Оригінальна назва (японська): 無職転生 ～異世界行ったら本気だす～ (Mushoku Tensei: Isekai Ittara Honki Dasu)
Англійська назва: Mushoku Tensei: Jobless Reincarnation
Українська назва: Реінкарнація безробітного ~ В інший світ на повному серйозі ~
Інший варіант назви: Переродження безробітного ~ Я буду серйозним, якщо потраплю в інший світ ~
Автор: Rifujin na Magonote / Ріфуджін-на-Маґоноте
Ілюстратор (дизайн персонажів): Shirotaka / Шіротака
Рік початку видання: 2014
Рік початку видання вебновели: 2012
Рік закінчення видання вебновели: 2016
Кількість томів вебновели: 24
Кількість томів лайтновели: 26
Випуск: основна історія завершена
Перекладачка: Silver Raven
Опис: Історія людини, яка задля спокути гріхів минулого вирішила безперестанно гарувати над собою й завжди боротися за щастя своїх рідних та близьких. Рудеус Ґрейрат — так звати того, за чиєю історією ми будемо спостерігати. Нам випаде шанс побачити всі етапи життя Рудеуса, від самого малечку та до самої смерті, де б і коли б вона його не настигла, чи то в ліжку в похилому віку в колі дітей та внуків, чи то на полі бою в оточенні союзників й ворогів, де він буде проливати свою й чужу кров. Ми будемо спостерігати за тим, як він знаходить своє щастя, заводячи друзів та знаходить кохання, але разом з цим нам доведеться побачити й темні часи його життя, як плани зазнають краху, як він втрачає близьких та коханих. Що ж за особистість цей Рудеус Ґрейрат, за яким ми будемо спостерігати? Це людина, яка понад усе цінує свою сім’ю, і якщо ви надумаєте нашкодити їм, ось вам моя порада, краще відразу покінчіть зі своїм нікчемним та жалюгідним життям, тому що Рудеус Ґрейрат вас не те що в живих не лишить, він вас не відпустить до тих пір, поки ви не будете благати всіх відомих і невідомих Богів про смерть, та навіть тоді ви не помрете легкою смертю. Тому що, заради своєї сім’ї він піде на будь-які свідомі й несвідомі злочини. У любові до сім’ї й криється його сила та слабкість, а те наскільки він добрий до своїх рідних й близьких, настільки ж і безжалісний до своїх ворогів — горе тим, хто ними стане!
Переклад з англійської. Переклад НЕ з вебновели. Переклад з перекладу, тому деякі сенси й особливості будуть втрачені.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Особлива і безмежна подяка: D. Gromyko.
Щира подяка: P. Shapoval, D. Konarev, Shvaigzam, Misha, vch_m, Y. Tymoshenko, Drakula, Valentyna B., Kirito Kun.
А також щира подяка Андрію С.
У мене є Patreon.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Інтерлюдія. Двоє, яких вона зустріла. Частина 1
Роксі Міґурдія прибула до міста Красма. Воно було розташоване у північно-західній частині Континенту Демонів. Хоча Красма не таке велике, як Лікаріс, але воно було процвітаючим містом.
На перший погляд, воно виглядало як звичайне, без якихось особливостей, місто, але король демонів, який правив ним і територією навколо, мав тісні зв’язки з морським народом, а тому торгував з ними. Місто Красма було центром торгівлі, сюди стікалися товари обох рас.
Морський народ привозив сюди морепродукти, а демони – гострі, запашні спеції, які були унікальними для Континенту Демонів. Саме у місті Красма можна було поласувати смачним поєднанням кухонь двох рас. Можна сказати, що це місце могло похвалитися найсмачнішими стравами Континенту Демонів. І навіть виникали суперечки, де смачніша їжа: тут, у Красмі, чи у порту Вінд?
– Ці страви чудово поєднуються з алкоголем!
