РБ. Том 5. Розділ 3

Оригінальна назва (японська): 無職転生 ~異世界行ったら本気だす~ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)

Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation

Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~

Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~

Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте 

Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака

Рік початку видання: 2014

Рік початку видання вебновели: 2012

Рік закінчення видання вебновели: 2016

Кількість томів вебновели: 24

Кількість томів лайтновели: 26

Випуск: основна історія завершена

Перекладачка: Silver Raven

Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!

Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.

Повернись живим тут.

Госпітальєри тут.

Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут

Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ

Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.

Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, AlastorAndrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tzvilgerforc.

А також подяка: Ярославу М.

Том 5. Розділ 2.

Розділ 3. Сімейна сварка

Пол зупинився у місці під назвою «Таверна Світанкова Брама», але він повів мене до сусідньої корчми. Всередині було приблизно десять круглих дерев’яних столів, я сидів за один із них. Пол сидів навпроти мене.

Ми були тут не одні. Попри те, що ще був день, усі місця були зайняті. Ті, кого я раніше нокаутував на складі, тепер сиділи навколо й отримували лікування від цілителів з групи Пола. Можна і не говорити, що вони не дивилися на мене з приязню.

Схоже, вони всі входили до банди Пола. Найбільше привертала увагу жінка-воїн, що сиділа по діагоналі позаду Пола.

У неї коротке каштанове волосся, що завивалося на кінчиках, надуті губи і доволі чарівне обличчя. Але особливо справляла враження її фігура: великі груди, тонка талія й округлі сідниці. З того, що вона носила бікіні обладунок, я припустив, що вона входить до групи пізнього підліткового віку.

Це була та сама жінка-воїн, яку Пол називав Вірою, і яка завдала мені чимало клопоту раніше. У неї таке тіло, що у мого батька текли слинки, мені ж самому було складно відвести погляд від неї у такому куцому вбранні.

Бікіні обладунок не рідкість у цьому світі. Все-таки більшість поранень тут можна загоїти за допомогою магії зцілення. Багато мечників поступалися захистом на користь швидкості, і були готові до того, що отримуватимуть поранення. Я зустрічав осіб на Континенті Демонів, що віддавали перевагу подібному типу обладунків, тому, гадаю, вона теж входить до цієї категорії. Проте я вперше бачу, щоб бікіні обладунок був таким куцим. Зазвичай такий обладунок одягали поверх тонкого одягу, а також закривали протекторами суглоби, наприклад, на плечах і ліктях. Бікіні обладунок знімали або накидали поверх плащ, коли сиділи в тавернах і корчмах. Принаймні так робили жінки, яких я бачив на Континенті Демонів. Хоча деякі зі старших жінок не завдавали собі з цим клопотів…

Хвилинку. Вона ж одягала плащ на складі, коли я скористався заклинанням, то чому зараз вона його зняла?

А, байдуже. Можна просто милуватися цією насолодою для очей. О, так. Чудово. Розкішно… Упс, поки я дивився на неї, наші очі випадково зустрілися.

Вона підморгнула мені, тож я підморгнув їй у відповідь.

– Хей, Руді… Руді?

Пол покликав мене, і з жалем відвів погляд від жінки-воїна.

– Давно не бачилися, батьку.

– Так, це, Руді… радий бачити тебе живим.

Пол говорив втомленим голосом. Він дуже змінився. Шкіра на його обличчі втратила пружність, під очима були темні кола, підборіддя вкрите щетиною, волосся розпатлане. Він нього пахло алкоголем. Загалом він виглядав не найкраще.

Зовсім не схожий на Пола з моїх спогадів. До цього було складно призвичаїтися.

– Що ж… дякую…

Але чому Пол тут? Це Святе королівство Міліс. Королівство Асура звідси знаходиться приблизно так само далеко, як Африка від Монголії. Він прийшов сюди шукати мене?

