Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели та за опис до неї висловіть Kiltavik ワィタリ.
Розділ 2. Плем’я Суперд
Коли я прокинувся була вже ніч.
Наді мною лише чорне небо, всіяне зірками, а навколо танцюють тіні від полум’я. Я чую лише потріскування дерева, що горить. Схоже, я лежав біля вогнища. Звісно, я не пригадую, як розводив полум’я, і не пам’ятаю, як лягав спати просто неба.
Останнє, що я пам’ятаю… Так, це коли небо раптово змінило колір, а навколо все залило білим.
А ще той сон. Прокляття. То був поганий сон.
– Ух…! – я панічно глянув на себе. Це було не те незграбне і невміле тіло, яке в мене колись було. Я знову став юним, проте сильним Рудеусом. Побачивши власне тіло, спогади про минуле розвіялися, як сон. Яке полегшення. – Хуух…
Бог Людей нагадав мені про ті неприємні часи.
Та, схоже, все добре. Я ще можу пожити в цьому світі. Бо в мене тут ще багато справ. Наприклад, довести, що я не тільки маг.
Спина заболіла, коли я сів. Схоже, я лежав на голій землі, так? Під нічним небом навколо мене розходилася потріскана земля, на якій майже не було рослин. Навіть комах немає. Я не чую нічого, крім потріскування вогню.
Так тихо. Мені навіть здалося, що коли я видам якийсь звук, його назавжди поглине ця тиха ніч.
Ніколи раніше не був у подібному місці. Королівство Асура покрито лісами і зеленими рівнинами. Невже те світло призвело до цього…
А, ні, це не так. Бог Людей сказав, що мене перемістило на Континент Демонів.
Отже, це має бути Континент Демонів.
Якимось чином те світло… Ох.
Що з Ґіслейн і Еріс…?
Коли я збирався підвестися, то помітив дівчину, яка дрімала позаду, схопившись за мій одяг. Її вогниста грива безпомилково говорила – це Еріс Бореас Ґрейрат. Дівчина, чиїм домашнім вчителем я був у регіоні Фіттоа.
Не буду вдаватися в подробиці того, чому я став її домашнім учителем, але останні три роки я навчав її читати, писати і рахувати.
Спочатку вона була зарозумілою, егоїстичною і неконтрольованою дівчиною, але мені вдалося здобути її довіру, врятувавши від викрадачів і допомігши їй у вивченні танцю на день народження. Саме тому вона почала прислухатися до моїх слів.
Та попри це я досі отримую свою порцію стусанів.
– …
Зверху на Еріс був накинутий плащ. Це точно не моїх рук справа.
Що ж, гадаю, тут діяв принцип «дівчата перші».
За нею лежав мій посох Аква Херті «Гордість Водяного Короля-Дракона». Цей високоякісний посох Еріс подарувала мені нещодавно на мій десятий день народження.
На перший погляд, вона не постраждала. Я відчув полегшення.
Де Ґіслейн?
Ґіслейн – моя наставниця з фехтування і мечниця, яка захищає Еріс. Вона походить з раси звіролюдей і чудово володіє мечем. Вона навчала мене фехтування, а я навчав її грамоти й арифметики. Однак її мозок справді, здається, перетворився на м’яз, тому результати Ґіслейн були гірші, ніж в Еріс… проте в таких ситуаціях вона набагато корисніша, ніж я.
Можливо, це вона накинула плащ на Еріс.
Я залишаю Еріс спати далі та шукаю очима Ґіслейн. Озираючись, я бачу біля багаття постать, яку не помітив раніше.
– …?!
Але це не Ґіслейн, там сидить чоловік.
– …
Він не рухається, а дивиться на мене, ніби оцінюючи. Я завмер, як кролик перед удавом, і дивлюся у відповідь.
Хоча я і був здивований, але роздивлявся його спокійно. Я не відчуваю агресії, скоріше це нагадувало, як би це сказати… а, ось воно. Це ніби людина обережно намагається підійти до кішки, щоб не налякати її. Здається, він хвилюється, що налякає дітей, на яких натрапив, еге? Якщо це так, то, гадаю, він не ворог нам.
