Оригінальна назва (японською): オーバーロード 16 半森妖精の神人 ［下］/ Ōbārōdo 16 han mori yōsei no shinjin [shita] / OVERLORD [16] The half elf God-kin
Англійська назва: OVERLORD 16 The Half-Elf Demigod. Part II
Інший варіант назви: ОВЕРЛОРД. Том 16. Напівельф-напівбог. Частина 2
Автор: Маруяма Куґане / 丸山くがね (Maruyama Kugane) /Kugane Maruyama
Ілюстратор (дизайн персонажів): so-bin / soy-bin
Рік видання: з липня 2012 і дотепер
Кількість томів: 16
Випуск: триває ?
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Айнз і двійнята залишилися у селі темних ельфів, продовжуючи спілкування з місцевими. Однак вторгнення Теократії дійшло до того, що країна ельфів опинилася на межі завоювання. Айнз придумав план і почав втілювати його в життя.
Переклад з англійської. Звірка тексту з японською, перекладачка не володіє достатніми знаннями японської, тому можливі неточності та помилки.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: D. Konarev, Shvaigzam, Misha,vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun, Polina Sh., qwertyopdfghjkl.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Сторінки у Facebook, Телеграм.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Повелитель. Том 16. Розділ 4-5
Розділ 4. Життя у Селі. Частина 6
*
Слідуючи за Блуберрі, Айнз прийшов до дерева ельфів. Він уже знав, де зупинилася Аура, тому не потребував допомоги з пошуком шляху. Однак сьогодні був перший офіційний візит Айнза, тож він мав вдати, що не знав дороги.
Оскільки вони не помітили двійнят надворі, то Аура і Маре мали зайти до будинку першими.
– Дякую за допомогу.
Блуберрі, який дивився навколо, ніби щось шукав біля ельфійського дерева, виглядав розчарованим.
– Я радий, що зміг допомогти, – сказав він. – Якщо вам потрібно моя допомога, тільки скажіть! Допомогти вам занести речі?
– Н-ні, мені шкода, що я завдав вам таких клопотів. Можете не хвилюватися про це.
– Ви впевнені? Не соромтеся, ви можете попросити мене про будь-що!
Айнз не знав чому, але цей чоловік був до дивного настирливим.
У всіх були різні уявлення про особистий простір. Невже в темних ельфів було прийнято бути ближче, ніж у людей?
Якщо задуматися над цим, то життя в такому небезпечному місці – де навколо повно монстрів – означало, що тут неможливо вижити без тісної співпраці. Можливо, це був побічний ефект місцевих реалій. І все ж Айнзу зараз не була потрібно допомога цього чоловіка.
– Ні, мені зараз нічого не потрібно. Достатньо вже того, що ви привели мене сюди.
– Я зрозумів… Тоді, будь ласка, передайте Фі… Аурі мої вітання.
«…Чому тільки Аурі? А…! Он воно що! – Айнз зрозумів у чому справа. – Це моя помилка, я не представив Маре, правильно? Аура називала його ім’я, але на цьому все».
Однак знайомство Маре з дорослими принесло б мало переваг. Оскільки лише дітям потрібно було насправді познайомитися з ним, Айнз вирішив, що залишить цю частину на Ауру.
– Добре. Передам.
Поки Блуберрі йшов, то кілька разів озирався назад. Айнз, переконавшись, що темний ельф пішов, зайшов до ельфійського дерева. Як і очікувалося, всередині на нього чекали двійнята.
– Хороша робо… – тут Айнз обірвав свої слова і виправився, – перепрошую, що примусив вас чекати.
– Пане, чи можу я запитати, що нам робити…?
– …Чекай. Не потрібно бути такими ввічливими. Я чудово розумію, що рейнджерські навички Аури гарантують, що її вуха не пропустять жодного звуку, який вказуватиме на те, що наближаються темні ельфи. Іншими словами, зараз це місце безпечне, тому нема жодних проблем з тим, як ми говоримо. Однак зараз у нас завдання, тому навіть найменша деталь може нас видати, якщо ми не триматимемося за образи. Поки ми в цьому селі, я твій дядько, Ауро. Тобі не потрібно використовувати ввічливу форму звертання.
– Уух, – застогнала Аура, глянула на Маре, який стояв поряд, потім опустила очі і через мить подивилася на Айнза. – Ем, дядьку, що нам робити далі?
Маре кивнув, погоджуючись з її запитанням.
– Так, молодець, гарно вийшло… ні, я зараз ваш дядько, тож не маю так говорити. Гадаю, мені краще діяти так, як раніше… Чудово, Ауро. Як звучить?
Аура криво посміхнулася, вираз її обличчя можна було описати як стурбований або збентежений. Здавалося, вона не заперечувала, але навіть якби заперечувала, він все одно планував поводитися дружніше, ніж зазвичай.
