Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут
Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc.
Розділ 5. Підтвердження намірів
Після цього ми з Полом довго розмовляли. Ми не говорили про щось важливе, обговорюючи тривіальні історії.
Наприклад, він розповідав мені про те, що відбувалося в селі Буена, поки я був у місті-цитаделі Роа.
У Пола під боком було дві дружини, але він не мав щастя «розважатися» з обома. Зеніт і Лілія таємно домовилися і загалом вийшло так, що Пол мав тримати руки подалі від Лілії. Але, якби Зеніт завагітніла третьою дитиною, він міг би бути з другою дружиною, але перед цим мав би отримати дозвіл першої.
Хоча Зеніт дещо неоднозначно ставилася до цієї домовленості, але загалом змирилася з ситуацією. Для мого батька це, звичайно, було зручно. Я навіть трохи позаздрив, якщо чесно.
– Отже, у мене є третя сестричка?
– Ні. З цим чомусь було досить складно… Не знаю чому. Тебе ми зробили з першої спроби.
– Одна спроба – і ви отримали такого ідеального сина? Та ти щасливчик, батьку.
– Ти справді вважаєш це смішним, га?
Це не нагадувало розмову одинадцятирічного сина з батьком, але ми обоє почувалися комфортно.
Ми навмисне не торкалися теми живі чи мертві Зеніт з Лілією. Це був слон у кімнаті, але ми добре розуміли, що розмова про життя і смерть це не щось приємне, вона залишала після себе лише відчуття гіркої безпорадності.
– Сільфі добре справлялася без мене?
– О так, вона чудова дівчина, Руді. Гадаю, в тебе є талант вчителя.
Зі слів батька виходило, що у Сільфі було все добре. Вранці вона бігала і відточувала базові магічні заклинання, а вдень приходило до Зеніт, щоб навчитися магії зцілення.
До речі, після того, як Аїша трохи підросла, Лілія почала її навчати, в основному етикету, а не заклинанням.
– Загалом вона… е-е, гадаю, була серйозною. Вона часто приходила до нас і чимось займалася у твоїй кімнаті.
– …Сільфі ж там нічого не знайшла?
– А що? Ти приховав там щось і не хотів, щоб вона це побачила?
– Ні-ні! Звичайно, ні. Не будь смішним, батьку.
Ха-ха. Яке абсурдне припущення.
– Що б там не було, все зникло.
З того, що розповів мені Пол, виходило, що практично всі об’єкти в регіоні Фіттоа зникли. Починаючи з дрібних речей, таких як перо і чорнильниці, і закінчуючи спорудами, такими як будинки і мости. Єдиним винятком були речі, які люди мали при собі в момент телепортації.
– Он воно як…
Як шкода. Я не міг пригадати точно, чому мені шкода, але відчував у серці укол самотності.
– А чим ти займався у той час, Руді?
– О, ти питаєш про перебування в Роа?
Я люб’язно підбив короткий підсумок своєї діяльності як домашнього вчителя.
Я почав з першого дня, коли Еріс ударила мене кулакам, і що я мало не здався, потім розповів про те, як нас викрали. Поділився тим, що після нашої втечі від викрадачів Еріс почала ставитися до мене трохи тепліше, але так і не почала сприймати мої уроки серйозно.
Далі я описав те, як плакався Ґіслейн і просив її допомогти мені переконати юну панночку бути уважною на уроках. А після цього поділився тим, як поступово покращувалися наші з Еріс стосунки, сказав про те, як ми разом вчилися танцювати, і розповів про свій десятий день народження.
– О, точно. Твій день народження. Вибач…
– Чому ти просиш вибачення?
– Ну, я навіть там не показався, так?
Для жителів королівства Асура досягнення дитиною десяти років було надзвичайно важливою подією. Я досі не розумів чому, але, здавалося, що це було щось на зразок талісмана на щастя. Сім’я мала влаштувати свято й обсипати дитину подарунками.
– Все добре. Сім’я Еріс влаштувала мені чудове святкування.
– Справді? Що вони тобі подарували?
– Чудовий посох, хоча його назва трохи бентежить. Він називається Аква Херті – Гордість Водяного Короля-Дракона.
– А що з нею не так? Як на мене, звучить круто.
Серйозно? Я лише сказав назву в голос, а мені вже захотілося залізти кудись глибоко. Хоча, можливо, у цьому світі було нормальним давати пишні імена потужним предметам.
