Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут
Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Alastor, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz.
Розділ 7. «Безплатна кімната»
Привіт. Мене звати Рудеус і раніше я був самітником.
Зараз я оглядаю безплатну кімнату, про яку багато говорять. Без застави, без плати рієлтору, без орендної плати. Одна кімната з дворазовим харчуванням і вільним часом для сну. Постіль зроблена з соломи, через недоотримання сонячного світла у ній повно комах, це мінус, але ціна все одно низька. Бо орендна плата дорівнює нулю!
Унітаз – це новітній винахід у вигляді горщика, що стоїть у кутку кімнату. Коли ви ходите до вітру і горщик наповнюється екскрементами, їх потрібно викинути в яму у протилежному боці кімнаті. Водопроводу немає, тож є певні проблеми з гігієною, але якщо ви можете скористатися магією, як я, то можна створити теплу воду – і проблеми вирішені!
Харчування тільки двічі на день. Для сучасних людей цього може бути замало, але їжа доволі смачна. Місцеві овочі та фрукти плюс велика кількість зелені. Також є м’ясо. Страви злегка приправлені, що лише підкреслює смак інгредієнтів, для будь-кого, хто звик до життя на Континенті Демонів, ця їжа, як мана небесна.
А тепер родзинка цієї кімнати – безпека. Будь ласка, погляньте на ці міцні і надійні металеві прути. Навіть якщо сильно стукати по них або тягнути їх щосили, вони не зрушать з місця. Єдина слабкість, що звідси можна вибратися за допомогою магії.
Жоден злодій не погляне на цю кімнату з залізними прутами з бажанням залізти всередину! Але вони все-таки опиняються всередині, бо це – камера.
☆☆☆
Я був на спині Ґюса, який продовжував рухатися крізь темний ліс. Оскільки я не міг ворушитися, то в мене не було іншого вибору, як дозволити себе нести. Навколо нас з величезною швидкістю пропливали дерева, краєм ока я вловлював, що за нами біжить сріблястий клубок хутра.
Хоча він ще цуценя, але у нього хороша витривалість. Воїн раси звіролюдей на ім’я Ґюс біг досить довго. Мабуть, десь дві-три години. Нарешті ми кудись прибігли і він зупинився.
– Священний Звіре, будь ласка, повернися до будинку.
– Вуф! – куля сріблястого хутра гавкнула один раз і зникла в темряві.
Я озирався навкруги, рухаючи лише очима. Навколо скупчилися дерева і я не відчував присутності когось іншого. Проте за деревами тут і там виднілися вогники. Ґюс пройшов ще трохи і наблизився до якогось дерева. Я досі був на його спині, але він зачепився руками за драбину, яку я не помітив, і швидко піднявся. Схоже, мене затягнули на дерево.
Ми прийшли до будівлі. Там не було ні душі. Безлюдна пуста хата. Тут Ґюс зняв з мене весь одяг.
Що він збирається робити? Хоче убити мене? Я навіть поворухнутися не можу!
Він схопив мене за шию і кинув кудись… Через мить почувся скрип металу і щось з брязкотом упало. Далі Ґюс зник без будь-яких пояснень. Він навіть не допитав мене.
Через деякий час я знову міг рухатися. Запаливши вогонь на пальці, я почав вивчати оточення. Я побачив міцні залізні ґрати і зрозумів, що це камера. Мене кинули у в’язницю.
Все добре. Я знав, що це станеться, коли почув їхню розмову. Вони прийняли мене за контрабандиста. Тому я не панікував. Це непорозуміння скоро буде вирішене. Однак я не розумію навіщо мене роздягати? Якщо подумати, то з тих дітей також зняли весь одяг.
Можливо, такі тут звичаї. Цікаво, чи почуваються звіролюди приниженими, коли опиняються повністю оголеними…? Ні, відчувати почуття ніяковості через оголення притаманно не тільки їм. З давніх-давен повністю роздягати полонених було методом зламати людей у ментальному плані. Це фантастичний світ, але навіть у моїй улюбленій книзі тут полонену жінку-лицаря повністю роздягали. Схоже, це спільне для всіх світів.
– Тепер… – загорнутий у темряву, я задумався.
Що ж, розмову з ними потрібно відкласти назавтра. Навіть якщо вони не повірять мені, проблем не виникне. Старший чоловік точно пішов слідом за Руїджердом, отже, скоро він зустрінеться з дітьми. Звичайно, Руїджерда легко неправильно зрозуміти, але діти точно не покинуть воїна, який прийшов їм на допомогу.
