Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели та за опис до неї висловіть Kiltavik ワィタリ.
Розділ 1. Жорстокість юної панночки
Ближче до вечора ми прибули до міста Роа.
Село Буена та місто Роа розташовані одне від одного за день їзди кінним екіпажем. Подорож займає приблизно шість-сім годин. Як найбільше місто в цьому районі Роа є досить жвавим.
Перше, що впадає в око, це мур. Місто захищене надійними стінами заввишки метрів сім чи вісім. Крізь велику браму туди-сюди проїжджають екіпажі, а на вулицях міста стояли вуличні торговці.
Одразу після в’їзду в місто тягнулися лінії стаєнь та заїжджих дворів. Поміж містян і торговців ходили люди в обладунках, все виглядало як у справжньому фантастичному романі.
Раптом в очі впало місце, що чимось нагадувало залу очікування, там сиділи люди з великою кількістю багажу. Що це?
– Ґіслейн, ви знаєте, що це? – я звернувся до людини, яка сиділа переді мною.
Це висока мускулиста фехтувальниця, у неї звірині вуха і хвіст, а шкіру шоколадного одягу заледве прикривав відвертий шкіряний одяг.
Її повне ім’я Ґіслейн Дедордія.
Вправна мечниця, вона має рівень Короля Меча, третього із семи рівнів бойового стилю Бога Меча, і тепер вона буде навчати мене фехтування.
Вона моя друга наставниця.
– …Ти. – Почувши моє запитання, Ґіслейн кинула на мене роздратований погляд. – Ти знущаєшся з мене?
Вона подивилася на мене з таким лицем, що я аж злякався.
– Ні, я просто не знаю, що це таке, тому і спитав вас, щоб отримати відповідь…
– А-а, вибач. Ти про це? – побачивши, що я от-от можу розплакатися, Ґіслейн квапливо пояснила. – Це зона очікування диліжансів. Зазвичай люди користуються ними, щоб їздити з міста до міста, або звертаються до торговців, щоб вони за певну суму підвезли їх.
Ґіслейн продовжувала вказувати на споруду за спорудою, пояснюючи: це магазин зброї, а це таверна, а це філія гільдії шукачів пригод, а там відбуваються всякі темні справи і так далі.
Вона добра, хоча має суворе обличчя.
Атмосфера змінилася, коли ми проїхали трохи далі.
Тепер тягнулися так звані магазини для шукачів пригод, магазини зброї та броні, а якщо пройти далі, то можна знайти багато крамниць для містян. Отже, житлові будинки сховані у глибині провулків?
Добре придумано.
Якщо ворог атакує місто, першими їх зустрінуть ті, хто знаходяться біля воріт, а містяни в цей час зможуть втекти, кинувшись в глибину провулочків або побігши на іншу сторону міста, уникаючи нападу. Таке планування цілком зрозуміло, але з наближенням до центру, будинки стають дедалі більшими, а магазини – розкішнішими.
У цьому місці, чим ти багатший, то ближче до центру живеш.
І в центрі стояла найбільша будівля.
– Це маєток володаря.
– Він більше схожий на замок, ніж на маєток.
– Це все-таки місто-цитадель.
Місто Роа має славетну історію, 400 років тому воно було останньою лінією оборони під час війни з демонами. Ось чому в центі міста стоїть замок. Що ж, історія це історія, а для столичних вельмож, це – глушина, заповнена шукачами пригод.
– Якщо ми так далеко заїхали, то панночка, яку я маю навчати, повинна мати досить високий статус.
– Не зовсім. – Ґіслейн похитала головою.
Але перед нами маєток володаря. Відповідно до мого припущення, це район міста, де проживають лише люди з високим соціальним статусом.
…Я помилився? Чи означає це, що в глушині не проживають люди високого статусу?
– Га? – тільки я про це подумав, як кучер кивнув людині, що стояла біля воріт. Ми щойно заїхали на територію маєтку. – Це буде донька володаря, чи не так?
– Ні.
– Я помилився?
– …трохи.
Вона щось приховує. Цікаво, у чому справа…
Карета зупинилася.
☆☆☆
Коли ми зайшли до маєтку, дворецький відвів нас до місця, схожого на приймальню. Мені вказали на два дивани, що стояли один напроти одного. Це буде моя перша співбесіда. Я маю бути уважним.
– Сідайте, будь ласка.
