Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут
Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Alastor, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz.
Розділ 10. Дорога Святого Меча
На передодні того дня, коли ми мали покинути село Дордія, Еріс і Мінітона посварилися. Зайве і говорити, що Еріс здобула переконливу перемогу. Звичайно, вона це зробила. Еріс була на тому рівні, що не поступалася на тренуваннях Руїджерду. Крім того, опонентом була молодша дівчина, яка не проходила жодних тренувань, її навіть за суперницю не можна вважати. Це більше нагадувало, як сильний знущається зі слабшого.
Гадаю, я мав би принаймні сказати Еріс про це. Я знаю, що вона така людина, але їй уже майже чотирнадцять років. Хоча технічно вона була ще дитиною, але Еріс досягнула того віку, коли не можна бити всіх без розбору.
Проте, що я мав сказати?
Досі я ніколи не заважав Еріс битися. Зазвичай я залишав на Руїджерда ситуацію з її суперечками і бійками у гільдії шукачів пригод. То що тепер я міг сказати? Чи варто сказати їй про різницю між шукачкою пригод і сільською дівчиною?
– Н-ні, це Тона винна, – сказала Терсена.
За її словами, тепер, коли сезон дощів закінчився, Еріс сказала, що покине село, і Мінітона спробувала її зупинити. Еріс, схоже, була рада, що Мінітона хотіла, аби вона залишилася, але Еріс пояснила, чому вона має продовжити подорож і зазначила, що прохання Мінітони було егоїстичним. Зазвичай з Еріс все навпаки.
Після цього вони деякий час говорили. Спочатку вони були спокійними, але незабаром їхня суперечка розпалилася. Мінітона почала говорити неприємні речі. Для нас з Ґіслейн теж знайшлося кілька образливих слів. Хоча Еріс виглядала роздратованою, та все ж вона стримувалася і спокійно відповідала.
Зрештою першою ударила Мінітона. Саме вона почала бійку з Еріс. Це хоробрий вчинок. За це вона заслуговує на повагу. Я б точно не став цього робити. Однак Еріс не поступилася і відповіла ударом на удар. Як і очікувалося, вона безжалісно побила Мінітону.
– Еріс.
– Що?!
Я зупинився, щоб ретельніше розглянути ситуацію. Для початку Мінітона мала знати, що програє бій, але вона все одно розпалилася і почала кидатися образами. Навіть після того, як Еріс здобула перемогу, вона не відступала. Навіть дорослим буває непереливки, коли вони стикаються з Еріс, тож Мінітона досить вольова дівчина.
Тому…
– Ти стримувалася, еге? – спитав я.
– Звичайно…
Сказавши це, Еріс відвернулася від мене. Раніше вона не проявляла милосердя до тих, хто виступав проти неї, навіть якщо це хтось молодший за неї. Я добре про це знаю.
– Зазвичай ти дієш жорстокіше, чи не так?
– Ну… ми ж друзі.
Коли я подивився на обличчя Еріс, то побачив, що вона стиснула губи і виглядала ніяково.
Хм. Здається, вона трохи шкодує, що вдарила Мінітону. Такого з Еріс ще не траплялося. Можливо, вона трохи подорослішала за ці три місяці. Еріс здатна нормально дорослішати навіть коли я за нею не спостерігаю. У такому випадку я мав сказати лише одне.
– Тобі краще помиритися з нею перед тим, як ми завтра поїдемо.
– …Не хочу.
Ще дитина, га?
☆☆☆
В останній день ми були зайняті підготовкою до від’їзду, тому я не зустрів Священного Звіра. Натомість до мене посеред ночі навідалося двоє відвідувачів.
– А! – пролунав тихий крик, який супроводжувався гучним тріском.
Цих двох звуків було достатньо, щоб мене розбудити. Я сів і взявся за посох, що був неподалік, та подумав, що останнім часом надто розслабився. Аура нічного відвідувача була надто жалюгідною для злодія. Руїджерд мав помітити його задовго до того, як він прокрався сюди. Однак Руїджерд нічого не сказав.
– Терсено, поводься тихіше, няв.
Я поклав посох. То ось чому Руїджерд мовчав.
– Вибач, Тоно, надто темно.
– Якщо примружити очі, то все видно, ня… ай!
Ще один гучний звук удару.
– Тоно, ти ціла?
