Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут, сторінка тут.
Реквізити НБУ для потреб армії тут.
Реквізити НБУ для гуманітарних цілей тут.
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели та за опис до неї висловіть Kiltavik ワィタリイ
Розділ 4. Наставник. Частина 2
– …
– …
Мої батьки дивилися на неї, розгубивши слова. Не дивно насправді. Цього вони зовсім не очікували. Наймаючи когось як домашнього вчителя, ви думаєте, що отримаєте когось старшого віку. А натомість з’явилася ця крихітка.
З огляду на всі ігри, які я грав, ідея про лолі-чарівницю не є для мене чимось дуже незвичайним.
Неповнолітня. Зневажливий погляд. Соціально незграбна. Саме так, це трифекта*.
Вона – ідеальна.
Я хочу, щоб вона була моєю нареченою.
– О, ем, ти… ти домашній вчитель? – нарешті запитала Зеніт.
– Хіба ти не трохи, е-е… – вимовив Пол.
Мої батьки не могли підібрати слів, тому я вирішив бути прямолінійним і закінчити речення мого батька:
– Ти маленька.
– Хей, чи тобі про це говорити. – Відповіла Роксі. Очевидно, ця тема їй дошкуляє. А я навіть не говорив про її груди.
Роксі зітхнула.
– То де мій учень? – запитала вона, роззираючись.
– О, це буде наш хлопчик, – відповіла Зеніт, злегка піднімаючи мене на руках.
Я зухвало підморгнув Роксі. Її очі розширилися, і вона знову зітхнула:
– Ух, таке іноді буває, – буркнула вона собі під ніс. – Дитина демонструє ознаки того, що дорослішає трохи швидше, і кляті батьки вбивають собі в голову, що у неї особливий талант.
Агов! Я почув це, Роксі!
Я маю на увазі, що повністю з нею згоден, та все ж.
– Ти щось сказала? – запитав Пол.
– О, нічого, – відповіла вона. – Я просто невпевнена, що ваш син зможе зрозуміти принципи магії.
– О, не хвилюйся, – сказала Зеніт, сповнена материнської гордості. – Наш маленький Руді чудовий у цьому!
І знову Роксі зітхнула:
– Тоді гаразд. Гадаю, мені доведеться зробити все, що я можу. – Її слова звучали так, ніби вона вже вирішила, що це марно.
І ось, це був перший день ранкових уроків з Роксі та вивчення фехтування з Полом у другій половині дня.
☆ ☆ ☆
– Гаразд, отже, ось цей підручник магії… Дійсно, перш ніж ми перейдемо до цього, як щодо того, аби ми побачили скільки магії ти можеш використовувати, Руді?
Роксі вивела мене на подвір’я на наш перший крок. Я зрозумів, що магією зазвичай займаються на вулиці. Чорт, я вже з перших рук дізнався, що буде, якщо використати магію всередині будинку. Люди не хочуть робити діри в стінах чи щось подібне.
– Спочатку я продемонструю. Нехай широкі та благословенні води зіллються, де я бажаю, та виллється з них єдиний чистий потік — Водяна Куля! – поки Роксі говорила магічну формулу, на її долоні утворилася куля води розміром з баскетбольний м’яч. Затим куля на великий швидкості врізалася в одне з дерев на нашому подвір’ї.
Водяна Куля зламала дерево навпіл, ніби це була звичайнісінька гілка, і намочила паркан позаду нього. Мабуть, розмір – 3, швидкість – 4, якщо я правильно здогадався.
– Ну? – запитала Роксі. – Що думаєш?
– Моя мама любить це дерево і витрачає багато часу на догляд за ним, тож я думаю, що вона буде дуже сердита.
– Га? Справді?!
– Жодних сумнівів. – Одного разу Пол розмахував мечем і випадково зрізав одну з гілок дерева, але Зеніт не розлютилася на нього надто сильно.
– О, це недобре, – затинаючись, сказала Роксі, у паніці кидаючись до дерева. – Я маю з цим щось зробити.
З бурчанням вона підняла упалий стовбур на місце. Потім, з червоним від натуги обличчям, почала чаклувати:
– Нх… Нехай ця божественна сила буде ситною їжею, що дає тому, хто втратив силу, снагу піднятися – зцілення!
Повільно і впевнено стовбур дерева повернувся у початкове положення. Добре, він там, де і має бути, – це було доволі дивовижно.
