Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут
Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Alastor, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz.
Розділ 6. Діти звіролюдей
У кімнаті було темно. У цій темряві зі знервованими обличчями скрутилися хлопці і дівчата. Четверо дівчат і троє хлопців, загалом семеро дітей. Вони десь приблизно мого віку. Всі оголені, мають різноманітні вуха звірів, а дехто – загострені ельфійські вуха. Їхні руки були сковані за спинами.
Вони всі разом відсахнулися від дверей.
Не думав, що колись настане день і я побачу таке видовище. Ніби юна версія Каннон, Богині Милосердя. Це Едем? Ні, можливо я досягнув раю і потрапив на небеса? Ні, я ще ж не знайшов зеленого малюка!
Однак зараз не час відчувати хвилювання. Всі, крім однієї дитини, плакали, на обличчях кількох виднілися синяво-чорні синці. Моя голова негайно охолола. Їх, мабуть, били за те, що вони плакали, кричали і здіймали галас.
Так було, коли нас з Еріс викрали. У цьому світі викрадачі не проявляли жодної турботи до дітей, яких вони вкрали. Руїджерд у сусідній кімнаті певно добре чув, як з дітей безжально знущалися. Нічого дивного, що він не міг стриматися.
На перший погляд, слідів сексуального насильства непомітно. Можливо, це тому, що викрадені діти такі юні, а, можливо, щоб не зменшувати ціну товару. Якою б не була причина, це єдина радість у цій неприємній ситуації.
Зазвичай, коли я бачу голих дівчат, то мої очі негайно прямують до їхніх грудей, але зараз мій внутрішній збоченець заслаб. Мій внутрішній відлюдник досягнув звання мудреця перед тим, як я зійшов з корабля. На жаль, це досягнення не покращило мій інтелект.
Побиті хлопці і дівчата. Троє дівчаток продовжували плакати, по їхнім щокам текли сльози. Двоє хлопців з жахом дивилися на мене. Третій лежав на підлозі, ледве дихаючи.
Спочатку я вилікував хлопця, що лежав на підлозі, а потім зняв з нього кайдани. Кляп так міцно закріпили, що я не міг його прибрати. У мене не було іншого вибору, як спалити його. Це могло трохи обпекти хлопця, але я думаю він здатен таке витримати.
Далі лікую інших двох хлопців і знімаю з них кайдани.
– Е-ем… хто…?
Ці слова були сказані мовою Звіробога, і це заскочило мене зненацька, але принаймні я правильно вивчив її і зміг відповісти:
– Я прийшов допомогти вам. Ви троє, будь ласка, сторожуйте біля дверей. Якщо хтось ітиме, негайно повідомте мені.
Троє хлопців знервовано перезирнулися.
– Ви ж чоловіки і можете це зробити, правильно?
Їхні обличчя стали твердішими, вони кивнули і побігли до дверей.
За моїми вказівками не було якось особливого сенсу. Це не означає, що я хотів, щоб перед моїми очима були лише дівчата.
Руїджерд лютує нагорі, тому ніхто не повинен прийти сюди. Однак повністю викреслювати цю можливість не можна. Тому я активував магічне око перед тим, як зайшов до кімнати. Так я зможу бачити майбутнє на секунду вперед, але це не означає, що я можу бачити те, що відбувається за моєю спиною.
Я почав знімати з дівчат кайдани. Деякі з них були більш обдарованими, а деякі ні, але я нікого не дискримінував. Поки знімав кайдани, то захоплювався всіма однаково. Я не торкався до них більше, ніж потрібно. Я хотів, щоб вони сприймали Рудеуса як джентльмена.
Далі я зайнявся зціленням. Настав час насоло… тобто лікувати їхні рани. Адже для зцілення потрібно торкатися до них. Тож за цим не було жодного підтексту. Так, в однієї були синці на грудях, але, клянуся, у мене не було жодних прихованих мотивів.
У цієї зламане ребро. Це недобре… а тут зламана стегнова кістка. Ці люди справді були жахливими.
