Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут, сторінка тут.
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели та за опис до неї висловіть Kiltavik ワィタリ
Розділ 8. Неусвідомлення. Частина 2
Пол
Я прийшов додому після роботи і побачив, що мій син нападає на юну дівчинку, з якою він завжди любить проводити час.
Мені хотілося визвіритися на нього негайно, але вдалося втримати себе в руках.
Можливо, це ще один випадок, коли були обставини, про які я нічого не знав. Я не хотів повторити свою попередню невдачу. Тому вирішив віддати зарюмсану дівчинку під опіку дружини і покоївки, поки сам допомагав сину помитися і висушитися.
– Навіщо ти зробив таке? – запитав я.
– Мені шкода.
Коли я сварився на нього рік тому, він, здавалося, зовсім не хотів просити вибачення, але зараз вибачення пролунало прямо, і він зробився смирним, зіщулившись, як тушкований шпинат.
– Я питаю тебе про причину, – кажу.
– Ну, вони були наскрізь мокрі. Я подумав, що їх потрібно зняти.
– Але їй це не подобалося, чи не так?
– Так, не подобалося…
– Я говорив тобі бути добрими з дівчатами, так?
– Говорив. Мені дуже шкода.
У Рудеуса не було виправдання. Мені цікаво, чи був я таким же у його віці. Мені здається, що все, що я міг би сказати було би сповнене «але» і «розумієш». Коли я був малим, у мене було виправдання для всього. Мій син більш чесний.
– Що ж, припускаю, що у твоєму віці це нормально – приставати до дівчат, але ти не можеш робити подібного.
– Знаю. Вибач. Більше я такого не зроблю.
Щось у тому, що мій хлопчик виглядав таким пригніченим, викликало у мене почуття провини. Ця надмірна прихильність до жінок пішла від мене. Коли я був маленьким, то був сповнений юнацької жвавості та енергії, і невпинно ганявся за милими дівчатами, які привертали мою увагу. Мені вдається поводитися більш стримано у ці дні, але я дійсно поводився нахабно у минулому. Можливо, я передав це моєму синові.
Звичайно, такий розумний хлопчик, як він, боровся з такими інстинктами. Як я цього не помітив? Але ні — зараз не час співчувати йому, мені потрібно дати йому належне керівництво на основі свого досвіду.
– Просити вибачення потрібно не в мене, – сказав я. – Тобі потрібно вибачитися перед Сільфієттою. Так?
– Сільф… ієтта пробачить мені?
– Вибачення просять не заради того, що сподіваються на негайне пробачення.
Від цього мій хлопчик виглядав ще більш засмученим. Озираючись назад, стає ясно, що він з самого початку до нестями закоханий у цю дівчинку. Уся та метушня рік тому була через те, що він вирішив її захистити. І все, що він за це отримав, – ляпас від свого старого.
Навіть після того вони майже щодня гралися разом, а мій син захищав її від інших дітей. Йому доводилося викладатися на повну у фехтуванні та магії, але він все одно проводив з нею стільки часу, скільки міг. Він настільки з нею зблизився, що, здається, навіть запропонував віддати їй свого жезла та підручник магії, які він цінував понад усе.
Я розумію, чому він почувався таким сумним від думки, що тепер вона може його ненавидіти.
– Хей, усе буде добре, – сказав я. – Якщо ти ніколи раніше не поводився з нею погано, і якщо твої вибачення йтимуть від щирого серця, я впевнений, вона тобі пробачить.
Хоч і трохи, але обличчя мого сина проясніло від цього. Він розумна дитина, цього разу він наробив біди, але швидко отямився. Бляха, можливо, він знайде спосіб повністю все змінити і завоювати її серце. Це одночасно була і багатообіцяюча, і передбачувана перспектива.
Рудеус підвівся з дерев’яного відра, поглянув на Сільфієтту і сказав:
– Вибач, Сільфі. У тебе коротке волосся, тому я весь цей час думав, що ти хлопчик!
Я завжди вважав, що наш син – ідеальний, але, можливо, він набагато дурніший, ніж я думав. І це було вперше, коли я про таке подумав.