– Фух! – видихнула Роксі.
– Ви також можете використовувати цілющу магію, міс?!
– Гм? А, так. Будь-яке заклинання середнього рівня.
– О, ого! Це чудово!
– О, зовсім ні! При належній підготовці кожен може це зробити. – Тон Роксі був дещо грубим, але кутики її рота розслабились, а ніс гордо піднявся.
Еге, вона щаслива, добре. Все, що знадобилося, трішечки похвали. Хех, їй легко догодити.
– Гаразд, Руді. Спробуй ти.
– Добре! – я підняв руку і…
Лайно. Минув майже рік відтоді, як я зробив водяну кулю, користуючись магічною формулою, і я не міг пригадати, як вона звучала. Однак Роксі щойно її сказала. Гм. Тоді…
– Е, ще раз, що потрібно сказати?
– Нехай широкі та благословенні води зіллються, де я бажаю, та виллється з них єдиний чистий потік, – сказала Роксі так, ніби це саме собою зрозуміло. Вона, мабуть, подумала, що це нормально при моїх можливостях.
Вона сказала магічну формулу, проте я не зміг запам’ятати її почувши один раз.
– Нехай широкі та благословенні води… – почав я і перш ніж зазнав невдачі, пригадуючи що там далі, обірвав заклинання. Я створив водяну куля трохи меншу і трохи повільнішу, ніж у Роксі; зрештою, якщо я перевершу її, вона надунеться.
Хей, мені подобається бути милим до юних дівчат.
Водяна куля розміром з баскетбольний м’яч ударила ціль з бульком, дерево тріщало і рипіло, аж поки впало. Погляд Роксі прикипів до цього видовища, вираз її обличчя застиг:
– Ти усік заклинання, чи не так? – запитала вона.
– Ага. – Ой-ой. У мене проблеми?
Правильно: у підручнику магії нічого не говорилося про творення заклинань без магічної формули. Я зробив це так, ніби в цьому нема нічого особливо, але можливо тут є якесь культурне табу? Чи можливо вона розлютилася, тому що я зробив щось для чого потрібно багато тренуватися? Сподіваюся, вона просто насварить мене за те, що я був недбалим із закляттям чи щось таке.
– Ти зазвичай так скорочуєш заклинання? – запитала вона.
Я не знав, як відповісти на це, і трохи провагавшись, вирішив бути чесним:
– Я зазвичай… е-е… зовсім ними не користуюся. – Зрештою, я збираюся в неї вчитися, тож з часом вона це виявить.
– Не користуєшся?! – очі Роксі широко розплющилися від шоку і недовіри, коли вона поглянула на мене. Однак вона швидко прийшла в норму. – А, так, тепер я зрозуміла. У цьому є сенс. Тож, зараз ти відчуваєш втому?
– Трохи, але я в нормі.
– Зрозуміла. Що ж, розмір і сила твоєї водяної кулі були чудовими.
– Дякую.
Нарешті, Роксі вичавила усмішку – справжню. І далі буркнула собі під ніс:
– Можливо, цю дитину варто навчати.
Знову, я досі тебе чую.
– Гаразд, перейдімо до наступного заклинання, – схвильована сказала Роксі, гортаючи магічну книгу далі.
– А-а-а-а-а-а! – позаду нас крик розрізав повітря. Зеніт вийшла подивитися, як ідуть справи. Вона впустила тацю з напоями, яку несла, і піднесла обидві руки до рота, дивлячись на повалене, понівечене дерево. Смуток заповнив її обличчя.
За мить цей смуток змінився яскравим гнівом. Вона підійшла до Роксі та сказала прямо в лице:
– Чесно, міс Роксі! Чи не могли б ви, будь ласка, не використовувати мої дерева для експериментів?
– Агов! Це зробив Руді!
– Якщо Руді це зробив, то тому, що ви дозволили йому!
Очі Роксі розширилися, тіло напружилося, ніби щойно пролунав грім. Затим вона опустила голову. Гей, ось що ти отримуєш, коли намагаєшся перекинути провину на трирічну дитину.
– Ні, ваша правда, – промимрила вона.
– Простежте, будь ласка, щоб цього більше не повторилося, юна леді!
– Так, мем. Мені дуже шкода.
Зеніт підійшла до дерева і відновила його колишню красу за допомогою магії зцілення, після чого вона повернулася в будинок.
