Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут
Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Alastor, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, S. Babak, Drakula, db4tz.
Розділ 5. Демон на складі
Порт Зант нагадував порт Вінд. На краю міста було кілька пагорбів і гавань, яка була жвавішою за центр. Тому гільдія шукачів пригод була розташована ближче до гавані.
Однак були і відмінності. Перш за все, тут більше дерев’яних будівель, ніж у порту Вінд. Вони пофарбовані кольоровими фарбами, можливо, для захисту від морського бризу. Вулиці міста обсаджені деревами, а якщо кинути погляд на околиці, то за межами міста виднівся густий ліс.
Зелень усюди. Досить різкий контраст із Континентом Демонів, де перед очима зливалися білий, сірий і коричневий колір. Лише море розділяє два континенти, що виглядають, як два різні світи.
Я мав очікувати чогось подібного, все-таки це континент Міліс, але юрба навколо не складалася з дивовижної суміші племен демонів, це були представники різних рас – звіролюди, гобіти, ельфи, дворфи – максимально наближених до людей.
Перш ніж шукати таверну, потрібно оцінити скільки у нас зараз грошей. У грошових одиницях Континенту Демонів ми мали 2 монети із зеленої руди, 18 залізних монет, 5 монет із брухту і три кам’яні монети. Це все, що ми мали. Обмінявши їх, ми отримали 3 срібні монети Міліс, сім великих мідних монет Міліс і дві мідні монети Міліс. Дещо менше, ніж я очікував, але, гадаю, це пов’язано з комісією за обмін. Якби ми обмінювали гроші у когось, хто не належав до гільдії, ймовірно, комісія була б більшою. Тож це у межах прийнятого.
– Ми маємо зупинитися у таверні неподалік гільдії шукачів пригод, так?
– Так, нам потрібно буде взяти кілька завдань, – підтакнула Еріс.
Все залежить від того, як все пройде сьогодні ввечері. Якщо все пройде гладко, то ми займемося завданнями гільдії й будемо водночас поширювати добру славу про Заріза. Поки що здавалося, що це ім’я мало відомо на континенті Міліс. Невдовзі може настати день, коли воно втратить всі жахливі асоціації.
Тримаючи це в голові, ми почали шукати таверну поблизу гільдії. Однак, як не дивно, всі місця з доступними цінами були заброньовані. Це вперше я стикнувся з таким. Звичайно, ми і раніше отримували відмови, бо таверна була заповнена, але я не очікував, що тут подібне буде майже з усіма тавернами.
Попереду якийсь фестиваль, чи що? Коли я запитав про це одного власника таверни, він відповів:
– Скоро почнеться сезон дощів. Усі хороші місця, мабуть, уже заповнені.
Сезон дощів – це погодне явище, характерне для Великого лісу на континенті Міліс, сильні дощі тривають тут цілих три місяці. Великий ліс буде залитий водою, а дорога стане непрохідною. Тому багато клієнтів бронюють місця в тавернах на цей тривалий період.
Зазвичай, люди вважали б неприємністю застрягнути десь на три місяці, але під час сезону дощів деякі рідкісні монстри мігрують ближче до міста. А оскільки матеріали з цих монстрів можна продати за високу ціну, багато шукачів пригод приїздили до міста на цей період.
Почувши це, я вирішив змінити плани. Якщо ми проведемо тут три місяці, продаючи матеріали за чималенькі гроші, то зможемо назбирати суму необхідну для подальшої подорожі. І водночас ми можемо поширювати добру славу про ім’я Руїджерд. Вибір плану дій зробить нашу подорож континентом Міліс легкою і спокійною.
Але восени і курчата курми будуть, чи як там кажуть? У нас не так багато грошей і ми не могли знайти пристойне місце. Таверни, де ще залишалися вільні кімнати, або дуже дорогі, або це місця до якого слово «пристойний» не додаси.
Перший варіант нам не підходив тому, що не можна розкидатися грошима, яких у нас не було, тож нам залишився лише один вихід: вибрати місце, де живуть люди з сумнівною репутацією, простіше кажучи, в нетрях.
