби і мох. Пригадую, що бачила це, коли крадькома зазирнула туди. Тепер до села справді важко наблизитися… – тихо сказала Аура.
Гобліни під керівництвом Енрі охороняли досить широку територію навколо села Карне. Серед них, схоже, також була група, яка створювала пастки, що подавали звукові сигнали. І їх, на відміну від тих, що завдавали шкоди, було набагато важче виявити.
– Але якщо бракує поживних речовин, гадаю, ми можемо попросити Маре допомогти з цим або використати предмети…
Айнз і Аура поглянули на Маре, який помітно знітився.
– А, е, ну, я можу це зробити, але не впевнений, що це саме те, що потрібно… Насправді я таємно вночі навідувався на поле шукачів пригод Е-Рантеля, щоб побачити лікарські трави, але, як на мене, це не надто правильний підхід…
Хоча інгредієнти виглядали однаково, але коли справа доходить до виробництва зілля, ефективність була меншою. Що було небажаним результатом.
Факторів могло бути безліч. Можливо, це надлишок поживних речовин, які створив Маре? Або це був чистий збіг? Чи просто чогось не вистачало? Можливо, потрібно краще заклинання для лікарських трав? Однак вони не мали чіткої відповідні на жодне з запитань.
– Минуло кілька років, як ми прийшли у цей світ, але є все ще багато незрозумілих речей.
– Саме так.
– С-саме так.
Щоразу, коли їхні знання збільшувалися або вони відкривали щось нове, кількість таємниць тільки розросталася. Однак, на щастя (хоча він не був упевнений, що це слово тут підходило), не всі вони здавалися пріоритетними. Досить велику кількість вони змогли залишити на другому плані.
Якби вирішення цих проблем можна було залишити на слуг або викликаних істот, справа пішла б дуже швидко. Але, на жаль, деякі досліди ні перші, ні другі не могли провести.
Він вважав, що як мінімум це мав бути NPC, що був створений так само, як гравець. Але також існувала ймовірність, що гравець і NPC матимуть різні результати, навіть якщо робитимуть одне і теж. Тому, якби вони справді хотіли зайнятися цими дослідження, то мали тричі повторити один і той самий експеримент: один раз з Айнзом, другий раз із NPC і третій раз зі слугою.
– Деякі досліди, як, наприклад, з культивацією рослин, можна доручити тим, хто знаходиться під нашим контролем, але ми не можемо допустити, щоб справді важливі експерименти потрапили до рук жителів цього світу, які потенційно можуть стати нашими ворогами. І в такому випадку зробити їх можуть лише ті, хто знаходяться в Назаріку… але ми обмежені у кількості. Це справді проблема…
«Ми маємо стежити за технологічними проривами інших країн, водночас вдосконалюючи технології в Назаріку, щоб забезпечити власну перевагу».
Це важко, але…
«…Якщо залишити це на Альбедо і Деміурга, я впевнений, що вони впораються з цим завданням. Ці двоє дуже розумні».
Насправді, якщо вже зайшла мова про Альбедо і Деміурга, існувала ймовірність, що вони вже подбали про це, тож з його боку це могли бути всього лише марні клопоти. Не завадило б принаймні підняти це питання.
«Я можу, як і раніше, викликати когось, написати записку і знову кинути до скриньки пропозицій».
Таким чином Айнз зможе уникнути ризику того, щоб хтось з подивом запитав його «Ви щойно це помітили?».
«Ооой!»
– …Ойой! Пора! Треба бігти!
Двійнята навіть не встигли кивнути, як Айнз уже вискочив з «орендованого» ельфійського дерева.
Про запізнення не могло бути й мови. Навіть у своєму минулому світі він жодного разу не запізнився на роботу. Незалежно від того, наскільки захопливим для нього був Іґґдрасілль.
«Швидко, швиденько!»
На обличчя Айнза лилося світло.
Сонячні промені, що пробивалися крізь маленькі щілинки між густими кронами дерев, говорили йому, що сьогодні ще один чудовий день.
*
Коли кроки володаря віддалилися так, що вона не могла їх почути, Аура нарешті заговорила:
– Мені здається воло… Хаа.
Вона важко зітхнула. Залишившись наодинці з Маре, Аура не могла підтримувати гру. Це було погано. Крім того, Маре навіть не старався грати.
Навряд чи це було справедливо. Вона кинула на нього суворий погляд.
– Ем? Сестро, у ч-чому справа?
