РБ. Том 5. Розділ 2

Оригінальна назва (японська): 無職転生 ~異世界行ったら本気だす~ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)

Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation

Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~

Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~

Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте 

Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака

Рік початку видання: 2014

Рік початку видання вебновели: 2012

Рік закінчення видання вебновели: 2016

Кількість томів вебновели: 24

Кількість томів лайтновели: 26

Випуск: основна історія завершена

Перекладачка: Silver Raven

Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!

Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Повернись живим тут.

Госпітальєри тут.

Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут

Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ

Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.

Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, AlastorAndrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tzvilgerforc.

Том 5. Розділ 1.

Розділ 2. Півторарічна історія Пола

☆ Пол ☆

Коли я розплющив очі, то опинився посеред зеленої рівнини.

Рівнина… Нічим непримітна порожня ділянка землі, поросла травою, але дивним чином вона здавалася знайомою. Я задумався на кілька хвилин, і відповідь негайно спала на думку. Це – південна частина королівства Асура, поблизу міста, де я колись жив. У той час я вивчав стиль Бога Води у цьому місці… що було рідним містом Лілії.

Звичайно, я подумав, що це сон. У мене не було жодних причин бути тут. Однак це місце навіювало спогади. Скільки років я провів тут? Рік? Два роки? Я пам’ятаю лише одне, що не залишився тут надовго.

Більшість моїх спогадів з того часу стосувалися тренувального залу та старших учнів, з якими я навчався. Вони були зграєю зарозумілих ідіотів з великими ротами, які не мали справжнього таланту. У мене ж був справжній талант, тож вони були зайняті тим, щоб вказувати мені на «моє місце». Я завжди ненавидів, коли мною намагалися керувати. Головною причиною втечі з дому була спроба вирватися з-під контролю батька.

Проте він принаймні був компетентною людиною, чиє его базувалося на владі, що дозволяла йому робити те, що хочеться. Старші учні ж навіть близько не стояли, вони були мотлохом з роздутою самооцінкою. Коли я досягнув середнього рівня, вони досі бовталися на пізніх етапах початкового рівня. Досить жалюгідно.

Та хай йому чорт, навіть наставник у тренувальному залі досягнув лише просунутого рівня у стилі Бога Води. Він був одним із тих стариганів, що ігнорували власну відсутність талантів, і любили кричати про «відвагу» і «рішучість». Я вирішив, що одного дня, покажу їм наскільки сильний.

Проте цього так і не сталося.

Через купу їхніх дурниць я втратив терпіння, переспав з Лілією і втік. З самого початку я хотів познайомитися з нею ближче… але в той момент я хотів лише розтоптати все, що вони цінували.

Наступного ранку вони люто шукали мої сліди, тоді як я з посмішкою на губах втік до іншої країни.

Боже, тепер, коли я про це думаю, то я поводився як дурний підліток. Мені було байдуже на ненависть старших учнів, але ось так виливати своє розчарування на Лілію справді ідіотський вчинок.

– …Мм.

Піднявся вітер. В очі потрапив пил і я злегка скривився. Через мить мене потягнули за рукав.

– Тату… де ми…?

– Га?

Я усвідомив, що притискаю до грудей Норн. Вона дивилася на мене з тривогою в очах.

У цей момент я нарешті зрозумів, що стою посеред рівнини у домашньому одязі. Під ногами відчувався ґрунт… а руками я тримав тепле тіло Норн.

Це не сон.

– …Якого?

Я уявлення не мав, чому опинився тут. Якби я був один, то до останнього думав би, що це сон. Але в мене на руках була Норн.

Так. Це маленька Норн, яка народилася лише три роки тому. Моя чарівна донечка.

Я не часто обіймав її чи тримав на руках. Я зводив до мінімуму прояв фізичної прихильності, тому що хотів бути суворим і гідним батьком. Тоді чому я тримаю Норн на руках…?

…О, точно. Я згадав.

Лише кілька хвилин тому я говорив із Зеніт вдома. 