Але щойно я дійшов до цього висновку і відчув полегшення, як звернув увагу на кілька деталей його зовнішності. Смарагдово-зелене волосся, біла, немов порцеляна, шкіра, а на його чолі було щось, що нагадувало червоний коштовний камінь. По обличчю проходив шрам. Очі – гострі, вираз – суворий, на перший погляд, він дуже небезпечний.
Плюс збоку від нього лежав спис-тризуб.
На думку спала назва племені, про яке говорила моя наставниця з магії, Роксі, яка навчила мене багато чого, коли я був менший, – Суперд.
Я навіть зараз чітко пам’ятаю її слова:
«Тримайся подалі від племені Суперд, не розмовляй з ними».
Бажання підскочити на ноги, схопити Еріс і бігти звідси, що є духу, – було сильним, але я зміг себе стримати.
Я згадав про слова Бога Людей:
«Можеш довіряти їй, а також зроби усе можливе, щоб допомогти цій людині».
Звичайно, я ні на краплю не вірю словам цього самопроголошеного бога. Після нашої розмови у мене нема жодних причин йому довіряти. До того ж цей хлопець з племені Суперд. Роксі багато розповіла про їхню кровожерливість.
Скільки б разів мені той самозваний бог не говорив довіряти комусь, я ні за що не буду цього робити. Кому я більше довіряю? Загадковому Богу Людей чи Роксі?
Гадаю, можна і не говорити, що я довіряю Роксі. Тому маю негайно звідси тікати.
Гм, можливо, тому це була «порада». Якби не той сон, я б уже втік від цього чоловіка. Але якби мені пощастило втекти… що було б далі?
Я озирнувся.
Темно, навколо незнайомі краєвиди. Земля потріскана і вкрита камінням. Якщо вірити словам Бога Людей, то це Континент Демонів. Якщо подумати, то через спілкування з Богом Людей я майже забув про це, але перед цим мені снився дивний сон.
Снилося, що я мчав крізь світ на шаленій швидкості. Я мчав над горами, морями, густими лісами, глибокими западинами… Було багато місць, де чекала миттєва смерть. Якщо це був не сон, то мене справді перемістило.
Тоді це справді може бути Континент Демонів.
І якщо це так, то я навіть не знаю, де конкретно знаходжусь. Якщо ми зараз втечемо, то блукатимемо по величезному континенту.
Зрештою у нас немає вибору. Це безглуздо тікати з Еріс від цього чоловіка і блукати Континентом Демонів. Чи готовий я поставити все на те, що коли зійде сонце поблизу буде якесь поселення? Не буду так ризикувати. Я знаю, як це важко знайти дорогу в невідомому місці.
Спокійно. Глибокий вдих, видих. Бог Людей був дуже підозрілим, але як щодо цього чоловіка? Поглянемо уважно. На вираз його обличчя. Він напружений. На обличчі змішалася тривога і покора. Принаймні він не якийсь беземоційний монстр.
Роксі сказала мені триматися від них подалі, але вона також говорила, що сама ніколи не стикалася з Супердами. Я знаю, що таке дискримінація, упередження і полювання на відьом. Є ймовірність того, що Супердів бояться через непорозуміння. Роксі, ясна річ, не хотіла брехати, можливо, вона сама неправильно зрозуміла.
Я відчуваю, що він не несе загрози. Принаймні він не здається таким підозрілим типом, яким відчувався Бог Людей. Замість застереження Роксі чи поради Бога Людей я довірятиму своїм інстинктам.
Коли я вперше його побачив, то в мене не виникло відрази чи ворожості. Я просто відчув певну настороженість через його зовнішність. Що ж, тоді поговоримо. Після цього можна дійти до якихось висновків.
– Привіт.
– …Привіт.
Я привітався та отримав відповідь, тепер потрібно дещо запитати:
– Ви посланець Бога?