Талханд був у гарному настрої відтоді, як вони приїхали в це місто. У місті Красма був не тільки гірко-пряний алкоголь Континенту Демонів, але і солодка випивка морського народу. Талханд дворф, а тому полюбляв випити. Неважливо наскільки паскудним був алкоголь, поки він приносив задоволення, дворф був готовий іти до корчми, зустрічатися з тамтешніми грубіянами і випивати стільки, що вистачило б заповнити цілу ванну. В кожному куточку Красма можна було знайти корчму, це місце стало справжнім раєм для Талхадна, бо до випивки додалася ще і смачна їжа.
Однак кухня цього міста не припала до душі Роксі, яка на свій досить дорослий вік мала дитячі смаки. Їй від самого початку не подобалися страви і приправи Континенту Демонів. Вона любила солодке.
Однак солодкий алкоголь, зроблений морським народом, став для неї справжнім порятунком. Бо він був солодким. Роксі, яка завжди пов’язувала алкоголь з гіркотою, була приголомшена цим. Напій мав легкий аромат, схожий на запах моря, а коли його скуштувати, всередині рота розтікався невимовно солодкий смак. Посмак мав легкий солоний відтінок, від чого хотілося чимось перекусити, коли насолоджувався напоєм.
– Ого, яке рідкісне видовище! То ти теж п’єш, Роксі?!
– Так, п’ю.
– Сьогодні хороший день, га? – побачивши, що Роксі пила, Талханд радісно замовив ще. – Хазяїне! Принеси нам бочку! Я навчу тебе пити, як дворф!
У такі моменти Роксі думала, що низькі ціни на Континенті Демонів, були справжнім благословенням. Скільки б вони не пили і не їли, все можна було покрити однією мідною монетою Асури.
– Старий, ти справді добре п’єш!
– До дна! До дна! До дна! До дна!
– Як і очікується від дворфа!
– Хах, та це виклик! Хазяїне, неси і мені бочку!
Натхненні Талхандом, який пив з бочки, інші клієнти також вирішили зробити те саме.
До речі, Еліналіз вже зникла в нічному місті з якимось чоловіком, з яким вона вирішила близько поспілкуватися. Зазвичай у такі моменти Роксі почувалася трохи осторонь, але перш ніж вона це усвідомила, вона та дівчина, що сиділа поряд, криками підтримували розпашілого Талханда.
– Бваха-ха-ха! Який чудесний дворф! Ціла бочка! Бочка! Скільки б не минуло часу, а дворфи залишаються такими ж! Агов, ти згодна зі мною, чи не так? – запитала дівчина.
– Так, звісно, – відповіла Роксі.
– О, почалося! Ну, до дна! До дна! До дна!
– До дна! До дна!
Талханд горно вийшов проти свого товариша по чарці – величезного демона – і, обхопивши бочку руками, пив. Хоча його тіло було широким, але все одно не можна було не дивуватися, куди дівався алкоголь. Випивши все що було в бочці, він гортанно видихнув. Через трохи принесли наступні.
– Агов, потрібно ще!
– Ой, замовкни! У мене більше нема!
– Тоді піди і купи в сусідній корчмі!
– О, чудова ідея! Гаразд, піди і купи нам ще випивки!
– Залиште це на мене! Ну ж бо, скиньтеся по монетці, скиньтеся по монетці! Будемо пити цієї ночі стільки скільки влізе.
– Таааааак!
По руках пішов мішечок для пожертв.
– Ха-ха! Пані, ви дуже великодушні до таких жалюгідних п’яниць, як ми!
– Так, я сьогодні пригощаю! – Роксі кинула монету з зеленої руди.
Побачивши це, чоловік, який тримав мішечок, з широкою усмішкою на обличчі схилив до неї голову.
– Приголомшливо, пані! Ви така багата!
– Ха-ха, звісно, я багата! – весело кивнула йому Роксі, перебуваючи у піднесеному настрої. Хоча відповідь прозвучала майже так, як завжди, але насправді вона вже була п’яна.