Коли я сів на диван, Ґіслейн мовчки відійшла і стала в кутку кімнати. Гадаю, звідти видно всю кімнату. Якби це сталося в моєму минулому житті, я б подумав, що в неї синдром восьмикласника.
– Панич скоро повернеться, тому, будь ласка, почекайте трохи.
Дворецький налив щось схоже на чай у дорогу на вигляд чашку, після чого відійшов до входу в кімнату.
Я відпив гарячого напою. Непогано. Не знаю, хороший це чай чи поганий, але він має бути дорогим. Враховуючи, що для Ґіслейн не підготували порцію напою, очевидно, що я єдиний, до кого тут ставляться як до гостя.
– Де він?!
Я почув голос ззовні кімнати, який супроводжувався гучними, громоподібними кроками.
– Тут?!
Двері різко відчинилися, і до кімнати увійшов міцний, м’язистий чоловік. Йому десь років п’ятдесят. Хоча його темно-каштанове волосся розбавлене білим, він у повному розквіті сил.
Я поставив чашку, піднявся і глибоко поклонився.
– Радий знайомству. Я Рудеус Ґрейрат.
Чоловік пирхнув.
– Ха, ти навіть не знаєш, як правильно вітатися!
– Господарю, пан Рудеус ніколи не покидав село Буена. Він ще юний і, мабуть, не встиг навчитися належному етикету. На це можна…
– Стулися! – гримнули на дворецького, і той замовк.
Якщо це господар, то він стане моїм роботодавцем? Однак він розгнівався. Невже я щось зробив не так? Я планував привітатися з ним якомога ввічливіше, та, здається, в аристократів це має бути якось інакше.
– Хм, гадаю, Пол навіть не намагався навчати свого сина манерам!
– Я чув, що мій батько пішов з дому, тому що йому не подобалися формальності. Припускаю з цієї причини він мене їм і не навчав.
– І одразу ж виправдання! Ти копія Пола!
– Невже мій батько так багато виправдовувався?
– Так! Щойно він відкривав рота, як звучали виправдання. Намочив ліжко – виправдання! Побився – виправдання! Прогулював уроки – виправдання! – він себе не стримував. – Якби ти хотів, то вивчив би етикет! Але ти навіть не намагався цього зробити!
Частина мене погодилася з його словами. Крім магії та фехтування, я не намагався вивчити щось інше. У певному сенсі, моє поле зору звузилося. У такому випадку ліпше чесно визнати це.
– Ваша правда. Це моя провина. Прошу вибачення.
Коли я схилив голову, він тупнув ногою так, що аж скрипнула підлога.
– Однак добре, що ти визнаєш свої помилки і намагаєшся бути якомога ввічливішим попри брак манер! Я дозволю тобі залишитися в цьому маєтку!
Не знаю, що відбувається, але мене пробачили.
Сказавши своє слово, господар дому розвернувся і, розправивши могутні плечі, вийшов з кімнати.
– Хто це був? – запитав я у дворецького.
– Саурос Бореас Ґрейрат, володар Фіттоа. Він дядько Пола.
То ця людина – володар? Його натиск змусив мене подумати про управління територіями. Однак тут багато шукачів пригод, неможливо бути справжнім правителем цього місця, якщо ти не маєш сили.
Секунду. Ґрейрат, дядько? Тоді це означає…
– Він мій двоюрідний дід?
– Так.
Так і знав.
Пол скористався зв’язками родини, від якої втік. Однак я не очікував, що у мого батька таке шляхетне походження… То він виходить представник золотої молоді.
– У чому справа, Томасе? Ти залишив двері відчиненими. – У дверях з’явилася людина. – До того ж мій батько був у доброму гуморі. Що сталося?
Це був худий чоловік із гладким каштановим волоссям. Судячи з того, що він назвав правителя «батьком», то це двоюрідний брат Пола.
– А ось і панич. Прошу вибачення. Господар мить тому зустрівся з паном Рудеусом. Здається, він був задоволений.
– Гм. То він сподобався батьку… Можливо, я зробив неправильний вибір.
Сказавши це, він сів на диван, прямо навпроти мене.
О, точно, я повинен привітатися.
– Радий зустрічі, я Рудеус Ґрейрат.
Як і попереднього разу, я глибоко поклонився.
– О, я – Філіп Бореас Ґрейрат. Дворяни вітаються поклавши праву руку на груди і злегка схиливши голову. У тебе, мабуть, виникли проблеми, коли ти зробив інакше, правильно?