Діти врятовані, а мене більше не сприйматимуть за контрабандиста.
Гадаю, краще не уточнювати, що хоч я і не є контрабандистом, але співпрацював з ними. Руїджерд не планував працювати з контрабандистами, тому не скаже нічого, щоб могло б створити для нас проблеми. Тож у першу чергу потрібно подумати про власну безпеку. Старший воїн сказав, щоб мене не чіпали до його повернення. Іншими словами, я в безпеці. Вони ж не пошлють до мене якось монстра з мацаками, правда?
Однак тепер я, схоже, розумію, про що говорив Ґаллус. Якби це сталося з ними, у них би була купа проблем.
☆☆☆
Минув цілий день, поки я думав про це. Час летів непомітно. На наступний ранок після того, як мене кинули в камеру, з’явився охоронець. Це була жінка. Вона мала статуру воїна, але була стрункішою за Ґіслейн. Проте груди у неї були такими ж великими.
Я сказав їй: «Мене помилково звинуватили, я нічого не робив». Пояснив, що ніяк не пов’язаний з організацією контрабандистів, просто випадково дізнався, що в тій будівлі утримували дітей і з почуттям праведного обурення звільнив їх.
Але вона мене не слухала. Принесла відро води і вилила його на мене. Вода була дуже холодною. Жінка поглянула на мене, перетвореного на мокрого щура, ніби на сміття і сказала:
– Збоченець…!
Мене пробило тремтінням. Я повністю роздягнутий, красуня зі звірячими вухами гнівно дивиться на мене. Вона не тільки облила мене холодною водою, а ще і словесно ображала. Ось що означає ламати когось психологічно.
Схоже, вони не планували дотримуватися наказу старого воїна. Що ж тепер зі мною буде…? О, боже (Роксі), будь ласка, захисти мене…! Ні, Бог Людей, це не до тебе!
– Апчхі!
Смішки в сторону, я зараз справді хочу щось одягнути. Ця відкритість мене дещо нервує, мені навіть здається, що я потроху втрачаю здоровий глузд. Але для початку, щоб не застудитися, я використовую заклинання магії вогню «Вогняне місце».
День другий.
Руїджерд досі не з’явився мене виручати. Після того, як я провів два дні повністю оголеним, до мене почала підкрадатися тривога. Невже щось сталося з Руїджердом? Він зійшовся у битві з тим старим воїном? Або справи з Ґаллусом пішли погано? А може щось сталося з Еріс і він розбирається з цим?
Я хвилювався. Справді хвилювався. Тому обдумував план втечі.
Вдень, закінчивши їсти, я почав потайки чаклувати. Я поєднав магію повітря і вогню, створюючи теплий вітерець, який пройшовся по кімнаті і створив комфорту атмосферу. Грудаста охоронниця потруху почала клювати носам, а потім міцно заснула. Як легко.
Я відімкнув двері камери і тихо вийшов з будинку, щоб перевірити чи нема когось поряд.
– О-о…
Ззовні розкинувся казковий краєвид. Село на деревах. Усі будівлі розмістилися на верхівках дерев, навколо кожного дерева було щось на зразок риштувань, що давало простір для прогулянок. Між собою дерева з’єднувалися мостами, завдяки чому можна було вільно ходити туди-сюди по селу, не спускаючись драбинами вниз.
На землі не було нічого особливого. Виднілося щось схоже на звичайну халупу та залишки поля, але ними, здається, не користувалися. Очевидно, там ніхто не жив.
Жителів було не так багато. Я бачив то тут, то там кількох звіролюдей, які йшли по риштуваннях на деревах. Якщо хтось ішов по мосту, то його добре видно знизу, а коли хтось ішов по землі, то кожен його рух можна побачити зверху.
Прямо зараз я відкритий у всіх сенсах цього слова. Буде важко втекти непомітним. Хоча якби мене помітили, я все одно міг втекти. Якщо не думати про наслідки, то достатньо підпалити дерево неподалік і, скориставшись хаосом, втекти в ліс.
Але це ліс. А я не знаю дороги. Ґюс довго біг на максимальній швидкості, тож до міста доволі далеко. Навіть якби я біг щосили, тримаючись прямої лінії, мені б все одно знадобилося десь шість годин. І я впевнений, що заблукаю по дорозі.
