Оригінальна назва (японська): 無職転生 ~異世界行ったら本気だす~ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут
Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Alastor, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc.

Розділ 1. Святе королівство Міліс
Мене звати Рудеус Ґрейрат. У минулому житті я був дорослим чоловіком, але тепер у мене тіло одинадцятирічного симпатичного хлопця. Моя спеціальність – магія. Інші поважають мене, бо я можу використовувати заклинання, не промовляючи магічної формули.
Близько півтора року тому сталося магічне лихо і я перемістився до місця під назвою Континент Демонів. Континент Демонів розташований на протилежному боці світу від мого рідного місця, регіону Фіттоа королівства Асура, тож, щоб повернутися, потрібно об’їхати півсвіту.
Я став шукачем пригод і вирушив у далеку подорож, щоб повернутися додому.
З того часу минуло півтора року, я перетнув Континент Демонів і навіть пройшов крізь Великий ліс.
☆☆☆
Мілішіон – столиця Святого королівства Міліс.
Коли наближаєшся до нього з боку Дороги Святого Меча, то відкривається приголомшливий вид на все місто.
Річка Ніколаус, що тече з гір Блакитного Дракона, впадає в озеро Ґран, поверхня якого вилискує блакитним кольором. У центрі озера Ґран розмістився великий Білий Палац, який ніби ширяв над водою.
Далі вздовж річки Ніколаус стоять золотий собор і сяюче сріблом головне відділення гільдії шукачів пригод.
Місто має чарівний міський пейзаж, будівлі вишикувані так само акуратно, як квадрати рівномірно розставлені на аркуші паперу*. На зовнішньому краю міста стоять сім величних веж, а за межами простягаються великі зелені рівнини…
Велич і гармонія, це найкрасивіше місце у світі, де поєднуються обидва цих слова.
Уривок з книги «Мандрівки світом» шукача пригод Кривавий Кант.
Гармонія зеленого і синього, саме те, чого можна очікувати від фантастичного світу. Міський пейзаж нагадував старе місто Едо або Саппоро. Цей краєвид сильно зворушив мене, чого ніколи не робив міський пейзаж Лікаріса. Красиво.
– Ого…
Дівчину, яка сиділа поряд зі мною з роззявленим ротом, звати Еріс. Якщо точніше, то Еріс Бореас Ґрейрат. Вона – онука Сауроса, володаря регіону Фіттоа в королівстві Асура. Колись я був її домашнім учителем.
Вона дівчина лютої вдачі. Хоча Еріс зазвичай дослухалася до того, що я їй говорив, але вона належить до тих дівчат, які можуть вмазати президенту, якщо їм щось сильно не подобається. Проте достатньо однієї згадки про кораблі, як вона здригається. В Еріс виникає сильна морська хвороба від хитавиці.
– О, гм.
Світлошкірий чоловік із примруженими очима – Руїджерд. Руїджерд Супердія. Хоча зараз цього не скажеш, бо у нього голова лиса, як коліно, але природний колір його волосся смарагдово-зелений. Він належить до племені демонів Супердія, а зелений колір – їхня примітна риса. Зелене волосся для більшості мешканців цього світу символ смерті та руйнування. Хоча Руїджерд часом поводився імпульсивно, але для нас він звичайний старий, який добре ставиться до дітей.
Ніколи не думав, що ці двоє можуть бути романтичними особами, але навіть вони здатні розпізнати красиву річ, коли вона прямо перед ним.
– Це справді щось, еге?
Чоловіка з мавпячим обличчям, що гордо сказав ці слова, звали Ґіс.
Він був шукачем пригод і особою без видатних талантів. Його кинули до тюрми за шахрайство в азартних іграх. Він не входив до нашої групи, чи щось таке, просто попросився поїхати з нами до Святого королівства Міліс, тож ми разом подорожували крізь Великий ліс.
Я б запитав його, чому він хвалиться так, ніби зробив це власними руками, але, побачивши місто перед нами, я зрозумів у чому справа. На його місці я б зробив те саме.
– Так, воно дивовижне. Але з таким великим озером… хіба не виникає проблем під час сезону дощів?
Невелике прискіпування, не більше. Я не хотів, щоб він поводився надто самовдоволено. Однак мені справді цікаво. Озеро буквально у самісінькому центрі міста, а у Великому лісі на півночі протягом трьох місяців йшов дощ. Тут теж мав бути якийсь вплив.
– О, я чув, що раніше це був справжній біль, – заговорив Ґіс. – Але тепер сім магічних веж повністю контролюють погоду. Інакше вони б не будували палац посеред озера. Помітили, що муру навколо замку немає? Це тому, що вежі захищають його магічним бар’єром.
– Зрозуміло, якщо хочеш напасти на серце Святого королівства Міліс, то спочатку потрібно розібратися з вежами, так?
– Ух, не говори такого навіть жартома. Якщо святі лицарі почують тебе, то кинуть до в’язниці.
– …Зрозумів. Буду обережним.
Згідно зі словами Ґіса, поки ці сім веж стоять, столиця захищена від стихійних лих і навіть епідемій. Складно уявити, як це працює, але звучить зручно.
– Рушаймо вже!
Екіпаж покотився вперед, його підганяв схвильований голос Еріс.
Місто Мілішіон розділене на чотири райони.
На півночі – житловий район, заповнений приватними будинками. Місце, де жили дворяни і лицарі, відрізнялося від місця, де проживали простолюдини. Але загалом цей район наповнений лише житловими будинками.
На сході – торговий район, тут зібрані всі види промисловості. У цьому районі можна знайти кілька роздрібних магазинів, але вони невеликі, домінували тут великі компанії, можна сказати, що це діловий центр цього світу. Саме тут були ковальські майстерні й аукціонні будинки.
На півдні – район шукачів пригод. Навколо головного відділу гільдії шукачів пригод зібралися магазини і таверни, які надавали послуги шукачам пригод. У цьому районі є нетрі, де живуть шукачі пригод, яким не пощастило, а також гральні зали, де потрібно бути особливо обережним. З якоїсь причини ринок рабів також був розташований тут, а не у торговому районі.
На заході – святий район, де проживали люди, пов’язані з церквою Святого Міліса. У цьому районі розмістився величезний собор і просторий цвинтар. Також тут знаходилося головне управління святих лицарів Міліса.
Ґіс детально розповідав мені про кожний район, поки ми під’їжджали до воріт.
Ми зробили коло навколо Мілішіона, перш ніж змогли заїхати в район шукачів пригод. За словами Ґіса, на сторонніх, що заїжджали до міста через інший район, дивилися з підозрою, а тому піддавали додатковим перевіркам і це займало багато часу. Схоже, у цього міста є кілька неприємних моментів.
Коли ми заїхали до міста, то опинилися в хаотичній атмосфері.