– Ось так? – намагаюся повторити дії Філіпа, після чого дивлюся на нього.
– Саме так. Хоча те, як ти привітався перед цим, теж досить непогано і ввічливо. Проте, гадаю, батьку було би приємно, якби найманий робітник привітав його так. Будь ласка, сідай. – Філіп опустився на диван.
Я теж опускаюся на своє місце.
…Співбесіда почалася.
– Що тобі відомо?
– Я маю протягом п’яти років навчати юну панночку, після чого отримаю винагороду, яка покриє витрати на навчання в університеті магії.
– Це все?
– Так.
– Он як… – Філіп торкнувся рукою підборіддя й опустив погляд на стіл, ніби щось обмірковуючи. – Тобі подобаються дівчата?
– Не так сильно, як моєму батькові.
– Зрозумів, тоді ти пройшов.
З-заждіть? Так швидко?
– На цей момент єдині вчителі, які їй подобаються, це Енда, викладає етикет, і Ґіслейн, яка навчає фехтування. Одним із більше ніж п’яти вчителів був чоловік, який викладав у столиці.
Погоджуюся з думкою, що столичний вчитель не обов’язково вміє добре навчати.
– …А як це пов’язано з тим, чи подобаються мені дівчата?
– Ніяк. Пол той тип людей, що заради гарної дівчини може зробити багато чого, тому я подумав, що ти можеш бути таким самим. – Філіп знизав плечима.
Тут я захотів нахмуритися. Не хочу, щоб нас ставили на один щабель.
– Щиро кажучи, я не чекаю від тебе багато. Ти син Пола, тож я вирішив спробувати.
– Ну, це доволі прямо.
– А що? Ти впевнений у своїх здібностях?
Анітрохи. Але це не те, що можна сказати вголос.
– Не дізнаюся, поки не зустрінуся з нею…
Крім того, якщо я не впораюся з цією роботою, то, упевнений, почую насмішки Пола. Так і знав, ти ще дитина. Без жартів, я не хочу, щоб хтось молодшого ментально віку ставився до мене зверхньо.
Гмм…
– Ну, якщо після зустрічі нічого не вийде… можливо мені доведеться використати одну хитрість.
Настав час застосувати знання, отриманні в попередньому житті. Це спосіб, який робить нахабну дівчинку слухняною.
– Хитрість? Про що ти?
Я коротко пояснив.
– Коли я буду з юною панночкою, нас викраде хтось, пов’язаний з вашим домом. Тоді, використавши уміння писати, читати, рахувати і магію, ми з нею втечемо і самостійно повернемося до маєтку.
Філіп, почувши це, був приголомшений, але, схоже, одразу зрозумів суть ідеї й кивнув.
– Іншими словами, зробити так, щоб вона захотіла навчатися сама. Але чи вийде?
– Гадаю, у цього способу більше шансів спрацювати, ніж якщо дорослі примушуватимуть її навчатися.
Це поширений сюжет у манзі й аніме. Дитина, яка ненавидить навчання, розуміє важливість освіти, потрапивши в небезпечну ситуацію. Не страшно, якщо щось подібне організує родина, так?
– Справді? Пол навчив тебе цього? Як одному зі способів привабити дівчину.
– Ні. Батьку не потрібно робити такого, він і без цього популярний у жінок.
– Популярний… пхаха… – Філіп засміявся. – О, так. Він завжди був популярним. Жінки тягнуться до нього, навіть коли він нічого не робить.
– Кожна пані, з якою він мене знайомив, була однією з його коханок. Навіть Ґіслейн.
– О, я так йому заздрю.
– Я хвилююся, що він протягне руки до моєї подруги дитинства, яка залишилася в селі Буена.
Коли я вимовив ці слова мене охопила тривога. Сільфі підросте за ці п’ять років. Не хочу повернутися додому і побачити, що вона стане частиною гарему мого батька.
– Не хвилюйся. Пола тягне лише до великих. – Сказавши це, Філіп поглянув на Ґіслейн у кутку кімнати.
– …А, зрозумів. – Я теж поглянув на Ґіслейн, у неї теж… великі. Якщо подумати, то і в Зеніт і Лілії теж великі. Що велике? Груди, звичайно.
– Все буде добре, це лише п’ять років. Вона має ельфійську кров, тож навіть коли підросте, не буде такою великою. Крім того, навіть Пол не настільки вже й поганець.