Я міг би використати магію землі, щоб створити вежу і з високого місця озирнутися навколо, щоб визначити напрямок. Теж можливий варіант. Але якщо я зроблю щось настільки помітне, Ґюс негайно буде в мене на хвості.
Я досі не знаю справжню природу тої магії, що він використовував. Якщо не знайти засобів для протистояння цьому, я можу програти. Також наступного разу, він може відрізати мені ногу, щоб я не намагався тікати. Можливо, краще почекати, поки ситуація зміниться.
Минуло всього два дні. Старий воїн ще не повернувся. Руїджерд, можливо, досі шукає батьків тих дітей. Не потрібно квапитися. Вирішивши так, я повернувся до камери.
Третій день
Їжа, яку приносить охоронниця, смачна. Все відповідає очікуванням, це землі зі щедрою природою. Зовсім інший рівень, ніж на Континенті Демонів. Страви являли собою або суп з диких трав, або шматочки підсмаженого на вогні м’яса, які важко роздерти, але це було смачно. Можливо, тому, що я звик до їжі Континенту Демонів. Якщо такі страви приносять ув’язненому, то, без сумніву, жителі села мають справжній бенкет зі смачної їжі.
Коли я похвалив їжу, охоронниця змахнула хвостом і принесла мені добавку. Судячи з її реакції, можливо, саме вона приготувала їжу. Однак вона, як і завжди, не сказала ні слова.
Четвертий день.
Нудно. Море вільного часу, а робити нічого. Можливо, я б спробував зробити щось за допомогою магії, але щойно я б це зробив, як мені б засунули кляп у рота або зв’язали руки. Тоді б уже зовсім нічого не можна було б зробити. Нема жодної причин ризикувати і позбавляти себе тієї маленької свободи, яку я мав.
П’ятий день.
У мене з’явився сусід по кімнаті. Його за руки притягнули два звіролюди, вони стрімким ударом ноги заштовхнули його всередину.
– Бляха! Ви маєте ставитися до мене краще!
Звіролюди проігнорували його крик і пішли.
Чоловік повільно обернувся, потираючи ударене місце і тихо шиплячи від болю. Я привітав його у позі «Будда відпочиває», лежачи на боку і підперши голову рукою.
– Ласкаво просимо в кінцевий пункт твого життя.
Звичайно, я був повністю голий.
Чоловік витріщився на мене з приголомшеним обличчям.
Виглядає як шукач пригод. Його одяг повністю чорний, зі шкіряними протекторами на місцях згинів. Звичайно, він без зброї. У нього довгі бакенбарди і мавпяче обличчя, як у Люпена Третього. Однак мавпяче обличчя – це не метафора. Цей чоловік – демон.
– У чому справа, новачку? Бачиш щось дивне?
– Н-ні, я б це описав трохи інакше.
Чоловік дивився на мене з розгубленим обличчям.
Ой, не дивися на мене так, а то мені стане ніяково.
– Хоча ти голий, але поводишся дуже самовпевнено.
– Агов, новачку, стеж за словами. Я тут довше за тебе. Іншими словами, я бос цієї камери, твій старший. Прояви трохи поваги.
– А-ага.
– Ти маєш говорити чітке «так»!
– Так.
Чого раптом я так нахабно поводжуся з тим, кого зустрів уперше? Звичайно, це тому, що мені нудно.
– На жаль, подушок і килима тут немає, тож сідай там, де тобі подобається.
– Т-так …
– Отже, новенький. Чому тебе сюди кинули? – я намагався, щоб мої слова звучали жорстко.
Я очікував, що зухвалість від когось, хто виглядає таким молодим, розлютить його, але він відповів мені з приголомшеним виразом обличчя.
– Е, вони спіймали мене на шахрайстві у грі.
– О, ігри, га? Камінь-ножиці-папір? Перетин сталевого каркаса?
– Що це взагалі таке? Ні, кидання кубика.
– Кості, га? – гадаю, він використовував кубик, який показує лише 4, 5 і 6. – Тебе затримали за нудний злочин.
– А тебе за що?
– Тут все зрозуміло з першого погляду, еге? Публічна непристойність.
– Що це таке?
– Я був голий і обіймав сріблясте цуценя, після чого мене кинули сюди.
– А! Чув про це. Якийсь збоченець напав на священного звіра Дордії!