– Бваха-ха-ха! У цієї пані теж сьогодні є гроші, ось, бери! Додаймо ще шуму! Сьогодні ми всі тут друзі!
Дівчина, що сиділа поряд, дістала з кишені монету з брухту і кинула в мішечок.
Зазвичай, чоловік, який тримав мішечок, міг би налаяти і посміятися з дівчини, бо вона кинула таку мізерну суму, але він також був п’яний.
– Хе-хе-хе! Щиро дякую, принцесо! Я скористаюся цим і зроблю так, щоб всі пили аж до того, поки їх не почне рвати!
– Так-так, саме те, що потрібно!
Дівчина зарозуміло кивнула, а чоловік продовжив обходити інших і збирати гроші.
– Так, це воно, воно! Ця атмосфера нагадує мені старі часи!
Роксі уявлення не мала, коли дівчина опинилася біля неї. Перш ніж вона це зрозуміла, незнайомка вже сиділа поряд і жувала їжу, яку залишила Еліналіз. Роксі не заперечувала. Бо вона вже була п’яною.
– Що ж, ось, візьми ще.
– О-о, дякую. Рада бачити таку радісну атмосферу, як добре, що я сюди прийшла. – Дівчина зробила кілька ковтків і сказала: – Ось, ти теж випий!
– Я п’ю, – відповіла Роксі.
– Випий ще!
– Ще? Тоді в мене немає іншого вибору… – Роксі зробила так, як сказали і одним махом спорожнила склянку. – Фух!
– Добре, ще один для юної пані тут!
– О, дякую.
Як тільки вона грюкнула склянкою об стіл, звідкілясь вийшов веселий чоловік і налив їй ще випивки. Без жартів, цей солодкий напій можна було пити вічно.
– Схоже, ти справді вмієш пити! Це чудово, враховуючи, що ти така молода!
– Не хочу чути це від тебе, – іронічно сказала Роксі, роздивляючись дівчину.
На ній були чоботи до колін, шкіряний топ і шорти. Була добре видна біла шкіра на ключицях, талії, пупку і стегнах. Вона мала густе і хвилясте фіолетове волосся, а також роги, як у кози. З якого боку не подивися, було очевидно, що вона молодша за Роксі.
– Хе-хе, лестощі це приємно, але можна обійтися без них. Я знаю, скільки мені років.
Зазвичай Роксі б уже запідозрила, що відбувалося щось дивне, але в цей момент вона не мала такої можливості. Бо була п’яною.
– Я теж знаю свій вік, – сказала вона. – Ну ж бо, пий.
– О, дякую. Маю визнати, що за останні кілька сотень років випивка стала набагато смачнішою. За старих часів на Континенті Демонів не було такого солодкого алкоголю.
– Це випивка морського народу, – сказала їй Роксі. – Місцевий король демонів торгує з ними.
– Ото вже! Баґура Хаґура, скотина, приховав подібне від цієї пані! Я йому ніколи цього не пробачу!
– Забудь, – буркнула Роксі, – сьогодні ми всі тут рівні, так? Рівні!
– О-о, це так, ми всі тут рівні!
Король демонів Баґура Хаґура був правителем цього регіону. Це був товстий, кремезний демон зі свинячим рилом. Серед усіх жителів Континенту Демонів він був тим, хто найкраще знався на їжі й випивці. Попри те, що Баґура Хаґура мав помірковані політичні погляди, але все ж він був на вістрі атаки під час війни Лапласа. Коли він перебував на території людей, то крав різноманітні харчі й алкоголь, через що і заслужив титул «Король-грабіжник».
– О-о, він вибув!
– Увахаха, хто наступний? Я готовий прийняти виклик від будь-кого! Якщо хочете, можете виступити удвох проти одного!
