Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут, сторінка тут.
Реквізити НБУ для потреб армії тут.
Реквізити НБУ для гуманітарних цілей тут.
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели та за опис до неї висловіть Kiltavik ワィタリイ
Розділ 4. Наставник. Частина 1
Мені виповнилося три роки.
Нещодавно я нарешті дізнався імена своїх батьків. Мій батько – Пол Ґрейрат. Моя мама – Зеніт Ґрейрат. А мене звуть Рудеус Ґрейрас, первісток сім’ї Ґрейрат.
Мої батьки не зверталися одне до одного на ім’я, а мене вони коротко називали «Руді», тож знадобився деякий час, щоб дізнатися які у нас офіційні імена.
☆ ☆ ☆
– Боже мій, Руді справді любить цю книгу, еге ж? – сказала Зеніт з усмішкою, коли я, як зазвичай, ходив з підручником магії в руках.
Моїх батьків, здається, не хвилювало, що я завжди тягаю книгу з собою. Навіть коли я їв, то тримав її під рукою. Однак я вирішив, що ніколи не читатиму книгу в їхній присутності – не тому, що хотів зберегти свої таланти у таємниці, а просто тому, що не впевнений, які погляди цього світу на магію. У моєму старому світі, наприклад, полювання на відьом було справжнім ділом – знаєте, коли живцем спалювали підозрюваних магів за єресь.
Звичайно, беручи до уваги, що мій підручник магії це щось на кшталт практичного посібника, магія, вірогідно, не вважається єрессю у цьому світі, проте це не означає, що люди не сприймають її у похмурому світлі. Можливо, магія це те, що ти можеш робити лише, коли виростаєш. Якщо немає нічого іншого, то маги ризикують втрати свідомість, якщо користуються магією надто часто й інтенсивно; люди можуть подумати, що подібне здатне затримати ріст дитини.
Взявши це до уваги, я вирішив тримати мої магічні здібності в таємниці від сім’ї. Разом з цим мені довелося запускати заклинання крізь вікно, тож був шанс, що мене все одно виявлять. Проте я не маю іншого вибору. Не у випадку, коли хочу перевірити, як швидко можу запускати заклинання.
Наша покоївка (яку звуть Лілія, очевидно) періодично кидала на мене суворі погляди, але мої батьки залишалися такими ж, як і раніше, тому впевнений, що я у безпеці. Якби люди спробували б зупинити мене, я б не пручався, але я не хотів марнувати своє дитинство, поки воно в мене є. Мені потрібно розвивати свої таланти зараз, поки вони не досягнули межі та не забронзовіли. Зараз у мене є час, щоб зробити так багато, як тільки можна.
☆ ☆ ☆
Потім, одного дня, моє таємне вивчення магії закінчилося.
Мої магічні резерви значно виросли, тому я мимохідь перейшов на заклинання середнього рівня. Водяна гармата: розмір – 1, швидкість – 0. Я подумав, що, як і зазвичай, вода поллється у відро. Можливо, перелилася б трохи, але її точно не було б надто багато.
Тож, я начаклував заклинання… і випустив приголомшливу кількість води, що пробила масивну дірку в стіні. Я стояв там, заціпенілий, дивлячись, як з дерев’яних країв цього отвору стікає вода. Я був надто ошелешений, щоб думати, що робити. Враховуючи розміри отвору, люди зрозуміють, що це зроблено з допомогою магії.
Зараз я нічого не можу змінити. Я завжди швидко здавався.
Першим до кімнати влетів Пол.
– Що сталося? – закричав він. – Ого! – його щелепа відвисла, коли він побачив діру в стіні. – Якого біса? Хвилинку — Руді! Ти в порядку?
Пол – хороший хлопець. Було очевидно, що я був тим, хто зробив це, але все, про що він піклувався, – чи зі мною все добре. Він насторожився, ретельно вивчаючи оточення.
– Це був монстр? – пробурмотів він собі під ніс. – Ні, не в цих краях…
– О боже, – сказала Зеніт, коли зайшла до кімнати. Вона завжди набагато спокійніша за мого тата. Спочатку вона глянула на розтрощену стіну, затим на калюжу води на підлозі. – Га? – її погляд метнувся до підручника магії, примітивши сторінку, на якій була відкрита книга.