– Боляче, няв…
Можливо, вони намагалися говорити пошепки, але їхні голоси були досить гучними, щоб я чітко їх чув. Яка у них мета? Гроші? Слава? Можливо, вони націлилися на моє тіло?
Жартую, звичайно. Очевидно, їм потрібна Еріс.
– А тут, няв?
– Нюх-нюх… ні, це не вона.
– Не хвилюйся, няв. Вони, мабуть, сплять, няв.
Дівчата зупинилися перед моїми дверима, почулося клацання і вони зайшли всередину. Вони обережно озиралися навколо, коли я сів на ліжку очі однієї з них зустрілися з моїми.
– Няв…!
– Що таке, Тоно? О…!
Це були Мінітона і Терсена. Кожна одягнута в тонку шкіряну сукню, на спині була дірка, завдяки якій вони вільно махали хвостами. Вони носили одяг для сну, яким користуються звіролюди, і цей одяг дуже милий.
Я говорив якомога тихіше:
– Що ви тут робите пізно вночі? Кімната Еріс поруч.
– Ви-вибач, няв… – сказала Мінітона і спробувала зачинити двері, аж раптом вона зупинилася. – Якщо подумати, я тобі ще не подякувала, няв.
– Е, Т-Тоно?
Мінітона сказала так, ніби щойно згадала про це і зайшла до кімнати. Терсена боязко йшла позаду неї.
– Дякую, що врятував нас, няв. Мені сказали, що я могла померти, якби ти не використав магію зцілення, няв.
Мабуть, це було правдою. Її травми були досить небезпечними. Принаймні вони були настільки серйозними, що я б на її місці сильно постраждав. Мене справді вразило її безстрашне ставлення.
– Жодних проблем, – сказав я.
– Завдяки тобі на мені жодних шрамів, ня.
Сказавши це, Мінітона задерла поділ сукні і показала свої красиві голі ноги. Однак в кімнаті було темно, тож я не побачив, що між ними. Я нічого не побачив, хоча дуже хотів. Пані Кішіріко, чому у вас немає магічних очей, які б дозволяли бачити у темряві?
– Тоно, це непристойно…!
– Він принаймні раз бачив все раніше, тож все нормально, няв.
– Але дядько Ґюс сказав, що у чоловіків з раси людей довгий шлюбний період, тож якщо ти підійдеш до них необережно, вони нападуть на тебе.
Довгий шлюбний період? Як грубо. Хоча не те щоб це було неправдою.
– Крім того, якщо він відчує збудження, якщо побачить моє тіло, то це хороший спосіб подякувати… няв?! Холодно!
– Це тому, що ти задерла сукню!
У цей момент я не дивився на ноги Мінітони. Мене пробив холодний піт і я охопив пальцями посох, який лежав поряд. Злий, убивчий намір сочився із сусідньої кімнати.
– К-кхем. Я приймаю твою подяку. Еріс у сусідній кімнаті, можете йти.
Правильно, вона ще дитина, але вона не повинна так безтурботно показувати своє тіло. Виникнули б проблеми, якби якийсь хворий збоченець намагався програти з нею в лікаря.
– Гаразд. Але я справді вдячна, няв.
– Щиро дякую, – додала Терсена.
Вони обидві схилили голови і вийшли з кімнати.
Через хвилинку я навшпиньки перетнув кімнату і приклав вухо до стіни. Я почув, як у сусідній кімнаті Еріс сказала похмурим голосом: «Що?».
Я буквально побачив її у звичній позі зі схрещеними на грудях руками. Голоси Мінітони і Терсени було важче почути. Можливо, голос Еріс був надто гучний? Я нервово прислухався, але поступово голос Еріс ставав спокійнішим. Схоже, все нормально. Я відчув полегшення і пішов спати.
Здається, дівчата проговорили всю ніч. Я поняття не мав про що вони говорили. Мінітона і Терсена не надто добре володіли мовою людей. А Еріс, хоча трохи вивчила мову Звіробога, не настільки добре нею володіла, щоб підтримувати розмову. Я хвилювався, чи змогли вони обговорити все як слід, але коли наступного дня прийшов час попрощатися, Еріс тримала Мінітону за руку, а коли вони обіймалися на їхніх очах були сльози.
Схоже, вони змогли помиритися. Я радий.