Рудеус
Після купи вибачень, компліментів і запевнень я якимось чином отримав її пробачення.
Оскільки виявилося, що Сільф – дівчинка, я вирішив відтепер називати її «Сільфі». Очевидно, її повне ім’я було Сільфієтта? Пол дивився на мене так, ніби був шокований тим, як я взагалі прийняв таку милу крихітку за хлопчика. Але я ніколи не очікував, що Сільфі насправді виявиться дівчинкою.
Гадаю, що я справді в цьому не винен. Коли ми вперше зустрілися, її волосся було коротше за моє. Типу, не «модна» коротка стрижка чи щось таке, але і не настільки коротка, щоб виглядати як монах чи хтось подібний. Вона також ніколи не вдягалася у щось схоже на дівчачий одяг – звичайна сорочка і штани. Якби вона носила спідницю, я б не зробив такої помилки.
Гаразд. Я маю заспокоїтися і подумати. З нею знущалися через колір волосся. Можливо, тому вона підстриглася так коротко, щоб вони так не виділялися. А якби хулігани погналися за нею, єдиний вихід для неї був би бігти так швидко, як тільки можна, що пояснює, чому вона носить штани замість спідниці. Сім’я Сільфі не здавалася особливо багатою, тож, пошивши їй пару штанів, вони, ймовірно, не могли дозволити собі пошити їй ще і спідницю.
Якби я зустрів її через три роки, то не сплутав би з хлопчиком. Я вважав її милим хлопчиком лише через власні упередження, а не тому, що вона андроген чи щось таке. Типу, якби вона…
Ні, досить. Усе, що я зараз скажу, буде лише виправданням.
Моє ставлення змінилося, коли я дізнався, що Сільфі – дівчинка. Коли я бачив її у хлопчачому вбранні, то почувався дещо дивно.
– Ти справді мила, Сільфі, – сказав я. – Може, спробуєш відростити волосся?
– Га?
Я подумав, що мені буде легше сприймати її в новому світлі, якщо вона змінить свою зовнішність, тому висунув таку пропозицію. Можливо, Сільфі ненавидить своє волосся, але цей смарагдово-зелений колір виглядав би сліпуче на сонці. Я точно хотів би, щоб вона спробувала відростити волосся — і, якщо можливо, щоб вона збирала його у кіски або кінський хвіст.
– Ні… – сказала вона.
З того випадку Сільфі ставилася до мене насторожено. Зокрема, вона явно уникала фізичного контакту. Оскільки вона завжди погоджувалася з моїми пропозиціями, я був шокований.
– Гаразд, – сказав я. – Ти хотіла потренуватися у безмовних чарах?
– Так.
Я вимушеною усмішкою приховав свої почуття. Сільфі мій єдиний друг. Принаймні ми ще можемо гратися разом. Звісно, є певна незручність, але ми принаймні все ще тусуємося одне з одним.
На сьогодні, сказав собі я, цього достатньо.
***
Мої навички, відповідно до стандартів цього світу, такі:
Володіння мечем
Стиль Бога Меча: початковий; Стиль Бога Води: початковий.
Магія атаки
Вогонь: просунутий; Вода: святий; Вітер: просунутий; Земля: просунутий.
Лікувальна магія
Зцілення: середній; Детоксикація: початковий.
Лікувальна магія поділялася на ті самі сім рангів, що й інші напрямки, і складалася з чотирьох шкіл: Зцілення, Захисту, Детоксикації та Божественний удар. Але ці школи не мали крутих назв, як-от Святий Вогню чи Святий Води, тебе просто називають магом зцілення святого рівня або магом детоксикація святого рівня.
Зцілювальна магія, як випливає з назви, використовується для зцілення травм. Початківці витрачають більшу частину своїх зусиль на те, щоб загоїти рани, але говорять, що люди на імперському рівні можуть відростити втрачені кінцівки. Але навіть хтось на божественному рівні не може повернути мертву істоту до життя.
Магія детоксикації допомагала очищенню від отрут і хвороб. На вищих рівнях можна створювати токсини, протиотрути тощо. Всі заклинання, що мали справу з аномальними ефектами характеристик, мали рівень святий або вище, і, очевидно, були досить складними.