Почувши мої слова, чоловік збентежено схилив голову:
– Я не впевнений про що ти говориш, але ви двоє упали з неба. Діти людського роду досить тендітні, тому я розклав багаття, щоб вас зігріти.
Жодної згадки про Бога Людей. Бог не спілкувався з цим чоловіком? Якщо вірити його словам «мені весело за тобою спостерігати», то, можливо, це лише половина задоволення. Дивитися, як на мене реагують інші може бути не менш цікаво. Тоді цей чоловік заслуговує на довіру.
– Щиро дякую, ви допомогли нам.
– …Ти сліпий?
– Ха? – я раптом почув дивне запитання. – Ні, з моїми очима все добре.
– Невже твої батьки ніколи не розповідали тобі про Супердів?
– Батьки не розповідали, а наставник говорив триматися від них подалі.
– …Чи не мав би дотримуватися повчань свого наставника? – він питав, ніби зважуючи кожне слово. Щоб запевнитися. Я – Суперд. Ти справді нормально до цього ставишся? Він поводиться доволі невпевнено. – Ти не боїшся мене?
Ні, я не боюся. Але відчуваю певні сумніви. Ясна річ, що про це ліпше не говорити.
– Це нечемно: боятися того, хто тобі допоміг.
– Ти говориш дивні речі, як на дитину. – На його обличчі був вираз щирого здивування.
Дивні? Для племені Суперд ситуація, коли їх уникають і бояться, ймовірно, є нормальною. Я трохи читав про війну Лапласа. Вона почалася 500 років тому, та тривала між людьми і демони понад 100 років. Також мені відомо, що після війни плем’я Супердів зазнало переслідувань. Упередження щодо інших племен демонів почало потроху зникати, але це не стосувалося племені Суперд. Всі раси ненавидять їх так само як японці ненавиділи американців під час Другої світової війни.
Плем’я Суперд зображували так, ніби вони абсолютне втілення зла.
Якби в минулому житті я не був японцем, що не схвалював дискримінацію, то заверещав би при першому погляді на нього.
– … – він мовчав, кидаючи сухі гілки у багаття.
Почулося тріщання. Еріс відреагувала на цей своїм «умм» і поворухнулася. Здається, вона ось-ось прокинеться.
Ой, ні, це недобре. Якщо Еріс прокинеться, то точне здійме галас. Перш ніж нас затягне в хаос я маю хоча б представитися.
– Мене звати Рудеус Ґрейрат. Чи можу я дізнатися ваше ім’я?
– Руїджерд Супердія.
Деякі племена демонів використовували як прізвище назву свого племені. Зазвичай, прізвища пов’язані з родиною мали лише люди. Хоча було кілька ексцентричних осіб серед інших рас.
До речі, прізвище Роксі – Міґурдія. Так вона написала у словнику мови Бога-Демона, який прислала мені, коли я навчав Еріс.
– Пане Руїджерде, гадаю, вона скоро прокинеться, але ця дівчина дещо галаслива, тому заздалегідь прошу вибачення.
– Нема потреби, я вже звик до цього.
Не здивуюся, якщо Еріс накинеться на Руїджерда щойно побачить його лице. Щоб між нами не виникла ворожнеча, потрібно швидше про все розпитати.
– Перепрошую, я сяду поруч.
Глянувши на обличчя Еріс, я переконуюся, що вона ще не прокинулася, тому іду до Руїджерда. Наблизившись, я бачу, що він одягнутий у місцевий одяг. Вишиті жилетка і штани виглядали як одяг істинного представника корінного народу.
– Гм-м… – Руїджерду, здається, незручно.
Це справляє добре враження, на відміну від настирливої дружелюбності Бога Людей.
– До речі, де ми знаходимося?
– Це регіон Бієґоя, на північному сході Континенту Демонів. Ми недалеко від старого замку Кішірісу.
– Континент Демонів… – якщо я правильно пам’ятаю, то я бачив на мапі, де знаходиться замок Кішірісу. Це дуже далеко від Асури. – Чому ми впали тут?