– Тобі варто обіймати доньку частіше, поки є час, бо, знаєш, коли дівчатка виростають, то більше не дозволяються батькам обіймати їх.

– Е ні, я працюю над тим, щоб бути гідним батьком. На відміну від Рудеуса, Норн здається звичайною дитиною, еге? Потрібно правильно все розіграти, щоб переконати її в тому, що я – найкращий у світі.

– Хіба це не підхід твого батька? Я думала, ти його ненавидиш.

– …Твоя правда. Гаразд, дай-но я її пообіймаю.

Це була проста, несерйозна розмова. Неподалік була і Лілія, що навчала Аїшу. Зрозумівши, що дівчинка обдарована, Лілія вирішила розвивати її таланти через постійні уроки і лекції. Я спробував заперечити, сказавши, що Аїша була б щасливішою, якби мала безтурботне дитинство. Але Лілія люто стояла на своєму і мені довелося відступити.

Аїша швидко росла. Вона дуже рано навчилася ходити і вбирала все, чого її навчали, як губка. Частково такий швидкий розвиток заслуга Лілії, яка була хорошим учителем, однак швидкість прогресу Аїши примушувала мене хвилюватися, чи все добре з Норн.

Коли я запитав про це Лілію, вона сказала:

– Якщо порівнювати з паном Рудеусом, Аїша не є чимось особливим. А панночка Норн – нормальна дитина.

Щиро кажучи, питання «нормальна чи ні» мене не хвилювало. Але коли я думав про Норн, яка в майбутньому опиниться затиснутою між талановитим старшим братом і талановитою молодшою сестрою, мені ставало трохи сумно.

Ось про що я тоді думав.

Раптом мене огорнуло біле світло.

Так, тепер я згадав. У моїй пам’яті не було жодних прогалин. Доказом цього є те, що я досі тримав Норн на руках. Я пригортав до грудей доньку, яка вже якийсь час тому навчилася ходити сама.

…Схоже, щось сталося. Це очевидно.

– …Тату? – тривожно покликала Норн, яка весь час спостерігала за моїм обличчям.

– Усе гаразд.

Я ніжно погладив Норн по голові й озираюся навколо. Зеніт і Лілії ніде не видно. Вони десь неподалік? Чи я єдиний, хто опинився тут?

Якщо друге, тоді чому Норн зі мною?

…Я дещо згадав.

Якось у лабіринті я потрапив у неприємну пастку – приховане магічне коло телепортації. Відчуття дуже схожі. У той час мені пощастило переміститися на невелику відстань. Але, коли пастка спрацювала, я випадково схопив Еліналіз за рукав і ми перемістилися разом, вона тоді дуже розлютилася.

Якщо тобі не пощастить, подібна пастка може умить тебе прикінчити.

Насправді у цьому не було моєї вини, вся вина лежить на мавпячому розвіднику, що не помітив пастку… Але зараз не про це. Якщо коротко, то при телепортації разом з тобою переміщується та особа, з якою ти маєш фізичний контакт. Це пояснює, чому Норн, яку я тримав на руках, опинилася зі мною тут. 

Але чому це сталося? Та ще так раптово. Хто це зробив?

Чесно кажучи, вороги в мене були всюди. У минулому я зробив багато поганих речей, тому б я не здивувався, якби хтось вирішив мені помститися. Але телепортація це вже зовсім інша історія. Для магії телепортації не існує магічної формули у вигляді заклинання. Тож для цього потрібно використовувати магічне коло або магічний предмет. Магічні предмети телепортації заборонені в усьому світі, також були заборонені магічні кола телепортації, тож цей вид магії вважається давно втраченим.

Навіщо комусь іти на такі крайні і небезпечні кроки лише заради того, щоб помститися мені?  

І нащо викидати мене в таке порожнє місце…

Чи міг це бути хтось з учнів того тренувального залу? Можливо, вони досі трималися за образи і перемістили мене, щоб протягнути свої лапи до Лілії. Можливо, саме тому мене відправили сюди, щоб дати таким чином натяк… А коли я повернуся додому, то побачу, що Зеніт і Лілія зазнали насилля від якоїсь банди головорізів.