Дівчата піднімалися і прикривалися руками. Вони самостійно прибирали кляпи. Мені здається чи вольова дівчина з котячими вухами уважно дивиться на мене?
– Дякуємо… і-ік… що врятував нас… – дякує мені дівчина з собачими вухами, сором’язливо ховаючи тіло. Звичайно, вона говорила мовою Звіробога.
– Для певності запитаю, ви розумієте мене, правда?
Побачивши, що вони дружно кивають, я полегшено зітхаю. Схоже, я говорю мовою Звіробога достатньо зрозуміло.
Здається, Руїджерд ще не закінчив, а я не міг повести дітей через бійню. Це може завдати їм ще більшої травми. Тому, гадаю, я ще трохи помилуюся на цей вид… або ні. Мабуть, потрібно запитати їх про те, що сталося.
– Чи можу я запитати, навіщо вас сюди привели?
– Няв?
Я запитав дівчину з котячими вухами, яка здавалася найупертішою серед усіх. Вона єдина серед семи дітей, на щоках якої не видно слідів сліз. Натомість синці були по всьому її тілу, а ще їй зламали кілька кісток. Звичайно, це було не так погано, як у випадку з Еріс, але серед цих викрадених дітей у неї найсерйозніші травми.
Другою дитиною з серйозними травмами був хлопець, якого я вилікував першим, але на відміну від нього, вона не втратила блиску в очах.
Ця дівчина може бути навіть більш вольовою, ніж Еріс. Ні, вона, мабуть, зараз старша за тодішню Еріс. Якби вони були одного віку, жодних шансів, щоб ця дівчина перемогла того червоноволосого звіра.
Так, чого це раптом я почав змагатися чимось таким?
До речі, передня харизма цієї дівчини друга по розміру серед дівчат. Гадаю, коли вони виростуть, то виглядатимуть досить звабливою. А на першому місці по розміру знаходиться дівчина з собачими вухами. Якщо вони мають такий розмір зараз, то у майбутньому виглядатимуть ще більшими.
– Коли ми гралися у лісі, нас раптом схопив незнайомий чоловік, няв!
Це мене шокувало. Няв! «Няв» у кінці речення! Справжнє «няв»! Воно повністю відрізняється від імітації Еріс. Вона – справжня кішкодівчина. І вона говорить так не тому, що це зумовлено мовою Звіробога. Ця дівчина точно сказала «няв» у кінці. Так прекрасно.
Ні, не слід відволікатися.
– Тобто, вас усіх забрали проти вашої волі? – поставивши запитання, я намагався вгамувати емоції та залишатися спокійним.
Всі дівчата кивнули. Добре. Якби вони опинилися тут через те, що їх продали батьки через важке життя, або вони самі себе продали, бо не могли вижити інакше, то наші зусилля врятувати їх були б зведені нанівець. Добре. Ми справді їх врятували. Я дуже цьому радий.
– Все закінчено, – повернувся Руїджерд.
З його голови зник «мох», а на лоб повернулася пов’язка. Його одяг був чистий. Жодної краплі крові. Як і очікувалося.
– Хороша робота. Чи викрали вони ще когось?
– Нікого.
– Тоді ходімо знайдемо для них якийсь одяг. Якщо залишити їх так, вони застудяться.
– Зрозумів, – сказав Руїджерд.
– Усі, будь ласка, зачекайте ще трохи.
Ми розділилися і почали шукати для них підхожий одяг. Проте дитячого одягу не знайшлося. Мабуть, їх одяг зняли і викинули після викрадення. Але чому? Не можу зрозуміти. Також для мене загадка, чому дітей залишили повністю оголеними. Відсутність одягу – справжня проблема. Якщо вони голі, то ми і в магазин їх не можемо відвести.
– Гм? – коли я випадково визирнув у вікно, то побачив гору мертвих тіл.
Кожен з них отримав один колотий удар або в серце, або в горло. Якби я побачив це раніше, то відчув би жах, але зараз я відчуваю лише спокій. Не очікував, що їх буде так багато. І запах крові доволі густий. Це може приманити монстрів.
Потрібно їх швидко спалити. Подумавши про це, я вийшов з будівлі.
