Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели та за опис до неї висловіть Kiltavik ワィタリ.
Розділ 3. Таємниці наставника
Мені знову снився сон. Цього разу я бачив, як група ангелів спускається з неба.
Я думав, що на відміну від минулого разу, це буде хороший сон, але інтимні місця ангелів були вкриті мозаїкою, і вони огидно посміхалися. Щойно я зрозумів, що це буде ще один кошмар, то негайно прокинувся.
– Чергове нічне жахіття…
Переді мною розкинулася безплідна земля з купою каміння. Континент Демонів. Половина великого континенту, який розламала війна між людьми і демонами. Дуже давно демонів об’єднав Бог-Демон Лаплас.
Площа Континенту Демонів приблизно вполовину менша за площу Центрального Континенту, однак на цих землях майже немає рослин, земля потріскана, гори різко переходили в западини, а запади раптово упиралися у величезні каменюки. Це місце ніби справжнісінький лабіринт.
Ба більше, через накопичування магії тут повно могутніх монстрів. З того, що я читав, виходило, що пройти з одного краю Континенту Демонів на інший на своїх двох знадобиться втричі більше часу, ніж щоб зробити те саме на Центральному Континентові.
Я думав, як пояснити Еріс, що попереду нас чекає довга подорож, але коли поглянув на неї, то побачив, що вона із блиском в очах озирається навколо.
– Еріс, це Континент Демонів…
– Континент Демонів! Оце так пригода буде!
Що це? Радість в її голосі? Тоді добре. Нема причини говорити про це прямо зараз і пояснювати, наскільки тут небезпечно
– Вже час, ідіть за мною.
Говорить Руїджерд, і ми починаємо рухатися через безплідні землі.
☆☆☆
Поки я спав, Еріс подружилася з Руїджердом. Вона із задоволенням розповідала про своє домашнє життя, про уроки магії та фехтування. Руїджерд говорив небагато, але висловлював інтерес до її розповіді.
Неймовірний поворот подій, чи не так? Ще вчора ввечері вона тремтіла від жаху всього лише від вигляду цього чоловіка. А зараз вона не проявляла ні краплі страху. Коли Еріс говорила, то іноді казала дуже грубі речі, що примушували мене здригатися, але Руїджерд не виглядав особливо сердитим. Здавалося, він просто ігнорував ці грубощі.
Цікаво, хто розпустив чутки, що Суперди легко виходять із себе?
Проте, у порівнянні з минулою собою, тепер Еріс може трохи читати атмосферу. Ми з Едною доклали чималих зусиль, щоб вдовбати в неї цю звичку, тому, гадаю, вона не ляпне чогось настільки жахливого, щоб довести людину до сказу. Принаймні мені б хотілося в це вірити.
Однак невідомо, які слова можуть спрацювати спусковим гачком для людини незнайомої культури. Сподіваюся, вона буде обережною.
Крім того, терпіння Еріс досить швидко вичерпувалося, тому я сподіваюся, що Руїджерд поводитиметься стримано.
І щойно я про це подумав, як Еріс роздратовано підвищила голос.
– Отже, Рудеус не твій брат?
– Звичайно, ні!
– Але у вас обох прізвище Ґрейрат, правильно?
– Так, але він мені не брат!
– Він народився від іншої матері? Чи, можливо, від іншого батька?
– Ні-ні, це не так.
– Не знаю, як людська раса сприймає такі речі, але ти маєш радіти, що твоя сім’я тут.
– Слухайте, ви неправильно зрозуміли!
– Хай там що, цінуй це.
– Е… – голос Руїджерда звучав так твердо, що Еріс аж здригнулася. – З-звичайно, я ціную…
Що ж, ми справді не брат і сестра. До того ж Еріс старша за мене.
Континент Демонів скелястий з різкими перепадами висоти. Земля тверда, суха і від найменшого руху здіймається пил. Не дивно, що демони розпочали війну, потрапивши в пастку на такій безплідній території. Рослин дуже мало. Іноді траплялися такі дивні скелі, які нагадували кактуси, і все.
– Хм. Зачекайте тут. Нікуди не рухайтеся.
Приблизно раз на десять хвилин Руїджерд казав ці слова і швидко йшов уперед. Цього разу він перестрибнув через кілька великих каменів і зник за ними.
Його фізичні дані просто неймовірні. Ґіслейн також приголомшувала, але Руїджерд перевершив би її, якби їхню спритність перевели у цифри.
Минало не більше п’яти хвилин після того, як він відходив уперед, і Руїджерд повертався.
– Перепрошую за очікування, ходімо.
Він нічого не пояснював, але від кінчиків його тризуба відчувався слабкий запах крові. Швидше за все, Руїджерд розбирався з якимись монстрами, що були в нас на шляху. Якщо я правильно пригадую, у словнику Роксі було написано, що червоний коштовний камінь в лобі Супердів відіграв роль радара.