– Якщо ви двоє цього не знаєте, то мені це точно не відомо.
– Перепрошую, ваша правда.
Це світ повний магії, тому не дивно, що тут відбуваються такі речі… Однак прямо перед переміщенням ми зустрілися з чоловіком, який назвався підлеглим Перуґіуса, тому це не здається випадковістю. Є велика ймовірність того, що Бог Людей доклав до цього руку. Якщо ж це просто збіг обставин, що нас затягнуло в це, то нам уже пощастило, бо ми вижили.
– У будь-якому разі, дякую за допомогу.
– Не потрібно дякувати. Скажи мені звідки ви?
– Ми з міста Роа, з регіону Фіттоа королівства Асура, що на Центральному Континенті.
– Асура… це дуже далеко.
– Це так.
– Але не хвилюйся, я обов’язково відправлю вас назад.
Північний схід Континенту Демонів знаходиться на протилежній частині мапи від королівства Асура. Це відстань приблизно як між Лас-Вегасом і Парижем. Тут немає літаків, а кораблі можуть проходити лише певними маршрутами, тому така подорож займе немало часу.
– Ти хоча б знаєш, що сталося?
– Ну, трохи… Небо змінило колір, потім з’явилася людина, яка назвалася Аруманфі Яскравий. Він сказав, що прийшов зупинити цю аномалію. Ми говорили з ним, а потім раптом з’явилося світло і… я прокинувся уже тут.
– Аруманфі… Перуґіус втрутився? Тоді точно щось сталося. Радий, що вас двох лише перемістило.
– Це правда. Якби стався вибух або щось подібне, то ми б негайно загинули.
Руїджерд залишався спокійним, навіть почувши ім’я Перуґіуса. Схоже, нема нічого дивного, що коли щось відбувається, з’являється легендарний герой.
– До речі, Руїджерде, ви коли-небудь чули про Бога Людей?
– Бог Людей? Не чув. Це чиєсь ім’я?
– Ні, не звертайте на це уваги. – У мене не виникає відчуття, що він бреше. Не можу придумати жодної причини, навіщо йому приховувати знайомство з Богом Людей.
– Отже, королівство Асура, так?
– Далеко, еге ж? Нічого страшного, ви можете відвести нас до найближчого поселення…
– Ні. Воїни Суперди не відмовляються від своїх слів. – У його словах звучить впертість, але разом з тим і чесність. Тут навіть порада Бога Людей не потрібна, щоб довіритися такій особі.
Однак я відчував певні сумніви:
– Це ж буквально подорож з одного кінця світу в інший.
– Не турбуйся про це, дитино. – Руїджерд протягнув руку і боязко погладив мене по голові. На його обличчі відобразилося полегшення від того, що я не відсахнувся.
Можливо, йому подобаються діти?
Але ми говоримо не про 10 хвилинну прогулянку. Навіть якщо він так каже, це не означає, що це справді можливо, тому я не можу так просто вірити його словам.
– Ти знаєш місцеву мову? Маєш гроші? Знаєш дорогу?
Лише коли він про це запитав, я задумався про це. Весь час ми говорили мовою людей і цей демон досить непогано нею володів.
– Я можу говорити мовою Бога-Демона. Я досить вправний у магії, тому зможу якось заробити гроші. А якщо ви відведете нас до поселення, я зможу знайти дорогу.
Я вирішив скористатися цією можливістю, щоб перевести розмову у максимально ввічливу відмову. Хоча сам Руїджерд заслуговує на довіру, але мені знається, що краще уникнути ситуації, коли все йде за планом Бога Людей.
Якщо у моїх словах було щось неприємне, Руїджерд цього не показав і відповів:
– Он як… Тоді дозволь мені супроводжувати вас якийсь час. Залишити таких малих дітей одних завдає болю гордості Суперда.
– Що ж, я не хочу завдавати болю такому гордому народу.
– Не хвилюйся, ми вже знаємо, як дбати про це.