В якийсь момент Талханд роздягнувся по пояс і сів за стіл. Він спирався ліктем на бочку і виглядав дуже гордим.
– Ну? Невже нікого нема?!
Тою, хто відгукнувся на його виклик, була дівчина, що сиділа поряд з Роксі:
– Гаразд, залиш це мені!
– Що, дівчинко, ти думаєш, що зможеш перемогти? Можливо, тобі варто спробувати через 20 років.
– Бваха-ха-ха! Дурний дворф! Я вже прожила триста років! Якісь там двадцять нічого не змінять!
– А, справді? Що ж, п’репрошую. Вперед!
– О, але… спочатку дозволь запитати твоє ім’я! Я повинна запам’ятати того, хто був настільки дурним, щоб кинути виклик цій пані!
– Я – Талханд з Великої Суворої Вершини!
– Зрозуміла! Запам’ятай ім’я тої, хто тебе переможе – Кішіріка Кішірісу, Імператор Демонів з Магічними Очима!
І ось так між ними почалася битва. Додатковий алкоголь, який купили, швидко закінчився, тому гроші збирали вдруге, а потім і втретє. Роксі, наче це була її відповідальність, дала близько п’яти монет із зеленої руди, відправивши помічника хазяїна корчми за випивкою. Сильні чоловіки принесли величезну кількість алкоголю, який між собою ділили клієнти корчми, поки Талханд і Кішіріка пили. Роксі була суддею. Вона поняття не мала, як це робити, але сиділа між ними, пила свій напій і рахувала скільки вони вже випили.
– Це сороковий, – оголосила Роксі.
До цього моменту здавалося, що битва між ними йшла на рівних.
Талханда з його дворфським спадком можна не брати до уваги, але було дивно, куди в Кішіріку, що виглядала як маленька дівчинка і називала себе Імператором Демонів, влізав весь випитий алкоголь…? Хоча інших це абсолютно не хвилювало, бо всі були п’яними.
І ось настав вирішальний момент.
– Мкх… бхуе…
В момент, коли Талханд видав ці дивні звуки, алкоголь вирвався з нього, як фонтан. Далі він завалився на спину, схопившись руками за бочкоподібний живіт. Дворф гупнувся об підлогу і з його рота лилася рідина, що тхнула спиртним.
– Я виграла!
– Огоооо! Неймовірно! Ти перемогла гнома у пиятиці!
– Цю пані все-таки звуть Кішіріка! Великий Імператор Світу Демонів Кішіріка Кішірісу! А тепер скажіть моє ім’я!
– Кішіріка! Кішіріка! Кішіріка!
– Хто найвеличніший у цьому світі?!
– Кішіріка! Кішіріка! Кішіріка!
Коли її оголосили переможницею і почали скандувати ім’я, настрій Кішіріки значно покращився.
– Бваха-ха-ха-ха-ха-ха! Бваха-ха-ха!
– Це воно, воно!
– Знімай! Знімай!
Після цього моменту Роксі мало що пам’ятала. Вона знала, що потрібно було помститися за програш товариша, але не могла цього зробити. Роксі надто багато випила, тож її свідомість повільно тонула у темряві. Останнє, що вона пам’ятала, це як Кішіріка вилізла на шинквас і танцювала там голою.
Наступного ранку Роксі розплющила очі.
– Укх…
Вона скривилася – у голові постукував біль, а дихання було наповнене смородом алкоголю. Роксі негайно скористалася заклинанням, спеціально розробленим проти алкогольної інтоксикації, щоб вивести токсини з тіла, а потім використала на своїй голові заклинання зцілення.
Роззирнувшись навколо, вона зрозуміла, що досі була в корчмі. Схоже, тут відбулася бійка: столи були поламані, пляшки з випивкою – розбиті, а навколо валялася велика кількість порожніх бочок.
– Уух, я забагато випила…
Її спогади були туманними, але Роксі пригадувала, що справді випила немало.
