Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут, сторінка тут.
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели та за опис до неї висловіть Kiltavik ワィタリ
Розділ 7. Друзі. Частина 1
Я вирішив піти далі нашого подвір’я. Зрештою, Роксі показала мені, що я можу зробити це, і я не збираюся цим нехтувати.
– Батьку, – сказав я, тримаючи в руках ботанічну енциклопедію, – чи можу я піти пограти ззовні?
Діти мого віку схильні блукати, як тільки від них відводять погляд. Навіть якщо я залишатимуся поблизу, то не хочу хвилювати батьків, вислизнувши і нічого не сказавши.
– Гмм? Пограти ззовні? Не на подвір’ї, я правильно зрозумів?
– Ага.
– О. Ну, звісно. Можеш іти пограти. – Пол досить охоче дав дозвіл. – Якщо подумати, ми не дали тобі багато вільного часу. Отакі ми, зайняли весь твій час, навчаючи фехтування і магії, проте дітям також важливо гратися.
– Я дуже ціную, що в мене такі хороші вчителі.
Я думав про Пола як про суворого батька, який надто переймається про освіту своєї дитини, але насправді його мислення було досить гнучким. Я наполовину очікував, що мені доведеться цілий день відточувати володіння мечем. Це майже розчаровувало.
Пол – людина інтуїції.
– Але, хм… ти справді хочеш піти? Я думав, що ти дуже тендітний хлопчик, але час летить, еге?
– Ти думав, що я тендітний? – це новина для мене. Я ніколи не хворів чи щось таке.
– Через те, що ти ніколи не плакав.
– О. Гаразд. Але якщо зараз зі мною все добре, то проблем немає, так? Я виріс здоровим і чарівним хлопчиком! Бачиииш? – я втягнув щоки і зробив смішне лице.
Пол насупився.
– Більше мене хвилює те, що ти не поводишся по-дитячому.
– Я не виявився первістком, якого ти бажав?
– Ні, це не так.
– Враховуючи вираз розчарування на твоєму обличчі, може ліпше сказати, що ти сподіваєшся, я стану більш відповідним спадкоємцем сім’ї Ґрейрат? – постановив я.
– Я не пишаюся цим, але будучи у твоєму віці, твій старий був абсолютним нахабою, який постійно ганявся за дівчатами.
– Ти волочився за дівчатами? – то вони і в цьому світі є, ха?
І заждіть – він щойно назвав себе нахабою?
– Якщо ти справді хочеш бути гідним сім’ї Ґрейрат іти в широкий світ і приведи додому дівчину, – сказав він.
Хвилинку, що ми за сім’я така? Хіба мій тато не лицар, якому доручено захищати прикордонне місто, плюс до цього, він також був дворянином низького рангу? Невже у нас взагалі немає соціального рівня? Ні, гадаю, ми справді низького рангу.
– Зрозумів, – сказав я. – Тоді я піду в село шукати одну-дві спідниці, щоб ходити за ними.
– Агов. Ти повинен бути добрими з дівчатами. А не ходити і вихвалятися лише тому, що можеш використовувати потужну магію. Справжні чоловіки стають сильними не для того, щоб просто цим вихвалятися.
Це дійсно хороша порада. Боже, я хотів, щоб мої брати з минулого життя могли її почути.
Але Пол говорить правду, сила заради сили – це безглуздо. І навіть я міг це зрозуміти, враховуючи, як він це висловив.
– Зрозумів, батьку. Силу потрібно приберегти для тих випадків, коли потрібно показати дівчатам, як круто ти виглядаєш.
– Це, е-е, не зовсім те, що я мав на увазі…
Не те? Хіба не про це йшла мова в нашому обговорені? Хе-хе. О-ой!
– Просто жартую. – Сказав я. – Вона для захисту слабких, правда?
– Так, точно.
Закінчивши розмову, я взяв ботанічну енциклопедію під руку, почепив жезл, отриманий від Роксі, на стегно та пішов. Проте, перш ніж відійти подалі, я зупинився і обернувся, згадавши останню річ.
– О, до речі, батьку, гадаю, при нагоді я виходитиму так час від часу, але обіцяю, що завжди казатиму про це комусь удома, і я також не нехтуватиму своїми щоденними тренуваннями у магії та фехтуванні. І я обіцяю бути вдома до заходу сонця і сутінок, і що я не піду в небезпечні місця. – Зрештою, я хотів залишити його з деякими запевненнями.
– А, так. Звичайно. – Чомусь слова Пола прозвучали трохи неправильно. Хей, якщо ти даєш мені дозвіл, просто скажи.
– Тоді добре, – говорю. – Я пішов.
– Безпечної прогулянки.
А потім я пішов від дому.
***
Минуло кілька днів. Я більше не боявся зовнішнього світу. Справи йшли досить добре. Я навіть зміг обмінятися вітаннями з перехожими, не збиваючись на мимрення.
