Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели та за опис до неї висловіть Kiltavik ワィタリ.
Розділ 13. Невдача, хаос і рішення
Убивши кобру з червоним капюшоном, ми повернулися до гільдії шукачів пригод. Як завжди, ми зустрілися з Джалілем за межами гільдії та обмінялися картками із завданнями. Ми також віддали йому ікла і шкуру червоної змії, також подбали, щоб історія вийшла послідовною.
Цього разу потрібно було нести багато речей, тому всі, включаючи Візкель, пішли до гільдії шукачів пригод. Як і очікувалося, щойно ми зайшли всередину до нас підійшов Нокопара. Серйозно, цей тип ніколи не виходить звідси… і постійно чіпляється до нас.
– О, привіт! Схоже, ви вполювали щось цікаве, еге? Хіба це не луска кобри з червоним капюшоном? Га?
Я подивився на Джаліля, підштовхуючи його розповісти історію, яку ми підготували заздалегідь.
– А-ага, так. На щастя, ми наскочили на неї, коли вона вже була в не найкращому стані.
– Хм. Ви двоє розібралися з цією коброю, га?
Нокопара посміхнувся і дивився на Джаліля так, ніби почув щось дуже цікаве.
Що таке? Сьогодні це відчувається якось інакше, ніж зазвичай.
– До того, як ми на неї натрапили, то знайшли тіла членів групи Супер Блейз. Мабуть, це вони її ослабили.
– Га? Зажди, Блейз мертвий?
– Так.
– Прокляття. Що ж, це очікувано, коли стикаєшся з коброю з червоним капюшоном… – Нокопара байдуже фиркнув. – Однак, якою б ослабленою вона не була, важко уявити, що ви двоє прикінчили цього монстра…
– Ну, вона була не просто ослаблена, а швидше вмирала. Хоча ні, можна навіть сказати, що вона вже була майже мертвою. Вона ще дихала, але вже була в обіймах смерті, розумієш? – Джаліль випалює ці слова і швидко йде геть.
Однак Нокопара не виглядав задоволеним і звернув увагу на нас.
– То ви і сьогодні шукали загублених тваринок?
– Так, наставник Джаліль показав нам кілька хитрощів з пошуку тварин, тож сьогодні нам вдалося отримати трохи грошей.
– Хмм…
З цією розмовою щось не так. Тому я спробував швидко піти, однак Нокопара по-дружньому обійняв мене за плечі, нахилився і прошепотів:
– Розкажи мені, як саме ви шукаєте домашніх улюбленців за межами міста?
Я мимоволі на мить зупинився, але, думаю, мені вдалося втримати покерфейс. Ця ситуація була в межах очікуваного. Він бачив, як ми покидали Лікаріс. Для цього є відмовка.
– Цього разу воно блукало за містом.
– Та невже? Тоді… – Нокопара міцно схопив Джаліля за плече. – Кобра з червоним капюшоном випадково потрапила в місто?
Ясно. Джаліля і Візкель бачили в місті. Іншими словами, нас розкрито.
– Гм. Останнім часом відбувається багато дивних речей.
Я думав і над таким розвитком подій. Є кілька варіантів, які можна використати. Наприклад, повісити всю провину на Джаліля. Якби я стояв на тому, що він примушував нас виконувати небезпечну роботу через наш низький ранг, то ми викрутимося з цієї ситуації з мінімальними втратами.
Але я не буду цього робити. Якщо я це зроблю, то є можливість того, що я назавжди розірву стосунки з Руїджердом. Бо воїни так не поводяться.
– Ну ж бо, зізнайтеся вже, га?
– У чому саме? Ми зробили щось неправильне?
– Га?
– Ми попросили ПіГантерів допомогти нам з роботою, а самі допомагали їм. Що не так?
Замість відбріхування і приховування, я вирішив скористатися варіантом відкритості «Ну і що?». Я недавно знову переглянув правила гільдії, але там не вказано чітких умов, що забороняли б нам це робити.
Звичайно, це не означає, що подібні дії є чимось нормальним, якщо про них нічого не сказано в правилах. У цьому світі можна робити все, що завгодно, поки дотримуєшся правил… Однак я не знаю, де проведена точна межа. Тому можна спробувати вдати, що ми не зробили нічого поганого.
– Не прикидайся дурнем, малий. Ти хоча б думав про те, що буде, коли купка ідіотів почне використовувати ваші методи?
– І що буде?
– Запити продаватимуть тому, хто запропонує більше грошей. Тоді в існуванні гільдії не буде жодного сенсу!
Гм. Навіть якщо я наполягатиму, що ми не платимо одне одному за завдання… то це не спрацює, правильно? Але так, це можна класифікувати як купівлю-продаж завдання… А ти набагато розумніший, ніж здаєшся.
Звичайно, якщо наш метод пошириться, то знайдуться люди, що будуть купувати і продавати завдання за гроші. Наприклад, хтось один може прийняти всі запити рангу D і продасть їх іншим шукачам пригод з рангом D. Той, хто продаватиме запити, отримуватиме постійний дохід і просуватиметься вгору навіть пальцем не поворухнувши.
Однак з таким підходом, кожне завдання, яке він не зможе продати, буде вважатися проваленим.
