Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, HugoLocus, Drakula, db4tz, vilgerforc.
Інтерлюдія. Повернення Роксі
Приблизно у той самий час, коли Рудеус і його група відпливли з Міліса, Роксі Міґурдія вперше за багато років повернулася до рідних місць.
Село племені Міґурд анітрохи не змінилося. Всі, кого вона з малечку знала, виглядали майже так само. Хоча, можливо, жителів стало трохи більше, але це місце так і залишилося до моторошного тихим.
У дитинстві Роксі не вважала це мовчання дивним, але після того, як вона об’їздила весь світ, то могла з упевненістю сказати, що це дуже незвично. Тут було тихо, у селі не звучало жодного слова, однак місцеві чудово спілкувалися між собою.
Коли вони побачили Роксі, то просто стояли і дивилися на неї. Вона знала, що селяни намагалися поговорити з нею за допомогою телепатії, унікальної вродженої здібності племені Міґурд. Однак Роксі не могла зрозуміти, що вони говорили. Вона чула лише слабкий шум, не більше. Роксі не могла відповісти на їхні слова.
Через деякий час з’явилися її батьки. Роки ніяк не змінили їх.
Вони привітали її радісними словами і стурбованими голосами запитували, як вона жила до цього часу і чи прийшла сюди сама.
Еліналіз і Талханд вирішили чекати за селом. Можливо, вони думали, що раз вона повернулася додому, то потребувала трохи приватності.
Роксі спокійно розповіла батькам про свої подорожі. Слухаючи її, вони показували здивування на обличчі, а після розповіді з полегшенням сказали, що вона може залишатися стільки, скільки захоче.
Однак Роксі почувалася тут чужою. Навіть коли розмовляла з батьками. Слова занепокоєння і слова вітання, які зривалися з їхніх вуст, звучали, ніби чужа мова. Міґурди ніколи не говорили важливих слів уголос. Особливо, коли хотіли висловити прихильність чи любов.
Цілком можливо, що батьки від щирого серця хвилювалися за неї, але вони не мали можливості передати це Роксі. Вона не вміла користуватися телепатією, тому вся глибина їхніх почуттів не була доступна для неї.
Роксі почувалася через це страшенно самотньою.
Залишатися тут надовго – це свідомо робити собі боляче. Вона б у черговий раз підтвердила, що не була справжньою частиною племені Міґурд. Подумавши так, Роксі вирішила не затримуватися надовго і негайно вирушити в дорогу.
– Ти вже йдеш? – зі стурбованим обличчям запитав її батько.
– Так.
– Може, залишишся хоча б на одну ніч?
Роксі безвиразно похитала головою.
– Вибачте, але ця подорож справді термінова. Я просто завітала сюди ненадовго, бо була неподалік.
– Коли ти повернешся наступного разу, люба?
– Не знаю. Можливо, я ніколи не повернуся, – чесно відповіла Роксі.
Тепер уже її мама, яка сиділа поряд з батьком, виглядала стурбованою.
– Роксі… будь ласка, навідуйся до нас хоча б раз на двадцять років, добре?
– Гадаю… – заговорила вона тоном, в якому не звучало конкретики, – …я повернувся десь років через п’ятдесят.
– Справді? Обіцяєш? Тоді ми будемо чекати.
– Добре, – невиразно кивнула Роксі.
І тут вона помітила, що її мама тихо заплакала.
– Е… мамо…?
– О, вибач. Я сказала собі, що не буду плакати, але… вибач, люба…
Побачивши її сльози, у Роксі щось зворушилося. Перш ніж вона це зрозуміла, Роксі міцно обіймала маму. А потім їх обох обійняв її батько.
У цей момент Роксі нарешті усвідомила, що слова і мова – це далеко не все.
Зрештою вона провела в селі Міґурд близько трьох днів.
Минуло багато часу відтоді, як вона мала такі спокійні дні.
☆☆☆
Хазяїном Заріза насправді був Рудеус Ґрейрат.
Роксі знадобився деякий час, щоб визнати це.
Коли вони прибули на Континент Демонів, то неухильно рухалися на північ у пошуках інформації про Рудеуса. Що далі на північ заходила їхня група, то більше мешканців впізнавали це ім’я.
Роксі підходила все ближче, але водночас здавалося, ніби щось було не так.
Інформація про «Фальшивого Заріза» збігалася з інформацією про Рудеуса. Під час подорожі Талханд кілька разів зауважував, що людський хлопчик, який міг безмовно чаклувати, і хазяїн «Фальшивого Заріза» – це одна і та сама особа.