Бляха. Звучить як ідея, що могла прийти в голову тим виродкам.

– Ем, тату…

– Усе добре, Норн. Ми скоро повернемося додому.

Постаравшись заспокоїти і Норн, і себе, я попрямував на пошуки найближчого міста. На щастя, я мав золоті монети Асури, вони були заховані у піхвах мого меча на випадок, якщо щось станеться. Через звичку шукача пригод я постійно носив меч при собі. Не знімав його навіть, коли лягав спати. Єдиний виняток, це випадки, коли я займався коханням. Моя картка шукача пригод також захована усередині піхов. Я заздалегідь зробив підготовку саме для подібних ситуацій.

Я пішов до гільдії шукачів пригод й обміняв одну золоту монету Асури. Натомість мені дали дев’ять срібних монет і вісім великих мідних монет. Схоже, плата за обмін зросла, але цього наразі достатньо.

Я швидко перевірив запити гільдії шукачів пригод і побачив там термінове завдання на доставку, я взяв його.

У моїй картці шукача пригод магія закінчилася багато років тому, тож співробітниця за стійкою спочатку мала зарядити картку. Коли вона побачила, що на картці написаний ранг S, то була здивована і запитала мене, чому шукач пригод S-рангу виконує таке завдання. Оскільки це терміновий запит, його може прийняти будь-хто незалежно від рангу, але за звичайних обставин це було б завдання рангу E.

У мене не було причини приховувати правду, але і пояснювати все було б надто клопітно і довго, тож я придумав якесь швидке пояснення і запитав, чи можу я позичити коня. Це був один зі спеціальних бонусів, які пропонувала гільдія шукачам пригод S-рангу. Коли ти приймаєш завдання про термінову доставку, то можеш безплатно позичити коня. Звичайно, коня потрібно повернути, як тільки роботу буде виконано… Але цього разу я поїду в іншому напрямку, ніж у запиті про доставку. Мені було погано через ситуацію з запитом клієнта, але в мене також була термінова ситуація.

Кінь, якого мені привели, був видатної породи. Пощастило. Схоже, доставку потрібно було зробити в найкоротші терміни. Могло статися так, що мене позбавлять статусу шукача пригод через такі дії, але все добре. Я не планував бути шукачем пригод і далі.

Я посадив Норн на коня, а потім сів за нею.

Ми негайно поїхали з міста.

По дорозі Норн захворіла. Вона не мала досвіду їзди верхи і була надто малою, щоб їхати днями й ночами. Це було занадто для неї.

З огляду на час, який знадобився, щоб вилікувати її, на те, щоб повернутися в регіон Фіттоа, пішло два місяці. Це зайняло стільки часу, що я жалкував, що ми з самого початку не скористалися екіпажем.

Звичайно, я давно провалив завдання з доставки, але штраф за порушення контракту був не надто болючим.

Проте я був у відчаї. Ми ще навіть не доїхали до села Буена, але я нарешті зрозумів усю серйозність ситуації.

У регіоні Фіттоа все зникло.

Я був розгублений. Приголомшений. Що сталося? Куди поділося село Буена? Де Зеніт і Лілія? Зникло і місто-цитадель Роа… Отже, Рудеус теж щез?

Такого не може бути…

В якийсь момент я стояв на колінах, від важкості усвідомленого. У моїй голові лунали слова «Повністю знищені пасткою телепортації».

Я багато разів чув цю фразу, коли шукачем пригод занурювався у лабіринти. Пастка телепортації – це те, чого потрібно остерігатися. Вона може розпорошити групу, роблячи так, що ніхто з членів групи не знає ні де вони знаходяться, ні де знаходяться товариші. Пастка, в яку краще ніколи не потрапляти. Я чув багато історій про команди ветеранів, які були повністю знищені такими пастками. Якось я бачив чоловіка з приголомшеним виразом обличчя, він розповів, що вся його група потрапила в магічне коло телепортації. Йому вдалося об’єднатися з іншим шукачем пригод і вони разом змогли пробитися до виходу з лабіринту і вже там чоловік довідався, що всі його друзі загинули.