– Чому ви про це турбуєтеся, Нокопаро? Ми не створюємо для вас жодних проблем, так?
– Упевнений, що розумно так говорити, малий? У вас зараз два варіанти… Джаліле, ти теж слухай.
Нокопара хапає мене за грудки і піднімає вгору. Я озираюся назад і хитаю головою Еріс і Руїджерду, в очах яких спалахує гнів. Поки що мені потрібно, щоб вони стояли на місці. Розмова ще не закінчена.
– Хехехе… – Складно зрозуміти емоції на морді коня. Але в мене склалося враження, що він паскудно посміхається. – Якщо для вас усіх важливо мати статус шукача пригод, то вам слід приносити мені дві металеві монети щомісяця.
О, а це доволі освіжає. Я відчуваю, що це вперше, коли я зустрів когось такого, відколи прийшов у цей світ. Всі, з ким я тут зустрічався, мають як хороші, так і погані сторони. Приємно мати когось такого, що показує тобі лише свою погану сторону. Принаймні мені не потрібно про це надто багато думати.
Однак тепер я зрозумів, чому Нокопара цілими днями тинявся у гільдії. Він стежив за тими, хто може займатися темними справами, а потім, коли отримував інформацію, переходив до вимагання грошей. Справді легка робота.
Чи можу я повідомити про його шантаж або щось таке? Ні, якщо я це зроблю, то також розкриється шахрайство з нашого боку.
– Ви, схоже, заробляєте непогані гроші, еге? Тож, хе-хе, можете собі це дозволити.
– Н-не проти… якщо я поставлю кілька запитань? – кажу, вдаючи засмученого і схвильованого.
– Наприклад?
– Це… Те, що ми зробили, буде класифіковано, як продаж роботи, правильно?
– Саме так. Якщо вони дізнаються, то оштрафують вас на кругленьку суму і позбавлять статусу шукачів пригод. Ви ж цього не хочете, так?
– Ні! Ні… не хочемо.
Спокійно. Ситуація не в критичній точці. Я очікував, що подібне може статися. Все добре, поки що все гаразд.
– Гмм, зараз у нас немає при собі таких грошей, то… чи можемо ми з Джалілем доповісти про виконання завдань?
– Звичайно, я не проти. Тільки не тікайте, гаразд?
– Навіть не думали, пане.
Що ж, не настільки він уже і розумний. Ми ідемо до стійки.
– Х-хей… що нам робити? Що нам робити?!
– Заспокойся, Джаліле. Ти маєш поводитися так, ніби нічого не сталося.
Сказавши кілька слів знервованому Джалілю, я поманив до нас Візкель. Ми передали картки про завершення завдань і отримали винагороду. Але після цього вони розпустили ПіГантерів і приєдналися до Заріза.
Це може бути безглуздий крок. Я не знаю, наскільки детально гільдія шукачів пригод веде записи.
Я озираюся і бачу, що Руїджерд дивиться на Нокопару убивчим поглядом. Цього разу саме ми, можливо, порушили правила гільдії, але нахабна спроба скористатися і шантажувати нас цим виглядає набагато мерзеннішим вчинком для воїна.
Коротким жестом показую Руїджерду стримуватися.
Еріс, очевидно, не розуміє, що відбувається. Якби вона говорила мовою Бога-Демона, то, ймовірно, першою б напала на цього нахабного конеголового. І отримав би він не кулаком, а мечем.
Коли ми повертаємося, Нокопара обіймає нас з Джалілем за плечі, ніби ми друзі чи щось таке.
– Добре. Просто заплатіть за цей місяць.
Джаліль із вимушеною посмішкою на обличчі намагається віддати дві металеві монети, які щойно отримав, але я хапаю його за руку і зупиняю.
– Перш ніж ми це зробимо, є одна річ.
– Що? Швидше, малий. Я не люблю довго чекати.
Я замовкаю на мить, щоб заспокоїтися і тихенько помолитися.
– У тебе ж є якийсь доказ, що ми порушили правила, правда?
Роздратоване клацання язиком Нокопари відлунює по всій гільдії.
☆☆☆
Він почав з того, що отримав з книги гільдії весь список завдань, які виконував Заріз. Співробітники не питали, навіщо це йому. Мабуть, він не вперше таке робив. Схоже, він вирішив використати цю інформацію, щоб ми разом навідалися до наших колишніх клієнтів.
– Навіть не думайте напасти на мене в якомусь глухому провулку, ясно? – сказав Нокопара, переводячи погляд з Руїджерда на Джаліля.
Гадаю, вбивчий намір Руїджерда досить очевидний, але не схоже, що Нокопара відчуває великий страх. Можливо, він уже звик до того, що на нього дивляться із бажанням прикінчити.
– Якщо я помру, мої друзі повідомлять про вас у гільдію. О, і на відміну від вас фальшивих С рангів, я рангу С, який можна підвищити до рангу B.
Гадаю, останнє може бути бравадою. Сумніваюся, що Нокопара всерйоз думав, що зможе вистояти один проти п’яти. Так, він загнав нас у куток, але це не означає, що він хоче померти.
Однак він досить необережний. Якби я був на його місці, то принаймні взяв із собою одного охоронця.
– Ось ми і на місці.
