Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Додатковий розділ. Незмінне навіть у спотвореному вигляді
У королівстві Санакія були широко поширені рисові поля. По дорозі, що вилася між ними, повільно котилася карета. Хоча її охороняли лицарі, вони здавалися розслабленими, а сама карета не виглядала надто дорогою, тому можна було з упевненістю припустити, що всередині не їхав ніхто важливий.
Насправді у кареті їхало лише три жінки. Одна з них – Джинджер Йорк, лицар королівства Шірон. Вона сиділа біля дверей і слухала розмову двох інших.
– Старший братик Хазяїн був дуже крутим, – весело говорила дівчинка у мішкуватому вбранні покоївки, це була Аїша. – Якщо я колись вийду заміж, то це має бути хтось такий. Правда, мамо?
– Т-так, звісно.
Навпроти сиділа жінка в одязі покоївки. Її звали Лілія, вона схожа на Аїшу, просто була старшою і носила окуляри. Будь-хто, хто дивився крізь окуляри, міг побачити крижаний блиск очей, що створювало враження холодності і відстороненості, однак зараз її погляд блукав навколо.
– Він був дивовижний, коли врятував мене, розумієш? Він ось так тицьнув пальцем у землю, там утворилася діра і ми зі свистом злетіли у повітря…! Цікаво, це теж була магія? Це неймовірно, що він може робити все це, не промовляючи заклинань. Це ніби чари з казок.
– О, так, безмовна магія – це… справді чудово.
Аїша вже деякий час вихваляла братика Хазяїна. Лілія ж була трохи збентежена. Спочатку вона думала, що донька усвідомила правду – Рудеус, її старший брат, і був Хазяїном. Але, здавалося, вона використовувала слова «старший братик» як приязне звернення до старшого хлопця.
– Я вперше стикнулася з чимось подібним. Мені було так страшно, що я обпісялася, але я не була збентежена, бо зі мною був братик Хазяїн. Я не заперечувала тому, що він допоміг мені переодягнутися… Можливо, це… кохання? – Аїша склала руки, ніби молилася, а її очі заблищали.
Коли Лілія побачила доньку такою, то розгубилася. Вона не мала впевненості, чи варто зараз говорити, що Хазяїн насправді був Рудеусом. Аїша донедавна ненавиділа старшого брата. Це правда, що підхід Лілії був не найкращим. Вона постійно розповідала про те, яким чудовим і дивовижним був Рудеус. Лілію вело бажання, щоб Аїша служила старшому брату. Її донька була розумною дівчинкою, тому, звичайно, постійно чуючи про те, який ідеальний і дивовижний у неї старший брат, вона не могла не засумніватися в цьому. Тому, звісно, Аїша довідалася про недоліки, які приховувала Лілія, і вчепилася в них.
Люди надавали більше значення тому, що відкривали або усвідомлювали самі, ніж тому, що чули від інших. Через кілька років Аїша зрозуміє: сказане їй так само правдиве, як і та інформація, що вона знайшла сама. Але зараз її донька була надто юною для цього. Аїша думала, що слова матері були сповнені брехні, а Рудеус насправді був нікчемною людиною.
Лілія визнавала, що частково винна в цьому. Вона могла б знайти кращі способи розповісти Аїші про Рудеуса, але замість цього говорила про нього так, ніби він був об’єктом поклоніння. Проте неважливо, що зараз Лілія визнавала свої помилки, нелегко змінити вже складену про когось думку.
Поки вони були у королівстві Шірон, Лілія майже відмовилася від ідеї змінити уявлення Аїші про Рудеуса.
Однак за іронією долі зараза Аїша вихваляла «Старшого братика Хазяїна».
Лілія задумалася. Якби вона зараз розкрила, що насправді улюблений Хазяїн Аїші був Рудеусом, тоді чи не зникне ненависть дівчинки до старшого брата? Можливо, тоді б вона виявила бажання служити Рудеусу, як і хотіла Лілія?
З іншого боку, Аїша ненавиділа брехню й обман, а Рудеус до самого кінця приховував свою справжню особу. Лілія не знала, чому він це робив, однак її донька розумна дитина, що бачила, коли дорослі намагалися щось приховувати. Якщо вона зараз розкриє Аїші, що Хазяїн насправді був Рудеусом, то дівчина могла зненавидіти свого старшого брата ще більше. Аїша могла сказати «Бачиш, він підступний!» або «Я так і знала, він – збоченець!», або «Він так хотів випрати мої трусики, що збрехав мені!».