Але я ніколи не очікував, що щось подібне могла статися тут, з нами…

– Тату… ми ще не вдома?

Голос Норн повернув мене до реальності. Маленька ручка трирічної доньки стискала мій рукав.

Я мовчки обійняв її.

– Тату? Що не так?

Саме так. Я її тато. Її батько.

Моя донька ще не зрозуміла, що сталося. Але вона не хвилювалася, бо я поряд з нею. Я був її батьком. Я був її батьком, чорт забирай! Я не міг проявляти слабкість. Я повинен залишатися спокійним і рішучим. Правильно, все буде добре.

Безперечно, телепортація це жахлива пастка, і я уявлення не мав, чому це сталося. Але я був живий, так? Зеніт також була колишньою шукачкою пригод. А Лілія, хоча і не була такою спритною, як до отруєння, вміла користуватися мечем.

Але Аїша…

Прокляття, думай. Чи торкалася Лілія до Аїші в той момент?

…Не можу пригадати.

Але я не збирався втрачати надію.

Поки що я буду думати, що Лілія тримала Аїшу за руку в той момент, коли нас огорнуло світло…

☆☆☆

Я повернув коня гільдії в найближчому місті і почав збирати інформацію.

Виявилося, що магічне лихо з переміщенням сталося по всьому регіону Фіттоа. Філіп і Саурос зникли безвісти, тож обов’язки володаря зараз виконував брат Філіпа. Однак на нього чинили політичний тиск, щоб він взяв на себе відповідальність за магічне лихо. Судячи з усього його позиція знаходилася на межі краху. Зараз він був повністю зосереджений на тому, щоб захистити себе, тому не робив жодних реальних кроків, щоб розібратися з ситуацією, до якої привело магічне лихо. Замість того, щоб захистити людей регіону Фіттоа, цей егоїстичний покидьок намагався врятувати власну шкуру. Ось чому мені не подобаються дворяни Асури.

Поки я збирав інформацію, то зустрів старого на ім’я Альфонс. Він сказав, що був дворецьким, який до магічного лиха працював на Філіпа. Він присягнув на вірність родині Бореас Ґрейрат і не змінив свого рішення навіть у такій ситуації. Він створював табір для біженців і використовував для цього власні кошти.

Альфонс вирішив зустрітися зі мною і запитати, чи можу я йому допомогти.

Коли я запитав у нього, для чого я йому потрібен, старий пояснив, що іноді чув про мене від Філіпа. Схоже, Філіп сказав про мене, що я людина, яка проявляє свою справжню цінність в момент кризи, але я також не надто далекоглядний, тому сам стаю причиною багатьох криз.

Я не просив критики, але біс з ним.

Альфонс зізнався, що він дещо вагався говорити зі мною через цей сумнівний опис, але взявши до уваги те, що я батько Рудеуса, дворецький вирішив попросити мене про допомогу.

Я трохи знав про ситуацію з листів, але радий, що мій син був так високого оцінений Альфонсом, з яким, гадаю, вони не часто спілкувалися. Загалом, я з готовністю погодився допомагати і відразу ж взявся до роботи.

Через місяць ми досягнули значного прогресу.

Альфонс мав багато зв’язків. Знадобилося всього кілька тижнів, щоб упоратися з усіма приготуваннями і зібрати достатню кількість працівників для створення табору біженців. Неймовірні уміння.

Я ж зібрав молодих людей, що були в таборі біженців, й організував «Пошуковий загін регіону Фіттоа». Ми їздили по всій країні, допомагаючи людям, які перемістилися внаслідок магічного лиха. Але моя мета полягала не в допомозі незнайомцям, а в тому, щоб знайти свою родину.