Звичайно, Мілішіон здалеку виглядав гарно, але всередині він нічим не відрізнявся від інших міст. Біля в’їзду розташувалися стайні і дешеві таверни. Трохи далі вуличні торговці намагалися гучно привабити до себе покупців. Ще трохи далі на головній вулиці я побачив магазини зброї. Ймовірно, на тихіших бічних вуличках можна знайти приємніші таверни.
До речі, сяючий срібний головний відділ гільдії шукачів пригод було видно навіть від воріт.
Екіпаж ми тимчасово залишили у найближчій стайні. Як виявилося, у них навіть є послуга доставки нашого багажу до обраної таверни і за це непотрібно платити додатково. Такого не було в інших містах, що ми відвідували, але в такому великому місті бізнесу не можна вижити, якщо не мати чогось, що виділятиме тебе на тлі інших.
Коли ми закінчили справи зі стайнею, Ґіс повернувся до нас і раптом сказав:
– Що ж, у мене є справи, тож до побачення!
– Га? Ти вже йдеш? – це мене трохи здивувало. Я думав, що він піде з нами до таверни.
– Що, старший? Сумуватимеш за мною?
– Ну, звичайно, – чесно відповів на його жартівливе запитання.
Ми з ним знайомі не так давно, але він не був поганим хлопцем. Мати попутника, з яким ти ладнаєш, дуже цінно під час довгих подорожей. На деякий час він зробив моє життя менш напруженим…
Крім того, раз Ґіс збирався піти, то наші страви знову стануть не такими вже і смачними. Паскудство.
– О, не сумуй, старший. Раз ми знаходимося в одному місті, то колись зустрінемося знову, еге? – Ґіс знизав плечима і погладив мене по голові.
Але коли він розвернувся, щоб піти, Еріс перегородила йому дорогу.
– Ґіс! – вона схрестила руки і високо підняла підборіддя, тобто прийняла свою звичну гордовиту позу. – Наступного разу, коли ми зустрінемося, ти маєш навчити мене готувати, ясно?!
– Відповідь така, як і раніше, ні. Яка наполегливість… – почухавши потилицю Ґіс проскочив мимо Еріс, мимохідь він поплескав Руїджерда по плечу. – Пане, подбайте про себе!
– Ти теж. Багато не пустуй, добре?
– Так, я зрозумів.
Легенько помахавши рукою, Ґіс попрямував у натовп. Це прощання було таким швидким, що навіть повірити складно у те, що ми разом провели два місяці.
– О, точно. Старший! – перед тим, як зникнути у натовпі, він розвернув до нас мавпяче лице. – Не забудь навідатися до гільдії шукачів пригод! Добре?
– …Гм? Добре!
Нам все одно доведеться йти в гільдію, щоб заробити грошей. Але чому він згадав про це зараз?
Запитати про це в мене не було можливості. Почувши мою відповідь, Ґіс розчинився у натовпі.
☆☆☆
Спочатку потрібно знайти житло. Перше, що ми робили, коли приїздили до міста, шукали, де можна зупинитися.
Більшість таверн у Мілішіоні розташовані далеко від головної дороги, тому нам довелося якийсь час блукати бічними вуличками, поки не потрапили в місце, де скупчилися таверни. Озирнувшись навколо, я зупинив свій вибір на місці під назвою «Світло Світанку». Ця таверна була на певній відстані від головної вулиці, але достатньо далеко він нетрів, тож це безпечне місце.
Таверна пропонувала широкий спектр послуг і мала такі ціни, що, можна сказати, вона розрахована на шукачів пригод рангу C і B. Єдиний недолік – мало сонячного світла, але з цим можна жити.
Знявши кімнату, ми перейшли до наступного кроку: розпакування речей і наведення порядку. Якщо після цього ми матимемо вільний час, то навідаємося до важливих місць у місті, зокрема у гільдію шукачів пригод. І якщо у нас буде вільна хвилинка або дві, то можна буде подивитися на визначні пам’ятки, а потім повернутися до таверни і провести зустріч.
Ось така послідовність наших дій.
– Можливо, нам потрібно було зупинитися у дешевшому місці…? – спитала Еріс, здивовано оглядаючи таверну.
Потрібно визнати, що її слова цілком справедливі. Особливо тому, що я постійно говорив про економію коштів. Але зараз у нас була невелика свобода дій. Нам добре заплатили за те, що ми охороняли село Дордія протягом трьох місяців, плюс кошти, які ми отримали від Ґюса, головного воїна звіролюдей. Загалом це було сім золотих монет Міліса. Це правда, що нам потрібно заробляти гроші, але це не означає, що в нас зовсім нічого немає в кишені.
Тож ми могли дозволити собі розкіш у скромних розмірах.
Іноді хочеться спати на справді м’якому ліжку.
– Що ж, зміни час від часу не завадять, чи не так?
Я озирнувся на Еріс, яка не виглядала переконаною, і зайшов до кімнати.
Гарне і чисте приміщення. Я позитивно оцінив, стіл і стільці, що стояли у кутку кімнати. На дверях функціональний замок, а вікна з віконницями. Це місце навіть близько не стояло з бізнес-готелями з мого попереднього світу, але за стандартами цього світу це більш ніж пристойна таверна.
Тепер, коли ми зайшли до своєї кімнати, потрібно було подбати про кілька речей.
Спочатку треба попіклуватися про спорядження, далі перевірити і визначити, які витратні матеріали потрібно поповнити. Наступним іде постільна білизна на ліжках, самі ліжка висушити, простирадла випрати, після чого зайнятися прибиранням. Для нас трьох це стало звичайною справою, тому ми без зайвих слів та інструкцій взялися до роботи.
Коли ми закінчили, сонце вже сіло, а на дворі стемніло. Певне це тому, що приїхали до Міліса вдень. Часу, щоб сьогодні навідатися до гільдії, не залишилося, але це не страшно… навіть якщо я піду туди на день пізніше.
Після швидкої вечері у найближчій біля таверни корчмі, ми повернулися до своєї кімнати. Коли ми втрьох розсілися колом на підлозі, я відкашлявся:
– Розпочнемо зустріч групи Заріз. Це наша перша зустріч після прибуття у столицю Міліса! Радіймо цьому!
Я сказав «оплески» і заплескав у долоні, Еріс і Руїджерд нерішуче наслідували мій приклад. Чесне слово, ці двоє ніколи не розчаровували.
– Що ж… нарешті ми дісталися аж сюди. Це справжнє досягнення.
У моєму голосі звучали емоції, коли я сказав ці слова.
Це була довга дорога. Трохи більше року ми провели на Континенті Демонів і ще чотири місця – у Великому лісі. Через півтора року ми нарешті прибули до місця, де живуть люди. Найнебезпечніша частина дороги позаду. Звідси ведуть доглянуті дороги і рівна місцевість. Сміливо можна сказати, що попереду прогулянка, а не дорога сповнена небезпек.
