Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели та за опис до неї висловіть Kiltavik ワィタリ.
Додатковий розділ. Лісова Богиня. Частина 1
На схід од королівства Асура, за горами, у центрі континенту розташувалася територія, на якій розмістилося багато маленьких королівств, що боролися за владу над цими землями. Люди називали цю територію – Зоною конфлікту. Це місце, де неодноразово створювалися маленькі країни, які невдовзі зникали.
Королівство найманців Малкієн – одна з маленьких країн у Зоні конфлікту. Країну заснував великий найманець, який дав їй своє ім’я, люди тут заробляють на життя війною, вони відправляють найманців до сусідніх країн.
Таверна в одному із закутків країни найманців Малкієн. Один найманець хвалився іншому шрамом на плечі.
– Хе-хе, подивися на це шрам! Я отримав цю рану, коли захищав Рудомін.
– О, та битва! То була люта битва, еге?
– Де ти стояв?
– Східна брама форту Арус. Там було справжнє пекло… Я тоді мало не втратив свою прекрасну праву руку.
– Пекло то ще м’яко сказано. Східна брама форту Арус була знищена, а вас обступили з усіх боків, еге?
– Нагадує те, що сталося при обороні Рудомін. Я чув, що вам перекрили шляхи постачання, тож у вас навіть їжі не було.
Країна найманців підтримує всі країни без упереджень. Найманці, яких вони відправляли, наганяли жах. Говорять, що кожен їхній найманець вартий сотні солдатів. Що їхні командири завжди спокійні та врівноважені. Що у них дивовижні стратегії та далекосяжні плани. Коли вони вступають у бій, то приносять перемогу союзникам.
Вони – символ перемоги та страху на полі бою. Ось хто такі найманці з країни Малкієн.
– Нам пощастило вибратися звідти живими.
– О так, це милість Лісової Богині.
Один із найманців дістав підвіску. Вирізана з дерева підвіска виглядала як зображення профілю жінки зі звірячими вухами.
Побачивши це, інший найманець дістав за пояса кинджал. Зброя була пофарбована червоною фарбовою.
– Тоді тост за Лісову Богиню Лейн, будьмо!
– Подаруй мені перемогу в наступному бою! Будьмо!
Один із них тримав підвіску і чашу з випивкою, а інший кинджал і чашу. Вони випили все до останньої краплі. Так вони молилися.
– О-о-о, так!
– Еге, випивка те, що треба після битви. Алкоголь в Маркієні найкращий.
– І жінки теж!
– Після цього ходімо в бордель.
– Збережемо це в таємниці від Богині.
– Ґахахаха!
Вони знову і знову стукали чашами з випивкою, ніч тривала.
Лісова Богиня Лейн, їй поклоняються найманці Малкієна. Згідно з легендою, сто років тому, коли королівство найманців Малкієн було на межі знищення, вона з’явилася як богиня порятунку. Вона направила легендарного головнокомандувача і врятувала країну від катастрофи.
Через цю легенду малкієнські найманці вірять, що коли вони опиняться на межі смерті Лісова Богиня Лейн з’явиться нізвідки і врятує їх. Тому вони їй моляться. Просять про перемогу і про збереження життя. Після цього вони знову підуть на поле бою.
Однак, як не дивно, в усьому світі лише країна найманців Малкієн вірить у Лісову Богиню Лейн. Як так сталося, що ця віра є тільки в одній країні?
З цим пов’язана цікава історія.
☆☆☆
417 рік календаря броньованого дракона.
Це рік, коли у королівстві Асура стався випадок з переміщенням, тоді країна найманців Малкієн була новою країною, не минуло і двох років після того, як король найманців Малкієн оголосив про її заснування.
У той час королівство найманців було на межі знищення.
Це не рідкість. У Зоні Конфлікту постійно з’являлися та зникали маленькі країни. Люди чекали сприятливого моменту, щоб створити власне королівство з амбіцією об’єднати навколишні землі у велику країну, однак їхні мрії нищилися і розвіювалися.
Королівство найманців Малкієн також чекала така сама доля, з якою зіткнулася не одна маленька країна. Не більше, не менше.
Однак на все є причина. Дипломатія слугувала відправною точкою на шляху до загибелі.
Економіка країни найманців Малкієн побудована на відправці найманців, тобто іншими словами військові сили нового королівства були на неймовірно високому рівні. І саме це стало причиною.
Дві сусідні країни, королівство Дікуто й імперія Броз, побоюючись нападу з боку країни найманців, змовилися між собою, розірвали з Малкієн дипломатичні стосунки та негайно оголосили війну королівству найманців.
Хоча Малкієн країна найманців, але навіть їй було важко протистояти об’єднаному натиску двох інших країн. Попри запеклий опір, ключові замки пали дуже швидко, а після кількох великих битв вони втратили половину території.