– Га? Ні, нічого, нічогісінько! – навіть якби вона виплеснула розчарування на брата, це ніяк би не допомогло. Аура взяла себе в руки і вимовила те, що хотіла сказати раніше: – Дядько, схоже, розважається.
Маре кивнув.
Однак для Аури це було тим, що вона не зовсім розуміла. Протягнувши «хмм», вона нахилила голову набік, а потім сказала:
– Відколи ми прийшли до цього села, він ходить до майстра-аптекаря кожного дня, але чи справді це варто таких зусиль?
– Хороше запитання. А-але, знаєш, я не можу використати магію друїдів на цих деревах, тому, можливо, їхні ліки також мають якісь унікальні властивості. Як думаєш?
– Якщо хтось такий розумний, як наш дядько, вважає так, то це цілком може бути правдою, але… Мені складно повірити, що це маленьке село може запропонувати щось особливе. Я про їхню магію, яку можна використовувати на цих деревах. Ти просто не можеш її використовувати, чи не так? Чи, можливо, нею також не можуть користуватися й інші друїди?
– Хм… я не знаю, чи можуть інші, м-м, використовувати її, але відчуваю, що це унікальна ельфійська магія, народжена у цьому світі, як і повсякденна магія життя. Крім того, якщо дядько Айн, щодня витрачає на це стільки часу, то воно того варте, правда?
Це був вагомий і само собою зрозумілий аргумент.
– Що ж, думаю, це так. – Аура подивилася на стелю, а потім знову поглянула на Маре: – Тоді чому дядько щодня здається таким веселим?
– Н-ну, знаєш, так? Ц-це весело, отримувати нові знання, правда? Дядько дуже любить інформацію.
– О, розумію. Дядько саме такий. Ось чому йому вдається створювати такі гарні плани.
Справа була не тільки в тому, що їхній володар розумний. Це – одержимість, яку майже можна назвати жагою інформації, вела до мудрості бачити все наскрізь.
Вона пригадала, як Деміург якось сказав, що їхній володар мав плани на тисячу років вперед. І, якщо подивитися на те, як він діяв, з цим не можна було не погодитися.
Аура захоплено зітхнула.
Чого і слід було очікувати від того, хто керував Вищими Істотами.
Для Аури на першому місці була пані Булькаючий Чайник, але вона поважала Айнза, тому він був на другому. Перорончіно трохи відставав і стояв на третьому місці. Четверте займали пані Анкоро Моччі-Мочі та пані Ямайко, решта Вищих Істот були під ними. Маре ж оцінив усіх, хто був нижче третього місця, приблизно однаково.
– Це наш дядько! Але… – обличчя Аури спохмурніло. – Ми нікуди не просунулися.
Маре виглядав так само похмуро.
– Т-так. Ми не дізналися інформації, яку міг шукати дядько… Але ми маємо зробити це знову, так?
– Що ще ми можемо зробити? Мені вже набридло грати в будинок. Але навіть якщо ми гратимемо у щось інше, то що? Ймовірно, ми б виграли у більшості ігор, навіть не напружуючись. А якщо ми будемо прикидатися, що програємо і їм стане відомо, то вони подумають, що ми з них знущаємося, так? Найкраще для нас – ладнати з ними.
Запала мовчанка.
Попереду на них чекав ще один день гри у будинок. Однак вони не мали вагомих причин відмовитися і не було альтернативних пропозицій. Якби не вказівка Вищої Істоти, їм би вдалося уникнути цього, сказавши, що вони почуваються зле, але у них не було можливості це зробити.
– …Ну, принаймні ми знаємо, що мої навички приборкувача не діють на темних ельфів. Це інформація, якої ми раніше не знали. – Побачивши знервовану посмішку Маре, Аура продовжила: – До речі, до цього також входять темні ельфи сотого рівня.
Пригадавши щось, він здригнувся.
*
Під сонячним світлом, що пробивалося крізь листя, Айнз перетнув міст, який висів між деревами.
Час від часу хтось з темних ельфів махав йому. Ба більше, один із них, що йшов на зустріч, усміхнувся і сказав:
– Пане Фіоре, ви і сьогодні йдете до майстра-аптекаря?
– Так, саме так, – спокійно відповів Айнз.
Спочатку, коли до нього зверталися на фальшиве ім’я, це бентежило його, але через кілька днів він уже звик до цього.