За одну ніч у таверні довелося віддати три великі мідні монети. Жодних додаткових послуг, харчування власним коштом. Принаймні воно дешеве і відносно порядне місце для сну.
Хоча на Континенті Демонів нам доводилося зупинятися в набагато гірших місцях, але якщо ми плануємо провести тут наступні три місяці, то нам, ймовірно, потрібно перебратися в інше місце, як тільки буде зібрано достатньо грошей.
– Хмм, а це досить непогане місце! – Еріс донька знатного роду, але її не хвилював стан будівлі чи відсутність послуг.
Насправді тим, хто мав претензії, був я.
– Я б радше зупинився у якомусь приємнішому місці.
– Поводишся як велика дитина.
Хоча я хотів сказати Еріс «хто б говорив», але не міг. Якщо подумати, то цю юна панночка міцно спала на соломі в стайні, де було повно комах і тхнуло кінським лайном. Якими б не були умови, вона могла міцно спати. Еріс відрізняється від мене, я навіть після переродження в іншому світі тягнуся до теплого ліжка.
Я вирішив не «поводитися як велика дитина», тож використав магію, щоб спрямувати на ліжко гаряче повітря для вбивства кліщів. Після цього я зайнявся прибиранням кімнати. Я не належу до числа любителів чистоти. Щиро кажучи, я віддаю перевагу невеликому безладу. Однак бувають випадки, коли люди забувають у кімнатах свої речі. Якась монетка закотилася під ліжко, загубився невеликий перстень. Знайдені монети ми могли спокійно забрати, але на персні та інші речі можуть подати запит до гільдії шукачів пригод. Залежно від рангу, можна отримати винагороду. Зазвичай це були невеликі грошові винагороди, але іноді можна отримати кругленьку суму. Тож я ретельно займався прибиранням.
Тим часом Еріс позичила відро, зайнялася пранням і звичайним доглядом за своїм спорядженням. Коли ми закінчили зі справами, сонце почало сідати.
– Еріс, час іти забирати Руїджерда.
Сказавши це, я негайно згадав, де розташована таверна. Нетрі близько, тож безпека тут така собі.
Одного разу на Континенті Демонів ми зупинилися у таверні неподалік від нетрів. Поки ми виконували завдання, до нашої кімнати вломився грабіжник. Звичайно, Руїджерд вистежив його і суворо покарав, але вкрадені речі на той час уже потрапили до інших рук і ми не могли отримати їх назад. Звичайно, ті викрадені речі не були особливо важливими.
Я не планував залишати якісь цінні речі тут, однак про безпеку потрібно подбати належним чином. Це також гарна причина не брати з собою Еріс.
– Еріс, будь ласка, залишайся тут і наглянь за нашим багажем.
– Ти хочеш залишити мене тут? Я не можу піти з тобою?
– Це не так, просто тут не зовсім безпечно.
– Тоді це невелика справа, ці речі не такі вже й важливі.
Я був шокований. Еріс не усвідомлювала важливості запобігання злочинам. Якщо наші повсякденні речі вкрадуть, то це може стати проблемою. Бо у нас немає грошей, щоб купити нові. Я вирішив скористатися можливістю і прищепити їй усвідомлення важливості захищатися від потенційних злодіїв.
– Упевнена? Але хтось може вкрасти спідню білизну, яку ти щойно випрала.
– Єдиний, хто може таке зробити, це ти!
Я подумки застогнав від цих слів.
…Але, Еріс, я ніколи не намагався поцупити твою спідню білизну після прання, правильно?
☆☆☆
Я йшов нічним містом. Сам. Знадобився певний час, щоб переконати Еріс. Але запобігання злочинам справді важливе.
Роботу ми мали виконати вночі, але точний час не вказувався. Тож для порятунку полонених підходить будь-який час після заходу сонця. У цій частині в нас розв’язані руки, проте скоро почнеться сезон дощів і контрабандисти, ймовірно, захочуть якнайшвидше відплисти, тому ми не можемо зволікати.