Перше місце, куди він нас привів, це звичайний приватний будинок, якого я раніше не бачив.
Коли Нокопара постукав у вхідні двері, з’явилася сварлива на вид літня пані. Вона мала орлиний ніс і носила просту чорну мантію.
Зсередини будинку долинав цукрово-солодкий запах. Здається, ми заскочили її прямо посеред приготування Нерунерунеруне…
Вона підозріло глянула на нас, але, щойно літня пані помітила Візкель, її обличчя засяяло.
– О! Та це ж Візкель! У чому справа, мила? Ти сьогодні привела цілий натовп. Невже це інші учасники Руїджерда Заріза?
Нокопара роздивився наші напружені обличчя, потім перевів погляд на літню пані, яка явно впізнала лише Візкель, і неприємно посміхнувся.
– Перепрошую, пані, але вони не з Заріза. Вас обманули.
– Га? – літня пані глянула на Нокопару і зневажливо пирхнула. – І як саме вони мене обманули, гм?
– Ну, вони…
– Візкель чудово впоралася зі знищенням шкідників. Як і очікується від племені Зумеба, чи не так? З того часу я не бачила жодного.
Очевидно, ця старенька пані, одна з тих клієнтів, яким допомагала Візкель. Якщо подумати… то це певно та сама пані, чий запит виконувала Візкель, коли за її роботою стежив Руїджерд.
– Поки роботу виконують швидко і належним чином, мені буде начхати навіть якщо це робите справжній Заріз!
Нокопара був не єдиний, кого приголомшили ці слова. Руїджерд також здивовано розширив очі.
– А-але, пані…!
– Я стара жінка, якій залишилося не так багато часу. Якщо мені наприкінці життя випаде шанс зустрітися зі справжнім Супердом, я цим скористаюся.
Очі Нокопари якусь мить невпевнено зиркали навколо, але потім він з похмурою рішучістю повернувся до Візкель:
– Візкель! Покажи свою картку шукача пригод!
Візкель здивовано смикнулася, але потім вона посміхнулася і дістала картку. В рядку, де вказувалася назва групи стояло, слово «Заріз».
– Що?! Прокляття! Та ви жартуєте?!
ПіГантерів більше не існувало. Звичайно, у записах гільдії шукачів пригод повинні зберігатися згадки про цю групу. І якщо трохи більше попрацювати, можливо, навіть би знайшлися докази того, що ми порушували правила.
Однак, схоже, це не спало на думку Нокопари.
– Бляха! Ходімо далі!
З легкою посмішкою на обличчі я пішов за Нокопарою до наступного клієнта.
Після того, як ми відвідали кілька десятків колишніх клієнтів, обличчя Нокопари якимось дивом спочатку червоніло, а потім забарвилося в синє.
– Бляха! Що взагалі відбувається?!
Кожен клієнт впізнав Джаліля і Візкель як членів групи Заріз. Їхні картки шукачів пригод також підтверджували це.
Наприкінці дня стався хороший момент, коли ми навідалися до нашої першої клієнтки. Дівчинка скрикнула від радості й обійняла Руїджерда за ногу.
– Вибачте, Нокопаро, але якщо ви не можете надати жодного доказу, то не думаю, що ми зможемо вам заплатити.
– Прокляття…
Нехай забуде про плату, можливо, я доповім на нього в гільдію. Завжди можна звинуватити його в тому, що він заважає нам виконувати роботу або щось таке.
– Кехехехе… – я злобливо захихотів і раптом побачив останній пункт у списку Нокопари.
Я не міг не впізнати цю назву – таверна Вовчий кіготь. Схоже, Джаліль виконував якісь побутові завдання в тому місці, де ми зупинялися на ніч. Блефувати може бути важче, якщо нам доведеться мати справу з кимось, хто знає нас у лице. Однак ми майже не спілкувалися з власником таверни. Якось воно буде.
– Ось ми і прийшли.
З таверни Вовчий кіготь вийшло двоє. Я завмер, коли побачив їх.
Це недобре. У моїй голої буквально заволала сирена. Надзвичайна ситуація! Повітряна тривога! Код червоний! Код. Червоний!
Ось тут повною мірою проявили себе моя бездумність і нерозсудливість.
– О, Рудеусе, ви повернулися. Радий вас бачити… А хто це з вами?
Курт заговорив з нами із втомленим виразом обличчя.
Ми зустрілися з вціливши членами групи Нахаби села Токурабу.
– О, привіт-привіт. Ви пам’ятаєте, хто врятував вас у Скам’янілому лісі? Це був Заріз, правильно?
Лайно… Не знаю, чи Нокопара вловив мою паніку, чи з самого початку планував поставити це запитання. Але хай там що, зараз він нас спіймав.
Поточний ранг групи Заріз – D. А запит, який прийняла група ПіГантер, був рангу B. Іншими словами, ми не могли взятися за цю роботу. Наша історія ось-ось розвалиться.
– Га…?
Курт дивиться на мене і Руїджерда. У розпачі хитаю головою, намагаючись показати йому, щоб він мовчав.
Ну ж бо! Ви горді воїни! Вам ніхто не допомагав! Ви разом вирвалися зі скрутного становища, так?