Країна не мала майбутнього. Найманці, що так думали, втікали до інших країн або ставали зрадниками.
Остання вирішальна битва відбулася у великій западині, яку пізніше назвали місцем Битви за Малкієн.
Королівство найманців зібрало всі свої сили та зайняли позицію навпроти об’єднаних сил двох націй. Королівство Дікуто й імперія Броз вторглися окремими силами, але западина була ключовою точкою. Її з обох боків затискали ліси, заповнені монстрами, що значно обмежувало можливість маневрувати. Тому в них не було іншого вибору, як об’єднатися.
Западина також мала вирішальне значення, бо після перемоги над найманцями королівства Малкієн дві країни зможуть встановити контроль над околицями столиці. Тому легко уявити, що після вирішальної битви спалахне боротьба між королівством Дікуто й імперією Броз.
Малкієн намагався використати вже напружені стосунки між іншими країнами, але королівство мало обмежені сили, тому найманці не могли довго протистояти.
Вони намагалися зробити все, щоб врятувати країну від краху.
☆☆☆
Вігго Мерсеналь, командир третього підрозділу роти найманців Маркієна, просувався через ліс з десятком підлеглих. Цей ліс називають Еджін, він просто кишить монстрами. Це настільки небезпечне місце, що ще правителі стародавніх часів забороняли відвідувати його. Принаймні так говорили місцеві. Жоден дроворуб не заходив до лісу Еджін.
Ясна річ, що пройти тут з армією неможливо, і країни, які напали на Малкієн, також уникали цього лісу.
Цим і вирішив скористатися король-найманець Малкієн.
Пройти через ліс і здійснити раптову атаку на сили однієї з ворожих країн. Простий, але ефективний план.
Однак у королівства Малкієн обмежені сили. Тому якщо вони підуть армією через ліс, то даремно зменшать власні сили через битви з монстрами по дорозі. У такому випадку про раптову атаку можна забути, їхні сили будуть розсіяні.
Тому Малкієн придумав план. У попередній битві вони отримали кілька обладунків імперії Броз. Підлеглі одягнуть їх і здійснять раптову атаку з тилу на королівство Дікуто.
Дві країни уклали тимчасовий союз, поки не переможуть королівство найманців Малкієн. Щойно вони доб’ються мети, як союз розпадеться. Уже зараз між силами союзників відчувалося напруження, бо вони думали над тим, як боротимуться одне з одним. Достатньо одного крихітного поштову, щоб вони почали гризтися між собою.
Ось їхній план.
Вігго Мерсеналь, відомий своєю хоробрістю, зголосився виконати це завдання. Він із невеликою кількістю людей зайде в тил ворога та атакує.
Це дуже небезпечна місія, навіть якщо вони досягнуть успіху, то не зможуть повернутися живими. По факту, їм доведеться накласти на себе руки, щоб не потрапити в полон. Вони не мали при собі нічого, що могло б розкрити їхні особи. Померти, як невідомі. Померти без честі, зрадниками.
Однак попри це Вігго сказав Малкієну:
– Не хвилюйся. Ми будемо жити героями, що привели нашу країну до перемоги, в розповідях. Ми будемо як великі герої боги-близнюки Міґус і Ґуміс. Хіба ж це не честь?
Вігго взяв на себе роль схожу на роль великих героїв, які загинули 400 років тому в битві проти Лапласа.
Під його командуванням десять підлеглих.
Три мечники середнього рівня у стилі фехтування Бога Півночі та сім найманців, які не вивчали три основні школи фехтування. Сам Вігго – високорівневий фехтувальник у стилі Бога Меча, але жоден у їхній групі не міг використовувати магію зцілення, та і в магії вони не надто вправні.
Маги на цих землях – безцінні, але оскільки вони група смертників, то не могли ризикувати й брати до себе когось настільки важливого. Вони повинні виграти війну, а для цього потрібно підкинути палива у вогонь ворожнечі.
«Ніколи не думав, що зроблю щось таке», – Вігго засміявся із себе.
Йому судилося стати найманцем. Він народився у гурті найманців. Його батько загинув у бою, коли Вігго був у лоні матері. А матір загинула, коли він був немовлям. Вігго продали як раба. Його купило товариство найманців, яке пізніше стало товариством найманців Малкієна. Саме там він опановував меч і навчався битися. Досі він жив лише заради грошей і виживання. Вігго ніколи не думав, що зрештою буде битися за честь.
«Ніби лицар. – Це лицарі помирають за честь. Вігго подумав: – Гаразд, можливо, я лицар королівства найманців Малкієн».
Подумавши про це, він відчув гордість. Найманці Малкієну борються за захист важко здобутої батьківщини. Вігго теж бореться, бо раніше в нього не було рідного дому.
