РБ. Том 1. Розділ 10-1

Оригінальна назва (японська): 無職転生 ~異世界行ったら本気だす~ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)

Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation

Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~

Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~

Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте 

Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака

Рік початку видання: 2014

Рік початку видання вебновели: 2012

Рік закінчення видання вебновели: 2016

Кількість томів вебновели: 24

Кількість томів лайтновели: 26

Випуск: основна історія завершена

Перекладачка: Silver Raven

Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!

Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Повернись живим тут.

Госпітальєри тут.

Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут

Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели та за опис до неї висловіть Kiltavik ワィタリ.

РБ. Том 1. Розділ 9-2.

Розділ 10. Затримка у розвитку. Частина 1

Тепер мені сім років.

Мої дві маленькі сестрички, Норн і Аїша, швидко росли. Вони плакали, коли пісяли, вони плакали, коли какали, вони плакали, коли були чимось засмучені, і плакали навіть, коли не були нічим засмучені. Вони плакали посеред ночі, і перша річ, що вони робили вранці, це плакали, а коли настав полудень, лунали особливо енергійні плачі.

Невдовзі Пол і Зеніт розділили нервовий зрив. Єдиною людиною, яка зберігала спокій, була Лілія.

– Бачите! – сказала вона, вправно, як Лілія завжди і робила, доглядаючи за двома дівчатками. – Ось справжній догляд за дітьми! Справи з юним Рудеусом були надто легкими! Це навряд чи можна назвати справжнім вихованням дітей!

Щодо мене, то я вже звик до плачу немовлят, завдяки моєму молодшому братові з минулого життя, тому це несильно мене турбувало. І, не те щоб я вихвалявся, але в мене був досвід догляду за немовлятами – знову ж таки, завдяки моєму братові, – тому я швидко міняв підгузки та допомагав з пранням і прибиранням. Пол спостерігав за мною, виглядаючи досить збентеженим. Подібно до японця, народженого перед Другою світовою війною, він не знав як поратися по дому.

Звичайно, його вміння володіти мечем – беззаперечне, і жителі села поважали його, але, як чоловік, він мав лише половину того, що потрібно для становлення батьком.

І це також був його другий раз. Боже мій.

***

Пол міг бути сміттям, але я можу ось про нього сказати – він добре володів мечем. Його навички такі:

Стиль Бога Меча: просунутий;

Стиль Бога Води: просунутий;

Стиль Бога Півночі: просунутий.

Ага. Просунутий рівень у всіх трьох школах. Щоб пояснити це в перспективі, говорять, що талановитій людині потрібно десять років відданих тренувань для досягнення просунутого рівня в певній школі. Якщо говорити термінами кендо, це був десь четвертий або п’ятий дан. Середній рівень десь приблизно між першим і третім даном, і це той рівень, коли людину вважали повноцінним лицарем. Щоб досягнути рівня святого, потрібні навички еквіваленті шостому дану або вище, але це тут не має значення.

По суті, Пол мав навички, еквіваленті четвертому дану в кендо, дзюдо і карате – і він полишив подальше удосконалення, не закінчивши навчання. Це погане виправдання для дорослого, але з точки зору сили, чоловік був неймовірно крутим. Крім того, для людини, яка переступила поріг у двадцять років і ще не досягнула тридцяти, він мав майже моторошну кількість реального бойового досвіду.

Цей досвід зробив його хитрим і водночас прагматичним. Це інтуїтивна річ, тож я заледве розумів половину, але міг сказати, що в цьому він добре знається. За два роки навчання під керівництвом Пола я навіть не вирвався з рівня початківця. Можливо, ситуація зміниться, коли моє тіло розвинеться далі за кілька років, але наразі, попри всі психічні симуляція, які я проводив, я не міг уявити своєї перемоги над ним. Навіть якби я використав всі доступні мені заклинання і застосував всі можливі брудні трюки, перемога не здавалася мені можливою.

Я вже бачив, як Пол бився з монстрами.

Власне, правильніше буде сказати, що він мені показав. Пол отримав кілька звітів про те, що з’явилися монстри, тож він потягнув мене з собою, щоб я міг спостерігати здалеку, сказавши, що для мене буде хорошим досвідом побачити битву.

І тут я скажу щиро: це було до біса неймовірно.

Пол зіткнувся з чотирма монстрами. Троє з них були тими, кого називають штурмовими собаками, пси-почвари, що рухалися подібно дресированим доберманам. Четвертим було двоноге і чотирируке свиняче чудовисько, відоме як кабан-термінатор. Кабан вийшов із лісу разом з трьома собаками, що стояли позаду нього.