На цьому етапі боротьба за владу у столиці королівства дійшла до якогось результату, бо Альфонс почав отримувати від уряду кошти на відновлення. Я залишив записку в таборі біженців і вирушив до Святого королівства Міліс, де знаходився головний відділ гільдії шукачів пригод. Асура і Міліс – дві найбільші країни світу. Потрібна інформація буде або в одному королівстві, або в іншому. Це здавалося доволі логічним підходом.

Якщо чесно, я думав тоді, що зможу швидко всіх знайти.

Сліпий оптимізм, як він є.

☆☆☆

Півроку у Мілісі пройшли продуктивно.

Багато людей з регіону Фіттоа були переміщені на континент Міліс. Ми рятували їх одне за одним. Деяких з них уже продали як рабів. Примусове звільнення чужої «власності» – це порушення закону Міліса. Але думка про те, що Зеніт чи Лілію могли продати в рабство, викликала в мене таку лють, що я без вагань порушував цей закон. Я вперто тримався за позицію врятувати всіх, кого ми знайдемо.

Вирішивши діяти так, я звернувся до сім’ї Зеніт. Моя дружина походила зі знатної родини Міліса. Це престижна сім’я, яка породила багатьох відомих лицарів. Спираючись на їхню допомогу, я почав закладати основу для звільнення рабів, яких ми знайшли.

Завдяки спільним зусиллям порятунок біженців проходив гладко. Ми рухалися швидко і швидко знаходили жителів регіону Фіттоа, які залишилися без монетки у кишені. Витягнувши їх зі скрутного становища, ми давали тим, хто міг самостійно повернутися додому, гроші, а тих, хто виявив бажання доєднатися, залучали до нашого загону, також ми знайшли місце для проживання літніх людей і дітей.

Звичайно, для звільнення рабів потрібно було більше зусиль. Де була така можливість, ми платили за їхню свободу. Коли це не допомагало, користувалися владою сім’ї Зеніт, а якщо і це не спрацьовувало, ми шукали можливості, щоб викрасти їх у власників.

Ясна річ, що в останньому випадку виникали проблеми. Те, що ми забирали рабів силою, не додавало до нас любові серед знаті Міліса. Деякі навіть посилали за нами свої сили. Кілька членів нашої групи загинуло.

Проте я не збирався зупинятися. Тут у мене була чудова моральна позиція. Порятунок зневірених людей, що потрапили в біду. Тому члени групи йшли за мною.

Я використав усе, що мав, – ім’я родини Ґрейрат, важливих аристократів з королівства Асура, владу сім’ї Зеніт і власну репутацію шукача пригод. Проте як би не шукав, але не отримував жодної інформації про Зеніт і Лілію.

Прокляття, я навіть про Рудеуса жодної звістки не чув. Хоча мій син, здавалося, мав би бути помітним, де б він не опинився.

☆☆☆

Я і не помітив, як минув рік.

Приблизно в цей час повідомлень про жителів регіону Фіттоа стало набагато менше. Ймовірно, ми знайшли більшість переміщених, які опинилися в південній частині Центрального континенту і на континенті Міліс. Залишилося ще кілька сіл, які ми не перевірили, і кілька рабів, яких ще не вдалося звільнити. Ми систематично працювали над звільненням рабів. Як тільки вони опинялися під нашою опікою, то все ставало простішим.

Я знав, що це насильницький підхід. Розумів, що звільнення рабів викликало ще більшу ненависть з боку місцевих дворян. Але я все одно це робив. Іноді через це на моїх людей нападали, деякі були важко поранені, а деякі навіть були убиті. Деякі члени групи звинувачували мене в цьому.

Можливо, вони мали рацію. Якби я доклав більше зусиль, то міг би уникнути такого жахливого повороту подій.

Але хто б що не говорив, я не збирався змінювати підхід. Я був надто відданий обраному шляху.

Останнім часом ми отримували більше повідомлень про загиблих переміщених, ніж про живих. Ні, це трохи неправильно. З самого початку було більше повідомлень про загиблих, ніж про живих, але тепер це співвідношення лише погіршувалося.