Правда? Тобто, звідки він знає, що у Сільфі є ельфійська кров? Думаю, можна припустити, що йому відомо про моє життя в селі Буена.
– Я більше хвилююся, що ти звабиш мою доньку.
– Чому ви хвилюєтеся про це, коли мені лише сім? – як грубо так говорити. Я нічого не збираюся робити. Якщо вона в мене закохається, то тут не буде моєї вини.
– Пол у листі написав, що відсилає тебе тому, що ти надто багато грався з дівчатами в селі. Спочатку я подумав, що це жарт, але тепер, коли я почув твій план, я починаю думати, що це аж ніяк не жарт…
– Просто в мене не було друзів, крім Сільфі.
І я всього лише намагався виростити свою єдину подругу дитинства в покірну іграшку. Але я цього не скажу, навіть якщо мене будуть різати. Ліпше не говорити те, про що слід мовчати.
– Ясно. Розмовами ми нічого не досягнемо, ти маєш зустрітися з моєю донькою. Томасе, проведи його! – сказав Філіп, піднімаючись.
І тоді я зустрівся з нею.
☆☆☆
Зухвала. Так я подумав, коли побачив її. Вона на два роки старша за мене. Кутики її очей злегка опущені вниз, волосся хвилясте і червоне. Воно настільки червоне, що здається хтось облив його фарбою.
Перше враження: нестримна.
У майбутньому вона стане вродливою жінкою, але жодних сумнівів, що багато чоловіків подумають «З нею неможливо мати справу». Хіба що це буде справжній мазохіст… ну, або хтось подібний.
У будь-якому випадку, вона небезпечна. Мої інстинкти кричали не підходити до неї близько.
– Радий знайомству, я Рудеус Ґрейрат.
Але я не можу втекти. Тому спробував привітатися так, як мені показали раніше.
– Хмф! – у мить, коли вона поглянула на мене і пирхнула, дівчинка дуже нагадувала свого діда. Вона стояла схрестивши руки, дивлячись на мене зверху вниз і в прямому, і в переносному значенні. Вона вища за мене. На її обличчі з’явився вираз відвертого незадоволення, коли вона сказала: – Що? Та він молодший за мене! Він мене навчатиме? Який жарт!
Так і знав, вона дуже горда. Але я не можу просто так відступити.
– Не думаю, що вік тут має якесь значення.
– Що?! Сперечаєшся зі мною?!
Її голос був таким гучним, що аж у вухах задзвеніло.
– Я хочу сказати, що можу робити те, чого не можете зробити ви, панночко.
Коли я це сказав, її волосся, ніби стало дибки, як реальний прояв гніву.
Це страшно.
О, чорт, чому я маю боятися дитину, якій ще і десяти немає?
– Нахаба! За кого ти мене маєш?!
– Ви моя троюрідна сестра. – Відповів, заштовхуючи страх глибше.
– Трою…? Що це таке?
– Це означає, що ви донька двоюрідного брата мого батька. Іншими словами, ви онука мого двоюрідного діда.
– Що?! Не розумію, що ти кажеш!
Можливо, це було занадто складно? Що ж, якби я вжив слово «родичі», то все було б набагато простіше зрозуміти.
– Ви коли-небудь чули ім’я Пол?
– Ніколи не чула!
– Он як? – неочікувано, але, здається, вона не знає його імені. Що ж, мені до цього байдуже. Важливіше те, що ми розмовляємо. Навіть сам Бог Зваблення говорив, що найкращий спосіб налагодити стосунки, це розмова.
І щойно я про це подумав, як вона підняла руку.
Лясь!
– …Га?
Це було несподівано. Панночка раптом ляснула мене по щоці. Дещо розгублений, я запитав її:
– Чому ви мене вдарили?
– Ти молодший, і поводиш себе нахабно!
– Ясно. – Ударена щока горіла. Боляче.
Друге враження: груба.
Здається, у мене немає іншого вибору.
– Тоді я зроблю те саме.
– Що?!
Не чекаючи відповіді, я дав їй ляпаса.
Лясь!
Це був дуже неприємний звук. Я не звик давати ляпаси, тому удар, мабуть, слабкий, та все добре. Принаймні вона відчула біль.
– Ось так відчувається, коли тебе хтось б’є.