Крім того, до Руїджерда зараз ставилися як до раба. Звичайно, вони зроблять принаймні необхідне для того, щоб він залишився живим, але тиждень часу з ним поводилися не найкраще. Мабуть, нічим пристойним його не годували. Тож він може бути голодним. А якщо ти голодний, то починаєш злитися. Тому потрібно швидше забрати його.
Я попрямував до пристані зі списом Руїджерда в одній руці. Моя мета – зона на краю пірсів. Там стояли чотири великі дерев’яні склади. Побачивши місце позначене як «склад №3», я прослизнув усередину і побачив чоловіка, який мовчки прибирав. Його зачіска, це одна з найпоширеніших зачісок на зламі століть – ірокез.
Я підійшов до нього і запитав:
– Хей, Стіве. Як там Джейн, що живе біля пляжу?
Таким був пароль.
Чоловік з ірокезом кинув на мене запитальний погляд.
– Хей, хлопче, що тобі тут треба?
О, ні! Невже я помилився? Хоча стоп, я – дитина, тож він міг просто не повірити.
– Мене послав господар, щоб забрати товар.
Схоже, тепер Ірокез зрозумів. Він кивнув і тихо сказав «іди за мною», після чого попрямував углиб складу.
Я мовчки йду за ним. У задній частині складу стояв великий дерев’яний ящик, куди запросто поміститься п’ятеро дорослих людей. Ірокез витягнув смолоскип і ящик посунувся вбік. З-під нього показалися сходи. Ірокез підборіддям вказав мені спускатися вниз.
Виконавши його вказівку, я опинився у вогкій печері. Ірокез підійшов ззаду із запаленим смолоскипом і тепер показував дорогу. Я слідував за ним, обережно переставляючи ноги, щоб не послизнутися.
Ми йшли десь годину. Вибравшись з печери, ми опинилися посеред лісу. Мабуть, зараз ми перебували за містом. Деякий час ми йшли, аж поки не натрапили на велику будівлю, сховану за рядами дерев. Це зовсім не схоже на склад, а більше нагадує особняк якогось багатія.
Схоже, саме тут вони зберігають товар.
Але якщо будинок зведений у лісі, то чи не нападуть на нього монстри?
– Упевнений, ти вже знаєш, але нікому не говори про це місце. Бо якщо ти це зробиш…
– Так, я знаю, – твердо киваю.
Якщо ти розкажеш комусь про це місце, то тебе обов’язково знайдуть і вб’ють. Мені про це вже сказав Ґаллус на Континенті Демонів. Гадаю, їм було б краще примусити мене розписатися кров’ю, поставити відбиток пальця або щось таке, а не покладатися на усну обіцянку. То чому вони цього не зробили? …Можливо, тому, що тут є раси без відбитків пальців. Крім того, гадаю, ніхто не бажає писати і зберігати щось подібне. Це б слугувало доказами неправомірних дій.
– …
Ірокез стукає у двері. Тук-тук. Тук-тук. Мабуть, були якісь правила для стуку.
Через деякий час зсередини з’явився біловолосий чоловік у формі дворецького. Він подивився на наші з Ірокезом обличчя і коротко сказав:
– Заходьте.
Ми зайшли. Прямо перед нами були сходи, що вели на другий поверх. В обидва боки розходилися коридори. І праворуч, і ліворуч були двері. Простими словами, це місце як вестибюль особняка. В кутку вестибюля сиділа купка підозрілих на вид чоловіків, що обпиралися ліктями на круглий стіл.
Я почав дещо нервувати.
Тут біловолосий дворецький поглянув на мене і з підозрою в очах запитав:
– Хто прислав?
– Дітц.
Це ім’я нам сказав Ґаллус.
– Він, га? Що ж, твій господар явно проявляє обережність, посилаючи дитину з дорученням.
– Така природа товарів, якими ми займаємося.
– Ха, і то правда. Тоді швидше забирай. Це жахливо і вище наших сил. – З цими словами біловолосий дворецький дістав з нагрудної кишені кільце ключів і передав один Ірокезові. – Кімната 202.
Ірокез мовчки киває, і ми пішли далі.