– Ну, я зіпсувала все досить швидко, – подумала вголос Роксі.
– Міс…
– Хе. Гадаю, завтра мене відішлють. – Вона сіла на землю, малюючи крихітні круги у пилюці.
Ого. Вона справді не могла витримати навіть найменшого покарання, еге ж? Я став біля неї і погладив її по плечу, але нічого не сказав.
– Руді?
Я не знав, що робити після того, як погладив її по плечу. Я ні з ким по-справжньому не розмовляв майже двадцять років, тому не міг знайти слів, щоб утішити її. Щиро кажучи, не знаю, що потрібно говорити у такій ситуації.
Ні, мені потрібно заспокоїтися і подумати. Що сказав би головний герой симуляторя побачень для дорослих, щоб утішити в такий момент?
Добре. Я був майже впевнений, що це буде приблизно так:
– Це не невдача, міс.
– Руді…?
– Ви щойно отримали ще трохи досвіду, і все.
Роксі була здивована.
– Так, ти… твоя правда. Дякую.
– Угу. Тож чи не могли б ви продовжити наш урок?
І так, з першого дня у нас з Роксі з’явився крихітний зв’язок.
☆ ☆ ☆
Після обіду я займався з Полом фехтуванням.
У нас не було дерев’яного тренувального меча, придатного для дитини мого зросту, тому ми зосередилися на фізичній підготовці: біг, віджимання, присідання тощо. За словами Пола, першочергове завдання, щоб моє тіло звикло до руху. У дні, коли він бував надто зайнятий, щоб тренуватися зі мною, то говорив мені дотримуватися основ.
Гадаю, тати такі в будь-якому світі. Мені просто довелося посміхнутися і витримати це.
Маленька дитина не має витривалості, щоб півдня займатися вправами, тому ми закінчили десь по середині між обідом і вечерею. Зважаючи на це, я вирішив витратити час між тренуваннями і вечерею на роботу над заклинаннями.
Регулювання розміру заклинання збільшило кількість магічної сили, необхідної для нього. За замовчуванням існувала кількість сили, яку потребувало заклинання, якщо ти, звичайно, не докладаєш свідомих зусиль, щоб змінити заклинання до завершення, і збільшення розміру заклинання – відповідно споживало більше магічної сили. Щось на зразок закону збереження маси.
Однак цікаво, що зменшення розміру заклинання також вимагало більше магічної сили. Я не зовсім упевнений у принципі роботи, але створення магічної кулі розміром з кулак потребує менше магічної сили, ніж створення кулі розміром із дощову краплю. Це дивно.
Я запитав Роксі про це, але вона всього лиш сказала:
– Еге, так це і відбувається.
Очевидно, цього ще не пояснили.
Я не знаю механізму дії магії, але завдяки практиці оволодіти методами не так вже і погано. Мої магічні резерви настільки зросли, що я не спалю їх аж поки не використовуватиму потужні заклинання. Якби моєю метою було просте використання магічної сили, то я міг би продовжувати використовувати найсильніші заклинання, які в мене є, аж поки не вичерпав би всю магію.
Проте через якийсь час я захотів перейти до фактичного застосування магії, тому вирішив зосередитися на практиці точніших заклинань. Я захотів зробити їхні ефекти меншими, вужчими в обсязі, більш складними, наприклад, створення скульптур з льоду, запалювати на пальцях вогонь, щоб писати на дерев’яних дошках, брати землю з заднього двору та розділяти його на різні складники, замикання і відмикання дверей тощо.
Переробити те, що вже було міцним і твердим, очевидно, важче. Робота над зміною форми металу, наприклад, потребує більше магічної сили. Робота у магічному плані над чимось меншим, над чимось складнішим або спроба одночасно працювати зі швидкістю і точністю – також потребує значно більше сил. Концентрація та зусилля, які для цього потрібні, нагадують спробу швидко кинути м’яч і в той же самий час спробу протягнути нитку крізь вушко голки.
Я також експериментував з одночасним використанням заклинань з різних гілок магії. Це витратило утричі більше магічних сил, ніж використання заклинань з одної школи. Іншими словами, спроба бути швидким і точним у використанні одночасно двох заклинань – чудова спроба витратити магічні резерви за один раз.
Мої тренування тривали так день за днем, поки я не досягнув точки, коли не бачив дна, черпаючи силу з магічних резервів, навіть провівши більшу половину дня, використовуючи магію. У мене виникло відчуття, що я розвинув їх до достатньо рівня. «Особливо для нероби, яким я колись був», – подумалося мені.