Я став перед смердючою горою трупів і створив вогняну кулю. Радіус десь п’ять метрів здається цілком доречним для цієї справи. Коли збільшуєш кількість магічної сили у магії вогню, то це збільшує розмір заклинання. Однак я не хотів відчувати запах горілої плоті, тому вирішив спалити їх одним махом і перетворити на попіл.
– Уупс!
Через велику потужність вогонь перекинувся на будівлю і прилеглу територію. Я швидко загасив його магією води.
Це було близько. Я мало не став палієм.
От лайно, можливо, потрібно було спочатку роздягнути їх? Їхній одяг, звичайно смердів би кров’ю і в мене усе переверталося всередині, але його можна було б носити після прання…
– Рудеусе, я закінчив.
Поки я думав про це, з будівлі вийшов Руїджерд з дітьми. Вони всі були одягнені. Хоча їхній одяг більше виглядав як мантія з пір’я.
– Де ти знайшов такий одяг?
– Порізав штори.
Ого. Ти такий розумний, подумав я. Справжнє джерело мудрості.
☆☆☆
Наше завдання – звільнити їх і відправити додому. Це означає, що нам потрібно привести їх до міста і направити до батьків.
Я запалив смолоскипи, що були біля входу в будинок, і роздав по одному кожній дитині. Я вирішив іти до міста іншим шляхом. Виникли б проблеми, якби нас знайшли інші контрабандисти, а той підземний шлях, мабуть, зроблений, щоб запобігти нападу звірів і монстрів. Нам він не потрібний.
– Няв! – раптом скрикнула кішкодівчина. Її «няв» луною озвалося навколо нас.
– Що таке? – питаю, бажаючи, щоб вона не шуміла так голосно.
– Няв! Хіба в тій будівлі не було пса? – дівчина з котячими вухами вчепилася в ногу Руїджерда. На її обличчі явно виднівся відчай.
– Був.
– Чому ви його не врятували, няв?!
Справді, там була собака. Хвилинку, то був пес? Він до біса великий.
– Ви були першими.
Докірливі погляди зійшлися на Руїджердові.
Ой, та годі. Ми щойно вас врятували, не потрібно дивитися на нас так.
– До вашого відома, це він вас усіх врятував.
– Я-я вдячна за це, няв. Але…
– Якщо ви вдячні, то повинні сказати про це.
Після моїх слів діти схилили голову перед Руїджердом. Добре. Ви повинні бути вдячними.
Хоча ми отримали це завдання через певну незгоду серед контрабандистів, але Руїджерд щиро хвилювався за них. Однак правда і те, що ми вимагали від них подяки, коли вони самі нас не просили про порятунок.
– Я повернуся і звільню собаку. Руїджерде, відведи їх до міста.
– Зрозумів. Куди конкретно відвести?
– Будь ласка, зачекайте біля міста, – сказавши це, я повертаюся до будівлі.
Куди відвести їх після цього? Складне питання. Спочатку я думав відвести їх до гільдії шукачів пригод. Зробити запит з такими словами: «Знайшли кількох дітей, будь ласка, допоможіть з пошуком батьків». Довірити дітей гільдії і на цьому б все закінчилося.
Однак, як сказав сам Ґаллус, організація контрабандистів не є монолітною. Якщо ми діятимемо надто відкрито й гучно, нас викриють. І в такому випадку, враховуючи всі наші розмови, Ґаллус нам не допоможе. Тому краще не розкривати нашу причетність до цієї справи. Заради власного блага.
Тоді… залишити дітей у міської охорони і швидко покинути місто? Ні, якби діти почали говорити, наші особи були б викриті. Далі б про це дізналася організація контрабандистів. Крім того, скоро почнеться сезон дощів. Навіть якщо ми втечемо з міста, нам нікуди дітися. Ба більше, нас можуть прийняти за викрадачів.