Пол легко з ними впорався, обезголовивши багатьох з них одним помахом.

Я скажу це ще раз: це було до біса неймовірно.

Його стиль бою має певну красу – загадковий ритм, який примушує серце битися, і заспокоює під час споглядання. Я не можу це пояснити, але якби мені довелося звести все до одного слова, я б сказав, що це шарм.

Бойовий стиль Пола має шарм. Він здобув абсолютно довіру людей під своїм керівництвом, завоював серце Зеніт і хіть Лілії, та навіть розпалив пристрасть місіс Ето. Він був найбажанішим чоловіком у селі.

Залишимо шарм осторонь, я був вдячний за те, що Пол поруч – це добре, мати, когось могутнішого за мене, так близько. Якби його не було, я, можливо, виріс би зарозумілим хуліганом. Я дозволив би своїм магічним навичкам переконати мене кинути виклик монстрам у бою, і, не в змозі впоратися зі зграєю штурмових собак, мене буквально б розірвали на шматки.

А якби цього не зробили монстри, то зробили б люди. Якби я дозволив своїм навичкам запаморочити мені голову, то точно влаштував би бійку з кимось, кого б не зміг перемогти. Це звичайна історія, і я б заслужив те, що зі мною сталося б.

Мечники цього світу мали навички, що перевершували ті, до яких я звик. Вони могли бігти зі швидкістю близько п’ятдесяти кілометрів на годину, а їхні рефлекси і здібність відстежувати рухи були вельми приголомшливими. Завдяки існуванню магії зцілення смерть від поранень була тим, чого можна уникнути, тому мечники навчалися вбивати своїх ворогів одним ударом. У світі, де існують монстри, для людей є сенс ставати такими могутніми.

Та все ж, навіть Пол був тільки на просунутому рівні. Лише в офіційних межах було багато людей, які мали вищий рівень. І також є багато відомих людей і монстрів, яких Пол не зміг би перемогти, навіть якби він мав підтримку.

Зрештою, завжди є більша риба.

Я був вдячний Полу за те, що він навчив мене володіти мечем. Однак, за винятком цього, він все ще був поганим батьком. Він схожий на олімпійського золотого медаліста, який також був засудженим злочинцем.

***

Якось я тренувався з Полом на мечах, як і завше. Я знову можу сказати, що не поб’ю його сьогодні. Очевидно, що я не переможу його і наступного дня. Останнім часом я взагалі не відчуваю, що розвиваюся. І все-таки, якщо я нічого не робитиму, то точно не стану кращим.

Крім того, навіть якщо я не відчуваю ніякого розвитку, моє тіло продовжувало звикати до тренувальних схем. Ймовірно. Типу, це так має бути, правильно?

Поки я обмірковував це, Пол порушив мовчанку.

– До речі, Руді, – сказав він, ніби раптом щось згадавши, – про школу… – він швидко замовк. – Ні, очевидно, тобі це не потрібно. Не зважай. Повернімося до практики. – Він взяв тренувальний меч, ніби нічого не сталося.

Я не збирався це ігнорувати.

– Що ти мав на увазі, говорячи про школу? – запитав.

– У Роа, столиці Фіттоа, є навчальний заклад, де навчаються читати і писати, а також арифметиці, історії, етикету та подібному.

– Я чув про це.

– Зазвичай, діти починають ходити туди приблизно у твоєму віці, але… тобі, мабуть, це не потрібно? Ти вже знаєш, як читати, писати і розв’язувати задачі, так?

– Ну, так.

Я дозволив усім думати, що Роксі навчила мене арифметики. З двома новонародженими дівчатками фінансова ситуація стала досить складною, і оскільки Зеніт постійно займалася нашою бухгалтерською книгою, я вирішив їй допомогти – на її превелике здивування. Здавалося, що буде ще один галас через те, який я геній, тому я випалив ім’я Роксі, ніби це вона мене навчила.

І хей, якщо це в результаті підвищило їхню думку про Роксі, то все на краще.

– Проте мене цікавить школа, – сказав я. – Там має бути багато інших дітей мого віку, так? Можливо, я міг би знайти друзів.

Пол ковтнув, ніби в його горлі був клубок.

