Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут
Особливу подяку за появу перекладу цієї лайтновели та за опис до неї висловіть Kiltavik ワィタリ.
Розділ 4. Причини для довіри
Якби мені знадобилося описати село племені Міґурд двома словами, то ось вони: надзвичайна бідність.
Господарств трохи більше десяти. Форму будинків важко описати. Виглядало так, ніби вони копали землянку, а потім закривали дірку панциром черепахи. З першого погляду зрозуміло, що технології будівництва у королівстві Асура вищі, ніж тут. Однак навіть якби сюди запросили будівельників з Асури, вони б нічого не могли зробити через брак деревини й інших будівельних матеріалів.
Поле, яке я помітив, коли був зовні, рівномірно засаджене рослинами зі зморщеним листям. Здається, що вони от-от зачахнуть. Виглядає дещо гнітюче. У словнику мови Бога-Демона, складеному Роксі, було небагато деталей про сільське господарство. Була лише коротка примітка, що овочі в них гіркі й несмачні, чи щось таке.
По краю поля росли зловісні квітки з зубами, схожі на квіти з гри Маріо. Але ці виглядали реальними, і, здається, це більше тварини, вони досить виразно скреготали зубами. Це, очевидно, захист від звірів, що могли влізти на поле.
На краю села дівчата, які виглядали ніби учениці середньої школи, щось робили біля вогнища. Це виглядало, як шкільна поїздка в ліс або щось схоже, однак дівчата насправді займалися приготуванням їжі. Приготувати все в одному місці, а потім поділити між усіма.
Чоловіків навколо мало. Є діти, але дорослих, як Роїна, що стояв біля воріт, і старости, не видно. Схоже, чоловіки з цього поселення пішли на полювання, а жінки займалися домашніми справами.
– А що тут можна вполювати?
– Монстрів.
Ця відповідь, ймовірно, точна, але їй бракує деталей. Це як запитати в рибалки, що він може зловити, а той у відповідь каже рибу. М-м, гадаю, потрібно задати уточнююче запитання.
– Гмм. А ці панцири на будинках теж від монстрів?
– Вони належали великим сухопутним черепахам. Її панцир міцний, а м’ясо смачне. А сухожилля ідуть на тятиви.
– В основному ви полюєте на них?
– Так.
Смачне м’ясо, так? Мені дещо важко уявити черепаху такого розміру. Панцир з найбільшого будинку здається десь метрів двадцять. Поки я думав над цим, Руїджерд і Роккус зайшли саме в той найбільший будинок. Здається, ці речі не змінюються в жодному світі: будинки старост завжди найкращі.
– Перепрошу за вторгнення.
– Д-дякую, що запросили нас…
Ми з Еріс проговорюємо відповідні чемності й заходимо всередину.
– Ого…
Всередині будинок виявився просторішим, ніж здавалося ззовні. Долівка вкрита хутром, а стіни завішані барвистими гардинами. У центрі приміщення розмістилося вогнище, де горів маленький вогонь, що яскраво освітлював все навколо. У будинку немає окремих кімнат чи перегородок. Вірогідно, вночі вони сплять навколо вогнища, загорнувшись у хутро.
На стінах також висіли мечі та луки, явно говорячи, що це мисливське плем’я.
Дві дівчини, які слідували за старостою, до будинку не зайшли.
– А тепер розкажи мені вашу історію. – Каже Роккус, сідаючи біля вогнища.
Руїджерд сів навпроти нього, я примостився біля Суперда, схрестивши ноги. Коли я глянув на Еріс, то помітив, що вона завмерла на місці, ніби не знаючи, що робити.
– Ми навіть у будинку будемо сидіти на землі?
– Ми сиділи на підлозі на уроках фехтування, правильно?
– Т-так, це правда.
Еріс не з тих, кого збентежить сидіння на землі, але її, швидше за все, збиває з пантелику розрив між тим, що вона вивчила на уроках етикету, і реальною ситуацією тут. Побачивши, як Еріс сідає на долівку, відчуваю певне занепокоєння, що вона може забути про манери, коли ми повернемося додому… Відчуваючи легку тривогу, повертаю обличчя до старости.
☆☆☆
Перш ніж говорити про нинішню ситуацію, я почав з того, що назвав своє ім’я, сказав про вік, чим займаюся і де проживав. Потім пояснив, що є наставником Еріс, а вона сама дитина знатного роду. Після чого розповів, що нас раптово перенесло на Континент Демонів, але я не знаю, чому це сталося.
