Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули сайт тут
Особлива подяка: Kiltavik ワィタリ
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, Drakula, db4tz, vilgerforc.
Розділ 6. Тиждень у Мілішіоні
Наступного дня я пішов до бази пошуково-рятувального загону, щоб розповісти Полу про наші плани на майбутнє.
База була непоказною двоповерховою будівлею. Пола я знайшов досить швидко, він усерйоз був зайнятий справою у приміщенні, що нагадувало конференц-залу. З десяток чоловік про щось дискутували. Коли я прислухався, то зрозумів, що, схоже, мова йшла по якусь велику операцію.
Зустрівшись з Полом у Мілішіоні, я припускав, що він проводив кожен день або п’яним, або лікуючи похмілля, проте зараз він виглядав як цілеспрямований і компетентний лідер. Побачивши, що він так старанно працював, я подумав, що мій батько виглядає досить сильним і крутим. Можливо, ми просто зустрілися у невдалий час і він пив не щодня… Ну, так тривало, поки хтось не згадав про те, що Пол сильно пив цілий місяць і не міг нормально працювати. Але вчора він раптом став більш мотивованим і повернувся до роботи.
Швидше за все, Пол хотів показати мені свою кращу сторону. Іншими словами, це завдяки мені він повернувся до роботи.
Охохо, хлопці люблять похизуватися…
Театрально зітхнувши, я вирішив зачекати, коли в Пола з’явиться трохи вільного часу.
Мені не хотілося залишатися на місці, тому я почав досліджувати будівлю і побачив Норн, яка гралася в кімнаті. Навколо неї були інші діти і вони весело бавилися чимось схожим на будівельні кубики. Ймовірно, це був дитячий садок або щось таке.
– Привіт, – я зустрівся поглядом з Норн і легенько помахав рукою.
Вона здивовано смикнулася, але потім гнівно зиркнула на мене і кинула дерев’яний брусок, який тримала у руці.
Я з легкістю його спіймав.
– Іди геть!
Це явно недружній спосіб привітатися зі мною. Гм. Чи зробив я щось таке, чим заслужив її нелюбов до себе? Єдине, що спадало на думку, це те, що я побив Пола на її очах.
Так. Мабуть, це воно.
– Ем… ми з батьком помирилися, Норн, – спробував м’яко пояснити я.
– Брехун! – у відповідь вигукнула вона і втекла так швидко, як могла.
Очевидно, моя молодша сестра ненавиділа мене. Це мене дещо засмутило.
Я не хотів засмучувати її своєю присутністю, тому повернувся до приміщення, яке було найближче до «конференц-зали», і вирішив зачекати на Пола там.
Коли я сів у кутку, кілька голів повернулося в мій бік. Я упізнав людей, які брали участь у «викраденні» Сомала недавно.
Схоже, мене не надто любили в цьому місці.
Але перш ніж я занурився в море незручності, до кімнати зайшла знайома пані і всі погляди одразу перейшли на неї. Це була жінка в бікіні обладунках, сьогодні вона повернулася до свого старого стилю. Вона помітила мене і підійшла.
– Доброго ранку, – сказав я.
– Доброго ранку, – відповіла вона з усмішкою і легенько нахилила голову. – Тебе щось привело сьогодні сюди?
– Так, я прийшов зустрітися з батьком, гм… – як звали цю жінку? Здається, Пол не сказав мені її імені. – О, даруйте, я ще не представився. Мене звати Рудеус Ґрейрат.
Я встав і, приклавши руку до грудей, вклонився, демонструючи аристократичне вітання.
Жінка в бікіні обладунках нервово замахала руками:
– О, е… мене звати Віра. Я одна з підлеглих капітана Пола.
Відповіла вона, затинаючись, і також вклонилася, відкриваючи чарівний вид на своє декольте.
Це отрута для очей, але часом отрута стає ліками, а ліки допомагають вилікуватися.
Я зовсім недавно вирішив, що буду стримувати свою збочену поведінку, тому не хотів дивитися, але я просто не міг відвести погляд. Щоб я там собі не вирішував у голові, але ніби в загнаного у глухий кут лиса, мій погляд притягнуло до її грудей.
Цей одяг просто синонім несправедливості.
– Я прошу вибачення за той день. Мій батько трохи бабій, тому я трохи неправильно все зрозумів.
– Ні-ні, все нормально. Я розумію, що через те, як я вдягнута, ти міг так подумати, – ніби намагаючись підкреслити свої слова, Віра енергійно похитала головою.
Від її рухів погойдувалися і груди. Хоча бікіні броня певною мірою фіксувала їх, але цього було не достатньо, щоб зупинити груди від похитування, коли вона раптово рухалася. Все-таки вони великі.
Ой, ні… Я знову це зробив.
З певним зусиллям мені вдалося відвести погляд.
– Я не впевнений, що це хороша ідея – ходити в таких обладунках посеред чоловіків. Гадаю, декого це може відволікати. Чому б зверху не накинути принаймні плащ?
– …Для цього є причина, – з кривою посмішкою сказала Віра.
Можливо, це була лише моя уява, але мені здалося, що інші члени групи витріщалися на мене. Я сказав щось неправильне…? Байдуже. Пізніше запитаю в Пола.
– Ви знаєте, коли батько закінчить? – я змінив тему.
Віра задумливо хитнула головою:
– Ну, на нього чекає робота, яку він відкладав останній місяць, тож, думаю, це займе деякий час.