☆☆☆
Дорога Святого Меча – це шлях, який прорізає Великий ліс прямою лінією. Цю дорогу колись створив святий Міліс, тож вона просякнута магічною силою. Попри те, що землі навколо були затоплені водою, сама дорога була абсолютно сухою. Здається, на ній не з’являлося жодного монстра. Відтепер ми подорожуватимемо кінним екіпажем, який нам подарувало плем’я Дордія. Ним ми відправимося на південь.
Звіролюди підготували все необхідне для подорожі. Карету, коня, продукти і гроші для подорожі. Завдяки цьому ми могли негайно відправитися до столиці Міліса, без потреби повертатися до порту Зант.
Настав час вирушати! Принаймні так мало би бути, але в цей момент до нас підійшов чоловік із мавпячим обличчям.
– О, це просто ідеальний час. Я тільки подумав, що потрібно повернутися до Міліса. Будь ласка, підвезіть мене. – Сказав новачок і безсоромно заліз в екіпаж.
– О, це ти, Ґісе?
– Ти теж їдеш?
Еріс і Руїджерд не були роздратовані його появою, як я. Коли я запитав, чи вони знають його, з їхньої відповіді вийшло, що він повільно зближувався з ними, а я цього не помітив. Він спілкувався з Еріс, Мінітою і Терсеною та обмінювався з ними кумедними анекдотами. Також він приєднувався до балачок Густава і Руїджерда, і говорив відповідно до атмосфери. Ґіс успішно поладнав з Еріс і Руїджедом, а я нічого не помітив. І ці двоє легко його прийняли. Що? Невже вони зрадили мені з Ґісом?!
– Гаразд, тоді їдемо! – голосно сказав Руїджерд і карета зрушила з місця.
Ми помахали на прощання звіролюдам, які зібралися нас проводжати. Було трохи зворушливо бачити, як Еріс зі сльозами на очах дивилася на Мінітону й інших.
Та все ж на моєму серці лежала тінь тривоги. І це точно провина Ґіса. Якщо він хотів поїхати з нами, то мав сказати про це від самого початку. Не потрібно докладати стільки зусиль і підбиратися до нас за моєю спиною. Я б не відмовив йому, якби він мене попросив. А після того, як ми ділили їжу і виловлювали один одному бліх, ця ситуація ніби віддалила нас.
– Агов, старший. Не дивись на мене так. Ми ж друзі, правда?
Ґіс, схоже, помітив незадоволення на моєму обличчі, коли ми сиділи у кареті, що плавно і швидко рухалася дорогою. Він усміхнувся і нахилився до мого вуха:
– Можливо, я не виглядаю так, але я впевнений у своїх навичках кухаря. Просто почекай!
У нього чарівне обличчя, він не виглядав, як поганий хлопець. Але після інциденту з Ґаллусом, мені здавалося, що за цим криється щось темне.
– Рудеусе.
– Так, Руїджерде?
– Все добре.
– Пане Руїджерде! – вигукнув Ґіс. – Як я і очікував, ви все зрозуміли! Без сумніву, ви тільки підтвердили мої думки. Ви істинний чоловік серед чоловіків!
– Ви впевнені, Руїджерде? – запитав я. – Він один із тих злочинців, яких ви не любите.
– Він не виглядає таким вже поганим хлопцем.
Я не дуже розумів критерії оцінки Руїджерда. Те, що Ґіс поїде з нами, прийнятно, але подвійні стандарти Руїджерда – це справді погано. Ні, можливо, це результат красномовства Ґіса. Мавпячий поганець добре попрацював.
– Хе-хе, я граю в азартні ігри, але не думаю, що коли-небудь зробив щось таке, за що б мене справді зневажали інші. Пане Руїджерде, у вас хороше око.
Щиро кажучи, я в боргу перед Ґісом. Він дав свою жилетку, коли я був роздягнутим і мені було холодно, а також допоміг у боротьбі з Ґаллусом. Не знаю, що він задумав, але в мене не було причин йому відмовляти. Просто дратували його обхідні методи, і все.
– Я не проти, якщо ти поїдеш з нами, новачку. Але ти впевнений, що не боїшся Суперда?
Я говорив досить голосно, щоб Руїджерд почув. Я не знаю, відомо Ґісу, що Руїджерд з племені Суперд чи ні. Але раз він брав участь в алкогольних вечорах Руїджерда і Густава, то міг чути. Я просто не хотів, щоб Ґіс дізнався про це пізніше і почав говорити про те, як жахливо бути поряд з Супердом.
– Та ну, думаєш, може бути інакше? Я теж демон, тому з дитинства чув про те, які страшні Суперди.