Я вирішив не згадувати про Бога Людей. Не знаю, ким він являється для демонів. Якщо його вважають злим богом, то це може спричинити для мене проблеми.
– …якось так.
– Гм. – Протягнув Роккус, погладжуючи підборіддя із задумливим виразом обличчя, він виглядав як школяр, що зіткнувся зі складною проблемою. – Ясно…
Поки ми чекали на рішення, я помітив, що голова Еріс почала хилитися. Ще якийсь час тому вона здавалася повною силою, але зрештою навіть її виснажила така дивна мандрівка. Здається, Еріс не спала минулої ночі. Схоже, дівчина досягнула своєї межі.
– Еріс, я подбаю про розмову. Чому б тобі не поспати?
– …і як мені це зробити?
– Гадаю, ти можеш закутатися у це хутро.
– Але тут немає подушок.
– Можеш використати мої коліна. – Кажу всміхаючись у стилі Анпанмена і плескаю себе по стегну.
– І щ-що це означає…?
– Можеш використати мої коліна як подушку.
– …О? Дякую.
У звичайних умовах Еріс здійняла б галас від такої пропозиції, але, схоже, вона майже на межі сну, тому без вагань поклала голову мені на коліна. На мить її обличчя напружилося, а кулаки стиснулися, але щойно вона заплющила очі, як швидко розслабилася і заснула. Схоже, Еріс повністю виснажена.
Я ніжно погладив руде волосся дівчини, і вона трохи поворухнулася, поки спала. Хе-хе-хе.
Раптом я відчув на собі чийсь погляд.
– …щось не так?
Роккус дивився на мене з усмішкою. Трохи бентежно.
– Схоже, ви добре ладнаєте.
– Ну, це так.
Однак доторки все-таки заборонені. Юна панночка має тверде уявлення про власні межі, я це поважаю і не збираюся ними нехтувати.
– Отже, як ви двоє збираєтеся повернутися додому?
Староста поставив те саме запитання, що і Руїджерд.
– Ми будемо подорожувати пішки, по дорозі заробляючи собі на життя.
– Думаєш, двоє дітей зможуть заробити собі на життя?
– Ні, по суті, я сам планую зайнятися заробітком грошей. – Таку справу не можна залишити на вперту, але наївну Еріс, яка зростала в захищеному домі. Хоча я не так вже багато знаю про цей світ, тож, мабуть, мене можна вважати таким самим.
– Вони не будуть самі. Я піду з ними. – Втрутився Руїджерд.
Він видається надійним супутником, але проблема з Богом Людей досі нависає над нами. Я дуже хочу йому довіряти, але ліпше нам розійтися тут. Він цілком може виявитися бомбою уповільненої дії.
Однак… як мені сказати ні?
Щойно я подумав про це, як Роккус несхвально сказав:
– І як ти плануєш це зробити, Руїджерде?
– Я захищатиму цих двох і безпечно відправлю їх додому. – Дещо роздратовано відповів Руїджерд.
Роккус зітхнув, почувши його відповідь.
– Однак, ти навіть у місто зайти не можеш, чи не так?
– Е…
Га? Не може зайти в місто?
– Подумай, що буде, якщо ти з цими дітьми підеш до міста? Невже ти забув, що сталося сто років тому, коли охорона прогнала тебе і навіть був сформований загін для полювання.
Сто років тому?
– Так, але… я можу почекати їх за містом.
– А якщо з ними щось станеться у місті? Ти не зможеш так їх захистити.
Руїджерд скрипнув зубами на те, як Роккус роздратовано хитнув головою.
Супердів ненавидять. Таке саме почуття панує і на Континенті Демонів. Однак чи не занадто формувати загін, щоб уполювати одного чоловіка? Виглядає так, що його сприймають за якось монстра.
– Якщо з ними щось станеться всередині міста…
– Якщо так станеться, то що ти зробиш?
– Я піду їх рятувати, навіть якщо мені доведеться вбити всіх у місті. – Його погляд смертельно серйозний. Він не перебільшував, а прямим текстом говорив те, що може зробити.
– Коли справа доходить до дітей, ти дієш абсолютно нерозсудливо… Якщо подумати, ти вперше заслужив нашу довіру, коли врятував дитину, на яку напали монстри, правильно?
– Так.