Хоча відстань доволі велика. Відстань від Міліса до Асури – це як об’їхати чверть світу. Хоча подорожувати буде легше, але відстань не зменшиться в одну мить. Ймовірно, попереду нас чекав ще рік подорожі.
Отже, найбільша наша проблема – це гроші.
– Поки що я хочу зупинитися тут на деякий час, щоб заробити грошей.
– Чому? – запитала Еріс, звівши брови.
Я постарався максимально чітко відповісти на її питання.
– Нам вдалося більш-менш нормально пройти через Континент Демонів і Великий ліс, але тепер ми на території людей, тут все дорожче.
Я згадав про дослідження ринку, яке проводив по дорозі сюди. Мені не вдалося розвідати ціни в порту Зант, але я у загальному пригадую ринкові ціни на Континенті Демонів і ціни в містечку, яким опікувалися дворфи. Якщо порівняти ціни, то у Святому королівстві Міліс і королівстві Асура ціни набагато вищі. Ціна за цю кімнату в таверні просто неймовірна, якщо порівнювати з середньою сумою за кімнату на Континенті Демонів.
Люди жадібні, ми цінуємо гроші набагато більше за інші раси.
– Вартість валюти Міліс дуже висока. Вище коштують лише монети королівства Асура, тобто монети Міліса другі у світі за вартістю. Тож ціни тут високі, але і плата за завдання місцевої гільдії хороша. Замість того, щоб залишатися на тиждень у місті, заробляти гроші, а потім їхати, як ми робили на Континенті Демонів, я думаю, що ефективніше буде зупинитися тут на місяць і спробувати заробити якнайбільше.
Висока цінність валюти Міліса означає, що якщо ми отримаємо достатньо монет, то нам не доведеться турбуватися про гроші, коли ми подорожуватимемо південною частиною Центрального континенту.
– Ба більше, ми не знаємо, яку плату вони візьмуть за перевезення Суперда на кораблі.
Еріс скривилася, почувши слово «корабель». Мабуть, це нагадало їй про морську хворобу, яка в неї була під час попереднього плавання. Для неї це погані спогади, для мене – хороші. Спогади про Еріс в той час приносили мені немало задоволення.
– Тож я думаю, що нам потрібно зосередитися на заробітку грошей у Мілішіоні, а потім вирушити в дорогу до королівства Асура. Можливо, деякий час ми не зможемо покращувати репутацію племені Суперд… Ви не проти, Руїджерде?
– Не проти, – Руїджерд легенько кивнув.
Що ж, я і не очікував, що він буде заперечувати. Я покращував репутацію племені Суперд тому, що мені подобалося це робити.
Особисто я був би не проти зупинитися тут на довше і зробити все можливе, щоб підняти репутацію племені Суперд. Десь півроку або навіть рік, таке велике місто повинно мати великий вплив.
Однак нам знадобилося півтора року, щоб дістатися сюди. Це не маленький часовий відрізок, і я не хочу витрачати на цю подорож більше часу, ніж необхідно. Якщо подумати, то про мене не було ні слуху ні духу протягом вісімнадцяти місяців. Пол і Зеніт, мабуть, божеволіють від хвилювання.
Цікаво, чим вони зараз займалися… Ой, до речі, я так і не відіслав їм листа. Я постійно думав про те, щоб надіслати про себе звістку, але постійно щось відбувалося і я забував. Але тепер з’явилася можливість…
– Добре, завтра у нас буде вихідний, згодні?
Це не нова концепція для нас. Спочатку я використовував вихідні, турбуючись про Еріс, але в якийсь момент зрозумів, що в основному користуюся ними заради себе. Щоб перепочити. Еріс не показувала жодних ознак втоми, а Руїджерд був найвитривалішим чоловіком, якого я знав. Тож слабким елементом цієї групи був я.
Звичайно, я був набагато сильніший за себе з минулого життя. У плані фізичної сили я не йду в жодне порівняна з Еріс і Руїджердом, але я принаймні знаходжуся на типовому рівні для шукачів пригод цього світу. Тож проблема не у фізичному виснажені.
Так, справа швидше у психологічному виснажені. Для початку я досі відчував певне внутрішнє напруження щодо вбивства живих істот. Що більше ми ходили і знищували монстрів, то сильніший стрес я відчував.
Але цього разу справа була не у втомі. Якщо ми будемо зайняті збором інформації, перевіркою запитів гільдії та іншими справами, то я точно забуду про лист. Тобто, станеться те, що і раніше. Тому я вирішив провести цілий день за написанням листа, так я про нього не забуду.
– Рудеусе, тобі знову погано?
– Ні, цього разу справа в іншому. Мені потрібен час, щоб написати лист.
– Лист?
Я кивнув і м’яко сказав Еріс:
– Так, ми повинні написати додому і повідомити рідним, що з нами все добре.
– Гмм… добре. Я залишу це на тебе.
– Ага, я подбаю про це.
Завтра я нарешті зроблю це, пригадуючи минуле у селі Буена, напишу листа Полу і Сільфі.
Коли Пол відправив мене працювати домашнім вчителем, то сказав не надсилати жодних листів… але тепер, коли ми опинилися у такій ситуації, думаю, він не заперечуватиме.
Звісно, шанси на те, що лист до них дійде, не такі вже й високі. Коли ми з Роксі обмінювалися листами між Шірон і Асурою, то отримували лише один з семи листів. Тому нам доводилося надсилати кілька копій одного і того самого листа. Цього разу я планував зробити так само.
– До речі, що ви двоє будете робити? – запитав я.
– Я піду вбивати гоблінів! – швидко й енергійно відповіла Еріс.
– Гоблінів?
Хвилинку. Гобліни? Ті самі гобліни? Уполовину менші за людину, мають жовто-зелену шкіру, носять палиці або щось подібне і швидко розмножуються? Ті гобліни, що частенько з’являються у фентезійних порноіграх?

– Так, раніше у місті я почула, що тут багато гоблінів. Це саме те, чим займаються шукачі пригод, еге?! – весело сказала Еріс.
Хоча я вдав, що нічого про них не знаю, але я чув про гоблінів за час нашої подорожі. Гобліни у цьому світі вважаються різновидом шкідників. Вони швидко розмножуються і створюють людям купу проблем. Вони достатньо розумні, щоб спілкуватися вербально, тому їх загалом можна класифікувати як демонів, але переважна більшість з них жила відповідно до своїх інстинктів, як тварини, тож коли зростання їхньої кількості починало виходити з-під контролю, гоблінів винищували.
– Що ж, гаразд. Руїджерде, ви можете піти з нею…
– О, та годі! Я сама впораюся з кількома гоблінами! – обурено крикнула Еріс, перебивши мої слова.
Вираз її обличчя говорив про те, що вона дуже ображена.
– …
І що мені тепер робити?
Еріс сильний і вправний боєць. А гобліни – це монстри рангу E, не такий вже і складний ворог.