Завдяки каменю він виявляв потенційні загрози й атакував монстрів до того, як вони помічали нас, і миттєво їх перемагав.
– Хей! Чим ви там займалися? – прямо спитала Еріс.
– Розбирався з монстрами попереду. – Просто відповів Руїджерд.
– Звідки ви знаєте, що вони там, якщо ви їх не бачите?
– Я можу їх бачити. – Каже Руїджерд, зачісуючи пальцями волосся на бік. На його лобі тепер добре виднівся червоний коштовний камінь.
На мить Еріс відчула тривогу, побачивши камінь, але той виглядав таким красивим, що вона швидко забула про тривогу, зацікавлено роздивляючись коштовність.
– О, це зручно!
– Так, часом це зручно, але я частенько думаю, що краще не мати чогось подібного.
– Тоді я можу його забрати, якщо він вам не потрібен! Я можу його відірвати!
– Боюся, це не так просто. – Руїджерд криво посміхається.
Ого, Еріс почала жартувати… ум, це ж був жарт, так?
– Точно, я чув, що монстри на Континенті Демонів дуже сильні.
– Не у цій місцевості. Просто ми далеко від головної дороги, тому їх доволі багато.
Справді багато. Руїджерд відходив уперед кожні десять хвилин. У королівстві Асура, навіть коли ти подорожуєш екіпажем кілька годин, ти навряд чи зустрінеш якось монстра. Хоча у королівстві Асура лицарі та шукачі пригод регулярно займаються винищенням монстрів, але кількість зіткнень з ними на Континенті Демонів жахливо висока.
– Ви вже якийсь час б’єтеся один, як ви?
– Жодних проблем. Я розбираюся з ними одним ударом.
– Раз ви так кажете… Але якщо ви втомитеся, будь ласка, скажіть мені про це. Я можу допомогти вам, і я можу використовувати магію зцілення.
– Дитино, не хвилюйся про це. – Сказав Руїджерд, обережно погладивши мене по голові. Йому справді це подобається, еге? – Ти маєш залишатися поряд з молодшою сестрою і захищати її.
– Агов! Хто це тут молодша сестра?! Я старша за нього!
– Гм, справді? Вибач.
Руїджерд спробував погладити й Еріс по голові, але вона відмахнулася від його руки.
Бідолаха. Можливо, наступного разу пощастить.
☆☆☆
– Ми на місці.
Наша подорож зайняла близько трьох годин. Це зайняло стільки часу через перепади висот, а дорога петляла і звивалася. Проте якби ми ішли по прямій, то шлях був би не довший кілометра.
Я дуже втомився. Вчора було те саме, але я постійно відчуваю якусь млявість.
Це наслідок переміщення? Або, можливо, мені просто не вистачає витривалості. Хоча я ніколи не ігнорував тренування з Ґіслейн.
– Село! – Еріс зовсім не виглядала втомленою, зацікавлено роздивляючись село. Я трохи заздрю її витривалості.
Хоча Еріс сказала «село», але це більше схоже на поселення. Десять чи трохи більше будиночків оточені грубим парканом. Всередині також було невелике поле. Не знаю, що вони там вирощують, але сумніваюся, що вони отримають щедрий урожай. Складно повірити, що в такому місці, де немає річок, вони взагалі щось можуть вирощувати.
– Стояти!
Нас зупинили біля воріт. Біля входу стояв хлопець, що виглядав як учень середньої школи. Його синє волосся нагадало мені про Роксі.
– Руїджерде, хто це?!
Він говорив мовою Бога-Демона. Схоже, у мене немає проблем з розумінням мови на слух.
– Ці двоє з вчорашнього метеора.
– Тоді цих двох підозрілих чужинців точно не можна пускати в село!
– Що? Підозрілих? Поясни свої слова. – Руїджерд заговорив з хлопцем з похмурим обличчям. Навколо нього ніби розповсюджувалася вбивча аура. Якби він учора заговорив зі мною з таким убивчим наміром, я б утік негайно.
– Та що тут пояснювати, ти просто поглянь на них!
– Вони стали жертвами магічного лиха у королівстві Асура і їх перемістило сюди.
– Але…
– Ти хочеш залишити цих дітей напризволяще?
Руїджерд стиснув кулак. Я інстинктивно схопив його за руку.
– Він виконує свою роботу, не варто так гніватися.
– Що…?
– Я маю на увазі, що він підлеглий, тож йому складно прийняти таке рішення. Чи не краще звернутися до того, хто наділений справжньою владою?
На слові «підлеглий» хлопець нахмурився.
– Твоя правда. Роїн, поклич старосту. – Сказав Руїджерд поглянувши на хлопця похмурими очима, ніби говорячи, щоб той не марнував часу.