Якщо Курт з другом проявлять трохи бравади і скажуть, що вони нічого не знають. Що їм ніхто не допомагав. Тоді у нас буде шанс виплутатися. Залишалося молитися, щоб їхня гордість взяла гору.
Зустрівши мій відчайдушний погляд, Курт рішуче кивнув:
– Звичайно, я ніколи не зустрічав таких сильних бійців, як вони!
Ой лишенько, який чесний хлопець!
Курт розповідає наскільки ми сильні, енергійно і з безліччю звукових ефектів розповідаючи про перемогу над екзекутором і мигдалевими анакондами.
– Рудеус просто неймовірний! Безсумнівно, ці монстри були дуже страшними, але з Зарізом краще не ставати ворогами! Це був бій сам на сам! Екзекутор проти Рудеуса! Як думаєте, що сталося? Бах! Бульк! Все закінчилося за один удар. Один постріл! Вжуух! І Руїджерд також був просто неймовірний! Він рухався, як блискавка – шуух – і уже біля мигдалевих анаконд! Він робив просто божевільні речі навіть оком не змигнувши! Серйозно, я аж до землі приріс!
Нокопара слухав цю історію з широкою посмішкою, іноді говорячи «о, справді?» або «серйозно?». Коли Курт закінчив, конеголовий повернувся до нас.
– О-о-о, хіба ж це не дивно, га? Група, яка мала виконувати роботу в місті, якимось дивом рятує дітей від монстрів у Скам’янілому лісі, еге?
– Е, ну… цього разу ми просто пішли з Джалілем…
– Ой, але Джаліль і Візкель весь час залишалися у місті.
Кінець, далі хитрувати не вийде. Упевнений, Нокопара уже має в голові план, як притиснути над до стінки.
Так, спокійно. Ще є можливість!
Так, думай. Потрібно кілька варіантів на вибір. Наприклад, три. Гаразд, тоді…
1. Убити Нокопару
Якщо у нього правда багато друзів, як він сказав, тоді все закінчиться погано. А може й обернутися на краще.
Загалом, все залежить від удачі. Погана ідея.
2. Звинуватити у всьому Джаліля
Ми були новачками, вони – ветерани. Якби я стояв на тому, що він нас обманув і використав, нам би вдалося сприснути з гачка.
Однак цей варіант коштуватиме мені дружби Руїджерда. Неправильно зраджувати своїх товаришів. Ще одна погана ідея.
3. Заплатити зараз, а потім вирішити, що робити
Ще один варіант, де все залежить від удачі. Рішення, як розв’язати цю проблему, могло знайтися через якийсь час, але тепер, коли Нокопара дізнався про нашу силу, він може зробити багаторівневу схему, щоб тримати нас у цьому місці та смикати за мотузочки. Погана ідея
Отже, тепер у мене три жахливих варіанти на вибір. Як добре я провів час!
Що ж робити?
Найпростіший – другий варіант, але це, мабуть, найгірший вибір. Які б переваги він не приніс зараз, все перекреслюється тим, що на нас чекає в майбутньому.
Зрадити Джаліля і Візкель, означає назавжди втратити довіру Руїджерда. Він більше ніколи не довірятиме моїм словам.
Отже, другий варіант не підходить. Категоричне ні.
Перший варіант нічим не кращий. Він зведе нанівець усе, що було зроблено до цього дня. Неважливо, наскільки спокійно ставляться до смерті інших на Континенті Демонів. Щойно ми прикінчимо Нокопару, щоб виплутатися з проблем, то слідуватимемо цим кривавим шляхом і далі. Я не хочу брати на себе тягар і прокладати свою дорогу в житті вбивствами.
Але третій варіант ще гірший. Дати їм гроші – це визнати власну провину. Це останнє, що я хотів би робити. Щойно ми потрапимо на їхній гачок, то можемо порушити інші правила або навіть переступити закони, бо вони вичавлюватимуть з нас гроші. І це дасть Нокопарі ще більше важелів впливу на нас, він зможе висувати й інші вимоги. Наприклад, протягнути свої брудні руки до Еріс… Якби я опинився на його місці, то точно зробив щось подібне. Якщо ситуація дійде до такого, то ми будемо вимушені вбити Нокопару.
Але навіть так… це має бути третій варіант, правильно?
Ні, ні. Якщо вибрати третій варіант, то рано чи пізно ситуації дійде до першого. Простіше вибрати перший варіант з самого початку. Іншого варіанту нема, потрібно вбити Нокопару. І всіх його друзів теж.
Отже… в мене немає іншого вибору, як убити його? Я справді маю зробити це? Чи варто?
Щиро кажучи, я не знаю, чи зможу убити когось. І що нам робити з його друзями? Можливо, Руїджерд вистежить їх якось. Але як? Якщо він не знатиме, як вони виглядають, то третє око, мабуть, не принесе у пошуках жодної користі.
Завжди є варіант відмовитися від статусу шукача пригод. Можна знайти спосіб, щоб вижити без гільдії. Я вже знаю, як ми можемо заробляти гроші на цьому континенті.