Лілія хотіла уникнути цього.
– Агов, мамо-о-о. Якщо мій брат насправді мертвий, то я б хотіла служити пану Хазяїну~.
– …
Зазвичай у такі моменти Лілія стукала Аїшу по голові і докоряла їй за такі зловісні слова. Однак цього разу вона не могла нічого зробити, тому лише гірко посміхнулася, обливаючись холодним потом.
Чи варто їй говорити, що Хазяїн це Рудеус чи ні? Якби вона правильно все розіграла, то Аїша полюбила б старшого брата. Але якби вона зазнала невдачі, то донька ще більше зненавиділа б його. Останнє було неприпустимо, однак Лілії не була впевнена у своїх здібностях спрямувати надто розумну доньку на правильний шлях. Що їй робити?
Не маючи снаги відшукати відповідь, вона продовжувала слухати розповідь Аїші, що все набирала обертів.
– Я б виклалася на повну, якби служила Хазяїну. Але якогось разу, коли моя оборона знизиться і я буду переодягатися вся така беззахисна, він зайде, штовхне мене всю таку гарячу і збентежену – та зробить своєю коханкою. Це б стало початком моїх щоденних непристойних занять коханням… Для мене спочатку це будуть просто фізичні стосунки, але одного разу Хазяїн зробить мені пропозицію, сказавши «Я хочу твоє серце», і… кяя!
– …
Всупереч украй стурбованій Лілії, Аїша подумки і від душі сміялася. Вона вже знала, що Хазяїн був її старшим братом, він не був вже аж таким збоченцем, звичайно, він також не був ідеальним, але він справді був винятком, як і говорила мама….
Аїша просто користувалася цією можливістю, щоб подражнити Лілію.
Чесно кажучи, в неї були не найкращі стосунки з матір’ю. Лілія завжди надмірно контролювала її, з самого малечку наказувала робити те чи те і відмовлялася давати пояснення навіть тоді, коли про них просили. Проходити суворе навчання лише для того, щоб служити старшому братові, обличчя якого вона ніколи не бачила… Аїшу просто нудило від цього.
Однак це було до того моменту, поки вона не познайомилася з ним особисто.
Розсудливість, завдяки якій він швидко приймав рішення, реагуючи на те, що відбувалося навколо. Уміння використовувати безмовну магію, що дозволило їм втекти. Сміливість самому піти до замку Шірон, щоб врятувати її маму. Доброта, яка не змінилася на бридливість після того, як вона обпісялася. Усього цього було більш ніж достатньо, щоб голова Аїші запаморочилася і вона зрозуміла «То ось що люди мають на увазі, коли говорять прямо як з мрії»!
Її брат був винятковим, тому, якщо вона хотіла бути йому корисною, вона також мала бути винятковою. Коли Аїша це зрозуміла, то навіть була вдячна за все, що примушувала робити її мама. Якби не навчання, отримане з самого малечку, вона б навряд чи наважилася служити такому винятковому старшому брату.
– А-а, мені цікаво, чи справді мій брат помер. Якщо так, тоді я б могла полетіти прямо в обійми пана Хазяїна.
– П-поки хазяїн Рудеус не помер, ти будеш служити йому, зрозуміла?
– Звичайно, я знаю, – це був перший раз, коли Аїша бачила маму такою знервованою. – О, але лише на рік, добре? Після цього я хочу провести решту свого часу з паном Хазяїном.
– Н-ні, це не прийнятно… хм…
Після цього Аїша вирішила ще деякий час насолоджуватися цією приємною ситуацією і продовжила дражнити Лілію.
☆☆☆
Жінка на ім’я Лілія народилася у сільській місцевості королівства Асура. Вона була єдиною донькою фехтувальника у Стилі Бога Води, який володів тренувальним залом у невеликому містечку в регіоні Донаті. Вона не мала прізвища. У королівстві Асура простолюдини не мали прізвищ. Лілія народилася просто Лілією і з дитинства, як донька власника тренувального залу, росла з мечем у руках.