Я засміявся з цього жарту. Кутики губ Руїджерда злегка піднялися. Він теж усміхнувся. Його усмішка тепла і повністю відрізнялася від порожньої та підозрілої посмішки Бога Людей.
– Тоді завтра я відведу вас двох до села, яке планував навідати.
– Добре.
Я не довіряв тому богу, але цей чоловік переді мною заслуговував на довіру. Варто дати йому шанс. Принаймні поки ми йтимемо до села.
☆☆☆
Через якийсь час Еріс розплющила очі.
Вона сіла і почала нервово озиратися навколо. На її обличчі видно тривогу, коли вона зустрічається зі мною очима, то одразу помітно, що їй стало легше. Але одразу після цього вона бачить Руїджерда, що сидить поруч зі мною.
– Кііяяяааааааа!!!
Вона закричала. Еріс перекотилася назад, спробувала встати і втекти, але у неї підкосилися коліна і вона бухнулася на землю. Здоровий глузд ніби покинув її.
– Ні-і-і-і-і-і! – Еріс охопила сліпа паніка.
Однак вона не намагалася метатися чи відповзти. Дівчина лежала на місці, тремтіла всім тілом і голосила:
– Ні! Ні! Будь ласка, ні! Страшно! Так страшно! Допоможи мені, Ґіслейн! Ґіслейн! Ґіслейн! Де ти?! Я не хочу! Я не хочу помирати! Я не хочу помирати! Я не хочу помирати! Я не хочу помирати! Мені шкода! Мені шкода! Вибач, Рудеусе! Мені шкода, що я тебе відштовхнула! Вибач, що не вистачило сміливості! Вибач, що не змогла виконати свою обіцянку-у-у-у-у-у! А-а-а, а-а-а-а-а-а-а-а! Іае-е-е-е-е-е-е-е-е!
Після цього вона згорнулася, як черепаха, і заплакала. Я здригнувся від цього видовища.
Це ж Еріс, і вона аж настільки злякалася…
Еріс – вольова дівчина. Її девіз цілком може бути: весь світ належить мені. Вона вперта і жорстока, вона з тих дітей, що думають уже після того, як ударили.
І ось ця дитина так поводиться.
Невже я зробив жахливу помилку? Невже зустріч з Супердом це буквально питання життя і смерті?
Я дивлюся на Руїджерда, він виглядає спокійно.
– Це нормальна реакція.
Та ти жартуєш…
– То це я поводжуся дивно?
– Так, дивно, але…
– Але?
– Але я не проти.
На обличчі Руїджерда відбивалася самотність. Відчуваю укол співчуття.
Мені є над чим подумати. Я піднімаюся і йду до Еріс. Почувши звуки кроків, вона здригається, її тіло знову починає тремтіти. Я лагідно гладжу її по спині. Це навіяло спогади, коли я плакав у минулому житті, бабуся так само гладила мене по спині.
– Хей, підніми голову. Нема чого боятися.
– І-і-іє, звичайно є! Це – Суперд!
Якщо чесно, я не дуже розумію, чому вона аж так налякана. Це ж Еріс. Та сама Еріс, що безстрашно напала на Ґіслейн, короля меча. Я думав, що вона нікого і нічого не боїться.
– А що в цьому страшного?
– Ц-ц-цее ж су-су-суперд! Во-вони їдять дітей живцем! Живцем, розумієш? Хіік…
– Не думаю, що це так.
Я поглянув до Руїджерда, він похитав головою.
– Ми не їмо дітей.
Як я і думав.
– Чуєш? Вони не їдять дітей.
– А-а-але! Він з племені Суперд! Він демон!
– Так, демон, але він говорить мовою людей.
– Справа не в цьому! – Еріс підняла голову і поглянула на мене.
О, здається, вона повернулася. Еріс знову з нами.
– О, ти як? Якщо ти не згорнешся, як слід, то тебе можуть з’їсти.