Але якщо ми так зробимо… що буде з Джалілем і Візкель? Вони брали участь у нашій схемі, однак якщо почнеться розслідування, то гільдія може виявити докази шахраювання з запитами щодо пошуку домашніх улюбленців. У нас є трохи грошей і немає жодних прив’язаностей до цього міста, але у них інша ситуація. Це їхній рідний дім, з якого їх можуть вигнати. У них немає навичок, що б дозволили їм вижити на пустих рівнинах. Якщо ми їх так і залишимо, чи буде це зрадою? Чи зможемо ми подбати про них, якщо цих двох виженуть?
Ні, жодних шансів. Нам би вже зі своїми проблемами впоратися, ми не зможемо подбати про них.
…Ну і грець з ним. Раз ми зайшли так далеко, то я готовий стати на кривавий шлях.
Потрібно пам’ятати про мету. Я повинен повернути Еріс додому за будь-яку ціну. Заради цього я готовий зрадити і Джаліля, і Руїджерда. Байдуже, якщо Еріс зненавидить мене. Начхати, якщо я більше ніколи не зможу подивитися в очі Полу чи Роксі!
Я затоплю все це кляте місто заклинанням води святого рівня. Ми з Еріс скористаємося хаосом і втечемо звідси. Нехай позбавляють мене статусу шукача пригод. Я досягну своєї мети, попри те, як низько мені доведеться впасти.
Готуйтеся…!
***
Прийнявши рішення, я почав накопичувати магію в руках, коли дещо побачив. Вираз на обличчі Нокопари змінився.
– А… а…
Він раптом став білим, як полотно, його коліна тремтіли. Однак він дивився не на мене, а кудись за мою спину.
Озираюся. Там стояв Руїджерд. Дуже мокрий Руїджерд. Поряд з ним лежала посудина з-під води, що раніше стояла біля таверни.
– Ру-Руїджерде?
Його блискуче смарагдово-зелене волосся негайно привернуло увагу. Пасма були наскрізь мокрі. Він вилив на себе воду і змив фарбу. А також зняв пов’язку, що закривала його лоб, оголивши червону «коштовність».
За моєю спиною стояв демон-воїн, в очах якого палала лють.
– Су… Су-Суперд…
Нокопара хитнувся назад і упав на сраку.
– Я – Руїджерд Супердія, також відомий як Заріз. Ви дізналися мою особу, тож тепер я вас всіх уб’ю.
Він сказав це монотонним голосом. Досить посередній виступ, він точно не створений для акторства. Однак убивчий намір ніби витав навколо нього.
– Ґія-а-а-а-а-а! – пронизливо закричав хтось.
Раптом всі, хто був на вулиці, – дівчата, хлопці, молоді і старі кинули все, що несли, закричали і кинулись тікати.
У розпал хаосу, Джаліль був першим, хто нас зрадив. Він закричав:
– Мені погрожували! Я нічого не знав! Я не з ними!
Він втік разом з Візкель.
У Курта підкосилися коліна. Можливо, він пригадав, як зовсім недавно різко говорив з Руїджедом? Його обличчя зробилося мертвотно-блідим, а під ним натекла калюжа сечі.
Чому всі так злякалися? Це ж досі Руїджерд. Лише колір волосся інший, от і все. Не можу цього зрозуміти.
До цього моменту все було нормально, так?
Ну ж бо, Курте. Ти щойно розповідав, який Руїджерд чудовий, так? Пригадуєш, ти говорив, що хочеш бути схожим на нього в майбутньому? Ти дивився на нього з повагою в очах, правильно?
То зараз ти і купа інших тремтите від страху тільки тому, що побачили колір його волосся?
Поглянь на Еріс, вона не знає, що відбувається, але залишається спокійною, так? Вона, як завжди, стоїть широко розставивши ноги зі схрещеними на грудях руками і високого піднятим підборіддям. Спокійно спостерігає за всім цим широко розплющеними очима.
То чому всі так налякані?
Навколо нас багато демонів. Одні тікали у сліпій паніці, інших не тримали ноги і вони падали на землю. Дехто дістав зброю, але їхні коліна шалено тремтіли.
Навколо так багато демонів, але всі вони сповнені жаху.
І це тільки через зелене волосся?
Я знав, що тут бояться Заріза. Але я не думав, що вони бояться його до такої межі. Навіть не уявляв наскільки глибокий їхній страх.
Ха. Мені хотілося засміятися. Що я планував зробити? Щойно вони побачили колір його волосся – і ось результат. Невже я справді думав, що мій маленький піар-план щось змінить? Сміхота просто. Невже я думав, що раз Еріс і плем’я Міґурд зрозуміли ситуацію, то з іншими буде так само? Але, схоже, це неможливо.
Погана репутація Супердів пов’язана не з неприємними чутками. Плем’я Суперд – втілення жаху. І я хотів це виправити? Марна трата сил. Це було безнадійно з самого початку.
– …
Посеред усього цього хаосу, заповненого криками, Руїджерд повільно підійшов до Нокопари.
– Ти… як тебе там… Нокопара, так?
Він схопив його за грудки і підняв. Нокопара виглядав важким, але Руїджерд підняв його без зусиль.
– Руїджерде! Не вбивайте його!
Навіть коли ситуація дійшла до такого, я продовжую вигукувати подібні попередження. Якщо він зараз і при таких обставинах уб’є Нокопару, це назавжди заплямує ім’я Заріз.