Лілія, як її батьки, погано володіла словами. Змалечку вона поводилася тихо і холодно, тож у неї не було якогось особливого шарму. Але вона була працьовитою, тому всі навколо любили її. Хоча всім було очевидно, що в неї нема таланту до володіння мечем, те, як Лілія старанно розмахувала зброєю, інші учні тренувального залу сприймали за щось дуже миле. Вони любили її як молодшу сестру або, можливо, як талісман, а вона любила їх усіх як старших братів. Загалом, її життя протікало мирно, як і очікувалося від тренувального залу у невеликому місті.
Коли Лілії виповнилося тринадцять, ставлення учнів до неї почало змінюватися. Її тіло стрімко зростало у потрібних місцях, переживаючи статеве дозрівання. Інші учні почали утримуватися від спільного купання й уникали розмовляти з нею наодинці. Справа була не в тому, що вони намагалися навмисно уникати її чи відсторони, Лілія почала відчувати на собі їхні пристрасні погляди.
Вона була реалісткою, тому досить швидко усвідомила ситуацію. Вона не мала ні старшого, ні молодшого рідного брата. Після народження Лілії здоров’я її матері погіршилося. У власника тренувального залу не було спадкоємця, батько сушив собі голову над тим, що робити, а матір тиснуло почуття провини. Тому Лілія припускала, що вона зрештою вийде заміж за одного з учнів, який успадкує зал замість неї. Учні були для неї як старші і молодші брати, тому жоден з них особливо не виділявся як кандидат для шлюбу. Проте Лілія могла сказати, що вони тримали один одного в рамках, коли вона була поряд.
У тренувальному залі гарячою темою для розмов стало те, кого її батько, власник залу, обере як шлюбного партнера для доньки… кого він вибере спадкоємцем тренувального залу. За лаштунками між учнями почала точитися боротьба між тими, хто хотів стати наступним власником, і тими, хто хотів одружитися з Лілією. Час ішов, однак нічого не вирішувалося, але Лілія була впевнена, що майбутнє, яке вона уявляла, зрештою стане реальністю.
Приблизно у цей час до них потрапив Пол.
Хоча він не мав ні грошей, ні житла, батько Лілії прийняв його з радістю. Завдяки яскравій і жвавій особистості, Пол швидко став популярним серед них. Він також був обдарований талантом фехтування. Пол швидко освоїв їхні прийоми, можливо, частково це сталося тому, що він уже опанував Стиль Бога Меча. Те, на що Лілії знадобилося десять років, він опанував блискавично, наздогнавши і перегнавши її. За короткий час він став настільки вправним, що навіть батько Лілії не міг конкурувати з ним.
Пол мав талант у фехтуванні і був популярним серед інших учнів. Тому незабаром було вирішено, що він стане супутником життя Лілії. Хоча вона була збентежена раптовістю, але її схвилював розвиток подій. Пол відрізнявся від людей, який Лілія бачила раніше. Він був вільний духом, не мав забронзовілих уявлень щодо уставлених правил фехтування і не був прив’язаним до походження чи успадкування. Його вільний спосіб життя здавався Лілії сліпучим.
Однак Пол дещо відрізнявся від інших учнів тренувального залу. Це стосувалося не лише його думок про фехтування, сім’ю й успадкування, але… і його підходу до жінок.
Різниця у мисленні спричинила конфлікт між Полом й іншими учнями, які раніше так радісно його прийняли. Вони не надто прихильно ставилися до того, хто взявся нізвідки, украв у них місце власника залу, але неохоче були готові прийняти Пола через його легку вдачу. Проте, якщо він вважав нікчемним щось, що інші учні вважали дорогоцінним, те, за що вони так важко боролися, щоб отримати, це абсолютно змінювало ситуацію.
Вони вирішили позбутися від Пола. Під час тренувань інші учні зосереджували атаки на ньому, нападали ззаду, завдавали ударів ногами і навмисне проливали воду на його тренувальну форму… Лілія ставала на бік Пола і дорікала їм за цю поведінку. Іншим учням це не подобалося і вони поводилися ще гірше.
Якби Пол був нормальним хлопцем, то на цьому все і закінчилося б. Він би міг поступитися і дати дорогу іншим, або втекти з тренувального залу після того, як його вигнали. Проте Пол був поганим хлопцем. Почуваючись некомфортно, він перейшов до рішучих дій.