Ні, неможливо. Він не міг знати, що мене перемістило на Континент Демонів. Тоді має бути якась інша причина. Але що сталося з його роботою по захисту села Буена?

– Отже… батьку, чому ти тут?  

Питання здавалося мені розумною стартовою точкою для розмови, але Пол чомусь виглядав здивованим.

– Що? Ти ж бачив моє повідомлення, так?

– Повідомлення…?

Про що він говорив? Я не бачив від нього ніякого повідомлення.

Побачивши моє розгублене обличчя, Пол чомусь спохмурнів. Я якось засмутив його?

– Руді, можеш розповісти, чим ти займався до цього часу?

– Здебільшого намагався вижити. Це доволі довга історія…

Я сподівався, що спочатку Пол пояснить ситуацію, але раз він запитав, то я вирішив розповісти йому історію подорожі до Мілішіона. Почав з нашого з Еріс переміщення на Континент Демонів, описав, що нас врятував демон, ми стали шукачами пригод і протягом року подорожували до порту Вінд.

Якщо озирнутися назад, то це було досить весела подорож.

Хоча початок у нас був поганий, але приблизно через півроку ми звикли до життя шукачів пригод. Поступово мені стало подобатися розповідати історію власної подорожі. Мої описи ставали красномовнішими, а в подіях додалося більше драматизму. Я розповідав невигадану історію, але зміг додати потрібних ноток.

Я поділив розповідь на три частини.

Перша: Зустріч з добрим другом Руїджердом і великий переполох, яким ми влаштували у місті Лікаріс.

Друга: Подорож, в якій великий маг Рудеус допомагає Руїджерду виправляти помилки минулого і змінювати світ.

Третя: Я потрапив у пастку боягузливих звіролюдей і став безпорадним полоненим у їхньому селі.

Хоча були деякі перебільшення, розповідь ішла плавно. Але поступово вона все більше і більше мене захоплювала, тож додалося багато жестів, які доповнювалися драматичними звуковими ефектами.

Також, я залишив поза увагою історію про Бога Людей.

– А коли ми нарешті прибули до порту Вінд, то побачили…

Коли я завершував другу частину своєї розповіді «Хроніка бурхливої подорожі трьох осіб через Континент Демонів», то раптом замовк. Чомусь настрій Пола погіршився. Його обличчя мало похмуро-невдоволений вираз і він роздратовано постукував пальцями по столу.

Можливо, я щось сказав…? Я не розумів у чому справа, тому спробував продовжити.

– Тож після цього ми відправилися у Великий ліс…

– Досить, – перебив мене Пол з помітним роздратуванням. – Я зрозумів, добре? Минулі півтора року ти розважався.

Його слова мене трохи збентежили.

– Вибач? Мені теж доводилося важко.

– О? Коли?

– Га?

Цим він заскочив мене зненацька. Тому мій голос прозвучав трохи дивно.

– З твого опису здавалося, що це було як прогулянка в парку.

Що ж, це тому, що я навмисне все так розповів. Хоча я можливо трохи захопився.

– Слухай, Руді, в мене є до тебе запитання.

– Яке?

– Чому ти не намагався зібрати інформацію про інших людей, яких могло перемістити на Континент Демонів?

Я мовчав. Мені не залишалося нічого, крім мовчання. У мене не було хорошої відповіді на це запитання. Була лише одна можлива відповідь. Одна проста причина.

Бо це вилетіло з моєї голови.

Спочатку я був повністю зосереджений на проблемах нашої групи, але коли ситуація вирівнялася, мені навіть на думку не спадало, що на Континент Демонів могло телепортувати ще когось, крім нас.

– Е, я забув про це… гм, у мене не було часу…

– Справді? Але ти знайшов час, щоб допомогти якомусь випадковому демону, якого раніше ніколи не зустрічав, проте не знайшов моменту подумати про людей, яких, можливо, теж туди перемістило?

Я знову замовк.