– Он як… Гаразд, коли у вас буде така можливість, чи не могли б ви передати йому, що я планую покинути Мілішіон через сім днів?
– Сім днів? Здається, це дуже швидко.
– Ну, це те, до чого ми звикли.
– Зрозуміла… Добре, я зараз покличу Шеру. Будь ласка, зачекай тут.
З цими словами Віра пішла углиб будівлі. Через кілька хвилин вона повернулася разом з чаклункою, що була одягнута в мантію.
Коли Шера помітила, що я дивлюся на неї, вона різко видихнула і сховалася за Вірою.
– Поки що у капітана насичений графік, але він матиме трохи вільного часу ввечері через чотири дні. Якщо ви плануєте повечеряти разом, то можете зробити це тоді.
– Е, раз він зайнятий, то все добре.
– Капітан сповнюється сил, коли розмовляє з вами. Він дуже зайнятий, але я сподіваюся, що ви зможете зустрітися.
Шера говорила спокійним голосом, хоча і ховалася за спиною Віри. Схоже, вона справді ненавидить мене. Можливо, навіть боїться? Це було дещо неприємно, але… все нормально.
– Вечір через чотири дні, так? Добре. Мені зустрітися з ним у тій корчмі?
– Я замовлю для вас столик у ресторані, який зазвичай відвідує наш загін. Тому, будь ласка, прийдіть прямо туди.
Шера спокійним голосом сказала мені місце і час. Вечеряти ми мали у ресторані торгового району під назвою «Ледачий Міліс». Про всяк випадок я запитав про дрескод, але, схоже, там такого не було.
Відчуття було таке, ніби я планував ділову вечерю з генеральним директором якоїсь великої компанії. Добре, що у Пола є секретарка, яка керувала його розкладом, еге? Він став великим цабе.
– Ви прийдете з кимось?
Коли вона запитала про це в моїй пам’яті негайно з’явилося обличчя Еріс, але водночас з цим я згадав її слова «Я прикінчу його!».
– Ні, я прийду один.
На цьому всі деталі були обговорені, і я вийшов з будівлі.
☆☆☆
Що ж, тиждень – це небагато, ми повинні використати його з користю.
З цим у голові, я пішов до гільдії шукачів пригод Мілішіона.
Головний відділ гільдії розташовувався у величезній споруді. Вона мала два поверхи і це була найбільша будівля гільдії шукачів пригод, яку я бачив за весь цей час. Проте у минулому житті я бачив хмарочоси, тож у мене не перехопило подих від цього видовища.
Перший крок – збір інформації.
Опинившись усередині я почав розпитувати про регіон Фіттоа, проте, схоже, ніхто не знав про це більше, ніж Пол і його група. Принаймні у цьому місті рятувально-пошуковий загін зібрав усю інформацію, яку тільки міг.
Далі я збирав дані про монстрів, що жили навколо Мілішіона.
Схоже, рівень загрози тут значно відрізнявся від Континенту Демонів. Здебільшого тут були монстри типу великий коник, якого називали гігантською сараною, хижий кролик, якого називали м’ясоїдним кроликом, великий дощовий черв’як, якого називали кам’яним черв’яком, і тому подібне. Більшість місцевих монстрів не становили великої загрози.
Вони також мали менший розмір, ніж створіння на Континенті Демонів. У тих суворих землях монстри були приблизно у кілька разів більшими за людину. Навіть койоти умиротворення, яких ми загнали на межу виживання (невелике перебільшення), були понад два метри. Кислотний вовк – три метри. А середня довжина великих черепах досягала восьми метрів, тоді як найбільші з них могли виростати до двадцяти.
Багато монстрів, які з’являлися під час сезону дощів у Великому лісі, були приблизно такого ж розміру, як люди.
Більшість істот навколо Мілішіона були і того меншими. Звичайно, розмір не завжди відповідав силі, але розмір сам по собі міг бути зброєю. Загалом, монстри навколо Мілішіона були слабкими.
От і добре, однією проблемою менше.
Зібравши досить інформації про монстрів, я перейшов до наступної частини: як покращити думку місцевих про плем’я Суперд?
Однак тут виникли складнощі.
Вони пов’язані з тим, що в Мілішіоні існувала політична фракція, що виступала за «вигнання» демонів. Лідер був пов’язаний з лицарями храму, один зі святих лицарів Міліса. Вони голосно заявляли, що всіх демонів потрібно вигнати з континенту Міліс.
Але наразі найбільшу владу в Мілішіоні мала інша фракція, та, що виступала за співіснування з демонами. Оскільки лідером цієї фракції був нинішній папа, лицарі храму не могли вживати активних заходів для вигнання демонів.
Проте, якщо демони створювали проблеми в місті, вони негайно прибігали, щоб накинутися на учасників. Хоча члени фракції, що виступала проти демонів, не мали великої політичної сили, воно часто вдавалися до агресивних дій, прикриваючись «справедливістю» і «громадським порядком».
Якби Руїджерд публічно говорив, що він з племені Суперд і почав би працювати у Мілішіоні, лицарі храму негайно б помітили його і подбали про те, щоб зробити наші життя нестерпними. У цьому місті в них усюди були вуха й очі.
Я подумав, що раз така ситуація, то буде краще діяти поза Мілішіоном, а тому негайно прийняв один запит.