Тільки я збирався сказати «тепер ти розумієш, як ц…», коли побачив, що волосся дівчинки знову стало дибки, і вона підняла кулак. Вона виглядає, як статуя Ніо. У мить, коли я про це подумав, мене ударили. Я похитнувся, вона підчепила мою ногу, штовхнула у груди і повалила на підлогу. Через кілька секунд вона сиділа на мені. Поки я зрозумів, що відбувається, вона затиснула мої руки колінами.
Га, що? Я не можу рухатися?
– Гей, зажди.
Мій стривожений голос заглушили розлючені слова панночки:
– На кого ти руку підняв?! Ти про це пошкодуєш!
Вона врізала мені кулаком.
– Ні, зажди, та почекай, ой, припини!
Я отримав десь п’ять ударів, перш ніж зміг вирватися за допомогою магії. Ноги підгиналися, але я встав і підняв руку, щоб контратакувати її магією. Створив ударну хвилю магією вітру і жбурнув в обличчя панночки.
– …Я тобі цього не пробачу.
Її голова хитнулася назад, але моя атака не зупинила її ні на мить, вона кинулася на мене з обличчям демона.
У мить, коли я побачив цей вираз на її обличчя, я зрозумів, як помилився.
Спіткнувшись, я кинувся навтьоки.
Вона не схожа на юних панночок, знайомих мені. Вона не була примхливою та егоїстичною дівчиною, що приймає рішення у пориві емоцій. Вона більше схоже на антигероя з манґи!
Можливо, я міг би перемогти її з допомогою магії, але сумніваюся, що це змусить її слухатися. Вона почекає трохи, а потім вирішить помститися. Я можу щоразу бити магією, та її рішучість залишиться непохитною.
На відміну від головного героя манґи, вона використовуватиме підступні трюки. Пожбурить вазу зі сходів, раптово атакує дерев’яним мечем з тіні… Вона використає всі доступні можливості, щоб завдати у 10 разів більше шкоди, ніж отримала. І тоді, упевнений, її ніщо не стримає.
Без жартів. Я зараз навіть не можу використати заклинання зцілення.
Крім того, поки триває конфлікт, вона мене не слухатиме. Щоб вона послухалася, довелося б застосувати силу. А це той варіант, який цього разу не слід використовувати.
Тож повернімося до початку.
Мабуть, втомившись від погоні, юна панночка нарешті здалася і повернулася до своєї кімнати.
Вона не змогла знайти мій сховок. Але це було близько. Я відчував себе заледве живим, коли цей рудоволосий демон пройшов повз мене. Ніколи не думав, що у такому місці я зрозумію почуття головного героя фільму жахів.
Змучений, я повернувся до Філіпа, який чекав на мене з кривою посмішкою на губах.
– Як все пройшло?
– Ніяк. – Відповів я, мало не розплакавшись.
Я думав, що вона мене вб’є, коли била. Мені хотілося розридатися, коли я від неї тікав. Минуло багато часу, коли я востаннє таке відчував. Але також минуло достатньо часу, щоб це не було травмою чи чимось подібним.
– То що, здаєшся?
– Я не здамся. – Я ще навіть не починав, чи не так? Якщо зараз відступлю, то це означатиме, що мене побили просто так. – Прошу про вашу співпрацю.
Я глибоко поклонився Філіпу. Я збираюся навчити цього звіра, що таке справжній страх.
– Гаразд. Томасе, розпочинай підготовку. – Почувши слова Філіпа, дворецький пішов. – До речі, твоя ідея доволі цікава.
– Справді?
– Так, ти єдиний учитель, який запропонував мені такий амбітний план.
– …як думаєте, спрацює?
Мені трохи бентежно. Цікаво, чи подіє моя хитрість на юну панночку?
Філіп знизав плечима і сказав:
– Все залежить від твоїх зусиль.
Правду каже.
Ось так розпочалася робота над нашим планом.
☆☆☆
Я зайшов до кімнати, яку мені виділили. Всі меблі виглядали дуже розкішними. Велике ліжко та вишукане оздоблення, красиві штори і новенькі книжкові полиці. Якби тут ще був кондиціонер і комп’ютер, це місце було б раєм для самітника.
Це гарна кімната.
У мене теж прізвище Ґрейрат, тому, мабуть, замість кімнати для прислуги підготували гостьову. До речі, про прислугу, більшість покоївок тут чомусь були звіролюдьми. Я чув, що у цій країні сильне упередження проти демонів, але ситуація зі звіролюдьми, схоже, інакша.