Вони не жили на Континенті Демонів, тож я ніколи їх не бачив, але, якщо судити з почутого, то навіть дитина, яка тільки почала вивчати фехтування, може без проблем перемогти гобліна.
З іншого боку, Еріс може битися навіть з монстрами B рангу. Можливо, це надмірна турбота з мого боку відправляти її під опікою охоронця на ім’я Руїджерд… Але, якщо авантюристку перемагає гоблін, то це негайно переходить у поганий кінець з секс-рабинею, так? Я мало знаю про гоблінів цього світу, але такими були гоблінами за уявленнями мого попереднього світу. І якби я був тим щасливим гобліном, що переміг Еріс, то, без сумніву, вважав, що маю на це право. Дев’ять з десяти, що більшість би так і зробила.
Але якби щось таке жахливе сталося з Еріс, коли я відвів від неї погляд, то я більше б не зміг подивитися в очі Ґіслейн і Філіпа.
– Рудеусе, все добре, – заговорив Руїджерд і висмикнув мене з думок. – Дозволь їй зробити це самій.
Як незвично. Зазвичай він уникав подібних суперечок. Останні півтора року Руїджерд розповідав Еріс про те, як боротися з усіма видами супротивників. Мені було важко зрозуміти його навчальні техніки, проте Еріс вчилася належним чином. Якщо Руїджерд впевнений, що вона впорається, то… все буде добре, так?
– Гаразд. Еріс, не втрачай пильності тільки тому, що вони слабкі.
– Так, я знаю!
– Переконайся, що ти підготувалася належним чином.
– Звісно!
– Якщо ситуація стане небезпечною, розвертайся і тікай, зрозуміла?
– Так-так! Зрозуміла!
– У найгіршому випадку схопи ту дрібноту за руки і кричи у все горло «Цей гоблін – насильник»…
– Ой, та годі вже! Я можу розібратися з гоблінами, Рудеусе!
Упс. Я її розлютив.
Щиро кажучи, я все ж трохи хвилювався, але тут я можу лише повірити судженню нашого воїна-ветерана.
– Тоді мені більше нічого сказати. Успіхів, Еріс.
– Дякую! Не хвилюйся, я зроблю все можливе! – Еріс задоволено кивнула.
– То що будете робити ви, Руїджерде?
– Збираюся зустрітися зі знайомим.
Уперше почув від Руїджерда слово «знайомий».
– Га? Знайомий? Не знав, що у вас такі є, Руїджерде.
– Звичайно, є.
З того, що я знаю про Руїджерда, він довгий час сам-один блукав пусткою… Гадаю, що за 500 прожитих років він зустрічав кількох осіб. Проте я не міг не дивуватися, чому один з його знайомих живе тут, у Мілішіоні. Але з іншого боку – це велике місто, тож тут цілком можуть бути знайомі Руїджерда.
– І який він?
– Воїн.
А, раз він так говорить, то, мабуть, це хтось, кому він допоміг на Континенті Демонів. Або щось таке. Ну, я не планував докопуватися. Я не був батьком Руїджерда і не мав потреби допитуватися з ким він зависатиме у вільний час.
☆☆☆
Наступного ранку Еріс і Руїджерд пішли з таверни у своїх справах. Я також вирішив піти в місто, щоб купити папір, ручку і чорнило. Оглядаючи ятки, я також вивчав ціни у Святому королівстві Міліс.
Виявилося, що їжа тут набагато дешевша, ніж на Континенті Демонів. Очевидно, що і вибір був набагато, набагато ширшим. Тут було багато свіжого м’яса і риби, а також великий асортимент свіжих овочів.
Найбільше мене здивували яйця. Курячі яйця продавалися за надзвичайно низькими цінами. Свіжі, кури знесли їх лише з ранку. Іноді на Континенті Демонів зустрічалися магазини, де продавали яйця, але це були не пташині яйця, а яйця монстрів. Ідея в тому, що після вилуплення відбувається імпринтинг, що дозволяє власнику тренувати монстра так, як хочеться. Ясна річ, що такі яйця ніхто не їв. Вони були надто дорогими, щоб робити з них яєчню.
До речі, у цьому світі теж є розведення птахів. У селі Буена були люди, які тримали курей, і, судячи з усього, розведення курей також популярне в Мілісі.
Уперше за довгий час я відчув бажання з’їсти рис зі збитим сирим яйцем. Знаю, знаю… доволі базова річ. Але «тамаґо каке ґохан» (TKG) – це повноцінне харчування!
Проте хоча тут є яйця, але нема рису і соєвого соусу. Як і в королівстві Асура, основною їжею Святого королівства Міліс є хліб.
Рис у цьому світі є, але його не продають на ринку. Рисом в основному харчуються у північній і східній частині Центрального континенту. В одному з листів Роксі також згадувала, що рис є і в королівстві Шірон. В основному це був смажений рис або щось на зразок паеї з великою кількістю м’яса, овочів і морепродуктів. Проте, схоже, у них не розвинуте птахівництво. Можливо, там клімат не підходить для розведення курей.
Також я не бачив соєвого соусу в цьому світі. Згідно з ботанічною енциклопедією, тут були рослини дуже схожі на соєві боби, але, здається, ще не було здійснено спроб ферментувати їх і зробити з них соус.
Ні, ні, не можна впадати у відчай! Тут є яйця і рис. Тож і соєвий соус десь мав бути. Просто потрібно шукати ретельніше.
Колись я зберу всі інгредієнти і здійсню свою мрію про те, щоб посмакувати TKG. Мене не хвилює, якщо яйця будуть трохи не гігієнічними. Магія детоксикація впорається з розладом шлунку!
Завершивши швидке дослідження ринку, я купив потрібний набір для написання листа і повертався до таверни, розмірковуючи, що писати.
Якщо подумати, то це був перший раз, коли я збирався писати лист Полу і Сільфі. Чи потрібно починати з того, що сталося у родині Бореас?.. Ні, важливішим було повідомити, що я живий. Краще почати з нашого переміщення на Континент Демонів.
За цей час багато чого сталося. Я вирушив у подорож з легендарним воїном племені Суперд, зустрів Великого імператора світу демонів і провів три місяці у селі звіролюдей…
Хм, чи повірять вони у це?
Повірять вони чи ні, але я напишу їм усю правду. Хоча здавалося малоймовірним, що вони повірять у мою зустріч з Великим імператором світу демонів і магічне око.
До речі, про звіролюдей… чи була Ґіслейн у безпеці? Ймовірно, вона також перемістилася. Вона сильна, тож думаю з нею все добре, якщо її не перемістило в якесь дивне місце… у жерло вулкану або щось подібне.