По правді кажучи, Роксі помітила це від самого початку. Вона просто не хотіла зізнаватися собі, що пройшла повз свого учня і навіть не помітила цього.
Але, коли вони прибули в місто Лікаріс, у неї не було іншого вибору, як визнати це. Випадок із «Зарізом» стався тут два роки тому. Об’єднавши інформацію, яку вона отримала від колишнього товариша по групі Нокопари, з тими свідченнями, які Роксі почула від своїх батьків… у неї не було іншого вибору, як визнати правду.
Хазяїном Заріза був Рудеус.
Зараз Роксі була у корчмі з Нокопарою.
Коли вона запитала про Рудеуса, він, здавалося, не хотів про це говорити. Схоже, в якийсь момент він взявся за справу, що не викликала особливої поваги. Але Роксі не збиралася засуджувати його за це. На Континенті Демонів ти робиш усе можливе, щоб вижити.
– Ясно… Отже, Блейз мертвий, га…?
– Так. Цього виродка проковтнула кобра з червоним капюшоном.
Минуло багато років відтоді, як Роксі покинула Континент Демонів. Їм двом було про що поговорити, але зрештою, виявилося, що вони здебільшого говорили про минуле.
Роксі заплющила очі, згадуючи Блейза. У нього була свиняча голова і брудний рот. Він лаяв Роксі кожного разу, коли вона робила помилку, але Блейз не був поганим хлопцем. На нього завжди можна було покластися як на воїна.
За словами Нокопари, Блейз зміг стати ветераном, який очолював групу шукачів пригод рангу B. Це було неабияким досягненням на Континенті Демонів. Роксі була приголомшена тим, наскільки далеко зайшов її гострий на язик старий товариш. Однак група називалася Супер Блейз. Серйозно? Очевидно, що він так і не навчився називати речі.
У будь-якому разі, Нокопара сказав, що монстр, який знищив групу шукачів пригод рангу B, був убитий щойно сформованою групою Рудеуса. Іншими словами, він знищив монстра рангу A відразу ж після того, як став шукачем пригод.
Жодного шансу, щоб Роксі з минулого могла зробити щось подібне. Але це було досить типово для Рудеуса. Ця думка викликала в неї легку усмішку.
– Ти справді змінилася, Роксі, – пробурмотів Нокопара, зробивши ковток міцного алкоголю, типового для Континенту Демонів.
Роксі поглянула на своє відображення на поверхні напою і задумалася, чи правда це.
– Справді? Мені важко сказати.
– Так, ти виглядаєш набагато дорослішою, ніж раніше.
– Що? Кепкуєш з мене чи щось таке?
Коли Роксі вирушила шукати пригод разом з Нокопарою й іншими, то вона вже виглядала як дорослий представник племені Міґурд. З того часу ні її обличчя, ні тіло не зазнали суттєвих змін. Роксі чудово усвідомлювала, що виглядала так само, як тоді.
– Ні, я серйозно! Гадаю, це загальна атмосфера. Раніше ти більше нагадувала дитину, розумієш?
– Що ж, з того часу минуло багато років. Хоча по мені цього і не скажеш, – Роксі знизала плечима, взяла жменю смаженої закуски і захрустіла.
Закуску приготували з насіння кам’яного трента. Як на Роксі, страва не була особливо смачною, але вона якимось дивним чином викликала залежність. Як тільки ти покладеш їх до рота, то не можеш зупинитися.
– Ось про це я і говорю. У минулому ти відчайдушно намагалася примусити всіх думати, що ти доросла. Якби я сказав щось подібне минулій тобі, ти була б на сьомому небі від щастя, еге?
– Справді…? Що ж, був такий час.
Це було в ті часи, коли вона не розуміла належним чином ні своїх навичок, ні обмежень. Тоді Роксі робила все можливе, щоб переконати інших у тому, що вона не дитина, і що її потрібно сприймати серйозно. Вона вихвалялася своїм магічним талантом і обізнаністю в кожному аспекті магії. Роксі наполягала на тому, що могла зробити все.
Відтоді її думка про себе повністю змінилася, але репутація, яку вона створила, продовжувала поширюватися. Тепер інші очікували від неї того, чого вона насправді зробити не могла. На Континенті Демонів Роксі отримала чимало здивованих реакцій, коли говорила іншим, що була наставницею Рудеуса. Схоже, він щоразу говорив, що завдячує своїми талантами «наставнику». З цього і витікало природне припущення, що Роксі теж могла безмовно чаклувати. Чого вона точно не могла зробити.