Але я поспішив угамувати себе. Тіло розм’якає, коли людина відмовляється від фізичних тренувань. Наскільки я знаю, з магією може бути те саме, і тепер, коли я розвинув свої резерви, то хочу продовжувати тренуватися, аби запевнитися, що вони залишаться такими.
☆ ☆ ☆
Одної ночі, займаючись магією, я почув хтиві поскрипування ліжка і палкі стогони, що долинали звідкілясь. Ну, насправді не «звідкілясь» – вони долинали зі спальні Пола і Зеніт. І, боже мій, звуки доволі енергійні. У недалекому майбутньому я можу чекати на молодшого братика чи сестричку.
Сподіваюся, сестра. Більше ніяких молодших братів для мене. У своїй голові, я досі можу бачити мого молодшого брата з минулого життя, який розмахував битою, трощачи мій улюблений ПК на друзки. Мені не потрібен молодший брат. Але молодша сестра – це непогано.
– О боже…
У моєму старому житті я просто стояв би на місці та гупав би об стіну чи підлогу, щоб заткнути людей, коли мені заважали такі звуки. Завдяки цьому, моя старша сестра зовсім перестала приводити хлопців додому. Хех, це навіяло спогади.
У той же час, я завжди думав, що люди, які займаються такими речами, зараза для світу. Це нагадувало мені про людей, які знущалися з мене, висміювали через недосяжність моїх мрій, сповнюючи мене гнівом, який не мав виходу. Навіть якби кривдника якимось чином опустили до мого рівня, він би все одно подивився на мене і запитав:
– Що, ти досі тут?
Це було найгіршим.
Але тепер все не так. Можливо, тому що зараз я дитина, чи через те, що цим займалися мої батьки, або тому, що я був більше зосереджений на своєму майбутньому, коли я почув, як вони займаються своїми справами, це насправді покращило мій настрій. Зі звуків я міг приблизно зрозуміти, що вони збираються робити.
Схоже, Пол і в ліжку досить непоганий. Хоча Зеніт задихалася, я почув, як він сказав «О, це я тільки розігрівся», перш ніж знову почав рухатися. Він звучав як головний герой із досить відвертого симулятора побачень для дорослих, безмежна мужність і все таке.
Гмм. Як син Пола, можливо, я успадкував частину цієї сексуальної вмілості? І одного дня, я пробуджу свої сили, знайду героїню і ми разом підемо на захід сонця.
Мене схвилювали ці речі на початку, але останнім часом вони втратили свою гостроту, і я спокійно брів коридором до туалету під супровід скрипу, що лунав крізь стіни. Крім того, скрипи і стогони припинялися одразу, як тільки я підходив до їхньої кімнати, що було до біса чудернацько.
Цієї ночі було те саме. Я прямував до туалету, розмірковуючи, чи варто дати їм знати, що їхній син, здатний ходити, тут. Можливо, цього разу мені слід спробувати щось сказати. Може, щось на зразок: «Мамо-о? Тату-у? Що ви робите голими?»
Було б цікаво почути, які виправдання вони придумали. Хехехе.
Тримаючи це в голові, я якнайтихіше вислизнув зі своєї кімнати — однак дехто вибив з моєї голови всі думки. Блакитноволоса дівчина згорбилася у темному коридорі, зазираючи до спальні крізь щілину в дверях. Її щоки були яскраво-червоними, дихання – низьким і нерівним, погляд прилип до того, що відбувалося всередині кімнати.
Одна з її рук була під мантією, вона рухалася досить натякаючи. Я тихесенько прокрався до своєї кімнати. Зрештою, Роксі була в полоні юнацьких літ, і я мав порядність удати, що нічого не бачив.
Ну, або щось подібне. Мені, у всякому разі, безперечно сподобалося те, що я побачив.
☆ ☆ ☆
Чотири місяці потому, я зміг начаклувати заклинання середнього рівня. У цей час Роксі почала проводити для мене уроки ввечері.
Вона – хороший вчитель. Вона метушилася стосовно того, щоб дотримуватися певної навчальної програми, але також збільшувала зміст наших уроків залежно від того, як добре я розумів предмет. Вона вміє інтуїтивно відповідати учню. У неї є книга, що була доповненням до підручника, з неї вона ставила мені питання. Якщо я розумів щось правильно, ми переходили до наступного, а якщо я чогось не знав, вона дуже ввічливо мені це пояснювала.
