Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Kiltavik ワィタリ, Andrii, vch_m, Shvaigzam, Misha, Vitaliy, Y. Tymoshenko, HugoLocus, Drakula, db4tz, vilgerforc.
Розділ 7. На Центральний Континент
Через два місяці ми нарешті прибули до порту Вест.
Міський пейзаж дуже схожий на порт Зант у північній частині континенту Міліс, але місто було значно більшим.
Дорога від столиці Святого Королівства Міліс до столиці королівства Асура – це Шовковий шлях цього світу, багато міст вздовж нього слугували торговими базами, порт Вест був однією з цих точок.
Хоча воно не настільки велике, як торговий район Мілішіона, тут знаходилися головні відділи низки підприємств, а вулиці були заповнені торговими точками під їхнім керівництвом.
Тепер, коли ми дісталися аж сюди, настав час попрощатися з нашим кінним екіпажем.
У цьому світі не було поромів, які б могли перевезти кінний екіпаж через водойми, тому ми мали зробити те, що зробили, коли перебиралися з Континенту Демонів на континент Міліс, тобто продати наш транспорт і вже на іншому березі моря купити новий.
На відміну від тієї чарівної ящірки, я не надто прив’язався до нашого коня, тому вирішив дати йому ім’я в кінці. Прощавай, Хару Урара.
Продавши коня, ми пішли на пропускний пункт.
На відміну від порту Вінд, тут це була велика будівля, біля входу якої стояли охоронці в обладунках.
На вулицях Мілішіона часто можна було побачити лицарів в обладунках. На перший погляд, їхнє спорядження виглядало міцним. Але коли я подумав про те, що можуть зробити Еріс чи Руїджерд, мені раптом стало цікаво: зможуть ці обладунки захистити охоронців чи ні?
Істоти в цьому світі мали високу силу атаки. Може вистачити одного удару, щоб знищити чиюсь розкішну броню і залишити цього когось у самій спідній білизні. Бляха, та навіть більше, один удар може відправити когось до могили і все негайно закінчиться…
Гаразд, закінчуємо з жартами.
Коли ми зайшли в будівлю митниці, то побачили, що вона заповнена людьми. Багато хто виглядав як шукачі пригод, також немала частина виглядала як купці. Декілька співробітників з енергійними виразами облич ефективно справлялися з цим натовпом. Це був зовсім інший світ у порівняні з портом Вінд, де було майже порожньо, а персонал у кращому випадку був апатичним.
Я підійшов до найближчої стійки.
– Вітаю.
– Вітаю. Чим я можу вам допомогти?
Співробітниця за стійкою мала великі груди. Цікаво, чи було в цьому світі якесь неписане правило, в якому говорилося, що реєстраторки за стійками повинні мати великий бюст? Звичайно, я ніяк це не прокоментував.
– Е, наша група хотіла б перепливти через море.
– Добре, ось, будь ласка, візьміть це і зачекайте.
Жінка вручила мені дерев’яну табличку з номером 34. Схоже, це буде досить тривала бюрократична процедура.
Я повернувся в зону очікування і сів на один зі стільців. Еріс негайно сіла поряд зі мною, але Руїджерд залишився стояти. Коли я озирнувся навколо, то побачив, що поряд було досить багато людей, які також чекали, коли назвуть їхній номер.
– Схоже, це займе деякий час.
– Не віддаси їм листа?
Я похитав головою на запитання Руїджерда.
– Віддам після того, як назвуть наш номер.
– Добре, як скажеш.
Еріс вже почала нервувати. Що доволі зрозуміло, адже терпляче чекати не її спеціальність. Однак через мить вона пробурмотіла, роззираючись:
– Рудеусе, мені здається, що на мене хтось дивиться…
Я уважним поглядом обвів кімнату, і помітив, про кого вона говорила. На неї дивилися охоронці. Вони кидали короткі погляди в бік Еріс, а сама Еріс, перехопивши такі погляди, зиркала у відповідь.
– Будь ласка, тільки не влаштовуй бійку.
– І не думаю.
Мені було дещо складно у це повірити… Але чому охоронці дивляться на Еріс? Жодне правдоподібне пояснення не приходило в голову. Можливо, їх зачарувала її краса? Звичайно, Еріс з кожним днем ставала все гарнішою, але вона була ще дитиною. Не може бути, щоб усі лицарі, які тут працювали тут, були лоліконщиками.
– Номер 34, будь ласка, підійдіть.
Коли мене покликали, я встав і підійшов до стійки.
Я пояснив реєстраторці, що ми хочемо перебратися на Центральний Континент, а потім передав листа, якого написали Руїджерду. Жінка прийняла його з ввічливою усмішкою, але коли вона побачила ім’я написане на конверті, її обличчя набуло якогось незрозумілого, підозрілого вигляду.
– Будь ласка, зачекайте хвилинку, – з цими словами співробітниця встала і зникла у задній частині будівлі.