Вона глянула вбік і побачила напівголого Талханда, він лежав неподалік, його очі закотилися так, що виднілися лише білки. На мить Роксі подумала, що він, можливо, мертвий, але дворфи ніколи не напивалися до смерті. Ба більше, Талханд якось сказав, що колись мріяв втопитися в алкоголі, тож навіть якщо він помер, це була справді бажана смерть.
Роксі знову роззирнулася навколо.
Усюди лежали тіла. Всі навколо злегка ворушилися і стогнали. Серед них також був той чоловік, що збирав гроші на купівлю випивки. Всі явно налигалися до втрати свідомості і тепер страждали від похмілля.
«Ось, що буває, коли п’єш без міри і не вмієш використовувати магію зцілення», – подумала Роксі.
Серед всіх цих нещасних стояло лише двоє – розлючений власник корчми і пригнічена Кішіріка.
– Компенсація. Я вимагаю компенсації. Я не можу вести справу через руйнування, що ви тут влаштували.
– Ну, ем, але…
– Що, не можеш заплатити? Хіба це не ти сказала, що пригощаєш всіх?
– Я справді таке казала, але думала, що тієї суми, яку я вже дала, буде достатньо…
– Тобто у тебе нема грошей, так?
– Ні, вибачте, в мене нема навіть монетки з брухту…
– Тоді в мене немає іншого вибору, як продати тебе на ринку рабів.
– Що?! Ви збираєтеся продати мене…?! Стривайте, я негайно зв’яжуся з Хаґурою, просто почекайте!
– І не подумаю. Ти просто кажеш це, щоб втекти.
Роксі зітхнула і полізла до кишені. Вона дістала свій мішечок з грошима і, зазирнувши всередину, скривилася. Минулої ночі Роксі була добряче на підпитку і віддала чималеньку суму грошей.
«Ні, насправді все це випив Талханд», – подумала вона. Роксі повернулася до непритомного двора, подумки вибачилася і забрала його мішечок з грошима. Зазирнувши всередину і переконавшись, щоб там достатня сума, Роксі встала. Відчувши кислий запах, що йшов від плечей, вона скривилася і наблизилися до хазяїна корчми.
– Ось твої гроші.
– Гм?
Роксі дістала з мішечка близько шести монет з зеленої руди і передала власнику.
– Цього недостатньо.
– Ми скупили весь алкоголь у твоїй корчмі, перш ніж нам довелося купляти його в інших місцях. Ти непогано нагрів на цьому руку, чи не так?
– …Тц, байдуже, – з цими словами власник корчми розвернувся на каблуках і попрямував на кухню.
Роксі знову зітхнула і кинула мішечок з монетками на живіт Талханду.
– Ох… ой… вибач, мені так шкода!
Кішіріка тремтіла і дивилася на Роксі.
Роксі опустила на неї погляд і згадала те, що чула від старости села про Великого Імператора Світу Демонів. Зовнішність трохи відрізнялася від того, що вона собі уявляла, але риси були дуже схожими. Якщо ця дівчина походила з племені довгожителів, то не було нічого дивного в тому, що вона виглядала молодшою за свій реальний вік. Роксі вчора не звернула на це уваги, але здавалося, що дівчина була у хороших стосунках з місцевим королем демонів.
– Вибачте, я просто хочу уточнити, щоб не було жодних сумнівів: ви – Великий Імператор Світу Демонів Кішіріка Кішірісу, так?
– Га? О, це так! Проте останнім часом мені ніхто не вірить! А тебе як звуть?
– Вибачте, що представляюся так пізно. Мене звати Роксі, я з племені Міґурд регіону Бієґоя.
Коли Кішіріка почула її ім’я, то протягнула «О-о-о».
– Роксі? О, так, я тебе знаю! Ти наставниця Рудеуса!
– …Ви знаєте Руді?
– Я випадково зустрілася з ним у порту Вінд. Цей хлопчина був дуже цікавим!