– …Хм, що ж, цей… е-е, тобто, все добре, так? – Айнз поглянув на двійнят. – Як спочатку і планувалося, залишимося в цьому селі приблизно на тиждень… так краще, га? Не можу сказати нічого напевно, бо я не знаю, як буде змінюватися ситуація чи що відбуватиметься, але нам слід спокійно зайнятися збором інформації.
– А, е-е, дядьку, яку інформацію ми шукаємо?
– Чудово, Маре. Так тримати!
Айнз відчував, що тон несильно змінився від звичайного, але все одно вирішив його похвалити. Він поглянув на зніяковіле обличчя Маре і вирішив пояснити. По дорозі сюди охоронець поверху вже ставив це запитання, але Айнз сказав, що все пояснить, коли Аура буде з ними. Так вийшло виграти трохи часу.
Завдяки цьому йому вдалося придумати виправдання.
– Всю інформацію, що стосується села темних ельфів. Можливо, в майбутньому настане такий час, коли вам двом знадобиться поводитися як звичайні темні ельфи. Розумієте? Хоча такого може і не статися. Проте якщо подібне все ж буде, можуть виникнути запитання, чому ви не знаєте звичних для темних ельфів речей. Тож, щоб бути підготовленими до можливих майбутніх подій, я подумав, що перебування в цьому селі допоможе вам отримати певний досвід.
На думку Айнза, це було досить гарне виправдання. Але ключовим був наступний момент.
– І вам двом, можливо, доведеться поводитися як звичайним дітям темних ельфів. Чому б вам не спробувати погратися з ними? Звичайно, це не наказ, – наголосив він. – Якщо ви зможете придумати якийсь кращий спосіб, то говоріть прямо.
Враховуючи, що його справжня мета – це знайти двійнятам друзів, ці вказівки уже підходили до крайньої межі. Якби він штовхнув трохи далі, інструкції б перетворилися на наказ. Проте якби Айнз не наголосив на цьому, була велика ймовірність того, що двійнята навіть не глянули на дітей.
Однак він не очікував побачити збентеженість на обличчях цих двох.
«Га? Чому? …Я думав, що це було ідеально, бо багато разів репетирував за допомогою симуляції. Невже я щось пропустив?»
– Ем, ну… тобто, нам не потрібно збирати інформацію про Теократію? – запитала Аура.
Цього разу на обличчі Айнза з’явилося збентеження. Хоча його ілюзорне обличчя навіть не поворухнулося.
Він подумки похитав головою, дивуючись, чому вона раптом згадала про Теократію.
Якщо пригадати, то Айнз ще у Назаріку сказав їм, що ця подорож – оплачувана відпустка. Він також пам’ятав, що говорив, ніби це мало бути тестом для того, щоб побачити, чи зможе працювати Назарік без проблем за відсутності Айнза, Аури і Маре. Але…
«…Але я і словом не згадав про Теократію, правда? Хоча я пригадую, що вони запропонували поставити запитання про Теократію тому зачарованому ельфу… але чому? О, зрозумів! Це через тих колишніх ельфів-рабів у Назаріку. Вони спорідненні раси, тож це їх хвилює, так? У двійнят карма не така низька, як в Альбедо і Деміурга».
Коли він зробив такий висновок, то вирішив проігнорувати, що ці двоє зробили в королівстві.
Цілком можливо, що вони відчували прихильність лише до ельфів і темних ельфів, а на людей їм було начхати.
– О, звісно. Якщо ви зможете дізнатися щось про Теократію, то це буде добре.
– Так, слухаюся! …Ой. Тобто, е, ясно…?
Айнз усміхнувся Аурі, яка ще не могла звикнути до вільнішого спілкування, і розкрив сумку.
– Добре. Ми залишимося тут на тиждень, тож слід розібрати наші речі.
Айнз приніс з собою купу речей, в тому числі і посуд, виготовлений гномами. Багаж виявився чималеньким, але він сподівався, що деякі предмети зацікавлять темних ельфів. Так само як подарунки, які були показані раніше. Тому речі не можна було ставити абияк, їх потрібно виставити так, щоб вони привертали увагу.
Іншими словами, потрібно було створити виставковий зал.
Айнз не мав упевненості у своєму естетичному почутті, тому двійнята допомагали йому прикрашати приміщення усередині дерева. Раптом Аура зупинила їх.
– Дядьку, до нас хтось прямує. Лінією крокує шестеро. Вони не намагаються приховати своє наближення. Враховуючи легкість кроків, думаю, це діти.
О. Айнз припинив працювати і перевів погляд на вхід. Він не очікував, що вони з’являться сьогодні, але був вдячний за це. Хлопчик, якому Айнз першому дав цукерку, зазирнув до них.