Люди знали про мене, що я син Пола та Зеніт і учень Роксі. Коли я вперше зіштовхнувся з людьми, то вітався з ними як слід і представлявся. Люди, з якими я зустрічався знову, чули «добрий день». Всі вітали мене у відповідь з яскравими усмішками на обличчях. Давно я не почувався таким відкритим і безтурботним.
Об’єднана слава Пола та Роксі це більше, ніж половина того, що допомагало мені почуватися так комфортно. А решта, це те, що зробила для мене Роксі. І це означає, думаю, що я маю подякувати Роксі за велику частину цього комфорту.
Мені потрібно добре доглядати за тими дорогоцінними трусиками.
***
Головна мета моїх прогулянок назовні полягала в тому, щоб дослідити все власними ногами й отримати картинку навколишніх територій. Якщо я знатиму дороги тут, то не заблукаю, коли б мене вигнали з дому.
Разом з тим я також хотів провести деякі ботанічні дослідження. Зрештою, у мене є енциклопедія, тому я хотів бути впевненим, що можу визначити, які рослини їстівні, а які – ні, які можна використовувати як ліки, а які отруйні. Таким чином, якби мене колись вигнали з дому, мені не потрібно було б турбуватися про те, де брати їжу.
Роксі показала мені лише основи, але, як я зрозумів, наше село вирощує пшеницю, овочі та ароматичні інгредієнти для парфумів. Квітка ватірус, яку використовували для створення парфумів, схожа на лаванду: блідо-фіолетова та їстівна.
Маючи такий візуально приголомшливий зразок як контрольний приклад, я почав використовувати ботанічну енциклопедію для перехресних посилань для рослин, що привернули мою увагу.
Але, як виявилося, село не дуже велике, і в нас не було особливо видатної флори. Після кількох практично безрезультатних днів я розширив радіус пошуку і підійшов ближче до лісу. Зрештою, там було набагато більше рослин.
«Якщо я правильно пам’ятаю, магія швидше накопичується в лісах, що робить їх небезпечнішими». Більш небезпечними, тому що більша концентрація магії означала більшу ймовірність появи монстрів, сила, що спричиняла раптові мутації у добрих створіннях. Проте я не знаю, чому там магія накопичується легше.
Крім того, монстри досить рідкісні у цих краях, у нас також є регулярне полювання на монстрів, що робило ситуацію ще безпечнішою. Полювання на монстрів було таким, як воно і звучало: раз на місяць група молодих людей, що складалася з лицарів, мисливців і місцевого ополчення, вирушала в ліс і знищувала монстрів.
Проте, очевидно, у глибині лісу раптово могли з’являтися досить жахливі чудовиська. Можливо, одна з причин, чому я навчався магії, полягала в тому, щоби боротися з такими речами. Але я був колишнім самітником, який навіть зі сварками на шкільному подвір’ї не міг впоратися. Я не можу дозволити собі бути зарозумілим. У мене немає реального бойового досвіду, і якби я облажався у гарячці бою, це було б повною катастрофою. Я бачив, як багато людей загинули, роблячи подібні речі – ну, у всякому разі, у манзі.
Але я не належав до типу, в якого аж кров кипить. Як на мене, бій це те, що потрібно уникати усіма можливими способами. Якби я зіткнувся з монстром, то побіг би додому і розповів про це Полу.
Так, це хороший план.
Подумавши так, я піднявся на невеликий пагорб. На вершині стояло самотнє дерево, найбільше в цих місцях. Така висока точка огляду буде ідеальною для підтвердження моєї схеми села. Крім того, це найбільше дерево в околицях, я хотів побачити, якого воно типу.
І тоді я почув їх. Голоси.
– Не треба нам ніяких демонів у нашому селі!
Від звуку цього голосу нахлинули болючі спогади. Я згадав час у середній школі та те, що призвело до мого усамітнення. Я згадав те жахіття, коли мене називали Член Олівець.
Ці голоси дуже нагадували мені ті, що називали мене цим жахливим прізвиськом. Це були голоси тих, хто користувався численною перевагою на своєму боці, щоб мучити слабших.
– Котись до біса звідси!
– Отримуй!
– Ха, чудово! Пряме влучання, чувак!
Я побачив поле, багнисте від учорашнього дощу. Троє хлопців, обмазані брудом, обливали грязюкою іншого хлопчика, що йшов трохи попереду.
– Десять очок, якщо ти зможеш поцілити йому в голову!
– Хн!
– Я влучив! Бачив, га?! Прямо в голову!
Охох. Недобре. Це було класичне знущання. Ці діти думали, що той інший хлопчина недостатньо хороший для них, тож вони могли робити до біса все, що їм заманеться. Якби до них потрапила пневматична зброя, вони направили її на цього хлопчика і відкрили б вогонь. Інструкції зажди говорять, не наводити ці штуки на людей і не стріляти в них, але такі хлопці не вважають свою ціль за людину. Вони огидні.