– О, хіба вони не зробили тобі ще один подарунок, Руді? Я чув про це від Альфонса.
– Ще один подарунок?
Гм. І що ж це? Мудрість, мужність і безмежна сила? Мені здавалося, що мені цього ще трохи бракує, але…
– Я говорю про доньку Філіпа. Сьогодні я бачив її вперше, але вона здорова і сильна дівчина. І така віддана! Те, як вона намагалася тебе захистити, було так зворушливо…
…Але насправді Еріс мені ніхто не дарував.
Хоча це правда, що Філіп дав мені дозвіл зробити крок, але насправді я нічого ще не зробив. Я піклувався про неї і не хотів поспішати. Це було лише вчора, вона була поряд зі мною, коли я потребував цього найбільше. Це вперше, коли зі мною поряд був хтось, ніжно обіймав мене і гладив по голові, поки я не заснув. Я ніколи не зраджу довіру Еріс. Вона пообіцяла, що коли мені виповниться 15 років, ми можемо зробити наступний крок. Але навіть тоді я утримаюся від дій, якщо вона ще не буде готова.
Звичайно, в мене був дещо надмірний статевий потяг і через чотири роки він міг стати ще сильнішим. Була ймовірність, що я не зможу контролювати себе… але принаймні зараз я був налаштований на стримування себе.
– Еріс важлива для мене, так. Але мені не подобається говорити про неї, як про якийсь предмет, який я отримав від її батьків.
– Що ж, у цій ситуації, гадаю, ти увійдеш у їхню сім’ю, тож це вони тебе отримають.
– Хаа? – протягнув я дивним голосом.
Хто в яку сім’ю увійде?
– Ти збираєшся приєднатися до дворянського класу за підтримки Філіпа, чи не так?
– Про що ти говориш? Коли хтось про це щось казав?
– Га? Здається, це було десь за рік до магічного лиха. Філіп надіслав мені листа, що ви з Еріс добре ладнаєте і поступово ваші почуття починають змінюватися, тому він хотів, щоб ти увійшов в його сім’ю. Якщо хочеш знати мою думку, то знать Асури це зграя рідкісних покидьків, але я відповів йому, що якщо ти хочеш, то…
Он воно що. Тобто ще до нашої з Філіпом розмови на мій десятий день народження він уже встиг зв’язатися з Полом. Навіть якби я відмовився, упевнений, що наступні кілька років він би різними способами намагався звести нас з Еріс. Отже, наша розмова в той момент була не зовсім спонтанною.
У такому випадку не було нічого дивного, чому Пол зробив такі поспішні висновки про наші з Еріс стосунки. Двоє юних закоханих опинилися в незнайомій країні, вони абсолютно самотні та дуже знервовані. Раз вони разом подорожують, то можна сміливо припустити, що вони «пізнали одне одного ближче».
– З виразу твого обличчя я припускаю, що Філіп обвів тебе навколо пальця.
– Схоже на те.
Ми одночасно зітхнули. У моїй голові і, гадаю, в голові Пола з’явилося обличчя одного чоловіка. Філіп був підступною людиною, але, щоб вижити в хаотичному і жорстокому світі вищої знаті королівства Асура, мабуть, і потрібно таким бути.
– Отже, схоже, у тебе дружні стосунки з юною панночкою. Але як щодо Сільфі… О, ні, нічого. Забудь про це.
Пол обірвав себе і швидко спробував відійти від теми.
Сільфі була серед зниклих безвісти. Принаймні це те, що знав Пол. І хоча він сказав забути про це, я все ж задумався над незакінченим питанням.
Я піклувався про Сільфі, але ставився до неї швидше як до молодшої сестри або навіть як до доньки. Мені було шкода, коли з неї знущалися, тому я хотів допомогти їй, щоб вона стала сильною і щасливою, але нас розлучили до того, які ці почуття переросли у щось більше.
Ситуація з Еріс була майже такою самою, але в ці дні вона сильно мене підтримувала, так само, як я допомагав їй. Якби мені зараз довелося вибирати між ними двома, то я б обрав Еріс.
Однак це не зважене порівняння цих двох дівчат. Справа в роках, які ми провели разом. Еріс була частиною мого життя вже багато років. Так, звичайно, було багато історій про друзів дитинства, які возз’єднуються через тривалий період часу, але простіше закохатися в когось, з ким ти проводиш багато часу разом. Я провів з Еріс майже удвічі більше часу, ніж з Сільфі. І за роки проведені разом ми пережили багато чого.