До магії захисту входили заклинання посилення і створення бар’єрів. Простіше кажучи, це форма магії підтримки. Я не дуже чітко розумів деталі, але схоже, що до неї входили такі речі, як прискорення метаболізму для загоєння незначних ран або створення хімікатів у мозку, щоб зробити себе нечутливим до болю. Роксі не могла використовувати таку магію.
Заклинання школи Божественного удару, очевидно, були дуже ефективними для завдання шкоди монстрам-привидам і злим демонам, але такі заклинання підпадали під таємниці людських воїнів-священників. Навіть в Університеті Магії не навчали цієї школи. Роксі не могла використовувати і цю магію теж.
Я ніколи раніше не бачив привидів, але, схоже, вони існують у цьому світі?
Це доволі незручно, що ти не можеш безмовно начаклувати заклинання, не розуміючи теорії, яка стоїть за ним. Стихійна магія атаки, наприклад, працює на наукових принципах. Я не впевнений, які принципи, якщо такі є, застосовують до заклинань інших напрямків. Я знаю, що магія це щось схоже на всемогутній елемент, але я не знав, як переробити її, щоб вона робила будь-що.
Взяти, наприклад, психокінез: здібність примушувати предмети летіти та потрапити до ваших рук і все таке. Навіть якщо я думаю, що це те, що можна відтворити за допомогою магії, я не знаю способу, як відтворити цей ефект, оскільки ніколи не мав псионічних здібностей.
І так само я дуже мало пам’ятав про загоєння ран, тому не думаю, що зможу використовувати магію зцілення без магічної формули. Якби я був лікарем-знавцем-своєї-справи, упевнений, це була б інша історія.
Хоча, поза цим, я майже впевнений, що зможу відтворити більшість інших ефектів за допомогою заклинань. Гей, можливо, якби я займався спортом, то ліпше володів би мечем.
Озираючись назад, можливо, я багато чого втратив у минулому житті.
Ні. Це не було втратою. Звісно, я не мав роботи і не ходив до школи, але я не перебував у сплячці. Я занурився у різноманітні ігри та хобі, тоді як всі інші були зайняті такими речами, як навчання чи робота. І всі знання, досвід і перспективи, що я отримав від тих ігор, – допоможуть в цьому світі.
Чи, ну, так воно мало бути. Досі вони поки не пригодилися.
***
Одного разу, коли я був надворі, тренуючись з Полом на мечах, я мимоволі голосно зітхнув.
Я думав, що батько розсердиться на мене, бо я так явно задихався, але він натомість блиснув посмішкою.
– Хехехе. У чому справа, Руді? – запитав він. – Почуваєшся пригніченим, бо ти не подобаєшся Сільфієтті?
Однак я зітхав не через це. Хоча правда, що Сільфі одна з причин, що турбують мене.
– Ну, так. Практика з мечем іде не дуже добре, Сільфі сердиться на мене – так, я зітхнув.
Пол знову всміхнувся і встромив свій дерев’яний тренувальний меч у землю. Він обперся на нього і прямо глянув на мене. О, будь ласка, не кажіть мені, що він збирається кепкувати з мене…
– Хочеш пораду від тата?
Цього я не очікував. Я трохи думав про це. Пол – мій тато – користується популярністю у жінок. Зеніт, безперечно, та, яку багато хто назве красунею, плюс вся ця ситуація з місіс Ето. Іноді він фліртував з Лілією, і вираз її обличчя свідчив, що вона зовсім не проти. Він повинен щось мати, якийсь спосіб, що утримує дівчат від ненависті до нього.
Беручи до уваги, що Пол більшою мірою людина, яка керується інтуїцією, я не певен, що зрозумію його, але якщо нема нічого іншого, то це хоча б стане їжею для роздумів.
– Так, будь ласка. – Сказав йому я.
– Гм. Як би це сказати…?
– Мені потрібно лизати їй чоботи?
– Ні, це — ого, ти раптом став таким улесливим.
– Якщо ти мені не скажеш, я розповів мамі, якими очима ти дивився на Лілію.