Гаразд, можливо, я неправильно розставив пріоритети. Але я не бачив сенсу розбирати мене на частини через це.

У той час ця думка не прийшла мені в голову. Що я міг зробити?

– Ха! Ти нікого не шукав. Не написав жодного листа. Жив як шукач пригод, насолоджуючись подорожжю з милою дівчиною в супроводі могутнього охоронця! А потім, приїхавши в Мілішіон… ха! Перше, що ти зробив, це натрапив на викрадачів, одягнув на голову труси і прикидався якимось героєм справедливості?

Глумливо сказав Пол і взяв пляшку алкоголю, що стояв на сусідньому столику. Одним махом він випив половину напою, а потім сплюнув на підлогу.

Його глумливе ставлення почало мене дратувати. Я не збирався говорити йому, щоб він припинив пити, але ми зараз говоримо про щось важливе, так?

– Слухай, я робив усе, що міг, гаразд? Я опинився в абсолютно незнайому місці без грошей і в першу чергу зосередився на захисті Еріс… Чи можна мене справді звинувачувати, що я випустив з уваги кілька речей?

– Я не звинувачую чи щось таке, – знову цей глумливий тон.

Цього разу я підвищив голос:

– Тоді чому ти на мене кидаєшся?!

У мого терпіння теж була межа. Я не розумів, чому Пол так поводиться.

– Чому? – він знову сплюнув на підлогу. – Це те, що я хочу знати. Чому?

– Що?

Я не розумів. Що Пол хотів цим сказати?

– Ця Еріс – донька Філіпа, так?

– Га? А, так, звичайно.

– Я ніколи її не бачив, але упевнений, що вона дуже гарна юна панночка. Тому ти не надсилав листів? Певно думав, що більша кількість охоронців завадить вашому заграванню?

– О, та годі! Я вже сказав, що забув!

Нічого подібного мені навіть на думку не спадало.

Безумовно, Еріс – юна панночка з могутньої сім’ї. Родина Ґрейрат велика і має потужний вплив. Якби я поговорив з володарем порту Зант, то він би міг надати нам одного чи двох охоронців. Звичайно, я потрапив у камеру в селі звіролюдей до того, як устиг це зробити… Хіба я йому про це не говорив?

О, хвилинку. Ні. Я так і не дійшов до цієї частини…

Але навіть так, я вважав, що зробив максимум за таких обставин. Можливо, я приймав не найкращі рішення, але це не означає, що мене можна критикувати у такій манері після того, що сталося.

На мить запала мовчанка, жінка в бікіні обладунках поклала руку на плече Пола.

– Капітане, чому б вам не зупинитися на цьому? Він ще такий юний, не потрібно бути до нього настільки суворим.

Я не втримався від голосного пирхання. Типовий Пол. Попри свої слова, він навіть не міг контролювати себе в присутності жінок. І чому тоді такий, як він, говорить зі мною в такому тоні?

Для примітки, я Еріс і пальцем не торкнувся. Звичайно, були моменти спокус. Я відчував, як владу наді мною мало не отримували гріховні бажання. Але зрештою я до неї так і не торкнувся.

– Я не впевнений, батьку, що ти маєш право читати мені лекції про жінок.

– …Га?

У цю мить очі Пола недобре звузилися. Але я цього не помітив.

– Хто ця жінка позаду?

– Віра? До чого вона тут?

– Чи знають мама і Лілія, що поряд з тобою є така гарна жінка?

– …Ні, не знають. Як, у біса, вони можуть це знати?

Обличчя Пола гірко скривилося, але я не звернув на це уваги. Я був надто зайнятий ілюзорною насолодою від думки про те, що взяв над ним верх.

– То тепер ти можеш обманювати їх стільки, скільки заманеться? До речі, на ній гарне вбрання. Гадаю, в мене скоро з’явиться молодший брат або сестра.

Наступної миті я усвідомив, що лежу на землі з пульсуючим від болю обличчям. Пол дивився на мене з ненавистю в очах.