– Прикро це говорити, але мені бракує таланту, тож я завдаю чимало клопотів тимчасовому наставнику.
– У вас великий талант до чаклунських заклинань. Якби ви ще і виявилися талановитим аптекарем, то це б приголомшувало ще більше. Це так само, як ніхто не може бути талановитим друїдом і рейнджером одночасно.
Айнз за допомогою магії убив монстра, який наближався до села – гігантського гіпнотичного пітона. Завдяки цьому він здобув сильну повагу з боку темних ельфів, що жили тут.
Відтоді жителі махали йому і підходили поговорити. Їхня повага була очевидною.
– Від ваших слів мені стало краще. Мені б хотілося продовжити розмову, але я не можу примушувати свого тимчасового наставника чекати надто довго. Тому прошу вибачення.
– Це я маю просити вибачення. Бо зупинив вас, коли не слід.
Після обміну ввічливостями на кшталт «О, ну що ви…» Айнз продовжив іти, аж поки не прибув до місця навчання, яке відвідував останні кілька днів.
– Прошу вибачити, що я запізнився, – голосно сказав він, зайшовши до ельфійського дерева.
Насправді Айнз не запізнився. Вірніше, єдине, чим у цьому селі вимірювався плин часу, це особисте відчуття кожного жителя. З цієї причини, за винятком мисливців, темні ельфи тут не завдавали собі клопотів з вирахуванням часу і поводилися доволі вільно в цьому плані. Загалом вони мали досить приблизне уявлення про час. Проте Айнзу ніхто не говорив приходити сюди о цій порі.
Але він все-таки прийшов трохи пізніше, ніж зазвичай, тому сказав це з ввічливості.
Насправді…
– Ти не запізнився, чи не так?
Озвався голос.
Майстер-аптекар сидів за звичним робочим місцем і, навіть не озирнувшись на нього, дуже повільно й обережно викладав на тарілку подрібнені лікарські трави.
Айнз, який сів поряд з ним, узяв тарілку, коли темний ельф закінчив, і поставив її на терези. Потім він почав додавати на іншу тарілку тягарці.
На жаль, з першого разу йому не вдалося урівноважити їх, тому Айнзу довелося кілька разів змінювати тягарці, перш ніж терези досягнули балансу. Після чого він записав кінцеві вимірювання на папері, який тримав під рукою.
– Ось. Будь ласка, продовжуйте.
Майстер-аптекар, який нервово спостерігав за тим, як Айнз вимірював вагу, грубо схопив тарілку й обережно переклав лікарські трави до іншої посудини. Він робив це з усією ретельністю, але не зміг перемістити все, на тарілці залишилися рештки рослин і сік.
Темний ельф скривився на це і спробував використати шкребок.
Якби у нього було щось на зразок гумового шпателя, то, можливо, все б вийшло. На жаль, він мав лише дерев’яний шкребок. Дещо зняти вдалося, але ще частина залишалася.
– Ґхаа! Стільки проблем!!! – крикнув майстер-аптекар, хапаючись за голову.
Він би ніколи не показав Айнзу таку сторону в перший день. Суть була не тільки в тому, що за декілька днів навчання вони познайомилися ближче і темний ельф почав відверто демонструвати емоції, такий надмірний показ роздратування був пов’язаний з робочим процесом, який запропонував Айнз. Іншими словами, це був натяк на те, що він мав припинити це робити.
– Будь ласка, проявіть терпіння, тимчасовий наставнику.
Майстер-аптекар повернувся до Айнза з невдоволеним обличчям.
Якби це зробила жінка або дитина, реакція могла би бути іншою, але Айнза не хвилювало, коли так робив абсолютно дорослий чоловік. Навіть якщо він був красивим.
– …Не змушуй мене займатися такими клопіткими речами, тимчасовий учню.
– Ми вже розглянули причини, чи не так? І ви погодилися. Я вас ні до чого не примушував.
– …Тоді я думав, що ти маєш рацію. Звичайно, велетнів у цьому селі не було. Однак, коли я заснув з цими думками, то зрозумів, що важливо навчити тебе відчувати вагу рукою. Якщо ти навчишся цього, то зможеш провести вимірювання пізніше, коли повернешся до міста…
Голос майстра-аптекаря поступово ставав все тихішим, можливо, через те, що він втрачав упевненість.
З іншого боку, Айнз подумки клацнув язиком, він сподівався, що тимчасовий наставник цього не помітить.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon, Buymeacoffee і Банка.Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