Гм. Це проблема. Можливо, я надто мало над цим думав. Я був упевнений, що ми їх звільнимо, але приділив мало часу, щоб обдумати наші дії після цього. Може, слід покласти провину на напад на когось іншого? Так, ідея досить непогана. Якщо написати на стіні щось на зразок «Тут був Великий імператор демонів Кішіріка», гадаю, люди в це повірять. Та і Кішіріка сама казала покладатися на неї, якщо мені щось знадобиться.
– Гмм, – я повернувся до будинку, але ніщо путнє на думку так і не спало.
☆☆☆
Я зайшов до кімнати, де раніше бачив магічне коло. Коли я увійшов, звір зустрів мене підозрілим поглядом. Він не виляв хвостом і не гавкав. Здавалося, що він був виснажений.
– І справді собака.
Усередині магічного кола було прикуте цуценя. З першого погляду можна сказати, що це цуценя, але воно таке величезне. Він десь два метри заввишки. Чому всі собаки і коти в цьому світі такі великі?
Коли я вперше поглянув на нього, то подумав, що його хутро біле, а виявилося, що воно сріблясте. Здавалося, воно блищало, але це мабуть через освітлення. Велике сріблясте щеня шіба-іну з елегантним і розумним видом.
– Зараз я тобі допоможу… ой!
Я спробував зайти у магічне коло, але воно відштовхнуло мене. Це не схоже на удар, відчуття складно описати, але в моєму мозку ніби спрацювали рецептори болю. Здається, це магічне коло було бар’єром. Бар’єри – різновид магії зцілення, і це та частина, про яку я нічого не знав.
– Хм, – я вивчаю край магічного кола.
Воно випромінювало синювато-біле світло, що слабко освітлювало кімнату. Світіння магічного кола означає, що крізь нього протікає магічна сила. Якщо перекрити надходження магії, то коло зникне. Роксі навчила мене цього. Це типовий спосіб усунення магічних пасток.
Якщо мова заходить про джерело магічної сили, то це магічні кристали.
Однак скільки б я не дивився, то бачив тут жодного. Ні… я просто не можу його знайти. Кристал десь захований. Ймовірно, під землею. Можливо, потрібно використати магію землі, щоб дістати кристал з-під землі? Але якщо силоміць порушити магічне коло, то невідомо що станеться. Треба придумати щось інше…
Хм… Хвилинку. Чекай, чекай. Потрібно думати простіше. Як вони взагалі планували вивести пса з цього магічного кола? Серед трупів я не бачив жодного схожого на мага. Отже, повинен бути простий спосіб усунення магічного кола, щось доступне навіть для новачка.
Потрібно думати у цьому напрямку. Почнемо з розташування магічного кристала. Я думав, що він має бути під землею, але якби це було так, то контрабандисти б не змогли його дістати. Це має бути місце, де магічний кристал просто вийняти і… водночас це має бути місце, звідки магія може легко надходити в пастку.
– Гм, якщо не знизу, тоді нагорі?
Я піднявся на другий поверх будівлі. І пішов до кімнати прямо над магічним колом, там знайшов менше магічне коло і щось схоже на дерев’яний ліхтар. У ньому мав бути магічний кристал.
Чудово. Мені пощастило знайти його з першої спроби.
Я обережно підняв ліхтар, магічне коло на підлозі зникло. Коли я спустився на перший поверх і перевірив, магічне коло навколо пса також зникло. Як і очікувалося, схоже, магічні кола на другому і першому поверсі пов’язані між собою. Добре, добре.
– Грр…!
Коли я наблизився, пес грізно глянув на мене і загарчав. Скільки себе пам’ятаю, тварини ніколи мене не любили. Нічого не змінилося.
Я вивчав стан пса. Хоча гарчання звучало загрозливо, але його тілу бракувало сили. Жодних сумнівів, він виснажений. Можливо, це через голод?
Однак ланцюг виглядає підозріло. На ньому вигравіювали візерунок. Можливо, він має якесь значення. Потрібно його зняти. Ні, це може бути небезпечно. Якщо цей ланцюг стримує силу пса, то коли я його зніму, звір може на мене напасти. Я можу вилікувати невеликий укус, але…
– Що мені зробити, щоб ти мене не вкусив?