Але це не означало, що я не переживав через зниклу подругу дитинства.
– Сподіваюся, з Сільфі все гаразд…
– Що ж, хоча ця дівчина не була на твоєму рівні, але вона дуже старалася. Ба більше, вона навіть могла без слів використовувати магію зцілення, розумієш? Уже лише цього достатньо, щоб вижити в будь-якому куточку світу. Цілителі на вагу золота за межами континенту Міліс.
– О, справді…
Хвилинку. Що? Я щойно все правильно почув?
– Зажди. Сільфі може безмовно використовувати магію зцілення?
– Гм? А, так. Зеніт спочатку була здивована. Але ти, Руді, теж можеш так робити, правильно?
– Не з магією зцілення.
Я не міг використовувати магію зцілення без промовляння магічної формули. Все тому, що я не розумів принципів, за якими діяли ці заклинання. Скільки б разів я не намагався, у мене не виходило зрозуміти їх і використати без слів.
– Не жартуєш?
– Ні, я можу використовувати заклинання зцілення, лише коли говорю заклинання…
– Що ж, не буду прикидатися ніби я добре розбираюся в магії, але говорять, що у кожного мага є схильність до певного виду магії, еге? Думаю, у Сільфі просто хист до магії зцілення.
Можливо, за той час, що ми не бачилися, Сільфі стала набагато сильнішою за мене. Тепер я трохи побоювався зустрітися з нею. А якщо вона зустрінеться зі мною, погляне на мою магію і скаже: «Руді, ти так і не розвинувся»…?
Поки ми говорили, прірва між мною і Полом повністю зникла.
Ближче до вечора за Полом прийшли двоє товаришів.
Якщо точніше, то пані в бікіні обладунках і її подруга-чаклунка. Сьогодні жінка в бікіні обладунках була одягнута як звичайна міська дівчина. Це була кардинальна зміна стилю у порівнянні з вчорашнім її вбранням. Ну, вона була однією з причин тієї сварки, тож, можливо, вона намагалася бути обережною…
– Батьку.
– Що?
– Я, звичайно, тобі довіряю. Але після того, що сталося вчора, я просто хочу запитати ще раз про всяк випадок… Ти ж не зраджуєш їм, правильно?
– Звичайно, ні.
Приємно це чути. Вчора ми з Полом дійшли до поспішних висновків і це вилилося у сварку. Замість того, щоб дізнатися реальні факти, ми звинуватили один одного в тому, що ми телепні, які піддаються своїм сексуальним бажанням… Ой, ні. Ми вже офіційно викреслили ці події з історії.
Загалом, схоже, що у Пола не було ні часу, ні сил, щоб розважатися з жінками. Він був зосереджений на пошуках сім’ї і не ризикував зробити щось, що б могло призвести до розпаду родини. Мені потрібно взяти це до уваги і намагатися стримувати свої збочені витівки.
– Руді, – звернувся до мене Пол, – ти збираєшся супроводжувати Еріс у регіон Фіттоа, так?
Перед тим, як піти, він очевидно вирішив підтвердити мої наміри.
– Так, – відповів я, твердо кивнувши. – Чи мені потрібно приєднатися до пошуково-рятувального загону?
– Ні, не потрібно цього робити. Ми зобов’язані доставити будь-яких членів родини Бореас, яких знайдемо, до Асури.
– …Звучить, як дуже важлива місія. Ти згодний довірити це мені?
– Не думаю, що хтось підходить краще для цієї місії, ніж ти. Крім того, ти вже заслужив її довіру.
Схоже, Пол дуже вірив у мене. Навіть трохи надмірно, якщо чесно. Мені здавалося, що він сильно переоцінював мої можливості. Проте це не мало значення. Що б він про мене не думав, цього разу я спробую відповідати його очікуванням.
– Звичайно, якщо ви вирішите залишитися у Мілішіоні, я завжди можу призначити їй кілька охоронців з членів загону. – Пол сказав з усмішкою.
О, та будь ласка.
Якщо все зважити, то це був би цілком прийнятний варіант розлучитися з Еріс тут. Звичайно, у такому випадку я не планував залишатися у Мілішіоні. Я міг би повернутися на Континент Демонів або відправитися в якусь іншу частину світу, щоб шукати свою родину.
Але це якщо все зважувати раціонально. Проте я не міг покинути Еріс заради власних пріоритетів. Я мав захистити її і повернути додому.