А хтось досить нахабний зі своїми словами. Проте це неправдиве звинувачення. Хоча немає сенсу сперечатися про це тут.
– Новачку, ти ж чоловік і розумієш, еге? Пристрасть, яку викликає в тобі чарівне створіння.
– Знати не знаю.
Його погляд змінився, тепер він дивився на мене з підозрою. Хоча ні, насправді не змінилися, погляд був таким з самого початку.
– То, новенький, як тебе звати?
– Ґіс.
– Ти солдат? З’їв більше м’яса, ніж зірок на небі?
– Солдат? Ні, я звичайний шукач пригод. Принаймні був деякий час.
Ґіс. Гм, здається, я вже чув це ім’я раніше. Але де? Не можу пригадати. Здається, багато хто має таке ім’я, тож він, швидше за все, відрізняється від Ґіса, якого я знаю.
– Я – Рудеус. Я молодший за тебе, але все одно старший тут.
– Так-так, – Ґіс знизав плечима, розлігся на місці, де сидів, підпер голову рукою і поглянув на мене. – Хм? Рудеус… Десь я вже чув це ім’я.
– Упевнений, багато хто має таке ім’я.
– Хм, мабуть, так.
Тепер ми обоє були у позі лежачого Будди і дивилися один на одного, проте один із нас був голий. Хіба це не дивно? Чому це я, головна людина в цій камері, голий, а новачок – одягнений? Дивно. Дуже-дуже дивно.
– Агов, новенький.
– Що таке, старший?
– Твій жилет виглядає теплим. Дай його мені.
– Щ…? – у Ґіса був незадоволений вираз обличчя. – Гаразд, тримай.
Сказав він, зняв хутряний жилет і передав мені. Схоже, він досить турботливий чоловік.
– О, щиро дякую, – чемно сказав я.
– Ти навіть можеш висловити вдячність, – зауважив він.
– Звичайно. Я вже кілька днів займаюся тут вільним стилем. Уперше за цей час почуваюся людиною.
– Не треба говорити так вигадливо, старший.
Таким чином я став схожим на сопливого нахабу прямо з періоду Едо. Охоронниця спостерігала за нами з похмурим обличчям, але нічого не сказала.
– Тепер я відчуваю тепло, що випромінює цей жилет…
– Хей, тільки не говори мені, що тобі і чоловіки подобаються?
– Звичайно, ні, – відповів я. – Я починаю з дівчат і аж до панянок сорока років. Але якщо чоловік не схожий на жінку, то він мене не цікавить.
– Тоді все добре, якщо вони виглядають як жінки… – Ґіс з недовірою поглянув на мене. Але якби він зустрів жінку свого типу, яка дістає свій Екскалібур, як це робить Артур, то він би теж став Мерліном. У сексуальному сенсі, звичайно.
– До речі, новачку, я хочу дещо запитати.
– І що це?
– Де ми?
– Великий ліс, в’язниця села Дордія.
– Хто я?
– Рудеус, голий збоченець, який лапає цуценят.
Ага, я вже не голий! Тож це хибне звинувачення. Я не збоченець.
– Отже, що такий демон, як ти, робить у селі Дордія, програючи своє життя?
– А, це, одна з моїх знайомих була з племені Дордія, тож я подумав, що вона може ще бути тут і вирішив її навідати.
– Навідав?
– Вона не тут.
– Отже, хоча її тут не було, ти все одно вирішив пограти? Та ще шахраював?
– Не думав, що спіймають.
Він безнадійний. Але, можливо, з нього буде якась користь.
– Новачку, що ти ще вмієш, крім шахрайства?
– Я можу все.
– О, то, наприклад, ти можеш побити дракона голими руками або щось таке?
– Ні, це неможливо, – відповів Ґіс. – Бійки це не моє.
– Тоді ти можеш одночасно взяти сотню жінок?
– Однієї достатньо, максимум двоє.
Стишую голос на останньому питання і говорю так, щоб охоронниця не почула.
– А чи зможеш ти дістатися до місця, якщо втечеш звідси?
Почувши це, Ґіс підвівся, глянув на охоронницю, а потім почухав голову. Він наблизив до мене обличчя і тихо прошепотів.
– Намагаєшся втекти?
– Мій товариш все ніяк не прийде, тож так.
– А-а… це… ну, прикро.