Можливо, це звучить не дуже вражаюче, але я відчував, як відкривається мій світ.
У моєму старому житті, наша сім’я найняла особистого репетитора, коли старший брат складав вступні іспити. Одного разу з примхи я послухав один з їхніх уроків, але не здавалося, що це чимось відрізнялося від того, що проходять у школі. Для порівняння, уроки Роксі були набагато легшими для розуміння і набагато веселішими. Її викладацький стиль резонував зі мною, і швидко приніс результати.
Звичайно, ніяк не заважало те, що моєю наставницею була мила дівчина, схожа на школярку середньої школи. Дивовижна ситуація. У моєму минуло житті я був би повністю заведений.
☆ ☆ ☆
– Міс Роксі, чому існують заклинання тільки для речей, що використовуються у бою? – раптом запитав я.
– О, ну, насправді це не так, – відповіла Роксі. – Погляньмо. Як це найкраще пояснити? Добре, по-перше, говорять, що спочатку магію створили Вищі ельфи.
Ого, ельфи?! Ага! То вони існують!
Я міг уявити їх зі світлим волосся і зеленуватим вбранням, луками за їхніми спинами, і щупальцями, які тримали їх усіх зв’язаними.
Кхем. Добре, треба заспокоїтися.
Судячи з ідеографічних символів, використаних для написання слова «ельф», схоже, що вони мають довгі вуха.
– Міс Роксі, що таке ельфи? – запитав я.
– Дозволь пояснити. Ельфи – це гуманоїдна раса, яка нині живе у північній частині континенту Мілліс.
За словами Роксі, задовго до початку Великої війни між людьми і демонами, коли світ був поглинений безперервною спіраллю битв і хаосу, Вищі ельфи, щоби боротися зі своїми ворогами, молили духів лісів про контроль над вітром і землею. Так і народилися перші магічні заклинання.
– Вау, то тут є ціла історія? – запитав я.
– Звичайно, є! – Роксі гмикнула, докоряючи мені кивком. – Сучасна магія прийняла свою форму від того, що люди імітували заклинання, які ельфи використовували в битві, та переробляли їх. Зрештою, люди добре вміють таке робити.
– Вміємо?
– Ну, так. Люди майже завжди прагнуть до інновацій. Є лише бойові заклинання, тому що люди здебільшого використовували магію тільки в бою; для всього іншого, ти можеш використовувати те, що є під рукою, заміть того, щоб покладатися на магію. – Пояснила Роксі.
– Щось під рукою? Що ви маєте на увазі?
– Ну, наприклад, якщо тобі потрібне джерело світла, ти можеш використати свічку чи ліхтар, так?
А, зрозумів. Отже, ми знаходимося у такому середовищі, де використати інструменти і пристрої простіше, ніж магію. Це має сенс.
Гадаю, використовувати заклинання без слів все одно легше.
– Крім того, – продовжила Роксі, – не вся магія використовується для бою. Наприклад, магія виклику, дозволяє викликати могутніх дияволів або духів.
– Магія виклику! Як думаєте, чи скоро ви зможете навчити мене її?
– Боюся, це не можливо. Я сама не можу її використовувати, – відповіла Роксі. – Та повернемося до попередньої теми, магічні знаряддя також існують.
Магічні знаряддя? Я був майже впевнений, що маю уявлення про те, що вона говорила, але це досі дещо розпливчасто.
– Чи могли б ви пояснити? – запитав я.
– Магічні знаряддя – це пристрої, що містять спеціальні магічні ефекти. У них є магічне коло, вписане десь усередині, тож навіть якщо людина не маг, вона все одно може ними користуватися. Хоча деякі з них використовують величезну кількість магічної сили.
Добре, це майже відповідало тому, що я собі уявляв. Та все ж дуже погано, що Роксі не може використовувати магію виклику. Я розумію принципи магії атаки і магії зцілення, але я не знаю, як насправді працює магія виклику.
Та все ж, я познайомився з деякими новими термінами, яких раніше не чув: Велика війна людей і демонів, дияволи, духи. На перший погляд, я досить добре їх розумію, але подумав, що не завадить дізнатися більше.
– Міс Роксі, яка різниця між дияволом і монстром?
– Дияволи і монстри не надто сильно відрізняються одне від одного.