Через деякий час я почув гучний удар і чийсь крик. Невдовзі з глибин будівлі вибіг охоронець, який прошепотів щось на вухо охоронцю на чергуванні. Далі вже цей охоронець із дуже серйозним виразом обличчя вибіг на вулицю.
Атмосфера зробилася дещо зловісною.
Я довіряв Руїджерду, тому і передав листа, але, можливо, було б розумніше дізнатися більше про цього Ґаша Браша.
– …Дякую за очікування!
Повернулася реєстраторка. Ділова усмішка на обличчі не могла приховати її напруги.
– Герцог Бакшир сказав, що зустрінеться з вами прямо зараз.
У мене було дуже погане передчуття з цього приводу.
– Я – герцог Бакшир фон Візер, директор континентальної митниці Міліс.
Цей кабан був дуже схожим на свиню.
Упс, помилився. Цей чоловік був дуже схожим на свиню.
Його шия так запливла жиром, що підборіддя повністю зникло. Світле волосся прилипло до чола. Під очима темні кола, тому він чимось нагадував єнота. Свиня з пикою єнота, в цього чоловіка було обличчя хитрого і мерзенного старого.
Він дивився на нас з відвертою ворожістю.
Колись я вже бачив подібного чоловіка… так, у минулому житті, щоразу, коли дивився у дзеркало.
– Хммм, подумати тільки, що брудний демон буде до такого нахабним, щоб принести мені такого листа…
Бакшир сидів у розкішному шкіряному кріслі. Воно заскрипіло під ним, коли він, не підводячись, постукав по аркушу паперу перед собою і кинув у наш бік лютий погляд. На його дорогому на вид столі лежала незліченна кількість документів, серед яких я помітив знайомий конверт зі зламаною печаткою. А раз так, то перед ним лежав лист.
– Ви справді вибрали ім’я великого чоловіка. Печатка також дуже схожа на справжню. Але я не вчора народився! Це підробка!
Бакшир недбало кинув листа у наш бік і я рефлекторно його піймав.
«Цей чоловік з племені Суперд, однак я у великому боргу перед ним.
Він небагатослівний, але сповнений благородного духу.
Відмовтеся від стягнення плати і безпечно перевезіть його на Центральний Континент.
Ґалґард Неш Венік, командир лицарів-місіонерів»
Коли я побачив ім’я в кінці листа, у мене голова пішла обертом. Що сталося з Ґашем Брашем? Звідки взявся цей Ґалґард Неш Венік?
Мені знадобилося кілька секунд, щоб зрозуміти, що «Ґаш» це, мабуть, скорення від «Ґалґард Неш». Можливо, він належав до тої категорії людей, що надавала перевагу псевдонімам? Руїджерд міг цілком серйозно сприйняти, що давнього знайомого справді звали просто Ґаш. Однак звідки взялося «Браш»?
Але було дещо важливіше… Командир лицарів-місіонерів?! Невже він справді був лідером одним з трьох орденів Міліса?! В мене аж голова від цього заболіла. Чому знайомий Руїджерда виявився таким великим цабе?
Хоча у цьому був певний сенс. Командир лицарів-місіонерів повинен займати високу посаду в ієрархії Міліса, правильно? Вийшло б погано, якби пішла інформація, що хтось такий у хороших стосунках з племенем Суперд, тому, можливо, саме з цієї причини він використав фальшиве ім’я.
Звичайно, могло бути і простіше пояснення. Відтоді, як вони зустрілися з Руїджердом, минуло 40 років, за цей час він міг одружитися, став частиною впливової родини, а тому змінив ім’я або щось таке.
– Неможливо, щоб така закрита людина написала подібного листа. Я добре його знаю і знаю, як він не любить писати документи, навіть коли це необхідно. Ви справді думаєте, що він напише мені листа через якогось жалюгідного демона? Що за фарс.
Руїджерд мовчки слухав це з важким виразом обличчя. Чоловік перед нами стверджував, що отриманий лист фальшивка, тільки тому, що приніс його Суперд. Ну, або йому так здавалося. І він, схоже, не помилявся у цьому. Пол попереджав мене, що чоловік на ім’я Бакшир відомий своєю ненавистю до демонів.
Але якщо так, то цей Ґаш або Ґалґард повинен був знати про це, так? А якщо він знав, що за людина Бакшир, мені б хотілося, щоб написаний текст був переконливішим.
Можливо, автор листа був не тим, за кого себе видавав?
Ні-ні. Достатньо пригадати слова Руїджерда.
Він зустрівся з Ґашем у великій будівлі, достатньо великій, щоб для порівняння довелося використовувати замок Кішірісу. Такий розмір надто великий для будинку чи маєтку, але якщо це база лицарського ордену? Ймовірно, це була б велика будівля, всередині якої багато лицарів… А якщо Ґаш командир, то всі лицарі – його підлеглі. Це також відповідає словам Руїджерда про те, що в його знайомого «багато підлеглих».
Звичайно, з’ясування цього на даний момент не мало великої користі.