Погляд моєї матері метався між мною і книгою, затим вона присіла переді мною. Вона зазирнула мені в очі, її рот вигнувся у теплій усмішці.
Проте усмішка не досягнула її очей. Це було доволі страшно.
Я хотів відвести очі, але я старався так сильно, як тільки міг, не розривати наш із Зеніт зоровий контакт. Якщо я щось і вивчив за часи, коли був безробітним халявником, то це те, що роздратування і зухвалість, коли ти зробив щось погане, лише погіршують ситуацію. Тому я не збирався відводити очі від її очей, незважаючи ні на що. Прямо зараз, мені потрібно показати щирість. І найпростіший шлях зробити це – встановити зоровий контакт – принаймні ти виглядатимеш щирим, незалежно від того, що відчуваєш.
– Руді, ти говорив уголос деякі слова з тієї книги? – запитала Зеніт.
– Мені шкода, – відповів я, ледь помітно кивнувши. Прямі вибачення були найкращими, коли ти зробив щось не так. Я був єдиним, хто міг це зробити, тому брехня про це лише підірвала б довіру батьків до мене.
У моєму старому житті, я говорив випадкову брехню за випадковою брехнею, доки мені більше ніхто не довіряв. Я не збираюся повторювати цю помилку.
– Шкода? – запитав Пол. – Це середній рівень за…
– О, любий, ти це чув?! – перебила Зеніт майже переходячи на писк. – О, я знала, що наш хлопчик – геній! – вона стиснула руки у крихітні кулачки і застрибала в екстазі.
Ну, вона точно у гарному настрої. Гадаю, це означає, що вибачення прийнято?
Зеніт явно була у захваті від такого розвитку подій, але Пол досі виглядав розгубленим.
– Хвилинку, почекай, – сказав він, дивлячись на мене. – Ми ще навіть не навчили тебе читати чи…
– Ми повинні негайно найняти йому вчителя! О, він виросте чудовим магом, я знаю це!
Реакція Зеніт на моє вміння користуватися магією – це заледве стримувана радість. Очевидно, мої побоювання, що діти не мають користуватися магією, безпідставні.
Тим часом Лілія невимушено і безмовно взялася за прибирання. Або вона вже знала, що я можу користуватися магією, або у неї були підозри. Оскільки мої здібності не здавалися поганими, схоже, це не сильно її хвилювало. А може, вона просто хотіла побачити моїх батьків щасливими.
– Милий, поїхали завтра до Роа і повісимо оголошення про найм вчителя! – сказала Зеніт. – Ми повинні переконатися, що Руді зможе відточити свої таланти!
Зеніт літала у хмарах, безперервно розповідаючи про те, що її син геній, бо раптово продемонстрував хист до магії. Не можу сказати, чи вона просто горда матір, чи уміння використати заклинання середнього рівня вважалося аж настільки вражаючим. Це має бути перший варіант, так? Вона не бачила, як я практикую яку-небудь магію, тому її слова, що вона «знала», що я геній, означає, що вона вже все для себе вирішила, без будь-яких підстав.
Ні, це не зовсім так. У неї точно є якась інтуїція. Я багато говорив сам із собою. Навіть коли читав, то мимрив уголос слова чи фрази, які мені подобалися. Відколи я прийшов у цей світ, то промовляв речі під час читання; спочатку все було японською, але після того, як я вивчив місцеву мову, то підсвідомо почав використовувати її. Коли Зеніт чула, як я вимовляю слова, вона підхоплювала, щоб пояснити, що вони означають. Завдяки цьому я також дізнався багато власних назв цього світу, але не дуже актуальних тут.
Ніхто нічого не говорив, поки я вивчав мову цього світу. Мене також ніхто не вчив слів, які я читав. З точки зору моїх батьків, вони бачили, що їхня дитина читає, коли її ніхто не вчив, а також промовляє вголос зміст книжок. Звичайно, вони подумають, що я геній.
Я маю на увазі, якби це була моя дитина, я б так подумав.
Так було в моєму минулому житті, коли народився мій молодший брат. Він швидше ріс – швидше розумів речі порівняно зі мною і старшим братом, зокрема раніше почав говорити і ходити. Мої батьки були такими безтурботними людьми, що нахабно говорили «О, цікаво, чи він геній», навіть коли не відбувалося нічого особливого вражаючого.