– Це було п’ять років тому, еге? Як швидко летить час…
Староста зітхає і хитає головою. Я знаю, що він на моєму боці, але його поведінка викликає в мене роздратування. Збоку це виглядає так, ніби школяр глузує з дурості дорослих.
– Але чи зможеш ти досягнути своєї мети таким жорстокими методами?
– Ум… – Руїджерд нахмурився.
О, то у нього є мета.
– А що це за мета? – я питаю, вирішивши втрутитися в їхню розмову.
– Вона дуже проста. Він хоче переконати всіх, що Суперди не є кровожерливими монстрами.
Я мало не сказав уголос, що це неможливо. Дискримінацію та упередження не можна подолати силами однієї людини. Одна дитина нічого не зробить із цькуванням у класі. До того ж упередження щодо племені Суперд пустило коріння по всьому світу. Взяти хоча б Еріс, ця хоробра дівчинка тремтіла від жаху, вперше побачивши Руїджерда. Як переконати всіх, хто думає, що Суперди істинне зло, в тому, що це не так?
– Але це правда, що Суперди на війні нападали на всіх: і на союзників, і на ворогів?
– Це не!..
– Чутки, звичайно, виходять з-під контролю, але, мабуть, є вагома причина, чому Супердів бояться…
– Ні! Це не так! – Руїджерд хапає мене за сорочку.
Він дивиться на мене і його очі заповнені гнівом. Мене сильно трясе. От чорт…
– Це все змова Лапласа! Суперди не монстри якісь!
Щ-щ-що за чортівня? Припини, ти мене лякаєш. Я не можу стримати тремтіння. Що ще за змова? Типу це якась теорія змови, чи що? Лаплас, це ж той чувак, що жив 500 років тому, так?
– І щ-що ж зробив Лаплас?
– Він зрадив нашу вірність!
Хватка на сорочці ослабла, я легенько поплескав Руїджерда по руці й він негайно мене відпустив.
– Він… цей виродок…! – його руки тремтять від люті.
– Можете розповісти мені більше про цю історію?
– Це довга розповідь.
– Я не проти її послухати.
Те, що мені розказав Руїджерд, було історією, що лишилася за лаштунками цього світу.
☆☆☆
Бог-Демон Лаплас. Герой, який об’єднав демонів і відвоював у людей права демонів. Плем’я Суперд стало під знамена Лапласа одним із перших. Крім високої спритності та неймовірних бойових умінь, вони володіли дивовижною здібністю відчувати живих істот навколо себе. Завдяки сьому Суперди стали одним з особливих загонів Лапласа, що відповідали за раптові та нічні атаки. Оскільки «третє око» на їхньому чолі схоже на радар, їх неможливо заскочити зненацька, а їхні раптові атаки завжди проходили успішно.
Іншими словами, вони були елітними воїнами. В ті часи на Континенті Демонів назву племені Суперд промовляли з трепетом і повагою.
Однак у розпал нападу Лапласа дещо сталося.
Щойно почалося вторгнення на Центральний Континент, Лаплас прийшов до своїх воїнів зі зброєю. Він тримав у руках те, що пізніше назвуть Списом Диявола. Лаплас запропонував цю зброю як подарунок. Вони дуже нагадували списи-тризуби племені Суперд, але мали чорний колір і справляли зловісне враження.
Ясна річ, серед воїнів були ті, хто виступив проти. «Спис – це дух племені Суперд, ми не можемо відкинути нашу зброю і використовувати щось інше». Однак це був подарунок від їхнього володаря Лапласа, тому зрештою лідер воїнів Руїджерд наказав усім використовувати подаровані списи. Щоб показати таким чином свою вірність Лапласу.
– Га? Лідер Руїджерд?
– Так, у той час я був лідером воїнів племені Суперд.
– …скільки вам зараз років?
– Я припинив рахувати, коли досягнув 500.
– Он як… – у словнику Роксі була згадка, що Суперди можуть жити так довго? Хоча не до цього зараз.
Воїни племені Суперд залишили свої списи в якомусь місці та почали користуватися Списами Диявола. Ця зброя була дуже сильна. Воїни Суперди стали ще сильнішими, магія людей зводилася нанівець, а їхні почуття ще більше загострилися. Що робило їх майже непереможними.
Однак в результаті цього плем’я Суперд поступово перетворювалося на істот, яких пізніше назвуть «кровожерливими демонами». Що більше їхні списи пили крові, то сильніше душі власників занурювалися у темряву.