– Так, саме подумав, що потрібно це зробити.
Хлопець на ім’я Роїн заплющив очі. Минуло секунд десять…
– …
Що він робить? Йому потрібно поквапитися, а не спати із заплющеними очима. Він що, чекає на поцілунок?
– Руїджерде, це…?
– Міґурди можуть розмовляти одне з одним навіть якщо вони знаходяться на відстані.
– О, якщо подумати, то мій наставник говорив про це.
Точніше це було написано у книзі, яку подарувала мені Роксі. Міґурди можуть спілкуватися телепатично з рідними і друзями. Також там було написано, що вона не мала такої здібності, тому покинула село.
Бідна Роксі…
О, хвилинку, може це село племені Міґурд? Може мені варто назвати ім’я Роксі? Хоча ні, я не знаю чи пов’язана вона якось з цим поселенням. Також існував варіант, що це може призвести до негативних наслідків.
– Старійшина уже іде. – Сказав Роїн, розплющивши очі.
– Гаразд, тоді ми можемо зустріти його на півдорозі…
– Ні кроку далі!
– Ясно.
Переговори зайшли у глухий кут, навколо нас панувала незручна атмосфера. Тиша затягувалася, і Еріс смикнула мене за рукав.
– Агов, що відбувається?
О, Еріс же не розуміє мови демонів.
– Охоронець вважає нас підозрілими, тому ми чекаємо, коли прийде старійшина, щоб особисто нас перевірити.
– Га? Що в нас такого підозрілого… – Еріс хмуриться і дивиться на свій одяг. Оскільки ми їхали за місто, вона одягнула форму для тренування з мечем. Це легке вбрання. Принаймні, на мою думку, воно мало чим відрізняється від одягу Руїджерда. – Все ж добре, так?
– Що?
– Ну, не знаю, у загальному…
– Все буде добре.
– Угу…
Навіть така смілива дівчина, як Еріс, відчуває неспокій, коли справа доходить до суперечки перед воротами села. Однак щойно я сказав їй, що все буде добре, вона трохи заспокоїлася.
– Схоже, староста прийшов. – Говорить Руїджерд.
З глибини села йшов парубок з патерицею. Він виглядав досить молодо. Разом з ним ішли дві дівчинки, схожі на школярок. Гм, вони всі такі невисокі. Невже представники племені Міґурд виглядають, як школярі середньої школи, навіть коли дорослішають?
Роксі у словнику про це не згадувала… Хоча на ілюстрації вона зобразила дівчину, яка нагадувала школярку. Я тоді подумав, що це автопортрет Роксі та навіть подумав, що це досить мило, проте, можливо, це було зображення дорослого представника племені Міґурд.
Поки я думав про це, староста спілкувався з Роїном.
– Мова про цих дітей?
– Так, один із них говорить нашою мовою. Це дивно.
– Будь-хто може говорити мовою, яку він вивчив, чи не так?
– Навіщо такій маленькій людині вивчати мову Бога-Демона?!
Маю визнати, що тут Роїн має рацію. Це доволі підозріло, але староста лише поплескав його по плечу.
– Не поспішай, Роїне. Заспокойся, а я поки з ними поговорю.
Староста повільно підійшов до нас. Для початку я вирішив поклонитися. Це було типовим японським вітанням, а не жестом ввічливості аристократів Асури.
– Радий зустрічі, я – Рудеус Ґрейрат.
– О, а ти ввічливий. Я – Роккус, староста цього села.
Я глянув на Еріс. Вона не знала, що робити, побачивши перед собою людину, яка на вигляд десь її віку, але атмосфера повністю відрізнялася. Здається, вона думала над тим: прийняти свою звичну позу чи ні.
– Еріс, представся.
– Але… я… я не знаю мови.
– Просто зроби так, як тебе вчили. Я поясню йому, що ти сказала.
– Е-е… рада нашій зустрічі. Я – Еріс Бореас Ґрейрат. – Вона представилася і, після коротких вагань, зробила реверанс, як її навчали на уроках етикету.
Роккус побачив це і в його очах засвітився інтерес.
– Юна панночка також представилася?
– Так, подібним чином ми вітаємося на нашій батьківщині.
– Але її дії відрізнялися від твоїх.
– Вітання відрізняється у виконанні чоловіків і жінок.
Після цього Роккус кивнув, і поклонився Еріс, наслідуючи мій приклад:
– Роккус, староста цього села.
Еріс злегка нахилила голову, збентежено глянувши на мене.
– Що він сказав, Рудеусе?
– Що його звуть Роккус і він староста цього села.
– О, с-справді? Кхм, хм, що ж, добре, він зрозумів твої слова. – Еріс полегшено усміхнулася.
Гаразд, із вступом закінчили, переходимо до справи:
– Чи дозволите ви нам увійти до вашого села?