Запитав уголос. Пес, ніби зрозумівши мої слова, нахилив голову і відповів:
– Вуф?
Гм.
– Якщо ти мене не вкусиш, то я зніму з тебе нашийник і поверну господарю. Ну як?
Коли я сказав це мовою Звіробога, пес перестав гарчати і покірно ліг на землю. Здається, він розуміє сказане. Бути в іншому світі зручно, ти можеш говорити з собаками.
Для початку я спробував використати магію, щоб розірвати ланцюг. Він легко піддався. Сила в тілі пса негайно відновилася. Він одразу ж піднявся на лапи і спробував побігти, але я його зупинив.
– Зажди, зажди, нашийник досі на тобі.
Пес поглянув на мене і знову слухняно ліг на землю.
Я докладав усіх сил, щоб зняти нашийник, але не знайшов замкової щілини. Якщо нема замка, то нашийник неможливо відімкнути. Дивно. Як вони збиралися його зняти? Чи вони не планували цього робити? Це було складно, але мені вдалося знайти місце стику на нашийнику. Схоже, це один із тих, які не можна зняти після того, як його одягнули.
– Зараз зніму, тому не рухайся.
Я обережно використав магію землі в місці з’єднання, щоб зламати нашийник. Почувся тріск і його нарешті вдалося зняти.
– Готово.
Цуценя потягнулося і помотало головою.
– Вуф!
– Воа!
Він штовхаючим рухом поклав мені передні лапи на плечі, і я упав на землю під його вагою. Поки я оговтувався на підлозі, мені облизали обличчя.
– Вуф!
Ой, ні! Цуцику, не можна! У мене є дружина і чоловік…!
Я спробував зіштовхнути з себе велику сріблясту кулю хутра, але вона була досить важкою, а ще м’якою і пухнастою. Дуже м’якою і пухнастою. Це, звичайно, добре, але мої груди болять від такого тиску. Зрушити його з місця нереально.
Я здався, і дозволив облизувати себе, як тільки заманеться. Я вирішив насолоджуватися дотиком м’якої шерсті, поки йому самому не набридне.
Але він такий пухнастий. Або, як кажуть діти, «м’якесенький».
Такий м’який… Ти використовуєш якийсь пом’якшувач для тканини, еге?
Щойно я про це подумав, як почув інший голос у моїй голові.
Йой, але я нічим не користуюся.
☆☆☆
– Виродку! Що ти робиш зі Священним Звіром?!
– Га?
Поки я насолоджувався м’якістю хутряного клубка і чекав на закінчення, раптом почувся крик. Продовжуючи лежати, я поглянув у бік голосу, гадаючи, невже комусь із контрабандистів вдалося вижити.
Я побачив шкіру шоколадного кольору, звірячі вуха і хвіст, як у тигра. Ґіслейн…? Ні, це не вона. Вони були дуже схожими, але все ж таки відрізнялися. Мускули і волохаті частини у них однакові, але є одна деталь. Найвидатніша риса Ґіслейн відсутня. Різниця у грудях. Вони плоскі. У цієї особи міцні треновані груди замість пишного бюста Ґіслейн. Це – чоловік.
Він підніс руку до рота, ніби збираючись закричати.
Прокляття! Він збирається щось зробити. Потрібно бігти. Але я не можу рухатися.
– Песику, вбік! Мені потрібно тікати звідси!
Пес відступив.
Піднявшись на ноги, я активував магічне око. Я бачу, що станеться.
Чоловік продовжує тримати руку біля рота.
Щойно я подумав, що він нічого не робитиме, як чоловік заревів.
– Ґрааааааааа!
Гучність просто приголомшлива. Це набагато голосніше і пронизливіше за вереск, який коли-небудь видавала Еріс. Здавалося, що звук має вагу. Барабанні перетинки задзвеніли, а мозок затремтів.
Перш ніж я встиг усвідомити, то вже упав на землю. Не можу стояти. Мені зле. Потрібне зцілення… Але я навіть рукою поворухнути не можу. Що це, якась магія?
Лайно. Лайно-лайно-лайно. Я не можу користуватися магією? Я намагався накопичити магічну силу, але… не виходило.