Бакшир уже вирішив для себе, що лист – підробка. А оскільки все зайшло так далеко, я не можу сказати «Вибачте, це підробка. Бувайте!», для нас це нічим добрим не закінчиться.
Я зробив кроку уперед:
– Іншими словами, шановний герцогу, ви вважаєте, що цей лист підробка?
– Ти хто такий? – сказав Бакшир, підозріло глянувши на мене. – У мене немає часу розмовляти з дітьми.
Ого. Яке нове відчуття. Минуло багато часу з того моменту, коли до мене ставилися як до дитини. Коли я хотів, щоб до мене ставилися як до дитини, до мене ставилися як до дорослого. Але коли я хотів, щоб до мене ставилися як до дорослого, до мене починали ставитися як до дитини. Як неприємно.
Подумавши про це, я приклав праву руку до грудей і вклонився у стилі знаті Асури.
– Прошу вибачення, що ще не представився. Мене звати Рудеус Ґрейрат.
На останньому слові брови Бакшира злегка смикнулися.
– Рудеус… Ґрейрат, кажеш?
– Саме так. Мені ніяково зізнатися, але я незначна частина роду Ґрейрат, що належить до вищих дворян Асури.
– Гм… Але родини Ґрейрат використовують імена стародавніх богів вітру, щоб розрізнятися, правильно?
– Це так, пане. Я належу до бічної гілки родини, тому не можу використовувати подібне ім’я.
Щойно слова «бічна гілка» злетіли з моїх вуст, як обережність в очах Бакшира змінилася зневагою. Але перш ніж він встиг щось сказати, я вказав долонею на Еріс.
– Проте пані Еріс істинна представниця родини Бореас Ґрейрат.
Коли я легенько поплескав її по спині, Еріс теж зробила крок уперед. Вона кинула на мене короткий здивований погляд, але більше ніяк не показала своїх емоцій.
Спочатку Еріс хотіла прийняти свою звичну позу, схрестити руки і поставити ноги на ширину плечей, але швидко зрозуміла, що це неправильно. Далі вона хотіла привітатися, як аристократка, і потягнулася до спідниці, але вчасно згадала, що не носить спідницю. Тому зрештою вона привіталася, як я, приклала руку до грудей і вклонилася.
– Мене звати Еріс Бореас Ґрейрат, дочка Філіпа Бореаса Ґрейрата. Рада знайомству.
Її дії були дещо напруженими, до того ж, мені здалося, що вона зрештою зробила дещо неправильно.
Я глянув на обличчя Бакшира. Важко сказати, як він сприйняв це, але… байдуже. Нам просто доведеться покладатися на вплив родини Еріс.
– Гмм, і що тут робить донька дворянина Асури?
Не було потреби брехати на таке, безумовно, очевидне питання в цей момент.
– Шановний герцогу, чи вам відомо про магічне лихо, яке сталося в регіоні Фіттоа близько двох років тому?
– Звісно. Наскільки мені відомо, багато жителів Асури були переміщені по всьому світу.
– Саме так. Ми з юною панночкою входимо до їхнього числа.
Я пояснив Бакширу, що ми з Еріс у супроводі Руїджерда, який виконував роль нашого найнятого охоронця, пройшли весь Континент Демонів. Щоб перебратися на континент Міліс, нам довелося продати частину свого майна, але цього заледве вистачило на подорож. Однак тепер у нас було недостатньо грошей, щоб покрити витрати на поїздку з континенту Міліс на Центральний континент, зокрема, тому, що плата за Руїджерда занадто висока.
Тому ми звернулися до пана Ґалґарда, давнього знайомого родини Ґрейрат, і який був особисто знайомий з Руїджердом. Він був досить люб’язним і тому написав нам листа.
Ясна річ, що це не зовсім правда, але ця історія досить близька до правди.
– Хоча юна панночка одягнута як шукачка пригод, але це тому, що вона не хоче, аби люди помітили її дворянське походження. Упевнений, що ви розумієте причини, шановний герцогу.
– Я розумію, – сказав Бакшир, на його обличчі залишався кислий вираз. – Іншими словами, ви – частина того «Пошуково-рятувального загону Фіттоа», що останнім часом влаштовує безлад у Мілішіоні і викрадає рабів, правильно?
– Е… що? Н-ні. Про що ви говорите, пане?
– Я ніколи раніше не чув імені Еріс Бореас Ґрейрат, – пирхнувши немов свиня, сказав Бакшир. – Але… я знаю одного дрібного злочинця на ім’я Пол Ґрейрат, який силою викрадає рабів.
О, чарівно. Тато здобув собі тут неабияку славу.
– Дозвольте уточнити, отже, ви, шановний герцогу, говорите, що лист командира Ґалґарда – підробка, а пані Еріс не є представницею дворянства Асури, так? Також ви вважаєте нас посіпаками нікчемного розпусника на ім’я Пол Ґрейрат, у якого смердять ноги і який дудлить випивку цілими днями, який накидається на власного сина і завдає немало клопотів власній бідолашній донці, правильно?