– Це ситуація з високим тиском — хоо, хей! Ти це бачив? – Пол відволікся. – Добре, добре. Вибач, що поводився зверхньо.
Я згадав Лілію тільки для того, щоб підштовхнути розмову в потрібному напрямку, але… у нього справді був роман?
– Слухай, Руді, – почав він, – отже, щодо жінок…
– Так?
– У чоловіках їм подобається те, що робить нас сильними, але їм також подобаються певні наші більш м’які риси.
– О-о. – Я чув це раніше. Це якось пов’язано з материнським інстинктом чи чимось іншим?
– Поки що ти показував Сільфієтті лише те, що робить тебе сильним, чи не так?
– Мабуть? Я насправді не помічав цього.
– Подумай про це, – сказав Пол. – Якби хтось сильніший за тебе, накинувся на тебе і показав свої наміри щодо тебе, щоб ти відчув би?
– Мабуть, страх?
– Саме так. – Я можу лише припустити, що він говорить про те, що сталося того дня – в день, коли я дізнався, що «він» – це вона. – Ось чому ти маєш показати їй і свої м’які сторони теж. Використовуй свої сильні сторони, щоб захистити її, а вона захистить твої слабкості. Ось як ти підтримуєш стосунки.
– О-о! – це просто зрозуміти! Я не думав, що такий твердолобий хлопець, як Пол, здатен на таке пояснення!
Ти не можеш бути просто сильним, але ти також не можеш бути просто слабким. Лише маючи потроху від обох сторін, ти міг привабити дівчат.
– Але як мені показати свої слабкості? – питаю.
– Це просто. Ти зараз через щось переймаєшся, чи не так?
– Ага.
– Скористайся тим, над чим ти голову сушиш, і поділися цим із Сільфієттою. Скажи: «є багато чого, що мене пригнічує, і те, що ти уникаєш мене, хвилює мене» або щось таке. – Пол широко всміхнувся. Це мало бентежний вигляд. – Якщо все піде добре, вона відповість на це. Тож збадьорися. У тебе є друг, який допоможе тобі все виправити. Будь-хто буде цьому радий.
– Ага! – тепер я зрозумів! – А-але, хвилинку, а якщо нічого не вийде?
– Якщо таке станеться, приходь до мене. Я навчу, що робити далі.
Зачекайте, то це багатоетапний план? Цей парубок справжній інтригант!
– О, гаразд. Я зрозумів. У будь-якому випадку, я повернуся!
– Удачі! – сказав Пол, помахавши рукою.
Не знатний далі чекати, я кинувся геть. Коли я пішов, можу заприсягтися, що почув, як він сказав ще дещо.
– Чого, в біса, я щойно навчив свого шестирічного сина?
***
Я прийшов на наше місце під деревом раніше, ніж зазвичай, тому Сільфі ще не з’явилася. Я, як завжди, взяв із собою дерев’яний тренувальний меч, але не помився перед тим, як пішов, що зазвичай робив, тому був весь покритий потом.
Що мені робити? Насправді тут нічого не поробиш. У такі моменти мені потрібно виконувати розумові вправи. Я розмахував мечем і водночас проганяв деякі симуляції у своїй голові. Я показав їй свої сильні сторони. Тепер мені потрібно показати їй свої слабкості. Слабкості. Ще раз, як я мав це зробити? А, точно – показати, що я почуваюся пригніченим. Але як? Який момент буде правильним? Чи маю я висловити це негайно? Здається, це буде дивно. Чи варто спробувати додати це в ході розмови? Однак чи зможу я це зробити? Ні – я повинен.
Захопившись думками про це і ліниво розмахуючи мечем, я, мабуть, послабив хватку, бо меч вислизнув з моєї руки.
– Ооой! – я простежив за його шляхом, коли він ковзнув по землі, приземлившись прямо біля ніг Сільфи.
Мій мозок абсолютно спорожнів. Лайно! Що мені робити? Що мені казати?!
– Що сталося, Руді? – Сільфа дивилася на мене широко розплющеними очима. Що сталося? Це через те, що я прийшов дуже рано?