– Он як. До речі, хоча Руїджерд зараз так і не виглядає, але він Суперд.
Почувши це, Ґіс примружив очі.
– Пан Руїджерд окрема історія. Він врятував мені життя.
Я зацікавлено поглянув на Руїджерда, щоб дізнатися про що мова, але він лише похитав головою, ніби уявлення не мав про що говорить Ґіс. Принаймні нічого подібного не відбувалося за останні три місяці.
– Схоже, ви не пам’ятаєте, так? Що ж, це сталося 30 років тому.
Після цього Ґіс почав розповідати. Це була епічна історія з зустрічами, розставаннями, кульмінаціями й еротичними сценами. Коли гарячий і вродливий герой сказав, що вирушає в подорож, сотні жінок благали його не йти. Попри свою прихильність до рідного міста, він покинув його і вирушив у дорогу, на своєму шляху він зустрів загадкову красуню…
Якщо підсумувати цю довгу історію, то коли Ґіс був новачком серед шукачів пригод на нього напав монстр і мало не вбив, але Руїджерд його врятував.
– Ну, це сталося 30 років тому, тож я не почуваюся перед ним боржником чи щось таке. Плем’я Супердів страшне, але пан Руїджерд інший, – зі сміхом сказав новачок з мавпячим обличчям.
Руїджерд розслабився, коли почув це. Гадаю, після цієї історії я зрозумів, що означає слово «карма». Добре для тебе, Руїджерде.
– Сподіваюся, ти дозволиш мені побути з вами, старший ~ ☆.
І ось так до «Заріза» приєднався новий учасник з мавпячим обличчям – хвилинку, ні, він не був новим учасником. Я нагадав собі, що він буде з нами доки ми не доїдемо до міста. Ґіс говорив, що його зурочили. Щоразу, коли він опинявся у групі з чотирьох осіб, траплялося щось жахливе. Я просто не міг знайти слів від того, що його кинули до камери зі мною, хоча він намагався уникати свого зурочення. Що ж, все добре, поки Ґіс не планує приєднатися до нашої групи.
Ось так ми вирушили у подорож і до нас приєднався ще один мандрівник.
☆☆☆
Карета везла нас безперервною дорогою, що прорізала Великий ліс. Це дійсно пряма дорога, яка тягнеться за горизонт, аж до столиці Святого Королівства Міліс. Чудовиськ не видно, а вода зникала з дороги.
Мені стало цікаво, як тут з’явилася така дорога, і Ґіс пояснив мені. Цю дорогу створив святий Міліс, засновник віри Міліс, однієї з найбільших релігій у цьому світі. Одним помахом свого довгого меча святий Міліс розрізав навпіл гори і ліси, а також розрізав навпіл короля демонів на Континенті Демонів. Через цю давню легенду цей шлях називають «Дорогою Святого Меча».
Як би мені не хотілося скептично відкинути цю історію, але магічна сила святого Міліса досі збереглася. Доказом є те, що ми не зустріли жодного монстра. Карета не грузла в багнюці, а ми продовжували плавно пливти вперед. Це справжнє диво.
Тепер я зрозумів, чому віра в Міліса така потужна. Водночас з цим я тривожився через можливий негативний вплив такої великої кількості магії на тіло. Магічна сила – дуже корисна. Однак її надлишок ставав джерелом жахливих речей. Наприклад, перетворення тварин на монстрів і переміщення двох дітей з Центрального континенту на Континент Демонів. Що більше магії, то жахливіші наслідки. Хоча у нашому випадку підступність нападів монстрів полегшувала подорож.
Уздовж дороги через певну відстань були місця, де можна поставити табір. Саме там ми ночували. Руїджерд ловив щось у лісі на вечерю, тож їжі нам не бракувало. Час від часу приходили звіролюди з навколишніх сіл, щоб продати свій товар, але ми не потребували додаткових запасів їжі.
Про те, що у Великому лісі багато рослин, можна і не говорити. Вздовж дороги росло багато квітів, які можна використовувати як прянощі. Користуючись знаннями, отриманими з ботанічної енциклопедії, яку читав у дитинстві, я збирав деякі рослини і використовував як приправи. Однак мої кулінарні вміння не такі вже й високі. Звичайно, я став трохи кращим за останній рік, але це був перехід від «жахливо» до «трохи жахливо».