Завдання рангу B, яке щойно вивісили на дошку оголошень. У сусідньому селі лютувало чудовисько і надійшло прохання вбити його. Місце було не так вже і далеко, тож ми могли здійснити туди подорож на один день.
Нашою ціллю цього разу був листяний тигр. Це монстр, який проживав у південній частині Великого лісу, але з якихось причин він пішов ще далі на південь і оселився в цій місцевості.
Листяні тигри мали плямисту зелену шерсть із коричневими візерунками, завдяки чому вони ідеально зливалися з лісом. Їх складно помітити і зазвичай вони діяли невеликими зграями, тому їх вважали монстрами рангу B.
Але цього разу нашою ціллю був один тигр і він знаходився на рівнинах, тому, вірогідно, загроза від нього була меншою, ніж від кислотного вовка. Якби я визначав ранг цього монстра за рівнем небезпеки, то це був би щонайбільше ранг D. Коли ми були на Континенті Демонів, я був би щасливий взяти таке легке завдання.
Коли ми прибули на місце, то побачили зеленого тигра, який неквапливо виходив із села, тримаючи в пащі курку.
Помітивши нас, він кинув свою здобич і загарчав у наш бік, але Еріс сказала «Залиште це мені», підбігла до нього і в одну мить розрізала навпіл.
Запит виконано! Хе, це було швидко.
Жителі села були нам вельми вдячні. За останній час тигр убив багато худоби і напав на кількох селян.
Зазвичай один зі святих лицарів приходив, щоб подбати про захист цього села. Проте днями стався серйозний випадок: був скоєний напад на Благословенне дитя. Її супровід, що складався з лицарів храму, був знищений, вижив лише їхній командир.
На щастя, Благословенне дитя було врятоване, але командир загону, який поніс такі тяжкі втрати, був притягнутий до відповідальності і звільнений.
Останнім часом відбувалося багато чого, наприклад, серія підозрілих викрадень рабів, тож лицарі вже були на межі. А цей випадок з Благословенним дитям сильно вплинув як на церкву Міліс, так і на лицарів. Як наслідок, вони нічого не зробили з небезпечним монстром рангу B, тому у селян не було іншого вибору, як звернутися з проханням у гільдію шукачів пригод.
Що ж, це була цікава історія, але лицарський орден не мав до нас жодного відношення.
Тепер, коли ми зібрали інформацію, я перейшов до невеликого експерименту.
Точніше, я вирішив розповісти селянам про плем’я Суперд.
Я розповів, що Руїджерд насправді належить до племені Суперд, і що вони мандрують по світу, чинять добрі справи і намагаються зав’язати дружбу з людьми.
– На перший погляд здається, що до Суперда важко підійти… але крізь їхню холодну кам’яну оболонку легко пробитися. Бачите цю маленьку фігурку? Вам просто потрібно показати її іншому Суперду і згадати ім’я Руїджерда, холодне ставлення негайно пом’якшиться, страхітливий погляд буде змитий приязною усмішкою і ви станете найкращими друзями на все життя за кілька хвилин!
На мою думку, це була ідеальна рекламна презентація.
Однак сільський голова кинув на мене дивний погляд. Він був дуже вдячний Руїджерду, але цього було недостатньо, щоб вплинути на упередження місцевих щодо раси демонів. Крім того, як послідовники церкви Міліс вони не хотіли володіти фігуркою демона. Приблизно з такими словами голова повернув статуетку мені в руки.
Схоже, експеримент провалився.
Як і очікувалося, це не та проблема, яку можна вирішити наскоком.
Можливо, більш ефективною була б фігурка сексуальної дівчини? Наприклад, зробити жіночу версію Руїджерда?
Стривайте, ні. Це б зруйнувало мету.
– Я і гадки не мав, що ти робиш щось таке… – на зворотному шляху до Мілішіона сказав Руїджерд, з цікавістю вивчаючи фігурку.
– Дивовижно, так? У Рудеуса добре виходять такі речі! – чомусь Еріс дуже пишалася тим, що я заслужив схвалення Руїджерда.
Попри те, що цього разу мені відмовили, але мої фігурки продавалися за хорошу ціну. Вони були достатньо високої якості, щоб привернути увагу одного короля меча з раси звіролюдей і принца з певної країни.
Точно, я митець, чиї роботи достойні самого короля!
Я вже, було, гордо задер ніс…
– Однак ця поза не зовсім хороша.
– Так, це погана позиція. Довелося б присідати нижче…
Тру-у-унь.
Ці двоє знали як зіпсувати настрій.
☆☆☆
Через три дні – за день до вечері з Полом, я зрозумів, що в мене немає підхожого одягу.
Хоча дрескоду в тому ресторані не було і планувалося, що це буде просто сімейна зустріч, але одяг, який я купив на Континенті Демонів, виглядав дещо пошарпаним на вулицях Мілішіона. Тому ми з Еріс вирушили зробити невеликі закупи.
Побачення, так би мовити, але воно не було особливо захоплюючим. Еріс ніколи не проявляла великої мотивації до купівлі одягу, бо завжди вважала, що виглядає «добре». Я подумав, що потрібно скористатися цією можливістю і купити їй щось.
Ми тепер знаходилися на території людей. Тут враження про співрозмовника спочатку складають з зовнішності, тому ми повинні одягатися так, щоб до нас не ставилися зі зневагою при першій зустрічі.