Я чув, як скрипить підлога під ногами, звідкілясь долинав звук схожий на стогін. У будівлі витає звірячий запах. Я помітив, що неподалік є кімната із залізними ґратами, а коли зазирнув усередину, то помітив там прикутого ланцюгом величезного звіра, який лежав усередині блідого магічного кола. У слабкому світлі було важко роздивитися, але я ніколи не бачив подібних звірів на Континенті Демонів. Можливо, це щось з континенту Міліс.
Де тоді тримають рабів? Нам сказали їх звільнити, але не повідомили, де їх утримують. Можливо, Руїджерд знає.
Ірокез спустився сходами, що були розташовані у глибині особняка. Дворецький сказав кімната 202, тож я припустив, що вона буде на другому поверсі, але, схоже, вона знаходилася у підвалі.
– То це у підвалі, га?
– Другий поверх – для обману.
Отже, на другому поверсі зберігаються речі, які, коли їх хтось знайде, не створять жодних проблем, тоді як товари, що потребували високої плати за перетин кордону, а тому перевозилися контрабандною, зберігалися у підвалі.
– Ось тут, – Ірокез зупинився перед дверима з табличкою «202».
Коли я зазирнув усередину, то побачив Руїджерда зі скованими за спиною руками, на його голові почало відростати зелене волосся. Не дивно, що через тиждень, на його голові, здалося, виріс мох.
– Дякую за допомогу.
Ірокез кивнув на мої слова і завмер біля входу. Схоже, виступає як спостерігач.
– Не знімай з нього кайдани тут. Ми нічого не можемо зробити, якщо Суперд вийде з-під контролю.
Обличчя Ірокеза виглядало дещо блідим.
Зелене волосся ефективне навіть тоді, коли воно не більше за мох. Цікаво, чи злякався б він ще більше, якби я зняв кайдани і почав командувати Руїджердом? Ні, не потрібно вдаватися до сценарію, де слабкий злий геній керує монстром.
До речі, куди я подів ключ від кайданів? Я обшукав нагрудну кишеню, але там нічого не було. Можливо, я залишив його в таверні. Надто багато клопоту морочити собі голову цим, тож я вирішив скористатися магією. Підійшовши ближче до Руїджерда, я побачив похмурий вираз на його обличчі.
Так і знав. Ти злишся, коли голодний. Почекай ще трохи і ми тебе ситно нагодуємо…
– Рудеусе, мені потрібне твоє вухо, – прошепотів Руїджерд.
– У чому справа?
Я наблизив обличчя до обличчя Руїджерда, коли Ірокез сказав панічним голосом:
– Хей! Зупинись! Він його відкусить!
Та все добре. Ми говоримо про Руїджерда, він пограється і відпустить.
– Вони викрали дітей. Сімох.
О! Більше, ніж я очікував.
– Всі – звіролюди. Їх привели проти власної волі. Я навіть звідси чую, як вони плачуть.
– Хм… Можливо, це ті, кого ми повинні врятувати?
– Не знаю. Але тут, здається, більше нікого нема.
Діти. Припускаю, що це раби. Чи є серед них та особа, яка, за словами Ґаллуса, буде коренем їхніх бід у майбутньому? Чи, можливо, є ще хтось важливий?
– Ми, звичайно, їх врятуємо, правда?
– Що ж, це робота, за яку ми взялися, – відповідаю.
У будь-якому випадку буде гарною ідеєю оглянути всі кімнати, щоб нічого не пропустити. Проте є одна проблема.
– У цій будівлі багато охоронців.
– Знаю.
– Що будемо з ними робити?
Хоча це Руїджерд, але навіть йому буде важко звільнити всіх рабів і залишитися непомітним.
– Убити їх всіх.
Як страшно!
– Убити всіх, так…?
– Вони викрадають дітей.
На обличчі Руїджерда відображається недовіра. Ніби я зрадив його.
Ні, я не говорив, що проти. Ґаллус нічого не казав про методи. Судячи з його слів, він, мабуть, припускав, що я дозволю Руїджерду вбити їх усіх. Я ж планував спочатку звільнити Руїджерда, а потім ми б непомітно прокралися і врятували товар. Але, схоже, мій план був надто наївним. Вбивство цих типів ніяк не вплине на славу його племені, принаймні я так думаю, але цього разу в нас немає іншого вибору.