Великий ліс давав інгредієнти набагато вищої якості, ніж Континент Демонів. Тут є не тільки монстри, а і звичайні тварини, такі як кролики і кабани. Їхнє м’ясо було смачним навіть якщо смажити їх без будь-яких приправ… але мені цього було мало. Оскільки інгредієнти були в наявності, я прагнув їсти смачні страви. Моя жадібність проявлялася у цьому питанні як ніколи.
Ось тут і з’являється Ґіс. Як і казав, він був майстром готувати на природі. Це було схоже на магію, коли він зібрав горіхи і польові трави, та зробив з цього приправу для м’яса.
– Я ж казав, га? Я можу все.
Це не були пусті слова. М’ясо справді було смачним.
– Яка смакота! Обіймімося! – я не роздумуючи, обхопив його.
Ґіс відчув огиду. Я теж відчув огиду. Наші почуття були взаємними.
☆☆☆
– Мені нудно, – пробурмотіла Еріс, коли ми в цей день, як завжди, готували їжу.
Забезпечення інгредієнтами: Руїджерд.
Вода і вогонь: я.
Готує: Ґіс.
Ролі були розподілені, тож Еріс не було чим зайнятися, крім збирання хмизу, але вона досить швидко впоралася з цим завданням. Тож їй було нудно.
Спочатку Еріс мовчки розмахувала мечем. Ми з Ґіслейн змушували її неодноразово тренуватися, тому вона здатна годинами махати мечем. Проте це не означало, що Еріс було весело.
Руїджерд був на полюванні, Ґіс готував суп, я продовжував працювати над наполовину готовою фігуркою. На створення цієї фігурки Руїджерда у масштабі 1/10 знадобилося чимало часу, але я упевнений, що зможу її продати. Я також додам кілька речей, щоб збільшити цінність фігурки. Використавши її, я хотів показати іншим, що Супердів не варто боятися, з ними можна поладнати.
Однак зараз не про це. В Еріс багато вільного часу, тож нудьга для неї ставала нестерпною.
– Агов, Ґісе!
– Що таке, панночко? Їжа ще не готова. – Ґіс скуштував суп і повернувся до неї.
Еріс стояла у своїй звичній гордій позі, зі схрещеними руками і широко розставленими ногами.
– Навчи мене готувати!
– Відмовляюся, – негайно відповів він.
Ґіс продовжував готувати, ніби ніякої розмови не відбувалося.
На мить обличчя Еріс виглядало приголомшеним, але вона швидко опанувала себе і закричала:
– Чому ні?!
– Бо не хочу.
– Та чому?!
Ґіс голосно зітхнув:
– Панночко, мечник повинен думати лише про бій. Кулінарія – марна витрата часу. Для вас має бути важливим лише одне – смачно поїсти.
До речі, про Ґіса. Він готує не на тому рівні, який можна назвати просто «добрим» чи «смачним». Це той рівень, де він міг відкрити власний ресторан. Звичайно, його таланти не тягнули до такого, щоб з рота короля вилітали промені світла, бо це аж настільки добре, але їх достатньо для популярного ресторану десь поблизу твого дому.
– Але якби я могла готувати… гм… ну, це… розумієш, так? – плутано пояснила Еріс, кинувши потайки погляд у мій бік.
Що таке, Еріс? Що ти хочеш сказати? Хе-хе-хе… ну ж бо, говори, не соромся.
– Не розумію, – Ґіс доволі холодно ставився до Еріс. Мені невідомо чому, але він говорив до неї досить різко. Ґіс ніколи не говорив так до мене чи Руїджерда, але він завжди з прохолодою спілкувався з Еріс. – Ви вправно володієте мечем, еге? Вам не потрібно вміти готувати.
– Але…
– Уміти битися – це чудово, розумієте? Вам не потрібно знати нічого більше, щоб вижити в цьому світі. Не марнуйте свій талант.
Еріс виглядала роздратованою, але вона не намагалася його вдарити. У словах Ґіса було щось на диво переконливе.
– Такий мій принцип, – Ґіс кивнув і перестав помішувати суп. Потім він почав наповнювати кам’яні миски, які я зробив за допомогою магії. – Я вирішив, що більше нікого не буду навчати когось готувати.
Ґіс раніше був у групі, що занурювалася у лабіринт. Це була група з шести осіб, які були незграбними і, на відміну від Ґіса, могли робити лише щось одне. Тоді у нього була звичка постійно говорити: «Ви що, не можете зробити чогось іншого?». Їхня група була незвичною, але вона ефективно виконувала завдання.