Чоловік схопив мене за комір і підняв у повітря. Побачивши моє обличчя, він нахмурився.
– Гм… ще дитина. Не можу примусити себе убити тебе.
А, здається, я в безпеці. Дякувати Богу, яке полегшення. Радий, що виглядаю як дитина.
– Ґюсе, у чому справа?
З’явився ще один чоловік. Він також схожий на Ґіслейн, але мав біле волосся. Він набагато старший за першого.
– Батьку. Я знешкодив одного з контрабандистів.
– Контрабандист…? Хіба це не дитина?
– Але він намагався напасти на Священного Звіра.
– Гм.
– У нього була непристойна посмішка на обличчі, коли він торкався Священного Звіра. Можливо, він набагато старший, ніж виглядає.
Н-ні, ти помиляєшся. Мені дванадцятий рік. Я точно не дорослий чоловік, якому виповнилося 45 років.
– Вуф!
Коли пес подав голос, Ґюс та інший чоловік стали перед ним на коліна.
– Просимо вибачення, Священний Звіре. Ми мали поквапитися, але дещо запізнилися з порятунком.
– Вуф!
– Лише подумати, що цей хлопець посміє торкнутися до тіла Священного Звіра… Ух…
– Вуф!
– Що? Вас це не потурбувало? Яка щедрість…!
Здається, вони розмовляють. Хоча я чув лише, що пес гавкав.
– Ґюсе, у підвальній кімнаті пахло Тоною й іншими. Жодних сумнівів, вони були тут, – сказав старий.
Хто така Тона? Судячи з їхньої розмови, це, мабуть, хтось із дітей звіролюдей.
– Заберемо хлопця до села, допитаємо і дізнаємося, куди їх забрали. А потім, отримавши правду, знову вирушимо на пошуки…
– Нема часу. Останній корабель відходить завтра.
Ґюс скрипнув зубами.
– У нас немає іншого вибору, окрім як здатися. Уже можна вважати благословенням, що нам вдалося врятувати Священного Звіра.
– Тоді що ми робитимемо з хлопцем?
– …Заберемо його з собою. Якщо він працював з контрабандистами, навіть те, що він дитина, не врятує його від справедливого покарання.
Ґюс кивнув, дістав мотузку і зв’язав мені руки за спиною. Він підняв мене на плече. Пес слідував за ним, стурбовано позираючи на мене.
Все добре. Не турбуйся. Схоже, ці хлопці не контрабандисти. Вони прийшли сюди, щоб врятувати тих дітей. Якщо я поговорю з ними, вони зрозуміють. Потрібно просто зачекати, коли я зможу це зробити.
– Хм… – коли ми вийшли на вулицю, старший чоловік повів носом. – Є запах.
– Запах? Сморід крові такий сильний, що я не можу нічого відчути…
– Він слабкий. Це запах Тони й інших. Є ще один. Запах того демона.
Коли старший чоловік сказав «запах того демона», обличчя Ґюса зробилося похмурішим.
– Хочеш сказати, що демон украв Тону й інших?
– Важко сказати. Можливо, він їх урятував.
– Ні, цього не може бути…
Здається, вони відчули запах Руїджерда.
– Ґюсе, я піду за запахом. Візьми хлопця і Священного Звіра та повертайся до села.
– Ні, я піду з тобою.
– Ти надто запальний. Цей хлопчик може бути не з контрабандистів, розумієш? – як і очікувалося, старші люди говорять мудрі речі.
Правильно, я не контрабандист. Будь ласка, дозвольте пояснити.
– Але навіть так, жодних сумнівів, він торкався до Священного Звіра своїми брудними руками. Від цього хлопчика пахне, як від збудженої людини. Як би це чудернацько не звучало, він відчував збудження, торкаючись до Священного Звіра.
Що?!
Повна брехня! Я не маю сексуального інтересу до собак! А от до голих дівчат… ні! Це точно не буде хорошим захистом!
– Тоді кинь його до темниці. Але не чіпай його і пальцем, поки я не повернуся.
– Слухаюсь!