Ой, не говори таким тоном. Це прозвучало так, ніби мене кинули. Руїджерд ніколи б мене не покинув. Упевнений, що він зараз бігає і шукає батьків тих дітей. А може щось сталося. І йому потрібна моя допомога.
– Тікай сам. Це не має до мене жодного стосунку.
– Я не знаю, як дістатися до найближчого міста, – пояснив.
– Як ти сюди потрапив?
– Врятував дітей, яких викрали контрабандисти.
– Врятував?
– І поки я був там, то звільнив цуценя від нашийника. Потім раптом з’явився один зі звіролюдей, закричав на мене і я більше не зміг поворухнутися, після чого мене притягнули сюди.
Ґіс почухав голову, ніби не дуже розумів сказане. Можливо, я недостатньо добре пояснив.
– А, то он воно що… Тебе несправедливо звинуватили?
– Саме так.
– Розумію. Тоді, звичайно, ти хочеш втекти.
– Тому я і хочу, щоб ти мені допоміг.
– Відмовляюся, – відповів він. – Якщо так хочеш, то тікай сам.
Навіть якщо він так говорить, я все одно не знаю дороги. Це буде зовсім не смішно, якщо я заблукаю у лісі, коли йтиму на допомогу Руїджерду.
– Але якщо це помилкове звинувачення, то все буде добре. Вони зрозуміють.
– Сподіваюся, що це так.
На мою думку, Ґюс не входить до числа тих, хто слухає інших. Проте це правда, що я допоміг тим дітям втекти. Коли вони повернуться, то несправедливе звинувачення з мене буде знято.
– Тоді я почекаю ще трохи.
– Так і зроби. Втеча нічого не вирішує.
Сказав Ґіс і знову розлігся на боку.
Раз він радить почекати, то так і зроблю. На щастя, в мене ще багато варіантів. Якщо справа дійде до критичної ситуації, я можу створити навколо море вогню і втекти. Мені, звичайно, буде шкода плем’я Дордія, але вони схопили мене за помилковим звинуваченням, тож так ми будемо квитами.
Однак Руїджерд витратив досить багато часу. Гадаю, йому потрібно немало часу, щоб знайти батьків, викрадених дітей, але це все одно надто довго.
Шостий день.
У цій кімнаті справді комфортно жити. Їжею забезпечували, тут є хороший кондиціонер (хоча і зроблений за допомогою магії), спочатку тут було нічим зайнятися, але тепер знайшовся той, з ким можна поговорити.
Ліжко було заповнене комахами, але я знищив їх за допомогою теплого повітря, яке створив магією. Туалет перебував у тому ж самому сумному стані, що і раніше, але мене трохи гріла думка, що та доросла жінка зі звірячими вухами прибирає за мною.
Однак я нервую через відсутність новин. Минув тиждень, як я тут. Однак чи не надто довго Руїджерд десь блукає? Я не можу не думати, що щось сталося. Що Руїджерд зіткнувся з проблемою, з якою не може впоратися сам.
Уявлення не маю, чи зможу я чимось допомогти, якщо втечу звідси тепер. Можливо, вже надто пізно. Однак мені все одно треба йти. Завтра. Ні, після завтра. Так, почекаю до післязавтра.
Коли настане післязавтра, хоча мені і шкода, але це село буде охоплене полум’ям. Або ні… буде шкода спалити це село. Тож я візьму охоронницю в заручниці і втечу.
Сьомий день.
Сьогодні мій останній день у камері. У глибинах розуму я ретельно вибудовую плани, а зовні ліниво їм і сплю. Так не може тривати далі, моя натура самітника з минулого життя знову проявила себе. Завтра мені доведеться постаратися.
– Хей, новачку… – звертаюся до Ґіса, лежачи у своєму звичайному бандитському стилі.
– Що?
– Це єдина камера у селі?
– Чому ти питаєш?
– Ну, зазвичай не кидають двох осіб в одну камеру без причини, так?
– Цю в’язницю зазвичай не використовують. Злочинців відправляють до порту Зант.
Відправляють до порту Зант, га? Чи означає це, що плем’я Дордія кидає сюди особливих злочинців? Мене помилково прийняли за контрабандиста і навіть помилково звинуватили у спробі домагання до Священного Звіра. Мабуть, це створіння має особливе значення для села. Це робить мене ще більш особливим злочинцем.
Але хвилинку.
– То чому тебе кинули сюди? Тебе спіймали на шахрайстві, так?
– Не знаю. Можливо, це тому, що випадок стався в селі і в цьому нема нічого особливого, чи не так?