Їхня ціль могла б швидше пересувати ногами, але він чомусь зволікав. Я придивився уважніше і побачив, що до його грудей притиснуло щось на зразок кошика, хлопець згорбився, щоб уберегти те, що всередині, від багнюки, яку кидали в його бік. Це не давало йому втекти від нападок хуліганів.
– Хей, у нього щось є!
– Це його демонський скарб?!
– Б’юся об заклад, що він це вкрав!
– Якщо зможете поцілити в це, то воно вартуватиме сто очок!
– Нумо дістанемо той скарб!
Я кинувся бігти, прямуючи до хлопчика. По дорозі я використав магію, щоб сформувати кулю з бруду і, щойно опинився на відстані стрільби, щосили жбурнув її.
Памс!
– Якого чорта?! – я поцілив хлопцю, який скидався на їхнього лідера, виразно більшого хлопчака, прямо в обличчя. – Гах, воно потрапило мені в очі!
Всі його друзяки негайно звернули на мене увагу.
– Хто ти в біса?
– Це тебе взагалі не стосується! Тримайся подалі!
– Ти що, союзник демонів чи що?
Схоже, люди в усіх світах однакові.
– Я не союзник демонам, – сказав. – Я союзник слабких. – Пихато посміхнувся їм.
Інші хлопці підготувалися, діючи так, ніби мали на це право.
– Не намагайся показати себе крутим! – огризнувся один із них.
– Хей, це дитина того лицаря!
– Ха! Він просто малюк!
Ой-йой. Вони зрозуміли, хто я.
– Певен, що син лицаря повинен робити такі речі, га?
– Бачите, я казав вам, що лицар на боці демонів!
– Х’дім, покличемо інших!
– Хей, пацани! У нас тут якийсь дивак!
Лайно. Ці дітлахи кличуть своїх друзів!
Але ніхто не з’явився.
Навіть так, мої ноги приросли до землі. Звичайно, їх було троє, але це відчувалося жалюгідним, завмерти через те, що на мене кричать діти. Невже моєму життю судилося стати сагою про знущання із самітника?
– В-ви – стуліться! – огризнувся я. – Збитися у зграйку з трьох дітей проти одно – ви, хлопці, найгірші!
Їхні обличчя розгублено скривилися. Тьфу. Хай йому грець.
– Хей, це ти зараз кричиш, довбню! – випалив один із них.
Я був роздратований, тому кинув у їхній бік ще одну кульку з бруду. Промахнувся.
– Ти маленька паскуда!
– Де бляха він бере цей бруд?!
– Та яка різниця! Просто кинь його назад!
Те, що я кинув, повернулося у тричі більшому об’ємі, але завдяки роботі ніг, якої мене навчив Пол, а також завдяки крапельці магії, я зміг досить витончено ухилитися від залпу з бруду.
– Гей! Припини!
– Так, ти не повинен ухилятися!
Хе-хе-хе. Агов, якщо ви не можете влучити в мене, це ваші проблеми, хлопці!
Троє хлопців ще деякий час жбурляли в мене багнюку, але коли стало зрозуміло, що вони не зможуть в мене влучити, вони позадирали руки, ніби раптом знайшли щось краще, чим можна зайнятися.
– А-а, це нудно!
– Ага, ходімо.
– І ми всім розкажемо, що дитина лицаря – любитель демонів!
Вони намагалися зробити так, щоб це звучало ніби вони не програли, а просто вирішили зупинитися. З цими словами маленькі хулігани попрямували на інший кінець поля.
Я зробив це! Вперше у своєму житті я побив хуліганів!
Е, це не вихваляння чи щось таке.
Хух. Врешті-решт такі аргументи не були моєю сильною стороною. Я радий, що ситуація не погіршилася. Зараз мені потрібно перевірити хлопчика, якого облили брудом. Я повернувся до нього і запитав:
– Агов, ти в порядку? З твоїми речами все добре?
Ого…
Хлопець такий гарний, що важко подумати, що ми приблизно одного віку. У нього досить довгі вії для когось такого юного, маленький вишуканий носик, тонкі губи та трохи загострена лінія щелепи. Його шкіра порцеляново-біла, а риси обличчя надавали йому вигляду зляканого кролика, на додаток до відчуття невимовної краси.
Боже, якби Пол був красивішим, у мене могло би бути таке обличчя.
Ні, Пол не виглядав погано. І Зеніт виглядала дуже добре. Це означає, що моє лице симпатичне. Звичайно, у порівняні з моїм обличчя з минулого життя, яке було обвислим і все покрите прищами. Тож, так, я досить гарний. Еге.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.