Крім того, думка про те, щоб залишити щось напівдорозі і зайнятися чимось іншим, викликала неприємні спогади. У минулому житті я ніколи не доводив до кінця того, що починав. Я не хотів повертатися до цієї згубної звички. Бо в такому випадку Еріс не зможе безпечно повернутися в регіон Фіттоа, а я не отримаю жодних результатів, якщо візьмуся за пошуки на Континенті Демонів сам.
Тому краще братися за справи по черзі. Бо ще залишалося питання Руїджерда. Складно уявити, щоб наш упертий друг зміг би порозумітися з членами пошуково-рятувального загону. І він, мабуть, розлютився б, якби я зараз спробував покинути групу. По його кодексу, ця поведінка точно не відповідала поведінці, яка б личила воїну.
– Як мило з твого боку запропонувати це, але я гадаю, що буде краще відвести її.
– Так, у групі все одно немає нікого сильнішого за тебе. І не думаю, що ти хочеш довірити це мені.
Коли Пол це сказав, його обличчя злегка скривилося.
Можливо, він трохи соромився того, що програв мені в бійці? Тоді він явно був на підпитку, тож я сумніваюся, що це можна рахувати… Але думаю, що намагатися втішити його таким способом не найкраща ідея. Це, мабуть, навіть було б принизливішим, ніж будь-що інше. Іноді найкращий крок – тримати язик за зубами.
– Отже, як довго ти будеш у Мілішіоні?
– Ну, ми плануємо заробити грошей на дорогу, тому, гадаю, десь місяць.
– Ми можемо покрити витрати на дорогу, – сказав Пол. Він повернувся до молодих жінок, що чекали позаду, і м’яко заговорив до чаклунки в мантії, тихої дівчини з ластовинням: – У нас же є деякі запаси?
– Так, у нас є гроші, які дав пан Альфонс на випадок, якщо ми знайдемо когось із родини Бореас.
Схоже, колишній дворецький Альфонс подбав про те, щоб у Пола було достатньо грошей для комфортного повернення додому будь-якого члена родини Еріс, якого б знайшли у Мілісі.
– Ось так, тож вони твої.
– Зрозуміло… Я радий, що ти не витратив усе на випивку.
– Чому, на твою думку, я доручив Шері керувати грошима?
Чомусь слова Пола звучали гордо. Це було якось сумно, але я не збирався нічого про це говорити.
– Отже, яка це сума? – запитав я.
– Вона рівна 20 королівським монетам, – негайно відповіла Шера.
Королівська монета є найдорожчою валютою на континенті Міліс. Якщо використовувати для конвертації кам’яну монету, яка рівна 1 єні, то одна королівська монета буде рівна 50 тисячам єн. Отже, 20 монет…
– Один мільйон єн!
– …Один мільйон чого? – Пол здивовано підняв брови.
Гаразд, можливо, моя реакція була трохи надмірною, але гроші мене засліпили. Проте чи можна мене звинувачувати у цьому? Протягом останніх шести місяців я постійно, як скнара, думав про гроші, а тут на мене раптом звалився мільйон єн.
– Серйозно… на такі гроші можна весело жити до кінця свого життя!
– Ну, гадаю, що за такі гроші можна побудувати собі будинок на півдні, але сумніваюся, що їх вистачить до кінця життя.
Га? Але це ж мільйон! Цілий мільйон єн! Це як… тисяча монет з зеленої руди! З такими грошима навіть Суперд може сісти на корабель!
І щойно я про це подумав, як згадав про дещо.
– О, є ще одна проблема, з якою доведеться розібратися.
– Серйозно? І що це?
– Ну, у порту Вінд, щоб Суперд міг сісти на корабель до Міліса, потрібна була до смішного велика сума грошей. Я не знаю, як справи проходять у порту Вест, але припускаю, що і там вимагатимуть кругленьку суму. Не знаю, чи вистачить 20 королівських монет…
– А, он воно що… – Пол схрестив руки.
Він же не збирається запропонувати залишити Руїджерда чи щось таке?
– Шеро, скільки грошей потрібно, щоб Суперд переплив на Центральний континент?
Щойно Пол запитав, як Шера легенько кивнула і відповіла:
– Сто королівських монет.
Вона запам’ятала всі тарифи чи щось таке? Здається, ця дівчина справді чудова. Якщо подумати, то вона дуже схожа на «тямущу секретарку».
– …м!