– Правильно.
Серйозно, це – жахливо.
Пол робив все, що міг. Звичайно, він мав недоліки, а деякі його методи викликали питання. Проте клеймити його «нікчемним»? Це було просто образливо!
– Чи можу я дізнатися, чому ви вирішили, що печатка на листі несправжня? – сказав я, вказавши на конверт, що лежав на столі.
Бакшир злегка нахмурився, а потім кивнув:
– На чорному ринку нерідко можна зустріти печатки лицарів-місіонерів.
Справді? Я вперше про це чув.
– А чому ви думаєте, що моя роботодавиця, пані Еріс, не та, за кого себе видає?
– Пхах. Невже ви справді думали, що я повірю буцімто простолюдинка-мечниця це насправді асуранська дворянка?
Коли я поглянув на Еріс, то вона була у свій звичній позі зі схрещеними руками. Хоча на її руках не було подряпин, вони були смаглявишіми і м’язистішими, ніж в інших юних шукачів пригод. Ясна річ, що це трішки не те, чого очікують від благородної юної пані, що опинилася біс знає де.
– Он як, – сказав я з легким сміхом. – Розумію, схоже, шановний герцогу, ви не знайомі з паном Сауросом.
– Саурос…? Володар регіону Фіттоа?
Очевидно, Бакшир принаймні був знайомий з цим ім’ям. Добре.
– Так. Він дідусь пані Еріс. Пан Саурос з самого малечку допомагав онуці відточувати талант фехтувальниці.
– Що? Навіщо йому таке робити…?
– Це сімейна таємниця, але… було вирішено, що пані Еріс вийде заміж в родину Нотос. А пан Саурос дуже не любить нинішнього голову родини Нотос…
– Розумію.
Якщо підсумувати мої слова, то я говорив, що причина, через яку Еріс виховували як дику юну воїтельку, в тому, що одного дня вона мала зарізати голову родини Нотос у його спальні. На щастя, Еріс, здається, була збентежена моїми словами.
Якби вона зрозуміла, про що я говорив, то мені могли врізати по пиці і вибити кілька зубів.
– Тому юна панночка має повернутися до Асури. Якщо ви будете наполягати, що вона самозванка, ми будемо змушені повернутися до Мілішіона і подати запит до відповідного органу.
Ясна річ, що я уявлення не мав, що це за відповідний орган. Тож цей варіант навіть не розглядався.
– Хмм, якщо ти хочеш, щоб я в це повірив, то покажи мені якийсь доказ.
– Лист пана Ґалґарда, безсумнівно, достатній доказ.
– Дурниці. Ми ходимо по колу.
– І що з того? Послухайте, шановний герцогу, ви справді бажаєте нажити собі ворога в лиці роду Ґрейрат з Асури?
Бляха. Я навіть сам не знав, що говорив.
Але, здавалося, моя погроза мала якийсь ефект, якщо судити з того, як уважно витріщився на мене Бакшир.
– Гаразд. Раз так, то я дозволю вам і панянці перетнути кордон.
– Але наш охоронець…
– Як герцог я дам вам супровід з кількох лицарів. Звичайно, це буде набагато безпечніше, ніж покладатися на захист цього… демона.
Ясно, замість того, щоб дозволити демону перетнути морський кордон, Бакшир волів приставити до нас парочку своїх людей. Попри все, схоже, він уперто не хотів пропускати Руїджерда. Уперше бачу подібне на власні очі… але дискримінація демонів на цьому континенті була сильнішою, ніж я очікував.
Отже, які тепер у нас були варіанти? Чи мали ми організувати проїзд для Руїджерда окремо? Я міг легко побачити, що це призведе до чергової кривавої битви з групою контрабандистів… І така ймовірність мені не подобалася.
Тук-тук.
Саме тоді, коли я роздумував, що робити далі, у двері раптом постукали.
– Що таке? Я зайнятий, – сказав Бакшир, чомусь він виглядав дещо напружено.
Проте людина за дверима не чекала на дозвіл. Двері відчинилися і до кімнати зайшла білявка у синіх обладунках.
– Даруйте. Мені сказали, що «Руїджерд Заріз» тут.
– …Мамо?
Це була Зеніт.
– Га?!
Погляди всіх у кімнаті зосередилися на жінці.
Вона поглянула на мене згори вниз з краплею обурення на обличчі.
– Я – самотня. У мене не може бути таких дорослих дітей, як ти.
Га? Та ну, мамо. Невже ти втратила пам’ять відтоді, як ми востаннє бачилися? Чи, можливо, тобі набридли дурниці Пола…?
Уважніше придивившись до жінки, я зрозумів, що вона в дечому відрізнялася від Зеніт. Минуло кілька років з того часу, як ми розлучилися, тому я дещо розмито пам’ятав зовнішність матері… проте форма обличчя цієї жінки і колір волосся трохи відрізнялися. Це була не моя мати, а інша жінка.