Якщо подумати про переміщення, то світло поширилося на всю територію міста-цитаделі Роа. Це означає, що членів родини Бореас, ймовірно, також спіткала подібна доля. Філіп, Саурос, Хільда, дворецький Альфонс, усі покоївки… Старий Саурос досить енергійний, тож він би зі своїм громовим голосом вибрався з будь-якої халепи, але…
– Я хвилююся…
Промимривши ці слова, я звернув на вузьку вуличку. У Мілішіона багато таких вуличок. Якщо дивитися здалеку, то міський краєвид виглядає як красива сітка, але з плином часу старі будинки руйнували, їх зносили і будували нові, тому розташування змінювалося і з’являлися ці вузькі похмурі провулки.
Однак, можливо, тому, що міська забудова дотримувалася забудови квадратами, не потрібно було хвилюватися, що можна заблукати у звивистому лабіринті. Тож я вирішив скоротити шлях і дійти до таверни іншою дорогою. Можливо, якщо мені пощастить, то я натраплю на шлях закоханих або щось таке. Моя рудоволоса панянка мала лютий характер, але час від часу здавалося, що вона здатна оцінити красу. І раз ми збиралися залишитися у місті на місяць, то, можливо, сходимо на «побачення» раз чи двічі. Я можу заробити собі кілька бонусних очок прихильності, якщо відведу її до якогось гарного місця.
Поки я думав про це, то побачив п’ятьох людей, що поспішали до мене з іншого боку вузького провулка. Вони не виглядали як шукачі пригод, швидше як вуличні хулігани. Їхній одяг виглядав так, ніби був призначений для залякування. Одним словом, вони схожі на молодих розбишак. І все-таки якось нечемно розтягуватися на всю ширину вузького провулка, як цей.
Ввічливий пішохід завжди залишав місце для того, хто прямував у протилежний бік. Звичайно, такій дитині, як я, не потрібно багато місця, але з такою швидкістю ми от-от мали зіткнутися. Ось ми майже на одній лінії, залишалося скосити погляди, відступити, даючи одне одному дорогу…
– Геть з дороги!
Я негайно притиснувся до стіни.
Ні, не зрозумійте мене неправильно. Я просто уникав непотрібних конфліктів. Вони виглядали так, ніби поспішали, а я нікуди не квапився. Справа не в тому, що я злякався їхнього загрозливого виду. Це правда. Клянуся! Я не боюся їх. Зуб даю!
Крім того, не слід судити людей за зовнішнім виглядом. Хоча вони виглядали як банда вуличних хуліганів, можливо, хтось із них відомий мечник. Якби я проявив зарозумілість і сказав бодай слово про їхню грубість, можливо, на мене б накинувся скажений дворянин… і зарізав би.
Це ж світ, де голодна до смерті маленька дівчинка у глухому провулку могла виявитися Великим імператором світу демонів, розумієте? Тому потрібно уникати зайвих конфліктів.
Принаймні так я думав спочатку. Але коли вони пройшли повз мене, я побачив, що двоє людей посередині несли джутовий мішок. З нього стирчала маленька рука. Схоже, в мішку була дитина.
«…Чергове викрадення?»
У цьому світі справді багато викрадень. Злочинці викрадають дітей, як тільки випадає така можливість. Викрадачі є всюди: у королівстві Асура, на Континенті Демонів, у Великому лісі і Святому королівстві Міліс.
Зі слів Ґіса виходило, що викрадення – прибуткова справа. Зараз у світі здебільшого панував мир, було кілька місцевих конфліктів, невелика кількість рабів прибувала з центрального і північного регіону Центрального континенту, але людей, які хотіли собі рабів, було дуже-дуже багато. Особливо помітним це було у багатих країнах, такий як Святе королівство Міліс і королівство Асура. У цих країнах купа заможних людей, які хотіли мати рабів.
Іншими словами, пропозиція не задовольняла попит. Жертву викрадення можна продати за добрі гроші, тому цей вид злочинності нікуди не зникне. Здається, єдиний спосіб викорінення – це широкомасштабна війна.
Хай там як… що тепер робити?
Те, що у викраденні були залучені п’ятеро чоловіків, говорило, що це умисний злочин. Тож нічого дивного, якщо дитина у мішку виявиться сином або донькою когось відомого у цих краях…
Якщо чесно, я не надто хотів влізати в це. Буквально кілька місяців тому, коли я рятував дітей, мене прийняли за члена банди і кинули до в’язниці. Спогади про цей неприємний досвід досі свіжі.
Отже, чи повинен я залишити дитину напризволяще?
Ні, ні, у жодному разі. Викрадення у цьому світі так просто не припиняться. Але це разом з моїм неприємним досвідом порятунку дітей повністю відрізняється від ситуації, де дитину залишають напризволяще.
Перше правило групи «Заріз»: «Не залишати дитину в небезпеці».
Друге правило групи «Заріз»: «НІКОЛИ не залишати дитину в небезпеці».
«Заріз» це група тих, хто відстоює справедливість. Ми виступали проти поганих хлопців і рятували дітей при кожній нагоді. Таким чином потроху поширювалася добра слава про Руїджерда і плем’я Суперд.
Я повернувся і тихо пішов за п’ятьма чоловіками з мішком.
☆☆☆
Мої навички підкрадання явно покращилися. Гадаю, це тому, що я стежив за Еріс і компанією у селі Дордія.
П’ятеро викрадачів прийшли до непримітного складу, не помітивши, що я за ними стежив. Які необережні. Як мінімум їм потрібно попрацювати над своїм нюхом. Принаймні так у них були б якісь шанси.
Склад був розташований у тихому закутку району шукачів пригод. Це місце навіть далі за таверну, де ми зупинилися. Його не можна помітити з головної вулиці, єдиний спосіб дістатися сюди, пройти вузенькими вуличками і зайти крізь невеликий провулок. Сюди не доїхати кінним екіпажем, ба більше, навіть принести щось громіздке було б складно. Я здивувався, чому склад розмістили в такому важкодоступному місці. Ймовірно, спочатку тут з’явився склад, а вже потім – навколишні будівлі. Негативна сторона містобудування у всій красі, еге?
Не те щоб це мало значення. Переконавшись, що група зайшла сюди не для короткої зупинки, я обійшов будівлю і використав магію землі, щоб піднятися і залізти до будівлі через високо розміщене вікно.
Я спустився на землю, підкрався до купи дерев’яних ящиків і сховався в одному, після чого став спостерігати за тим, що відбувалося.
П’ятеро викрадачів стояли на іншому боці тьмяно освітленого складу і говорили. З того, що я зрозумів, їхні друзі випивали у сусідній корчмі, хтось мав піти і сказати їм, що «робота» виконана.
Тепер у мене було два варіанти. Розібратися з цими п’ятьма до того, як сюди прийде вся банда, або зачекати, уважно роздивитися обличчя їхніх друзів, після чого, як тільки випаде можливість, втекти разом з дитиною. Другий варіант звучав набагато привабливіше, тож я вирішив зручніше влаштуватися у дерев’яному ящику.