Хоча, чи вже не пізно про це думати? Чи є сенс стримувати?
Ні, нема. Забудь про це. Розберися з ним, берсерку!
– Ме-мені шкода! Я-я не знав, що ти справжній! Бу-будь ласка, не вбивай мене! Будь ласка!
– …
Обличчя Руїджерда сповнене люті. Нокопара тремтить, як листок на вітрі.
– Агов, що відбувається?! – прошипіла Еріс, її голос звучить дещо збентежено.
– Ми знаходимося в центрі найгіршого розвитку подій.
– Тоді зроби щось!
– Не можу. Вибач.
– Раз так, то нам справді не пощастило!
Еріс досить швидко здалася. Маю сказати, що я теж здався якийсь час тому. Я нічого не можу зробити з цим хаосом. І це моя провина. Я постійно думав, що навіть якщо нашу схему виявлять, то ми можемо щось вигадати і виплутатися з ситуації. Дозволив собі повірити, що у випадку якоїсь неприємної ситуації, ми можемо імпровізувати і вийти сухими з води. І ось до якого лиха це призвело.
Тепер, коли ситуація зайшла так далеко, єдиний реальний спосіб щось зробити – це скористатися ідеєю, яку я планував втілити з самого початку. Змити все.
Саме так, закляттям води святого рівня. Хороша ідея, еге? Хахаха…
– Бу-будь ласка, змилуйся! У мене вдома троє… ні, семеро голодних дітей! – Нокопара дещо безладно благає про збереження власного життя.
Досить очевидно, що цих дітей не існує. Навіть я міг би придумати щось переконливіше.
– …Я йду з цього міста. А ти забудеш, що коли-небудь зустрічав мене.
Однак цього вистачило, щоб Руїджерд не накинувся на нього. Гадаю, тут можливо спрацювало слово «діти».
– А-ахаа! Дя-дякую!
Полегшення пройшлося по обличчю Нокопари. Але це тривало недовго.
– Однак тобі краще молитися, щоб наш статус шукачів пригод не був скасованим, коли ми досягнемо наступного міста.
Руїджерд швидко зробив тризубом неглибокий поріз на щоці Нокопари. На штанах конеголового спереду з’явилася мокра пляма, а ззаду щось випирало.
– Навіть не думай, що ти в безпеці за стінами цього міста…
Нокопара швидко-швидко киває.
Коли Руїджерд відпускає його, конеголовий падає на землю з огидним хлюпом.
***
Руїджерда вигнали з міста. Він взяв на себе всю провину і втік у пустку.
Це був жахливий, сповнений розчарування день. Руїджерд кинувся навтьоки сам, залишивши нас позаду. Незабаром з’явилася варта, вони почали розпитувати всіх про ситуацію, і я говорив, що Руїджерд нічого поганого не зробив. Але в їхніх очах я був звичайною дитиною. Можливо, вони вирішили, що мене погрозами примусили так говорити.
Досить скоро вони дійшли до висновку, що Руїджерд планував щось лихе і використав нас як своїх пішаків. Деталі задуманого невідомі, але принаймні його не вдалося втілити. Всі навколо дивилися на нас з Еріс із жалем в очах. Вони були переконані, що ми наївні діти, якими маніпулював злісний монстр.
У мене всередині все кипіло від злості, та так, що мені хотілося комусь вмазати.
Що взагалі зробив Руїджерд? Це – результат моїх дій. Саме мої самовпевнені думки призвели до цієї ситуації.
Ми з Еріс повернулися до таверни Вовчий кіготь, зібрали наші незначні пожитки і вийшли. Нам потрібно поспішати, інакше Руїджерд піде дуже далеко. Ми все одно не можемо залишатися в місті. Нокопара залишився живий, а ще він згадував своїх друзів. До того ж факт залишався фактом: ми порушили правила гільдії. Щойно вляжеться пил, ми опинимося в пастці – і цього разу без допомоги Руїджерда.
– Хей, Рудеусе…
Коли ми вийшли з таверни, до нас підійшов Курт зі збентеженим виразом обличчя. Чесно, я не знаю, що йому говорити.
– Чому ви подорожували з цим монстром?
– Не говори так. Забув, хто врятував тебе в лісі? Звідки така зарозумілість, коли ти насцяв у штани, побачивши його?
– Е… цей… твоя правда… вибач…
Ні, не потрібно зриватися на Курта. Він просто намагався нам допомогти.
– Вибач, Курте. Я сказав зайвого.
– Ні, все добре. Це правда.
Курт справді хороший хлопець. Проте Еріс уважно дивиться на нього, притиснувши до себе руки.
– Курте, я хочу попросити тебе про послугу. Як відплату за те, що ми врятували вам життя.
– О, гаразд. – Курт киває із серйозним обличчям. – Що це за послуга?
– Руїджерд не поганий чоловік. Його досі бояться через події, які сталися дуже давно, але він хороший. Я хочу, щоб ти поширював це по місту навіть після того, як ми підемо.
– Е, гаразд… Зрозумів… Все-таки ви врятували нам життя…
Прозвучало не дуже переконливо, але і так добре. Він серйозний хлопчина, тож, можливо, виконає моє прохання.