Старший чоловік кивнув і побіг у темний ліс.
Провівши його поглядом, Ґюс сказав:
– Хмф, він щойно врятував твою шкуру.
Так, він справді це зробив.
– Що ж, Священний Звіре, нам потрібно трохи пробігтися. Розумію, що ви втомилися, але…
– Вуф!
– Я так і думав!
І ось так, тримаючи мене на плечі, Ґюс помчав у глибину лісу.
☆ Руїджерд ☆
Вони повернулися до міста, але Рудеус так і не прийшов. Заблукав? Ні, якби так сталося, то він би використав магію, щоб послати сигнал у небо. Можливо, виникли якісь проблеми? Руїджерд прикінчив усіх контрабандистів, що були у будівлі, але Рудеус міг натрапити на підкріплення, що прийшло з іншого місця. Чи потрібно прямо зараз повернутися і перевірити?
Ні, Рудеус не дитина. Навіть якщо з’явилися вороги, він мав з ними впоратися. Звичайно, через його юний вік, Рудеус має деякі слабкості, але він не може бути настільки наївним, щоб втратити пильність на ворожій території.
Крім того, поряд з ним зараз немає Еріс. Якщо Рудеус використовуватиме магію у повну силу, то ніколи не програє. Проблема у тому, що він має внутрішній конфлікт щодо позбавлення життя інших людей. Якщо Рудеус надто сильно обмежуватиме власну силу, то можуть виникнути складнощі. Ні… він, звичайно, не настільки дурний.
Про Рудеуса не потрібно турбуватися, однак… Руїджерд хвилювався. Він мав погане передчуття, що якщо зайде з дітьми отак до міста, то може статися щось нехороше.
Подібне траплялося не один раз. Коли він рятував дітей від работорговців і приводив їх до міста, то жителі помилково приймали його за викрадача. Хоча волосся з його голови збрите, а коштовність схована під пов’язкою, але красномовність це не про нього. Якщо охорона його зупинить, Руїджерд не впевнений, що зможе пояснити ситуацію.
Якщо він залишить дітей біля міста, люди про них подбають, так? Ні, Рудеус точно б щось сказав на такий вчинок.
– Няв, пане, вибачте за те, що сталося раніше, няв.
Поки він знервовано думав, одна з дівчат погладила його по нозі. Інші діти виглядали так само вибачливо. Здавалося, що це вони його рятують.
– Все добре.
Однак минуло багато часу відтоді, як він говорив мовою Звіробога. Коли він востаннє користувався нею? Здається, з часів війни Лапласа Руїджерд нечасто нею говорив.
– Священний Звір є символом нашого племені, няв, тому ми не хотіли залишати його позаду, няв.
– Розумію. Я цього не знав, та все ж прошу вибачення. – Коли він це сказав, дівчина всміхнулася йому. Руїджерд справді насолоджувався тим, що діти не боялися його. – Гм…
Раптом третє око вловило когось, хто швидко наближався. Хтось дуже швидкий і сильний. Невідомий рухався до них від будівлі. Невже один із контрабандистів? Але цей хтось надто вправний, щоб бути одним із них. Вони справді перемогли Рудеуса…?
– Назад, – Руїджерд примусив дітей відступити, ховаючись за ним, і підняв спис.
Переможе той, хто ударить першим. Він уб’є супротивника одним ударом… Точніше він так думав, але встиг зупинитися, коли невідомий добіг до них.
Це був чоловік з раси звіролюдей, він тримав у руці меч більше схожий на різак. Чоловік напружено завмер, побачивши Руїджерда. Він був старим, але відчувався спокійно й урівноважено. Він – воїн. Але якщо він у союзі з контрабандистами, Руїджерд уб’є його. Жоден воїн не дозволить дітям своєї раси пережити таке.
– О, це дідусь, няв! – вигукнула дівчина з котячими вухами і кинулася до старого воїна.
– Тона! Ти ціла!
Старий воїн прийняв дівчину у свої обійми і на його обличчі з’явилося полегшення. Руїджерд опустив спис. Схоже, цей чоловік прийшов рятувати дітей. Руїджерд помилився, засумнівавшись у ньому як у воїні. Очевидно, що це достойний пан.