Одної ночі він прокрався до спальні Лілії і вкрав її цноту. Звичайно, вона намагалася чинити опір, але нічого не могла вдіяти. Коли все закінчилося, Лілія перебувала в заціпенінні. Вона не могла зрозуміти, що з нею сталося. Лілія навіть подумати не могла, що Пол, який зовсім недавно в день весело говорив з нею, зробить щось подібне. На момент, коли її мати, яка стурбувалася, що донька ще не встала, зайшла до спальні і закричала від побаченого, Пол уже давно покинув місто.
Після цього в Лілії виникла недовіра до чоловіків. Вона почала відчувати страх від поглядів інших учнів і відкрито уникала тілесного контакту. Це не змінилося навіть тоді, коли їй виповнилося 15 і вона стала дорослою.
Батько Лілії мав обов’язок зберегти тренувальний зал, який передавався з покоління в покоління. Сина в нього не було, а здоров’я матері Лілії значно погіршилося після народження доньки. Він мав видати її за одного зі своїх учнів, щоб передати зал. Та все ж батько був батьком. Як батько, він не міг примусити Лілію, яка мала глибокі душевні рани, бути з чоловіком.
Тому він використав власні зв’язки, щоб порекомендувати Лілію як особливу покоївку для королівської родини Асури. В її обов’язки входило за потреби взятися за зброю для захисту членів королівської родини.
Лілія, яка стала покоївкою і входила до королівської гвардії, за час роботи у королівському палаці поступово змогла подолати свою недовіру до чоловіків. Але потім, захищаючи принцесу, вона отримала травму і замість того, щоб повернутися до батьківського дому, вирушила у регіон Фіттоа. За іронією долі там Лілія знайшла роботу покоївки в родині Пола. Потім у них стався роман, вона завагітніла і стала його другою дружиною.
Чесно кажучи, тоді Лілія не знала: щаслива вона чи ні. По суті, вона була наложницею, і Пол, ймовірно, більше любив Зеніт, ніж її. Лілії подобалася Зеніт, вона сприймала її як подругу, але відчувала змішані почуття, серед яких були провина і каяття. Ґрейрати прийняли її як частину сім’ї, але в ній так і залишилися тривога і невпевненість.
У час душевного неспокою, саме Рудеус був тим, хто врятував її. Він переконав Зеніт дозволити Лілії залишитися.
Лілія як орієнтир для подальших дій взяла таку ідею: її донька мала служити Рудеусу. З іншого боку, вона задумалася над тим, чи не говорило це про те, що її любов до Аїші недостатньо сильна. Батько Лілії більше піклувався про щастя власної доньки, ніж про успадкування тренувального залу, тому знайшов для неї інший шлях у житті. Чи не використовувала вона доньку заради власного спокою, нехтуючи почуттями самої Аїші?
Це відчуття лише посилювалося, коли Лілія зрозуміла, що її донька набагато розумніша за звичайну дитину.
Поворотним моментом став дивний випадок з телепортацією. Лілію разом з Аїшею перемістило до королівства Шірон. Вона уявлення не мала, що відбувалося. Лілії здалося, що вона раптом втратила свідомість, а коли отямилася, то опинилася у дорого обставленій на вид кімнаті. Не встигли вони поворухнутися, як їх оточили солдати.
Зіткнувшись з людьми, переповненими ворожими і вбивчими намірами, розум Лілії став порожнім. Вона не могла зрозуміти, що відбувалося, єдина думка, яка засіла в її голові: «Я маю захистити доньку».
Лілія, схопивши найближчий свічник і заштовхнувши Аїшу за спину, почала відбиватися. Проте її тіло довгий час не було у справжніх битвах, тому не могло рухатися належним чином, а стара травма ноги ще більше сповільнювала її рухи. Вона не мала змоги чинити значний опір, тому солдати швидко перемогли її і витягли Аїшу з-за спини матері.
– Будь ласка! Помилуйте дівчинку! Будь ласка, допоможіть моїй доньці! Мені все одно, що буде зі мною! Тому лише мою доньку! – мимоволі і від щирого серця закричала Лілія.
Це були її справжні почуття.
Після цього Лілію й Аїшу затримали. Лілію помістили під домашній арешт у замку, заблокували їй можливість контактувати з зовнішнім світом і примусили працювати служницею. Проте на серці в неї було світліше, ніж раніше. Слова, які вирвалися в момент відчаю, були благанням про допомогу Аїші. Лілія більше не сумнівалася у своїй любові до доньки і була задоволена тим, що бажання, аби вона служила Рудеусу, не було суто егоїстичним.