Цікаво, що всередині ящика? Було надто темно, що я міг добре роздивитися. Я можу лише сказати, що це щось, зроблене з тканини, але вона трохи замале, щоб бути сорочкою чи штанами. Проте поки я лежав в купі цих тканинних виробів, то почувався на диво спокійним.
Я взяв один із них у руки. Ця форма і текстура такі знайомі – ретельно зшитий шматок тканини певної глибини з трьома отворами. В одній частині був доданий ще шар тканини. Я відчував потік містичної енергії, коли торкнувся цього шматка.
– Ого! Та це ж трусики!
– Хто тут?!
О-ой, чорт! Мене почули! Прокляття, я навіть подумати не міг, що вони підготували таку підступну пастку!
– Хтось у дерев’яних ящиках?
– Покажися!
– Хей, клич старшого! Нам потрібно зібрати тут усіх!
Ой, а це вже погано. Поки я сидів на місці, вони вже кинулися кликати друзів. Очевидно, план потрібно міняти. Треба хапати дитину і тікати звідси. Що ж, найкращий варіант з доступних, але… вони можуть побачити моє обличчя.
Хоча про що я думаю? У мене під рукою ідеальна маска.
Юху! Я просто палаю екстазом! Жартую.
На мить я затримався, задумавшись над тим, що потрібно скинути мантію, щоб приховати свою особу, але швидко згадав, що просто вийшов за покупками, тому був без мантії і посоха.
Гаразд. Поїхали!
– Увах!
– У-у нього труси на голові…
– Виродок…
Моя драматична поява приголомшила чоловіків. Я скористався можливістю, щоб виголосити монолог:
– Жадібні негідники, що викрадають маленьких дітей, відриваючи їх від родин, ганьба вам! Ганьба! Люди називають це… «викраденням»!
Схоже, вони не оцінили мій виступ, що наслідував Рома Стола.
– Х-хто ти бляха такий?!
– Я – Руїджерд із Заріза!
– Що? Заріз?
Упс, помилочка! За звичкою я представився так, як робив це завжди. Але зараз був не той випадок, коли я мав представлятися.
Вибач, Руїджерде. Відсьогодні ти збоченець, що рятує дітей і одягає труси на голову! Але не хвилюйся. Я точно врятую дитину за будь-яку ціну!
– Мерзенні викрадачі! Через вас невинну людину обмовили! Ваші злі діяння не залишаться безкарними!
– Хей, малий, якщо ти хочеш погратися в героя, то роби це в іншому місці! Ми не…
– Побережи слова! Атака ранкової зорі-і-і! (Санрайз атак)
– Кґах!
Я обірвав розмову випустивши кам’яне ядро. Зажди приємно діяти першим. Якщо подумати, то і Великого імператора світу демонів я врятував від збоченця-лоліконника завдяки цій атаці.
– Ось тобі! Ось!
– Ґах!
– Укх!
В одну мить я вибив чотирьох чоловіків, що залишалися на складі. Після цього я кинувся до викраденого хлопчика.
– Агов, ти як?! Гм. Здається, він непритомний…
Мені здалося, що я вже бачив цього хлопчика раніше. Було в ньому щось справді знайоме… Гм? Де ж я міг його бачити? Не пам’ятаю.
Гаразд, не до цього зараз. Потрібно поквапитися і вибратися звідси до того, як прибуде решта банди… Щойно я про це подумав, як на складі з’явився натовп чоловіків.
– Ого! Що за? Він вирубив усіх чотирьох!
– Малий знає, як битися! Негайно покличте сюди капітана!
– Але він сьогодні багато випив?
– Він добре б’ється, навіть коли п’яний!
Двоє чоловіків розвернулися і кинулися на вулицю. Ймовірно, щоб покликати «капітана».
Я мав розібратися з більше ніж десятком людей, але далі мало прибути ще підкріплення.
Погано. Дуже погано. Можливо, я мав залишити дитину напризволяще… або почекати до завтра і вмовити Руїджерда допомогти мені. Хай там як, а виступати проти них одному було помилкою. Тепер у мене немає іншого вибору, як перемогти всю банду і вирватися звідси.
– Що за виродок такий? У нього на голові трусики…
– Хвилинку, може він тут, щоб украсти нашу спідню білизну?!
– Ха?! Це що, якийсь збоченець?!
Придивившись, я зрозумів, що у групі було також кілька жінок.
Вибач, Руїджерде, серйозно… я перед тобою в боргу.
Подумки попросивши вибачення, я почав битву. На щастя, вони не були сильними. Вони кидалися на мене без якихось хитрощів і я негайно стріляв у них кам’яними ядрами. Вони не були достатньо швидкими, тому не могли ухилитися від заклинання і я виводив їх з гри першим же пострілом. У них не було при собі зброї. Магів серед них теж не було. Поки що все проходило легше, ніж очікувалося.
– Б-бляха, навіть наблизитися не можемо…
– Що це за малий? Він користується якимось магічним предметом?!
– Чому капітан ще не прийшов?!
Коли я вивів з гри приблизно половину з них, решта почала помітно нервувати. Можливо, я зможу вибратися звідси без особливих проблем.
– Капітан скоро буде тут! Потрібно протриматися до того часу!
Що ж, про це можна більше не думати.
До складу зайшли дві жінки. Одна воїн в бікіні обладунках, а інша – маг у мантії. Підкріплення прибуло досить швидко… Але раз корчма поряд, то в цьому нічого дивного. Схоже, вся їхня банда пила поблизу.
Жінка у бікіні обладунках демонструвала багато оголеної шкіри. Навіть на Континенті Демонів я не бачив жінки, яка б була так куцо одягнута. На фоні чаклунки у мантії та інших, більш одягнутих жінок, вона була ще помітнішою.
Прокляття! Хто ця жінка?! Я не можу відвести очей…!
– Я подбаю про нього! Шеро, прикрий мене!
– Добре!
Жінка в бікіні обладунках вихопила меч з піхов на поясі й кинулася до мене. Позаду неї чаклунка в мантії підняла посох… о, небо, груди жінки в бікіні обладунках шалено гойдалися при кожному кроці. Агов, дамочко, якщо вони так енергійно гойдатимуться, то скоро вирвуться на волю!
Дивно, бікіні броня принаймні мала б виконувати функцію фіксації грудей, щоб вони не заважали в бою. Вбрання цієї жінки, здавалося, взагалі не мало практичної мети.
Вправо, вліво, вправо! О, це просто неймовірно! Груди погойдувалися з боку в бік, наблизилися до мене, опустилися вниз, а потім підскочили вгору…
– Хія-а-а-а-а-а-а!
В останню мить я усвідомив, що жінка-воїн замахнулася на мене мечем.
– Увах! – рефлекторно відкотившись, я зміг уникнути її удару.