Вона пояснила, що монстри – це результат раптових мутацій у звичайних тварин. Якщо їм щастило зрости в чисельності, утвердитися як новий вид і розвинути інтелект протягом століть, вони ставали дияволами. Але, очевидно, багато істот, які мали розум, все ж нападали на людей, і їх називали монстрами; були також випадки, коли дияволи робилися все більш дикими і жорстокими з поколіннями, повертаючись назад до монстрів.
Тож не було чіткого розмежування між ними. Проте загалом монстри нападали на людей, а дияволи – ні.
– Отже, демони – це розвиненіша версія дияволів? – запитав я.
– Ні, демони зовсім інші. Назва «демон» походить з давніх часів, коли раси людей і демонів боролися між собою.
– Це Велика війна між людьми і демонами, яку ви згадували раніше?
– Правильно, – сказала Роксі. – Перший конфлікт стався близько семи тисяч років тому.
– Ого, це було так давно, що навіть від думки паморочиться у голові. – Очевидно, цей світ має досить довгу історію.
– О, це не так вже і давно. Люди і демони продовжували ворогували один з одним ще чотириста років тому. Все почалося сім тисяч років тому, і з тих пір сторони постійно ворогують.
Чотириста років уже звучить досить давно, але сутички тривають сім тисяч років? Люди і демони справді не можуть поладнати.
– А, добре, зрозумів, – сказав я. – То що таке демони?
– Ну, насправді це трохи складно визначити, – відповіла Роксі. За її словами найпростіший спосіб визначення включав у себе те, що словом «демон» позначали всіх, хто воював на боці демонів у останньому конфлікті. Але і тут були свої винятки.
– Насправді, я сама демон, – сказала вона.
– О. Ви… ви?
У мене демон за домашнього вчителя. З чого я припустив, що це означає: зараз не відбувається жодного конфлікту. Дати миру шанс справді правильний шлях, еге?
– Саме так, – сказала Роксі. – Говорячи більш формально, я одна з Міґурдів із регіону Бієґоя континенту демонів. Ти, мабуть, помітив здивування батьків, коли вони вперше побачили мене, так, Руді?
– Я подумав, що це через те, що ви маленька.
– Я не маленька, – роздратувалася Роксі. Це явно її болюча точка. – Їх здивував мій колір волосся.
– Ваше волосся? – особисто я вважаю, що це дуже гарний відтінок блакитного.
– Говорять, що чим ближчий колір волосся демонічної раси до зеленого, то більш лютішими ми стаємо. В залежності від освітлення моє волосся теж може виглядати досить зеленим.
Зелений, еге? Тоді це колір небезпеки цього світу?
Волосся Роксі приголомшливого небесно-блакитно кольору, і вона накручувала пасмо на палець, пояснюючи це. У неї чарівні манери.
В Японії синє волосся в мене асоціювалося б з панками чи літніми жінками. Коли я бачив таких людей, то завжди думав, що це незвично, але блакитні коси Роксі не були ні незвичними, ні відразливими. У всякому разі, я думав, що її злегка сонні очі довершували картину. Вона виглядала так, ніби могла стати персонажкою, чию сюжетну лінію я би спробував пройти у симуляторі побачень для дорослих.
– Я думаю, що у вас гарне волосся, – сказав я.
– О, дуже вдячна. Але це те, що ти повинен сказати дівчині, яка тобі сподобається, коли виростеш.
Я не упустив шансу:
– Ви мені подобаєтеся, міс! – нічого не можу зробити; западати на милих дівчат – ось, що я роблю.
– Зрозуміла. Що ж, через десять чи п’ятнадцять років, якщо твої почуття не зміняться, будь ласка, не соромся сказати мені це ще раз. – Вона досить ясно відмовила мені, але я все одно помітив щасливий вираз її обличчя.
Я не певен, наскільки навички, які я відточив, граючи у симулятори побачень, допоможуть мені у цьому світі, але відповідь явно не була «ніколи». Жарти і репліки, які були старими і не раз повторювалися в Японії, можуть бути цілком унікальними і пристрасними способами завоювати чиєсь серце тут.
Гаразд, так, я і сам не впевнений, чого намагаюся досягти. Річ у тому, що Роксі мила і вередлива, тому мені хочеться її розлютити. Проте різниця у віці, безперечно, проблема. Можливо, є про що подумати на майбутнє.