– Маю сказати, що те місце не таке вже й чудове. Етикет – це просто нудна нісенітниця, знання історії ні в чому не допомагає, і ти точно станеш жертвою знущань. Там, без сумнівів, буде купа діточок місцевих вельмож, але вони починають казитися, коли не стають номером один. Коли вони зіткнуться з дитиною, як ти, то точно зіб’ються у зграю і чіплятимуться до тебе. Мій батько був маркізом, тож ти матимеш нижче положення, ніж я, тебе будуть сприймати як ще більшого вискочку.

Короткий виклад Пола звучав так, ніби короткий зміст його власного досвіду. Він втік з дому, тому що йому були огидні жорстокий батько і продажне дворянство. Етикет та історія – невіддільна частина справжнього асурансього дворянина, тож йому, мабуть, було важко терпіти ці предмети.

Під час розмови між нами, очевидно, панувала напруга.

– Справді? – запитав я. – Гадаю, що у дворянок мають бути доволі милі доньки.

– Дай-но я зупиню тебе на цьому. Доньки вельмож густо покривають свої обличчя макіяжем, одержимо метушаться над своїми зачісками та обливаються парфумами. Тобто, звичайно, деякі з них тренуються з мечем, але більшість ховає свої тіла під корсетами, і ти не можеш сказати як вони виглядаються, поки не роздягнеш їх. Твого тата багато разів обманювали таким чином. – Поки Пол говорив, у нього був віддалений погляд.

Тьфу. Знову те саме. Яка купа сміття.

– Тоді, можливо, я не піду до школи, – сказав я. Для початку є ще багато чого, чому б я хотів навчити Сільфі. І я мав би бути божевільним, щоб піти кудись, де, я точно знаю, з мене знущатимуться. Я був в усамітнені більше двадцяти років не через показуху.

– Хороша ідея, – сказав Пол. – Якщо тобі колись захочеться навчатися, ти можеш просто стати шукачем пригод і піти досліджувати якісь лабіринти.

– Шукачем пригод?

– Ага. Досліджувати лабіринти – це чудово. Жінки там не користуються макіяжем, тому з першого погляду можна зрозуміти, хто гарний, а хто ні. Незалежно від того, чи це мечниці, солдатки чи чарівниці, усі вони в чудовій формі.

Гаразд, якщо відкинути все це сміття, судячи з того, що я читав, лабіринти самі були свого роду монстрами. Спочатку вони були простими печерами, але змінювалися з накопиченням магічної енергії, що перетворювало їх на лабіринти.

У найглибшій частині лабіринту перебуває магічний кристал, який можна вважати джерелом енергії, його захищає бос, що діє як охоронець. Такі магічні кристали були приманкою, що випромінюють потужну, привабливу енергію. Монстри, заманені цією енергією, пробиралися до лабіринту, де ставали жертвами пасток, помирали від голоду або були вбиті босом, який охороняє кристал; потім лабіринти вбирали магічну суть цих мертвих монстрів.

Однак магічні кристали новоутворених лабіринтів часто пожирали монстри, або кристали розбивалися під час обвалу печери. Дізнавшись, що деякі з них погано закінчили, вони ще більше почали здаватися живими істотами.

Але магічні кристали приваблювали не тільки монстрів. Для людей вони були також досить привабливими. Кристали можна використовувати як каталізатори для певних заклинань, і за них могли дати досить пристойну суму. Ціна зростала разом з розміром, але навіть маленький кристал приносить достатньо, щоб забезпечити комусь рік спокійного життя. І хоча ці магічні кристали єдиний скарб, про який дбають монстри, для людей це не так.

З плином часу спорядження, що належало монстрам і шукачам пригод, котрих поглинув лабіринт, наповнювалося магічною енергією. Вони стали новим видом приманки: магічними предметами.

Магічні предмети відрізняються від магічних знарядь тим, що їх можна використовувати без впливу магічної сили власника. Однак більшість магічних предметів не мали корисних властивостей; переважно це були невартісні ефекти. Та все ж, існував шанс, що ти знайдеш серед предметів такий, що дає власнику здібність, яку можна прирівняти до здібностей мага святого рівня. Подібні предмети продавалися за цілий статок, і люди занурювалися в лабіринти з мріями швидко розбагатіти.

Багато з них загинуло, не встигнувши дістатися до свого призу, однак їхні смерті живили лабіринт, який використовував їхню магічну суть, щоб рости і глибшати. Ось як стародавні лабіринти заповнювали свої глибини скарбами.