Ох, це було близько! Прокляття, вона брудно б’ється. Отже, вона навмисно так одягнута, щоб відволікати увагу?!
Потім я почув тихий голос, що долинув з іншого кінця приміщення:
– …благословенні води зіллються, де я бажаю, та виллється з них єдиний чистий потік…
Лайно! Заклинання! В мене збиралися запустити «Водяною кулею»!
– Тц!
Я негайно протягнув руки до чаклунки. Я використав заклинання «Кам’яна стіна». Найкращий опір магії води – це пісок, що поглинає вологу, і ґрунт!
Коли я закінчив формувати заклинання і кинув погляд на чаклунку, то побачив, що вона спрямувала посох на мене, готуючись пустити водяну кулю.
Щойно водяна куля зірвалася з кінчика її посоха, як врізалася об мою кам’яну стіну. Водяне заклинання видало пронизливий звук – і розлетілося. В усі боки бризнула вода.
– Га?! Щ-що?!
Почувши приголомшений викрик чаклунки, я повернувся до дами в бікіні обладунках.
– !
Її великі груди сильно гойдалися через попередню атаку, здавалося, вони ось-ось випадуть. Я майже… бачив…!
– Хіяаа!
До тями мене повернув пронизливий бойовий клич, я знову перекотився, щоб уникнути удару. Цього разу я збільшив відстань між нами, перш ніж підскочив на ноги.
Жінка в бікіні обладунках уважно дивилася на мене, її меч торкався підлоги на тому місці, де я був ще мить тому.
– Припини тікати, як тарган…! Маленький збоченець!
Сказавши це, вона підняла меч на рівень трохи вище талії. Схоже, вона вирішила змінити тактику, зі швидкого й агресивного натиску вона перейшла до повільного скорочення дистанції.
Слідуючи її прикладу, я повільно відступав… О, коли вона так тримала меч, її плечі зіштовхували цицьки разом, утворюючи неймовірну заглибину…
Ух! Чорт! Ні, це пастка, дурню!
Вона відволікає увагу від свого клятого меча. Як мені битися в такому стані?
Жінка-воїн і чаклунка не такі вже й талановиті. Проте якщо так триватиме, то в мене не вийде з ними розібратися. Якщо її груди повністю оголяться, то мене негайно поріжуть на шматки.
Прокляття! Звідки вони дізналися про мою слабкість?! Хто мене здав…?!
Ні, все не так. Потрібно заспокоїтися.
Суть у тому, що це я відволікаюся на груди. Це не була навмисна тактика з її боку. Але питання в тому, що тепер робити? Якщо вона не прикриє груди, про чесний бій можна і не думати. Крім того, також потрібно, щоб вона прикрила свою нижню частину, тобто пишні округлі сідниці. Як мені примусити її одягнутися?
Можливо, якщо я скажу щось у стилі старого збоченця, вона зніяковіє і прикриється? Хм… сумніваюся. Якщо вона свідомо вибрала таке вбрання, то мої слова можуть привести до протилежного ефекту.
– Ага!
…Так! Є ідея! Підказка в історії про північний вітер і сонце.
Давним-давно північний вітер і сонце змагалися, хто змусить мандрівницю роздягнутися. Північний вітер намагався своїм холодним подихом здерти з неї вбрання, але мандрівниця ще сильніше закуталася в одяг. Сонце ж навпаки, пригріло її, змусивши добровільно зняти одяг.
Іншими словами, якщо підняти температуру, то жінка в бікіні обладунках скине все… Ні-ні-ні! Це не те, що потрібно!
Так. Холод. Нам потрібен холод.
– Тобі нема куди тікати, – сказала вона.
Я озирнувся і зрозумів, що мене майже притисли до стіни складу. Проте це не проблема. Я вже розробив стратегію. Без слів я протягнув руки до жінки-воїна.
«Крижане поле». (Айсікл філд)
У той момент, коли я випустив магічну силу через праву руку, холодне повітря наповнило склад. Температура різко знизилася на 30 градусів. Ми раптом опинилися усередині морозильної камери.
– Щ-що…?!
Я бачив, що на плечах жінки в бікіні обладунках уже з’явилися сироти. Крім того, я також випустив магічну силу через ліву руку.
«Порив вітру». (Бласт)
Заклинання потужного пориву вітру, що зірвалося з лівої руки, відкинуло жінку-воїна. Коли дія припинилася, вона вже була біля входу на склад. Гадаю, я назву цю комбіновану магію «Крижаний порив». (Полар Бласт)
– Апчхі-і-і!
Повітря було таким холодним, що, здавалося, я міг застудитися, але я вишукано досягнув потрібного ефекту. Жінка в бікіні обладунках мерзла, здригаючись від холоду і чхаючи, вона негайно попросила у своїх друзів дати їй плащ. А раз так, то все чудово. Поки її груди сховані від моїх очей, вона не може взяти наді мною гору. Залишилося нокаутувати всіх і забиратися звідси…
– А ось і я! Даруйте, що змусив вас чекати!
…так я думав, поки не з’явився новий учасник.
Чоловік, що стояв у дверях складу, здавався знайомий. Було щось в його обличчя, що примушувало мене відчувати ностальгію… Я вже десь бачив цього чоловіка. Але де? Не можу пригадати.
– Тц. Цей маленький поганець робив усе, що тільки хотів, еге? Гик… Відступайте! Нема сенсу кидатися всім гуртом на якось сопливого пацана… Я особисто з ним розберуся.
Чоловік, схоже, був упевнений у своїх силах, але був помітно п’яним. Навіть здалеку я бачив, що він нестійко тримається на ногах, а обличчя в нього червоне.
Але серйозно, що більше я дивився на нього, то сильніше відчував, що бачив його раніше. Каштанове волосся і дещо бандитське лице цього чоловіка дещо нагадували Пола… Якщо подумати, навіть голос звучав схоже. Якби Пол сидів на жорсткій дієті і нормально не спав протягом кількох місяців, то він, ймовірно, мав би приблизно такий вигляд. Його обличчя примушувало мене вагатися стосовно того, чи атакувати цього чоловіка чимось серйозним.
Але жодних шансів, щоб Пол опинився тут і сплутався з групою викрадачів у Мілісі.
– Агов, ти! Думаєш, що можеш розважатися, як тобі заманеться, і вирубати моїх людей, га? Ти пошкодуєш про це!
Чоловік ступив уперед, виплюнувши кілька полум’яних слів у мій бік і витягнувши два мечі. Може битися двома мечами? Схоже, він досвідчений фехтувальник. З того як чоловік тримався, я чітко зрозумів, що він на кілька сходинок вище за жінку в бікіні обладунках. Чи зможу я впоратися з ним кам’яним ядром?
Хм… Я справді не хотів використовувати нічого, що могло б його вбити, але…
Поки я вагався, чоловік різко кинувся вперед.
– …ух!..