– Ха-а… і все ж, Поле, куди ти мене послав…
Я сів на ліжко й обхопив пульсуючу голову руками. Біль від ударів досі відчувався.
– Порівняно з моїм минулим життям, ця ситуація набагато краща.
Звичайно, частина з побиттям і вигнанням схожі. Але цього разу все інакше. Я не блукаю по вулицях. Між цією ситуацією і тим, що сталося тоді, велика різниця.
Пол подбав про мене. Він підготував роботу і місце для ночівлі. Навіть забезпечив кишеньковими грошима. І це чудово.
Якби мої рідні з минулого життя зайшли так далеко, я міг би змінити своє життя. Знайшли б роботу, винайняли кімнату, стежили, щоб не втік…
Ні, це не можливо. Мені було тридцять чотири роки, я не мав досвіду роботи, вони нічого не могли з цим зробити, тому викинули. Сумніваюся, що якби тоді вони зробили для мене подібне, то щось змінилося б. Я б навіть не захотів працювати. Через те, що вони забрали мій обожнюваний комп’ютер, я б, можливо, планував покінчити життя самогубством.
Але тепер все інакше. Я вирішив працювати і заробляти гроші. Вимушено, та все ж, це ідеальний час. Можливо, я трохи неправильно зрозумів Пола.
– Та все ж, він би міг пошукати щось інше.
Що це за люте створіння? За мої сорок з копійками років я побачив таке вперше. Слово страх тут не підходить. Тут більше підходить слово жорстокість. Це як скороварка, що вибухає. Досить потужно, щоб викликати ПТСР. Типу, я міг трохи намочити штанці.
– Здається, її може розлютити будь-що.
Вона нагадує двосічний меч, за який бік леза не схопися – поріже. Як пляшка з отрутою, що розлита усюди.
– …Тепер я розумію, чому її вигнали зі школи.
Її удари дуже вмілі. Це навичка того, хто знає, як бити людей. Удари спрямовані, як на тих, хто чинить опір, так і на тих, хто ні. Хоча їй лише дев’ять років, вона уже знала як робити своїх супротивників безпорадними.
Чи можу я чогось її навчити?
Я обговорив з Філіпом наш план.
Для початку викрасти її і дати відчути на собі, що таке безпорадність. І тут я приходжу їй на допомогу. Вона відчуватиме до мене повагу і слухняно ходитиме на уроки. Мені відома основна схема, тому план простий. Якщо добитися від неї правильної реакції, тоді це має спрацювати.
Але чи справді це спрацює?
Її жорстокість вийшла за межі моїх очікувань. Кричить стільки, скільки хоче, а коли атакує суперника, то повністю його знищує. Її нестримність показує прагнення до абсолютної перемоги.
А якщо викрадення на неї ніяк не вплине? І коли я прийду їй на допомогу, вона анітрохи не здивується і скаже: «ти не міг прийти швидше, поганцю?».
Така можливість існує.
З цією юною панночкою все можливо. Це може призвести до непередбаченої ситуації. Тому я маю підгодуватися до всіх можливих розвитків подій. Потрібно бути готовим, адже провал неприпустимий.
Я думав про це. Як зробити, щоб все пройшло успішно. Та чим більше я думав, то сильніше заганяв себе в болото тривоги.
– Боже, нехай цей план буде успішним.
Зрештою я помолився богу. Я не вірив у бога. Я, як і всі інші японці, молився богу лише тоді, коли потрапляв у халепу.
Будь ласка, нехай це успішно спрацює…
І тут я зрозумів, що предмет поклоніння (заповітні трусики) залишилися в Буена. Бога* тут немає.
– – – – – – – –
Ім’я: Юна панночка
Рід занять: Онука володаря Фіттоа
Особистість: Жорстока
Не любить: Слухати те, що кажуть інші люди
Читання і письмо: Може написати власне ім’я
Арифметика: Може додавати числа від 1 до 9
Магія: Абсолютний нуль
Фехтування: Стиль Бога Меча, початковий рівень
Етикет: Може привітатися у стилі Бореасів
Люди, які їй подобаються: Дідусь, Ґіслейн
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Бога тут немає – він говорить про Роксі.
Чюнібьо (Синдром восьмикласника).
Одному лише Богу відомий світ, Кацураґі Кейма, Бог Зваблення (Отошіґамі).
Ніо.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Або можете поблукати кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно.