Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут
Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Alastor, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz.
Розділ 8. Пожежа
– Пожежа! – вигукнув я і негайно зістрибнув з плеча Ґіса.
– Га-а-а?! Зажди… ну! – Ґіс підскочив до вікна і визирнув назовні. – Ти не жартував! Що нам робити, старший?
Що в біса відбувається? Я планував покинути це місце завтра, але зараз, якщо нічого не зробити, ми будемо засмажені, як пара пиріжків.
– Звичайно, тікати! Скористаємося хаосом і заберемося звідси.
– Але як?! Двері ж зачинені!
– Не потрібно хвилюватися, – сказав. – Це не проблема!
Я підійшов до дверей і дістав ключ, який сховав, щоб відімкнути їх.
– Ого?! Коли ти вкрав ключ?
– Коли я обдумував втечу, то підготувався заздалегідь на подібний випадок!
– Ясно, то ти злочинець, який чекає, коли всі відволічуться на хаос, і користується моментом.
Як грубо. Я нічого не крав, а просто зробив зліпок і створив копію. У всякому разі, я вставив ключ у замок і ривком повернув його, щоб відімкнути. Ось воно – втеча з в’язниці!
– Гаразд, ходімо!
– Так! – відгукнувся Ґіс.
Коли я відчинив двері, в обличчя вдарила хвиля гарячого повітря. Величезне полум’я лютувало, погрожуючи спалити ліс дощенту. Вогонь ось-ось мав добрати навіть до будинків на верхівках дерев.
– …це справді погано, – мимрить Ґіс.
Істино так. Киваю на знак згоди.
Не знаю, який розумник вирішив покурити в ліжку і спричинив усе це, але, мабуть, у цьому лісі суворо заборонено запалювати вогонь. Однак завдяки цьому ми можемо втекти, тож я не збирався скаржитися.
– Добре, новачку, в якому боці порт Зант?
– Га?! Та звідки мені знати! – Ґіс озирнувся і крикнув до мене.
– Що означає «звідки тобі знати»? – закричав у відповідь. – Ти ж сказав, що знаєш дорогу, так?
– Не тоді, коли навколо нас море вогню!
Гм… Тепер, коли він це сказав, гадаю, що правда на його боці. Зрештою слова «димова завіса» втратили б сенс, якби можна було спокійно бачити крізь чорний дим і яскраво-червоне полум’я.
Але що робити? Загасити вогонь? Ні, я збираюся тікати, скориставшись хаосом, який спричинила пожежа. Якщо полум’я не буде, нас одразу знайдуть. Ба більше, існує ймовірність, що нас приймуть за підпалювачів. Тоді, як щодо варіанту вийти з зони, охопленої полум’ям, і вже там шукати дорогу? Хвилинку… а ми зможемо втекти, не загасивши вогонь?
– Що робити?! У нас майже нема шляхів для втечі!
Для початку, наскільки велика ця пожежа? Навіть якщо ми втечемо з цього місця, є вірогідність, що ми не зможемо вирватися з вогняного кільця.
– Хей, старший! Дивись! – Ґіс тицьнув пальцем.
Він показував на дитину. Маленьку дитину з котячими вухами. Схоже, вона надихалася диму, бо кашляла і потирала очі, коли, спотикаючись, брела в наш бік. Поряд полум’я охопило листя на дереві, яке з тріском почало нахилятися, загрожуючи впасти прямо на дитину. Дитина помітила це і поглянула на дерево, але через швидкість подій вона завмерла, приголомшена ситуацією.
– Стережись! – крикнув я, використовуючи магію і вітром відкинув дерево убік.
Дим заважав дитині бачити чітко, але вона помітила нас і підійшла ближче.
– До-допоможіть… мені…
Я взяв дитину на руки, магією води промив їй очі. У неї були невеликі опіки по всьому тілу, тому я використав магію зцілення. Я не знаю, що робити у такій ситуації, але принаймні сподіваюся, що це допоможе. Але що тут робить дитина? Її не встигли забрати?
– Невже не встигли всіх забрати у безпечне місце?
– Таке можливо, – сказав Ґіс, – з наближенням сезону дощів, пожежі трапляються досить рідко… ой!
Ще одне дерево впало. Невеликий будинок, що був над нами, зруйнувався, розсипаючи навколо іскри вогню. Не схоже, що хтось намагається погасити пожежу. Якщо я зволікатиму, то моє життя опиниться під загрозою. Але я не можу залишити дитину і втекти.
– Гаразд… – я вирішив. – Новачку, ти знаєш, де центр села?
– Так, знаю… але що ти хочеш зробити?
– Зроблю їм послугу, щоб вони були переді мною в боргу!
Коли я сказав це, Ґіс усміхнувся, взяв дитину на руки і кинувся бігти.
– Добре, іди за мною!
Я вже збирався бігти за ним… як згадав про свій одяг. Можливо, він захований десь у в’язниці. Я негайно використав магію води, щоб покрити в’язницю льодом, і побіг за Ґісом.
Вогонь ще не досягнув центру села. Проте все було не так, як я очікував. Звіролюди намагалися втекти. Вони панікували і бігали з боку в бік, кричали і верещали. Цю частину я очікував, але тут також чомусь були озброєні люди, які переслідували звіролюдей. Трохи далі, воїни звіролюдей билися з людьми. Краєм ока я помітив міцних чоловіків, що тримали дітей під пахвами і збиралися їх кудись нести.
Що це таке? Що взагалі відбувається?
– Хаа, як я і думав, відбувається щось підозріле… – видихнув Ґіс.
– Новачку, ти розумієш ситуацію?
– Все, як ти бачиш, ці типчики напали на звіролюдей.
Його правда. Все так і виглядало.
– Припускаю, що вони і влаштували підпал, – додав Ґіс.
Отже, напад з підпалом. Діють як бандити. Справді жорстокі люди.
З іншого боку, звіролюди ув’язнили мене на тиждень за злочин, якого я не скоював, і примусили перебувати у досить неприємному становищі протягом семи днів. Правду кажуть, якщо ти когось клянеш, то отримаєш собі удвічі більшу біду.
– Але… чи не занадто це?
Чоловік схопив дівчинку. Дитина плаче і кричить, кличе маму, яка намагається кинутися за малечою, але отримує удар. Воїни-звіролюди намагаються зупинити викрадачів, але через те, що дим заважав їхньому нюху й зору, вони опинилися в оточені людей, які переважають їх числом, і змушені вести запеклу боротьбу.
Жахливо. Справді жахливо.
– Отже… старший.
– Що?
– Кому ти хочеш допомогти?
Почувши це запитання, я знову поглянув на те, що відбувається навколо нас.
Ще один воїн звіролюд зазнав поразки. Чоловіки кинулися до будівлі, яку захищав звіролюд, і вийшли звідти тягнучи дитину за волосся.
Очевидно, на якому боці справедливість. Але хто з них є злом для мене?
Не знаю, хто ці люди, але… що ж, оскільки вони викрадають дітей, то, швидше за все, пов’язані з работорговцями чи контрабандистами. Перед якими я був у боргу. Вони перевезли Руїджерда через море. Однак, ми виконали прохання і прикінчили усіх людей на базі, тож можна вважати, що борг погашений.
Тоді як плем’я звіролюдей ув’язнило мене за фальшивим звинуваченням. Вони не слухали нічого, що я говорив. Роздягнули наголо, облили холодною водою і ось так залишили в камері. З точки зору емоцій, у мене склалося погане враження про них.
Але. Те, що я бачив зараз перед собою… викликало огиду.
– Звичайно, звіролюди, – сказав я.
– Ха-ха! Оце правильні слова! – сказав Ґіс, піднімаючи меч з найближчого трупа і приготувавшись до бою. – Залиш першу лінію на мене! Можливо, я не найкраще володію мечем, але можу побути для тебе стіною.
– О так, подбай про мій захист, – сказав я і підняв руки до неба.
Спочатку потрібно загасити вогонь, я використав «Зливу», заклинання води просунутого рівня. Я спрямував магію у праву руку, викликаючи на небі сірі хмари. Я зробив великий радіус дії і влив у заклинання багато сил. Не знаю, як далеко розійшовся вогонь, але якщо зробити радіус великим, то, ймовірно, вдасться загасити полум’я. Також я зробив, щоб ішов рясний дощ. Щоб злива нагадувала стіну з дощу.
Я маніпулював хмарами так само, як робив це з «Грозовими хмарами». Я стискаю магію, поки вона не перетворюється на хмару, а потім роздуваю її, стримуючи краплі дощу від падіння. Ніхто не помітив, що я стою з піднятими до неба руками. А завдяки чорному диму, ніхто не помітив, як небо затягнуло хмарами.
– Добре! – коли хмари стали достатньо великими, я припинив стримувати дощ.
– Ого… – Ґіс рефлекторно підняв очі, коли вниз, як водоспадом, полилася вода.
Це був потоп, що приголомшив усіх. За лічені секунди все навколо залило водою. Вогонь з шипінням гаснув. Люди піднімали погляд на небо, деякі відчували підозру щодо раптового дощу, і потім помічали мене з піднятими руками. Кілька людей неподалік вихопили мечі й кинулися до мене.
– Х-хей, старший, що робити? Вони наближаються!
– Болото! – щойно я вимовив заклинання, як під їхніми ногами утворилася трясовина. Нападники втратили рівновагу і впали. – Кам’яне ядро! (Кам’яна гармата)
Я негайно використав ще одне заклинання, збиваючи на землю і нокаутуючи супротивників. Як два пальці об асфальт. Не така вже велика справа.
– О… старший, це неймовірно!
Я не звертаю увагу на похвалу Ґіса та йду вперед. Люди були усюди, я почав атакувати їх кам’яними ядрами. Потрібно просуватися крок за кроком і повернути вкрадених дітей. Якби поряд були Еріс і Руїджерд, я міг би наганяти їх швидше і справа просувалася б простіше, але зараз потрібно бути обережним, бо я один…
Ні, не зовсім. Поряд є Ґіс. Однак від нього мало користі в плані бойових навичок, тож я не очікував, що він якось допоможе.
– Агов, тут маг! Він загасив пожежу!
– Бляха! Якого біса?!
– Убийте його! Використайте перевагу числом і не дозвольте йому чаклувати!
Щойно я трохи відволікся, як люди одразу ж почали збиратися навколо мене.
– Кам’яне ядро! (Кам’яна гармата)
Я спрямував на них руку і вдарив заклинанням. Одна людина, дві, три… прокляття, тепер, коли показався лідер, вони почали діяти організовано, а ще їх надто багато.
– Ч-чорт! Ну давай, підходь! Я не дозволю тобі і пальцем торкнутися старшого! – відважно кричить Ґіс, але він поступово відходив убік. Жодної користі.
Що мені робити? Теж відступити? Щойно я задумався над цим, переді мною вискочила коричнева тінь.
– Не знаю хто ти, але дякую за допомогу!
Він говорив мовою Звіробога. Це був звіролюд з собачими вухами і пухнастим хвостом з оголеним мечем у руках. Він одним махом обезголовив чоловіка, що наближався до нас. Один чіткий удар – і голова відлетіла.
– Тепер, коли дощ допоміг очистити нам обличчя і наш нюх працює нормально, ви не зможете нас перемогти!
О, як героїчно сказано! Все відбувалося так, як він і сказав. Воїни-звіролюди поверталися до бою.
– Маленький чарівнику! Будь ласка, допоможи нам зібрати воїнів і повернути наших дітей!
– Зрозумів!
Воїн звіролюд переді мною був трохи здивований, що я відповів мовою Звіробога, але енергійно кивнув і завив. Кілька звіролюдей зістрибнули до нас з дерев, деякі вистрибнули з кущів. Інші перемагали своїх супротивників і бігли до нас навкарачки.
Вони були поранені, але не втратили бойового духу.
– Гюнтере, Ґілбаде, ви йдете за мною, ми будемо допомагати цьому магу з порятунком дітей. Всі інші захищають це місце.
– Уву-у!
Всі кивнули і розійшлися.
Я почав рухатися, щоб не випустити з поля зору звіролюда з собачими вухами, який з’явився переді мною першим. Ґіс іде за нами.
Воїни без вагань бігли по прямій лінії, час від часу вони нюхали повітря. Якщо нам на шляху траплялися люди, то з ними негайно розбиралися.
Тоді ми почули пронизливий крик, схожий на собаче підвивання. Коли ми кинулися до джерела звуку, то побачили звіролюдину, яку загнали в кут троє людей. Ті троє насолоджувалися своєю перевагою і гралися зі звіролюдиною, як коти з мишею. Але вони також не приділяли особливої уваги тому, що відбувається навколо.
Я негайно вистрілив кам’яним ядром і вирубив одного з них. Воїн, що біг поряд зі мною, стрибнув уперед і завдав удару одному з чоловіків. Останній запанікував, побачивши, що його товариш раптом загинув, і отримав удар від звіролюда, якого вони загнали в кут.
– Лакрано! Ти ціла?!
– Т-так, воїне Ґімбаре! Ви мене врятували!
Звіролюдом, яку загнали в кут, була жінка. Жінка-воїн. Після битви вона була покрита ранами.
Я підійшов ближче і вже збирався використати магію зцілення, коли раптом упізнав її обличчя й зупинився.
Вона була приголомшена, побачивши моє обличчя.
– Ґімбаре! Цей хлопчик…
– Нам не ворог. Це він викликав нещодавній дощ. Хоча він одягнутий трохи дивно, але він нам допомагає.
– Га? – видихає вона.
Звіролюдка розгублена не тільки тому, що я напівголий, точніше одягнути у саму хутряну жилетку, ми знайомі одне з одним. Я впізнав її. І щойно дізнався її ім’я, але я вже добре знаю цей видатний розмір грудей та її кулінарні здібності.
Це вона охороняла нашу з Ґісом камеру.
Вона дивиться на нас з Ґімбаром і поступово блідне. Ймовірно, вона пригадала, як погано до мене ставилася, і розкаюється в цьому.
Але не турбуйся. Я не маю нічого проти. Люди іноді роблять помилки через маленькі непорозуміння. Я – Бодгісаттва, просвітлений і співчутливий Рудеус!
А тому збираюся накласти на неї заклинання зцілення.
Охоронниця на ім’я Лакрана виглядала розгубленою, коли я зцілював її. Її обличчя виглядало так, ніби вона не знала: вибачатися чи ні.
Однак перш ніж я встиг повністю її зцілити, Ґімбар вигукнув:
– Лакрано, повертайся і охороняй Священного Звіра.
– З-зрозуміла…!
Вона не подякувала. Але здавалося, що вона хотіла щось сказати, коли отримала наказ Ґімбара і негайно кинулася бігти кудись.
Ми продовжили переслідування. Вийшли з села і занурилися в ліс. Один із воїнів взяв мене на спину, бо я був повільним. І так я перетворився на машину, що запускає кам’яні ядра.
Плечове спорядження: Рудеус.
Спорядження, яке при зустрічі з ворогом використовує Око Передбачення і здатне відбити будь-яку атаку й автоматично перемогти ворога.
Щоправда, я лише нокаутував супротивників, завершальний удар за мене могли зробити звіролюди.
– Це останній!
Ми наздогнали останнього чоловіка, він зупинився, скинув вантаж і вихопив меча. Вантажем був хлопчина із мішком на голові та зі зв’язаними за спиною руками. Судячи з того, як він упав на землю, хлопчина втратив свідомість. Чоловік опустився біля нього на коліно… і притиснув меча до шиї дитини. Заручник, га?
– Гррр…! – Ґімбар та інші загарчали, оточуючи чоловіка з заручником, але трималися на відстані.
Він озирнувся навколо з розслабленим виразом, а потім його очі зустрілися з моїми.
– Хазяїне, що ти в біса тут робиш?
Я впізнав це бородате обличчя. Ґаллус. Той самий чоловік, що контрабандним шляхом переправив Руїджерда через море і попросив виконати для нього роботу. Той, хто належав до організації контрабандистів.
– Що ж, багато чого сталося… А ви чому тут, пане Ґаллусе?
– Чому? Ха, бо таким був мій план із самого початку.
Ґімбар та інші переводять погляд з мене на Ґаллуса, ніби намагаючись зрозуміти, хто ми. Знайомі? Союзники?
Тьфу… Я не дуже хотів про це говорити, але і мовчати теж не можу.
– Що означає «із самого початку»?
Ґаллус сплюнув.
– Нема потреби розповідати тобі.
Що ж, правду сказав. Проте це було дивно.
– Ви попросили нас врятувати дітей звіролюдів. Самі сказали, що це завдасть вам проблем у майбутньому. Але зараз ви їх викрадаєте… які у вас наміри?
Ґаллус засміявся й озирнувся. Попри те, що він оточений трьома воїнами звіролюдами, також стояли ми з Ґісом (точніше Ґіс стояв за мною), контрабандист виглядає розслабленим.
– Так, діти – це одна справа, але якби вони викрали Священного Звіра Дордії, це привело б до неприємностей.
Очевидно, вся суть була в цуценяті. Що ж, я б хотів, щоб він сказав про це з самого початку. Принаймні міг би сказати, що потрібно відпустити собаку.
– Я думав, що це хороший план. Правильно розрахувати час і передати інформацію воїнам Дордії, тоді б вони зіткнулися з вами. Поки представник племені Суперд розбирався з ними, ми б здійснили набіг на село і викрали б дітей.
– …
– Коли б воїни Дордія помітили напад на село, було б уже надто пізно. Почався б сезон дощів, вони б не мали змоги нас вистежити і не мали іншого вибору, як кричати в ліжку від відчаю.
Коли тут починався сезон дощів, жителі не зможуть покинути село. Гадаю, суть плану полягав тому, щоб вдало розрахувати час і відсікти переслідувачів.
– Ви дієте доволі обхідними шляхами, – сказав я.
– Я вже казав тобі, ми не монолітна організація. Не можу дозволити товаришам випередити мене.
Вульгарно, але зрозуміло в чому сіль ситуації. Звільнити рабів, які були у товаришів, і продати власних рабів. Він отримає величезний прибуток, а вони не отримають ні монетки. Його статус підвищиться, а статус товаришів знизиться через невдачу. Діючи обхідними шляхами, Ґаллус пожинає плоди.
– Чи тобі відомо це, Хазяїне? Діти племені Дордія продаються за дуже високу ціну. У королівстві Асура є збочена дворянська родина, що платить за них добрі гроші.
Так. Гадаю, я знаю, про яку родину він говорить.
– Хоча все пішло не за планом, але твій Суперд тримає групу воїнів Дордія у порту Зант. Тоді чому ти тут?
– Я облажався і мене спіймали.
– Он як. Розумію. Чому б тобі не приєднатися до мене?
На цих словах Ґімбар перевів погляд на мене. Здається, він певною мірою розуміє мову людей і тепер дивиться на мене насторожено. Я б хотів, щоб він на мене так не дивився.
– Пане Ґаллус… Вибачте, але коли я рятую дітей, я не Хазяїн Руїджерда, а Руїджерд з племені Суперд. А Руїджерд не пробачає нікому, хто продає дітей у рабство.
– Ха, Заріз любить вдавати з себе праведника, га?
– Бо я хочу, щоб всі бачили це так.
Переговори провалилися.
Ґаллус піднявся, продовжуючи тримати меч біля шиї дитини. Він озирнувся на Ґімбара і його людей, які намагалися затиснути контрабандиста в лещатах і зареготав.
– Ясно… Що ж, Хазяїне, ти зробив неправильний вибір.
Я ж тобі щойно сказав, що я не Хазяїн, а Руїджерд.
Двоє супутників Ґімбара тихо, як коти, підкрадалися до Ґаллуса зі спини.
– П’ятьох недостатньо, щоб мене перемогти…
Майже одночасно троє звіролюдів накинулися на нього. Ззаду і справа атакував воїн A, воїн B кинувся з лівого боку, щоб врятувати дитину. Тоді як Ґімбар атакував в лоб.
У порівняні зі спритними звіролюдами, Ґаллус рухається майже ліниво. Спочатку він штовхає дитину на Ґімбара. Той негайно зловив хлопчика, а воїн B, який втратив ціль, на якусь мить завмирає. Цього достатньо для Ґаллуса, щоб скористатися імпульсом від поштовху і повернутися до воїна A та вбити його.
Він висмикує довгий меч і повертається до воїна B, коли той намагається атакувати. Воїн B і Ґімбар стоять на одній лінії, однак Ґімбар не може поворухнутися, бо тримає у руках непритомну дитину. Ніби з повітря у лівій руці Ґаллуса з’являється кинджал, який він встромляє у груди воїна B. Далі Ґаллус кидається до Ґімбара, використовуючи тіло воїна B як щит.
Ґімбар бере дитину під пахву і намагається перехопити супротивника, але вже пізно. Ґаллус завдає удару зі щілини між ногами свого щита і ріже ногу Ґімбара. Ґімбар падає, випустивши дитину. Ґаллус не гає часу і перерізає супротивнику шию.
Швидко і точно. У мене не було можливості допомогти. Я приголомшено дивився, як з ротів воїнів звіролюдей полилася кров, перш ніж вони попадали.
Серйозно…?
– Х-хей, старший, це погано. Це стиль Бога Півночі, ба більше, це школа Атофе, грубий стиль без хитрощів, який дозволяє битися одному проти кількох суперників.
Ґаллус розреготався на переляканий голос Ґіса.
– А ти добре розбираєшся, мавпочко. Так, я Святий стилю Бога Півночі – Ґаллус Клінер. – Сказавши це, Ґаллус знову взяв заручника у свої руки.
Погано. Сумніваюся, що він такий же сильний, як Руїджерд, але його рівень, мабуть, вищий, ніж я можу впоратися. Чи зможу я йому протистояти з Оком Передбачення?
– Цікаво, чи не так? У стилі Бога Півночі навіть є стиль бою, де використовують заручника.
Пригадую, мій батько у цьому світі, Пол, дуже зневажливо ставився до стилю Бога Півночі і тепер я розумію, чому він ненавидів стиль, яка використовує таку тактику. Це ганебно і підло. Я хотів би, щоб він бився чесно.
– Що ж, Хазяїне, уперед. Чи ти боягуз, і побачивши це, відпустиш мене?
Жодна критика в думках не змінить наших обставин. Просто відпустити його? На відміну від Руїджерда, я не маю такого сильного почуття справедливості, щоб ризикувати своїм життям заради незнайомої дитини. Єдина людина, заради якої я готовий ризикнути життям, це Еріс.
– Що? Не будеш атакувати? Тоді добре. Так ти зробиш послугу і собі, і мені.
Однак Ґаллус, схоже, насторожено ставився до мене. Можливо, він бачив, як я використовував магію, щоб погасити пожежу в лісі. Йому також відомо, що я можу користуватися магією без слів. Він би міг атакувати мене, як тільки я б спробував щось начаклувати.
Як би високо мої здібності не оцінював Ґаллус, зараз я нічого не міг зробити. Навіть якби я скористався Оком Передбачення, сумніваюся, що я зможу перемогти мечника такого рівня, як він, і не нашкодити заручнику.
Якщо напад на нього означав втрату мого дорогоцінного життя, тоді в мене немає іншого вибору, як дозволити йому піти.
– Гаразд, – заговорив Ґаллус, – до зустрічі, Хазяїне. Якщо ми ще десь зустрінемося…
В момент, коли він розслабився і спробував закинути заручника на плече…
– Граааа!
На нього налетіла біла грудка. Вона вкусила його за руку, що тримала меч.
– Гьяах?! Що за?!
Собака. Величезний шіба-іну раптом вискочив з кущів і вкусив Ґаллуса.
– …Укх!
Я рухався рефлекторно. Використав магію, щоб утворити ударну хвилю між Ґаллусом і заручником.
– Га?!
Заклинання відштовхнуло заручника і Ґаллуса. В момент удару Священний Звір теж відступив.
Ґаллус підняв меча і повернувся до мене.
– Прокляття, Хазяїне! Я знав, що ти таки нападеш на мене! – в його очах горіла ненависть, ніби це я був у всьому винен. – Все, як в чутках! Ти справді спускаєш своїх собак. Який підступний трюк!
Що це за чутки?! Але, ні, почекайте, насправді я намагався допомогти Ґаллусу.
– Гррррр…! – Священний Звір був готовий до бою.
Я навіть не встиг помітити, коли він підійшов до мене. Священний Звір низько припав до землі, готуючись атакувати.
– Хе-хе, як і очікувалося від тебе, старший. Подбай про мій прах після смерті… – новачок Ґіс став переді мною, трохи зігнувши коліна і боязко тримаючи напоготові меча.
Ґаллус не послаблював настороженості, він зайняв позицію прямо навпроти мене. Схоже, в мене більше нема можливості відступити. Що ж, добре. Я вирішив, що зроблю звіролюдей своїми боржниками, то чому б не дійти в цьому до самого кінця?
– Вибачай, Ґаллусе. Але Руїджерд із Заріза не може бути поганим хлопцем.
Я постарався, щоб це звучало круто, але ситуація погана. Наразі нас троє проти одного… Але так само було з воїнами звіролюдами, які, безперечно, були сильнішими за нашу нинішню групу, проте їх всіх миттєво вбили. Зараз Ґаллус не тримав заручника, але ми – це ненадійна група з трьох осіб: новачок, цуценя і я. Я б дуже хотів, щоб зараз тут був Руїджерд, але… Ні, це гарна можливість для мене потренуватися.
– Старший… виграй мені трохи часу.
Коли я морально готувався, новачок зашепотів до мене. У нього є якийсь план?
– Раз він мечник стилю Бога Півночі, гадаю, в мене є дещо, що допоможе з ним.
– …Гаразд, – я вийшов вперед і став перед ним.
Отже, це означає, що я маю зійтися в бою з мечником святого рівня? Прокляття, серце так калатає. Спокійно. Ну ж бо, заспокойся.
– Вуф! – хутряна кулька поряд загавкала, ніби намагалася підбадьорити мене.
– Ґраааа! – наче у відповідь на це Ґаллус відштовхнувся від землі.
Він кинувся до нас і Священний Звір помчав йому назустріч.
Ґаллус збирається повернути ліву руку і знизу завдати січущого удару по Священному Звіру. Я бачив це. Використати «Кам’яне ядро»… Ні, на лінії удару Священний Звір, потрібне інше заклинання. Що використати? Новачок сказав відволікти Ґаллуса, тому…
– Вибух!
– Гааах!
Коли Священний Звір стрибає до Ґаллуса, перед його очима відбувається невеликий вибух.
– Цього мало! – Ґаллус падає, ніби рибкою пірнаючи на землю всім тілом і перекочується.
Йому вдалося вислизнути прямо з-під Священного Звіра, і коли він після перекату піднявся…
– Ух!
Як тільки він підніметься, то атакує знизу.
Я відступив, щоб уникнути нападу. Це було близько… Якби я не мав Ока Передбачення, то помер на місці.
– Тц! Уникни цього! – кричить Ґаллус, кидаючись до мене і замахуючись мечем.
Він завдає удару з боку і розрізає мені живіт, а потім використовує імпульс і завдає ще одного удару.
Якщо я можу це побачити, то можу ухилитися. Він швидший за Еріс, але не мав її унікального ритму, який так складно прочитати. В мене немає можливості для контратаки, але я бачу, як Священний Звір рухається на краю мого поля зору, плануючи атакувати його ззаду.
Різко змінює руку, в якій тримає меч, і стрибає вгору, вивертаючи тіло.
На мить я не зміг зрозуміти, що він робить. Я не розумів, чому Ґаллус так рухатиметься.
– Гах…!
Рефлекторно я відступив убік, а не назад. Перш ніж я зрозумів, кинджал упав зверху і проткнув мою стопу. Навіть крізь сильний біль, що пронизав тіло, я бачив, що станеться.
Ґаллус замахується мечем.
Я повільно усвідомив, що сталося. Він зробив це ногою – кинув в мене кинджалом. Швидше за все, щось зроблено з його взуттям! Здатність бачити майбутнє зовсім не допомагала мені з таким суперником. Я мав знати краще…!
– Все скінчено, Хазяїне!
– Грааа! – у цей момент Священний Звір стрибнув і вчепився зубами в плече Ґаллуса.
– Гах! Ах, ти ж…!
– Уварф!
Священного Звіра відкинули і він сильно ударився об дерево.
У цей момент я зосередив магію в правій руці і вистрілив кам’яне ядро.
– Тц!
Ґаллус розсік моє заклинання, що летіло до нього на великій швидкості, надвоє. З меча полетіли іскри, коли він вирвався з рук Ґаллуса. Гаразд, тепер є можливість позбавитися кинджала…
Ґаллус бере меч біля своїх ніг і атакує.
Чорт. В цей момент я зрозумів, що він якось підвів мене до того місця, де лежали трупи звіролюдів. Біля його ніг лежить меч. Ґаллус свідомо привів мене сюди.
– Я ж сказав, це кінець. Припини боротися, Хазяїне!
Я зосередив магію в руках, покладаючись на це як на останню надію. Здавалося, час сповільнився. Ґаллус зайняв позицію, опустивши меч до стегон і готуючись завдати нищівного удару. Навіть якщо я випущу ударну хвилю, щоб віддалити нас одне від одного, буде надто пізно. В той момент, коли я використав кам’яне ядро, то мав скористатися ударною хвилею або висмикнути кинджал. Я допустився помилки.
– Оригінальна техніка стилю Бога Півночі – бомба-крапля!
В цей момент я почув за спиною голос новачка.
Над моєю головою щось пролетіло. Чорний мішок? Видіння Ґаллуса затуманилося.
Він намагається розрізати мішок з порошком навпіл, але чомусь вагається і замість цього закриває обличчя руками.
Мішок врізався в обличчя Ґаллуса. З мішка сиплеться щось, схоже на попіл. Мабуть, це щось, щоб засліпити його. Але, на жаль, не вдалося… Хвилинку, ні, він відкрився!
У цю мить я закінчив заклинання і між нами з Ґаллусом стався вогняний вибух. Моє тіло відкинуло назад з неймовірною швидкістю. На якусь мить я втратив свідомість.
Я сів, терплячи біль у всьому тілі. Рана на нозі… не така вже страшна. Очевидно, що через удар ніж вилетів. Всі пальці були на місці. Тож я можу скористатися магією зцілення, щоб загоїти рану. Чесно кажучи, було так боляче, що я навіть ходити не міг, але зараз був не час скиглити. Потрібно встати і битися. Бій ще не закінчений…
– Га…?
Ґаллус лежав на спині. І не ворушився.
– …Юху! Ми це зробили! – коли я глянув убік, то побачив Ґіса з піднятими кулаками. – Коли хлопці зі стилю Бога Півночі чують назву «Бомба-крапля», то закривають обличчя руками!
Уявлення не маю, що це означає, але у тих, хто навчається стилю Бога Півночі, дивні звички.
У будь-якому разі я підходив до Ґаллуса з обережністю.
– …хей, старший, будь пильним.
Як і порадив новачок, я був насторожі, оглядаючи непритомного супротивника. Я підняв меч, який він упустив неподалік, і відкинув його. Коли я це зробив, Священний Звір підскочив у повітря і схопив меч, після чого повернуся до мене зі зброєю у пащі, він енергійно махав хвостом.
Так-так, хороший хлопчик. Але пограємо у фрісбі наступним разом, добре?
– Новачку, візьми це, – я погладив цуценя по голові, а потім перекинув меч Ґісу.
Далі я підібрав неподалік палицю і потицяв нею в Ґаллуса.
Він не рухався. Навіть коли я тицьнув його біля очей, Ґаллус не смикнувся. Я закував його кінцівки в кайдани і закрив рот кляпом, але він так і не прокинувся. Здається, він повністю непритомний.
– Ми виграли.
Священний Звір заскімлив від моїх слів, а Ґіс, що знімав з дитини мішок, засміявся. Ми справді перемогли? Поки я ще ніжився у сяйві перемоги, дитина, з голови якої зняли мішок, отямилася і заплакала. Незабаром після цього прийшли воїни-звіролюди.
☆☆☆
Цей випадок з викраденням був особливим. Масштабна операція, спланована організацією контрабандистів. Вони спланували викрадення Священного Звіра, який охороняє Дордія. Мотиви не дуже зрозумілі, але, очевидно, багато людей бажали отримати Священного Звіра, бо це особлива істота.
Проте викрадення Священного Звіра виявилося складним завданням. Навіть якби їм це вдалося, за викрадачами негайно б кинулися воїни-звіролюди з розвиненим нюхом, вони б одразу відбили Звіра. Тому організація контрабандистів вирішила використати у своєму плані сезон дощів.
Сезон дощів триває три місяці. Кожне село було зайняте підготовкою до нього, а у їхніх воїнів з’являлася купа справ. Потрібно додати, що у розпал сезону дощів кораблі не плавають. Іншими словами, якщо прямо перед початком сезону дощів украсти Священного Звіра і перевезти його на Континент Демонів, то можна легко втекти, а воїни не зможуть кинутися в погоню.
Звичайно, звіролюди були обережними. Коли йде підготовка до сезону дощів, дітям забороняють виходити на вулицю і навіть дорослим доводиться поводитися обережно. Про те, що Священного Звіра ретельно охороняють, можна і не говорити.
Організація контрабандистів усе це врахувала.
Для початку вони найняли усіх викрадачів у цьому районі і дочекалися відповідного часу. Коли настав потрібний момент, вони здійснили набіги на різні села й одночасно викрадали жінок і дітей. Так воїнів охопила паніка. Організація контрабандистів навмисно найняла викрадачів, щоб знизити кількість викрадень протягом року і таким чином знизити пильність звіролюдей. Далі вони одночасно викрали жінок і дітей з різних сіл.
Крім того, вони також підготували озброєні групи для нападу на села, але в цей час вони не зачіпали село Дордія. Таким чином воїни Дордія, які не стикнулися з подібними бідами, отримали від інших сіл прохання про допомогу. Їм довелося розділити сили, щоб одночасно надати допомогу іншим.
У результаті цього кількість охоронців села Дорідя зменшилася. Цим і скористалася організація контрабандистів, пославши елітні сили для нападу. Їм вдалося вкрасти не тільки онуку вождя, але і Священного Звіра. Стратегія бліцкригу, коли менші сили відволікають увагу на себе, а основна група досягає справжньої мети.
Озброєний напад, викрадення дітей і викрадення Священного Звіра… Якщо їх мало, то неважливо, наскільки сильні і талановиті воїни у звіролюдей. Вождь племені, Гюстав вирішив відмовитися від порятунку дітей. Зміцнивши оборону села, він зібрав воїнів і відправився на пошуки Священного Звіра, який є важливим символом для їхнього села.
Здавалося, що їм дуже пощастило випадково виявити місце, де контрабандисти тримали товар. Вони отримали важливу підказку і негайно попрямували до потрібної будівлі. Поки що проігноруємо той факт, що інформацію надала група на чолі з Ґаллусом.
Саме тут починається та частина історія, про яку я не знав. Історія про те, чим займався Руїджерд, поки мене тримали в камері.
Очевидно, що почувши таку інформацію, Руїджерд розлютився на контрабандистів. Він запропонував атакувати їхній корабель до того, як він покине порт. Однак Гюстав не схвалив цю ідею.
– Ми не знаємо, на якому кораблі діти, а їм відомо, як позбавити нас нюху.
Саме тут у гру вступив Руїджерд. Він з гордістю сказав, що «коштовний камінь» на його чолі допоможе знайти дітей.
А що Еріс? Вона не брала участі в операції, але, очевидно, взяла на себе охорону дітей. З широкою усмішкою на обличчі. Закладаюся, що це було так. Безумовно, це кров родини Ґрейрат.
У будь-якому разі, Руїджерд досягнув успіху в атаці. Корабель контрабандистів виявили, а вони самі були побиті до півсмерті. Викрадені діти повільно вибиралися з глибин корабля. Їх було не менше півсотні. Діти врятовані, щасливий кінець, ура! …Ні.
Чиновники порту Зант стверджували, що це був останній відправлений корабель перед сезоном дощів і на ньому були важливі товари, тож напад на нього – це серйозний злочин.
Гюстав, звичайно, протестував проти цього. Викрадення і поневолення звіролюдей заборонено Святим Королівством Міліс і вождями Великого Лісу. Він заявив, що це дивно, що його звинувачують у перешкоджанню злочину на берегах власного континенту. Ці слова лише розлютили чиновників порту Зант. Вони сказали, що їх мали проінформувати про це заздалегідь. Але звіролюди мали вчасно зупинити контрабандистів, у них не було часу на пояснення. Крім того, було 50 жертв. Не п’ять, не десять, а п’ятдесят дітей! З кожного поселення викрадали одну або дві дитини. Чиновники порту Зант не приділили цьому уваги. Насправді деякі з них брали хабарі та заплющували на це очі.
Це – порушення договору. Якби все так і залишилося, у стосунках між звіролюдами і Святим Королівством Міліс міг статися великий розрив. У гіршому випадку почалася б війна. Гюстав викликав із села до порту Зант групу воїнів, і вони стали на вході в місто та зійшлися у протистоянні з вартовими.
Зрештою порт Зант відступив. Вони заплатили звіролюдам велику компенсацію. На переговори і повернення викрадених дітей батькам пішло близько тижня. Тому мене відсунули на задній план і залишили в камері на сім днів.
Що ж, тут нічим не зарадиш. Насправді це дивовижно, що їм вдалося виконати таке важливе завдання всього за один тиждень.
Тут Ґаллус вирішив скористатися ситуацією. У селі Дордія було мало воїнів, бо Ґюс повів групу, що захищала село, до порту Зант. Ґаллус керував своїми силами й атакував село Дордія. Він зробив це з тієї причини, про яку вже говорив раніше. Він і його спільники планували викрасти дітей, щоб нажитися на них.
Ґаллус обрав час перед самим початком сезону дощів. Він все спланував, навіть погрожував главі гільдії судноплавців, щоб йому таємно побудували корабель. Схоже, Ґаллус давно це задумав. Все сталося не зовсім так, як він очікував, але досить близько до його планів, тож він міг діяти. На його жаль, план провалився, а його передали чиновникам порту Зант. Таким чином справа була вирішена, і так ми отримали щасливий кінець.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