Я б хотів попросити поради у когось, хто розбирається в останніх тенденціях моди, але в цьому місті в мене мало знайомих – точніше, це новачок з мавпячим обличчям і Віра. Я уявлення не мав, де Ґіс, і я був не настільки близький з Вірою, щоб просити її про таку особисту послугу.
Тому я вирішив подивитися на людей, які будуть проходити повз, щоб визначити, що зараз популярно. Ми з Еріс сиділи на узбіччі вулиці і ліниво спостерігали за перехожими.
Через деякий час я помітив, що зараз, схоже, був популярний блакитний одяг. Також деякі носили плащі або куртки, але більшість не переймалися цим. Клімат тут досить гарний, тому люди носили щось легке.
– Схоже, зараз популярний блакитний, еге?
– Блакитний тобі не личить, Рудеусе.
Еріс негайно відкинула варіант з цим кольором. На щастя, я не хотів слідувати за останніми тенденціями моди.
– Що тоді мені личить?
– У тебе ж є та річ, що подарував Ґіс, так? Вона тобі пасує.
Та хутряна жилетка? Однак вона трохи завелика. Довжина робить жилетку схожою на пальто. Проте матеріал непоганий, тому я одягав її у прохолодні дні…
– Вона непогана, але дещо довга.
– Так, вона дещо довга. Чому б тобі не вкоротити її?
– Це було б марнотратством. Я ще росту.
Невимушено спілкуючись, ми визначалися, що хочемо купити. Той факт, що це не зайняло багато часу, свідчив про те, що ми з Еріс особливо не цікавилися одягом. Принаймні я так думав. Аж раптом Еріс вибрала модну чорну сукню, розшиту маленькими білими трояндочками.
– Еріс, ти справді хочеш її купити?
– …Що? Якісь проблеми?
– Ні-ні, я вважаю, що вона тобі пасуватиме.
– Хмф. Мені не потрібні твої компліменти.
З цим ми розплатилися за покупки і повернулися до таверни.
Нарешті настав день зустрічі.
У другій половині дня я сказав Руїджерду й Еріс:
– Сьогодні я буду вечеряти з батьком.
Коли Руїджерд почув мої слова, він, здавалося, відчув полегшення.
– Я радий це чути.
В його очах було щастя. Схоже, Руїджерд дуже хотів, щоб я налагодив стосунки з Полом перед від’їздом. Ясна річ, що він не мав про це хвилюватися. Я планував використати на повну цю можливість зміцнити сімейні зв’язки.
– Я теж іду! – оголосила Еріс.
Коли я поглянув на неї, то побачив, що вона стояла у своїй звичній позі зі схрещеними руками.
– Цей…
– Га? У чому проблема?
Якби не те, що сталося днями, то я б негайно сказав «ходімо», але Еріс досі відчувала ворожість до Пола. Можливо, це навіть занадто м’яка оцінка. Здавалося, вона ненавиділа його до глибини душі. Я в дечому розумів, що вона відчувала, але був сповнений рішучості порозумітися з Полом.
Якби це була єдина проблема, я міг взяти її з собою і зробити все для того, щоб Еріс і Пол порозумілися. Але це була перша сімейна зустріч за стільки років. Стосунки між мною і Норн трохи натягнуті. Крім того, я сказав, що прийду сам.
– Еріс, ти не проти залишитися тут?
Тому я вирішив попросити Еріс утриматися від цього. Не можна стрибати у лісову пожежу з бомбою в руках. Офіційне знайомство родини з Еріс може зачекати до того моменту, коли наші стосунки стануть інтимнішими, ніж зараз.
– Проти! Я теж іду, зрозумів?!
Це було наївно з мого боку. Еріс не знала, що це таке «утримуватися від чогось».
– Руїджерде, можете тут щось сказати?
– …
Коли я поглянув на Руїджерда, він замислено приклав руку до підборіддя. Демон перевів погляд з мене на Еріс, а потім назад.
– Що ж, ти помирився зі своїм батьком, так? Тоді проблем не має виникнути. Ідіть удвох.
Ого! Та це удар у спину! І він був тим самим чоловіком, якому днями довелося ударити Еріс, щоб зупинити…
Що ж, нічого не вдієш. Двоє проти одного, гадаю, дозволю цього разу більшості перемогти.
– Ну, раз ви так кажете, Руїджерде…
– Хм! А чого ти очікував?
– Одна річ, Еріс, я хочу залишатися у хороших стосунках з батьком, тому поводься з ним ввічливо, гаразд?
– …Гаразд!
Судячи з її тону, вона не мала наміру дотримуватися свого слова. Сподіваюся, все пройде нормально.
Після розмови я піднявся до нашої кімнати, щоб одягнутися у свіжий одяг і піти в ресторан як новий я (Нью Деус). Еріс переодягнулася у свою новеньку чорну сукню, яку ми купили днями.
Я робив усе можливе, щоб уникнути вузьких провулків. У таких місцях частенько відбувалися викрадення і нерідко лилася кров. Виникли б проблеми, якби наш новий одяг був забруднений кров’ю.
Головна вулиця також мала свої небезпеки. Оскільки вже був час вечері, навколо було чимало людей, що ходили і купували щось на зразок якіторі у вуличних торговців. Звичайно, виникли б проблеми, якби хтось зіткнувся зі мною. А якби цей хтось зіткнувся з Еріс, то її удар Бореасів пофарбував би наш одяг у яскраво червоний.