Коли я подивився в її бік, наші погляди зустрілися і вона легенько скрикнула, опустивши очі. Панянка, що раніше ходила в бікіні обладунках, недбало вийшла вперед, закриваючи Шеру від мого погляду.
Я відчув невеликий укол болю.
– Вибач, але їй трохи незручно дивитися комусь в очі. Чи не міг би ти не дивитися на неї надто багато?
– Е, гаразд…
Хоча наші з Полом стосунки налагодилися, але, очевидно, що інші члени загону не надто прихильно до мене ставилися. Що ж, і так добре, мені просто доведеться з цим жити.
Але… сто королівських монет? Це приблизно п’ять мільйонів єн. Не та сума, яку можна нашкребти за короткий час. Я зітхнув.
– Мені цікаво, чому плата для племені Суперд така висока?
– Головним чином це через правила, які були встановлені у часи, коли гоніння Супердів були найжорстокішими, – відповіла Шера з-за спини панянки, що раніше носила бікіні обладунок.
З того, як вона це сказала, можна було подумати, що ця інформація всім відома, але навіть працівники на пропускному пункті порту Вінд цього не знали. Груди у неї були досить маленькими, але, схоже, мозок був великим.
– Ба більше, дворянин, який керує там митницею, славиться своєю ненавистю до демонів, – сказав Пол. – Навіть якщо ти знайдеш гроші, він може знайти якусь іншу причину, щоб вас не пропустити.
– Ясно… гм, чи можна попросити сім’ю мами потягнути за якісь ниточки?
– Вибач, але вони і так мають багато клопотів, допомагаючи нам. Ми не можемо створювати їм ще більше проблем.
Тобто, нам знову доведеться звертатися до контрабандистів, га? Минулого разу все пройшло не надто добре, я хотів знайти якийсь інший спосіб. Почати можна з того, що ми знаходилися на одному й тому самому континенті, що і члени контрабандистської організації, на яких ми напали. Була велика ймовірність того, що нас уже внесли до чорного списку.
Що більше я думав про цю проблему з вартістю подорожі, то сильніше в мене боліла голова.
– Гаразд, ми самі щось придумаємо.
– Вибач, малий, – сказав Пол з усмішкою. Потім він із задоволеним обличчям звернувся до жінок, що стояли позаду нього: – Ну, що думаєте про мого сина? Надійний, еге?
– Е, ага…
– М-м…
Вони перезирнулися з ніяковими усмішками. Не знаю, чого він від них очікував. Хіба він уже забув про вчорашню бридку сімейну сварку?
– Батьку, тобі справді не потрібно говорити жінкам, щоб вони оцінили твого сина. Це може заплямувати репутацію родини Ґрейрат.
– Твої слова анітрохи не допомагають, малий!
Ми з Полом засміялися. Дві жінки поряд виглядали незадоволеними, але всім не догодиш.
– Добре, Руді, мені час іти.
– Гаразд.
Пол встав з місця і повів плечима. Почувся хрускіт. Я цього не помітив, але ми, схоже, дуже довго говорили.
Коли я поглянув на шинквас, то на обличчі хазяїна корчми була якась крива посмішка. О, ми зайняли один із його столиків під час обіднього напливу клієнтів, чи не так? Схоже, я мав залишити хороші чайові, коли буду платити.
– Коли ви визначитеся з планом подорожі, дай мені знати. Нам принаймні потрібно повечеряти разом з Норн, перш ніж ти вирушиш в дорогу.
– Добре, – після цього я провів поглядом Пола.
Він вийшов з корчми у супроводі двох жінок, що трималися позаду.
Іноді він справді схожий на брудного старого, що дуже любить жінок, чи не так?
☆☆☆
Незабаром після того, як Пол пішов, повернулися Еріс і Руїджерд. У неї під оком з’явився синець, а на обличчі демона був явно незадоволений вираз.
– Що у вас двох сталося?
– Нічого. То що з тим чоловіком? – Еріс схрестила руки і пирхнула, явно демонструючи, що вона в поганому настрої.
– Ми помирилися.
Почувши мої слова, Еріс нахмурилася.
– Що? Чому?!
Вона стиснула кулак і вдарила ним по столу, та так сильно, що той з гучним тріском зламався.
Ого, яка могутня юна панянка…
– Зрозумів, – Руїджерд виглядав спокійним. – Я радий, що ви змогли помиритися.
– Рудеусе! – Еріс схопила мене за плечі і міцно стиснула. Без жартів. Вона дуже сильна. – Чому?!