– Р-розумію…
Роксі було цікаво, що саме Руді говорив про неї, але вона була надто налякана, щоб запитати. Насправді Кішіріка просто вдавала, що знала, вона зібрала інформацію перед тим, як прийти сюди. Однак Роксі про це навіть не здогадуваался.
– Хм, Рудеус мені допоміг, ви двоє справді хороші наставник і учень. Ти теж допомогла мені… як щодо винагороди?
Серце Роксі підскочило, коли вона почула останнє слово. Великий Імператор Світу Демонів відомий тим, що дарував магічні очі. Саме через цю здатність Кішіріку називали Імператором Демонів, а не Королем. Саме завдяки цьому вона змогла отримати достатню військову силу, щоб викликати Велику війну між людьми і демонами.
Коли Роксі подумала про це, у неї раптово з’явилася ідея:
– Ем, ваша величносте, чи можете ви за допомогою магічного ока відшукати зниклих людей?
– Так, я можу це зробити. Днями я зіткнулася з Баді, тож у цьому світі немає нікого, кого б я не могла знайти, – похвалилася Кішіріка.
– Зрозуміла… Тоді я б хотіла дізнатися, де Рудеус і його сім’я? А також ті члени його родини, що зникли безвісти, – без вагань сказала Роксі.
Хоча їй було сумно, що довелося відмовитися від магічного ока, яке могла подарувати Кішіріка, але вона чула, що від Всевидючого Ока Імператора Світу Демонів не можна було ніде і нічого приховати.
– О, яка щедрість з твого боку використати своє єдине бажання на благо іншого! Якби світ був таким, щоб я могла це зробити, то я б дала тобі статус короля демонів!
– Ні, мені це не потрібно.
– О, бачу, занадто скромна для цього. Що ж, гаразд… – в оці Кішіріки з’явився вихор і воно змінило колір. Вона подивилася туди-сюди, мугикаючи і киваючи. – Рудеус знаходиться у північній частині Центрального континенту. Він легко одягнутий і бігає. Мабуть, тренується.
Роксі кивнула головою. Очевидно, він відправився обшукувати північну частину Центрального Континенту, як і було сказано в повідомлені. Існувала ймовірність, що він міг відправитися на континент Беґарітт прямо з Мілішіона, але він, схоже, захотів побачити стан рідних місць.
– Його батько в Мілішіоні разом з покоївкою… Хм, покоївку, схоже, звуть Лілія… і вони живуть в одному будинку з двома доньками.
– Хуух, – Роксі видихнула.
Вона чула, що Лілія й Аїша все ще вважалися зниклими безвісти, але, схоже, їх благополучно знайшли. Можливо, Рудеус знайшов їх на Континенті Демонів і супроводив до Мілішіона. Хоча «Заріз» мав трьох учасників, але якщо вони не були разом з групою, ніхто б не дізнався про ще двох людей.
– Його мати… хвилинку, – Кішіріка нахмурилася і примружила очі. Нарешті вона побачила, де знаходилася Зеніт. – На континенті Беґарітт, лабіринт-місто Рапан… здається.
Обличчя Роксі просвітліло. Те місце було далеко звідси, але вона принаймні підтвердила, що всі живі. Хоча не було б нічого дивного, якби хтось загинув, але, як і очікувалося від сім’ї Ґрейрат, їм пощастило.
РБ. Том 6. Інтерлюдія. Частина 2
Помилки й хиби десь є, потім гляну та виправлю або вказуйте мені на них.
Переклад з англійської, а не з мови оригіналу, тому можуть і будуть втрачені деякі сенси, особливості тощо. Переклад непрофесійний, як помітите помилку – вкажіть, виправлю. Можете написати про них на пошту sribnaptaha@ukr.net або на сторінці Facebook. Телеграм. WhatsApp.
У мене є Patreon і Банка, Конверт. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