– Прошу вибачення. Ви дуже схожі на мою зниклу матір.
– …Он як.
Прекрасно. Тепер вона дивилася на мене з жалем в очах. Можливо, жінка сприйняла мене за самотню загублену дитину, яку розлучили з матір’ю. Сьогодні до мене не часто ставилися як до неповнолітнього, але принаймні я все-таки виглядав як дитина.
– О, і що потрібно тут… нещодавно пониженому лицарю храму? – пирхнув Бакшир, зиркнувши на жінку, яка була схожа на Зеніт.
– Представник племені Суперд з’явився у Мілісі. Це природно для будь-якого представника мого ордену з’явитися сюди, як тільки подібна новина дійшла до наших вух.
– До того, як ви займете свою посаду тут, ще десять днів. Не суньте свого носа, куди не слід.
– Куди не слід? Що за дивина, герцогу Бакшире. Це правда, що я ще офіційно не зайняла свою посаду, але мій попередник уже поїхав до Мілішіона. Отже, коли на пропускному пункту митниці виникають проблеми, лицарі храму повинні бути тут, щоб допомогти з їхнім вирішенням, чи не так? Однак у цій кімнаті нема жодного лицаря храму, крім мене. Поясните, у чому справа?
Лицарка, схожа на Зеніт, говорила з притиском, від чого герцог на мить втратив дар мови. З дещо блідим обличчям Бакшир протягнув «кху».
– За безпеку і роботу митниці відповідає команда з двох керівників. Це залізне правило, яке встановила церква Міліс. Ви повинні про це знати, герцогу Бакшире. Ви ж не плануєте кидати виклик правилам, які встановила церква Міліс?
– Ні, звісно, ні. Я тільки подумав… ну, ви щойно приїхали до міста. Чому б вам не відпочити кілька днів, щоб звикнути до нового місця?
– Нема потреби.
Обличчя герцога Свина виглядало так, ніби його от-от поведуть на забій.
Гадаю, коли наступного разу я буду їсти свинину, то м’ясо смакуватиме по-особливому смачно.
– Отже, що тут відбувається?
Здається, що лицарка на одному рівні з Бакширом. Зазвичай герцог знаходився б на вершині аристократичного середовища, але… Святе Королівство Міліс – релігійна країна, церква мала тут значну владу, тому, на мою думку, в цьому була вся суть.
– Ну, насправді…
Бакшир почав пояснювати ситуацію. Часом він говорив зауваження, які були засновані виключно на його припущеннях, тому мені доводилося вставляти відповідні пояснення.
Жінка-лицар мовчки вислухала всю історію, а потім оглянула нашу групу.
– Хм… Цей чоловік – демон, чи не так…?
Вона примружила очі, коли вивчала Руїджерда, але коли лицарка поглянула на Еріс, вираз її обличчя пом’якшав.
Нарешті вона зустріла мій погляд і задумливо поклала руку на підборіддя.
– Раніше… ти сказав, що переплутав мене зі своєю матір’ю. Чи можу я дізнатися її ім’я?
– Зеніт. Зеніт Ґрейрат.
– І твій батько?
Я кинув погляд на Бакшира. Гм. Як не зручно, мені не хотілося цього говорити…
– Пол Ґрейрат.
Зі зрозумілих причин, Бакшир вирячив на мене очі. Проте я мав зазначити, що мій батько був абсолютно іншою людиною, а не тим покидьком з Мілішіона. Він – свята людина. Ба більше, він навіть дасть вам гроші, коли ви кілька разів його стукнете.
– Зрозуміла, – з цими словами лицарка присіла і міцно обійняла мене.
– …Хах?! – я був здивований. Обійми стали для мене несподіванкою.
– Навіть уявити не можу, як складно тобі було… – сказавши це, вона погладила мене по голові.
Лицарка була в обладунку, тож це були не найм’якші обійми, але від неї ішов приємний жіночий запах. Природно, мій маленький приятель знизу… навіть не поворухнувся. Га? Що за дивина?
Мій хлопчику, що сталося? Я думав, тобі подобається запах трохи спітнілої жінки. Чому? Днями достатньо було лише слабенького запаху Еріс, щоб ти…
Коли я глянув на Еріс, то побачив, що вона дивилася на нас великими очима і стискала кулаки.
Йой, це якось страшно.
– Ем… пані?
Лицарка ще кілька разів погладила мене по голові, після чого швидко підвелася. І, не дивлячись у мій бік, вона повернулася обличчям до Бакшира.
– Я беру цих трьох під свій особистий захист.
– Що?! – вигукнув Бакшир. – Та серед них же демон!
Стежачи за роздратованим герцогом краєм ока, жінка вихопила з моїх рук лист Руїджерда і швидко переглянула його.
– Не бачу жодних проблем, цей лист справжній. Я впізнаю почерк командира Ґалґарда.
– Не можу повірити, що лицар храму йде проти вчення церкви Міліс… Який ви після цього лицар храму?