– Досить цього лайна, Руді.

Він мене ударив. Чому? Якого біса?

– Слухай, Руді, раз ти потрапив сюди, то в якийсь момент мав проїхати через порт Зант, так?

– Так. І що?

– Тоді ти вже повинен знати, правильно?!

Та в чому справа?! Бляха, я вже не розумію, що до чого. Все, що я знав, так це те, що Пол щось приховував від мене… і був розлючений через це щось, що я ніби мав знати. Який жарт. Чорт, я не був всезнайкою. У світі багато речей, про які я нічого не знаю.

– Я навіть не розумію, про що ти говориш!

Я підняв кулак і вдарив Пола.

Коли він ухилявся від удару, я активував Око Передбачення.

Він підчіпляє мою ногу і я падаю.

Я сильно наступив на ногу Пола, повернувся і поцілив йому в підборіддя.

Він ухиляється від мого удару й атакує у відповідь.

Пол добре рухається навіть попри те, що непогано так налигався. Я спрямував магію у праву руку. Якщо я не можу зрівнятися з Полом у рукопашному бою, то використовуватиму заклинання.  

Я викликав вихор і націлив його на батька. Пол видав тихе, здивоване «уух», його крутнуло в повітрі та кинуло аж за шинквас. Пляшки з гуркотом полетіли на підлогу.

– Бляха! Це останні запаси!

Пол негайно піднявся, але при спробі зробити крок невпевнено хитнувся.

Ти забагато п’єш, придурку. Раніше Пол був набагато сильнішим. Навіть у такому стані він би ухилився або відбив мій вихор.

– Руді, поганцю..

– Капітане!

До Пола, який похитувався, кинулася інша жінка. Цього разу це була чаклунка в мантії. Постійно оточений жінками, га? Та попри це, він мав нахабність мене критикувати.

– Не чіпай мене! – Пол відштовхує чаклунку і йде до мене.

– Поле, зі скількома жінками у тебе були стосунки, поки мене не було, га?

– Стулися!

Він викидає вперед правий кулак.

Який непривабливий очевидний удар. Це справді Пол? Гадаю, я міг би уникнути цієї атаки і без Ока Передбачення.

– Хааа!

Я схопив його за руку, потягнув на себе і зробив щось на зразок кидка через плече. Звичайно, я ніколи не займався справжнім дзюдо. Тому скористався магією вітру, щоб підштовхнути його, і якнайсильніше гепнув об підлогу.

– Гха…

Пол навіть не зміг якось вплинути на своє падіння. Він жалюгідно розпластався на підлозі, я сів на нього, притискаючи колінами його руки так, як це робила Еріс, блокуючи супротивнику можливість чинити опір.

– Я зробив…! Усе, що міг… добре?!

Я вдарив його.

І ще раз.

І ще раз.

Пол скрипів зубами і дивився на мене очима, повними люті.

Що це таке, бляха?! Що я зробив, щоб він дивився на мене так?!

– Що ти хочеш від мене?! Я опинився в абсолютно незнайомому місці! Мені не було до кого звернутися! І все-таки я зміг добратися сюди! Цього недостатньо?!

– …Ти міг би зробити краще, і ти це знаєш!

– Не правда!

Після цього я знову вдарив Пола. І знову, і знову.

Я нічого не говорив. Пол теж мовчав, він просто дивився на мене, з куточка його рота текла кров.

Він виглядав роздратованим, ніби мав справу з кимось абсолютно нерозважливим. Чому? Я раніше ніколи не бачив його з таким виразом обличчя. Зовсім не схоже на нього. Прокляття… до біса це…

– Зупини-и-и-и-ись!

Раптом мене щось ударило збоку. Від цього я трохи хитнувся і наступної миті Пол відштовхнув мене і сів.

Припустивши, що далі буде напад, я приготувався. Проте Пол не поворухнувся… бо між нами стояла дівчинка.