Якось жінка з групи підійшла до Ґіса і сказала, що хоче навчитися готувати. Вона хотіла завоювати серце одного з чоловіків у групі. Очевидно, що приказка «Шлях до серця чоловіка лежить через шлунок» існує і в цьому світі. Ґіс погодився, бо не мав причин відмовляти, і почав навчати її готувати.
Не зрозуміло, мало приготування їжі до цього стосунок чи ні, але в результаті жінка таки зійшлася з тим чоловіком, згодом вони одружилися. Після цього вони покинули групу і пішли кудись. Це було нормально, сказав Ґіс. Була суперечка, коли вони пішли, але це не було проблемою.
Однак жахливим було те, що сталося потім. Коли двоє важливих людей пішли, у групі виник хаос. Почалися сварки і бійки, виникла байдужість, група більше не могла виконувати завдання, тому швидко розпалася.
Ґіс – це той, хто може робити все. У нього не було таланту до фехтування чи магії, але він умів робити все інше. Тож Ґіс думав, що швидко знайде іншу групу. Але результатом стала приголомшлива невдача. У той час він був досить відомим шукачем пригод, але жодна група не взяла його до себе.
Ґіс міг робити все. По суті, він міг робити все те, що може зробити будь-який інший шукач пригод. Саме тут і був корінь проблеми. У груп з високим рангом подібна робота була розподілена між членами групи.
Тоді Ґіс зрозумів, що група, в якій він був раніше, була єдиною, до якої він належав. Саме завдяки тому, що інші в ній зналися лише на чомусь одному, він був тим, ким був. Після цього Ґіс завершив свою кар’єру шукача пригод. Тепер він жив азартними іграми.
– Тому я відмовляюся навчати жінок готувати.
Ґіс сказав, що це ще одне зурочення. Хоча, як на мене, всі його так званні зурочення були просто словами. Я не бачив проблем з тим, щоб він навчив Еріс готувати. Суп, який він приготував, дуже смачний. Один ковток – і здавалося, що у роті грає джазова музика. Досить смачно, щоб я теж захотів навчитися готувати, тому вирішив прийти на допомогу.
– Я розумію, з тобою сталося дещо жахливе, новачку, але та жінка, яку ти навчив готувати, знайшла своє щастя, чи не так? – трішки подумавши, я додав: – Чому б тобі не навчити Еріс?
Ґіс похитав головою:
– Не знаю, щаслива вона чи ні. Після того я ніколи її не бачив. – Далі він дещо самопринизливо засміявся. – Але чоловік не виглядав щасливим…
Можливо, є якесь зурочення. Побачивши пригнічений вираз обличчя Ґіса, я більше не міг нічого сказати. Суп, який мав бути смачним, уже не здавався таким чудовим.
Мені раптом стало цікаво, як скоро повернеться Руїджерд…
☆☆☆
Одного дня я знайшов дивний кам’яний пам’ятник на узбіччі дороги, в місці, де ми зупинилися на відпочинок. Він невеликий, доходив до моїх колін і мав на поверхні дивний візерунок. Сім різних візерунків оточували один символ. Якщо я правильно пам’ятаю, то символ посередині означає «сім» мовою Бога Битви. Візерунки навколо здавалися знайомими, можливо, я вже їх десь бачив.
Я вирішив запитати Ґіса.
– Хей, новачку, що це за кам’яний пам’ятник?
Він поглянув на мою знахідку і кивнув, ніби впізнав цю річ.
– Це – Сім Великих Сил.
– Сім Великих Сил, що це таке? – запитав я.
– Так називали сімох воїнів, які вважалися найсильнішими у світі.
В історії говорилося, що приблизно в кінці Другої війни між людьми і демонами, цю назву запропонував Бог Технік. Він вважався найсильнішим на той час. Обрали сімох осіб (включно з Богом Технік) і оголосили їх найсильнішими. Кам’яний пам’ятник був способом увіковічнити це.
– Гадаю, що пан Руїджерд знає більше про це. Пане Руїджерде!
Коли Ґіс покликав, Руїджерд, який тренувався неподалік з Еріс, підійшов до нас. Еріс упала на землю, вона розкинула кінцівки і важко дихала.
– Сім Великих Сил, га? Навіює спогади, – Руїджерд примружив очі, роздивляючись кам’яний пам’ятник.
– Ви знаєте про них? – запитав я.