– Ей! Не смійся з мене! – почувши мій глумливий тон, Еріс кинула на мене сердитий погляд. А потім вона глянула на Руїджерда… і затремтіла. Це сльози в її очах? Якби вона зараз стояла, як зазвичай, то її ноги шалено б тремтіли. – Р-раада зу-у-устрічі, я Е-еріс Бо-бо-бореас… Ґрейрат!
Вона представилася майже плачучи. Це виглядало трохи смішно: представитися і сердито дивитися на іншу людину. Хоча якщо подумати, представитися першим досить непогана ідея, ти береш ініціативу на себе. Хороша наука.
– Еріс Бобобореас Ґрейрат, так? Схоже, тепер люди почали обирати для себе дивні імена.
– Не так! Я – Еріс Бореас Ґрейрат! Я просто заїкалася трохи! Тепер ви представтеся!
Вигукнувши це, Еріс ахнула і зблідла. Здається, вона на мить забула з ким розмовляє.
– О так, перепрошую. Я – Руїджерд Супердія.
Від спокійної відповіді Еріс відчуває полегшення, на її обличчя з’являється самовпевнений вираз. Воно ніби каже: а це і не страшно.
– Бачиш, все добре, так? Ми можемо подружитися, якщо розуміємо одне одного.
– Так! Твоя правда, Рудеусе! Мама – брехуха!
То це Хільда їй сказала? Але наскільки жахливими були ці розповіді? Хоча ні, я б теж злякався, якби побачив теке-теке чи намахаґе.
– А що розповідала пані Хільда?
– Вона говорила, що якщо я не ляжу спати, прийде Суперд і з’їсть мене.
О, то вона використовувала їх, як лякалку, щоб приспати дитину? Як бабайки в моєму старому світі.
– Але він тебе не з’їв. Коли ми повернемося, то зможемо похвалитися, що подружилися з Супердом, так?
– О, т-то я можу приголомшити дідуся і Ґіслейн…?
– Звичайно.
Я поглянув на Руїджерда, він виглядає здивованим. От і добре.
– У пана Руїджерда небагато друзів, тож, якщо ти попросиш про це, гадаю, він погодиться стати твоїм другом.
– А-але…
Мені здавалося, що слова прозвучали досить по-дитячому, але Еріс виглядала розгубленою. Якщо подумати, у неї немає друзів. А я… ну, я трішечки не вписувався у цю категорію. Здається, слово «друг» збентежило її, тому потрібен ще один поштовх.
– Пан Руїджерд теж так думає!
– Е? А, так. Я буду дуже тобі вдячним, Еріс…
– О! Т-тоді нічого не вдієш! Я буду вашим другом!
Стіна оборони всередині Еріс упала, коли вона побачила, що Руїджерд схилив голову. Добре. Попри все Еріс дуже проста. Я відчув себе ідіотом, накручуючи себе думками про те чи інше. Однак саме тому, що Еріс проста, я маю про все думати…
– Хуу, раз все так добре склалося, то я ще трохи відпочину.
– Га? Ти будеш спати?
– Так, Еріс, я втомився. Чомусь я почуваюся дуже сонним.
– Справді? Тоді нічого не поробиш. Добраніч.
Я ліг на землю. Еріс обережно накинула на мене плащ, під яким вона раніше спала. Гадаю, ця річ належить Руїджерду. Я відчув неймовірну втому.
Перед тим, як занурився в сон, я почув розмову.
– Ти більше не боїшся?
– Все добре, Рудеус поряд.
А, так, я мушу повернути Еріс додому живою і здоровою.
Думаючи про це, я заснув.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Теке-Теке (теке теке, текетеке) – японська міська легенда про школярку або молоду дівчину, що впала на залізничну колію, була розрізана навпіл потягом, після чого стала мстивим духом, який ховається біля вокзалів. У неї нема нижньої частини тіла, тому вона пересувається з допомогою рук і видає під час руху звуки шкрябання або текетеке.
Намахаґе – це демоноподібні істоти, яких зображають як чоловіків у масках оні з традиційними солом’яними накидками.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