Тому я користувався магічним оком. Завдяки тому, що я постійно зазирав у майбутнє на секунду вперед, мені вдалося безпечно провести нас крізь натовп. Було трохи незручно використовувати потужну здібність на щось таке буденне, але принаймні ми дісталися до ресторану без пригод.
Вся ця ситуація з «замовленням столика» примусила мене трохи понервувати, але виявилося, що «Лінивий Міліс» звичайне місце. Це був окремий ресторан, який не був частиною якоїсь таверни, тому клієнти тут виглядали відносно поважно. Коли я назвав офіціанту наші імена, він відвів нас з Еріс до столика. Схоже, про кількість нічого не було сказано. За столиком уже сидів Пол з ніяковою усмішкою на обличчі та набурмосена Норн.
– Даруй. Ми запізнилися?
– Е, ні… вибач за це. Шера трохи захопилася. Я казав їм, що звичайне місце підійде, але…
– Це ж добре час від часу щось змінювати, так?
Сказавши це, я вже збирався сісти, але зупинився, коли побачив Еріс, яка виглядала так само похмуро, як Норн. Звичайно, це не перша їхня зустріч, але, можливо, буде непоганою ідеєю познайомити їх.
– Кхм, батьку, це – Еріс. Як я вже тобі говорив, вона донька Філіпа і частина Бореасів…
– О, так. Справді, – Пол піднявся, обірвавши мої слова.
Він повернувся обличчям до Еріс, приклав руку до грудей і схилив голову. Його привітання було таким же витонченим, як у Філіпа.
– Радий зустрічі, я – Пол Ґрейрат, батько Рудеуса.
Здивована Еріс спробувала глянути на мене, але не могла повністю розірвати зоровий контакт з Полом.
– Е, я… Е-Еріс Ґрейрат…
Вираз її обличчя залишався похмурим, коли вона припідняла свою сукню, щоб зробити ніяковий реверанс. Здавалося, що Еріс втратила свою можливість закричати чи ударити.
Потрібно визнати, Пол мене вразив. Схоже, він дечого навчився за роки свого упадання за жінками.
…Отже, як давно він умів так вітатися?
– Добре. Чому б нам не сісти?
Загалом, вечеря сім’ї Ґрейрат почалася без кровопролиття.
Ми з Еріс сіли на свої місця. Поки що Еріс мовчала, але щойно щось піде не так, вона негайно оголить свої ікла. Пол досі виглядав ніяково. А Норн… Ну, вона ще навіть не поглянула на мене.
Загалом, атмосфера була некомфортною. Можливо, привести Еріс з собою було помилкою?
Схоже, я не єдиний, хто почувався некомфортно. Після короткого мовчання, Пол зі стурбованим обличчям повернувся до Норн.
– Ну ж бо, Норн, це твій старший брат. Привітайся з ним.
– Ні! Я не хочу вечеряти з тим, хто вдарив мого тата!
Еріс скривилася і почала відкривати рота, але Пол виявився швидшим.
– Не кажи так, Норн. Іноді татко заслуговує на удар-другий.
– Але ти не зробив нічого поганого! – сказала Норн, надувши щічки у чарівному прояві обурення.
– Ми з твоїм старшим братом уже помирилися. Правда, Руді?
О, він кинув м’яч мені, так? Що ж, це можливість для мене. Можливість продемонструвати свій розум і дотепність!
– Звичайно, – з усмішкою сказав я. – Хочеш, ми поцілуємося, щоб довести це?
– Га?!
– Га?
Всі за столом завмерли. Що ж, я не міг звинувачувати батька. Я б теж не хотів його цілувати. Може, ми просто забудемо те, що я щойно сказав?
– Ну, загалом… ми з батьком знову друзі. Тож, Норн, станемо друзями, добре?
– Ні за що!
Пол погладив надуту Норн по голові. Її золоте волосся було гарним. Вона нагадувала мені Зеніт. Якщо пригадати, то Зеніт теж могла влаштувати бурю, коли її щось не влаштовувало. Можливо, Норн успадкувала це від матері?
Через деякий час вона піддалася ласці Пола і різко повернулася на мене. Їй довелося дивитися знизу вгору, щоб подивитися мені в обличчя. Її вираз, мабуть, повинен бути загрозливим, але Норн швидше виглядала чарівно.
– Тато дуже старається.
Я негайно зрозумів, що говорила це до мене, тому відповів так м’яко, як тільки міг:
– Так, я знаю.
– Він не грається з жінками!
– Так, я чув. Вибач, що сумнівався в ньому.
– Він дуже добрий до мене! – на очі Норн поволі наверталися сльози. Бляха, невже я сказав щось жахливе? Будь ласка, не плач, це так неприємно, коли я примушую когось плакати… – Тато завжди виглядає так, ніби от-от заплаче!
– …Справді?
– Е, ну, трохи…
Після слів Норн ми з Полом обмінялися збентеженими фразами.
– Мені так шкода тата!
– …
– …
Ми з Полом не знали, що на це сказати.
– Як ти міг його ударити? Ти – жахливий!
Я подивився на обличчя сестрички і подумки глибоко зітхнув. Пол і Норн були переміщені разом. Я знав про те, що сталося. По дорозі до регіону Фіттоа Норн захворіла і кілька разів на них напали монстри. Саме Пол захищав її і дбав про неї.