Дівчинка з собачими вухами теж впізнала старого чоловіка і кинулася до нього.
– Терсено, ти також жива і здорова. Я радий.
– Цей чоловік врятував нас.
Літній пан заховав меч у піхви, підійшов до Руїджерда і схилив голову. Однак він досі насторожі. Але цього слід очікувати.
– Дякую, ви врятували мою онуку.
– Звичайно.
– Як вас звати?
– Руїджерд…
Супердія. Він хотів додати це, але завагався. Якщо чоловік дізнається, що він з племені Суперд, то ще більше б насторожився.
– Руїджерд, га? Я – Гюстав Дедордія. Я обов’язково віддам цей борг. Але для початку потрібно відправити дітей до їхніх батьків.
– Так, це те, що треба зробити.
– Але це небезпечно, примушувати дітей блукати вночі. Я хотів би дізнатися подробиці того, що сталося.
Сказавши це, старший негайно рушив до міста.
– Заждіть, – сказав йому у спину Руїджерд.
– Що таке?
– Ви зазирали до будівлі?
– Так. Гнітюче місце, заповнене смородом крові.
– Там нікого не було? – продовжив питати Руїджерд.
– Там була одна людина. Чоловік, що виглядає, як дитина. Схоже, він торкався до Священного Звіра з непристойною посмішкою.
Руїджерд негайно зрозумів, що це Рудеус. Іноді він саме так посміхається.
– Це мій компаньйон, – сказав Руїджерд.
– Ой лишенько!
– Невже ви його вбили?
Неважливо, чи сталося непорозуміння, якщо вони вбили Рудеуса, то Руїджерд помститься за нього. Спочатку відправить дітей до батьків. І Еріс теж. Точно… Еріс зараз одна. Це його турбує.
– Ми схопили його і забрали до нашого села, щоб допитати про те, де знаходяться його спільники. Але я накажу негайно звільнити його.
Рудеус, дурень, ослабив пильність. Цей хлопчина має м’яку сторону, хоча його розумова стійкість на вищому рівні. Однак не Руїджерду про щось говорити, бо його розумова стійкість була третєсортною.
– Рудеус – воїн. Якщо ви не плануєте його вбивати, то не потрібно поспішати. В першу чергу подбаємо про дітей.
Звіролюди не катували, як це робили люди. Щонайбільше роздягнуть наголо і кинуть до камери. Рудеус та людина, яка не боїться, якщо його побачать голим. Днями він сказав Руїджерду дещо дивне: «Якщо Еріс спробує підглядати за мною, коли я купаюся, не зупиняй її».
Крім того, саме про Еріс потрібно турбуватися найбільше. Рудеус довіряє захист Еріс йому. Цей хлопець завжди хвилюється більше за неї, ніж за себе. Тож Руїджерду у першу чергу потрібно захистити Еріс, а не вишукувати Рудеуса.
– У мене є причина не розкривати свою особистість, – сказав він. – Я хочу, спочатку подбати про дітей і відвести їх до батьків.
– Гм… тоді гаразд, – Гюстав кивнув і вони разом попрямували до міста.
Каннон, Богиня Милосердя або Ґуаньїнь (кит. 観音), або Ґуаньшиїнь — персонаж китайської, в’єтнамської, корейської та японської міфологій: божество, переважно в жіночому вигляді, що рятує людей від усіляких лих; подателька дітей, покровителька жіночої половини будинку, бодгісаттва. Образ сходить до буддійського бодгісаттви Авалокітешвари, але Ґуаньїнь шанується представниками практично всіх конфесій Китаю. Образ Ґуаньїнь проник і в країни, що є сусідами з Китаєм, зокрема, в корейській міфології відома богиня милосердя Кван (Квансеім), у японській — Каннон, помічниця будди Амітабхи.
Зелений малюк або зелена дитина (найімовірніше) 緑色の赤ちゃん / Midori-iro no Aka-chan другорядний ключовий персонаж Кам’яного Океану.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