Відверто кажучи, загиблих більше, ніж тих, хто вижив. Ето, Хлоя, Лос, Бонні, Лейн, Меріон, Монті… Щоразу, коли я чув повідомлення про смерть знайомого, мороз пробігав по спині.

Іноді деякі члени загону починали плакати, отримавши останні жахливі новини. Були випадки, коли ми приходили надто пізно, щоб врятувати когось, і друзі або члени сім’ї зривали злість на мені, питаючи, чому я так довго зволікав і наша група так пізно приходила в якесь місто чи село.

Існувала можливість, що без належної підготовки ми могли зіткнутися з якоюсь небезпекою. Тому я не вважав, що моя стратегія неправильна. Завдяки цим діям ми змогли врятувати тисячі переміщених.

Якби під боком опинилися члени моєї колишньої групи «Ікло Чорного Вовка», вони б змогли обшукати Континент Демонів і континент Беґарітт. Однак мені вдалося зв’язатися лише з одним із них. Але він кудись зник після кількох коротких розмов. Я поняття не мав, що він зараз робить.

Я не думаю, що вони бездушні чи щось таке. Ми від самого початку були не в найкращих стосунках, а після того, як я вирішив піти, ми ще й посварилися. Це було жахливе прощання, я б не здивувався, якби вони досі відчували образу на мене.

Чому тоді я попрощався з ними на такій паскудній ноті?

Мабуть, я був тоді дурною дитиною… Але немає сенсу проливати сльози над тим, що вже сталося.

☆☆☆

Минуло півтора року після «Випадку з переміщенням». 

У ці дні випивка була єдиним, що мене підтримувало. Я починав пити з ранку і до самої ночі. Я буквально ніколи не був тверезим.

Я знав, що повинен зупинитися. Але щоразу, коли хміль вивітрювався, мою голову заповнювали одні й ті ж самі думки.

Я думав, що моя сім’я мертва.

Я думав про те, якою була їхня смерть. Що сталося з їхніми тілами? Я не міг припинити думати про це.

Чи можна мене звинувачувати в цьому? Адже навіть про мого талановитого сина не було ні слуху ні духу. Я не хотів про це думати. Я справді не хотів про це думати. Але він, швидше за все, мертвий.

Я був упевнений, що вони всі померли в один із цих вісімнадцяти місяців. Вони померли зі сльозами, що текли по їхніх обличчях, чекаючи, що я прийду і врятую їх.

Кожного разу, коли я про це думав, то мало не божеволів. Що, бляха, я тут робив? Чому я витратив весь цей час на порятунок купи незнайомців? Я мав з самого початку відправитися в найнебезпечніші куточки світу. Упевнений, мені б якось вдалося впоратися самому.

Я зробив неправильний вибір, і тепер втратив сім’ю. У мене безжально забрали найдорожчих людей. І я не міг їх ніяк повернути.

Я не хотів у це вірити. Тому пив.

Лише коли я пив, то відчував щось схоже на щастя.

Я більше не займався справжньою роботою.

Через шість місяців ми почнемо операцію з повернення людей, знайдених на континенту Міліс, у регіон Фіттоа. Це були літні люди, жінки і діти, а також дуже хворі, які ледве рухалися. Навіть якби ми дали їм гроші, не було жодних гарантій, що вони витримають довгу подорож. Але всі вони хотіли повернутися на батьківщину, тому мій загін супроводжуватиме їх у регіон Фіттоа королівства Асури.

Планування неухильно просувалося вперед. Хоча я і був головним, але я не ходив на жодні зустрічі і пив цілими днями.

Я і кілька ключових членів групи мали залишитися у Мілісі, але після цієї операції пошуково-рятувальна діяльність групи буде згорнута. Іншими словами, ми припинимо пошуки жертв магічного лиха через два роки. Всього два роки. Мені здавалося, що це надто рано, але частина мене розуміла їхню логіку. Продовжувати прочісувати віддалені місця було б лише марною тратою грошей.

Зрештою я так і не зміг знайти жодного члена своєї родини.

Я був таким невдахою.