Аїша мала вільний дух, який, схоже, успадкувала від Пола. Вона була вільною і терпіти не могла, коли її намагалися стримати, тому вважала дії матері задушливими. Аїша не розуміла, чому мала служити Рудеусу, і, як розумна дівчинка, не хотіла працювати над досягненням мети, суті якої не розуміла.
Проте Лілія не здавалася. Вона навчала непокірну доньку знанням, які опанувала за роки. Якогось дня Аїша зрозуміє. Поки Рудеус буде залишатися таким самим, яким був у той день, коли захищав Лілію, вона точно зрозуміє.
Принаймні вона так думала…
☆☆☆
– Старший братик Хазяїн… О-о, я можу думати лише про нього. Ті сильні руки, які мене тримали, те гідне лице і збентежене ставлення…
І Аїша зрозуміла. Вона на власні очі бачила Рудеуса і розуміла сенс того, що робила Лілія. Але було в цьому дещо інше. Аїша зрозуміла велич Рудеуса не так, як уявляла Лілія.
– Аїшо, – однак почуття Лілії не змінилися.
Вона повільно підвелася, поки карета погойдувалася.
Аїша, що з пустотливою усмішкою на губах продовжувала говорити, затремтіла від руху матері. Лілія мала звичку бити Аїшу кулаком по голові, коли та погано поводилася. Але вона була розумною дівчинкою, тому певною мірою могла оцінити за що її ударять, а за що ні. Аїша була навіть досить пустотливою і навмисно провокувала Лілію ударити її, після чого висовувала язик і просила вибачення.
Але цього разу вона не могла зрозуміти, чому мама розсердилася. Вона робила компліменти Рудеусу – старшому брату, якому мама хотіла, щоб вона служила. Звичайно, Аїша робила їх у своїй манері. Вона сказала щось не так? Можливо, Хазяїн насправді не був її старшим братом? Такі тривожні думки промчали в голові, коли до неї наближалася рука матері.
– …?
У той момент, коли тіло Аїші напружилося, вона відчула м’який дотик до голови. Лілія гладила її. Це був рідкісний випадок. Оскільки Аїша була такою розумною дитиною, то багато речей давалися їй природним чином, тому Лілія хвалила дівчинку нечасто.
– Мамо?
Чомусь, коли Аїша звернулася до неї, Лілія засоромилася показати обличчя. Вона опустила руку, якою гладила доньку, на спину дівчинки, притягуючи маленьке тіло до себе.
– Аїшо… Чи буде це пан Хазяїн, чи хазяїн Рудеус – кого б ти не вибрала, я не буду проти.
Рудеус відмовився, сказавши, що зараз він не міг взяти Аїшу з собою. Проте Лілія була впевнена, що через кілька років настане день, коли вони возз’єднаються.
– І коли прийде відповідний час, доклади усіх сил, щоб якнайкраще служити йому.
Лілія сказала ці слова і пообіцяла собі до того моменту добре виховувати Аїшу. Не заради Рудеуса, чи самої себе. Так, вона знала, що до цієї думки домішувався певний егоїзм, але вона справді щиро сподівалася, що Аїша виросте чудовою жінкою.
– Ахаха… то ти мене спіймала… га? – Аїша була збентежена від м’якого дотику до голови і кутики її рота піднялися. – З-звичайно, я зрозуміла! Що пан Хазяїн, то мій старший брат… Я просто хотіла тебе трохи подражнити, мамо…
Поки вона збентежено виправдовувалася, її осяяла раптова думка. Здається, це було вперше, коли мама обіймала її так. Як тільки вона про це подумала, Аїшу омила неймовірна хвиля щастя. Вона відчула, як на очі навернулися сльози. Це був перший раз, коли Аїша плакала від радості. Хоча її збентежив потік сліз, але вона не намагалася їх зупинити, дівчинка обхопила маму руками, утикаючись обличчям у плече. Тканина там зробилася мокрою від сліз.
– …
Джинджер, яка спостерігала за ними, відвела погляд. Перед її очима постала картина безмежних рисових полів, рослини на яких погойдувалися від кожного подиху вітру.
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм. WhatsApp.
У мене є Patreon і Банка, Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