Роксі було цікаво, чи її наставник, який колись наніс їй дуже сильну образу, почувався так само? Якщо так, то вона почувалася погано через те, що могла зробити щось неправильно. Бути наставником когось, хто більш талановитий, ніж ти, – важко. Очевидно, щоб зрозуміти це по-справжньому, потрібно опинитися у цій позиції самому.
Для самої Роксі це було джерелом збентеження і гордості. Вона більше не хотіла, щоб Рудеус припиняв називати її наставницею. А той факт, що він повністю проігнорував наказ, і продовжив так її називати, чомусь навіть тішив Роксі.
– Однак ти зовсім не змінився, Нокопаро.
– Серйозно?
– Так. За винятком зовнішності, звичайно.
Він завжди був жадібним до грошей і мав схильність полювати на слабших, очевидно, що таким він залишився і тепер. Колись Роксі думала, що вона б не хотіла нажити собі такого ворога.
– Гей, і що це означає? Так ти хочеш назвати мене старим і зморшкуватим?
– Звісно, можна і так сказати. Ти постарів, Нокопаро. І маєш зморшки.
– Ха! Тепер ти відростила зуби, дівчино! – Нокопара саркастично засміявся, після чого зітхнув. – Охо, це нагадує мені минуле…
– Згодна.
У ті часи за цим столиком сиділо б ще двоє: один хлопець, який щоразу люто лаявся на Нокопару, і другий, який зітханням припиняв їхні сварки. Тих двох більше не було, залишилося лише двоє колишніх шукачів пригод середнього віку.
Щоправда, одна з цих двох не дуже постаріла через особливості своєї раси… однак дні, що минули, ніколи не повернуться. Це абсолютна істина.
Того дня вони насолоджувалися спогадами, аж поки Нокопара від випивки не відправився під стіл.
Роксі зустрілася зі своїми батьками і зі своїм старим знайомим.
Уже лише це означало, що її подорож не була марною тратою часу. Вона справді була глибоко щасливою, що приїхала сюди.
☆☆☆
Роксі цікавило, чи досягнув уже Рудеус Мілішіона?
Якщо припустити, що вони пройшли повз одне одного у порту Вінд, то минуло вже півроку. Хоча той момент збігся у часі з початком сезону дощів, але Дорога Святого Меча – це безпечний і легкий шлях. Якщо вони не зупинялися у поселені ельфів чи дворфів, то він з групою мав би уже прибути до Мілішіона.
Тобто, його не потрібно було шукати. Як і припускав Пол у своєму посланні, з Рудеусом все було добре. Він перемістився разом з дівчиною на ім’я Еріс і вони разом без особливих труднощів пройшли Континент Демонів. Більшість мандрівників стали б жертвами місцевих небезпек або зупинилися на місці, не маючи сили подолати перешкоди, але йому легко вдалося все пройти. Ба більше, він якимось дивом зміг залучити до своєї групи представника племені Суперд, яких Роксі завжди боялася.
– Роксі, у тебе чудовий учень.
– Справді. Мені складно повірити, що він син Пола.
Еліналіз і Талханд також були сповнені компліментів.
Однак Роксі думала, що не мало значення, чий він учень чи син. Рудеус був генієм ще до того, як вони зустрілися. Він би чудово впорався з усім, навіть якби вони ніколи не зустрілися.
Але важливо не це…
– То що ми будемо робити далі?
Роксі якусь мить задумалася над питанням Еліналіз. Початковою метою цієї подорожі було знайти Рудеуса, але він, мабуть, уже безпечно прибув до Мілішіона. Роксі дуже хотіла зустрітися з ним, проте вона не хотіла відмовлятися від ширшої мети.
– Будемо обшукувати північно-західну частину Континенту Демонів.
Рудеуса уже знайшли, але троє інших членів його родини досі були невідомо де. По дорозі сюди Роксі з іншими вже зустрічали кількох переміщених людей з регіону Фіттоа; тож вони, мабуть, були десь на північному заході.
– Упевнена, що не хочеш зустрітися зі своїм учнем? – запитав Талханд.
– Упевнена, – легенько кивнула Роксі. Для початку, а якщо він зможе з’ясувати, що вона пройшла повз нього і навіть не усвідомила цього? Це буде надто принизливо. Її позиція «наставника» уже була досить хиткою. – На Континенті Демонів є ще багато міст. Будемо відвідувати їх і перевіряти одне за одним так, як ми робили до цього.
Еліналіз і Талханд перезирнулися і засміялися.
Подорож Роксі Міґурдії продовжувалася.
>>Том 5. Додатковий розділ 1<<
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