Чому я завжди такий? Я так і не зміг вирости.

Останнім часом члени групи тримаються від мене на відстані через мою пристрасть до алкоголю. Я не міг їх у цьому звинувачувати. Ніхто не хоче мати справу з п’яним телепнем.

Але було кілька винятків. І один із них – Норн.

– Тату! Вгадай, що сталося, коли я була на вулиці?!

Яким би п’яним я не був, Норн завжди весело говорила до мене. Вона єдине, що залишилося від моєї сім’ї. Так, зараз у мене була лише Норн.

Ось вона. Причина, чому я не поїхав на Континент Демонів чи континент Беґарітт. Як я міг кинути свою доньку, якій було лише чотири роки? Я не міг залишити її одну і піти в небезпечне місце, де міг легко померти.

– О? Що таке, Норн? Сталося щось хороше?

– Так! Я мало не впала на вулиці, але лисий чоловік мені допоміг! А потім подарував мені оце! Диви!

З радісною усмішкою Норн показала мені, що було у неї в руках. Яблуко. Яскраво-червоне яблуко. Воно виглядало свіжим і соковитим.

– Он як? Що ж, тобі пощастило. Ти подякувала за це як слід?

– Так! Я подякувала, і лисий погладив мене по голові!

– Серйозно? Схоже, ти зустріла когось хорошого. Але не треба називати його «лисим», добре? Деякі чоловіки чутливі, коли справа торкається їхнього волосся.

Розмовляти з донькою завжди було весело. Норн мій скарб, світло мого життя. Якби хтось спробував заподіяти їй шкоду, навіть якби це був папа церкви Міліса, я готовий виступити проти нього.

…Ось що я тоді думав.

– Капітане! У нас проблеми!

Щойно я став почуватися трохи краще, як до кімнати увірвався один з учасників групи. Мене трохи роздратувало, що нашу з донькою розмову перервали ось так. Зазвичай я б уже гаркнув і вигнав непроханого гостя геть, але Норн досі була в кімнаті. Частка дрібної гордості примусила мій голос залишатися спокійним.

– У чому справа?

– На хлопців, що виконували сьогоднішнє завдання, напали!

– Що, напад?

Хто б пішов на подібне?

Дурне питання. Очевидно, це ті нікчемні аристократи. Навіть після численних пояснень, що жителі королівства Асура потрапили у рабство внаслідок магічного лиха, вони не бажали відпускати їх на волю. Якщо я правильно пам’ятав, сьогодні мав відбутися порятунок одного з рабів.

– Гаразд! Всі одягайте спорядження! Ходімо!

Я кинувся з кімнати і покликав бійців загону. Вони були не такими вже сильними, але їхні супротивники – це не шукачі пригод, що занурювалися у лабіринт. Ми можемо битися на рівних.

Зі своїми людьми, що йшли біля мене, я попрямував до місця, де стався напад.

Це була недовга прогулянка. Точніше, місце було зовсім поряд, напад стався на сусідню будівлю. Це один зі складів пошукової групи, де зберігався одяг та інші речі. Погано, якщо це місце знайшли. Можливо, нам доведеться змінити розташування бази.

– Він лише один, але сильний. Будьте обережні, Поле.

– …Мечник чи що?

– Ні, маг. Виглядає як дитина, але він приховує обличчя.

Дитина-маг?.. Хоча учасники групи більшою частиною були аматорами, але вони всі дорослі у пристойній фізичній формі. Можливо, ця «дитина» – гобіт. Вони завжди використовували свою схожість з дітьми, щоб обманювати інших.

Умілий маг-гобіт… Чи зможу я перемогти його в такому стані? Я був упевнений, що зможу впоратися зі звичайним бандитом або навіть трьома, попри те, наскільки я п’яний, але…

Ні, все буде добре. У мене багато трюків у рукаві.

Подумавши про це, я хитнув головою і пішов на склад.

>>Том 5. Розділ 3<<


Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці FacebookТелеграм.

У мене є Patreon і Buymeacoffee.БанкаМожете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