– Зупинись!

У неї був ніс Пола і золоте волосся Зеніт. Я впізнав її з першого погляду. Це Норн. Норн Ґрейрат – моя молодша сестричка. Вона значно виросла з того часу, коли я бачив її востаннє. Здається, їй мало бути п’ять років? Ні, можливо, їй уже шість. Чому вона стояла переді мною з широко розкинутими руками?

– Припини чіплятися до тата!

– …Га?

Я розгублено кліпнув очима. Чіплятися до тата? Що? Ні, це…

Норн дивилася на мене такими очима, ніби от-от заплаче. Коли я озирнувся навколо, то побачив, що всі дивилися на мене так, ніби я був поганцем.

– …Серйозно?

Я відчув, як моя кров зробилася холодною. Спогади подій, що відбулися десятки років тому, повернулися. Всі випадки, коли я зазнавав знущань у минулому житті, знову набули фарб. Навіть в моменти, коли я намагався постояти за себе, всі у класі дивилися на мене так.

О, точно. Правильно. Схоже, я знову помилився, га?

Байдуже. Я здаюся.

Достатньо. Настав час іти звідси. Я не побачив тут нічого путнього і нічого не зробив. Повернуся до таверни і почекаю на Еріс і Руїджерда. Ми навіть можемо поїхати з міста… Завтра або післязавтра. Це не кінець світу. Гроші можна заробити і в інших містах, навіть якщо це не столиця. У порту Вест також мала бути гільдія шукачів пригод.

– Слухай, Руді. Ти був не єдиним, кого перемістило з регіону Фіттоа. Всі жителі села Буена також постраждали від магічного лиха.

Пол говорив ще щось, але я цього не чув.

Гм? Що?

Що він щойно сказав?

– Я залишив повідомлення в порту Зант і порту Вест. Ти ж став шукачем пригод, чи не так? Тоді чому ти не побачив його?

Га? Але я нічого не бачив у порту Зант…

Ні, хвилинку. Все трохи інакше. Я не відвідував гільдію шукачів пригод у порту Зант. Майже одразу після прибуття я пішов забрати Руїджерда, а потім потрапив до в’язниці в селі Дордія.

– Поки ти безтурботно насолоджувався своєю подорожжю, загинуло багато людей.

Багато людей. Я на власні очі бачив масштаби магічного лиха. Але чому я не подумав про це сам? Навіть Бог Людей назвав це «великим магічним лихом». То чому я думав, що село Буена в безпеці?

Отже… всі звідти зникли…

– Тоді… Сільфі теж зникла?

Почувши мої слова, Пол знову виглядав роздратованим.

– Руді, ти більше хвилюєшся про якусь дівчинку, ніж про власну матір?

Мені забракло повітря.

– Що? Т-ти не знайшов маму?!

– Так. Я ніде не можу її знайти! І Лілію теж!

Слова Пола були як удар. Мої ноги тремтіли, я хитнувся і мало не впав, але якось встиг зачепитися за стілець.

– Але ми організували групу для пошуку і порятунку всіх, кого перемістили.

Пошуку і порятунку? Отже, всі ці люди входять до групи пошуку?

– А-але чому група займається викраденням людей?

– Бо деякі з переміщених стали рабами.

За словами Пола виходило так, що людей телепортувало в абсолютно незнайоме місце. Вони навіть уявлення не мали, де опинилися, і дехто користувався цим, обдурював нещасних і поневолював їх…

Пол і його група звіряли рабів із незліченними списками зниклих безвісти, після чого відвідували кожного господаря поневоленого і намагалися переконати звільнити переміщену людину. Проте багато хто рішуче відмовлявся віддавати свою «власність». Відповідно до законів про рабів Міліса, попри обставини за яких людина стала рабом, вона перетворюється на власність господаря. Тому Пол застосовував силу для викрадення рабів.