Раніше він сміявся з тих, хто виголошував ці ідеї, вважаючи ці слова дурницями, але опинившись на їхньому місці, він зрозумів, що це не так вже і погано.
– Командире, майже на місці.
– Не знижуйте пильність. Тепер, коли ми зайшли так далеко, ми зіткнемося в бою з людьми.
– Ха-ха, що ж, це правда.
На своєму шляху вони зустріли небагато монстрів. Лише двох за цілий день, це можна вважати дивом.
Та попри це, він втратив одного підлеглого. Вони діяли дуже обережно, але не помітили червонолистого тигра, що сховався у хащах. Він тихо підкрався до них і атакував. Вони змогли його вбити, однак чудовисько вже було сильно поранено ніби від когось тікало.
Червонолистий тигр найстрашніший звір цього лісу. Від кого він міг тікати?…
Можливо, він володаря цього лісу?
Вігго чув про володаря лісу. Монстр А-класу кентрозавр, його тіло нагадує тіло ящірки довжиною п’ять мерів. Він не знає, чи насправді це чудовисько існує, але якщо так, то він міг завдати таких ран червонолистому тигру, що належить до класу B.
І якщо такий монстр нападе на них, то ні Вігго, ні дев’ятеро його підлеглих не зможуть йому протистояти. Тому вони дуже обережно просуваються вперед.
На щастя, вони мали досвід проходження через ліс. Тому могли уникати зустрічей з монстрами, а навіть якщо стикалися, то розбиралися з ними до того, як чудовиська кликали на допомогу. Вони заробляли на життя битвами, тому такий результат очевидний.
Ясна річ, що не тільки Вігго з підлеглими пробиралися лісом.
– Що?!
– Га?!
Перш ніж вони встигли усвідомити, їхня група натрапила на іншу. Їх теж було десять.
Двадцять осіб одягнутих в обладунки імперії Броз. Єдина різниця в тому, що Вігго з підлеглими були самозванцями.
– Агов, ви, назвіть свій підрозділ! – перед Вігго стояв чоловік у розкішних обладунках.
– Мечі наголо! Не дайте їм піти живими! – Вігго не відповів на вимогу імперця, натомість крикнувши до своїх людей. Всі вихопили мечі та кинулися на ворога.
– Дезертири, так?! – капітан з імперії Броз визнав Вігго та його підлеглими дезертирами після того, як вони раптово напали. Він помилився, але ця помилка не змінила результату. – Убийте їх! Імперії Броз не потрібні боягузи, що тікають з поля бою!
Солдати імперії Броз були швидкими.
– Ґхаааа!
– П-прокляття!
В одну мить двоє людей Вігго загинули, а він сам разом з іншими підлеглими був змушений захищатися. Ці солдати імперії Броз були дуже вмілими. Вігго у ту мить не знав, що вони билися з особистими охоронцями імператора.
Чому особисті охоронці імператора опинилися в лісі? Це пов’язано з подією, що сталася лише годину тому. Імператор Броза, щоб підбадьорити солдат, особисто оглядав позиції. Саме в цей час із лісу раптово вирвався монстр і напав на імператора. Чудовисько швидко знищили, а імператор відбувся подряпиною на руці, яку швидко залікували. Але факт залишався фактом: на імператора напали у присутності його солдатів.
Відчуваючи падіння морального духу, імператор Броз наказав особистій охороні відправитися у ліс. Велів принести йому шкуру магічного звіра, тоді він може сказати, що боровся з ним і отримав поранення.
Особисті охоронці негайно рушили в ліс. Але на їхнє здивування вони не зустріли жодних монстрів і зрештою наткнулися на Вігго та його людей.
– Чо-чому…
Найвправніші з підлеглих Вігго були легко вбиті охоронцями з імперії Броз.
– Ви повинні знати, хто я такий. Я – Кляйн Дінортас, командир особистої охорони імператора! Кляйн Святий Води! Невже ви думали, що зможете перемогти?!
– Прокляття!
– Якщо ви припините опір і здастеся, я залишу вас у живих!
Вігго відчув тривогу. Вони не можуть здатися. Якщо їх візьмуть у полон і допитають, то швидко зрозуміють, що вони не з імперії Броз. І в такому випадку їхнє завдання буде провалено. Малкієн буде знищено.
Після цього імперія Броз і королівство Дікуто воюватимуть між собою, невідомо, хто зрештою заволодіє цими землями, але рідний дім, який Вігго здобув разом з іншими, зникне.
Вони нічого не можуть зробити. Різниця у силі очевидна, навіть якщо вони боротимуть до кінця, їх все одно знищать.
Вибач, Малкієн. Нахмурившись, Вігго подумки попросив вибачення у своїх товаришів, що продовжували битися. Саме тоді сталося це.
– Ґууаааааа!
>>Том 2. Додатковий розділ. Частина 2<<
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