Він зміг заскочити мене зненацька, тож я запізнився на крок, але рефлекторно випустив кам’яне ядро. Реакція чоловіка була швидкою. Повернувши меч у правій руці, він змахнув по діагоналі і відбив кам’яне ядро.
– Стиль Бога Води?!
– Це ще не все!
Він був майже біля мене. Я рефлекторно випустив ударну хвилю і відлетів назад.
– Ха!
– Увах!
Я активував Око Передбачення, щоб зазирати в майбутнє і ухилятися від його атак. Чоловік швидко рухав мечем, але він непевно стояв на ногах. Ймовірно, справа у випитому алкоголі. А раз так, то, можливо, в мене вийде впоратися.
– Тц! Він рухається, як той малий. Прокляття… Віро! Шеро! Допоможіть мені!
Жінка у бікіні обладунках і її подруга-чаклунка виступили вперед. Хіба ти не мав розібратися зі мною сам? Що ти взагалі за чоловік?!
Жінка в бікіні обладунках, тепер вона була закутана у плащ, наближалася до мене. Чаклунка почала промовляти магічну формулу. Паскудство. Чоловік нападав люто і наполегливо, я був повністю зайнятим ухилянням від його атак…
Але в мене був козир у рукаві.
– Увах!
– Ух!
Скориставшись магією голосу, мені вдалося на мить зупинити чоловіка. Це дало мені час, щоб використати ударну хвилю і відправити його в політ.
– Кам’яне ядро!
Стежачи за чоловіком, який покотився назад, я негайно вистрілив магією землі у чаклунку. Далі, коли жінка в бікіні обладунках замахнулася мечем, я використав Око Передбачення, щоб ухилитися і контратакувати.
Чаклунка була зосереджена на заклинанні, тож коли в неї влучило кам’яне ядро, вона негайно знепритомніла. Жінка в бікіні обладунках похитнулася, але з нею поки що все було добре, в її очах палала лють.
І, звичайно, чоловік знову йшов до мене.
– Шеро! Ти заплатиш за це, паскуднику!
Коли він зробив ще один крок уперед, я перетворив підлогу під його ногами на невелике болото. Його нога занурилася в трясовину і він упав.
– Капітане!
Жінка в бікіні обладунках на мить перевела погляд на чоловіка. Погана ідея. Не сказавши жодного слова, я вистрілив у неї кам’яним ядром.
– А…!
Друга є, тепер чоловік.
– Віро! Прокляття!
Чоловік повернув один меч до піхов, а інший взяв у зуби. Я використав Око Передбачення.
Чоловік біжить до мене навкарачки.
Він собака, чи що?
Я скористався кам’яними ядрами, щоб затримати його, і відступив, збільшивши відстань між нами. На жаль, склад невеликий, тож не було можливості тримати його подалі.
– Оораа!
Дивно скрутившись, чоловік відштовхнувся від землі. З чудернацької позиції, він завдав косого удару мечем, який вихопив з піхов. Швидкий і лютий. Складно зрозуміти, якими будуть наступні атаки.
Він лівою рукою вихоплює меч, який тримає в роті, і змахує ним.
Яка вигадлива атака.
Він перевершував мої очікування. Без Ока Передбачення я б не зміг уникнути цієї атаки. Його лезо зачепило кінчик мого носа. Поріз боляче пощипував.
– …
Серце закалатало у грудях. Я не мав наміру вбивати цього чоловіка, а от він навпаки, планував мене прикінчити. Я щойно чітко усвідомив цей факт, який був очевидним з самого початку. Якщо я не віддам битві всього себе, то не вийду звідси живим.
Зціпивши зуби, я зігнув коліна, ніби збираючись присісти. Я пригадав тренування з Руїджердом і Еріс. Звірині рухи цього чоловіка близькі до дій Руїджерда, коли той бився серйозно. Звичайно, рухи цього чоловіка не були такими ж бездоганними, як у Руїджерда. Основна перевага цього чоловіка – вигадливі рухи. Упевнений, що зможу з ним впоратися.
Наступного разу, коли він спробує атакувати, я буду готовий і… В цей момент я зрозумів, що чоловік завмер на місці.
Через мить я помітив, що труси, які були на моїй голові, тепер лежать на підлозі.
Бляха, це погано. Вони побачили моє лице…
– Це ти… Руді?

Руді. Лише один чоловік називав мене цим іменем.
І цей голос… більше не був хрипким голосом розлюченого п’яниці. Він прозвучав дуже знайомо.
– …Батьку?
☆☆☆
Коли я вперше за довгий час зустрів Пола Ґрейрата, він зазнав сильних змін.
Його обличчя була виснаженим, під очима лежали темні кола, підборіддя і щоки були вкриті щетиною. Його волосся було скуйовджене, а подих смердів випивкою. Загалом, він виглядав неймовірно паскудно.
Він зовсім не нагадував Пола, якого я пам’ятав.
Як квадрати рівномірно розставлені на аркуші паперу – в японському тексті тут вказана дошка для ґо, тобто «як квадрати на дошці для ґо». Поняття не маю, чи є у всесвіті РБ ґо.
Е́до (яп. 江戸, едо. «двері затоки», «естуарій») — історичне місто в Японії, центр Едоського сьоґунату. Стара назва сучасної японської столиці Токіо, особливо її центральної частини довкола Едоського замку. Відомі також помилкові іноземні транслітерації цього слова як Єдо або Єддо.
Са́ппоро (яп. 札幌市, さっぽろし, МФА: [sap̚.poɾo ɕi̥]) — місто в Японії, в окрузі Ісікарі префектури Хоккайдо.
Імпри́нтинг (англ. imprinting, від imprint — залишати слід, фіксувати, запам’ятовувати, відкарбовувати) або запам’ятовування, відкарбовування — в етології та психології, специфічна форма навчання; фіксація в пам’яті ознак об’єктів при формуванні або корекції вроджених поведінкових актів. (Вікіпедія)
Тамаґо каке ґохан (яп. 卵かけご飯, “яйця на рисі”; назва іноді скорочується до трьох лат. літер TKG) — це популярний японський сніданок (хоча страва може споживатися не лише зранку), що складається зі звареного рису политого сирим яйцем, часто з додаванням соєвого соусу. (Вікіпедія)
Паелья, або паея, (ісп., кат. paella, від лат. patella — «пательня, сковорода») — іспанська (валенсійська) страва найчастіше з рису, або маленьких макаронних ріжків, з доданням шафрану та оливкової олії. Паелья може бути рибною або м’ясною, з морських продуктів або м’яса птиці, рідше змішаною. Існує багато різновидів цієї страви. Основний час тушкування паельї приходиться на приготування соусу. Потім в цьому соусі смажиться або вариться рис та інші овочі, до яких потім додаються креветки, устриці та різноманітні спеції.
Ром Стол з аніме, яке взяло свій початок з лінії іграшок-трансформерів Machine Robo.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