Вони цього не відчували, бо кожен воїн поступово втрачав розсудливість, тож ніхто не помічав змін ні у собі, ні в тих, хто поряд.
І з часом це призвело до трагедії.
Воїни Суперди в якийсь момент втратили здатність розрізняти де союзники, а де вороги. Вони атакували всіх без розбору. Чоловіків, жінок; вік не мав значення, вони не проявляли милосердя навіть до дітей, безжально вбиваючи всіх.
Руїджерд досі чітко пам’ятає, що тоді відбувалося.
В якийсь момент демони почали говорити, що Суперди – зрадники, тоді як люди говорили, що Суперди – кровожерливі монстри.
Руїджерд з іншими в той час радісно посміхалися, слухаючи ці слова. Вони вважали це похвалою.
Суперди були оточені ворогами, але Списи Диявола зробили їх дуже могутніми. Вони билися з такою силою, що один воїн міг перемагати невеликі армії. Суперди стали найстрашнішою бойовою групою у світі. Однак це не означає, що вони не зазнавали втрат. І люди, і демони билися проти них, вони воювали і вдень і вночі. Поступово їхня кількість почала зменшуватися.
Проте вони не сумнівалися у шляху, який обрали. Думка загинути на полі бою п’янила їх до божевілля.
У розпалі всіх цих подій, вони почули новини про те, що на одне з сіл Супердів напали. Точніше на місце, де народився і жив Руїджерд. По суті, це була пастка, яка мала привести їх усіх до загибелі, але на той час не залишилося нікого, хто міг би тверезо мислити.
Воїни племені Суперд повернулися додому та напали на власне село.
Все дуже просто, вони побачили живих істот, а значить, їх потрібно вбити.
Руїджерд убив власних батьків, дружину, сестер і навіть власну дитину. Його сина з малечку добре навчали, щоб він у майбутньому міг стати воїном племені Суперд. Ясна річ, що цей смертельний бій йшов не на рівних, але в кінці хлопцю вдалося зламати чорний спис.
На цьому приємний сон закінчився, і почався кошмар.
У роті Руїджерда щось хруснуло. Зрозумівши, що це був палець його сина, Руїджерда вирвало. Спочатку він подумав про самогубство, але швидко відкинув цю думку. Він мав дещо зробити, перш ніж померти.
Є ворог, якого він має знищити за будь-яку ціну.
До цього моменту село племені Суперд оточила армія демонів, які мали їх знищити. Залишилося лише десять воїнів. Коли вони вперше отримали Списи Диявола, то їх було майже 200, але тепер із тих хоробрих і сміливих воїнів залишився десяток. Десять воїнів у поганому стані. Хтось втратив руку, хтось око, хтось втратив коштовність на лобі. Вони всі були в ранах і синцях, але продовжували з войовничими виразами дивитися на каральну армію майже в тисячу осіб.
Вони збиралися померти. І це була б марна смерть.
Спочатку Руїджерд забрав списи у своїх товаришів і зламав їх. Вони один за одним приходили до тями та заціпеніло озиралися. З їхніх очей полилися нестримні сльози через втрату рідних. Однак ніхто не просив повернути їх до солодкого трансу забуття. Серед них не було таких слабаків. Вони всі, як один, поклялися помститися Лапласу. Ніхто не звинувачував Руїджерда в тому, що сталося. Вони більше не були кровожерливими вбивцями, але вони тепер також і не були гордими воїнами.
Вони були знищеними демонами, що прагнуть помсти.
Руїджерд не знає, що сталося з тими десятьма, але думає, що, швидше за все, вони загинули.
Без сили Списів Диявола плем’я Супердів мало чим відрізнялося від інших. Вони були трохи сильнішими воїнами, але це і все. До того ж вони не мали при собі звичних списів-тризубів, тому вимушені були використовувати зброю інших. З чужою зброєю в руках важко вижити в бою, однак Руїджерд якимось дивом прорвався крізь облогу і втік. Він був напівживий, три дні та три ночі воїн провів на межі життя і смерті.
Єдине, що він мав при собі, це тризуб сина. Сина, який заплатив своїм життям, щоб зламати Спис Диявола і врятувати батька.
Зрештою після кількох років переховувань йому вдалося помститися.
Коли троє героїв билися з Богом-Демоном Лапласом, він також доєднався до битви, щоб завдати удару по ненависному ворогові.
Однак перемога над Лапласом не змивала скоєних гріхів.