– У дитинстві я тренувався, щоб хтось із Семи Великих Сил взяв мене в учні. – Руїджерд сказав це і його очі ніби дивились кудись далеко.
Дуже-дуже далеко… Хвилинку, як далеко в минуле він зазирає?
– А що це за візерунки?
– Це емблеми кожного з них. Вони вказують на сім імен Великих Сил.
Руїджерд вказував на кожен візерунок і називав ім’я, якому той відповідав.
Імена Семи Великих Сил (відповідно до ієрархії):
Номер один – Бог Технік;
Номер два – Бог Дракон;
Номер три – Бог Битви;
Номер чотири – Бог Демон;
Номер п’ять – Бог Смерті;
Номер шість – Бог Меча;
Номер сім – Бог Півночі.
– Гм. Але я ніколи не чув про Сім Великих Сил, – сказав я.
– Ця назва була добре відома до війни Лапласа.
– Чому вона вийшла з ужитку?
– Бо війна Лапласа призвела до великих змін. Половина зі списку Сил зникла безвісти, – пояснив Руїджерд.
Схоже, що всі, за винятком Бога Технік, Сім Великих Сил брали участь у війні Лапласа. Троє з них загинули, один зник безвісти, а ще один був запечатаний. Єдиним, хто тоді вцілів, був Бог Дракон. Після кількох сотень років, ті, хто були знизу, опинилися нагорі, тож ця назва вийшла з ужитку. Ба більше, де знаходяться перші четверо у списку – невідомо.
Бог Технік – зник безвісти.
Бог Дракон – зник безвісти.
Бог Битви – зник безвісти.
Бог Демон – запечатаний.
Така собі система визначення найсильніших, коли ті, кого визнали найсильнішими, невідомо де. Ось чому «Сім Великих Сил» поступово вийшли з ужитку і стерлися з пам’яті людей… принаймні так здавалося. До речі, причина, чому Бога Демона не вилучили зі списку, ймовірно в тому, що він запечатаний, а не мертвий.
– Цікаво, скільки тих, хто жив у той час, дожило до наших днів?
– Хто знає. Ще чотириста років тому існування Бога Технік ставилося під сумнів, – сказав Руїджерд.
– Чому Бог Технік взагалі створив цей список? – запитав я.
– Важко сказати. Говорили, що вони хотіли знайти тих, хто зможе їх перемогти, але деталі мені не відомі.
Майже як рейтинг Фукамічі.
– Що ж, цей пам’ятник теж досить старий. Порядок у списку міг давно змінитися.
Ґіс похитав головою і тихо сказав:
– Я чув, що список змінюється сам за допомогою магії.
– Га? Справді? Що це за магія?
– Ніби я знаю.
Отже, список на кам’яному пам’ятнику мав змінюватися автоматично. Мені стало цікаво, як це можна зробити. Я ще багато чого не знав про магію цього світу. Чи зможу я дізнатися більше, якщо вступлю в магічний університет?
Але Сім Великих Сил, га? Я подумав, що у цьому світі до біса багато абсурдно сильних людей, за якими я, схоже, просто не встигаю. Не те щоб я прагнув стати найсильнішим. Тож я вирішив не надто завантажувати голову думками про це.
Щоб проїхати Великий ліс, нам знадобився місяць. Але лише для цього – місяць тільки на поїздку. Дорога пряма, монстрів не було. Тому ми могли присвятити весь свій час подорожі.
Це одна з причин. Інша в тому, що коні тут вельми хороші. Коні у цьому світі невтомні. Вони здатні бігти близько 10 годин на день без відпочинку, а потім спокійно зробити це і на наступний день. Можливо, вони використовували якусь магію, але хай там що, ми легко подолали ліс.
Якщо говорити про неприємності, то під час нашої подорожі у мене з’явився геморой. Звичайно, я нікому про це не сказав і таємно вилікував себе магією зцілення.
Еріс проводила час, стоячи зверху на кареті, і говорила, що це частина її тренувань. Я казав їй зупинитися, бо це небезпечно, але вона лише фиркнула і заперечила, що це не так, це частина тренування рівноваги. Я спробував зробити те саме, але наступного дня в мене ноги тремтіли від болю. Це стало ще одною причиною, щоб поважати Еріс.
За горами Блакитного Дракона, на в’їзді до долини, розташовувалося невелике поштове містечко. Ним керували дворфи. Гільдії шукачів пригод тут не було. Це містечко було відоме як ковальське містечко, з численними магазинами зброї й обладунків.