– Повернемося до теми, – сказала Роксі, – ідея про те, що яскравіше забарвлення волосся сигналізує про небезпеку, – це ніщо інше, як забобони.
– О. Он як? – тепер я почувався дурним, бо серйозно сприйняв всю цю ситуацію з «кольором небезпеки».
– Так. Під час війни чотириста років тому, Суперд, зеленоволоса раса демонів з регіону Бабінос, упали в лють. Осі звідки з’явилася ця асоціація, колір чийогось волосся насправді не має нічого спільного з цим.
– Кажете, упали в лють?
– Саме так. Лише за десять років та змінення війни, їх почали боятися як друзі, так і вороги, вони стали такми жорстокими, за що їх і зневажали. Вони були такими небезпечними, що після війни їх переслідували і майже повністю вигнали з континенту демонів.
Їхні ж союзники відтіснили їх після війни? Ого.
– Люди дійсно їх так сильно ненавидять? – запитав я.
– Так.
– Що вони такого поганого зробили?
– Ну, я можу розповісти тобі лише те, що чула. Вони робили такі речі: нападали на союзні поселення демонів, вбивали жінок і дітей, або знищували всіх своїх ворогів на полі бою і робили те саме зі своїми союзниками. Коли я була дитиною, то постійно чула таке: не сиди надто пізно, бо прийде Суперд і з’їсть тебе! Та інші подібні репліки.
Це звучало майже так, ніби вона говорила про Бабайку зі старого аніме.
Роксі вела далі:
– Народи Міґурд і Суперд тісно пов’язані, і я чула, що до нас ставилися майже так само, як і до них. – Вона замовкла, щоб переконатися, що привернула мою увагу. – Гадаю, твої батьки, ймовірно, незабаром скажуть тобі щось подібне, але якщо ти коли-небудь побачиш когось зі смарагдово-зеленим волоссям і чимось схожим на червоний коштовний камінь на лобі, не підходь до них. І якщо спілкування з ними неможливо уникнути, що би ти не робив, переконайся, що не розлютиш їх.
Смарагдово-зелене волосся і червоний коштовний камінь на лобі? Мабуть, вона описує мені Суперда.
– Що станеться, якщо я розлючу їх?
– Ти можеш убити всю свою сім’ю.
– Ви сказали смарагдово-зелене з червоним коштовним каменем на лобі, так?
– Правильно. Те, що на їхньому лобі, – це третє око, що дозволяє їм бачити потік магії.
– Всі Суперди жінки? – запитав я.
– Е, ні. Є і чоловіки, як і слід очікувати.
– Якщо вони роблять щось зі своїми коштовними каменями на голові, чи стаються вони синіми чи щось таке?
Роксі спантеличено схилила голову.
– Е, ні? Принаймні я про це не знаю?
Що ж, я радий, що запитав те, що хотів.
– Звучить так, ніби вони виділяться і їх принаймні доволі легко розпізнати, – сказав я.
– Саме так. Якщо ти побачиш когось з них, поводяться спокійно, ніби у тебе є інші справи, та йди геть. Якщо ти раптом втечеш, то можеш спровокувати їх.
Помітити якогось панка і побігти, означає спровокувати погоню, так? Ага, у мене був певний досвід з цим.
– Отже, якщо мені доведеться поговорити з кимось з них, то потрібно всього лиш говорити дуже ввічливо, і зі мною все буде добре?
– Поки ти не говориш нічого явно принизливо, проблем не має виникнути. Проте є багато відмінностей між загальноприйнятим у культурі людей і культурі демонів, тому ти можеш не знати, які слова спровокують спалах. Найбезпечніше уникати кривого сарказму і подібного.
Гм. У цього народу, схоже, неймовірний характер. Роксі сказала, що вони були жертвами гноблення, але, здається, ці побоювання мали підґрунтя. Я маю на увазі, якщо їх гнів достатньо страшний, щоб запевнити людей триматися від них подалі – ой.
Якщо мене вб’ють, сумніваюся, що мені пощастить отримати третій шанс на життя, тому я вирішив, що ліпше зробити все можливе, аби триматися від них подалі. Ці Суперди справді погані новини.
☆ ☆ ☆
Минув приблизно ще рік. Уроки магії просувалися швидко. Тепер я міг використовувати заклинання просунутого рівня з різних гілок магії.
Звичайно, без промовляння магічної формули.
