Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, HugoLocus, Drakula, db4tz, vilgerforc.
Додатковий розділ 1. М’ясо дракона, стиль Нанахоші
Ми прибули в порт Іст – найбільшого портового міста у світі – на території Королівства Драконів.
Хоча говорили тут тією ж мовою, що й у Святому Королівстві Міліс, але назви і зовнішній вигляд крамниць дещо відрізнялися. Однак це було вже четверте портове місце, яке я бачив, тому воно не було чимось новим. Коли ми зійшли з корабля, то попрямували виконувати рутинне завдання – шукати таверну для ночівлі.
Коли ми йшли вулицею, Еріс раптом зупинилася і пробурмотіла:
– Добре пахне.
Гмм. Як той чарівний аромат, що виникає навколо твоєї шиї після тренування? Особисто я великий шанувальник. Але коли я глибше втягнув повітря, то зрозумів про що говорила Еріс. У повітрі витав смачний запах.
Коли я поглянув угору, то сонце було високо в небі. Щойно я про це подумав, то зрозумів, що мій шлунок порожній.
– Гадаю, час обідати.
– Так… – Еріс кивнула головою.
Наші погляди прилипли до ресторанчика попереду, який, здавалося, і був джерелом цього запаху. Він виглядав не найкращим чином. Цегляні стіни руйнувалися, де-не-де навіть виднілися дірки. Дерев’яна вивіска була настільки брудною і подряпаною, що напис неможливо прочитати. Петлі ледве трималися, а двері виглядали так, ніби ось-ось впадуть. Тож споруда виглядала більше як покинутий будинок, ніж як вишуканий ресторан.
Однак запах, який тягнувся звідти, був справжнім.
Це був не той насичений аромат, від якого рот негайно наповнювався слиною, але він мав у собі щось ностальгічне, від чого мій живіт забурчав.
– Хочеш туди зайти?
Запитання Руїджерда мене трохи сполохало. Я підійшов ближче до ресторанчика, навіть не усвідомивши цього.
– …Так. Є якісь проблеми?
– Хіба ти не говорив, що краще їсти у візуально привабливіших місцях?
Пригадую, що я щось таке говорив. Але це стосувалося Континенту Демонів, там зовнішній вигляд корчми чи ресторанчику був прямо пов’язаний з якістю їжі. Звичайно, іноді знаходилися винятки з правил, і тоді все було набагато краще, ніж очікувалося, але… за звичайних обставин я б ніколи не зайшов до ресторанчика, що виглядав так.
Проте мене чомусь тягнуло до цього місця.
– Це нормально час від часу вносити зміни, еге?
– Ну, якщо ти так кажеш…
Руїджерд і Еріс пішли за мною. Коли я відчинив двері, то вони видали гучний і неприємний скрегіт. Всередині ресторанчик виглядав доволі брудним. Хоча, ні… можливо, «брудний» не те слово. Він виглядав досить чистим, щоб служити місцем для прийому їжі. Просто всередині все виглядало доволі пошарпано. У половини стільців не вистачало ніжок, столи були вкриті тріщинами, а в підлозі з’явилися дірки.
Очікувано, інших клієнтів всередині не було.
– Це місце повністю наше, – весело пробурмотіла Еріс.
Схоже, вона не бачила нічого підозрілого в тому, що в обідній час ресторанчик був абсолютно порожнім. Звичайно, цього було достатньо, щоб стривожити мене. Але чомусь мої очікування переважили мою тривогу.
– Ласкаво просимо…
Коли ми сіли, до нас підійшов худий, як скелет, чоловік з меню. Можливо, він керував цим місцем? Якщо так, то потрібно сказати, що виглядав чоловік дуже похмурим. З першого погляду зрозуміло, що це місце не процвітало, але принаймні не завадило намалювати на обличчі фальшиву посмішку для своїх клієнтів…
– Рудеусе, ти впевнений, що не хочеш обдумати це ще раз?
Ого. Руїджерд не часто говорив щось подібне. Але не варто судити людей за зовнішністю, правильно?
– Ну, спокійніше. Їжа тут може бути смачною, чи не так?
Почувши мої слова, чоловік-скелет криво посміхнувся і розкрив перед нами меню. Там було всього два пункти:
- М’ясо дракона, стиль Нанахоші
- Тушкована риба Альба
У ресторанах Мілішіона пропонували понад десяток варіантів на вибір. Будь-яка корчма, що більше зосереджувалася на випивці, пропонувала трохи більше різноманітності. Вибір дуже малий, але позитивним було те, що ціни – низькі. Тож, можливо, це нормально.
– Що будете?
Отже, на вибір м’ясо або риба, га?