В цей момент Еріс коротко видихнула «О!». Лицарка обернулася до неї і підморгнула. Га?
…Я почувався повністю розгубленим.
– Я – капітан роти «Щит», і я ставлюся до цього серйозно.
– Тьху! Ви втратили своїх людей і були понижені.
– Хмм. Я можу сказати те саме і про вас. Хоча, ні. Я принаймні виконала свою місію, а ви відмовилися від виконання свого обов’язку.
Бакшир скрипнув зубами і тихо загарчав. Схоже, його також понизили і відіслали сюди. Якщо всерйоз задуматися над цим, то це справді дивно для герцога мати таку незначну посаду. Тепер в його очах плескалося щось дуже схоже на справжню ненависть.
– Послухайте, яким би шляхетним не було ваше походження, ваша нахабність…
Бакшир не зміг закінчити. Лицарка схилила перед ним голову.
– Прошу вибачення. Я сказала зайвого. Мене призначили сюди і я не маю наміру сваритися з вами. Однак конкретно ця справа пов’язана особисто зі мною. Сподіваюся, ви пробачите мою грубість.
Вона вибрала ідеальний момент.
Спочатку сказала те, що хотіла, а потім швидко вибачилася. Гнів на обличчі Бакшира згас після її слів. Потрібно буде спробувати повторити це наступного разу, коли я когось справді розгніваю.
– Справа, пов’язана з вами?
– Так, – вона кивнула, дивлячись на допитливе обличчя Бакшира. Лицарка опустила руку на моє плече. – Розумієте, цей хлопчик – мій племінник.
Перепрошую, що?!
☆☆☆
Тереза Латрея була четвертою донькою родини Латрея, важливої дворянської родини Міліс, а також вона була перспективною лицаркою, що у досить молодому віці стала капітаном роти лицарів храму.
Граф Латрея був її батьком. А Зеніт Ґрейрат – сестрою.
Як тільки Бакшир дізнався, що я родич Терези, на його обличчі з’явився такий вираз, ніби він змирився з долею. Важко зітхнувши, він відмовився стягувати з нас плату за мандрівку до Центрального Континенту.
Зараз я перебував у таверні порту Вест, в цей момент мене тримала в обіймах Тереза.
В кімнаті нас було троє: я, Тереза й Еріс. Руїджерд, мабуть, вловивши, що атмосфера може стати незручною, якщо він залишиться разом з нами, кудись пішов.
– Рудеусе, сестра багато розповідала про тебе у листах.
– Справді? І що мама розповідала про мене?
– В основному, що ти чарівний. Не можу сказати, що це було перше слово, яке спало мені на думку, коли я побачила тебе в кабінеті, але тепер я зрозуміла. Ти справді такий милий! – сказавши це, Тереза лагідно пригорнулася обличчям до моєї шиї.
Це був досить незвичний досвід для мене. За ці майже дванадцять років мене описували «нахабним», «моторошним» і «підозрілим», проте Зеніт була єдиною, хто коли-небудь називав мене милим.
У будь-якому випадку… незважаючи на те, що мене зараз обіймала красива жінка з великими грудьми, мій рейкотронний пришвидчувач у промежині чомусь не готовий вистрілити жодної монетки. Якщо подумати, то з Зеніт була та сама історія.
…Це тому, що вона моя родичка?
– Терезо, може вже час відпустити Рудеуса?
Еріс дивилася на нас, підпираючи підборіддя однією рукою, а пальцями іншої постукуючи по столу. Схоже, у когось був поганий настрій. Можливо, вона трішечки ревнувала? Нелегко бути таким плейбоєм…
– Я розумію ваші почуття, пані Еріс. Але я не знаю, коли знову побачу Рудеуса. І я впевнена, що наступного разу, коли ми зустрінемося, нинішня його миловидність зникне. Мої щирі вибачення, але я хочу залишити з ним деякі спогади, поки в мене є така можливість.
Тереза без жодних вагань продовжувала тикатися в мене носом ще енергійніше, ніж раніше.
– Можу я дізнатися, чому ви так ввічливо розмовляєте з Еріс?
– Бо вона врятувала мені життя.
Це викликало мій інтерес.
В той день, коли Еріс пішла винищувати гоблінів біля Мілішіона, вона врятувала Терезу, що опинилася у безвихідній ситуації: її оточила група вбивць. Тоді Тереза виконувала свої обов’язки і захищала певну «важливу особу», якби не Еріс, то і сама Тереза, і людина, яку вона захищала, втратили б життя.
Я взагалі про це не чув. Коли я поглянув на Еріс, вона виглядала дещо збентеженою.
– Вибач, я забула тобі про це розповісти…
Еріс сказала, що коли вона повернулася до таверни і побачила пригніченого мене, то все, що було пов’язано з винищенням гоблінів вилетіло в неї з голови. Що ж, тут нічого не зробиш, раз це моя вина, еге?