Зазвичай зазирати до чужих домівок нечемно, але в цьому селі це, схоже, було нормою.
– О, агов. Прийшли запросити Ауру і Маре пограти?
– Е, а, так. Саме так, – затинаючись промовив хлопчик, який з певним здивування вивчав кімнату.
– Он як, зрозумів, – усміхнувся Айнз. – Я чекав на вас. Ідіть пограйтеся з іншими дітьми.
– Е? А-але, д-дядьку, ми ще не навели лад у кімнаті…?
– Все добре, Маре. Я подбаю про решту. Довірте цю справу мені! Хоча я не впевнений у своєму естетичному смаку, тож якщо пізніше ви побачите, що щось потрібно поправити, я зроблю так, як ви скажете! Ха-ха-ха!
Аура і Маре виглядали здивованими, коли Айнз засміявся.
Це правда, що він зазвичай не сміявся, бо не відчував сильних почуттів. Айнз розумів, що це могло здатися трохи дивним. Можливо, це вийшло трохи незграбно, але якби його запитали про це, то він би сказав, що це – частина акторської гри.
– …Ну, раз ти так кажеш… я зрозуміла! Ми вже йдемо! Ходімо, Маре.
– Т-так…
Двійнята пішли, і Айнз щиро усміхнувся.
«Я так хочу на знак подяки цим дітям, які прийшли їх запросити, дати ще цукерок! Ні, секунду… А як зреагують двійнята, якщо дізнаються, що їх запросили лише через те, що хотіли отримати ще цукерок? Це може їх шокувати».
Чесно кажучи, він не думав, що двійнята настільки чутливі, та все ж…
«…Я не пані Чайник, тому не можу знати про них все. В такому випадку краще припустити, що є велика ймовірність зачепити їхні почуття і діяти відповідно. Не потрібно ризикувати. Якщо вони будуть травмовані цією ситуацією і не зможуть знайти друзів, то як мені знову зустрітися з пані Чайник? Однак мені цікаво, у що вони будуть грати…»
Айнз примружив очі, згадуючи минуле.
Найкращий час у житті Сузукі Сатору. Коли сорок плюс одна людина зібралися разом у грі під назвою Іґґдрасілль.
Вони були друзями, які зібралися разом, але жили зовсім по-різному.
Деякі жили в акарологіях мегакорпорацій. Інші жили в далеких купольних містах. І були такі, як Сузукі Сатору, їм доводилося жити в суворих умовах. Звичайно, були також і ті, кому доводилося жити навіть за гірших умов.
Ця гра об’єднала абсолютно незнайомих людей, які не мали між собою нічого спільного.
– …Гра руйнує бар’єри. Долає їх. Цікаво, скільки правди буде у словах: лише ігри дозволяють це зробити…? У них можна стати друзями, яким би різним не було походження. Так само як я… як ми стали…
Охоронці поверхів були надзвичайно сильними, а діти темних ельфів – тендітними. Якби вони були за межами цього села, між ними лежала б прірва. Однак…
«Дружба – це так чудово. Я б хотів, щоб вони про це дізналися».
Ясна річ, двійнят у його полі зору не було.
Проте він міг бачити їх у своїй уяві.
Якщо вони пограються з дітьми і не зможуть знайти спільну мову, то це також було нормально.
Таке траплялося і з Айнзом. Він навіть не рахував, скількох гравців зустрів в Іґґдрасіллі. Їх було багато. Але лише сорок одна людина стали йому друзями.
Неможливо подружитися з усіма, кого зустрів.
Він всього лише створити для них можливість знайти когось, з ким би вони захотіли стати друзями. Якщо двійнята дізнаються, що знаходити друзів – це добре, тоді це вже можна вважати успіхом.
Айнз поглянув на підмізинний палець правої руки – без персня – і злегка усміхнувся…
«Я думав про це раніше, але, можливо, мені слід докласти зусиль, щоб допомогти Деміургу, Альбедо і Шалті знайти друзів? …Що ж, побачимо».
Не потрібно було марнувати сили і думати про це зараз. Уже лише проблиск ідеї про це – і він занепав духом.
«До речі, чому ніхто не прийшов до мене? З того, що я підслухав, використавши «Досконалу Непізнаваність», вони мають незабаром влаштувати вітальний бенкет. Коли вони планують розповісти мені про це? Чи вони задумали запросити мене у відповідний час? Невже вони планують влаштувати сюрприз?»
Він мав певні обставини, тому раптове запрошення могло стати проблемою.
Для початку – Айнз не міг їсти. Він не знав, який бенкет вони планували влаштувати, але зазвичай на столах розкладали їжу і збиралися сільські цабе. Щоб вони подумали, якби Айнз жодного разу не торкнувся їжі?
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