Риба Альба поширений вид, який ловлять у південних морях. Це була стандартна частина раціону в цій частині світу. Я вже куштував цю рибу в порту Вест. Хоча в меню було написано «тушкована», але, швидше за все, це якийсь різновид рибно-овочевого супу. Це одна з типових страв, які зазвичай їли у Королівстві Драконів.
З іншого боку, було «м’ясо дракона, стиль Нанахоші». Я ніколи не чув про цю страву раніше. Я знав, що Король Драконів жив у сусідньому гірському масиві, звідси і пішла назва. Говорили, що дракони могли маніпулювати силою тяжіння. Але чи справді це було м’ясо цих монстрів? Можливо, це м’ясо якихось схожих істот…?
Крім того, «Нанахоші»? Я вперше чув про такий стиль приготування, а назва звучала майже… по-японськи. Однак я мало знайомий з різноманітними кухнями цього світу. Можливо, це був популярний метод приготування їжі у Королівстві Драконів.
Так чи так, а це мене заінтригувало.
– Я візьму м’ясо.
– Я теж.
– Тоді три порції м’яса.
Отримавши замовлення від клієнтів, які любили м’ясо, чоловік-скелет тихо зник у кухні.
Води, звісно, нам не подали. Подібних послуг у цьому світі практично не було. Тож тут потребувалося самообслуговування. За допомогою магії землі я створив чашки, наповнив їх водою і передав Руїджерду й Еріс. З додаванням кількох кубиків льоду виходив чудовий тонізуючий напій для втомленого тіла.
Еріс у мить випила воду, розгризла лід і тицьнула мені чашку.
– Рудеусе, ще.
Хитнувши головою, я знову наповнив її чашку. Зазвичай я сказав би, щоб вона сама начаклувала собі воду, але зараз ми були в ресторанчику. Зайвий ризик нам був ні до чого, вона могла втратити контроль і зламати щось або затопити це місце.
– … – Руїджерд, як завжди, пив повільно.
Він швидко їв, але ніколи не квапився з напоями.
– Схоже, в цьому портовому місті ми не зможемо зібрати багато інформації.
– Гадаю, що так. Хотілося б побачити більше мечів, але, думаю, нам слід швидше вирушати до наступного міста.
У Королівстві Драконів продавалося багато мечів. Навіть у звичайних придорожніх ятках були виставлені ряди мечів. Коли Еріс вперше це побачила, то її очі засяяли, але вона швидко зрозуміла, що там продавалися поганенькі варіанти, призначені для новачків, які не знали нічого кращого. Еріс значно відточила своє фехтування і перед нею лежав ще довгий шлях до досягнення вершини, але це не означало, що вона не могла відрізнити хороший меч від поганого. Нічого дивного.
– Хей! Я заходжу!
Нашу розмову перервав гучний удар. Хтось з гуркотом відчинив двері. До ресторанчика, навіть не роззувшись, увірвався чоловік бандитського виду. Не те щоб тут хтось розбувався. Але справа була не в тому.
Почувши голос, із кухні вийшов чоловік-скелет.
– Шаґал…
– Хей, Рендольфе! Готовий сьогодні прийняти правильне рішення?
– Скільки б ти не питав, моя відповідь залишиться незмінною. Чи не міг би ти бути таким ласкавим і піти?
– Ха! Скільки ти ще збираєшся триматися за це лайняне місце, га?
– Поки не помру, звичайно… Цей ресторан переходив у моїй родині з покоління в покоління.
З цієї розмови я зробив цілком слушне припущення стосовно ситуації. Якщо коротко, цей ресторанчик боровся за виживання. Власник, ймовірно, набрався боргів, але якось продовжував працювати. А цей чоловік бандитського вигляду, мабуть, був якимось спекулянтом, що хотів задешево купити землю або щось таке.
– Принаймні почекай… Зараз у мене клієнти.
– Клієнти…? Ого, справді. Яке рідкісне явище для цього місця!
– Поки в мене є хоча б один клієнт, я не здамся.
– Пхах! – зарозуміло пирхнув бандит і приземлився на сусідній стілець.
Зиркнувши на нього, чоловік-скелет поплентався на кухню.
Схоже, це місце переживало важкі часи. Звичайно, я не знав усіх подробиць, але якщо їжа буде хорошою, то ми б могли зробити рекламу цьому ресторанчику.
– Він дивиться на нас…
– …
У мене виникло відчуття, що в Еріс могла статися надмірна реакція на будь-який зоровий контакт з цим чоловіком, тому я взяв ініціативу на себе і прикрив її очі руками. Цю проблему потрібно вирішувати силою їжі, а не кулаками.
– Агов! Рудеусе! Я нічого не бачу!