Тереза продовжувала мене торкатися, як божевільна. Оскільки я сидів до неї спиною, то не міг побачити її обличчя, але я був готовий побитися об заклад, що у неї був блаженний вираз. Це не те щоб було неприємно, але було трохи незручно. Я про те, що навіть коли до мене проявляла ніжності красива жінка, а її великі груди притискалися до моєї спини, я не відчував збудження. Це було дуже… нове і незнайоме відчуття.
– О, Рудеусе, ти такий милий. Я б могла просто тебе з’їсти!
– Перепрошую, але, коли ви говорите з’їсти, то маєте на увазі «переспати»?
Коли я спробував пожартувати, Тереза закрила мені рота рукою.
– Безперечно, ти миліший, коли мовчиш… Коли ти говориш, я пригадую обличчя Пола.
Здавалося, Терезі не дуже подобався Пол.
– Проте… командир Ґаш все такий же, – погладжуючи мене, як цуценя, вона змінила тему. – Він точно знав, що буде, коли Бакшир отримає такого листа, і все одно це зробив.
Ґалґард Неш Венік – командир лицарів-місіонерів, по суті, цей орден був чимось на зразок найманців. Орден відправляв молодих лицарів у неспокійні регіони світу, щоб вони могли отримати справжній бойовий досвід, а також для того, щоб поширювати вчення церкви Міліс. Наразі вони повернулися на континент Міліс, щоб поповнити ряди новими рекрутами.
Приятель Руїджерда Ґаш, тобто Ґалґард Неш Венік, вже деякий час був лідером лицарів-місіонерів. Коли він був молодим лицарем, то пережив жахливу експедицію на Континент Демонів, а через кілька десятиліть після цього привів орден до найсильнішої позиції за останній час. Він був грубим і тихим чоловіком, який рідко усміхався. Але також він був відомий своїм почуттям справедливості й неупередженістю навіть до найгірших лиходіїв.
Лицарі Міліса ставали повноправними лише після того, як хоча б один раз взяли участь в експедиції лицарів-місіонерів. Ці експедиції були дуже небезпечними. Але з того часу, коли Ґаш став командиром, виживання молодих лицарів піднялося вище 90%. Саме через це нинішнього лідера ордену лицарів-місіонерів часто називали найсильнішим в історії. Лицарі всіх трьох орденів поважали Ґаша, багато хто завдячував йому життям.
– Звичайно, він також відомий тим, що мало пише і скупий на слова.
На полі бою він швидко і точно давав накази, але в інших випадках він абсолютно байдужий, до такої межі, що навіть не відповідає на привітання інших. Він рідко писав листи, а єдині документи, з якими він взаємодіяв, це звіти написані іншими, на які він ставив печатки. Мало хто бачив його почерк, тому під його іменем часто поширювалися підроблені документи.
Руїджерд описував його як говірку і палку людину. Але і сам Руїджерд був досить мовчазним. Можливо, його стандарти «балакучості» відрізнялися від наших… або, можливо, Ґаш просто поводився з ним інакше.
– Так, агов, – перебила Еріс, – як довго ви збираєтеся його тримати?
Я побачив, що вона ось-ось зірветься, тому нарешті вислизнув з рук Терези.
– А-а… мій милий теплий Рудеус… – моя тітка виглядала так, ніби її серце було розбито.
Але я не був її подушкою для обіймів. І я не насолоджувався тим, що мене так тримали.
– Рудеусе, йди сюди!
Як і було сказано, я сів поряд з Еріс. Вона негайно схопила мене за руку.
– Е…
Коли я поглянув на Еріс, вона почервоніла так, що навіть вуха стали яскраво-червоними. Побачивши це, я не зміг стримати усмішки.
Тереза ж била кулаками подушку. Причина зрозуміла, але чому б замість цього не побити стіну? Як на мій досвід, це приносило набагато більше задоволення.
– Хаа… насолоджуйтеся, поки молоді… – похитавши головую, зітхнула Тереза. Після цього вона серйозно глянула на нас: – Точно, Рудеусе, я хочу дати тобі одну пораду. Вона може здатися безглуздою, оскільки ти збираєшся покинутися Міліс, але я думаю, що ти маєш про це знати…
Після довгого вступу Тереза на мить замовкла, але все ж рішуче продовжила:
– Краще не згадувати плем’я Суперд у межах цієї країни.
– Чому?
– Одне зі старих вчень церкви Міліс стверджує, що всіх демонів потрібно вигнати.
Це означало, що кожного демона потрібно було вигнати з континенту Міліс. Хоча наразі це було щось на зразок мертвої доктрини, яку мало хто сприймав серйозно, але лицарі храму досі намагалися втілити її в життя. І, схоже, таке сумнозвісне навіть серед демонів плем’я як Суперди мало бути знищене за будь-яку ціну. Навіть якщо це якийсь самозванець.
– Враховуючи, що він зробив для вас з Еріс, в мене немає іншого вибору, як зробити виняток і пропустити його. Але якби це була якась інша ситуація, я б цього ніколи не зробила.