Звичайно, викрадення рабів – це злочин, але в законі є лазівки. Загін Пола на повну використовував їх для звільнення багатьох людей.

Ясна річ, якщо хтось хотів залишатися рабом, вони поважали це бажання. Проте більшість слізно благали про повернення до рідних місць. Хлопець, якого вони врятували цього разу, один із таких випадків. Не дивно, що він здався мені знайомим. Це був Сомал, один із тих, хто знущався з Сільфі. Протягом останнього року він був змушений працювати як проститутка.

Пол і його група чули гіркі крики поневолених переміщених, але деяких з них їм не вдавалося врятувати. Вони нажили собі немало ворогів серед місцевої знаті, а деякі члени групи почали відділятися через посилення тиску. На Пола чинили тиск з усіх боків. Кожен день був нервовим випробуванням, але він наполегливо працював і ніколи не здавався. Все заради того, щоб знайти жертв магічного лиха і допомогти їм.

– Руді, я думав, що ти вже давно зрозумів ситуацію і взявся до роботи.

Від слів Пола я опустив голову. Він не був справедливим. Звідки я міг про це знати?

Але все-таки… якщо подумати…

Так, можливо, я міг знайти людей, переміщених з регіону Фіттоа в тих містах Континенту Демонів, через які проїжджав. Якби я поговорив з ними, то, ймовірно, зрозумів би справжні масштаби катастрофи. Я не доклав зусиль, щоб розібратися з ситуацією. Я надав перевагу допомогти Руїджерду, а не тому, щоб дізнатися більше про магічне лихо.

Я облажався. Прямо і просто.

– І тепер я дізнався, що ти просто безтурботно подорожував…

Безтурботно, га?

Що ж, я не міг з цим посперечатися.

У час, коли я був у захваті від трусиків Еріс, витріщався на дам з гільдії шукачів пригод, припадав до стегон Великого імператора світу демонів, потайки мацав тіло дівчини з котячими вухами і тому подібне, Пол відчайдушно шукав нашу зниклу родину.

Не дивно, що він так розлютився.

І все-таки я не зміг знайти в собі сил, щоб вибачитися. Зрештою я зробив усе можливе. Я ретельно все зважував і приймав рішення, які мені здавалися найбільш розумними.

Що мені тепер з цим робити?

Пол більше нічого не сказав. Норн теж мовчала. Але я бачив ворожість в їхніх очах, і це робило мені боляче. Здавалося, що з мого серця вирвали великий шматок.

Коли я озирнувся, то побачив, що товариші Пола дивилися на мене докірливими очима.

Це навіювало болючі спогади з минулого. Я пригадав наступний день після того випадку, коли банда хуліганів роздягла мене наголо і прив’язала, щоб усі бачили, однокласники дивилися на мене так само, коли я зайшов до класу…

Мій розум опустів.

☆☆☆

Я навіть не знав, як повернувся до кімнати в нашій таверні.

Я впав на ліжко. Навіть не знаю, що зі мною трапилося і чому. Я не розумів, що відбувається. Мій мозок відмовлявся працювати.

– …?

Я почув, як щось шурхотіло в моєму одязі. Пошукавши, я намацав папір для листа. Я зіжмакав його і викинув.

– Хаа…

Зітхнувши, я сів на ліжко й обійняв ноги.

Я нічого не хотів робити.

Якщо подумати, то це був перший раз, коли батьки так холодно поставилися до мене, що в цьому, що в попередньому житті. Щоб я не робив, мама і тато досить м’яко до мене ставилися.

Але щойно Пол відштовхнув мене. Його ставлення було таким самим, як у мого брата, коли мене вигнали з дому.

Коли все пішло не так?

Не знаю. Я вважав, що зробив все можливе за таких обставин. Якщо озирнутися назад, то я не бачив фатальних помилок у своїх судженнях. Щось сказати я міг лише про те, що в першу чергу поклався на Руїджерда. Попри те, що я сумнівався в Богові Людей, але все одного дослухався до його поради щодо демона.