Ой. Припини. Еріс, тільки не мій зап’ясток. Він зламається. Ох, мої бідні ніжні кісточки…
– Дякую за очікування.
Поки я бавився з Еріс, нам принесли їжу.
Я витріщив очі, коли побачив страву.
– Це ж…!
«М’ясо дракона, стиль Нанахоші» виявилася стравою, що складалася з трьох окремих частин.
Першим був легкий овочевий суп. Одразу було зрозуміло, що він матиме простий і освіжаючий смак. З ним все добре. Стандартна річ. Але з двома іншими частинами все було не так однозначно.
Для початку, ліворуч стояла головна страва і це було те, що я ніколи не бачив відколи прийшов у цей світ. Білий рис – імператор усіх злаків!
Хоча, ні… Колір не зовсім правильний, щоб називати його білим рисом. Схоже, були домішані й інші зерна. Отже, це був багатозерновий рис. Я так давно його не бачив, що дещо заплутався.
Однак тепер було зрозуміло, чому в мене виникла ностальгія, коли я відчув запах, що доносився з цього місця. Запах вареного рису. Не дивно, що мене потягнуло сюди, як магнітом.
А далі була третя частина страви. Вона складалася із золотисто-коричневих шматочків, приготованих методом глибокого смаження.
Жодних сумнівів, це – карааґе.
Тобто… хоча суп не був місо-супом, а рис не був білим рисом… це було сервірування карааґе з рисом.
– Очам не вірю!
– Що таке, Рудеусе…?
Еріс запитально поглянула на мене. Цілком зрозуміло чому, я тремтів і тримався за стіл обома руками.
– О, ні… нічого.
Я навіть не мріяв, що в цьому світі могла існувати японська смажена їжа… Це дар небес? Можливо, цей типчик, Бог Людей, нарешті зрозумів, чого я хочу.
Гаразд, поїхали! Нумо їсти! Прямо зараз!
Склавши руки разом, я швидко помолився всім духам неба і землі.
– Нумо їсти!
Звісно, паличок тут не було, тому я їв рис виделкою.
– О-о-о… – по моїй щоці скотилася сльоза.
У минулому житті моя любов до рису не знала меж. Особливо в ті часи, коли мені виповнилося тридцять, я з’їдав, мабуть, понад три кілограми рису на день. Я був упевнений, що поки він у мене був, то все добре. Порівняно з рисом, який я їв у минулому житті, цей справді був поганим. Ймовірно, за японським рейтингом смаків він би не дотягнув навіть до рангу C.
Але це був рис. Справжнісінький рис.
Уперше в житті я зрозумів, що весь рис створений однаковим.
– Ру-Рудеусе…? Що сталося?
– О, нічого… зовсім нічого.
Як японський солдат, що повертався з інтернування в Сибіру, я їв рис зі сльозами на очах. Кожен укус наповнював рот знайомим, заспокійливим смаком рису.
О, хвилинку. Його не так вже й багато, чи не так? Потрібно їсти також і гарнір…
Настав час спробувати карааґе. Я жадібно наколов шматок на виделку і підніс до рота.
– Мхґ!
Моя радість негайно змінилася шоком.
Так, це було м’ясо приготоване методом глибокого смаження, але це не було карааґе. Верхній шар був липким і жирним, а всередині м’ясо було сухим і жорстким. Що довше я його жував, то сильнішим ставав прогірклий смак і запах.
Мене аж почало нудити.
– …
У мені закипіла злість.
З таким… їсти рис з чимось таким?!
Звичайно, я міг би їсти рис сам по собі. Маючи дрібку солі, я міг би з’їсти необмежену кількість рису. Ідеальне поєднання. Сіль і білий рис. Цього вистачить для самурая в моїй душі.
Однак я не міг придушити свій гнів. Це карааґе було нічим іншим як актом богохульства проти рису.
– Я хочу поговорити з кухарем! Зараз!
☆☆☆
Коли власник ресторанчика стурбовано вийшов з кухні, я почав з компліментів.
Псевдо місо-суп пройшов перевірку. Як не дивно, легкий солонуватий овочевий суп ідеально доповнював смак багатозернового рису. Уже цих двох страв достатньо для повноцінної їжі. Суп показував, що його готував майстер.
Також перевірку проходив спосіб приготування рису. Схоже, кількість води і температура були правильними. Відчувалася рука професіонала. Кожне рисове зернятко зворушило мене до сліз. Ба більше, я міг би поставити йому найвищий бал, якби він приділив більше уваги якості води. Я навіть був готовий подарувати йому кілька мегатонн смачної води під маркою Рудеус. Вода, яку створював я, була смачнішою за ту, що була у колодязях тут.
Після всіх похвал справа дійшла до карааґе… точніше до м’яса дракона у стилі Нанахоші.