Я повинен пам’ятати, що, хоча я був безробітним, який кинув школу, я також маю розумовий вік людини, якій тридцять років. Я здатен це зробити!
– Милий, ми маємо знайти йому домашнього вчителя! – сказала Зеніт. – Я впевнена, ми зможемо знайти чудового вчителя магії в Роа!
Очевидно, батьки однакові, де б ти не був: щоразу, коли дитина демонструвала певний натяк на особливий талант, потрібно переконатися, що вона отримає потрібну спеціальну освіту для своїх талантів. У моєму старому житті, батьки хвалили молодшого брата за те, що він такий геній, і давали йому купу речей для навчання.
Пол сприйняв пропозицію Зеніт знайти мені домашнього вчителя магії з меншим ентузіазмом.
– А тепер почекай. Хіба ти не обіцяла, що якщо у нас буде хлопчик, ми виростимо його лицарем?
Отже, дівчинка була би чарівницею, а хлопчик – лицарем? Вони мабуть домовилися про це ще до мого народження.
– Але ж у такому віці він уже може користуватися магією середнього рівня! – заперечила Зеніт. – З належним навчанням, він стане чудовим магом!
– Але обіцянка є обіцянка!
– Не кажи мені про обіцянки! Ти завжди порушуєш обіцянки!
– Ми зараз говоримо не про мене!
І ось так мої батьки трохи сперечалися, поки Лілія продовжувала спокійно виконувати свої обов’язки. Суперечка тривала деякий час, аж поки Лілія, закінчивши прибирання, зітхнувши, сказала:
– А якщо він вивчатиме магію вранці, а вдень займатиметься фехтуванням?
Ця пропозиція поклала край суперечці, і мої дурні батьки вирішили щодо навчання дитини, не беручи до уваги її почуттів.
Що ж, не біда. Зрештою, я пообіцяв, що викладуся на повну в цьому новому житті.
☆ ☆ ☆
І так було вирішено найняти для мене домашнього вчителя.
Я зрозумів, що посада особистого наставника молодого дворянина добре оплачується. Пол один з небагатьох лицарів у цій місцевості, що робило його самого дворянином доволі низького рангу, тож мені цікаво, чи може він запропонувати конкурентоспроможну платню. Ми стирчимо на далекому кордоні королівства, а на прикордонні талантів високого рівня (особливо когось на зразок магів) бракувало. Якщо ми подамо запит до чогось на зразок гільдії магів або гільдії шукачів пригод, чи знайдеться хтось?
Моїх батьки, здавалося, також переймалися цим питанням, але вони, очевидно, швидко когось знайшли, бо мої уроки мали розпочатися наступного дня.
А оскільки в нашому селі не було таверни, то мій вчитель житиме з нами.
Мої батьки були майже впевнені, що моїм вчителем буде шукач пригод на пенсії. Молодь не поїде в такі місця, а в столиці не бракувало роботи для королівських магів. Наскільки я зрозумів, у цьому світі тільки маги просунутого рівня могли навчати таємним мистецтвам. Отже, хто б не трапився, це мав бути авантюрист принаймні середнього чи просунутого рівня, можливо, навіть вище.
У моїй уяві вималювався образ чоловіка середніх або літніх років з багаторічним старанним навчання за плечима і довгою бородою, необхідною для подібних чарівників.
– Я Роксі. Приємно з вами познайомитися.
Мої очікування були зовсім невідповідними. Людина, яка з’явилася, була молодою дівчиною, можливо, як школярка середньої школи.
Вона носила коричневу чаклунську мантію, її синє волосся заплетене в коси, її постава офіційна та правильна. Її біла шкіра виглядала недоторканою сонцем, а очі були дещо сонними. Вираз її обличчя не випромінював товариськість і, незважаючи на відсутність окулярів, вона виглядала як дівчина, що любить сидіти у бібліотеці, занурившись у книгу.
В одній руці вона несла валізу, а в іншій тримала посох, як і належить магу. Привітати її вийшла разом уся сім’я, мама тримала мене на руках.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Або можете поблукати по сайту. Вам неважко, мені приємно.