– Що «чому»? – дещо розгублено запитав я.
– Хіба ти забув, яким розбитим був учора?!
– Так. Ти вчора мене врятувала. Твої обійми допомогли мені заспокоїтися.
Жодних сумнівів, завдяки підтримці Еріс я зміг сьогодні подивитися в обличчя Пола. Якби не її обійми, я, можливо, сидів би у кімнаті таверни цілими днями.
– Я не про це! Той чоловік навіть не з’явився на твій десятий день народження, Рудеусе! І те, як він учора з тобою повівся, було неприйнятним! Тобі довелося перетнути весь Континент Демонів! Ти потрапив до в’язниці у Великому лісі! І ось, коли ви нарешті зустрілися, він сказав тобі забиратися! Як ти можеш пробачити такому придурку?!
Ого, неймовірне пишномовство від Еріс.
Я розумів, звідки вона це взяла. Якщо говорити так, то Пол справді виходив поганим батьком. Я навіть міг би повірити, що він ненавидить мене до глибини душі. Якби я був звичайною дитиною, то ніколи б не пробачив Полу.
Але він би неминуче зробив кілька помилок, маючи справу з таким сином, як я. Я переродився і мав спогади зі свого минулого світу. Чи можна очікувати, що хтось буде «нормальним» батьком для такої дивної дитини? Полу було важко зрозуміти, як зі мною взаємодіяти, що вже говорити про те, як мене виховувати. Крім того, сумніваюся, що він знав, як це – бути хорошим батьком… не те щоб я це знав…
Як його сину, мені залишалося лише спостерігати за його незграбними способами виховання з теплотою, розумінням і дрібкою поблажливості. Пол міг помилятися стільки разів, скільки йому потрібно. Я спокійно ставився до його помилок. Вони не заподіють мені такого болю, як вчорашня бійка.
Проте, звісно, ми скоро розійдемося.
– Еріс.
– Так? Що…?
Я не знав, що сказати. Еріс сердилася, бо турбувалася про мене. Але наша сварка вже в минулому.
– Мій батько – людина. Він робить помилки, як і всі інші, гаразд?
Сказавши це, я приклав руку до синця на її обличчі і використав магію зцілення. Еріс покірно це прийняла, але вона не виглядала так, ніби мої слова її переконали. Коли лікування було закінчено, вона з похмурим обличчям пішла до нашої кімнати в таверні.
Я провів її поглядом і підійшов до демона.
– Отже, Руїджерде…
– Так?
– Звідки взявся синяк?
Його точно не було вчора.
– Мені було важко її зупинити, – відповів Руїджерд рівним голосом.
Зазвичай він вибухав праведним гнівом, коли бачив, як хтось бив дитину. Але, можливо, його принципи гнучкіші, ніж я думав? Мабуть, Еріс металася як божевільна у своїй люті. Ці двоє не один раз тренувалися одне з одним, тож це не перший раз, коли вона отримувала від нього синець або два…
Але я придивився уважніше до обличчя Руїджерда і зрозумів, що він зовсім не спокійний. Цей чоловік не надто експресивний, але в його очах було помітне щось схоже на біль. Здається, він не хотів її бити. Мабуть, у нього не було іншого вибору.
Не знаю, що там у них трапилося чи яка розмова там відбувалася. Ясно лише одне: це моя вина, що вони посварилися. Але в результаті я зміг помиритися з Полом… а це означало, що я мав бути ще більш вдячним за все.
– Щиро дякую, Руїджерде. Завдяки вам я зміг помиритися з батьком. Це було б важко зробити, якби вона його вбила.
– Не потрібно мені дякувати.
Однак ситуація дійшла до того, що Руїджерду довелося вдарити Еріс, щоб зупинити.
Вона з кожним днем ставала все сильнішою і сильнішою.
Трохи пізніше ми провели зібрання групи.
– Добре, проведемо друге зібрання нашої групи в Мілішіоні!
Цього разу ми були в корчмі, а не в кімнаті. Якщо подумати, то за сьогодні я ще жодного разу не вийшов за межі цієї будівлі. Це було затишне місце і людей небагато. Хоча я був упевнений, що у власника корчми змішані почуття щодо цього…
– Хіба ми не проводили її позавчора? – сказала Еріс.
Вона більше не сердилася. Я думав, що Еріс буде дутися у кімнаті принаймні кілька годин, але зрештою вона повернулася приблизно через десять хвилин.