– Е-е-е… гмм… ну… ти… ти дуже мила, і я, е-е-е… хотів тебе побачити, але, е-е…
– Ні, не це. Піт.
– Гм… А-а… Піт? Про що ти? – я наблизився, змусивши її здригнутися і відсахнутися. Як завжди, вона не дозволяла мені наблизитися до неї на певну дистанцію. Ми ніби були однаковими полюсами двох різних магнітів.
На моєму чолі виступив піт. Моє дихання вирівнялося. Добре.
Я пригнічено нахилився, щоб взяти дерев’яний меч, після чого прийняв жалісну позу, відвернувшись від неї. Я дозволив своїм плечам опуститися і важко зітхнув.
– Лихо. Я відчуваю, що більше не подобаюся тобі, Сільфі.
Кілька секунд панувала тиша.
Я добре впорався? Я зробив це правильне, Поле? Чи мав я показати себе ще вразливішим? Чи це занадто очевидно?
– А!
Раптом щось схопила мою руку ззаду. Відчуття було теплим і м’яким, я озирнувся і побачив там Сільфі.
Ого! Вона була близько. Сільфі давно не наближалася до мене так близько. Поле! Я зробив це!
– Знаєш, Руді, останнім часом ти дуже дивно поводишся, – сказала вона, і тут на її обличчі з’явився легкий вираз самотності.
Це повернуло мене до тями. Я про те, що вона має рацію. Їй не потрібно говорити мені про те, що я не поводжуся з нею так, як раніше. З точки зору Сільфи, ця зміна, либонь, виникла абсолютно нізвідки. Така ж раптова зміна, як і в моменти, коли молода жінка у пошуках перспективного заміжжя, виявляє, що у вас є чималі гроші.
Я так поводився не тому, що це мені подобалося. Але як інакше мені з нею поводитися? Я не можу поводитися з нею так, як раніше. Жодних шансів, щоб я не нервував поряд із такою милою дівчинкою, як вона.
Мила, юна дівчинка приблизно мого віку. Я навіть не розумів, як дружити з кимось таким.
Якби вона була хлопчиком, я міг би скористатися досвідом свого минулого життя, коли мій брат був меншим. Якби я був дорослим чи Сільфі дорослішою, я б обійшовся своїми знаннями про побачення для дорослих з ігор. Але вона дівчинка мого віку. І, крім того, це не ті стосунки, які я хотів з нею мати. Ми обоє надто юні.
Ну, це поки що. Я точно покладаю великі надії на майбутнє!
Крім того, це дівчинка, над якою знущалися. Коли мене цькували, на моєму боці не було нікого. Тому я хотів бути поруч з нею. Хлопчик чи дівчинка – не важливо. Це нічого особливо не змінює. Однак і далі поводитися з нею так, як раніше, було надто складно. Я хлопчик, і хочу налагодити добрі стосунки з милою дівчинкою.
Але це, типу, трохи пізніше!
Арх. Я просто не знаю, що робити. Можливо, я мав запитати Пола і про це теж.
– Вибач, – сказала Сільфі. – Але, Руді, я тебе не ненавиджу.
– С-Сільфі… – я, мабуть, мав жалюгідний вираз обличчя, бо вона погладила мене по голові. Тоді Сільфі подарувала мені чудову безтурботну усмішку. Вона була такою м’якою.
Я був зворушений майже до сліз.
Очевидно, що це я помилився, але саме вона вибачилася. Я взяв її руку і міцно стиснув у своїй. Її обличчя почервоніло від здивування, затим вона поглянула на мене і сказала:
– Тож, будь ласка, ти міг би поводитися як зазвичай? – вона підвела на мене очі й це додавало її словам ваги.
Всередині мене прихована сила, яка потрібна мені, щоб прийняти це рішення. І так, я його прийняв.
Правильно. Те, на що вона сподівалася, це нормальне ставлення. Такі стосунки, які були у нас раніше. Тож, наскільки це в моїх силах, я буду ставитися до неї нормально, і робитиму все можливе, щоб не налякати і не збентежити її.
Іншими словами… я стану одним із них. Припускаю, що я теж це можу.
Настав час бути головним героєм, що не усвідомлює таких речей.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.