РБ. Том 1. Розділ 2

Оригінальна назва (японська): 無職転生 ~異世界行ったら本気だす~ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)

Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation

Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~

Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~

Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте 

Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака

Рік початку видання: 2014

Рік початку видання вебновели: 2012

Рік закінчення видання вебновели: 2016

Кількість томів вебновели: 24

Кількість томів лайтновели: 26

Випуск: основна історія завершена

Перекладачка: Silver Raven

Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!

Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Повернись живим тут.

Госпітальєри тут.

Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут, сторінка тут.

Реквізити НБУ для потреб армії тут.

Реквізити НБУ для гуманітарних цілей тут.

Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели та за опис до неї висловіть Kiltavik ワィタリイ

РБ. Том 1. Розділ 1.

Розділ 2. Настрашена покоївка

Лілія працювала служницею у гаремі палацу Асура. На додаток до її звичних обов’язків покоївки, цей пост також вимагав від неї виконання ролі вартового. Очікувалося, що вона візьме до рук зброю і стане на захист своєї господині, якщо виникне така потреба. Вона була віддана своїм обов’язкам і безпомилково виконувала роль служниці.

Однак коли справа дійшла до ролі бійця, її володіння мечем у кращому випадку досягало середнього рівня. У результаті Лілія повністю програла, коли вбивця націлився на новонароджену принцесу, кинджал противника поцілив їй у ногу. Лезо було вкрите отрутою, яка могла вбити навіть члена королівської родини, складним токсином, який не вдалося вилікувати магією очищення.

Завдяки миттєвому зціленню за допомогою лікувальної магії та спробам лікаря нейтралізувати отруту Лілії вдалося вижити, але були затяжні наслідки. Вони не впливали на її повсякденне життя, але вона більше не могла бігти зі справжньою швидкістю, а її хода перетворилася на незграбне хитання.

Життя Лілії, як воїна, закінчилося. Її негайно звільнили з палацу. Лілія чудово розуміла чому. Ясна річ, що якщо вона більше не може виконувати свою роботу, її звільнять. Хоча це призвело до того, що вона не змогла оплатити навіть основні витратити на життя, але враховуючи пост, який у неї був у королівському дворі, вона вважала себе щасливицею, бо її таємно не стратили. Тож Лілія покинула столицю.

Замовника замаху на принцесу ще потрібно було знайти. Як людина, знайома з внутрішніми справами королівського гарему, Лілія добре усвідомлювала, що вона – ймовірна ціль. Чи можливо, що її звільнили з палацу, аби виманити того, хто стояв за цим нападом?

Коли її взяли до палацу, Лілії було цікаво, чому взяли жінку, що не мала достойного сімейного походження. Можливо, вони хотіли найняти покоївок з простолюдинів, бо потім від них буде легко позбутися.

Хай там як, заради власної безпеки Лілії потрібно бути від столиці якомога далі. Навіть якщо палац справді використовував її як приманку, вона не отримувала жодних наказів, тож її ніщо не стримувало.

Вона більше не мала обов’язків перед своїм старим життям.

Проїхавши кількома диліжансами, Лілія прибула до регіону Фіттоа, великої сільськогосподарської території на кордоні королівства. За винятком цитаделі Роа, міста, де проживав місцевий володар, це спокійне місце, де усюди тягнулися пшеничні поля.

Саме тут Лілія вирішила шукати роботу.

Оскільки в неї постраждала нога, варіант з воїнами навіть не розглядався. Можливо, вона могла ще навчати фехтування, але воліла знайти місце помічника – головним чином тому, що за цю роботу платили краще. Тут, на околиці королівства, багато людей, які вміють володіти мечем і навчають цього інших. Але тут набагато менше людей, які є повністю навченими королівськими служницями, що здатні наглядати за веденням домогосподарства. Навіть якщо зарплата буде нижчою, ніж вона сподівалася, гроші це гроші.

Але бути найнятою володарем Фіттоа чи іншими високопоставленими дворянами, що служать йому, було доволі ризиковано. Такі люди мають прямий зв’язок зі столицею. Якщо вони дізнаються, що вона колись була служницею, яка працювала у королівському гаремі, є величезний ризик потрапити в чиїсь політичні махінації. Лілія не хотіла бути частиною цього. Вона вже раз зіткнулася зі смертю, і цього вистачило з головою.

Вона не хотіла образити принцесу, але Лілія збиралася робити тільки те, що сама хотіла, і головне – подалі від битви за успадкування трону.

Проблема в тому, що менш заможні родини не могли дозволити собі її послуги. Знайти місце, яке було би безпечним і гідно оплачувалося, доволі складно.

☆ ☆ ☆

Після місяця блукань по Фіттоа Лілія нарешті натрапила на оголошення про роботу, яке привернуло її увагу. Лицар низького рангу в селі Буена шукав хатню робітницю. У оголошенні було зазначено, що сім’я шукала людину з досвідом виховання дітей, яка також зможе виконувати роль акушерки.