У порівняні зі звичайним навчанням, просунута магія нагадувала колупання у чиємусь носі. Під цим я маю на увазі, що там багато атак на відстані й використовувати їх досить незручно. Наприклад, що я буду робити з можливістю викликати дощ на великій території?
Але потім я згадав, як після тривалої посухи Роксі викликала дощ над пшеничними полями на превелику радість селян. Тоді я був у дома, тому це все, що я чув від Пола.
Очевидно, Роксі розбиралася з численними проханнями від жителів та вирішувала їхні проблеми. Я майже чув це:
– Я обробляв землю і наткнувся на великий камінь, закопаний у ґрунт! Допоможіть мені, міс Роксі!
– Просто залиште це на мене!
– Ого! Що це за магія?
– Я використала магію води, щоб зволожити ґрунт навколо каменя, а потім використала його разом з магією землі, щоб перетворити на болото!
– Ого, дивовижно! Камінь зник!
– Хіхіхі!
Я здогадувався, що (імовірно) так воно і було.
– Я знав, що ви людина, яка любить допомагати іншим, міс Роксі! – сказав я.
– Це не зовсім так. Я роблю це, щоб заробити гроші на стороні.
– Вам платять за такі речі?
– Звичайно.
Моїм першим бажанням було навісити на неї ярличок жадібність, але навколишні жителі, здавалося, прийняли її умови. У них раніше не було нікого, хто міг би займатися такими речами, тому вони дуже цінували Роксі. Я припустив, що це те, що люди називають давати і брати.
Я думав про це неправильно. Ідея допомогти комусь у скрутному становищі, не вимагаючи нічого натомість, була дуже японською. Це нормально отримувати компенсацію за такі речі. Це має сенс.
Правда, будучи самітником у минулому житті, я ніколи нікому не допоміг вийти зі скрутного становища, я сам був скрутним становищем для решти моєї сім’ї.
Ха-ха-ха…
☆ ☆ ☆
Одного разу я раптом вирішив запитати Роксі:
– Чи не було б краще, якби я називав вас «наставником» замість «міс»?
На обличчі Роксі з’явився збентежений вираз:
– Ні, мабуть, ліпше не робити цього. Я впевнена ти скоро перевершиш мене.
У мене достатньо таланту, щоби бути кращим за Роксі? Цього вистачило, щоб я почервонів.
– Зрештою, буде дивно називати когось з меншою, ніж у тебе силою, наставником, – додала Роксі.
– Не думаю, що це так вже й дивно.
– Ну, це було би дивно для мене. Я б не змогла пережити ганьбу, щоб хтось явно кращий за мене називає мене наставником.
А. Тоді все через це?
– Ви говорите це тому, що стали сильнішою за власного наставника, міс Роксі?
– Слухай, Руді, наставник – це той, хто каже, що більше не може тебе нічому навчити, але все одно дає пораду щодо кожної речі, яку ти робиш.
– Проте ви цього не робитимете, міс Роксі.
– Я можу.
– Навіть якщо б ви таке зробили, я прийняв би це за честь. – Роксі завжди виглядала задоволеною, коли щось радила мені. Я, мабуть, мав доволі помітну усмішку, коли робив їй компліменти.
– О ні. Якби я настільки була ображена на таланти свого учня, неможливо уявити, щоб я ляпнула.
– Наприклад?
– Наприклад, що я просто брудний демон, а ти всього лиш сільський дурник.
Ого, Роксі серйозно щойно сказала мені це? Мені стало її шкода. Зрештою, дискримінація це нехороша річ. Та гадаю, що це те, що ти отримуєш, коли у стосунках з кимось є ієрархія.
– Усе добре, – сказав я. – Просто поводьтеся так, ніби ви кращі за мене!
– Я не збираюся поводитися пихато і зверхньо лише тому, що я старша! Мені просто незручно мати стосунки наставник-учень з таким дисбалансом талантів!
Вона швидко збила мене з цієї ідеї, схоже, мій зв’язок з учителем погіршився. Подумки я вирішив, що все одно вважатиму її своїм наставником. Зрештою, вона дівчина, яка ще досі мала сліди юності і могла навчити мене всьому, чому я не міг навчитися, читаючи.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Трифекта* – вид ставки, наприклад, в кінному спорті правильний вибір порядку коней, які прийдуть першим, другим і третім.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Або можете поблукати по сайту. Вам неважко, мені приємно.