Звичайно, те, що я намагався у веселих тонах описати подорож, не допомогло. Частково це сталося тому, що я надто захопився, але я також не хотів, щоб Пол хвилювався… і я теж мав гордість. Я хотів переконати його, що можу впоратися сам.

Проте Пол не був налаштований почути безтурботну розповідь про мої пригоди. Як і його група. Я точно неправильно підібрав слова. Я не мав наміру говорити, що Сільфі важливіша за маму. Все-таки тут були Пол і Норн. Тому природно подумати, що і Зеніт в порядку, чи не так?

Ні, це виправдання. У той момент я навіть не думав про Зеніт.

А як щодо всіх тих розмов про жінок? Пол підняв цю тему, я ніколи не торкався Еріс. Отже, такий облудник, як він, не мав права читати мені лекції…

О, хвилинку. Можливо, Пол навіть пальцем не торкався до тих жінок? Тоді це мало сенс. Так… це пояснювалося, чому він так розлютився.

Гаразд, схоже, я трохи розібрався у ситуації.

Я поговорю з ним завтра знову. Сьогодні у нас з Полом було надто багато емоцій. Таке вже бувало раніше.

Він зрозуміє, коли я все поясню. Так, все пройде добре. Звичайно, я теж хвилювався за нашу сім’ю. Я б теж їх шукав, якби дізнався про ситуацію раніше.

Ясна річ, що це неприємно, я провів на Континенту Демонів більше року і не зібрав жодної інформації. Але зрештою я був живий. Навіть зараз можна почати діяти. Спланувати ретельний пошук. Щоб знайти кількох людей у такому великому світі знадобиться немало часу, Пол повинен це розуміти. Тому для початку потрібно його заспокоїти і спланувати наступні кроки. Зосередитися на місцях, де вони ще не шукали. Звичайно, я теж допомагатиму. Коли я доставлю Еріс в Асуру, то зможу відправитися на північ або в якесь інше місце.

Так. Добре. Спочатку знову зустрітися з Полом… Повернутися до тої корчми… і…

– …Ухк!

Раптом мене сильно занудило і я кинувся до туалету. Я виблював все, що було у шлунку.

Хоча на раціональному рівні я все розумів, але легше від цього мені не стало. Уперше за довгий час я зіткнувся з ворожим ставленням від члена сім’ї і моє серце стискалося від болю.

☆☆☆

Після обіду повернувся Руїджерд. Він виглядав трохи щасливішим, ніж зазвичай, і, діставши маленький конверт, збирався показати його мені, але, побачивши моє обличчя, Руїджерд зупинився і нахмурився.

– Щось сталося? – запитав він.

– У місті я зіткнувся з батьком.

Руїджерд нахмурився ще більше, почувши мою відповідь.

– …Він сказав тобі щось неприємне?

– Так.

– Ви давно не бачилися, правильно?

– Саме так.

– Але ви посварилися?

– Так.

– Розкажи мені все.

Я відверто розповів йому про те, що сталося. Коли я закінчив, Руїджерд сказав «Я розумію», а потім замовк.

На цьому наша розмова закінчилася. Через деякий час він тихо вийшов з кімнати.

Ближче до вечора повернулася Еріс.

Судячи з того, яка вона була схвильована, щось сталося. До її одягу прилипло листя, на щоках були смуги пилу… але вона виглядала щасливою. Схоже, Еріс успішно впоралася з завданням полювання на гоблінів. Принаймні тут все добре.

– З поверненням.

– Хей, Рудеусе, я повернулася! Ти ніколи не здогадаєшся… га?

Коли я усміхнувся, на обличчі Еріс з’явився шокований вираз. Через мить вона кинулася до мене.

– Хто? Хто це зробив?! – несамовито закричала вона, трясучи мене за плечі.