Село Буена – невеликий хутір на дальній околиці регіону Фіттоа. Воно розташувалося дуже далеко від активного життя, навіть по середнім стандартам віддаленості. Розташування незручне, але все інше цілком підходило під вимоги Лілії. Її роботодавцем стане лицар, навіть з невисоким рангом – це несподівана удача.

Однак насправді її увагу привернуло ім’я роботодавця. Вона його одразу впізнала: Пол Ґрейрат.

Пол був ще одним учнем колишнього наставника Лілії. Одного разу, коли вона навчалася володіння мечем, у тренувальному залі з’явився ледачий, ні на що не вартий син знатної родини. Очевидно, після бійки батько зрікся його, тож він навчався володіння мечем і спав у залі.

Пол також навчався фехтування вдома, тому, хоча він і вивчав інший стиль, досить швидко його уміння перевершили уміння Лілії. Для неї це було зовсім невесело, але, озираючись назад, вона ніколи не мала до цього хисту.

Пол, з іншого боку, очевидно мав талант. Проте одного разу він раптово покинув тренувальну залу, викликавши сильне збурення з невідомих Лілії причин. На останок він лише сказав:

– Я стану шукачем пригод.  

Цей чоловік був як ураган.

☆ ☆ ☆

Минуло сім років з того часу, як Лілія бачила Пола востаннє. А він не тільки став лицарем, але тепер ще і одружився? Лілія не могла в це повірити. Вона не знала через які злети і падіння він пройшов, але якщо він досі такий, як вона пам’ятає, то Пол зовсім непоганий хлопець. Якби він знав, що вона у біді, то, мабуть, допоміг би їй?

А якщо ні… що ж, їй доведеться пригадати деякі речі з минулого. В рукаві вона мала кілька історій, якими можна скористатися як розмінною монетою. Зробивши такі розрахунки для найму, Лілія попрямувала до села Буена.

Пол зустрів її з розкритими обіймами. Його дружина, Зеніт, от-от мала народити – і пара була дуже виснажена. Лілія володіла основними техніками починаючи від нагляду за процесом народження і закінчуючи вихованням принцеси; крім того, вона була знайомою людиною, якій можна довіряти. Сім’я дуже раділа її появі.

А також плата була ліпшою, ніж Лілія сподівалася. Для неї – це було як здійснення мрії.

☆ ☆ ☆

А потім народилася дитина.

Самі пологи пройшли без проблем, відбувалося все відповідно до навчання, яке пройшла Лілія. Навіть у моменти, коли зазвичай потрібно очікувати ускладнень – все пройшло гладко.

Але дитина не плакала, коли народилася. Лілію кинуло в холодний піт. Обличчя немовляти було беземоційним, ніс і рот покриті залишками навколоплідної рідини, дитина не видала жодного звуку. На якусь мить здалося, що дитина мертвонароджена. Але коли Лілія протягнула руку, вона відчула тепло, биття пульсу і як немовля дихало.

Та все ж, він не плакав. Лілія пригадала те, що чула від однієї з покоївок, які навчали її: діти, які не плачуть при народженні, як правило, мають безліч відхилень.

Проте саму в цю мить її думки були перервані.

– А-а! Уааа!

Малюк повернув обличчя до Лілії, його лице розслабилося, поки він белькотав випадкові звуки. Лілію омило полегшенням.

Вона не зовсім знала чому, але, здавалося, що все буде добре.

☆ ☆ ☆

Малюка назвали Рудеус, і він був дитиною, що тривожить. Він ніколи не плакав і не галасував. Можливо, це було через те, що він був фізично слабкий, але незабаром з’ясувалося, що це помилкова думка. Як тільки Рудеус навчився повзати, він почав пробиратися скрізь і всюди по дому – на кухню, до задніх дверей, до кімнати з інструментами, у комірчину, до каміна. Іноді він якимось чином пробирався на другий поверх. Тільки хтось відводив від нього очі, як він щезав.

Хай там що, його завжди можна знайти в будинку. Чомусь Рудеус ніколи не виходив на вулицю. Він дивився у вікна, але, мабуть, зараз йому було страшно вийти з дому.

Лілія не знала, коли в неї виник інстинктивний страх перед дитиною. Чи почалося це тоді, коли він щезав, як тільки на нього ніхто не дивився, і його потрібно відшукати?

Рудеус завжди посміхався. Чи це було на кухні, коли він дивився на овочі, чи коли споглядав за мерехтінням свічок у свічниках, чи коли бачив невипрану спідню білизну, він завжди щось бурмотів собі під ніс, а на його обличчі з’являлася тривожна посмішка.

Це той вид посмішки, який викликав підсвідоме почуття огиди у Лілії. Вона нагадувала їй посмішку, що Лілія отримувала від одного міністра, коли ходила між гаремом і королівським палацом. То був лисий чоловік, його гладка голова сяяла на сонці, а товстий живіт хитався під час ходи. Посмішка Рудеуса нагадувала посмішку на обличчі міністра, коли він дивився на груди Лілії. І така посмішка з’являлася у звичайної дитини.

Особливо тривожило те, що відбувалося, коли Лілія брала Рудеуса на руки. Його ніздрі роздувалися, кутики рота піднімалися, він починав важко дихати і притискався обличчям до її грудей. Його горло тремтіло, коли він дивно і радісно хихотів.