Найдавнішим і найглибшим відомим лабіринтом є Яма Бога-Дракона, розташована біля підніжжя священної гори Дрегонкрай гірського хребта Червоного Змія. З того, що я читав, він існував принаймні десять тисяч років і, за оцінками містив близько двадцяти п’яти сотень поверхів.

Схоже, що це колосальне підземелля було з’єднано з дірою на самій вершині гори Дрегонкрай. Стрибнувши в неї, ти, ймовірно, можеш потрапити прямо на найглибший поверх, але ніхто, хто спробував цей трюк, ніколи не повертався звідти живим.

До речі, ця «діра» не була вулканічним кратером чи чимось подібним. Сам лабіринт ніби створений для того, щоб поглинати червоних драконів; коли один пролітав близько, яма всмоктувала його у свою пащу.

Не було багато доказів для підтримки цього конкретного міфу. Але це не було б дуже дивним, враховуючи, що Яма була реальним стародавнім монстром.

Щодо найскладніших лабіринтів… є один з влучною назвою Пекло, розташований на Божественному континенті, та Печера Диявола, яка розмістилася посеред моря Рінґус. До них навіть дістатися надзвичайно важко, і також неможливо поповнити запаси, коли ти прибув на місце. Враховуючи їхню величезну глибину та той факт, що ти реально не зможеш присвятити час на їхнє дослідження, вони заслужили репутацію найскладніших випробувань, з якими можуть зіткнутися шукачі пригод.

Загалом такий рівень моїх знань з цієї теми на цей момент.

– Я читав трохи про лабіринти…

– А. Три мечники і лабіринт, так? Дослідження легендарного підземелля це справді дієвий спосіб занести своє ім’я у підручники історії. Ти коли-небудь думав, щоб спробувати таке сам?

Три мечники і лабіринт – це історія про трьох талановитих молодих воїнів, які згодом стали відомі як Бог Меча, Бог Води та Бог Півночі. Книга починалася з їхньої першої зустрічі та слідувала за ними крізь серію поворотів і ситуацій, які змусили їх разом кинути виклик величезному лабіринту. На шляху було багато конфліктів, сміху та чоловічої дружби, а також кілька болісних прощань; зрештою, природно, вони тріумфально досягнули своєї мети.

Лабіринт у тій книзі спускався вниз приблизно на сто поверхів, але і це вже було досить погано.

– Хіба це не просто історія?

– Ні. Говорять, що три великі стилі, які ми передаємо поколіннями, народилися в тому лабіринті.

– Гм, справді? Але ті хлопці стали мечниками божественного класу, і в них були всілякі проблеми… Не думаю, що я протримався б п’ять хвилин у такому місці.

– Хей, я весь час нишпорив у лабіринтах, гаразд? З тобою все буде добре.

Пол негайно перейшов до історії про молодого оні, який об’єднався з групою людських воїнів, щоб увійди в лабіринт, повний риболюдей, і їх остаточну перемогу ціною в кількох товаришів.

Перш ніж я встиг обдумати це, він перейшов до розповіді про невмілого чарівника, який випадково потрапив у лабіринт, приєднався до групи, що втратила свого мага, і в запалі бою виявив свої приховані таланти.

Здавалося, ніби Пол заздалегідь репетирував цю розмову.

Якщо подумати… він хотів, щоб я був мечником, чи не так? Гадаю, план полягає в тому, щоб засипати мене історіями про пригоди та наповнити мою голову мріями про лабіринти та драматичні битви.

Не скажу, що мені нецікаво, особливо коли мова зайшла про самі лабіринти. Але в цілому це звучало надто небезпечно.

До того ж люди в тій книзі, як правило, зустрічали свій кінець до біса раптово. Звичайно, троє мечників не були єдиними героями, але вони були єдиними, хто вижив у експедиції.

Один із їхніх союзників засмажився до хрусткої скоринки посеред розмови через вогняну кулю, яка вилетіла нізвідки. Ще один провалився крізь дірку в підлозі та перетворився на калюжу крові. О, а потім був той чувак, якого розрубали навпіл, коли він висунув голову з укриття. Навіть воїни достатньо сильні, щоб легко здолати страшних монстрів, були вбиті, як тільки проявили необережність.

Будучи протагоністами, наші троє героїв подолали ці перешкоди неушкодженими, але я сумніваюся, що такий незграбний хлопець, як я, зможе з цим впоратися. Зрештою, я належав до неусвідомленого типу.

– Що думаєш? Пригоди теж можуть бути доволі веселими, еге?