Мені потрібно взяти її за приклад.
– Так, але ситуація змінилася. Точніше, нам більше не потрібно заробляти гроші у Мілішіоні. Тому я думаю, що ми незабаром покинемо місто.
Оскільки ми тепер мали 20 королівських монет, нам більше не потрібно було заробляти гроші. Щодо збору інформації, то я вже почув від Пола все, що він знав. Щодо ситуації з покращенням репутації племені Суперд, то поки що це потрібно було відсунути на другий план, бо в цьому місці ми мало що могли зробити.
Я вагався, потрібно говорити з Еріс про поточну ситуацію регіону Фіттоа чи ні? Зрештою я вирішив поговорити про це. Буде краще, якщо вона почує про це зараз, ніж дізнається на місці і відчуватиме безнадію.
– Еріс, схоже, нашого дому більше не існує.
– Ага.
– Ще… пана Філіпа і пана Сауроса досі не знайшли.
– Я не здивована.
– Також ніхто не знає, де Ґіслейн, тому, можливо…
– Послухай, Рудеусе, – заговорила Еріс, схрестивши руки і піднявши підборіддя, – я вже очікувала чогось подібного.
В очах Еріс не було вагань. Вираз її обличчя був напруженим і зарозумілим, як і завжди. Вона не відчувала сумнівів чи невпевненості.
Еріс не забула про Фіттоа, вона усвідомлювала ситуацію і була готова зустрітися з найгіршим.
Тихо пирхнувши, вона сказала:
– Закладаюся, що Ґіслейн ще жива, але є велика ймовірність того, що батько і дідусь мертві.
Схоже, з моменту, коли ми перемістилися на Континент Демонів, вона зрозуміла, що й інші могли потрапити в таку ж небезпечну ситуацію і була готова до найгіршого розвитку подій. Також може бути, що вона просто намагається тримати лице. У випадку Еріс важко відрізнити справжню впевненість від пихатості.
– І, до речі, Рудеусе, я знала, що ти намагався приховати це від мене.
Я не дуже зрозумів, що вона мала на увазі під тим, що я «намагався приховати». Але, судячи з усього, Еріс не прикидалася. Іншими словами, я був єдиним, хто повністю забув про регіон Фіттоа.
Це було якось соромно.
– Он як. Тоді гаразд.
Що ж, Еріс справді приголомшлива юна панночка. Дійшовши до такого висновку, я підступив до наступної теми.
– Загалом, я думаю, що ми можемо покинути Мілішіон приблизно через тиждень…
– Ти впевнений? – запитав Руїджерд.
– А що таке?
– Якщо ми підемо, ти, можливо, більше ніколи не побачиш свого батька.
– Ну, це трохи зловісно… – коли подібне сказав Руїджерд, це надало словам зовсім іншої ваги. Але зараз не війна, а ми не збиралися на передову. – Справа в тому, що в мене є ще кілька членів сім’ї, яких я, можливо, більше ніколи не побачу. Тому я хочу зайнятися їхнім пошуком.
– Он як, я зрозумів.
Оскільки Руїджерда, здавалося, переконали мої слова, я перейшов до суті:
– У подальшій нашій подорожі я хочу, щоб ми зосередилися на зборі інформації.
Ми будемо зупинятися в кожному великому місті десь на тиждень. Але замість того, щоб заробляти гроші, ми будемо надавати перевагу збору інформації.
Будемо шукати переміщених людей. Дорога з Міліса в Асуру – це місцевий Шовковий шлях цього світу. Жодна інша дорога не мала такої кількості мандрівників, особливо торговців. Звичайно, пошуково-рятувальний загін ретельно прочесав все навколо, але, можливо, нам вдасться знайти те, чого вони не помітили.
Водночас ми будемо робити все можливе, щоб покращити репутацію племені Суперд. Однак назва «Заріз» не дуже відома на континенті Міліс і Центральному континенті. Можливо, нам доведеться подумати над тим, як поширити інформацію про це ім’я.
– Проте є одна проблема, я не знаю, як нам всім разом сісти на корабель.
Наразі це була найбільша наша проблема. У цьому світі навіть «звичайна» морська подорож була особливою справою. Було чимало способів непомітно перетинати кордони на суші, але коли справа доходило до моря, це зробити було не так вже просто… Особливо для племені Суперд.
– Стосовно цього… Рудеусе, поглянь на це.