Я розніс його. Методично і жорстоко.
Ця річ не була придатною для того, щоб люди її їли. Як він смів подавати щось таке клієнтам, які платять гроші? Він хоча б знав, хто я? Я – Рудеус з групи «Заріз», хай йому грець! Він дорого заплатить мені за цю образу!
Загалом, я говорив так, ніби був психованим зірковим шеф-кухарем у поганому настрої. Серйозно, я навіть не знаю, чому був таким розлюченим. Можливо, я був просто голодним.
Еріс і Руїджерд, мабуть, подумали, що я з глузду з’їхав. Зрештою їм довелося витягувати мене, поки я кричав і брикався, з ресторанчика.
Чесно, мене занесло. Любов до рису взяла наді мною верх, так… проте це не виправдовувало деяких речей, що я сказав. Особливо тому, що я сам був любителем.
У цьому світі не було тих інгредієнтів, які були легко доступними у моєму минулому житті. Навіть олія, яку використовували для глибокого смаження м’яса, тут, мабуть, була значно нижчої якості.
Я дізнався, що у цьому світі була культура споживання рису з гарніром. І навіть був спосіб приготування м’яса у фритюрі. Уже тільки це було благословенням. Тоді чому в біса я так розійшовся?
Коли ми покидали той ресторанчик, власник зіщулився і я навіть бачив сльози на його очах.
Я точно був малим негідником.
Подумай над своєю поведінкою, Рудеусе.
☆ Власник ресторанчика ☆
Справи йшли вкрай кепсько.
За останні кілька років у мене майже не було клієнтів. А ті, хто випадково забрідав, не ставали постійними. Я все глибше і глибше занурювався у борги.
На довершення до цього, сьогоднішній клієнт облив мене хвилею критики.
Він сказав, що олію потрібно було нагрівати до вищої температури, бо інакше неможливо втримати достатньо вологи в м’ясі. О, а саме м’ясо потрібно було приправити солодкими і пікантними приправами до того, як його покривали кляром. Зрештою він навіть сказав, що я вибрав неправильне м’ясо.
Але готувати м’ясо дракона – це багатовікова традиція цього ресторану. Що я мав робити, якщо проблема лежала у чомусь такому фундаментальному?
– Ого, це мене аж трохи прибило… – чоловік, одягнений як бандит, порушив незручну мовчанку. Його звали Шаґал Ґарґантіс. Він дошкуляв мені останні кілька років. – Однак, думаю, тепер все стало кристально ясно, правда? Ти готуєш до того кепсько, що навіть сопливий хлопчак розніс твою страву вщент.
На обличчі Шаґала, як і завжди, була бридка посмішка. Коли на його обличчі був серйозний вираз, то він виглядав доволі гарно і не скидався на якось поганця. Якби він зайшов до потрібної кімнати, йому б негайно вклонилися десятки підлеглих. Але йому чомусь подобалося одягатися як бандит і насміхатися з мене з бридкою посмішкою на обличчі.
Можливо, це було щось на зразок маскування.
– Це так… але…
– Слухай, я розумію, що ти хочеш захистити те, що належало твоїй родині поколіннями. Але у тебе немає хисту до цього діла. У тебе навіть нема сили підтримувати це місце на плаву.
Ці прямі слова були як удар у живіт. Він мав рацію. У мене не було ні ділової хватки, ні навіть кулінарного хисту. Я приготував їжу так погано, що навіть така дитина, як той хлопець, не стримав невдоволення.
– Але є щось, у чому ти кращий. Кожен має сильні і слабкі сторони, правда?
– Це так…
Я не міг не погодитися. Мій розум заполонила думка «Це – кінець».
– Добре, твоя взяла. Я закрию свій ресторан.
Це місце було засноване 250 років тому. Ресторан передавався у моїй родині з покоління в покоління, але на мені його історія закінчиться. Я не зміг зберегти цей спадок.
Мені доведеться нести цю ганьбу до кінця своїх днів.
Ось про що я думав.
У той день великому полководцю Королівства Драконів, Шаґалу Ґарґантісу, вдалося завербувати певну особу. А саме – Рендольфа Маріанна, Бога Смерті, що посідав четверте місце серед Семи Великих Сил.
Чому Рендольф, який багато років ігнорував наполегливі пропозиції Шаґала, раптом погодився?
Мало кому була відома відповідь на це питання.
>>Том 5. Додатковий розділ 2<<
Карааге (яп. から揚げ, 空揚げ, 唐揚げ) — страва японської кухні, що являє собою смажену у фритюрі курку; також слугує загальною назвою для техніки глибокого просмаження у фритюрі інших, окрім курки, продуктів — різноманітного м’яса, риби, морепродуктів і навіть овочів.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