Я зайшов до гільдії шукачів пригод і вилучив Джаліля і Візкель із Заріза. Також я попросив співробітника передати їм невелике повідомлення:
«Вибачте, що так все обернулося, але дякую за вашу допомогу. Він також вам вдячний».
Ці двоє справді зрадили нас у кінці, але навряд чи можна звинувачувати їх у цьому. Зрештою, тільки так вони могли врятуватися. Якщо заплющити на це очі, то це правда, що вони нам допомогли.
По дорозі до воріт міста, ми зупинилися, щоб купити створіння, схоже на ящірку. Її тренували, щоб перевозити вершників і вантажі. Це велика істота з шістьма лапами і чарівно виряченими очима. На Континенті Демонів цих створінь використовували замість карет. На цих ящіркоподібних можуть їхати двоє дорослих вершників одночасно. Коштує воно десять металевих монет. Приблизно половина всіх наших заощаджень.
Але деякий час тому я вирішив купити одну з цих ящірок, коли ми знову вирушимо в дорогу. Я чув, що є велика різниця між подорожами Континентом Демонів з цією ящіркою і без неї.
Після короткого уроку від торговця, ми завантажили ящірку сумками і поїхали до виїзду з міста. Біля воріт зібралося багато солдатів. Можливо, вони планують переслідувати Руїджерда або щось таке. Серед них я побачив знайомі обличчя.
Демона з головою ящірки і свинеголового. Вони виглядали блідими і схвильованими.
Коли я зупинився біля них, щоб привітатися, вони сказали нам бути обережними, бо недавно місто покинув Заріз.
І з цього моменту полилося, що Заріз кровожерливий монстр. І що ж таке лихе він планував зробити в місті? Вони навіть не бачили Руїджерда, але продовжували говорити про всілякі недобрі наміри.
Через якийсь час я більш не міг терпіти це і сказав:
– Він провів у місті майже два місця і за цей час не створив жодних проблем.
Вартові поглянули так, ніби в мене виросла друга голова. Я зиркнув на них, роздратовано цокнув язиком і поїхав з міста.
Я справді у паскудному настрої.
Нам потрібно зустрітися з Руїджердом. Він же десь поблизу? Я припускаю, що це так. Якщо його честь воїна залишилася непохитною, то він не покине нас… точніше, він не покине Еріс.
– Гадаю, це досить далеко.
Коли місто повністю зникло з поля зору, я запустив у небо магічний феєрверк. Він з гуркотом вибухнув у повітрі, пустивши хвилю тепла і світла.
Ми зачекали деякий час, але Руїджерд не з’явився.
– Еріс, будь ласка, поклич Руїджерда.
Еріс на все горло кричить ім’я Руїджерда. Виходить досить гучно.
Через деякий час з’явилися койоти умиротворення. Я зігнав на них своє роздратування.
Досить скоро скеляста місцевість перетворилася на ідеально рівне плато, а монстри стали схожими на криваву кашу.
Чи можуть вони повернутися як зомбі, коли роздерті на дрібні шматочки?
Хмм. Не моя проблема. Те місто впорається з цим.
– Дивися, це Руїджерд!
Невдовзі після завершення бою, показався Суперд-втікач. Він виглядав так, ніби зробив щось неправильне. Від цього я почав почуватися ще гірше.
– Чому не з’явилися одразу, як ми кликали? Ви планували втекти кудись, не сказавши нам жодного слова?
Але чомусь з моїх вуст зірвалися слова, повні звинувачення. Це не те, що я хотів сказати.
– Вибачте. – Перше, що він зробив, попросив у нас вибачення. Незручно.
Якщо розібратися, то весь цей хаос – моя провина. Я став надто самовпевненим і необережним. Наполіг співпрацювати з Джалілем і Візкель, бо хотів іти легким шляхом. Коли Нокопара розкрив нашу схему і почав погрожувати, я припустив, що ми зможемо викрутитися. Але потім нас притиснули до стінки, і Руїджерду довелося розгрібати цей безлад. Якби він цього не зробив, ми могли б назавжди потрапити в пастку в тому місті. Я навіть не можу скинути ситуацію з Куртом на нещасливий збіг обставин. Ні. Нокопара – професіонал у цій справі. Навіть якби Курт не видав нас, він би знайшов інший спосіб загнати нас у глухий кут.
– Чому ти вибачаєшся? Це я маю вибачатися.
Почуваюся як шматок лайна.
– Ні, ти зробив усе, що міг, Рудеусе.
– Але…
– Навіть найкращі плани руйнуються. Я знаю, що ти день і ніч ретельно обдумував кожну нашу дію.
Руїджерд раптом розсміявся і поклав руку на мою голову.
– Звичайно, я не знав про що конкретно ти думав і до сьогодні вважав, що ти переслідуєш якісь аморальні цілі. Тому в багатьох випадках я з великим зусиллям приймав твої рішення…
Він поглянув на Еріс і кивнув.
– Але тепер я розумію, що відчайдушно намагався когось захистити. Я побачив це у твоїх очах, коли ти зовсім недавно збирався вбити того чоловіка.
Зовсім недавно? А, це коли я планував затопити місто.
– Ти – воїн, бо тобі є кого захищати.