Цього було достатньо, щоб у Лілії холодок пішов по спині; у неї майже виникало рефлекторне бажання кинути хлопчика на підлогу. Ця дитина не викликала ніякої симпатії. А ця його посмішка була доволі моторошною… така ж посмішка, як у того міністра, що, за чутками, купував багато молодих рабинь. І цей малюк посміхався так само. Ніщо не могло бути більш тривожним. Лілія відчувала фізичну небезпеку від дитини.

Вона могла тільки дивуватися, чому цей малюк такий дивний. Він одержимий чимось лихим? Чи на нього наклали якесь прокляття? Подумавши про ці можливості, Лілія знала, що не може залишатися осторонь.

Вона кинулася до магазину, витративши значну суму на те, що їй було потрібно. Потім, коли родина Ґрейрат спала, вона, не питаючи дозволу Пола, виконала традиційне заклинання вигнання зі своєї батьківщини.

Коли наступного дня Лілія взяла Рудеуса на руки, вона зрозуміла: не спрацювало. Дитина досі мала ту саму тривожну ауру. Вистачало лише виразу його обличчя, щоб у неї мурашки йшли по шкірі. 

Сама Зеніт також доволі часто говорила щось на зразок: «Йому явно подобається торкатися до грудей, коли він їсть, еге ж?». Її це абсолютно не бентежило! Навіть Пол, людина слабких принципів і в певному сенсі бабій, не викликав таких тривожних емоцій, як його син.

У королівському гаремі Лілія почула одну історію. Коли принц Асури був ще малюком, він ніч за ніччю повзав по гарему. Виявилося, що в нього вселився демон. Не знаючи цього, одна зі служниць взяла його на руки, і він витягнув ніж, який ховав за спиною, та вбив її, завдавши удару в серце.

Моторошна історія. А Рудеус такий самий. Лілія не сумнівалася: це черговий випадок одержимості демоном. О, це зараз хлопчик спокійний, але як тільки демон у ньому прокинеться, він проповзе будинком і, поки всі спатимуть, вб’є їх одне за одним.

Лілія діяла надто поспішно. Вона ніколи не повинна була найматися на цю роботу. В якийсь момент, вона точно знала, на неї нападуть.

Зрештою, вона з тих людей, які дуже серйозно сприймали забобони.

☆ ☆ ☆

Тож перший рік Лілія прожила у страху.

Однак в якийсь момент непередбачувана поведінка Рудеуса змінилася. Замість того, щоб випадково щезати і знову з’являтися, він засів у кабінеті Пола, що знаходився в кутку другого поверху. Ну, мабуть, «кабінет» занадто щедре слово для простої кімнати, де знаходилося кілька книг.

Рудеус закривався там і не виходив. Одного разу Лілія швидко зазирнула – і він був там, уважно дивлячись на книгу та мимрячи собі під ніс. Те, що він говорив, не звучало як слова. Принаймні це не слова загальної мови Центрального континенту.

Крім того, він занадто малий, щоб розмовляти, і абсолютно точно ніхто не вчив його читати. Це означало, що хлоп’я просто дивиться на книжки – не читає їх – буркочучи випадкові звуки.

Якби це було щось інше, це було б дивно.

І навіть таким чином, чомусь белькотання Рудеуса звучало так, наче він говорив осмислено з реальною модуляцією голосу, і здавалося, що він розуміє зміст книги, на яку дивиться. «Ой, це дивно», – подумала Лілії, потайки спостерігаючи крізь щілину у дверях.

Та все ж, дивним чином вона не відчувала звичайної огиди до нього. Відтоді, як хлопчик почав ховатися в кабінеті, його складне для пояснення дивацтво дещо зменшилося. О, він досі подеколи моторошно сміявся чи посміхався, але Лілія більше не відчувала холодку, коли тримала його. Він перестав, важко дихаючи, утикатися обличчям в її груди.

Зрештою, що її так тривожило в ньому? Останнім часом вона відчула від нього серйозність і старанність, яким не хотілося заважати. Лілія поговорила про це з Зеніт, і, мабуть, у неї склалося схоже враження. З цього моменту Лілія вирішила, що найліпше не заважати йому.

Це доволі дивно. Залишати малюка самого не те, що роблять відповідальні дорослі. Але зараз в очах Рудеуса горів розум, на відміну від попередніх місяців, коли там була тільки груба тупість. Тепер в його очах виднілася тверда воля і блискучий інтелект.

Що ж їм робити? Ніщо з убого досвіду Лілії не давало їй засобів для прийняття правильного рішення. Їй говорили, що немає єдиного правильного способу виховувати дитину. Це сказала одна зі старших королівських служниць? Чи, можливо, її мати? Принаймні зараз у хлопчика не помітно нічого дивного чи тривожного, нема чого боятися.

Зрештою, Лілія вирішила не заважати. Будь-яке втручання може примусити хлопчика повернутися до того, яким він був раніше.

>>Розділ 3-1<<

~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~

Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці FacebookТелеграм.

У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Або можете поблукати по сайту. Вам неважко, мені приємно.