– Не залишай нікого в живих.
Я сказав так не від якоїсь люті чи жорстокості. Організація контрабандистів посилає з малечку вихованих вбивць по тих клієнтів, що їх зрадили. На зрадників чекає жорстока смерть.
Не знаю, як діятиме Ґаллус, але є ймовірність, що він пошле по нас убивць – навіки закрити нам рота. Поки Руїджерд з нами, вбивці не будуть для нас загрозою, однак ми не зможемо спати спокійно, бо Руїджерд не завжди буде з нами.
– О, довір це мені.
Вау, як і очікувалося від Руїджерда! Його слова звучать так надійно.
– Я не залишу в живих нікого. Нікого.
Страшно. На його лобі випирала синя жилка. Я думав, що останнім часом він став трохи спокійнішим, але сьогодні Руїджерд доволі кровожерливий. Що зробили ці контрабандисти, щоб його так розлютити?
– Можу я запитати, що вони зробили з дітьми?
– Ти дізнаєшся, коли побачиш їх.
Це мені нічого не говорило.
– Не хвилюйся. Тобі не потрібно бруднити руки, – сказав Руїджерд, неправильно зрозумівши мою поведінку.
Моє тіло на мить завмерло.
– Ні… – слова Руїджерда, ніби дрібна колючка, штрикнули мене в серце. – Я теж… це зроблю.
Це правда, останній рік я уникав убивств. Звичайно, я вбивав величезну кількість монстрів. Я також убивав монстрів схожих на людей, однак я ніколи не вбивав тих, хто не входив до числа монстрів. Частково тому, що для мене не було потреби цього робити. Але також це через те, що я не мав бажання когось вбивати.
Цей світ суворий. Це світ, де люди щодня вели битви не на життя, а на смерть. Зрештою мені доведеться когось убити. Рано чи пізно така ситуація обов’язково настане. Я думав, що вже готовий до цього. Однак я не провів психологічної підготовки. Все, що я зробив, це зменшив силу кам’яної кулі до такого рівня, щоб вона нікого не вбила.
Зрештою, я досі відчуваю сумніви від думки про вбивство когось. Я міг би стверджувати інакше, але суть у тому, що я не хочу порушувати табу на вбивство. Я морально не готовий до цього, я не можу цього зробити. Руїджерд відчув це. Тому він навмисно сказав те, що сказав. Він піклується про мене.
– Не роби такого обличчя. Твої руки призначені для захисту Еріс.
…Ну, добре. Гадаю, він правий. Не потрібно примушувати себе вбивати когось. Сьогодні я залишу цю роботу Руїджерду. Якщо він може зробити це сам, ліпше довірити все йому. Якщо я почуватимуся через це погано, то так тому і бути. Мені краще зосередитися на тому, що я можу, ніж робити те, на що я не здатний.
– Гаразд. Тоді я займуся звільненням дітей. Ви знаєте, де вони?
– Сусідня кімната.
– Добре. Спробуйте зібрати трупи. Спалимо їх усіх пізніше.
– Зрозумів.
Більше нічого не кажучи, я зняв з нього кайдани. Руїджерд повільно піднімається, розминаючи плечі. Скрипнули двері.
– Гей, ти! Як, у біса, ти зняв кайдани?! – Ірокез запанікував.
– Все гаразд. Він слухатиметься моїх слів.
– С-справді? – почувши мої слова, Ірокез, здається, відчув полегшення.
Я передав Руїджерду спис.
– Але він все одно розлютиться.
– Га…?
Ірокез став першою жертвою. Руїджерд без жодного зайвого звуку завдав йому смертельного удару і тихо побіг до сходів. Я ж рушив у протилежному напрямку. До кімнати, де тримали дітей.
– Ґяааааааа!
– С-суперд! Кайдани знято!
– Лайно! У нього спис!
– Це диявол! А-а-а-а! Дияво-о-о-ол!
Підійшовши до дверей, я почув крики, що долітали з першого поверху.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