– Нічого страшного. Все нормально.

– О та ну, ти не можеш говорити серйозно!

Якийсь час ми сперечалися, але Еріс дуже наполеглива, тому я розповів про все, що сталося з Полом. Рівним, беземоційним голосом я вдруге розповів історію, про мої слова і отриману реакцію.

– Що-о-о? – Еріс вибухнула люттю. – Не можу повірити! Як він міг сказати щось подібне?! Ти так старався, щоб ми змогли доїхати сюди! І він назвав це «безтурботною подорожжю»?! Та він повний невдаха як батько! Я прикінчу його!

З цією тривожною заявою Еріс з мечем у руках вибігла з кімнати. У мене не було сил навіть для того, щоб спробувати її зупинити.

Через кілька хвилин Еріс повернулася. Руїджерд приніс її, тримаючи за комір, як безпорадне кошеня.

– Пусти!

– Не втручайся у сімейну сварку.

Сказав Руїджерд і поставив її на підлогу.

Еріс негайно обернулася і люто зиркнула на нього.

– Є речі, які не можна говорити власній дитині! Навіть якщо ви сваритеся!

– Це так. Але я можу зрозуміти, що відчуває батько Рудеуса.

– Он як? А як щодо Рудеуса? Ти ж його знаєш! Рудеус завжди такий безтурботний і спокійний. Ти можеш ударити його кулаком або ногою, але він просто знизує плечима! Подивися на нього… він спустошений!

– Раз він спустошений, ти можеш його розрадити. Гадаю, молода жінка, як ти, зможе з цим впоратися.

– Щ…?!

Еріс оніміла, а Руїджерд розвернувся і тихо вийшов з кімнати.

Еріс, яка залишилася зі мною, почала неспокійно ходити туди-сюди. Вона кидала на мене погляди. Іноді зупинялася, приймаючи свою звичну позу зі схрещеними руками, відкривала рота, але нічого не говорила і знову починала ходити туди-сюди. Вона була розтривожена. Як ведмідь у зоопарку або щось таке.

Зрештою Еріс сіла на ліжко біля мене. Вона тихо сиділа і нічого не говорила. Між нами була невелика відстань.

Яким був вираз на її обличчі? Я не придивлявся. У мене не було для цього сил.

У тиші минув якийсь час.

В якийсь момент я помітив, що Еріс більше не сидить поряд. Коли я подумав, куди вона поділася, дівчина обійняла мене ззаду.

– Все добре. Я з тобою…

Еріс сказала це і міцно пригорнула мою голову. Мене огорнуло м’якістю, теплом і ледь помітним запахом поту, він змішувався з ароматом її тіла. За останні півтора року запах Еріс став чимось дуже знайомим. Я відчув себе у безпеці. Здавалося, що всі тривоги і страхи, які виникли після відторгнення батьком, повністю розвіялися.

Еріс теж можна вважати моєю «родиною». Якби вона була поряд в моєму попередньому житті, я міг би уникнути купи страждань набагато раніше. Судячи з того, скільки зробили для мене ці обійми, подібне здавалося правдою.

– Дякую, Еріс.

– Мені шкода, Рудеусе. Я не надто розбираюся в таких речах.

Я стиснув руку Еріс, якими вона мене обіймала. Її руки сильні і вкриті мозолями від тренувань з мечем, важко повірити, що ці руки належить юній панночці дворянського роду. Це свідчення її наполегливої праці.

– Не вибачайся. Ти мені дуже допомогла.

– …Гаразд.

Щось всередині мене потроху ставало на місце. Я відчув, що заспокоївся.

Зрозумівши це, я полегшено видихнув і дозволив собі пригорнутись до Еріс. Мені потрібно спертися на неї… принаймні зараз.

>>Том 5. Розділ 4<<


Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.

Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці FacebookТелеграм.

У мене є Patreon і Buymeacoffee.БанкаМожете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