Руїджерд дістав конверт. Той самий, який він намагався показати мені вчора, але зупинився, коли побачив мій стан.
Коли я його взяв, то побачив, що на передній стороні конверта були надряпані слова «Герцогу Бакширу». На звороті я побачив червону сургучну печатку з грубим візерунком. Схоже, це був сімейний герб.
– Що це?
– Це лист, який вчора написав мій знайомий.
О, справді… Якщо подумати, то Руїджерд вчора говорив, що збирався зустрітися зі знайомим, який проживав у цьому місті.
– А хто ваш знайомий?
– Це чоловік на ім’я Ґаш Браш.
– Чи він займається?
– Не знаю. Але, здається, він має тут певний статус.
Руїджерд розповів, що зустрів Ґаша років 40 тому на Континенті Демонів. Він врятував групу мандрівників, яких ледве не знищили монстри. Серед них був і Ґаш. Тоді він був ще дитиною і, вперше побачивши Руїджерда, він дивився на нього з сумішшю страху і ворожості. Проте після того, як вони провели деякий час разом, вони розлучилися на відносно дружній ноті. Коли Руїджерд безпечно довів групу до найближчого міста, Ґаш сказав, щоб демон навідався до нього, якщо коли-небудь потрапить до Мілішіона.
Руїджерд довгий час не покидав Континенту Демонів, а тому забув про це. Проте коли ми кружляли навколо міської стіни, щоб під’їхати до району шукачів пригод, він випадково помітив знайомого завдяки своєму «третьому оку» і негайно згадав минулі події.
Тож Руїджерду стало цікаво, як минулі роки вплинули на Ґаша, і, хоча він був дещо стурбованим тим, що його можуть не згадати, демон вирішив навідатися до знайомого.
На здивування Руїджерда, його одразу впізнати і прийняли як дорого гостя. Спочатку він збирався просто привітатися, але, схоже, у них знайшлися спільні теми для розмови. Зрештою Руїджерд поділився з ним історією нашої подорожі і в результаті Ґаш написав листа, який потрібно буде передати особі, що відповідає за порт Вест.
Це була цікава історія. Руїджерд не з тих, хто легко заводить собі друзів. Можливо, цей чоловік був кимось на зразок Гюстава з раси звіролюдей? Судячи з того, що він так просто написав листа герцогу, то у нього мала бути реальна влада…
Я дуже хотів зазирнути, що там написано. Але пам’ятав, що зламана печатка робить вміст листа недійсним.
– Схоже, цей чоловік на ім’я Ґаш – аристократ, так?
– Не можу сказати напевно, але підлеглих у нього багато…
Підлеглих? Руїджерд говорив про слуг чи що? Та і слово «багато» доволі розмите…
Але зрештою цей чоловік був знайомим Руїджерда. Я б не здивувався, якби це був якийсь лорд демонів, що претендував на роль короля.
– Ти ходив до нього додому?
– Так.
– Будинок був великим?
– Так.
– Наскільки?
– Не такий великий, як замок Кішірісу.
Замок Кішірісу? Якщо не такий великий, то Білий Палац посеред озера можна викреслити. Я не думав, що це насправді буде член королівської родини, але будинок цього аристократа має буди досить великим, щоб для порівняння Руїджерд використав замок Кішірісу.
Гм…
Це був знайомий Руїджерда. Не думаю, що він був поганою людиною… Але зі слів Пола виходило, що відповідальний за митницю у порту Вест люто ненавидів демонів. Якщо Ґаш був лише помірно впливовим, цей лист може зіграти проти нас. Можливо, потрібно витратити трохи часу і дізнатися, хто такий автор цього листа?
Але в Руїджерда було таке радісне обличчя, коли він дістав цей лист. Якби я висловив якісь підозри щодо його знайомого, він, мабуть, прочитав би мені лекцію про довіру і честь.
Що ж, байдуже. Кращих варіантів все одно не було. Поки що я міг плисти за течією і потішити Руїджерда.
Крім того, можна пізніше запитати у Пола про Ґаша Браша.
– Добре, – сказав я, – будемо сподіватися, що цей лист спрацює.
Руїджерд відповів легким схвальним кивком.
Загалом, ми розібралися зі справами. Виїзд з Мілішіона планувався через тиждень. За цей час ми мали зробити в місті все, що могли.
– Я не проти поїхати навіть завтра!
Легенько посміхнувшись на слова Еріс, я оголосив, що наша зустріч закінчена.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