Вона була розлучена з матір’ю, покоївкою і сестрою, її серце розривалося від тривоги, але поряд був Пол, єдиний член її сім’ї, єдина людина, на яку вона могла покластися. Довгий час поряд з нею був лише він.
А потім раптово з’являється незнайомець, який збиває її батька з ніг і починає бити його в обличчя. Вже цього достатньо, щоб травмувати таку юну дитину.
– Норн, послухай, це все моя…
– Все гаразд, батьку.
Якби вона була трохи старшою, ми б утрьох могли вирішити це питання, обговоривши ситуацію. Але в її віці це, мабуть, неможливо. І Пол, і я припустилися помилок і поквапилися з висновками. Ми помирилися, визнавши, що у кожного з нас бували невдалі рішення. Але не слід очікувати від дитини, що вона це зрозуміє.
– Норн ще дуже юна. Якби я був на її місці, то не пробачив би того, хто ударив тебе.
Я нічого не міг зробити з тим, що Норн ненавиділа мене. Буде добре обговорити ці речі через кілька років. Я був упевнений, що вона зрозуміє, коли підросте. Час не є нескінченим ресурсом, але він принаймні може загоїти деякі рани.
– Ні, не гаразд, – однак Пол, схоже, не погоджувався з моєю думкою. – Вас тепер, можливо, залишилося двоє. Я хочу, щоб ви порозумілися.
Залишилося двоє. Я нахмурився, коли усвідомив значення цих слів.
– Батьку, будь ласка, не говори таких зловісних речей.
– …Так, твоя правда. Вибач.
Ой, це недобре. Атмосфера почала ставати важчою. Здається, настав час змінити тему.
– До речі, батьку, що за смачні страви тут є? Сьогодні я пропустив обід, тож почуваюся дуже голодним.
Не найплавніший перехід, але Пол, схоже, зрозумів, що я роблю, і підтримав. З натягнутою посмішкою він сказав:
– Гм, дай-но подумати. У них до біса смачні тушковані морепродукти з південного моря. О, яловичина теж хороша. Тут на фермах вирощують багато корів. Смак м’яса відрізняється від смаку яловичини з Асури. Зазвичай його готують на маленькому вогні, тому смак справді начинений.
– О, я мушу спробувати це. М’ясо на Континенті Демонів було просто жахливим.
– Ти сказав, що ви переважно їли м’ясо великої черепахи? М’ясо більшості монстрів зазвичай має дуже неприємний смак.
Наша з Полом розмова поволі набирала обороти, однак Норн продовжувала дивитися убік. Вона відповідала, коли батько говорив їй щось, але жодного разу не поглянула в мій бік. Я змирився з цією ситуацією, але все одне це було якось неприємно.
Ця ситуація нагадувала те, що я робив з Полом кілька днів тому. Від думки про це у мене занило в грудях. Тоді я зробив йому боляче.
Еріс дивилася на Норн таким поглядом, ніби їй не подобалося таке ставлення. Залишалося сподіватися, що тут не станеться ще одної сварки, яка переросте у бійку… Але поки що залишимо це осторонь.
– О, точно. Батьку, я хотів тебе про дещо запитати.
– Так? Про що?
– Ти знаєш когось на ім’я Ґаш Браш?
– …Ні. Де ти почув це ім’я?
Я скористався нагодою, щоб розповісти Полу про лист, який приніс Руїджерд від свого таємничого друга. Я зробив приблизну копію герба, що був на сургучній печатці, і показав батьку.
– Вівця, яструб і меч, га? Виглядає як фамільний герб святого лицаря. Однак я ніколи не чув про ім’я Ґаш Браш. Хоча я мало знаю про дворян Міліса…
– Зрозуміло… Як думаєш, Шера може про нього щось знати?
– Гм, уявлення не маю. Я запитаю у неї пізніше.
Те, що Пол нічого не чув про чоловіка, що написав і вручив листа Руїджерду, дещо тривожило, але нам просто залишалося чекати.
Вичерпавши цю тему, ми говорили про все, що спадало на думку. Зрештою ми дійшли до мого десятого дня народження.
За словами Пола, монстри в лісі поблизу села Буена активізувалися приблизно за місяць до мого дня народження. Пол і Зеніт були настільки зайняті тим, щоб взяти ситуацію під контроль, що не встигли надіслати мені подарунки. Ситуація стала кращою за день до мого дня народження, але коли планували надіслати мені кілька речей, сталося магічне лихо.
Еріс слухала це з насупленим обличчям. Якщо подумати, то вона виглядала дуже засмученою, коли дізналася, що Пол не зможе приїхати на мій десятий день народження.
– Просто заради цікавості, що ти планував подарувати мені?
– Я збирався подарувати тобі рукавиці. Спочатку я думав, що це було щось погане, бо знайшов їх у глибині нашого складу, але виявилося, що це був магічний предмет, який я знайшов у глибинах лабіринту. Вони були легкими, як пір’їнки. Їх розмір мені ніколи не підходив, але я думав, що вони б підійшли тобі Руді.
– Справді? Я не знав, що у нас було щось подібне.
– Ага. Зеніт сказала, що її подарунок – таємниця, але я бачив як Лілія з усмішкою дивилася на замкнену скриньку, тому, гадаю, то був він.
– Скринька?
Мені навіть стало трохи цікаво. Що ж було всередині? Хоча не було сенсу про це думати. Щоб там не було, цього вже давно немає.