Коли він це сказав, я мало не заплакав. Я не заслуговую такої похвали. Я думав поверхнево, думав про швидкий заробіток і прості способи, досягнути успіху. Я навіть був готовий кинути Руїджерда. Мало не відкинув єдиного союзника, на якого ми можемо покластися у складний момент.
– Руїджерде, я… ні, я…
Я хотів бути щирим з ним. Хотів йому щось сказати, відкрито, своїми словами, не використовуючи ввічливість як броню. Однак я навіть не знав, що я хочу сказати.
– Нічого не говори. – Руїджерд зупинив мене. – З цього моменту став свою мету вище за мою.
– Га?
– Не турбуйся. Я захищатиму вас обох, навіть якщо ви не намагатиметеся покращувати мою репутацію. Тому… довіряй мені, будь ласка.
Я довіряю. Звичайно, я йому довіряю.
Він хоче сказати, що нам більше не потрібно йому допомагати.
Це мало сенс. Поширювати інформацію про Руїджерда – нелегке завдання, а спроба досягнути двох цілей одночасно ускладнювала можливість зосередитися на якомусь одному питанні. Можливо, це був занадто великий тягар. Останнім часом я відчував сильний стрес. Я не помітив деяких речей, які мав би помітити, і не подумав про те, про що мав би подумати. І в результаті це призвело до катастрофи, яку ми щойно пережили.
Тому нам більше не потрібно допомагати Руїджерду.
Але я не можу цього прийняти. Не після того, що побачив сьогодні. Як його виганяли всім містом з палицями в руках. Я не можу сказати: «Гаразд, домовилися. Просто зачекай за містом наступного разу».
– Я не можу цього зробити, Руїджерде. Я зроблю все, щоб очистити вашу репутацію.
Його слова відновили мою рішучість. Це найменше, що я можу зробити для нього, щоб віддячити за все, що він для нас зробив. Наступного разу, я зроблю все краще. Не виходити за межі, але зробити все можливе.
– Ти не засвоїв урок, Рудеусе? Невже я настільки ненадійний?
– Я довіряю вам. Тому і хочу допомогти з досягненням вашої мети.
У минулому житті мене цькували. На мене наклеїли ярлик, від якого я страждав десятиліттями і ховався від людей. Якби Роксі не вивела мене назовні, я б так і залишився у своїй шкарлупі. І, можливо, ніколи б не зустрів Сільфі чи Еріс.
Звичайно, у нас з Руїджердом різні ситуації. І масштаб його проблеми набагато більший, ніж у мене. Я розумію це. Але це не означає, що я повинен відмовитися від ідеї допомагати йому. Це не буде несвідомою допомогою, як зробила Роксі. Я не Роксі, а тому мені доведеться починати знову і знову, робити помилки і повільно просуватися вперед крізь багнюку.
З точки зору Руїджерда, це може бути справжньою проблемою. Я можу ще не раз зазнавати подібних невдач, як сталося сьогодні, і йому доведеться розгрібати цей хаос. Але я згоден на це.
Краще зазнати невдачі, ніж нічого не робити.
– …А ти впертий.
– Хто б говорив, пане Руїджерде.
– Хах. Що ж, тоді зробимо все можливе.
Руїджерд криво усміхається і киває мені.
Не знаю, чому… але в цей момент я відчув, що здобув його довіру.
***
Коли я прокинувся наступного ранку, то Руїджерд був лисим, як коліно.
Це приголомшило мене. Можна навіть сказати, що я трохи злякався. У поєднані зі шрамом на обличчі він був схожим на якудзу.
– Те, що сталося вчора, показало, що всіх лякає колір мого волосся, тому я позбувся своєї гриви.
Що ж… це прояв справжньої рішучості. В Японії мати поголену голову – це доказ рішучості або знак каяття за велику помилку. Звичайно, в цьому світі немає подібних традицій, але… побачивши Руїджерда таким, я відчув, що мені теж потрібно поголити голову.
Найкращий спосіб спокутувати провину це – діяти.
Отже, мені справді потрібно поголити голову? Ну, я все-таки добряче налажав, так? Але… гм… я не знаю…
– Ем, Еріс? Як думаєш, можливо мені теж так зробити?
– Навіть не думай. Мені подобається твоє волосся, Рудеусе.
Так, добре. Можете сміятися з мене. Я заслуговую це за те, що використав Еріс для того, щоб зіскочити з гачка.
Нерунерунеруне (Nerunerunerune) – набір для приготування солодкого десерту. Змішуючи воду і порошок у певному порядку можна отримати солодощі певного кольору і текстури.
Берсерк (або берсеркер, «ведмежа сорочка») — люті воїни в скандинаво-германському світі, здатні бездумно руйнувати все на своєму шляху. Початкове значення слова — «перевертень», «людина-ведмідь».
«Берсерк» (яп. ベルセルク Берусеруку, англ. Berserk) — популярна манґа в жанрі темного фентезі, автором якої є Міура Кентаро. Перший том був виданий у 1990 році видавництвом Hakusensha. На основі манґи було створено декілька відеоігор, а також дві неповних аніме-екранізації. 6 травня 2021 року Міура помер, але манґа офіційно буде продовжена асистентами Міури.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Дяка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