Ґіс сказав мені, що мечі, які тут продають, дешеві та якісні. Еріс виглядала сумною, однак у нас не було зайвих грошей на такі витрати. Зрештою, щоб перебратися з континенту Міліс на Центральний доведеться чимало заплатити через представника племені Суперд, тож я переконав Еріс не витрачати гроші даремно. Крім того, меч, яким Еріс зараз володіла, доволі непоганий.
Проте я все-таки чоловік. Коли я побачив ряди міцних мечів і обладунків, то моє серце забилося, незалежно від того скільки мені років. Однак мій вік і зовнішність справді мали значення, дворф, який керував магазинчиком засміявся і сказав:
– Не думаю, хлопчику, що тобі щось з цього підійде.
Він був здивований, коли почув, що я досягнув середнього рівня у стилі Бога Меча. Що ж, у нас все одно не було грошей, тож я просто дивився.
За словами Ґіса, тут дорога розділялася, якщо поїхати на схід гірською стежкою, то можна побачити велике місто дворфів. Якщо відправитися на північний схід, то можна потрапити на територію ельфів, а якщо поїхати на північний захід, то можна відвідати території заселені гобітами.
Можливо, причиною, чому в цьому місті немає гільдії шукачів пригод, було його проблемне розташування.
Також, якщо відправитися в гори, то можна навідатися до гарячого джерела. Гаряче джерело! Це негайно привернуло мою увагу.
– Що таке «гаряче джерело»? – запитала Еріс.
– Це коли гаряча вода пробилася крізь гірську породу, – пояснив я. – Це дуже приємно, купатися у такому джерелі.
– Справді? Звучить цікаво. Але, Рудеусе, ти вперше тут, так? Звідки ти про це знаєш?
– П-прочитав у книзі.
Чи було щось про гарячі джерела в «Мандрівки світом»? Чомусь мені здається, що ні. Але все-таки, це гаряче джерело. Звучить приємно. Сумніваюся, що в цьому світі є юкати. Але лише уявити, Еріс з мокрим волоссям, шкіра набула легкого вишневого відтінку, а тіло занурене у гарячу воду…
Гадаю, це гаряче джерело не є закладом змішаного типу. Розумієте, так? Але якщо в гарячому джерелі купаються разом і чоловіки і жінки? Я відчув, що потрібно це перевірити.
Поки я думав про це, Ґіс висловився проти:
– Сезон дощів щойно закінчився, тож зараз у горах повний безлад.
Оскільки ми не з тих, хто звик долати гори, нам знадобиться багато часу, щоб піднятися.
Тому я відмовився від походу на гаряче джерело. Яке розчарування.
☆☆☆
Дорога Святого Меча вела крізь гори Блакитного Дракона. Вона розрізала гірський хребет на дві частини і була досить широкою, щоб по ній могло проїхати два кінних екіпажі. Ми їхали по дну прірви між горами, але, можливо, завдяки благословенню святого Міліса каміння рідко падало зверху. Якби цього шляху не було, нам би довелося обрати довгу дорогу, щоб об’їхати гори з півночі.
Хоча блакитні дракони рідко з’являлися у цих горах, але тут багато монстрів. Спроба перетнути цей гірський хребет досить небезпечна. Натомість святий Міліс створив дорогу в місці, де не з’являються монстри. Тепер ясно, чому його так сильно прославляли.
Долину ми подолали за три дні, таким чином завершивши довгу і важку подорож крізь Великий ліс. Ми нарешті повернулися до людських володінь. Від цього моє серце підскочило, і я продовжив свою подорож.
Рейтинг Фукамічі – список найвидатніших вуличних бійців і майстрів бойових мистецтв. Аніме Повітряний Майстер.
The Fukamichi Rankings consist of the world’s greatest street fighters and martial artists. The Fukamichi Ranking fights are held for various reasons. Firstly, many fighters wish to test themselves, achieving the highest rank possible and stretching themselves to their physical limits.
Air Master (Japanese: エアマスター, Hepburn: Ea Masutā) is a Japanese manga series written and illustrated by Yokusaru Shibata. It was serialized in Hakusensha’s seinen manga magazine Young Animal from 1996 to 2006, with its chapters collected in 28 tankōbon volumes. The story focuses on Maki Aikawa, an ex-gymnast turned street fighter.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