Далі розмова перейшла на родину Зеніт. Схоже, вони були добре відомими серед дворянства Міліса, за свою історію вони дали багато чудових лицарів. На жаль, коли Зеніт пішла з дому, мої дідусь і бабуся зреклися її, тому вони спочатку навіть не хотіли допомагати з пошуками.
Однак їхнє ставлення повністю змінилося, коли вони побачили Норн. Який би це світ не був, бабусі і дідусі, очевидно, мають слабкість до своїх онуків.
– Гм. Цікаво, якби я навідався до них, вам би дали більше грошей?
– Е, думаю, що це призведе до протилежного ефекту…
– Так, твоя правда…
Я міг показати їм поведінку милого онука, але моя справжня суть, швидше за все, проявила б себе. Це не вартувало ризику.
Поки ми говорили, офіціант приніс нам їжу.
– Добре, почнімо їсти, – сказав Пол, навмисно-театрально піднявши виделку в повітря. – З чого б почати…?
– Справді виглядає апетитно…! – промимрила Еріс, блискучими очима вивчаючи їжу, виставлену на столі.
Щиро кажучи, вона більше схожа на дитину Пола, ніж я. Знову ж таки, Пол і Філіп були двоюрідними братами, тому ця схожість не була такою вже дивною.
У будь-якому випадку, це здавалося прекрасною можливістю трохи покращити уявлення Норн про мене.
– Батьку, твої манери…
– Тату, це неправильно! Перед їжею потрібно помолитися!
Ми з Норн заговорили майже одночасно. Вона здивовано поглянула на мене, але через секунду похмуро відвернулася.
– Ха-ха, вибачте, діти.
– …Так-так.
Пол дещо розчаровано почухав потилицю, а Еріс виглядала трохи незадоволеною, проте вони обоє відхилилися до спинок своїх стільців. Далі ми всі четверо помолилися так, як заведено в Мілісі. Це було досить просто, скласти руки разом і заплющити очі на кілька секунд.
Ми з Еріс не вірили в Міліса, і Пол, швидше за все, також в нього не вірив, але це був прояв хороших манер за столом у цьому світі. Коли ти в Римі, то маєш діяти як римлянин. Ми зробили це без нарікань.
Чомусь здалося, що після того, як ми закінчили молитися, Норн і Еріс були у трохи кращому настрої, ніж раніше.
Ми насолоджувалися стравами і розмовляли на звичайні теми. Попри те, що це була жвава розмова, в основному говорили ми з Полом. Норн не дивилася в мій бік та ігнорувала до самого кінця, а Еріс здебільшого мовчала. Пол кілька разів спробував з нею заговорити, але він, схоже, відчув хвилю ворожості від неї і припинив свої спроби. Мабуть, це було розумно з його боку не тикати палицею у вулик.
Коли ми з Еріс вийшли з ресторану, я почув, як вона буркнула собі під ніс:
– Хмм, схоже, цього разу він тримав себе під контролем.
Я навіть думати не хотів, що б зробила Еріс, якби Пол накричав на мене або ударив.
Але оскільки цього не сталося, її бажання вбити Пола трохи зменшилося.
Принаймні в цьому плані наша вечеря вийшла продуктивною.
Тиждень минув у мить ока.
У день нашого від’їзду з Мілішіона ми відправилися до воріт району шукачів пригод. Коли ми закінчили завантажувати речі в екіпаж, з’явився Пол, який прийшов провести нас.
– Хей, Руді. Ти впевнений, що не хочеш затриматися ще на трохи?
Як би мені не подобалися слова Пола, але зараз для цього було вже пізно.
– Думаю, це було б чудово, але ми б могли затриматися тут на рік, постійно кажучи «ще на трохи».
– Ти так і не помирився з Норн.
– У нас буде достатньо часу на це, коли ми знайдемо інших трьох.
Крім того, це стосувалося не лише мене. Я кинув погляд на Еріс. Руїджерд схопив її за шию, стримуючи, але вона все одно кидала на Пола колючі погляди. Схоже, я переоцінив її здібність швидко відпускати ситуацію.
– Я не єдиний, хто хоче побачити свою сім’ю.
– Я розумію, але родина Бореас, мабуть…
– Не будемо говорити про це, – сказав я, змахуючи рукою, щоб зупинити Пола, який почав говорити з важким виразом обличчя. – Можливо, коли ми доберемося до регіону Фіттоа, на нас уже чекатимуть Філіп і Саурос. А новини про це просто ще не дійшли сюди.
– Так… це можливо. Але, Руді… – Пол на мить зробив паузу, його обличчя спохмурніло. – Не будь надто оптимістичним. Навіть якщо Філіп і Саурос змогли повернутися живими, складно сказати, що з ними може статися, враховуючи масштаби магічного лиха.
– Що ти маєш на увазі?
Пол трохи стишив голос:
– Цілком можливо, що старший брат Філіпа, Джеймс, заради того, щоб захистити власну шию, може спробувати перекласти всю провину за те магічне лихо на когось з них.
Ого. Ця ідея раніше не приходила мені в голову, але подібне могло статися. Саурос був володарем територія Фіттоа, тоді як Філіп був мером Роа, вони обидва посідали важливі посади. Навіть якби вони живими і здоровими повернулися додому, то їм би, можливо, довелося нести відповідальність за втрату людей і майна.