– І оце все?
– Оце і все.
Я почувався дещо некомфортно. Я почухав бік, потім живіт, потім спину. Чомусь в мене все засвербіло. Щойно я про це подумав, як поглянув вниз і побачив, як щось стрибнуло. Блоха стрибнула.
– Ґяаааа! У цьому жилеті повно комах.
– Га? О, так, я давно його не прав, – сказав Ґіс.
– Тоді випери його!
Я зняв жилет. Коли я потряс ним, з нього посипалися комахи. Я негайно знищив їй гарячим повітрям, створеним магією. Кляті шкідники…!
– Хей, я вже деякий час спостерігаю за цим. Це неймовірно. Але як ти це робиш?
– Використовую безмовне заклинання.
– …Хах. Безмовне заклинання. Справді неймовірно.
А-а, лише від думки, що я був оточений комахами, у мене свербіло все тіло. Я крок за кроком лікував кожну укушену ділянку шкіри. Можливо, через те, що я нічого не носив під жилетом, але моя спина була покрита величезною кількістю укусів. Точно, спина. Те місце, куди я не можу дотягнутися рукою. А-а-а!
– Хей, новенький.
– Що?
– Іди сюди і почухай мені спину. Свербить пекельно.
– Так-так.
Коли я сів, схрестивши ноги, ззаду підійшов Ґіс. Він почав сильно дряпати шкіру.
– О-о, так, прямо там. Ти справді вправний у цьому.
– Я ж говорив, чи не так? Я можу все. Якщо хочеш, я можу помасажувати тобі плечі.
Коли Ґіс сказав це, то поклав руки мені на плечі. Ого. Він справді хороший у цьому.
Я інстинктивно випрямив спину.
– О-о, так, ти справді молодець. Добре. А далі опустися трохи нижче. М-м, саме там, ага… гм?
Тут я зрозумів що щось не так. Але що? Щось відрізнялося.
– Хей, новачку…
– Що, ще нижче? Хочеш, щоб я почухав тобі дупу?
– Ні, тобі нічого дивним не здається?
– Гм? Твоя голова дивна, старший? – відреагував він.
– Крім цього! – огризнувся я.
Який грубий.
– А, так… охоронниця так і не прийшла.
О, точно. Зазвичай у цей час нам приносили їжу. Час, коли ми насолоджувалися смачними стравами, і складали руки разом, дякуючи за неї. Проте у нас немає годинника, тому я можу помилятися. Але судячи з мого шлунка, настав час обіду.
– Крім того, надворі досить шумно.
– Справді?
Коли я прислухався, то міг почути гомін здалеку. Але також здавалося, що це міг бути витвір моєї уваги.
– Також трохи жарко.
– Тепер, коли ти про це згадав, сьогодні дуже жарко…
– Також хіба тут не димно?
– Тепер, коли ти сказав про це…
Справді, тоненька завіса сірого диму просочувалася всередину. Дим ішов із вікна вгорі і через вхід.
– Агов, новачку, позич мені плече.
– Здається, у мене немає вибору. Ось так.
Ґіс підняв мене на плече і я визирнув назовні через вікно угорі камери.
Ліс горів.
«Люпен III» (яп. ルパン三世 Рупан Сансей) — аніме-серіал і манґа, намальована Кадзухіко Като під псевдонімом Манкі Панч (Monkey Punch) за мотивами книг Моріса Леблана.
Манґу було засновано в 1967 році як пародію на твори Моріса Леблана про авантюриста й шляхетного грабіжника Арсена Люпена. Кадзухіро Като зіткнувся з проблемою використання персонажа, прав на якого не мав, тому за межами Японії твори про нього видавалися під іншими назвами, а сам Люпен був названий Вовком (Lupin — люпин, що походить від lupus — вовк). На початку 1990-х років ім’я Арсена Люпена перейшло в суспільне надбання, що дозволило вільно використовувати його за межами Японії.
The Steel Frame Crossing gamble is seen during Kaiji’s competition at the Starside Hotel, consisting of two parts;
Human Derby (人間競馬)
Brave Men Road (通称勇者達の道) /Electric Current Steel Frame Crossing (電流鉄骨渡り)
A video game called Kaiji: Steel Beam Crossing of Despair was created based solely around this gamble. It also appears in the Gyakkyō Burai Kaiji: Death or Survival video game.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee. Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