– Та ну, ти не можеш говорити серйозно.

Навіщо мені навмисно потрапляти в дуже ризиковані ситуації, щоб отримати гострі відчуття? Розслаблене життя, сповнене жінок, як у Пола, здається набагато привабливішим.

– Здається, я більше схильний провести своє життя в гонитві за спідницями.

– Ого. Здається, ти справді мій син!

– В ідеалі я хотів би створити собі маленький гарем, як мій любий старий татко.

– Без жартів? Хоча, думаю, тобі поки що краще ганятися за однією спідницею.

Пол з посмішкою вказав за мою спину. Я обернувся і опинився обличчям до обличчя з дуже похмурою Сільфі.

Ідеальний час, придурку.

***

Останнім часом я проводив багато часу з Сільфі у своїй кімнаті, розповідаючи їй основи математики та природничих наук. Здається, це найшвидший спосіб допомогти їй зрозуміти в деталях, як насправді працюють безмовні чари.

На жаль, у минулому житті я покинув школу після середніх класів. Хоча технічно я потрапив до старших класів якоїсь школи для придурків, я майже одразу її кинув.

Як наслідок, були межі того, чому я міг її навчити. Звичайно, за книгами все не вивчиш… але я почав злитися на себе за те, що не ставився до навчання трохи серйозніше.

Наразі Сільфі опанувала основи читання і письма та вміла множити. Таблиця множення була чимось на зразок поля бою, але дівчина явно не була дурною. Вона, ймовірно, швидко зрозуміє ділення.

Паралельно з магією я також навчав її фундаментальних наук.

– Чому вода перетворюється на… е… пару, коли її нагріти?

– Ну, вода природним чином випаровується в повітря, але для цього потрібна певна кількість тепла. Отже, що більше вона нагрівається, то легше їй випаровуватися.

Сьогодні ми розглядали цикл випаровування, конденсації та випадіння опадів.

– …?

З виразу обличчя Сільфі були ясно, що вона насправді не розуміла, про що я говорю. Попри це, вона довела, що на загальному рівні схоплює на ходу. Певно тому, що вона завжди приділяє увагу і старається з усіх сил.

– Ем… Загалом, будь-що тане, якщо його достатньо нагріти, добре? А якщо воно знову охолоне, то перетвориться на тверду речовину.

Я не був учителем чи кимось таким, тож це було найкраще, що я міг зробити.

Все одно Сільфі розумніша за мене. Вона, очевидно, спробує кілька речей сама, поки це не набуде для неї сенсу. Завдяки магії тобі не потрібні інструменти, щоб експериментувати з такими речами.

– Все може танути? Навіть такі речі, як каміння?

– Еге. Але тобі знадобиться дуже сильно тепло.

– Ти міг би розтопити один, Руді?

– Звичайно. – Не те щоб я коли-небудь пробував.

Все ж, коли я дійсно зосереджений, то можу приблизно розрізнити різні елементи в повітрі навколо мене. Ймовірно, я можу просто закачати кисень і водень у камінь, поки він не розплавиться.

Між іншим, також існує заклинання Фонтан Магми, що дозволяє створити спонтанний викид лави. Мені здавалося, що це має бути якась комбінація магії землі та вогню, але воно класифіковане як заклинання вогню просунутого рівня.

Їм тут подобається чітко розподіли речі за різними дисциплінами, але все це було пов’язано. І накачування більшої кількості сирої магічної сили у заклинання не єдиний спосіб зробити його потужнішим, маніпулюючи горючими газами, наприклад, ти можеш більш ефективно виробляти інтенсивне тепло.

Це все, що я наразі зрозумів. Але не більше.

Мої навички мага не поліпшилися, відколи Роксі пішла. Я просто відшукував способи поєднати заклинання, використовувати їх ефективніше та збільшувати їхню силу за допомогою деяких незначних наукових покращень.

На перший погляд, явно здавалося, що я стаю сильнішим… але це більше схоже на те, що я потрапив у глухий кут. З огляду на мій нинішній рівень знань, можливо, мені ніколи не вдасться зробити щось складніше, ніж те, що я можу зробити зараз.

У минулому житті, коли мені потрібна була інформація, її було досить легко знайти в інтернеті, але в цьому світі немає чогось настільки зручного.

Можливо, мені справді потрібно, щоб хтось мене навчав…

>>Розділ 10-2<<

~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~

Оні – йокай з японської міфології. Тиць або тиць.

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці FacebookТелеграм.

У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.