– Хмм… – Замість відповіді Роккус уважно роздивлявся мене.
Ой, ні, не варто так дивитися. Від такого уважного погляду, може виникнути бажання зняти одяг…
Погляд Роккуса зупинився на моїх грудях.
– Звідки в тебе цей кулон?
– Це подарунок від мого наставника.
– І як звуть твого наставника?
– Її ім’я Роксі. – Слухняно відповів я. Все ж таки, це ім’я мого шановного наставника. Нема потреби його приховувати.
– Що ти сказав?! – вигукнув Роїн. Він швидко підійшов до мене і схопив за плечі. – Щ-щ-щойно ти сказав Роксі?!
– Так, це ім’я наставника…
Краєм ока я помітив, що Руїджерд стиснув кулак. Я спіймав його погляд і легенько похитав головою. На обличчі Роїна не було гніву, на його обличчі було хвилювання.
– Де… Де Роксі зараз?!
– Що ж, ми з нею давно не бачилися…
– Скажи мені! Роксі… Роксі – моя дочка!
Вибачте, що?
– Перепрошую, здається, я неправильно щось почув.
– Роксі – моя дочка! Вона ще жива?!
О, то мені не почулося. Я з першого разу все почув правильно. Але тепер мене цікавить скільки йому років. Він виглядає, як школяр середньої школи. Якби мені сказали, що він молодший брат Роксі, я б повірив, але он воно як все обернулося. Гм.
– Скажи мені, вона покинула село двадцять років тому, і відтоді я нічого про неї не чув!
Очевидно, Роксі втекла з дому і не надсилала батькам жодної звістки. Я нічого про це не чув… але моя наставниця не любила говорити про особисте.
Хвилинку. Двадцять років тому? Хаа? Тоді скільки Роксі зараз років?
– Будь ласка, не мовчи, скажи вже щось.
О, перепрошую.
– Зараз вона…
Тут я зрозумів, що він досі тримає мене за плечі мертвою хваткою. Виглядає так, ніби він погрозами вибиває з мене інформацію. Це надає нашій розмові зовсім іншого відтінку. Виглядає так, ніби я здався під натиском насильства. У такому випадку, він ще має розбити мій комп’ютер, побити мене й облити брудною лайкою.
Я маю проявити тут тверду позицію. А то Еріс може почати хвилюватися.
– Перед цим, будь ласка, дайте відповідь на моє запитання. Скільки років зараз Роксі?
– Га? Років? Просто дай…
– Це важливо! А також розкажіть, будь ласка, яка тривалість життя у Міґурдів.
Так, це те, що я точно повинен знати.
– Е… гаразд. Цього року Роксі виповнилося… сорок чотири роки. Живемо ми близько 200 років. Якщо ми, звичайно, не помремо від якоїсь хвороби.
О, то ми одного віку! Відчуваю щастя від цієї новини.
– Он як… О, так, і відпустіть мене, будь ласка.
Нарешті Роїн відпустив мене. Чудово, тепер ми можемо поговорити.
– Шість місяців тому Роксі була у королівстві Шірон. Особисто ми не зустрічалися, але обмінювалися листами.
– Листами…? Вона може писати мовою людей?
– Так, вона досконало знала мову людей ще при нашій першій зустрічі, яка відбулася сім років тому.
– С-справді… то в неї все гаразд?
– Ну, якщо вона, звісно, не захворіла або не постраждала від нещасного випадку, але наскільки я знаю, вона була в порядку.
Щойно я сказав це, як Роїн опустився на коліна. Від полегшення у нього виступили сльози на очах.
– Зрозуміло… з нею все добре… все добре… ха-ха… яке полегшення.
Добре для вас, тестю. Але побачивши цю сцену, я не міг не подумати про Пола. Чи плакатиме він, коли почує, що я в безпеці? Потрібно якнайшвидше надіслати листа до села Буена.
– То що, пустите нас у село? – звертаюся до Роккуса, відволікшись від заплаканого Роїна.
– Звичайно. Ми не можемо зневажити людину, яка повідомила таку радісну новину про Роксі.
Кулон, який мені подарувала наставниця, проявив себе якнайкраще.
Можливо, варто було показати його з самого початку? Хоча ні, все залежало від того, в який бік би повернулася розмова, вони могли б подумати, що я вбив Роксі та забрав кулон. Очевидно, що демони живуть довго. І, схоже, багато з них виглядали молодшими або старшими за свій вік. Іншими словами, моя зовнішність не захистить мене тут від підозр. Все-таки в десятирічному тілі душа людини, якій старше 40 років. Я можу викликати підозри.
Мені потрібно бути обережнішим. Принаймні постаратися поводитися по-дитячому.
Ось там ми зайшли в село племені Міґурд.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