Я не знаю, як за законами королівства Асура, окреслені обов’язки і відповідальність дворянина, але цілком може бути, що навіть якщо вони повернуться, то не зможуть повернутися до своїх старих ролей і відновити владу. Також існувала велика ймовірність того, що хтось скористався хаосом і негайно убив їх, таким чином унеможлививши для брата Філіпа скинути всю провину на них і мати можливість розгромити його в політичному плані.
– Якщо ситуація буде розвиватися по найгіршому сценарію, просто подбай про безпеку юної панночки. Хтось може говорити про «обов’язки дворян», але ти не повинен звертати на них увагу.
– Зрозумів, – я кивнув з серйозним виразом обличчя. – Я буду обережним, батьку.
Пол гордо усміхається і киває.
– О, до речі, щодо того, хто написав лист. Я запитав Шеру, вона теж ніколи про нього не чула.
– Он як…
– Але вона сказала, що він, швидше за все, не є кимось небезпечним.
– Добре. Будь ласка, подякуй їй за мене.
Пол легенько кивнув. А потім він обернувся і звернувся до дівчинки, що стояла позаду нього:
– Ну ж бо, Норн, попрощайся зі своїм старшим братом.
– …Не хочу.
Норн ховалася за спиною Пола. Це було дуже мило, як вона визирала, показуючи половину обличчя. Ймовірно, в майбутньому вона стане красунею, схожою на Зеніт.
– Норн, я не знаю скільки мине часу, але давай колись зустрінемося знову.
– …Не хочу.
Норн до самого кінця не дивилася мені в обличчя. З ніяковою посмішкою я повернувся до нашого екіпажа.
Ось так ми покинули Мілішіон.
☆ Пол ☆
І Рудеус знову поїхав.
Все така ж неймовірна дитина, як і завжди. Він швидко приймає плани і втілює їх один за іншим. Еліналіз колись сказала мені, що я поспішаю жити. Цікаво, що б вона подумала, якби побачила Рудеуса.
Я б, можливо, навіть хотів, щоб вони зустрілися, але… ні, краще їм не зустрічатися. Серйозно. Останнє, чого б я хотів, так це стати свекром цієї жінки.
Поки я думав над цим, хтось ляснув мене по плечу. Я обернувся і побачив усміхненого чоловіка з мавпячим обличчям.
– Привіт, Поле. Уже попрощався з сином?
– Ґісе… – я навіть словами не міг описати, наскільки йому вдячний. Якби не він, я, мабуть, так і не помирився б з Рудеусом. – Я серйозно тобі завинив.
– Хей, та все добре!
Тут я помітив, що Ґіс вбраний у дорожній одяг.
– Га? Ти кудись збираєшся, Ґісе?
– Так. Я ще не вирішив, куди саме, але є багато місць, де ви ще не бували, еге?
Мені знадобилося кілька секунд, щоб усвідомити суть його слів. Ґіс продовжить пошуки моєї сім’ї.
Я був приголомшений. З усіх членів нашої групи, Ґісу, мабуть, прийшлося найважче, після того, як вона розвалилася. Він не вирізнявся бойовою силою, а був майстром на всі руки. Жодна інша група не взяла його до себе. А він був недостатньо сильним, щоб самому виконувати складні завдання. Йому довелося залишити життя шукача пригод позаду. У нього були всі причини ображатися і навіть ненавидіти мене.
– Чому… ти це робиш, Ґісе? Чому так стараєшся їх знайти?
Кутики його рота піднялися, він продемонстрував свою звичну іронічну посмішку.
– Це все зурочення.
З цим типовим і загадковим «поясненням» Ґіс розвернувся та пішов геть.
Я поклав руки на стегна і з кривою посмішкою на обличчі спостерігав за тим, як він іде. У нього надто багато зурочень, щоб з ними розібратися. Але цього разу я не мав нічого проти і спостерігав за Ґісом, поки більше не зміг побачити його спину.
– Гаразд! – з піднесеним настроєм я взяв Норн на плечі і пішов.
Мене переповнювала енергія мотивації.
Для початку потрібно подбати, щоб операція з масового від’їзду переміщених пройшла гладко. І щойно це буде зроблено, я знайду решту своєї сім’ї. За будь-яку ціну.
З твердою рішучістю в серці я повернувся до міста.
Деус – латинське слово, що означає «бог» або «божество». Латинські deus (бог) і dīvus (“divine”) (божественний), своєю чергою, походять від протоіндоєвропейського слова deiwos («небесний» або «сяючий»), що має спільний корінь з Dyēus, реконструйованим головним богом протоіндоєвропейського пантеону.
Deus (Classical Latin: [ˈd̪e.ʊs], Ecclesiastical Latin: [ˈd̪ɛː.us]) is the Latin word for “god” or “deity”. Latin deus and dīvus (“divine”) are in turn descended from Proto-Indo-European *deiwos, “celestial” or “shining”, from the same root as *Dyēus, the reconstructed chief god of the Proto-Indo-European pantheon.
Якіторі (яп. 焼き鳥, букв. «смажена птиця») — японська страва зі шматочків курки (з нутрощами), підсмажених над жаром на бамбукових шампурах. Якіторі подають або лише з сіллю (інколи з лимонним соком), або з соусом «таре», який роблять з міріну, соєвого соусу і цукру. М’ясо поливають соусом і смажать до готовності, потім подають политим тим самим соусом.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