Плем’я Суперд переслідували. Кілька поселень, крім того, що було знищене руками Руїджерда, спустіли через нападки. Щоб дати змогу їм втекти, Руїджерду доводилося вбивати інших демонів.
Переслідування Супердів після війни було неймовірно жорстоким, тому Руїджерду доводилося реагувати відповідно.
Він сказав, що за останні 300 років не зустрів жодного іншого представника племені Суперд на Континенті Демонів. Йому невідомо чи плем’я повністю винищено, чи декому вдалося врятуватися та облаштувати село в таємному місці.
– В усьому винен Лаплас, але я також несу відповідальність за ганебну славу, яку зробив своєму народові. Навіть якщо я останній, я хочу розповісти правду.
Сказавши так, Руїджерд замовк.
☆☆☆
Його розповідь була простою і відвертою. Він не намагався зіграти на наших почуттях. Однак я відчував смуток, злість, безпорадність, гнів і гіркоту в Руїджердові. Правда це чи вигадка, з залученням чудових акторських здібностей, але я відчув до нього повагу.
– Яка жахлива історія…
Якщо Руїджерд говорить правду, то це помилка називати Супердів кровожерливими монстрами, бо така їхня суть. Незрозуміло, навіщо Лаплас дав їм Списи Диявола. Можливо, думаючи про те, що буде після війни, він планував перетворити плем’я Супердів на цапів-відбувайлів, на яких можна скинути провину за будь-які злочини, скоєні під час війни.
Лаплас вчинив дуже підло.
Плем’я Суперд було абсолютно вірним йому. Якби він захотів, вони б віддали життя за його наказом. Діяти так, як він, взагалі безглуздо.
– Гаразд, я допоможу вам, чим зможу.
Десь усередині пролунав голосок іншого мене. Ти справді можеш це зробити? Чому б тобі не подумати про себе спочатку, а не про інших? Навіть якщо ти викладатимешся на повну, ця подорож буде складнішою, ніж ти думаєш.
Однак від цього на моєму роті не з’явився замок.
– У мене немає жодних ідей, але, можливо, якщо на вашому боці буде дитина людської раси, то це призведе до якихось змін.
Звичайно, справа не тільки в співчутті та доброзичливості. Також тут присутній чистий розрахунок. Якщо його розповідь чиста правда, то Руїджерд – сильний воїн, на одному рівні з легендарними героями. Він пропонує захистити нас, тож принаймні в дорозі ми з Еріс не загинемо від нападу випадкового монстра.
Якщо він буде з нами, то це означає, що ми будемо в безпеці за межами міста, але ситуація буде дещо проблемною, коли ми потрапимо до міста. Однак якщо вдасться усунути проблему з відвідуванням міст, то поряд з нами буде могутній союзник. Він сильний, а також його не можна заскочити зненацька чи раптово напасти вночі. Шанси постраждати від бандитів або кишенькових злочинів значно зменшуються.
Плюс ще одне. Хоча це чисто інтуїція і немає під собою підґрунтя, але він виглядає чоловіком, який не вміє брехати. Гадаю, Руїджерд заслуговує на довіру.
– Обіцяю зробити все, що зможу.
– А, так. – Руїджерд виглядав здивованим.
Невже це через те, що з моїх очей зникла підозрілість?
Що ж, неважливо. Я вирішив тобі довіряти, ясно? Ця історія мене полонила. Коли я жив у минулому світі, то сміявся з подібних історій, від яких сльози наверталися на очі. Але ця мене зачепила. Навіть якщо він обманув, то я вирішив, що хай буде так. Один раз побуду довірливим дурником.
– Однак плем’я Суперд справді…
– Все гаразд, пане Роккусе, я щось придумаю. – Руїджерд захищатиме нас за межами міст, а ми захищатимемо його всередині міст. Це взаємовигідні стосунки. – Руїджерде, вирушимо взавтра. Радий, що ви будете з нами.
У цій ситуації лише одне викликало занепокоєння. Те, що я діяв відповідно до бажання Бога Людей.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
Анпанмен – герой японської серії дитячих книжок, написаних Янасе Такаші, випуск тривав з 1973 року і до смерті автора в 2013 році. Ця серія була адаптована в аніме Soreike! Anpanman (それいけ! アンパンマン, Let’s Go! Anpanman), аніме є одним з найпопулярніших аніме-серіалів для маленьких дітей.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