– Не будьте смішною, – холодно сказала Еріс, глянувши на серйозне обличчя Терези. – Ви б ніколи не перемогли Руїджерда, незалежно від того, скільки людей на нього кинули.
– Гадаю, ви маєте рацію, пані Еріс, – на її слова Терез криво посміхнулася. – Але лицарі храмі, в тому числі і я, група фанатиків. Навіть знаючи, що в нас немає жодних шансів, ми б билися до кінця.
Очевидно, що серед святих лицарів Міліса було чимало таких людей. Тому вона хотіла, щоб ми були дуже обережними, якщо нам колись у майбутньому доведеться повернутися на континент Міліс.
Цей випадок нагадав мені про те, наскільки глибоко у людей вкорінилося упередження проти демонів. Я відчував, що з цього моменту над відновленням репутації племені Суперд буде набагато важче працювати.
Крім того, якби хтось дізнався, що я шаную Роксі як бога, то мене б могли закатувати інквізитори чи щось таке. Тому я вирішив мовчати про свою віру.
☆☆☆
Цього разу наша подорож через море пройшла гладко.
Тереза підготувала все необхідне для плавання. Від продуктів до ліків від морської хвороби. У мене склалося враження, що медицина була занедбаною сферою в цьому світі, але, схоже, магія зцілення була не єдиною формою лікування. Принаймні тут існували ліки від морської хвороби.
Однак коштували вони доволі дорого. Тому добре, що в мене були родичі на високих місцях.
Тереза з усією ретельністю підійшла до того, щоб подбати про потреби Еріс. Звичайно, коли вона дивилася на Руїджерда, в її очах була ворожість, але що тут зробиш? Люди не змінюють свій погляд на світ за одну ніч.
Завдяки лікам від морської хвороби Еріс швидше почувалася дещо некомфортно, ніж перебувала у стані абсолютного нещастя. Тобто в неї була така ситуація, коли вона не благала мене весь час про заклинання зцілення.
Чесно кажучи, було трохи шкода, що я не зміг знову побачити її слабкою і ласкавою. Але плюсом було те, що мій суперлічильник не заряджався і я не пускав свого Бастера Вулфа, а Еріс не виписувала мені за це Сонячного удару. Все було як завжди.
Однак Еріс, здавалося, було трохи стурбована після минулого разу, бо майже намертво прилипла до мене після того, як ми піднялися на корабель. Вона не була «лагідною», зовсім, ні, але мені також подобалося бачити, як Еріс із задоволенням дивилася на море.
Проте коли ми удвох дивилися на морські краєвиди, то один з моряків не упустив нагоди подражнити нас:
– Хей, голубки! Ви збираєтеся проводити весілля в Королівстві Драконів, чи що?
– Звісно, – сказав я, усміхнувшись та обійнявши Еріс за плечі. – Це буде велике і грандіозне весілля.
В цей момент Еріс ударила мене в обличчя.
– Х-хей, нам ще рано одружуватися!
Хоча Еріс ударила мене, але не було схоже, що сама ідея її засмутила, якщо судити з того, як вона метушилася після цього. Схоже, їй не подобалася частина з «публічним жартиками».
Якщо я хотів підняти цю тему, то це мало відбуватися у гарному і тихому місці, де ми будемо лише удвох. Хоча Еріс моторошно-сильна мечниця, але вона досі була невинною дівчиною, коли справа доходила до романтики.
Однак… шлюб, га?
Філіп та інші, звичайно, намагалися звести нас разом. Але тепер ніхто не знав, де вони. Пол сказав мені не варто бути надто оптимістичним…
Проте це був не лише Філіп, Саурос та інші. Зеніт, Лілія і маленька Аїша теж зникли. Я не чув нічого про Сільфі. Чорт, ми навіть не знали, чи жива Ґіслейн.
Було так багато причин для тривоги.
Але все ж я не міг дозволити собі занурюватися у песимістичні думки. Можливо, коли ми повернемося в регіон Фіттоа, вони всі чекатимуть на нас там, цілі та здорові.
Я знав, що це була абсурдно-оптимістична ідея. Я також знав, що це було малоймовірно. Але водночас з цим я розумів, що не мало сенсу рвати на собі волосся від хвилювання. Принаймні так я говорив собі.
На краще чи на гірше, але ось так ми залишили континент Міліс позаду.
Хару Урара – японський скаковий кінь. У 2003 році він набув загальнонаціональної популярності, не завдяки своїм успіхам, а швидше за тривалу низку послідовних програшів.
Haru Urara (ハルウララ) is a Japanese racehorse. The horse gained nationwide popularity in 2003, not due to her success, but rather, due to a long string of consecutive losses.
Buster Wolf (バスターウルフ) is one of Terry Bogard’s Super Special Moves, first appearing in Garou: Mark of the Wolves.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм.
У мене є Patreon і Buymeacoffee.Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